Свято Вознесіння Господнього

Свято Вознесіння, яке відзначають на сороковий день після Світлого Хритового Воскресіння, приурочене до такої події Нового Завіту, як сходження Ісуса Христа до престолу свого Батька – Всевишнього.

У цей день ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на Хресті і Воскрес. У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії, на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо. Вознесіння Господнє описано в Євангелії від Луки, Діяннях святих апостолів і, коротко, в закінченні Євангелія від Марка:

“И сiя́ рéкъ, зря́щымъ и́мъ взя́тся, и о́блакъ подъя́тъ егó от óчiю и́хъ.И егдá взирáюще бя́ху на нéбо, идýщу емý, и сé, мýжа двá стáста предъ ни́ми во одéжди бѣ́лѣ, я́же и рекóста: мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо” (Діян. 1: 9-11).

Після подій Воскресіння Ісус Христос кілька разів являвся апостолам і проповідував Боже Царство. Це було не видіння, це був живий Учитель, з плоті і крові, свідчення того, що Спаситель справді воскрес із мертвих і, тим самим, переміг смерть. Явлення Христа були, свого роду, підготовкою до дня П’ятидесятниці — коли Дух Святий зійшов на них, щоб вони могли проповідувати Воскреслого Христа всьому світу. Але це буде пізніше — через кілька днів після Вознесіння, а поки — Господь кличе апостолів у передмістя Єрусалиму, Віфанію. Там, на горі Елеон, вони в останній раз бачать Христа у плоті. Піднявши руки, Він благословляє учнів і підноситься на небо.

У Діяннях святих апостолів написано, що під час Вознесіння Спаситель був прихований хмарою, після чого здивованим поглядам учнів з’явилися «два мужі у білій одежі» — вони сповістили про прийдешнє Друге пришестя Христа:

…мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо (Діян. 1: 9-11).

Після цієї дивовижної — радісної розлуки з Христом, апостоли повернулися до столиці Ізраїлю — Єрусалиму. Саме там через кілька днів на них зійшов Святий Дух.
До кінця IV століття Вознесіння Господнє і П’ятидесятниця були, по суті, єдиним святом, святкування Вознесіння Господнього і П’ятидесятниці не розділяли. П’ятидесятницю відзначали не один день в році — це був цілий період церковного календаря. Тертуліан називав його «laetissimum spatium» — радісний період. У IV столітті П’ятидесятниця остаточно оформилася не тільки як особливий період після Пасхи, але і як святковий день (43-е прав. Ельвірского Собору (300 р.). Коли П’ятидесятниця стала самостійним святом, окремо стали відзначати і Вознесіння. Перші згадки про це можна зустріти у святителя Григорія Нісського і в антіохійських проповідях святителя Іоанна Златоуста. Свято триває десять днів: один день передсвята, що співпадає з відданням Великодня, і вісім днів віддання свята. Віддання свята припадає на  наступну за святом п`ятницю сьомого тижня після Великодня.

Від першого дня Пасхи до віддання Вознесіння Господнього облачення священнослужителів — білого кольору.

У ікон, що зображують Вознесіння Господнє, є чітка іконографія, якої дотримуються всі іконописці. На іконі свята зображуються всі дванадцять апостолів, між якими — в центрі — Богородиця. Апостоли або стоять, або стали на коліна. Христос возноситься в хмарі, оточений ангелами. На деяких іконах є цікава деталь — на Оливній горі, звідки Спаситель зійшов на небеса, відображений слід від Його ноги.

У день Вознесіння наш Господь Ісус Христос наставляє все людство — і кожного з нас. І робить це через своїх учнів — апостолів. Саме вони стали свідками того, як Спаситель вознісся на небо через сорок днів після свого Воскресіння. Коли Господь, упродовж сорока днів являється своїм учням після Хреста і Воскресіння, Він, тим самим, зміцнює їх віру, дає їм опору, надію на майбутнє Царство Небесне. А Вознесінням Господь ніби ставить крапку в справі домобудівництва нашого спасіння. Він, як Людина, у своїй людській тілесності, підноситься на Небо. Таким чином, Його подвиг спокути закінчується — людина повертається на Небо! Господь, ніби ставить крапку, але не залишає апостолів, а значить і всіх нас, наодинці. Христос каже: якщо ми серцем приймемо Вознесіння, Він пошле Духа Святого, Який розрадить нас. Ця розрада — у святі П’ятидесятниці, яке Церква відзначає через кілька днів після Вознесіння.

День Святих Кирила та Мефодія

Щорічно 24 травня християни світу відзначають День слов’янської писемності та культури, День пам’яті великих просвітителів Кирила і Мефодія. Це свято пов’язане з іменами святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія – слов’янських просвітителів, творців слов’янської азбуки, проповідників християнства, перших перекладачів богослужбових книг з грецької на слов’янську мову. Саме вони – болгарські просвітителі Кирило і Мефодій – створили першу слов’янську азбуку, яку ми використовуємо дотепер. Азбука отримала назву кирилиця – від імені молодшого з братів.

Історія кирилиці нерозривно пов’язана з православ’ям. Застосовуючи створену азбуку, брати переклали з грецької Святе Письмо і низку богослужбових книг. Першими словами, написаними слов’янською азбукою, були рядки пасхального Євангелія від Іоанна:«Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог».

Життєвий подвиг Кирила і Мефодія невипадково прирівнюють до апостольського, називаючи їх «первоучителями» слов’ян. До лику святих рівноапостольні Кирило і Мефодій зараховані в давнину. 

Кирило і Мефодій родом з македонського міста Солунь (тепер Салоніки, Греція). Мефодій був старшим із семи братів, молодшим — Костянтин. Ім’я Кирило він отримав під час постригу в чернецтво вже перед самою смертю.

З «Повісті минулих літ» ми дізнаємося, що одного разу слов’янські князі відправили до візантійського царя Михайла послів зі словами:«Земля наша хрещена, але не маємо вчителя, який би наставив і навчив нас і пояснив святі книги. Адже не знаємо ми ні грецької, ні латинської, одні вчать нас так, а інші інакше, від цього не знаємо ми ні накреслення літер, ні їх значення. І пошліть нам вчителів, які б могли нам розповісти про книжкові слова і про зміст їх». Тоді викликав до себе цар Михайло двох учених братів Кирила і Мефодія… «і вмовив їх цар, і послав їх у Слов’янську землю до Ростислава, Святополка і Коцела. Коли ж брати ці прийшли, почали вони складати слов’янську азбуку та переклали Апостол і Євангеліє. Сталося це 863 року. І раді були слов’яни, що почули про велич Божу своєю мовою».

Брати Кирило і Мефодій стали символом слов’янської культури в усьому християнському світі. Ми вшановуємо пам’ять і віддаємо подяку цим святим братам.

Всесвітній день вишиванки!

Вітаємо Вас зі святом національної єдності – Днем Вишиванки!

Сьогодні, 18 травня, всі українці в кожному куточку світу відзначають барвисте свято, яке в першу чергу підтримує давні українські традиції та популяризує їх серед молоді.

Вишиванка для українця є не тільки традиційним одягом, але й оберегом. Символи та кольори, які використовуються при вишивці, володіють певним змістом. Традиційно вишивали дівчата, які готували собі посаг, збираючи його в спеціальну скриню. Сорочку для дитини вишивала мама або бабуся, під час роботи співали пісні і молилися. Вважалося, що так вишиванка стає справжнім оберегом.

Нехай це яскраве свято зітре кордони й об’єднає українців по всьому світу!

Збережемо українські цінності разом!

Вітаємо з Днем Матері!

Дорогі наші жінки, мами!

Прийміть найщиріші вітання з ніжним, ласкавим і світлим для всіх святом – Днем матері!

Жінка, в першу чергу — це любляча мати. Все починається з матері, все людство народжене матір’ю, і Син Божий прийшов на землю від земної жінки, що стала для нас усіх Матір’ю Небесною.

А добра християнська мати — це Ангел-Хоронитель духовності, берегиня сімейного тепла, миру і любові, а також релігійних і національних традицій нашого українського народу. Мама має бути першою вчителькою молитви. Від вас, матерів, у великій мірі залежить, якими виростуть наші діти, отже, яким буде майбутнє нашої  України.

Бажаємо Вам тепла домашнього вогнища, здоров’я, любові та благополуччя!

Настоятель церкви святих Жон-Мироносиць

Митр. прот. Роман Будзинський

Ніколи знову…

Пам’ять. Це не просто частина історії. Пам’ять – це наша совість, біль, наша гордість. У ці водночас радісні і трагічні дні ми схиляємо голови і молимося за наших дідів, батьків і старших братів, вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, тих, хто поліг смертю хоробрих, всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна. 

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і навіть вбивати інших українців.Поруч із тим, слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про солдат Радянської армії (понад 6 млн) та вояків УПА (понад 100 тис.), так і про тих українців і вихідців з України, які перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі, США, Канади, Франції. З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини, Румунії, Угорщини, Словаччини, Хорватії. 

Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Вічна пам’ять нашим співвітчизникам, прадідам, дідам, батькам та братам, що полягли за віру і Батьківщину, прокладаючи дорогу до Перемоги. Нехай Господь зарахує їм їхній подвиг страждання в вічних обителях Отця Небесного, щоб вони, стоячи перед Богом помолились за своїх дітей, внуків та правнуків, всіх хто сьогодні вшановує цей величний день.

День святого Юрія Змієборця

Святий Георгій. Cвятий Юрій. Святий Юр, Юрій-Змієборець, Георгій Переможець (від грец. агіос Георгіос) — святий, мученик і воїн, патрон візантійських імператорів, а пізніше і князів, зокрема князів Коріятовичів. 

Святий Георгій народився у III столітті в Каппадокії. Він походив із князівського роду. Його батько обіймав високу посаду в римському війську, однак незабаром його скарали на смерть за Христа, і мати з дитиною переїхала до свого маєтку в Палестину, у місто Ліди. Вона присвятила життя вихованню сина, навчила його Святому Письму. Часто розповідала про християнських мучеників і про доблесний подвиг його батька. Святий Георгій вступив на військову службу і завдяки своїм здібностям і мужності, виявлених у боях, вже в молодості одержав звання полководця і трибуна при імператорі Діоклетіані. Він стає радником, супутником, наближеним імператора. Однак, коли Діоклетіан почав гоніння на християн, Святий Георгій не вагаючись відмовився від слави, почестей і земних благ і встав на захист віри свого батька — християнства. Міцний, непоборний воїн, він зазнав тяжких мук за сповідування Христа і загинув від них. І за цей подвиг в ім’я віри Церква нарекла його Побідоносцем.

Шанування Святого Георгія почалося з V століття, йому поклонялися, як мученику і воїну. Георгій став святим патроном візантійських імператорів, а пізніше і руських князів, у яких ім’я Георгія стає улюбленим. На Русі Святий Георгій відомий з часів прийняття християнства наприкінці X століття. Він з’явився серед інших християнських святих із Візантії, де шанування його мало вже багатовікову традицію.

Саме з місця особливого шанування Святого Великомученика Георгія Побідоносця почалося хрещення Київської Русі. Святий Рівноапостольний князь Володимир прийняв Святе хрещення в Криму біля Корсуня (Херсонеса) у Георгіївському монастирі.

Особливо багато для утвердження шанування Святого Георгія зробив київський князь Ярослав Мудрий, який прийняв при хрещенні його ім’я. На честь свого святого заступника в 1030 р. він засновує місто Юр’їв (зараз Біла Церква), тобто Георгія місто. У 1037 р. Ярослав починає будівництво Георгіївського монастиря в Києві і зводить у ньому храм, який до наших днів не зберігся.

 

 

Святого Юра український народ вважає покровителем домашньої худоби. Його головний Святочний день 6 травня вважається Святом розвиненої Весни, в котрім може нарід виганяти безпечно худобу на зелене пасовисько, віддаючи її під опіку Святого Юра. Півроку опісля, дня 8 листопада (26.10 ст.ст.) віддає нарід знов худобу під охорону Святого Юра, щоб її боронив перед вовками, бо худоба вступає тоді в зимовий проміжок року й виставлена на небезпеку нападу вовків.

За матеріалами Ближче до Бога

Вітаємо з днем народження Преосвященнійшого ВІКТОРА (Бедь)!

Ваше Преосвященство!

Прийміть теплі і добрі слова привітання з днем Вашого народження!

Ваше віддане служіння в Тернопільській єпархії УАПЦ здобуло Вам щиру повагу і любов. У Вашій особі ми постійно відчуваємо духовну допомогу і увагу до патріотичного виховання та духовної підтримки військовослужбовців, відродження національних культурних і релігійних традицій.

Від щирого серця бажаємо Вам миру, радості, міцного здоров’я, терпіння і допомоги Божої у Вашому служінні на благо Української Автокефальної Православної Церкви. Хай береже Вас Господь в здоров’ї і добробуті на многії і благії літа!

Віряни та настоятель Церкви святих Жон-Мироносиць

Митр. прот. Роман Будзинський

 

Храмове свято церкви святих Жон-Мироносиць

Парафія святих Жон-Мироносиць Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви відсвяткувала своє храмове свято – Неділю святих Жон-Мироносиць.

На запрошення настоятеля церкви митр. прот. Романа Будзинського у святковому богослужінні взяли участь декан Тернопільського району, настоятель храму Покрову Пресвятої Богородиці митр. прот. Анатолій Залізницький, священослужитель Церкви Різдва Христового (м. Тернопіль) протоієрей Юрій Свідерський, протоієрей Роман Наконечний, ієрей Микола Данильчак, настоятель релігійної громади Святителя Миколая Чудотворця, Архієпископа Мирлікійського (Небесної сотні) ієрей Микола Романюк та протодиякон Церкви Різдва Христового (м. Тернопіль) Петро Рубльовський.

Розділити святкову радість завітали численні гості, духовенство, віряни, працівники та голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталія Шевчук.

Божественну Літургію очолив митр. прот. Анатолій Залізницький. Під час богослужіння о. Анатолій звернувся зі словом проповіді до присутніх. Він відзначив великий подвиг та ревність святих жінок-мироносиць і закликав вірян до молитовного єднання зі своїми небесними покровителями.

На завершення богослужіння настоятель церкви святих Жон-Мироносиць митр. прот. Роман Будзинський подякував священикам за розділену радість свята та прикликав на всіх присутніх Боже Благословення.

Свято Жінок-Мироносиць

Сьогодні ми святкуємо пам’ять святих жон-мироносиць. Саме їм явився воскреслий Христос и наказав повідомити про Його воскресіння всім учням. Цей день є церковним жіночим святом, коли родичі, друзі і діти вітають своїх близьких жінок.

Жінки-мироносиці йшли помазати тіло Христа в перший день після суботи – у неділю. Жінки, йдучи до гробу, міркували, «хто ж відвалить камінь від гробу». Перед їхнім приходом, внаслідок сходження ангела, трапився землетрус, який і відвалив камінь і навів страху на варту.

Ангел сказав жінкам, що Христос воскрес, і чекає їх у Галілеї. Євангеліє від Іоанна, як найпізніше, особливо підкреслює, що Марія Магдалина прийшла до гробу першою, – «А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було, прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений…». Звертаючись до апостолів Петра й Іоанна вона каже: «Не знаємо, де поклали Його!» (Ін. 20:2).

Після того як пішли апостоли Петро та Іоанн, біля гробниці залишилася тільки Марія Магдалина. Вона думала, що тіло викрали, і гірко плакала. У цей час їй явився Христос. Він сказав їй, щоби вона не торкалася до Нього, поки Він не зійшов до Отця, і просив її повідомити учням про Його воскресіння. Потім, згідно Матвію, Марія, повертаючись з благовістям до учнів, зустріла другу Марію, і Христос явився вдруге, наказуючи знову повідомити про воскресіння всім учням. Апостоли ж, почувши про воскресіння Ісуса, не повірили.

Євангелісти і священне передання зберегли нам ряд імен: Марія Магдалина, Марія – мати Якова молодшого та Йосії, і Саломія, Іоанна, Марфа і Марія – сестра Лазаря, Сусанна та інші.

Свята Марія Клеопова, мироносиця, за переказами Церкви була дочкою праведного Йосифа Обручника від його першого шлюбу і була ще зовсім юною, коли Пресвята Діва Марія була заручена з праведним Йосифом і введена в його будинок. Свята Діва Марія жила разом з дочкою праведного Йосифа, і вони подружилися, як сестри. Праведний Йосиф після повернення зі Спасителем і Божою Матір’ю з Єгипту в Назарет видав заміж дочку за свого меншого брата Клеопу, тому вона називається Марією Клеоповою.

Свята Іоанна Мироносиця, дружина Хузи, домоправителя царя Ірода, була однією з жінок, які слідували за Господом Ісусом Христом під час Його проповіді, і служила Йому. Разом з іншими жінками після Хресної смерті Спасителя свята Іоанна приходила до гробу, щоб помазати миром святе тіло Господа, і чула від ангелів радісну звістку про Його славне Воскресіння.

Праведні сестри Марфа і Марія, увірували в Христа ще до воскресіння Господом їх брата Лазаря, при настанні гоніння на Єрусалимську Церкву і вигнанні праведного Лазаря з Єрусалиму, вони допомагали своєму святому братові в проповіді Євангелія в різних країнах. Про час і місце їх мирної кончини відомостей не збереглося.

Цей день є церковним жіночим святом, коли родичі, друзі і діти вітають своїх близьких жінок – дружин, матерів, сестер, дочок.

Свято Радониці: день поминання всіх померлих…

На дев’ятий день після світлого Христового Воскресіння православні християни святкують день Радониці. В народі свято називають по-різному – Радониця, Проводи, Гробки. Існує версія, що назва свята походить від слів «радість», «рід» чи «спорідненість».

Щорічно в цей день православні вшановують померлих людей і ходять на кладовище, приносячи з собою поминальний сніданок. У день Радониці ні в якому разі не можна плакати за померлим. Навпаки, слід радіти з того, що всі хто нас покинув, були разом з нами.

Люди з покоління в покоління дотримуються традицій і прикмет, пов’язаних зі святом Радониці:

  • Коли людина приходить на цвинтар для поминання померлих, їй потрібно взяти з собою яйце, яке слід розбити об хрест, а очищення розкидати по землі. Яйце необхідно віддати бідним.
  • У день Радониці на стіл ставилять додаткові тарілки, які лишають порожніми. Раніше люди вірили, що вони послужать для померлих сніданком, обідом і вечерею.

Радониця – чудове свято. Воно дає нам можливість не забувати про рідних, близьких та друзів. Молитви живих за душі померлих в цей день демонструють те, що померлі будуть завжди залишатися з нами – в наших серцях.