Блаженніші Володимир та Мефодій це ті Митрополити, які перебуваючи вже коло Престолу Божого продовжують опікуватись нашою Церквою, нашою Україною, вболівати і молитись за свій народ

Настоятель громади митрофорний протоієрей Роман (Будзинський) у співслужінні з духовенством, звершили Божественну літургію в стінах святого храму Жінок-Мироносиць та відслужили панахиду вшанувавши Приснопам’ятних Блаженніших митрополитів Володимира (Сабодана) Предстоятеля Української Православної Церкви та Мефодія (Кудрякова) Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви.

За Літургією були піднесені молитви про мир в Україні та про упокій душ спочилих Предстоятелів Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира та Української Автокефальної Православної Церкви Блаженнішого Мефодія.

Після, настоятель громади о. Роман звернувся до пастви зі словом, в якому згадав спочилих Предстоятелів УПЦ Митрополита Володимира та УАПЦ Митрополита Мефодія. “Я сьогодні згадую свого наставника і вчителя Владику Мефодія, який свого часу був учнем Владики Володимира. Владика завжди навчав нас не тільки словом, а й власним ділом і прикладом. Колись, я на власні очі бачив, як в Києві на Володимирській гірці зустрілись два Митрополити Київські і всієї України обоє Предстоятелі Церков – Блаженніший Мефодій підійшов до Блаженнішого Володимира та привселюдно під клацання фотокамер взяв благословіння. Тоді, я розгублено, везучи Його до патріархії запитав, чому він рівний у рівного взяв благословення? – Владика Мефодій мені відповів – він мій Вчитель, старший та шанований мною архієрей…” Під час вечора пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира в Софії Київській, незадовго до власної смерті, Владика Мефодій промовив такі слова:“Дорогі єпископи, священство, всі тут присутні. В цей зал нас привела любов і велика повага до приснопоминаємого Владики Володимира”.

Багато про нього сказали доброго. Я хочу наголосити на тому, що найголовніше: для Церкви він своєю діяльністю, своїм життям вказав, яким шляхом іти, щоб українське Православіє стало єдиним. І ось цю його любов до Церкви відчувало багато людей, які розуміли, що він є та особа, якій може вдатися здійснити нашу заповітну мрію.

…Я згадую приїзд з Америки покійного патріарха УАПЦ Мстислава. Він зустрівся з Владикою Володимиром і після цього, звертаючись до нас, неодноразово наголошував: «Якщо хочете мати свою українську церкву, єднайтеся з Владикою Володимиром».

На жаль, мудрість земна багатьох священників привела до нерозуміння особи Володимира.

Владика Володимир у моєму житті зіграв величезну роль. Неодноразово він мене рятував, допомагав під час навчання у Московських школах, якими він опікувався. У той час, коли на Україні Церква русифікована, у центрі російської духовної освіти Україна жила. Ніхто в Московських духовних школах не стидався бути українцем, і в цьому велику роль відігравав Владика Володимир. Його мама — проста селянка, з якою він там, у центрі, говорив на рідній мові. Заходячи він вітався: «Слава Ісусу Христу!»

Він, ніби не знаючи, дозволив в академічній бібліотеці відкрити сховані фонди, які були вивезені з духовних закладів України. Тільки там я вперше читав історію України Грушевського, тільки там були видавництва «Червоної калини». Він багато непомітної і дуже-дуже важливої роботи робив, виховуючи нас, майбутніх пастирів України.

Відійшов від нас Владика Володимир, який і тут, на Україні, робив непомітну, але дуже важливу роботу – він помалу зміцнював Церкву, допускав все українське. Його робота дала рясний плід.

Відійшов. І виникає питання: чому така добра людина відійшла? А ми, такі злі, зрадливі, продовжуємо чинити неподобство в Церкві?

Я тут сидів, і мені пригадався випадок, про який я читав у святих отців. Там описується Патріарх Константинопольський Фома, до якого дійшов слух, що при одній церкві під час церковного ходу хрести почали розхитуватися, стукатися один об один і розсипатися. Він призвав до себе преподобного, про якого говорили, що він має дар бачення, і просив його: «Відкрий мені, що означає ця подія?» Але монах не хотів. Тоді Патріарх впав йому в ноги і просив відкрити. Бачачи таке смирення Патріарха Фоми, монах сказав, що цей випадок говорить, що скоро в Церкві почнуться страшні розколи, що будуть нанесені їй кровоточиві рани. І Патріарх звернувся до нього з проханням: «Молись за мене Богу, щоб Він забрав мене, тому що я не хочу бачити, як страждає Церква». Патріарх, без сумніву, знав, що Церква буде непереможна, що вона все одно встане, але так він переживав за Церкву, так боліло його серце за віруючий народ, що просив.

Через деякий час він тяжко захворів і знову звернувся до преподобного, і просив ще раз помолитися, щоб Господь забрав його…

Владика Володимир так само вболівав за Церкву, так само його серце кровоточило за наш народ. Він захворів. І ми молились за нього, щоб Господь полегшив його страждання, щоб оберігав. Але Господь забрав до Себе вірного раба, щоб він ще більше не страждав, бачачи, що твориться з нашої Україною, бачачи, як лихі люди розділяють Церкву, розділяють нашу святу землю, политу кров’ю найкращих дітей.

Ми віруємо, що людська душа безсмертна, що вона перебуває там, коло Престолу Божого. Але такі люди, як Владика Володимир, не можуть перебувати в спокої. Вони і там опікуються нашою Церквою, нашою Україною, вболіваючи за ті страждання, які переживає наш народ.

Приклад Владики Володимира і донині вчить нас, як потрібно безмежно любити свою Церкву, любити Україну. Скажу чесно: я рідко коли зустрічав людину, яка не на словах, а на ділі любить свій народ, свою віру, готова в любу хвилину віддати все, навіть своє життя. Владика був таким. Владика переживав за свій народ, за свою землю, за свою Церкву і робив все, щоб ми поєдналися, щоб ми принесли радість нашим православним людям.

Я впевнений, що поки б’ються серця тих, хто знав Владику, бачив його доброту, святість життя, вони будуть пам’ятати про нього, будуть молитися до нього, щоб він допоміг нам в цьому нелегкому житті.

Можна багато сказати про Владику Володимира. Безліч добрих зустрічей, подій, його помочі зберігається в пам’яті. Але хіба можна закінчити говорити добре про цю людину? Вона робила безмірне добро, вона в усьому йшла на компроміс, але ніколи не йшла на компроміс в ділах віри. Православ’я неможна ділити. Воня святе і недоторканне. І про це нагадував Блаженніший Володимир, і жив, показуючи прикладом свого життя, як потрібно горіти любов’ю до Церкви Православної, до віруючого народу».

«Нехай Господь упокоїть душі наших спочилих Предстоятелів, а по молитвам Блаженніших і всіх, за кого були піднесені зараз молитви, Господь хай помилує всіх нас, щоб і ми в житті майбутнього віку змогли стати спадкоємцями Царства Небесного»– сказав на завершення Роман (Будзинський).

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА!

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Громада храму Св. Жінок-Мироносиць вшанували пам’ять жертв політичних репресій

У День пам’яті жертв політичних репресій настоятель парафії Святих Жінок-Мироносиць с. Почапинці Тернопільсько-Бучацької Єпархії Православної Церкви України (Української Православної Церкви) з духовенством та громадою вшанували пам’ять  тисяч загиблих у часи репресій.

Дітки недільної школи поклали кошик з квітами та стрічкою національних кольорів України до Братської могили і вшанували пам’ять загиблих.

Громада та духовенство запалили лампади та молитвою і хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв тоталітаризму.

Настоятель парафії звернувся з пастирським словом до присутніх і закликав всіх пам’ятати трагічну історію нашої Батьківщини-України.

“…Кожного, у сьогоднішній день ми згадуємо, можливо коли пройде час ще одне покоління, і ще одне,а ми вже тоді будемо у вічності, згадають цих закатованих, вбитих, засланих у табори, тому що саме ми, прищепили тим, хто підростає правило приходити не тільки до місця вічного спочинку нашого, наших рідних, а й до таких символічних місцин де кожен в своєму серці згадує і пам’ятає.

Нехай наша молитва за спокій тих людей що віддали свої життя буде прийнята. Нехай Господь дарує їм Царство Небесне, а кожен із нас не буде подібний соломі, яка легко запалюється спалахує і в той самий час швидко перегорає. Ми повинні бути твердими, як вогнище віри нашої земної Батьківщини, яке світить, проповідує, вмирає але воскресає!

Ось ці  вже новітні жертви, які приносяться щоб не були ніколи і ніким забуті.  В своєму серці відносно тих людей хто відійшов, хто втратив здоров’я – історія і кожен з нас дасть гідну і належну оцінку і пам’ять про загиблих нехай передається із роду в рід. “ХРИСТОС ВОСКРЕС!ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!” – сказав отець Роман Будзинський.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите…

У храмі молитвою білені стіни,
Молінням – іконостас.
Приходили ми і стояли камінні,
І сльози точили нас.

17 травня 2019 року Божого в храмі святих Жон-Мироносиць Тернопільсько-Бучацької Єпархії Православної Церкви України настоятелем, митрофорним протоієреєм Романом (Будзинським) спільно з братією та вірянами, було піднесено молитви до преподобних і богоносних отців –  ГАВРИІЛА АФОНСЬКОГО та ІЛІЇ МАКІЇВСЬКОГО, часточки мощей яких, нині зберігаються в храмі та звершено читання акафісту.

  «О святий, отче Іліє преподобний, угодник Господній, ревний молитвеник за всіх, що по допомогу твою з вірою вдаються, малодушних утішнику і всім в скорботах і хворобах перебуваючих швидкий помічнику і заступнику. Поможи нам, грішним і слабодухим, бурею сумнівів в суєті житейського моря потопаємим, досягнути тихого притулку – Небесного Царства. Умоли Господа, зниспослати всілякі блага, отримати прощення багатьох наших гріхів. Настав нас, багатьма спокусами світу цього спокушуваних, на шлях смирення, терпіння, чистоти духовної і тілесної і щирої любові до Бога і ближніх, нехай не загинемо нагло без покаяння. Святий Боже, подібно давньому пророку, тезоіменитого Ілії, ревністю охоплений до Господа Бога Вседержителя, даруй і нам послабленим дух ревності до спасіння, зміцни наші серця в православній вірі, Церкву Святу збережи від усякого заколоту і розколу. Місто наше, батьківщину і всяку країну християнську захисти і збережи молитвами твоїми від голоду, потопу, навали чужинців і міжусобиць. Старість підтримай, юність умудри, немовлят виховай, на всяку чесноту нас грішних настав. Кончину життя нашого причаститися Святих Христових Таїн бути сподоби, та з вірою і любов’ю прославити з ангельськими силами у Царстві Небеснім, де і ти перебуваєш, Бога в Трійці Отця, і Сина, і Святого Духа на віки віків. Амінь.»

По закінченні літургії, після прийняття святих божественних і животворчих Тайн Христових, вірні приклонилися до часточок святих мощей: Іова Почаївського (+1651), Іоана Київського (+1902), Кукша Одеського (+1964), Олексія Карпаторуського (+1947), Феофіла Китаївського (+1853), Варсанофія Херсонського (+1954), Іова Угольського (+1985), Амфілохія Почаївського (+1971), Ілія Макіївського (+1946), Гавриїла Афонського (+1901), Феофана Рихловського (+1977) та святої рівноапостольної мироносиці Марії Магдалини – настоятелем Романом Будзинським було звершено чин єлеопомазання.

Немає більшої благодаті для душі ніж та, коли вона щиро перед Богом кається у своїх прогрішеннях. Будучи свідомими того, що колись ми втратили Рай, ми всяко стараємось знову віднайти Бога у своїх душах та серцях і зробити наші душі та серця доброю землею для Господнього зерна.

Прийнявши Божого Духа при Святому Хрещенні ми підтверджуємо своїм Богу угодним життям, що ми є дійсно Божими дітьми, Божими слугами і тими сосудами у яких перебуває Святий Дух.

Святі отці Христової Церкви заповідали нам жити праведним життям, уподібнюватись святості Бога і у всьому наслідувати заповіді Христові, що ми і стараємось робити у нашому житті.

Поклоніння святим мощам, святе причастя, батьківські молитви, Євангеліє Христове – це засоби якими ми маємо можливість спастись. Сказав Господь: майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, — буде йому, що тільки скаже.  Тому кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, — і буде вам. І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші. Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших.

Преподобні і богоносні отці ГАВРИІЛЕ та ІЛІЯ, моліть Бога за нас!

Амінь.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Блаженний, хто вірує…

Сьогодні, в день пам’яті преподобного ФЕОДОСІЯ ігумена і чудотворця Києво-Печерського, у храмі святих Жінок-Мироносиць була піднесена молитва до преподобних отців, частички мощей яких нині зберігаються в нашому храмі та звершено читання акафисту до ОЛЕКСІЯ КАРПАТОРУСЬКОГО та ФЕОФІЛА КИТАЇВСЬКОГО, що в землі українській просіяли.

Настоятель храму митр. прот. Роман (Будзинський) спільно з братією у Христі, прихожанами та прочанами вознесли молитви за Боголюбиву і Богом бережену Україну нашу, за владу, військо і всю людність її.

Просим, благаєм тя Матінко Божая, 
нас Омофором покрий.
Всю Україну,сльозами залитую,
Ти Благодаттю омий.

Мощі святих та ікони цілющії
Серця зворушують в нас, 
Радість безмежна до болю примушує 
Щиро молитись до вас.

По закінченні літургії, після прийняття святих божественних і животворчих Тайн Христових, вірні приклонялися до святих мощей, було звершено чин єлеопомазання.

«…Мене часто запитують, люди неоцерковлені – що таке мощі і в чому їх цінність? Чи є чудеса від святих мощей реальністю? Як сприймати ці мощі і чому їм треба поклонятися?  Яку це може принести користь?..» – розповідає отець Роман.

Сам факт нетлінності святих мощей – незаперечний доказ присутності в них Божественної благодаті. Святитель Григорій Богослов про цілющу дію через молитву або дотик до останків святих говорив: «…Вони проганяють демонів, лікують хвороби; самі тіла їх, коли до них торкаються і шанують їх, стільки ж дійсні, як святі, навіть крапля крові і все, що носив на собі святий це сліди їхніх страждань, так само дійсні, як їх тіла…». Часом досить благоговійно прикластися до святих мощей, щоб отримати полегшення у хворобі або повне зцілення. Часто не лише мощі, але й частинка одягу святих, предмети, що належали їм, з милості Божої, знаходять чудові цілющі властивості.

Святі мощі — це шановані останки християнських святих. Церква шанує їх як храми Духа Святого, в яких і після смерті перебуває Божа благодать. В якості  останків може бути нетлінне тіло святого, а також невеликі частинки тіла святого.

Почитати тіла мучеників почали в самі перші століття християнства, коли мучеництво за Христа було свідченням Воскресіння Його з мертвих і перемоги над смертю. На могилах перших християнських мучеників служили Божественну Літургію. Віруючі намагалися будь-якими способами роздобути мощі, в основному, викуповували їх. Тоді-то і з’явилися перші свідчення про чудеса, що відбуваються у святих мощей. Літописці життя і страждань мучеників згодом записували і різні випадки зцілення і допомоги святих. Багато із свідчень дійшли до наших днів і видаються разом з життєписами святих. Якщо відкрити житіє будь-якого угодника Божого (мученика, преподобного, блаженного, апостола), то в ньому знайдеться чимало відомостей про чудеса, скоєних від його мощей. У кожному храмі або монастирі, де зберігаються святі останки, ведеться ретельна запис всіх фактів зцілень, допомогу в життєвих потребах та інших чудес.

У нашому світі важко дотримуватися заповідей, регулярно ходити до церкви і жити праведно. У гонитві за мирським, ми часто забуваємо про духовне. І відвідування таких святинь робить нас трохи кращими, людянішими, нагадує про сенс життя і про вічність.

Прес-служба Парафії свяих Жон-Мироносиць

Преподобні і богоносні отці – моліть Бога за нас!

“Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і я заспокою вас…” – говорить Господь закликаючи нас до молитви, до покаяння та до Богу угодного життя. 
 
Христос будучи на землі людиною посіяв поміж нами зерно праведності, яке ми повинні вирощувати, поливати слізьми покаяння, зрошувати побожними ділами, леліяти любов’ю, щоб це зерно проросло і дало достойні плоди нашого спасіння.
 
Слухаючи заклик Христів ми спасаємось, ми набираємось Божої Благодаті, стаємо носіями Святого Духа і тим здобуваємо собі Царство Небесне.
 
Нехай молитва лине із наших сердець; нехай ми, приклоняючись перед святими мощами віднайдемо у Бога і у святих мир, здоров’я усім нашим рідним, зцілення від хвороб та спасіння душ.
 
Сьогодні, у храмі Святих Жінок-Мироносиць с.Почапинці Тернопільського району, Тернопільської області де перебувають мощі 12-ти святих землі української – настоятелем о.Романом (Будзинським) було піднесено молитви до святих-отців ВАРСОНОФІЯ ХЕРСОНСЬКОГО та ІОВА УГОЛЬСЬКОГО.
 
Преподобні отці ВАРСОНОФІЙ та ІОВ, МОЛІТЬ БОГА ЗА НАС! АМІНЬ!
Христос Воскрес!
Воістину Христос Воскрес!
 
Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Владика Тихон звершив читання акафиста у храмі Святих Жон-Мироносиць в с. Почапинці

12 травня 2019 року Божого, ввечері, Високопреосвященнійший Тихон Архієпископ Тернопільський і Бучацький завітав у храм святих Жон-Мироносиць в с. Почапинці Тернопільського районного благочиння.

Архієпископом Тихоном, настоятелем храму митрофорним протоієреєм Романом Будзинським, духівником єпархії митрофорним протоієреєм Володимиром Простаком, ігуменом Лаврентієм та присутнім духовенством було звершено вечірню та читання акафіста до Всіх святих перед іконою преподобних і богоносних отців з частичками їх мощей.

Віряни прибули на богослужіння не тільки з с. Почапинці, а й з довколишніх сіл та містечок. Шукаючи спасіня своїх душ та тілесного зцілення побожні християни, спільно з архіпастирем та братією у Христі, склали молитву до престолу Всевишнього за рідних та близьких, і за довгоочікуваний мир на нашій багатостраждальній Україні.

Богослужіння завершилося помазанням присутніх освяченим єлеєм по завершенні якого Владика привітав настоятеля і парафіян з храмовим святом.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Митрополита Олександра (Драбинко) в День Його Народження привітав о. Роман Будзинський

18 березня 2019 р. Б. – духовенство, віряни, громадські та політичні діячі, друзі, рідні, батьки поєдналися у спільній щирій молитві та подякували Богу за те, що покликав на дорогу служіння Православній Церкві України та рідному народові Митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра (Драбинко), який сьогодні відзначає свій 42-й День Народження.

До вітальних слів приєднався і о.Роман (Будзинський) духівник Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія настоятель парафії Святих Жон-Мироносиць: «…хай Господь та Пречиста Діва Марія завжди оберігають Вас від усіх негараздів і дарують Вам тілесне здоров’я і міцність духовну, мир, душевний спокій, благополуччя та довголіття. Бажаємо Вам, за прикладом нашого Господа Ісуса, завжди бути тим  Добрим Пастирем, який провадить вірних до святості та єдності з Отцем Небесним! Нехай благодать Святого Духа завжди перебуває з Вами! На многії і благії літа ВисокопреосвященнийВладико!» – сказав отець Роман (Будзинський).

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Тернопільщина молитовно згадує свого земляка – Митрополита МЕФОДІЯ

Панахида по Митрополиту Київському і Всієї України МЕФОДІЮ (Кудрякову) Предстоятелю Української Автокефальної Православної Церкви (2000-2015), була здійснена сьогодні на території  Кафедрального Собору Різдва Христового м.Тернополя.

Очолив панахиду Високопреосвященнійший Архієпископ Тихон (Петранюк) керуючий Тернопільською Єпархією Православної Церкви України, до молитовного вшанування долучились духовенство, чернецтво, віряни – земляки спочилого Предстоятеля.

На четверту річницю з дня упокоєння Владики МЕФОДІЯ з Києва прибула Голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія – Шевчук Наталія Михайлівна, яка разом з духівником Фонду митрофорним протоієреєм Романом Будзинським  поклали живі квіти на могилу спочилого Владики засвідчивши свою глибоку подяку та повагу за роки співпраці.

Отець Роман, згадуючи свого святителя призвав молитися про Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви Блаженноспочилого МЕФОДІЯ, який 15 років ніс хрест митрополичого служіння. “Не згинаючись під тяжкістю його, не намагаючись ні на кого свій хрест перекласти, але до Бога обертаючи свої молитви, отримував від Господа допомогу, – сказав отець Роман. – Сьогодні і завжди ми просимо Господа про те, щоб він прийняв душу його у святі Свої обійми, і віримо, що Господь почує наші молитви”.

Наталія Михайлівна Шевчук нагадала, як багато зробив Предстоятель УАПЦ Блаженніший МЕФОДІЙ для рідної Церкви і “для слави Господа на землі”. “Найближчому оточенню Владики, нам, пощастило бути поруч з такою видатною, простою та надзвичайно люблячою життя людиною.  Завдячуючи йому, ми маємо чітке уявлення і приклад яким повинен бути Предстоятель Церкви. 2015-го наші життя поділились на ДО і ПІСЛЯ – тому і досі вже перед його світлою пам’яттю ми, зберігаємо відповідальність жити і продовжувати служити інтересам Церкви, говорити правду, діяти у відповідності до привитих Владикою принципів. Згадуючи в молитвах таку величну постать, ми вчимося від Владики МЕФОДІЯ бути мужніми, спраглими до пізнання Бога та зростанні у духовному житті. Тому вшановуючи його пам’ять, перебуваючи тут на цьому місці пригадаймо Владику” – сказала Наталія Михайлівна Шевчук.

ВІЧНА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ!

 

Київська православна митрополія 1686 року

У Святій Софії відбулась Міжнародна експертна конференція «Юрисдикційний статус Київської православної митрополії у 1686 році: богослов’я, канонічне право та культурно-історичний контекст»

31 січня 2019 року в стінах Святої Софії м. Києва відбулась Міжнародна експертна конференція, організована відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України, Інститутом історії України НАН України, Українським католицьким університетом, програмою «Київське християнство», Національним заповідником «Софія Київська», Київською православною богословською академією, Інститутом геополітичного виміру, Відкритим православним університетом Святої Софії-Премудрості, Київським Богоявленським Ставропігійним Братством, Фондом пам’яті Блаженнішого митрополита Мефодія.

