Свято Радониці: день поминання всіх померлих…

На дев’ятий день після світлого Христового Воскресіння православні християни святкують день Радониці. В народі свято називають по-різному – Радониця, Проводи, Гробки. Існує версія, що назва свята походить від слів «радість», «рід» чи «спорідненість».

Щорічно в цей день православні вшановують померлих людей і ходять на кладовище, приносячи з собою поминальний сніданок. У день Радониці ні в якому разі не можна плакати за померлим. Навпаки, слід радіти з того, що всі хто нас покинув, були разом з нами.

Люди з покоління в покоління дотримуються традицій і прикмет, пов’язаних зі святом Радониці:

  • Коли людина приходить на цвинтар для поминання померлих, їй потрібно взяти з собою яйце, яке слід розбити об хрест, а очищення розкидати по землі. Яйце необхідно віддати бідним.
  • У день Радониці на стіл ставилять додаткові тарілки, які лишають порожніми. Раніше люди вірили, що вони послужать для померлих сніданком, обідом і вечерею.

Радониця – чудове свято. Воно дає нам можливість не забувати про рідних, близьких та друзів. Молитви живих за душі померлих в цей день демонструють те, що померлі будуть завжди залишатися з нами – в наших серцях.

 

Зі святом Воскресіння Христового!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Прийміть щирі вітання з Великим Днем Світлого Христового Воскресіння!

У житті кожного християнина Великдень — свято особливо шановане та величне. Ця подія об’єднує усіх нас вірою у перемогу світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. І ми щиро віримо в те, що ця єдність, заснована на одвічних християнських цінностях, буде і надалі згуртовувати український народ у нелегкі часи випробувань. Чудо Воскресіння Христового нагадує про духовне відродження, яке так необхідне усім нам, і, сьогодні, ми  відкриваємо Богові свої душі, просимо наповнити їх духовною силою і надією.

Вітаємо Вас та Ваші родини зі світлим і радісним Воскресінням Христовим! Нехай у ваших серцях завжди царює радість і душевний спокій! Нехай до кожної оселі прийде здоров’я, щастя, добробут, а чудо Воскресіння Христового надихає на благі вчинки і помисли. Всіх земних благ!

ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

 

Страсна п’ятниця

Сьогодні відзначають Велику, або Страсну п’ятницю — найскорботніший день року, коли Церква згадує про страждання Ісуса Христа на хресті за людський рід.

Страсна п’ятниця, також Велика, або Свята — згідно з християнським віровченням — день розп’яття Христа. Для віруючих це найскорботніший день Страсного (Великого) тижня, за два дні перед Великоднем. Християни присвячують цей день згадці про страждання, смерть Ісуса Христа на хресті, зняття Його з хреста та поховання.

Розп’яття на хресті було найганебнішою стратою. Такою смертю страчували розбійників, убивць, бунтівників і злочинних рабів. Окрім нестерпних болів у всіх частинах тіла і страждань, розп’ятий відчував страшну спрагу.

Коли все було приготовлено, воїни розіп’яли Ісуса Христа. Коли ж розпинали Його, Він молився за Своїх мучителів. Під час страждань Спасителя на Голгофі сталося знамення. З тієї години, як Спаситель був розп’ятий, сонце затьмарилося і настала темрява всією землею, і тривала до самої смерті Спасителя.

У Велику п’ятницю Божественна літургія не правиться, натомість читається Євангеліє про Страсті Христові. У середині дня відправляється вечірня з чином виносу плащаниці. Ввечері у Велику п’ятницю в храмах правиться утреня Великої суботи з чином поховання плащаниці.

Велика П’ятниця — день суворого посту. Існує традиція не їсти у Велику п’ятницю до закінчення чину виносу плащаниці, а потім вживати лише хліб та воду.

Вербна неділя

9 квітня 2017 року Божого християни святкують вхід Господній в Єрусалим, або, як кажуть у народі, Вербну неділю.

Коли Ісус Христос входив до Єрусалиму, він наблизився до Вітфагії і Віфанії, до гори, що зветься Оливної і послав двох учнів Своїх, сказавши: “Ідіть у село; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніхто з людей ніколи не сідав; Відв’яжіть його, і приведіть, і якщо хто спитає: Нащо відв’язуєте? скажіть тому так: Господь потребує його”.

Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він сказав їм. Коли ж стали відв’язувати молодого осла, господарі його їх запитали: “Нащо осля відв’язуєте?” Вони ж відказали: “Господь потребує його”. І привели його до Ісуса, і, поклавши одежу свою на осля, посадили на нього Ісуса. І, коли Він їхав, люди стелили одежу свою по дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів в радості велемовно Бога хвалив за всі чудеса, що бачили, кажучи: “Благословенний Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небесах, і слава на висоті!”.

Урочистий вхід Ісуса в Єрусалим був вступом Його на шлях хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мт. 21,1-11; Мк. 11,1-11; Лк. 19,29-44: Ів. 12,12-19).

У євреїв був звичай: царі і переможці в’їжджали до Єрусалиму на конях або ослах, і народ урочистими вигуками, з пальмовими гілками в руках зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Завіту (див. Зах. 9,9), Христос саме таким урочистим чином в’їжджав в Єрусалим, але не як Цар земний або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін. 18,36) як Переможець гріха і смерті. Єврейський народ, що знаходився під римським ярмом, очікував Месію як політичного визволителя, і всім здавалося, що Чудотворець, який вчора воскресив Лазаря і колись нагодував 5 тисяч народу, цілком може бути саме тим земним вождем, який приведе свій народ до політичної незалежності і земного царства насолоди.

З тих, які тоді перебували на вулицях Єрусалиму тільки один Христос знав, що замість земного царства Він приносить людині Царство Небесне, замість позбавлення від земного рабства Він звільняє людину від рабства набагато гіршого – від рабства гріха. Він Один знав, що шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до Хреста і Голгофи. Це царське прославляння Христа перед Його смертю Церква згадує для свідчення, що страждання Спасителя були добровільними.

Назва Вербна неділя походить від того, що на це свято віруючі приходять з гілками, як правило, вербових рослин чи інших дерев, які першими розпускаються навесні, в ознаменування тих гілок, які різали іудеї, що зустрічали Ісуса у Єрусалимі. Звичайно, на півдні використовують квіти і гілки інших дерев, як правило, пальм. В Україні, де таких дерев немає і де перша розпускається верба, з давніх часів стали використовувати її гілки, тому і саме свято стало називатися Вербною неділею. Але справжня його назва – Вхід Господній до Єрусалиму.

Зі святом Благовіщення!

Сьогодні одне з найшановніших свят – Благовіщення. Саме цього дня вісник Божий, Архангел Гавриїл приніс звістку Діві Марії про майбутнє народження Сина Божого. Тим самим людям було дано знак про початок  спасіння людського роду.

Як кожної весни оживає природа, так щороку в цей благодатний день наші серця сповнюються радістю від великої звістки.

Бажаємо всім нам зберегти це почуття. Нехай воно служить джерелом нашої наснаги на добрі справи, внутрішнім нагадуванням про необхідність бути гідними спасіння. Миру, злагоди, щастя Вам і Вашим родинам!

Нині Благовіщення
Радісне, віще!
Ми вас вітаємо
Ми вас закликаємо —
Богу поклоніться,
Жарко помоліться.
За Благе Слово
За Ласкаво Христове!

Преподобний Олексій, чоловік Божий

30 березня – день пам’яті преподобного Олексія, чоловіка Божого.

Святий Олексій народився у Римі від побожного сенатора Євфиміана та Аглаї. Він здобув найкращу освіту, а коли сягнув дорослого віку, батьки одружили його з юною патриціанкою. Утім, Олексій був закоханий лише в святу й чисту дівочість. У шлюбну ніч, коли наречена чекала на нього в опочивальні, він віддав їй свого персня, прошепотів на вухо кілька слів і зник.

Незабаром Олексій зійшов на корабель і доручив себе турботі Провидіння. Судно привело його до Лаодікеї, а там, приєднавшись до каравану купців, він прийшов до Едеси, що в Месопотамії. Юнак зупинився у храмі, присвяченому Пресвятій Богородиці, і протягом сімнадцяти років жив у притворі. Він був одягнений у найбідніше лахміття, а харчувався милостинею богомольців, які відвідували храм.

