Пам’яті святої мучениці Тетяни

Народилася свята Татіана (Тетяна) в Римі біля 200-го року після Різдва Христового. Батьки її були багаті і знатні громадяни – таємні християни. Важко було тоді бути християнином. У Римі було повно язичеських храмів, і суспільне життя було тісно пов’язане з релігійним. Коли поверталися римські легіони після перемоги над ворогами, всі повинні були приносити жертви богам. Коли вступав на престол новий імператор, всі громадяни йшли в храми і запалювали фіміам перед «генієм імператора». Коли починався новий рік, всі змушені були умилостивляти богів жертвоприношеннями. А скільки було інших випадків у житті, коли потрібно було на очах у всіх показати, що ти не безбожник, що ти вшановуєш богів, що ти виконуєш всі обряди народної релігії?

Здавалося, невелике діло – кинути трохи фіміаму на жертовник, або заприсягтися статуєю «генія імператора». Але християни і це вважали зрадою Христу, актом зречення від Нього, і тому всіляко старались ухилятися від участі в загальнонародних святах. їм доводилося таїтися і приховувати свою віру в істинного Бога. Коли ж спалахувало гоніння на християн, коли їх примушували відкрито похулити Христа і принести жертви ідолам, тоді і таємні християни, сповідуючи свою віру, терпіли страждання і помирали за Христа.

Татіану із самих ранніх років батьки привчали до благочестя. Брали її із собою на таємні богослужіння, які відбувалися вночі в катакомбах. Пробираючись по вузьких коридорах катакомб, ледь освітлених масляними світильниками, вона бачила, що стіни цих коридорів зберігають у собі мощі мучеників, тіла померлих у вірі і відданості Христу. У дні шанування їхньої пам’яті вона чула гімни, котрі прославляли їхні подвиги, і з трепетним серцем слухала розповіді про їхнє святе життя і страждання. їй самій захотілося бути такою самою, як ці святі мученики, так само любити Христа і так само віддати за Нього своє життя.

Часто, ще будучи маленькою дівчинкою, свята Татіана, прокинувшись серед ночі, піднімала руки і приносила Богу свої дитячі молитви:

– Я хотіла б також наслідувати святих, — шепотіла вона. – Навчи мене, Господи, не любити нічого і нікого так міцно, як Тебе! Навчи мене, Господи, робити тільки те, що Тобі завгодно, служити Тобі.

Коли свята Татіана виросла, ця її мрія здійснилася. За своє благочестиве життя, за свою відданість Богові і постійну готовність щось зробити для інших, її причислили до чину дияконіс. Її обов’язком було навчати вірі оглашенних жінок та дівчат: готувати їх до святого хрещення, прислужувати при здійсненні цього таїнства, піклуватися про бідних, про хворих та сиріт.

У цей час почалося в Римі гоніння на християн. Вийшов указ, щоб усі громадяни принесли жертви богам. Серед схоплених під час богослужіння християн виявилася і свята Татіана.

Принеси жертву Аполонові! — сказали їй.

Замість цього свята Татіана стала молитися Христу.

І раптом земля заколивалася, статуя Аполона впала і розбилася на дрібні шматки, стіни храму затремтіли і почулися стогони.

«Це стогнуть духи зла та брехні, відчуваючи, що приходить кінець їхній неправді», – подумали про себе християни.

Тим часом святу Татіану повели на місце катувань. Там її били по обличчю і терзали тіло залізними гаками. Свята діва, мужньо терплячи страждання, молилася за своїх мучителів і просила Господа відкрити їм душевні очі і навчити істини. Молитву її було почуто. Небесне світло зійшло на них, і вони побачили чотирьох ангелів, які оточували святу. Тоді вони припали до ніг святої Татіани і стали благати її:

Прости нас, служителько істинного Бога! Прости нас, тому що не з нашої волі ми мучили тебе.

Роздратовані судді наказали схопити цих воїнів і віддати їх на смерть. Новонавернені мученики голосно славили Христа і після недовгих, але жорстоких мук, усі вісім воїнів були усічені мечем. Прийнявши хрещення у власній крові, мученики відійшли до Господа.

Наступного дня взявся судити святу Татіану сам правитель Риму Ульпіан. Коли її привели з в’язниці, усі були вражені тим, що на ній навіть не було видно слідів вчорашніх мук. Обличчя її було спокійним і радісним. Ульпіан почав переконувати святу діву принести жертву богам, але вона відмовилася. Тоді він наказав обнажити її і гострими бритвами краяти її тіло. Як знак її чистоти, із ран разом із кров’ю хлинуло молоко, і повітря наповнилося пахощами, подібними до пахощів святого мира, тому що Татіана, як святе миро, була сповнена Святого Духа.

Потім її поклали на землю і довго били палицями, так що мучителі втрачали силу і часто мінялися. Вона ж залишалася мужньою, тому що ангели Божі, як і раніше, невидимо стояли біля неї, підбадьорювали її і відхиляли удари на тих, хто намагався заподіяти їй страждання. Нарешті, дев’ять мучителів впали мертвими, а інші, ледь живі, залишилися лежати на землі непорушно.

Свята ж, піднявшись, викрила суддю і його служителів, говорячи, що боги їхні – бездушні ідоли, а вона служить єдиному істинному Богу.

Оскільки вже наближався вечір, то святу відвели до в’язниці. Там вона провела ніч, молячись Господу й співаючи Йому хвалу. Небесне світло опромінило її, і ангели Божі славословили Господа разом із нею.

Вранці її знову викликали на суд і знову усі були вражені її прекрасним виглядом. В цей день свята своєю молитвою зруйнувала храм богині Діани і знову витерпіла страшні муки. Наступного ранку святу Татіану привели в цирк і випустили на неї атласького лева. Арена Колізею та інших римських цирків була вже рясно напоєна мученицькою кров’ю. Постійно відбувалися там криваві видовища, коли безстрашних християнських мучеників віддавали на роздирання звірям. Але тепер звірям була кинута дочка одного із знатних римлян. Це ще більше збуджувало загальну цікавість.

Проте, випущений з клітки лев не торкнувся святої. Він пестився до неї і покірно лизав їй ноги. Юрба, подумавши, що це був якийсь ручний або слабосилий лев, захвилювалася і зажадала, щоб його прибрали з арени. Деякі глядачі, і між ними один знатний римський сановній, кинулися виконувати бажання натовпу. Але лев, кинувшись на сановника, роздер його. Святу Татіану забрали після цього з арени і знову віддали на муки, а потім кинули її у вогонь. Але вогонь не доторкнувся не тільки її святого тіла, але навіть і розкішного волосся, яким свята мучениця, мов плащем, покривала свою наготу під час мук. Язичники подумали тоді, що ці чудеса відбуваються силою чудесного волосся Татіани. Її обстригли і закрили храмі Зевса.

Коли на третій день у храм прийшли жерці, вони побачили, що ідол Зевса лежить розбитий на дрібні куски, а свята перебуває в радості, молячись Богові.

Тоді Ульпіан оголосив смертний вирок, і святій Татіані відсікли голову. Разом з нею був страчений і її батько, який визнав себе християнином. Бачачи страждання своєї дочки, він не побажав залишатися таємним християнином і вирішив постраждати разом із нею. Відбулося це у 225 році.

 Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? (Рим. 8. 35)

Ці слова святого апостола Павла буквально здійснилися у житті святої Татіани: ніщо не змогло похитнути її віри в Господа Ісуса Христа, Якому вона віддала свою молодість, свою красу, своє життя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *