Кожне життя безцінне

У японській префектурі Канагава молодий чоловік, озброєний ножем, напав на будинок-інтернат для людей з обмеженими можливостями. Таким чином він вирішив «звільнити від страждань» людство.

Внаслідок нападу загинули 19 людей, а 45 тяжко поранені і перебувають під наглядом лікарів.

Голова Фонду Пам`яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталія Шевчук в листі Надзвичайному і Повноважному Послу Японії в Україні Шікегі Сумі висловила співчуття щодо трагедії:

«Трагедія шокує своїм цинізмом та небаченою жорстокістю. Не можна забувати, що життя людини – Божий дар, найцінніше, що є в кожного з нас!

Щиро співчуваємо рідним, близьким і друзям загиблих. Всім серцем молимось Всемилостивому Господу, щоб Він упокоїв скалічені душі убієнних, вилікував тяжко поранених та зцілив душі всіх невинних людей, яким довелося пережити страшну ніч, сповнену відчаю та болю…»

«Хіба ж не знаєте, що ви — храм Божий і Дух Божий живе у вас ? Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог: бо храм Божий святий, а цей храм — ви.» 1 Кор.3, 16 — 17.

Прес-служба сайту

MH17: пам’ятаємо кожного

17 липня, в четверту неділю після П’ятдесятниці, в храмі Святих Жон-Мироносиць духівник Фонду пам’яті Блаженнійшого Митрополита Мефодія митрофорний протоієрей Роман Будзинський після завершення Божественної літургії провів панахиду у другу річницю падіння літака авіакомпанії Malaysia Airlines рейсу МН17.

Пасажирський лайнер, що летів з Амстердама в Куала-Лампур, було збито терористами із зенітно-ракетного комплексу «Бук». Катастрофа забрала безцінні 298 життів дорослих і дітей.

Україна пам’ятає! Вічна пам’ять!

Ціною власного життя…

Не встиг світ оговтатись від теракту в Ніцці, як відбулась кривава трагедія в Туреччині. Агресія, ненависть та насилля заполонили вулиці країни. Лунало багато пострілів, ракети влучали в будинки, в повітрі літали винищувачі.

Жертвами зіткнень стало 265 осіб, а загальна кількість поранених більше ніж 1500. Невимовний жах…

Голова Фонду Пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталія Шевчук висловила співчуття та підтримку турецькому народу в особі Надзвичайного і Повноважного Посла Турецької Республіки Йонет Джан Тезель:

«Підступний напад на демократію Туреччини зазнав нищівної поразки, але на превеликий жаль є дуже багато жертв. Схиляємо голови перед кожним полеглим в боротьбі за правду та свободу.

Така трагедія стосується кожної людини не зважаючи на колір шкіри, національність чи віросповідання! Ми категорично засуджуємо насильство в усіх його проявах.

Співчуваємо родинам загиблих, їх близьким та друзям…».

Прес-служба сайту

«І не наближайтеся до мерзенних вчинків, очевидних або прихованих. Не вбивайте душу, яку Аллах заборонив вбивати, якщо тільки у вас немає на це права. Це заповів вам Аллах ». (VI-151)

Зі співчуттям у серці

Глибоко сумуємо з приводу трагедії, яка спіткала французьке місто Ніцца 14 липня. Жахливий теракт забрав безцінні 84 життя, а понад 50 дорослих та дітей перебувають на межі життя та смерті.

В листі до Надзвичайного і Повноважного Посла Франції в Україні Ізабель Дюмон голова Фонду Пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталія Шевчук висловлює співчуття громадянам Франції:

«Увесь світ глибоко вражений подіями в Ніці та завмер в скорботній хвилині мовчання.

Від імені Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія дозвольте висловити свої співчуття всім жертвам теракту, їх сім’ям та всьому народу Франції.

Підносимо свої молитви за мир та спокій на вашій Батьківщині…»

Терор може нас вражати, але ніколи нас не переможе!

За убієнних всіх і, за кого нема кому вже помолитися

22 червня 1941 року – день, який назавжди закарбувався в пам’яті українського народу

Вікопомний недільний ранок, мирний день обернувся довгими роками страждань для українців. В цей день ми вшановуємо пам’ять загиблих та від щирого серця дякуємо всім, хто повернувся живим. В цей день ми згадуємо про тих, хто так і не повернувся з війни до своєї домівки, люблячої дружини та дітей. Про тих, хто кров’ю відстояв перемогу. Згадуємо про тих, хто прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані.

Для України війна 1939 – 1945 рр. – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і вбивати інших українців, виганяти з рідних міст. Війна для України не обмежувалася лише бойовими діями та окупацією її сучасної території, а й включала участь українців у бойових діях на всіх воєнних театрах.

За даними українських істориків, прямі людські втрати України у становлять 8-10 млн осіб, загальні демографічні – понад 13 млн. Мільйони людей опинилися в окупації, надалі з тавром «зрадників» прийнявши на себе тягар лихоліття, поки країна збиралася із силами.

В період 1941 – 1945 рр. Україна витримала на собі руйнівну силу обох тоталітарних режимів, жахливі злочини на окупованих територіях України: Голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл разом з мешканцями. Тривалий час замовчувались численні злочини комуністичного режиму на нашій землі: розстріли політичних в’язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу і знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих у море разом із санітарними машинами.

Запис зі «Щоденника» О. Довженка, запис за 28 листопада 1943 року: «Сьогодні В.Шкловський розказав мені, що в боях загибає множество мобілізованих на Україні звільнених громадян. Їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться, як на винуватих. «Один генерал дивився на них у бою і плакав», – розповідав мені Віктор».

Письменник Анатолій Дімаров писав: «Коли село звільнили, усіх чоловіків від 16 до 60 років – усіх, аби була нога-рука, а чи сліпий-глухий – неважливо – стали брати до війська. Нас «озброїли» – дали по півцеглини і – «йдіть, спокутуйте вину кров’ю», бо ми на окупованій території були. Мовляв, ви жбурляйте цеглу, а німці нехай думають, що то гранати! Нас 500 душ вигнали на кригу водосховища, …лише 15 уціліли! А під Ізюмом десять тисяч таких беззбройних поклали!»

Таке відбувалося по всій Україні. В «Книзі пам’яті України» є доказ – імена мільйонів полеглих українців. У 250 томах за кожним населеним пунктом подані імена людей. Дати мобілізації і загибелі воїнів указують на дуже короткий бойовий шлях, а за прізвищами бачимо великі родини.

У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких ставали вдовами, а діти – сиротами.

Проте серце починає краятись при думці про те, що після перемоги минуло далеких сивих 75 років, а землі України продовжують поливати кров’ю її синів та доньок.

Онуки колишніх бойових побратимів, тих, що воювали пліч-о-опліч, ділили останнє, пройшли разом один важкий шлях до перемоги, тепер спостерігають один за одним через приціл автоматів.

Нехай кожен в цей день у своєму серці вшанує пам’ять українських синів та дочок, які полягли в роки війни:

Пом’яни, Господи, всіх жертв репресій і воєн, усіх, що полягли за волю України, за ім’я Господнє, замучених і убієнних од віку і всіх, за кого нема кому помолитися. Прости їм усі гріхи їх вільні й невільні, даруй їм Царство Твоє Небесне і причастя вічних Твоїх благ і сотвори їм вічную пам’ять.

Зараз або ніколи

10 червня 2016 року глава Фонду Шевчук Наталія Михайлівна у складі делегації відвідала міжнародну науково-практичну конференцію «Константинопольський патріархат в історії України: минуле, сьогодення, майбутнє».

Серед іншого наголосила на тому, що:

Позиція Блаженнійшого Володимира і позиція Блаженнійшого Мефодія базувалися на дуже простому фундаменті – рани, завдані розколом, не можна зцілити насильством. Зло породжує зло, і боротися з ним можна лише любов’ю. Любов’ю і терпінням. Думаю, що цей принцип Митрополит Мефодій проніс через усі роки свого керування УАПЦ, застосовуючи його до вирішення як загальноцерковних, так і приватних питань. І ці канони були, є і будуть. Вони засновані самим Господом і вірними його учнями, служителями церкви. І Блаженнійший Митрополит Володимир, і Предстоятель УАПЦ Блаженнійший Митрополит Мефодій були щирими прихильниками відновлення церковної єдності і намагалися за життя цю єдність прискорити.

Господь заснував свою Церкву для того, «щоб, поширюючи Царство Христове по всій землі на славу Бога Отця, вона зробила всіх людей учасниками рятівної спокути».

Ми всі пам’ятаємо про духовний заповіт нашого владики, де він вказав, що об’єднання православних церков в Україні має відбуватися виключно з канонічного благословення Патріарха Константинопольського Варфоломія. І ми виконаємо його волю.

Я вдячна Богу за те, що мені довелося співпрацювати і дружити з Блаженнійшим Митрополитом Мефодієм. Владика мав свої, часом драматичні і складні, відносини з ієрархами Київського патріархату. Але владика Мефодій був смиренною і скромною людиною, а мрією всього його життя було об’єднання православних українців у лоні єдиної, визнаної світовим православ’ям і дійсно незалежної від Москви православної церкви.

Перед Фондом, який я представляю, і перед усіма зацікавленими у збереженні цієї пам’яті сьогодні стоїть завдання збереження ідейної спадщини Блаженнійшого Митрополита Мефодія, його концептуального бачення майбутнього об’єднаної української церкви. Дуже важливим для Фонду є осмислення ідейної спадщини покійного Предстоятеля і автокефального руху загалом.

Прес-служба Фонду

подивитись фото

Пам’яті Патріарха Мстислава

11 червня 1993 року Божого на 96-му році земного життя Його Святість Мстислав (Скрипник), Патріарх Київський і всієї України Української Автокефальної Православної Церкви упокоївся у Бозі.

Похований у м.Саут-Баунд-Брук Сполучені Штати Америки.

До останнього подиху життя Патріарх Мстислав стояв на засадах Істини і Справедливості. Таким він і залишиться в пам’яті поколінь.

Вічна і світла пам’ять!

Вітання Вселенському Патріарху Варфоломію

Ваше Всесвятосте милостивий Архіпастир і Отець!

Ми, духовні діти України, єдиними вустами і єдиним серцем сьогодні в день пам’яті Вашого небесного покровителя Святого Апостола Варфоломія підносимо свої молитви до Небесного Отця за Ваше здоров’я і благополуччя!

Пастиреначальник Христос нехай щедро обдаровує Вас усіма благами! Ми знаємо і надзвичайно цінуємо щедру батьківську турботу Вселенського Патріарха про нашу неньку Україну та її боголюбивий православний багатостраждальний народ!

Дякуємо за Ваші святі молитви і повсякденні труди за нас!

Іспола еті деспота!

1000-ліття духовно-культурних зв’язків Київської Русі і святої гори Афон

9 червня 2016 року відбувся круглий стіл на тему: «Забутий в Україні ювілей і нинішні спроби Росії присвоїти українську історію (до 1000-ліття духовно-культурних зв’язків Руси-України та Святої Гори Афон)».

Організатори: ГО «Європейський християнський конгрес», ГО «Київське Богоявленське Ставропігійне Братство», Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України.

У заході взяли участь науковці та громадські діячі: П. Яроцький; О. Саган; П. Зуєв; В. Дерновий; В. Авер’янов та інші.

Довідково. У 2016 р. виповнюється 1000 років від першої писемної згадки про існування та діяльність на Святій Горі Афон (Греція) першого давньоруського монастиря, через який здійснювалися духовні та культурні взаємозв’язки між Київською Руссю та центром православного чернецтва і духовності на Афоні.

Афон і його спадщина протягом багатьох сторіч відігравали виключно важливу роль у розвитку вітчизняної духовності і культури як в епоху Київської Русі, так і в часи національно-визвольної боротьби українського народу в XVII ст. та в пізніші часи, вплинувши на самобутність і неповторність національних релігійних традицій в Україні. Особливо важливим було становлення під впливом Афону Києво-Печерського монастиря, який був свого роду «розсадником» і центром чернецтва, духовності, книжності, культури й просвіти по всій Русі-Україні.

Вплив Святої Гори Афон, її традицій і її послідовників на духовно-культурні процеси в історії Руси-України відігравали дуже важливе значення, а сама афонська спадщина по праву є однією з важливих складових української національної духовної культури і традиції, хоч і невиправдано забутою нині.

Тут можна переглянути фотозвіт

Територія Добра

Кожна людина має єдину невід’ємну власність – життя. І кожному дано право розпорядитися ним. Але знаходить щастя той, хто живе для інших. Творити добро… безкорисливо і вбачати в цьому діянні сенс життя. Ти потрібен, приносиш користь, подав руку тому, хто цього потребує.

Фонд пам’яті Блаженнійшого Митрополита Мефодія не може залишатися осторонь. Духівник Фонду отець Роман Будзинський та куратор соціально-благодійного відділу Андрій Палцан до Міжнародного дня захисту дітей 3 червня 2016 року взяли участь у регіональному публічному благодійному проекті «ЛЮДИНА-МЕЦЕНАТ 2016 РОКУ «З ВІРОЮ І НАДІЄЮ».

Акція почалась з оголошення молитви Духівником Фонду митрофорним протоієреєм отцем Романом і всіма присутніми, надалі у своєму зверненні до учасників отець Роман Будзинський особливо наголосив на необхідності не на словах, а на ділі, разом та систематично провадити злагоджену роботу в напрямку виховання, навчання і підтримки обдарованих та талановитих дітей, особливо діток, позбавлених батьківського тепла та любові!

buklet

Передивитись фото: натисніть тут