Тим часом, рідні розшукували святого. Деякі з посланців Євфиміана доходили до Едеси, заходили в храм і подавали копієчку Олексію, але не могли й запідозрити, що то їх знатний пан:  так він схуднув і помарнів.

Утім, через деякий час Пресвята Богородиця явила жителям Едеси таємні подвиги «чоловіка Божого». Прагнучи уникнути людської слави, Олексій втік, й Провидіння привело його до Риму.

Святий підкорився цьому знакові згори і одразу направився до батьківського дому. Побачивши свого батька, він став просити в нього милостиню, наче простий жебрак. Євфиміан не впізнав свого сина, але після його втрати серце сенатора стало більш співчутливим та відкритим до всіх нужденних. Тож він звелів слугам обладнати для злидаря якийсь притулок і годувати його рештками від панського столу так довго, як він забажає. Так чоловік Божий і жив біля дверей батьківського дому ще сімнадцять років.

Відчувши, що наближається час його відходу з цієї землі, Олексій записав усю історію свого життя і передав свою душу до небесних обителей.  Того ж дня в базиліці ап. Петра служили урочисту Літургію за участі папи, імператора Гонорія та великої кількості народу. З вівтаря раптом пролунав голос: «Шукайте чоловіка Божого! Відтепер він молитиметься за місто й за всіх вас, бо він вже покинув тіло». Величезна процесія на чолі з папою та імператором знайшла померлого святого у його хижці з сувоєм в руках. Коли історію чоловіка Божого зачитали вголос, весь народ був глибоко вражений. Євфиміана з дружиною вітали як батьків великого угодника Божого. Під час урочистого поховання св. Олексія звершилося безліч чудес, які не припинялися і згодом.

Прощена неділя

Прощена неділя – це день, коли потрібно щиро просити прощення, а ще це остання неділя перед початком серйозного великоднього посту. Сьогодні кожен християнин повинен отримати прощення за свої дрібні або великі гріхи, щоб увійти у Великий піст кришталево чистим, зі світлою душею.

Прощена неділя є вкрай важливим днем в церковному календарі, адже саме сьогодні віряни очищують своє тіло та душу від давніх образ та мук совісті, таким чином готуючись до Великого посту.  Вважається, що в Прощену неділю не пробачити когось або ж лихословити – великий гріх. Тому ми повинні зробити все можливе, щоб знайти в собі сили змиритися з ворогами.

Вперше традиція просити вибачення і самому його отримувати з’явилася у Палестині. У тамтешніх ченців було прийнято йти в пустелю і знаходитися там в повній самоті, посилюючи таким чином свої молитви і покаяння.

Через сорок днів вони мали повернутися, проте не всім це судилося. Хтось гинув від спеки і браку води, на когось нападали дикі тварини. Саме тому, перед тим, як вирушити в небезпечну і самотню подорож пустелею, ченці збиралися всі разом і прощалися.

Щоб очиститися від усього гріховного і поганого, вони просили один в одного прощення, звертаючись зі словами: «Прости мене, будь ласка, якщо у чому винен перед тобою». А далі перераховувалися всі можливі провини, образи і різні непорозуміння, за які необхідно було отримати щире прощення.

Стрітення Господнє

Кожна Євангельська подія, яка згадується Церквою, називається «священною», бо звершилась вона заради нашого з вами, дорогі браття та сестри, освячення і спасіння, через виховання в наших серцях, стремління до Бога, і через пізнання Його Істини.

Сьогодні ж Свята Церква згадує євангельську і, в той же час, історичну подію – Стрітення Господнє! Історія цього величного свята переносить нас в древній Єрусалим, більш як на дві тисячі років назад в минуле. Жив на той час в Єрусалимі праведний старець Симеон, він був дуже благочестивим, і разом з тогочасним людством очікував пришестя в світ Господа нашого Ісуса Христа.

Єгипетський цар Птоломей, який створив Олександрійську бібліотеку, задумав перевести на грецьку мову те, що ми називаємо Старим Завітом, тобто книги пророка Мойсея і пророчі книги юдейського народу. Але цар сумнівався, що переклад буде точним: чи захочуть юдеї відкрити свої потаємні знання для чужих їм людей, чи володіють вони повною мірою знанням грецької мови, чи не буде між ними спірних моментів з приводу того чи іншого місця у писанні? Серед ізраїльтян було обрано 70 мудрих та знаючих обидві мови мужів, “70 тлумачів”. Кожен з них отримав все необхідне для перекладу і трудився окремо від інших. І коли робота була завершена і отримані переклади порівняли, то із здивуванням побачили, що вони слово в слово співпали! Таким дивним і явним чином була показана істинність Богооткровення Старого Завіту, Мойсеєвих та пророчих книг!

Серед перекладачів був і Симеон. Перекладаючи книгу пр. Ісаї, він дійшов до слів: “Ось Діва в утробі зачне і народить Сина” (Іс. 7,14), і засумнівався, що діва, яка не знала чоловіка, може народити, і хотів переправити це місце в тексті, а натомість вписати “жінка”. Але раптом з’явився Ангел, який зупинив його і сказав: “Повір написаному, ти сам скоро переконаєшся, що це пророцтво виповниться, і ти не відчуєш смерті, поки не побачиш Господа, народженого від Чистої і Пренепорочної Діви”… З тих пір минуло майже 270 років. Весь цей період, тобто все своє довге і праведне життя, зігрітий вірою в грядущого Спасителя, очікував праведний Симеон звершення того, про що йому було предріщено Святим Духом через Ангела.

І ось, коли народжений Спаситель на сороковий день свого земного буття був принесений Своєю Пречистою Матір’ю і святим Йосифом Обручником до храму, то праведний Симеон зустрічаючи при храмі із поклику Святого Духа, що цей Младенець і є Той Месія, про Якого пророкував пророк Ісайя, що ця Матір то і є Пречиста Діва, виповнилася його надія: відбулася дивна і довгоочікувана зустріч! З благоговінням і радістю прийняв святий старець в свої обійми Господа і вигукнув: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем всіх людей. Світло на просвідчення язичників і славу людей Твоїх Ізраїля”. Промислом Божим судилось праведному Симеонові, не тільки побачити, але й осягнути старчеськими руками. Він зустрів, прийняв на руки Господа, Того, на кого очікував все земне життя, і Того, до кого з радістю перейшов у вічність.

“Стрітення” – слово старослов’янське, яке означає “зустріч”. Зустріч праведного Симеона – з Господом, людини – з Богом, Старого Завіту – з Новим. Це свято нашої зустрічі з Господом Ісусом Христом.

Ось і ми сьогодні зустрічаємо Господа з тією ж глибокою вдячністю та радістю, з якою зустрів Спасителя, Симеон Богоприємець. Тримав Його на своїх руках і бачив у Ньому звершення всіх давніх пророцтв про те, що настане день, коли ворожнеча між людиною і Богом прийде до кінця. Людина зустрічається з Богом у молитві, в радості, у стражданні і хворобах, особливо у Таїнстві Святого Причастя. Проте часто буває, що ми не помічаємо, не впізнаємо Бога, проходимо повз Нього.

Чистота серця – це перше і найнеобхідніше, що допомагає нам бачити Бога, наблизитися до Нього і жити з Ним і в Ньому. Ось чому так часто Свята Церква від імені всіх і за всіх нас повторює у своїх молитвах: “Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму”. Ми сказали, що нинішній день — це день нашої з вами зустрічі з Христом Спасителем.

Можливостей зустрітися з Богом безліч. Про цю неминучу зустріч треба пам’ятати, до неї треба готуватись. Остання зустріч не залежить від нашого бажання: можна в цьому світі свідомо чи несвідомо зневажати зустрічами з Богом, відкидати їх, але та, остання, зустріч не залежить ані від нашого бажання, ані від нашої готовності. Господи! Сподоби нас пройти земний шлях, з миром промовити своє “нині відпускаєш…” і, зустрівшись із Тобою, почути не грізне – “… ідіть від Мене, прокляті…”, а милостиве Твоє слово: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу”. Амінь.

Митр.прот. Роман Будзинський

 

Свято Трьох Святителів

День пам’яті трьох єрархів та вчителів Східної Церкви відзначають 12 лютого. У народі цей празник називають ще «Трьох Святих»: св. Василія Великого, св. Григорія Богослова, св. Івана Золотоустого.

