Величаємо тебе, Архистратиже Михаїле, і всіх вас, ангельські небесні сили, що повсякчас прославляєте Господа…

„Ангела миру, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших у Господа просім”

“Напочатку Бог сотворив Небо і землю…” (Бут.1.1). Такими словами пророк Мойсей описує початок творіння Богом світу. Під словом “Небо”, Святі отці Церкви розуміють невидимий світ, а під словом “земля” – видимий. Невидимий світ, під час творіння Всесвіту, складали Ангели – безплотні істоти, наділені від Бога розумом і свобідною волею. Слово “ангел” означає провісник, посланець і це вказує нам на службову діяльність цих безплотних духів у відношенні до Бога та людей. Священне Передання вказує нам на те, що Архистратиг Михаїл, разом з ангельським військом, ще перед створенням видимого світу переміг та скинув з Неба найсвітлішого на той час ангела – Люцифера, за те, що він загордився і разом з  частиною ангелів повстав проти Бога, захотівши бути як Бог.

Один священик прийшов висповідати і запричащати помираючого чоловіка, котрий так і помер на руках священика. Перед смертю він попросив передати свої кошти своїй родині, а це була чимала сума. Великий страх охопив священика: як провезти таку велику суму грошей через безлюдні лісисті місця? Але, вийшовши з дому, він сміливо пустився в дорогу. Священик щасливо перевіз ті гроші і передав родині. За деякий час він знов у цьому ж поселенні сповідав передсмертного хворого. Той розповів, що має гріх, бо мав намір пограбувати свого сусіда, який був багатий, і не міг чинити опору бо був важкохворий. Але, підійшовши додому, я побачив священика. Тоді я намірився вбити священика, щоб заволодіти багатством. Священик спитав: „Коли це було?”, – і дізнавшись коли, скрикнув, – „Так це ж був я. Ви могли мене легко вбити?” „Ні”, – відповів помираючий, – „Тому, що з дому вийшло троє. Спереду був священик, а позаду ще двоє у білих одежах. Вони цілу дорогу супроводжували його”. Тоді священик зрозумів, що це ангели охороняли його і допомогли доставити безпечно гроші родині.

Але, в це велике свято, коли ми прославляємо Архистратига небесних сил Святого Михаїла і в його особі велику перемогу світла над темрявою, не будемо зупинятись своїм обуренням над тими, хто тримав і тримає наш народ у темряві і неволі, а подякуємо милосердному Господеві, що за допомогою Його небесних сил ми маємо можливість визволятись з темряви на світло, з в’язниці на волю, і перед нами тепер шлях до свого рідного вільного життя.

Але, улюбленні у Христі, в цей великий день свята, прошу Вас словами Святого Апостола: ”Вже наблизилось для нас спасіння; час уже нам від сну прокинутись,- ніч минула, день настав. Відкиньмо  діла темряви, а зодягнімось у зброю світла, як в день; будемо чесно себе поводити,- не в переїданні, не в п’янстві, не в розпустві, не в сварці та зависті, а одягнімось  Господом нашим Ісусом Христом, і не будемо догоджати тілу різними пристрастями“(Рим.13,11-14). Будемо шанувати Cобор Архистратига Михаїла і всіхбезтілесних Сил чистим янгольським життям.

Настоятель Церкви святих Жон-Мироносиць

митр. прот. Роман Будзинський

Слово подяки настоятеля о. Романа Будзинського

Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі.  Мт. 5:16
 
Багатьох цікавить відповідь на запитання: а що спонукає людину стати священиком? Її можна віднайти в історії Церкви на прикладі життя апостолів, святих отців та вчителів Церкви. Хтось ще в дитинстві вирішує стати священиком – через належне виховання у вірі, хтось приходить до цього згодом – в силу особистих потреб змінити власне життя. Незалежно від віку людини, Господь кличе по-різному виконувати своє призначення у цьому житті. Однак, не всі зможуть пройти життєвий шлях від мирянина – сповідника християнської віри – до покликання бути священиком…
 
Дякую усім за такі теплі та щирі привітання, які надійшли на мою адресу. Я ціную вашу увагу і відповідаю вам взаємністю на кожне сказане слово! Життя з плином часу показує, хто дійсно важливий для нас. І ті, хто не забули про цей особливий день у моєму житті, ще раз доводять про те, що є справжніми і щирими друзями на моєму життєвому шляху!
 
Особливо складаю подяку за духовний провід до стін духовної школи митр.прот. Володимиру Простаку. Та молитовно згадую вікопомного Блаженнішого Митрополита Мефодія, через якого і сходила на мене Благодать Святого Духа.
 
Ваш постійний молитвеник
митр.прот. Роман Будзинський
настоятель церкви Святих Жон-Мироносиць
с. Почапинці Тернопільської єпархії УАПЦ

ВІРЯНИ УАПЦ ЗА ПОЗАЧЕРГОВИЙ ПОМІСНИЙ СОБОР

МИТРОПОЛИТ МАКАРІЙ МОВЧИТЬ

“Мовчання може бути найтяжчим звинуваченням” (Менандр)

28 вересня 2016 року Божого в нашій Церкві стався особливо небезпечний канонічний злочин. Змовившись між собою, кілька ієрархів УАПЦ вкрали у нашої Церкви та держави пам`ятку архітектури місцевого значення палац (руїни) Червоногородського замку XVII-XIX ст., де знаходиться діючий монастир святих первоверховних апостолів Петра і Павла Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви.

На даний час ані Предстоятоятель УАПЦ Митрополит Макарій, ані Архірейський Собор УАПЦ  не дали жодної офіційної заяви стосовно назвичайної ситуації, що склалась довкола продажу діючого чоловічого монастиря.

Ми, вірні та духовенство УАПЦ, вимагаємо:

  • негайного скликання позачергового Помісного собору УАПЦ для обрання нового Предстоятеля;
  • покласти край розкраданню церковного майна;
  • очистити УАПЦ від псевдоієрархів;
  • об`єднання усіх православних українців у єдину Помісну Церкву;
  • збереження УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ.

На цьому нелегкому шляху до нашої спільної та священної мети нехай збереже нас Сам Благий Господь!

Наші прагнення: Проти чого ми боремося:
Збереження Української Автокефальної Православної Церкви, її ідентичності та традицій. Подолання церковної кризи в нашій Церкві, що викликана помилками нового керівництва. Проти негативних тенденцій в житті УАПЦ. Сучасна УАПЦ демонструє усі ознаки маргіналізації. Від неї постійно відходять релігійні громади. Вона втратила свій духовний центр у Києві: кафедральний собор св. ап. Андрія Первозванного. У засобах масової інформації про нашу Церкву згадується переважно у контексті скандальної поведінки її ієрархів. Ані влада, ані громадянське суспільство вже не розглядають УАПЦ в якості третьої гілки Українського Православ’я.
Об’єднання усіх православних українців у єдиній помісній Церкві. Відновлення церковної єдності під егідою Вселенського патріарха та на основі моделі, яка була би прийнятна для усіх учасників об’єднавчого процесу, не принижуючи гідності ієрархів та духовенства УАПЦ.

 

Проти намагань митрополита Макарія та залежних від нього єпископів УАПЦ заблокувати об’єднавчі процеси. Проти намагань перетворити нашу Церкву на «Українську Автокефальну Православну Церкву Московського Патріархату», тобто формально «незалежну» та «українську» церковну структуру, яка, натомість, неофіційно керується з Москви.
Очищення УАПЦ від священнослужителів, які дискредитують Церкву своїм способом життя. Проти намагань вищої церковної влади УАПЦ (Предстоятель, Архієрейський собор) приховати факти зловживань та порушень етичних норм з боку єпископату.
Скликання позачергового Помісного собору УАПЦ для обрання нового Предстоятеля та прийняття стратегічно важливих рішень для життя УАПЦ. Проти намагань Митрополита Макарія та залежних від нього єпископів УАПЦ, ігноруючи масштабну кризу в УАПЦ, заблокувати об’єднавчі процеси і керувати Церквою пожиттєво (а, точніше, до остаточного зникнення УАПЦ).
 

Покласти край розкраданню церковного майна, що ми побачили на прикладі злочинних дій архієпископа Мстислава, який продав  комплекс Червоногородського замку бізнес-структурам.

Проти намагань ієрархів УАПЦ розпоряджатися церковним майном, як своїм власним. Проти злочинців, які, прикриваючись рясою, обкрадають храми та єпархії.

Прес-служба Парафії святих жон-мироносиць УАПЦ

Прийнято рішення не поминати під час Богослужінь керуючого Тернопільською єпархією Митрополита Київського і всієї України Макарія (Малетича)

У зв`язку з останніми тривожними подіями всередині Української Автокефальної Православної Церкви, зокрема в Тернопільській єпархії, було скликано Парафіяльну Раду парафії святих жон-мироносиць, що у селі Почапинці Тернопільської області.

 

Прес-служба Парафії Жон-Мироносиць

 

Напередодні свята первоверховних апостолів Петра і Павла в Церкві святих Жон-Мироносиць встановили іконостас

11 липня 2017 року Божого, напередодні свята святих первоверховних апостолів Петра і Павла, в Церкві святих Жон-Мироносиць встановили довгоочікуваний іконостас з двома іконами: Ісуса Христа “Вседержитель” та Пресвятої Богородиці “Благодатне Небо”. 

Того ж дня настоятель Церкви святих Жон-Мироносиць митрофорний протоієрей Роман Будзинський відслужив Божественну Літургію при новому іконостасі.

Щиро вітаємо настоятеля, духовенство та вірян з цією знаменною подією та просимо подячних молитов за іконописця та за кожного, хто долучився до створення цього чудового іконостасу з іконами.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Відбувся чин поховання матері Преосвященнішого Віктора (Бедь) – Катерини Кирилівни Бедь

10 червня 2017 року, у кафедральному храмі апостола українського Андрія Первозванного Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви у м. Ужгород, відбувся чин похорону над новопреставленою Катериною Кирилівною Чаплай-Бедь (12.09.1926, м. Бобровиця Чернігівської області – 08.06.2017, м. Ужгород), мамою Преосвященнійшого Віктора (Бедь), єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Карпатською єпархією УАПЦ.

Чин поховання очолив Високопросвященніший Герман (Семанчук), архієпископ Чернівецький і Хотинський, у співслужінні Преосвященнішого Бориса (Харко), єпископа Херсонського і Миколаївського, керуючого Таврійською єпархією. Висловити слова співчуття та підтримки приїхали представники духовенства Карпатської, Закарпатської, Львівської, Чернівецької та Тернопільської єпархій УАПЦ.

Відтак, Катерину Кирилівну було поховано на кладовищі в с. Минай з військовими почестями, адже в роки Другої світової війни на теренах України (1941 – 1944) вона була зв’язковою і розвідницею Чернігівського партизанського підпілля, учасником бойових дій, отримала два вогняні поранення під час бойових сутичок із німецько-фашистськими окупантами.

УГКЦ втратила свого Главу – Блаженнішого ЛЮБОМИРА…

31 травня 2017 року, о 18-30, на 85 році життя, після важкої недуги, відійшов у вічність Блаженніший ЛЮБОМИР (Гузар), Архиєпископ-емерит Української Греко-Католицької Церкви, — повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

У цей сповнений скорботи час духовенство та віряни Парафії Святих Жон-Мироносиць Української Автокефальної Православної Церкви підносять свої щиросердечні співчуття вірянам, кліру УГКЦ.

Схиляємо голови у молитві і просимо у Всевишнього прощення і відпущення гріхів Блаженоспочилому Владиці ЛЮБОМИРУ.

ЛЮБОМИР (Гузар), колишній Верховний Aрхиєпископ Києво-Галицький, Глава УГКЦ.

Народився 26 лютого 1933 р. у м. Львові. У 1944 р. сім’я була змушена виїхати до Австрії, а згодом у США. Навчався у Стемфорді та Вашингтоні. 30 березня 1958 р. висвячений на священика. Викладав, душпастирював і навчався у США. У 1969 р. переїхав до Риму для продовженим богословських студій, які завершив доктором богословія в 1972 р. Тоді ж вступив до монастиря Святого Теодора (монахів студійського уставу) в Ґроттаферрата (Італія). У 1973-1984 рр. викладав у Папському місійному університеті «Урбаніана» в Римі.

2 квітня 1977 р. висвячений Патріaрхом Йосифом (Сліпим) на єпископа.

У 1978 р. призначений архимандритом монастиря Святого Теодора, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.

З 1984 до 1991 р. є протосинкелом Львівської Архиєпархії в Римі. У 1993 р. разом зі спільнотою повернувся в Україну, служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа. З 1995 р. у монастирі Святого Теодора Студита в с. Колодіївка на Тернопільщині. У листопаді 1996 р. призначений Єпископом-помічником Глави УГКЦ.

26 січня 2001 р. на надзвичайному Синоді єпископів вибраний Верховним архиєпископом УГКЦ.

21 лютого т. р. призначений Папою Іваном-Павлом ІІ кардиналом Католицької Церкви.

21 серпня 2005 р. проголошено перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва.

10 лютого 2011 року резигнував з уряду Глави УГКЦ, передавши, за його словами, «теплою рукою» керівництво Церквою Блаженнішому Патріарху Святославу (Шевчуку).

У серпні  2016 року нагороджений Міжнародною  премію імені Івана Франка, як автор наукової монографії “Андрей Шептицький, Митрополит Галицький (1901-1944), провісник екуменізму”.

Після залишення поста Глави УГКЦ вів активну проповідницько-просвітницьку роботу, реагував на  суспільно-політичні події сучасної України, був представником Ініціативи 1-го грудня, вважався моральним авторитетом нації.

 В одному зі своїх численних інтерв’ю розповів, якою бачить майбутню Україну: «Якщо громадяни нашої Батьківщини будуть мати щире бажання чесно працювати – майбутнє Української Держави є більше ніж запевнене». Він зазначав, що за будь-якої кризи ми не можемо забувати про Бога та Божий закон. А саме тому важливо, щоб кожен молився та працював, але не безпідставно, а для досягнення певної мети: «Не варто просто махати руками, а треба намагатись чогось досягнути. Без праці годі сподіватись результату. Праця має бути на користь суспільства. То стара випробувана формула, яка розв’язує проблеми».  Не оминув Блаженніший Любомир і теми війни в Україні, наголосивши, що Росія повинна усвідомити: «Якщо війна, то вона буде однаково страшною для всіх».

ВІЧНА ПАМ`ЯТЬ!

Перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця

22 травня у церковних календарях відзначається як день перенесення мощей Святого Миколая Чудотворця з Лікії до італійського міста Бар (до українського церковного календаря це свято введено Митрополитом Єфремом наприкінці ХІ століття).

У народі Миколай Чудотворець – один з найшанованіших святих. Свята в його честь відзначають двічі на рік: весною – 22 травня і зимою – 19 грудня.

В XI сторіччі грецька імперія зазнавала лихоліття. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг. Мусульмани намірялися знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. В 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда пограбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд подався в Мири Лікійські з наміром розорити гробницю святителя Миколая. Але замість неї він поруйнував іншу, яка була поруч з гробницею Святителя. Тільки-но святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.

Оcквернення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

В 1087 році барські і венеціанські купці відбули в Антиохію для торгівлі. І ті і ті думали дорогою назад взяти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. В цьому намірі мешканці Бару випередили венеціанців і першими прибули в Мири. Наперед були послані два чоловіки, які, повернувшись, повідомили, що в місті – все тихо, а в церкві, де перебуває найбільша святиня, вони зустріли лише чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, прибули в храм святителя Миколая, ченці-сторожі, нічого не підозрюючи, показали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужоземців помазували миром від мощів святителя. Чернець розповів при цьому про з’явлення напередодні святителя Миколая одному старцеві.

В цьому видінні Святитель наказував бережливіше утримувати його мощі. Ця розповідь надихнула мешканців Бару; вони побачили для себе в цьому явленні побажання і ніби вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри і запропонували їм викуп – 300 золотих монет. Сторожі відмовилися від грошей і хотіли сповістити місцевих мешканців про нещастя, що їм загрожує. Але прибульці зв’язали їх і поставили коло дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким була гробниця з мощами. У цій справі особливою ревністю вирізнявся юнак Матфей, який бажав якнайшвидше знайти мощі Святителя. У нетерпінні він розбив кришку і баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Співвітчизники барян, пресвітери Лупп і Дроґо, звершили літію, після якої той самий Матфей почав виймати з переповненого миром саркофагу мощі Святителя. Це сталося 20 квітня 1087 року.

Через відсутність ковчега, пресвітер Дроґо загорнув мощі у верхній одяг і в супроводі барян переніс їх на корабель. Звільнені ченці повідомили містові сумну звістку про викрадення іноземцями мощів Чудотворця. Юрби народу зібралися на березі, але було вже пізно…

8 травня кораблі прибули в Бар, і незабаром радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто було перенесено в церкву святого Стефана, що була поблизу моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була збудована церква в ім’я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

Подія, пов’язана з перенесенням мощів святителя Миколая, викликало особливе шанування Чудотворця й ознаменувалася встановленням особливого свята 9 травня. Спочатку свято перенесення мощів святителя Миколая відзначалося тільки мешканцями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу і Заходу воно не був прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощів було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середньовіччя звичаєм вшановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї сумною подією.

Руською Православною Церквою святкування пам’яті перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар 9 травня встановлено згодом після 1087 року на основі глибокого, вже зміцнілого шанування руським народом великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно із прийняттям християнства. Слава про чудотворення, виявлені Святителем на землі і на морі, була широко відома руському народові. Їхня невичерпна сила й велич свідчать про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-Доброчинця, став особливо дорогим серцю нашого народу, бо він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу. Незліченними чудотвореннями ознаменувалася віра народу в щедру допомогу Угодника Божого.

У вітчизняній писемності дуже рано склалося про нього багато літератури. Оповіді про чудеса Святителя, що відбувалися в нашій землі, почали записуватися ще в давнину. Незабаром після перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар, з’явилася руська редакція життєпису й повісті про перенесення його святих мощів, написана сучасником цієї події. Ще раніше було написане слово похвальне Чудотворцеві. Щотижня, щочетверга, наша Православна Церква особливо шанує його пам’ять.

На честь святителя Миколая споруджувалися численні храми й монастирі, його ім’ям називали дітей при Хрещенні. В Україні немає жодного дому й жодного храму в Церкви, де не було б образу святителя Миколая Чудотворця.

Значення благодатного посередництва перед Богом великого угодника Божого висловлює давній укладач життєпису, за словами якого святитель Миколай вчинив багато великих і преславних чудес на землі й на морі, допомагав знедоленим, від потопу рятував, з глибин морських сухими виносив, вберігав від тління, повертав додому, звільняв від тюремних кайданів та смертної кари, багатьом подавав зцілення: сліпим повертав зір, кривим – ходіння, глухим – слух, німим – голос. Багатьох нужденних і вбогих Чудотворець збагатив, голодним подав їжу, усім допомагав при кожній потребі. Він – теплий заступник і швидкий захисник. Всім, хто до нього за допомогою звертається, допомагає. Про славу великого цього Чудотворця і його чуда знає Схід і Захід і всі кінці землі.

Привітання Блаженнішому Митрополиту Макарію з днем тезоіменитства!

Ваша Святосте!

Блаженніший Митрополит Макарію!

Дозвольте висловити щирі слова привітання та добрі побажання з нагоди дня Вашого Ангела!

Нехай цей радісний і знаменний день осяє своїм молитовним заступництвом Ваш небесний покровитель святий Макарій, Митрополит Київський. Щиросердечно бажаємо Вам міцного здоров’я, благословенних успіхів на ниві нелегкого служіння, вдячних учнів та відданих послідовників, молитовного настрою, духовної радості, фізичних сил та натхнення в розбудові Української Автокефальної Православної Церкви.

Віряни і настоятель церкви святих Жон-Мироносиць

митр. прот. Роман Будзинський

Вітаємо з Днем Ангела Юрія Станіславовича Малюту!

Шановний Юрій Станіславович!

З нагоди Ваших іменин прийміть щирі привітання від мене особисто та від усієї парафії  Святих Жон-Мироносиць, с. Почапинці Тернопільської єпархії УАПЦ.

Бажаємо Вам найперше міцного здоров’я, здійснення усіх задумів та намірів, на добро та користь нашої Батьківщини. Хай небесний покровитель опікується Вами на всіх стежках та дорогах.

Складаємо щиру подяку за Вашу підтримку в розбудові нашої парафії.

Нехай Вас завжди хранить Господь і береже Матір Божа ! На многая і благая літа!

З повагою,

настоятель церкви Святих Жон-Мироносиць

митр. прот. Роман Будзинський

ТОВ   «Агропродсервіс – Інвест»  розташоване в мальовничому куточку Тернопільщини.   У багатьох  населених пунктах  товариство орендує  земельні угіддя. І не тільки  рослинництво розвиває  керівник господарства Юрій Станіславович Малюта, а й старанно та професійно відноситься  до розвитку тваринницької галузі. До речі, «Агропродсервіс – Інвест» знають не тільки в Україні, а й за кордоном.