Ростислав Павленко, кандидат політичних наук, директор Національного інституту стратегічних досліджень, виступив з вітальним словом і наголосив на важливості проведення таких конференції. Він висловив сподівання, що й у подальшому серійно проводитимуться такі важливі заходи для покращення взаємодії суспільства та церкви в усіх подіях життя.

«Зробивши важливий і незворотній крок, Україна отримала свою незалежну православну церкву. Однак її утвердження та розвиток — найголовніша взаємодія із суспільством. Новий підхід полягає у тому, щоби церква була разом із своїм суспільством в усіх подіях життя. Також важливим є те, що у нас попереду. Хочу привітати всіх учасників цієї конференції, і дуже добре, що планується серія важливих заходів. Залишається багато ще невисловленого та невисвітленого в богословському історичному аспекті й у питаннях взаємосприйняття нинішнього та минулого і на цій основі — розуміння та проектування майбутнього. Якщо для багатьох в Україні це питання належності до віри або до певної конфесії, питання експертного вивчення, просто зацікавленості історії, на жаль, для агресора-Росії це питання впливу на українське суспільство, питання реалізації гібридної агресії, питання недопущення того, що ми всі зробили минулого року. Недопущення того, що було розірвано ще одну склепу, як вони кажуть, яка притягує Україну до Росії. І тут цілеспрямовано було сказано, що не лише в 1686 році, а й йдеться про речі набагато глибші, які тісно пов’язані з політичним життям і тодішнім XVII століттям, і, на жаль, нинішнім XXI століттям і тією світоглядною парадигмою, що тоді були в Україні тогочасній і Московщині, які спостерігаємо і в сучасній Україні, яка просто хоче жити, розвиватися, і Росії сьогоднішній, яка намагається нав’язати свій спосіб бачення світу. Тому я хочу побажати успіхів усім, подальшим форумам і конференціям. Хочу наголосити, що вивчення історії та історичних документів — важлива річ», — сказав Ростислав Павленко.

Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря), професор Київської православної богословської академії, звернув увагу на незаконність приєднання Київської Митрополії в 1686 році, на цьому наголошували від початків боротьби за автокефалію української церкви. Це була ключова теза з моменту української революції, коли з’явилися перші групи духовенства та мирян, які потім сформувалися в Українську Автокефальну Православної церкву. «Також важливо пам’ятати, — зауважив владика Євстратій, — що це не був одномоментний акт, який стався саме цього року, бо від самого початку політичного поглинання Гетьманщини і намагання інтегрувати українську державу в Московське Царство, а потім — у Російську імперію. Релігійна складова була беззмінно присутня тут. Березневі статті про Юрася Хмельниченка згадуватимуть ще не раз, і, до речі, мені прийшла така думка, що ця формула широкої автономії самоуправління і тому подібне, як часто кажуть, їх придумали в 90-ті. Ні. Якщо підняти березневі статті, там написано, що Митрополит Київський має перебувати під благословенням Патріарха Московського, а в духовні свої права Патріарх не втручатиметься, лише визнайте нашу зверхність. Оця концепція ще відтоді почалася. Якби Україна мала власну державність в ті часи, то цілком очевидно, що й українська церква мала би свою визнану автокефалію ще в ті часи», — наголосив Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря).

Андрій Юраш, кандидат політичних наук, директор департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України, повідомив присутнім, що 30 січня 2019 року відбулася реєстрація статуту нової помісної церкви, а 30 листопада 2018 року — зареєстровано Ставропігію (представництво) Вселенського патріархату в Україні. Ці дві події підтверджують, що українське православ’я живе в новому вимірі — не тільки в значенні ідентифікації, а й в значенні інституціональному.