У богослужіннях усі вони називаються рівноапостольними, cтовпами Церкви та вчителями вселенної. Як пише у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, празник трьох Святителів належить до найновіших празників Грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з них трьох є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, інші — святого Григорія Богослова, а ще інші — святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти.

Цю суперечку розв’язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з’явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: «Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас спірного, а кожний з нас у своєму часі, окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасіння людей. То ж нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерті, нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдності. Установи, отже, святкування нашої пам’яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати для спасіння тим, що святкуватимуть нашу пам’ять».

Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що Церква вже святкувала в січні пам’ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їх спільний празник 30 січня (за юліянським стилем — 12 лютого). Крім того, на їхню честь єпископ склав проповідь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції.

Богослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, значення для Церкви, світлі чесноти, Божу мудрість та заступництво.

«Василій — божественний ум, — співаємо на стиховні малої вечірні, — Григорій — божественний голос, Йоан — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці». У стихирі на стиховні вечірні сказано: «Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий, всезолотий і всечесний Йоане».

Наводячи як приклад їхню велич, заслуги та значення для Бога, Церква закликає вірних до належної прослави Трьох Святителів: «Любителі празника, — співаємо на литії, — зійшовшись, славімо пісенними похвалами Христових Святителів, Отців славу, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся, церковне світло, Василію премудрий, і стовпе непорушний. Радуйся, уме небесний, архиєрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Золотослове, всезолотий Йоане, покаяння ясний проповіднику. То ж, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, які вірою і любов’ю празнують ваше священне і божественне торжество».

За матеріалами РІСУ.

Святий Григорій Богослов

7 лютого – день пам’яті святого Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського. Майбутній святитель народився в Кападокії в 329 році Божому. Мати Григорія була знатною християнкою, а батько – єпископом Назіанським. Батьки дали святому найкращу освіту. З ним займалися мудреці, вчителі та рідний дядько, знатний вчитель риторики. Згодом святий Григорій пройшов курс навчання в школах Олександрії, Кесарії Кападокійської та Назіанза.

Одного разу святий Григорій розмовляв зі своєю матір’ю та дізнався, що його батьки довго молили про народження сина і, тільки після обіцянки присвятити дитя Господу, народився святий Григорій. Юнак твердо вирішив стримати обіцянку батьків.

Для того щоб завершити освіту святий Григорій переїхав до Афін, де зустрів свого майбутнього вірного друга – святого Василія Великого. Після завершення своєї освіти Григорій, на прохання тисяч людей, залишився в Афінах на деякий час працювати викладачем риторики. Але згодом він розумів, що його доля служити Богові. Повернувшись додому, святий Григорій прийняв святе хрещення від свого батька.

В 374 році померли батьки святителя Григорія. Тоді він вирушив до Селевкії Ісаврійської. Там він опікувався численними лікарнями і притулками для старців та немічних. Всі свої кошти він віддавав на будівництво нових і утримання старих притулків.

Після смерті святителя Василія Великого, святий Григорій, виконав передсмертне прохання свого друга, і переїхав в Константинополь для боротьби з єресю Македонія, який заперечував Божество Святого Духа.

Майже всі храми Константинополя були під владою єретиків. У 379 році святитель Григорій почав служити й проповідувати у невеликій домашній церкві своїх родичів, яку назвав «Анастасія» («Воскресіння»), вірячи, що саме тут почне воскресати православ’я. З чарівною переконливістю спростовував він всі доводи єретиків, натхненно розкриваючи істинне вчення Церкви.

За підтримки Олександрійського Патріарха Петра (373-380) і Константинопольського імператора Феодосія (379-395) святитель Григорій Богослов був поставлений Патріархом Константинопільським і затверджений у цьому сані II Вселенським Собором у 381 році.

Однак зведення святителя Григорія на Константинопільську кафедру викликало невдоволення з боку Єгипетських і Македонських єпископів. Це викликало неспокій та незгоду в Церкві. Тоді святий Григорій вирішив піти із Константинополя, щоб вгамувати розбрат. Ні вмовляння імператора, ні прохання духовенства не зломили волі святителя. Він повернувся у рідний дім Аріанз і перебував там в чернечих подвигах.

389 року святитель Григорій Богослов переставився до Господа, залишивши велику спадщину: 243 послання, 507 духовних віршів і 45 проповідей.