Митрофорний протоієрей Роман (Будзинський), духівник Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія, під час дискусії висловив думку щодо піднятих питань експертним товариством. «Київська православна митрополія 1686 р., яка втратила юридичний незалежний статус, справедливо відновлена 2019 року. Історичні перипетії часу державотворення та незалежної церкви болюче проходять через століття поневірянь і мук українського народу. Через призму часу ми бачимо неодноразові спроби проголошення незалежності держави та спроби утворення Української Автокефальної Православної церкви. Сьогодні, формуючи вже новітню історію України, ми повинні робити висновки з минулого та впевнено дивитись у майбутнє, невідступно дотримуючись інтересів своєї Держави, своєї Церкви та свого Народу», — сказав отець Роман Будзинський.

Джерело Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія

Томос про автокефалію Православної Церкви України встановлено в Софії Київській

Президент Петро Порошенко разом з Предстоятелем Православної Церкви України Блаженнійшим Митрополитом Епіфанієм внесли до собору Софії Київської Томос про автокефалію Православної Церкви України.

Цей документ напередодні був підписаний і переданий Вселенським Патріархом Варфоломієм в церкві Святого Георгія на Фанарі у Стамбулі.

Томос про автокефалію Православної Церкви України було урочисто встановлено перед царськими вратами в Софії Київській.

Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Епіфаній разом із ієрархами Православної Церкви України провів святкову Різдвяну Літургію.

Священники та віряни молилися за українське військо і українську владу, за мир та добробут в Україні, за єдину помісну Православну Церкву України. В своєму слові до пастви Блаженнійший Митрополит Епіфаній наголосив, що «двері єдиної помісної Православної Церкви відкриті для усіх, хто бажає разом служити Богові та її народові» і закликав до любові та єдності.

Блаженнійший Митрополит Епіфаній привітав усіх з Різдвом та Новим роком. «Наші спільні теплі вітання передаємо Збройним Силам України і усім нашим мужнім захисникам, які жертовно захищають Батьківщину. Підносимо до Бога свої молитви за них і просимо у нього оберігати їх», – особливо підкреслив він.

Предстоятель Православної Церкви України також передав вітання та молитовні побажання підтримки і захисту для українців, які перебувають в умовах окупації та в російському полоні.

Він нагадав, що назавжди увійдуть в історію нашої церкви і держави 15 грудня 2018 року, коли в древніх стінах Софії Київської відбувся Об’єднавчий собор Православної Церкви України, та 5 і 6 січня 2019 року, коли було проголошено, підписано та вручено Томос про автокефалію, про «нашу церковну духовну незалежність».

«Це вияв особливої Божої милості до нашого народу. За що ми не перестаємо дякувати Богові», – сказав Блаженнійший Митрополит Епіфаній та висловив слова подяки Вселенському Патріарху Варфоломію та Президенту України Петру Порошенку, «турботами яких наша правдива Українська Православна Церква увійшла до родини православних церков як автокефальна та рівна з усіма іншими».

«Шановний пане Президенте, дякуємо за те сприяння, яке ви протягом цього нелегкого часу надавали задля того, щоб ми мали успіх в цій богоугодній справі… Ваше ім’я не тільки тут, на цьому пергаменті (Томос – ред.), але завжди увійде на віки як того, хто допомагав і сприяв, щоб наша Церква вирвалася з тих духовних пут і мала автокефальний і незалежний статус», – подякував Предстоятель Православної Церкви України та побажав Президентові Божої допомоги у розбудові сильної і незалежної Української держави.

Президент підкреслив, що вперше світлий день Різдва Христового українці святкують у автокефальній Православній Церкві України в стінах Святої Софії.

«Вперше її Предстоятель Блаженнійший Епіфаній вчора  співслужив з Вселенським Патріархом Варфоломієм і отримав з його рук Томос – як грамоту про визнання самостійності нашої української Церкви», – наголосив Глава держави.

«Хто хоче в цьому переконатися, буде мати можливість прочитати це», – додав Петро Порошенко.

Джерело Адміністрація Президента