ВІТАЛЬНЕ СЛОВО ДО СВОЄЇ ПАСТВИ

  Сьогодні я хочу Вас усіх  привітати з храмовим святом  Жінок-Мироносиць. Наших батьків, матерів, братів і сестер, рідних і близьких.   І побажати їм кріпості душевних і тілесних сил, та допомоги Божої.

Вітаю також усіх наших жінок-християнок, наших матерів, сестер, рідних і близьких з їх жіночим християнським днем.   

З днем Жінок-мироносиць – святом, яке справедливо називають днем Жінки-християнки. Ці жінки зберегли вірність Христу навіть тоді, коли Його залишили майже усі учні-чоловіки, і були поруч із Господом, коли Він помирав на хресті. За таку любов саме Жінки-мироносиці були удостоєні честі першими дізнатися радісну звістку про те, що Христос воскрес. Вони принесли цю звістку апостолам, а згодом разом із ними сповіщали її усьому світу.

Вшановуючи свято Жінок-мироносиць, Церква ставить їх у приклад усім жінкам і закликає бути схожими на них у ревності до слави Божої, в любові до Христа і вірності Йому. Ці якості проявляються в вас, дорогі наші сучасні мироносиці, тоді, коли ви буваєте першими вчителями і проповідниками Слова Божого для своїх дітей, своїм щоденним прикладом навчаєте їх любові до Христа. Ваша ревність проявляється у любові до храму, де ви піклуєтеся про благоліпність, чистоту і порядок і що найголовніше, прикрашаєте церкви своєю присутністю на богослужіннях і щирими молитвами.

Бажаю Вам, дорогі жінки вдосконалюватися у чеснотах, виконання Христових заповідей, життя по правді, у чистоті душевній і тілесній, у мирі з Богом і своїми ближніми.

Звичайно ж, у ці пасхальні дні мені хотілося б ще і ще раз сердечно привітати вас зі святом Воскресіння Христового. Нехай ця пасхальна радість, яка нині наповнює наші серця, буде постійною супутницею вашого життя. І я не можу не звернутися до вас з вічно живим, всерадісним і життєствердним пасхальним вітанням “Христос Воскрес!”. Живіть так, щоб кожна людина, що поглядає на вас, могла сказати “Воістину Христос воскрес!”

Настоятель  Храму Свв Жон-Мироносиць

Тернопільської єпархії УАПЦ с.Почапинці

митр. прот.  Роман Будзинський

 

 

ГРОМАДА УАПЦ С.ПОЧАПИНЦІ ВІДЗНАЧАЄ ХРАМОВЕ СВЯТО!

Проповідь на Храмове свято Святих Жінок-Мироносиць

   У третю неділю після Пасхи ми згадуємо пам’ять тих, хто залишився з Ісусом до останку у найважчі хвилини страждань на хресті, хто послужив Ісусові в останні хвилини його земного життя – Йосифа з Никодимом і жінок-мироносиць. Євангеліє неділі мироносиць складається з двох різних частин. У першій частині йде мова про похорон Ісуса Христа, в якому беруть активну участь Йосиф з Аримафеї і Никодим. У другій частині євангелист Марко розповідає про воскреслого Христа, який з’явився найперше жінкам-мироносицям. Ці дві групи осіб мають спільну рису, це безкорисливе служіння і милосердна любов.

Вони увірували в Христа і полюбили Його не словом, а ділом. І хоч вони не були офіційними, публічним учнями Христа, однак на противагу до апостолів, котрі словами обіцяли Ісусові вірність аж до смерті і готовність навіть умерти разом з ним, а коли Ісуса схопили вояки, вони зі страху повтікали і сховалися, не дотримали своєї обіцянки, ті своїми вчинками показали свою віру в Ісуса Христа, свою любов і вірність Учителеві аж до смерті. На них сповнилися слова апостола Якова: „Та хтось скаже: ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені твою віру без діл, і я тобі покажу моїми ділами мою віру” (Як. 2,18)

Їхній приклад навчає: хто щиро служить Богу, з любов’ю, тому Божа ласка виходить назустріч. Так Йосиф сміливо пішов до Пилата і отримав дозвіл зняти з хреста і поховати тіло Ісуса у гробі, бо „страху немає в любові, але, навпаки, досконала любов проганяє геть страх” (1Ів. 4,18). Люблячі і милосердні руки Йосифа з Аримафеї, зняли мертве і скатоване тіло Божого Сина з хреста, поклали на руки Божої Матері, віддали Йому останню людську честь і послугу – намастивши пахучими оліями і обгорнувши Плащаницею Пречисте Тіло Спасителя, похоронили у новому гробі. Ось приклад милосердя, безкорисливої, жертовної і досконалої любові.

Другими важливими особами цієї неділі є жінки-мироносиці. Святе передання зберегло нам ряд імен: Маpія Магдалина, Маpія – мати Якова Молодшого та Йосифа, Саломія, Йоанна, Маpта і Маpія – сестpи Лазаpя, Сyсанна та інші. Серед них були жінки багаті і знатні: Йоанна була дружиною Хyзи, домоупpавителя царя Іpода; прості і незнані: Саломія, мати синів Зеведеєвих Якова та Йоана, була дружиною рибалки. У числі миpоносиць були жінки самотні – діви і вдови, були й матері родин, які, будучи захоплені словом проповіді Господа Спасителя, залишали свої сім’ї, свої домівки, товаришуючи Господу разом з іншими жінками в турботі про Нього.Ці жінки виявилися справжніми героїнями під час страстей Христових. Коли вороги ув’язнили Ісуса Христа, тоді, крім наймолодшого учня Івана, всі апостоли повтікали, але жінки були безстрашними. Жінки йшли за Ісусом Христом на гору Голгофу і „плакали за ним та голосили” (Лк. 23, 27).

Коли тіло Христове було зложене до гробу, ці, горем прибиті жінки, не знаходили спокою. Вони гірко плакали, бо не було вже між живими їх Вчителя. Та думкою, серцем, душею ці побожні жінки постійно були біля гробу Спасителя. Благодаттю Божою перемігши страх, який в цей час опанував апостолів і вони сховались за закритими дверима зовсім забувши про свої учнівські обов’язки, жінки забуваючи про власну безпеку, пригадуючи події Хресної Дороги Спасителя ідуть зробити останню послугу покійному Ісусу. Вони не знали як поведеться сторожа, що стоїть біля гробу, а також хто відвалить їм камінь. Як каже один богослов: «Вони настільки були перейняті цією справою, що не спали, а чували». Біля гробу вони побачили камінь, який хтось вже відсунув. Згодом мироносиці бачать юнака у світлому одязі, як виявилось пізніше це був ангел. Саме він звіщає цю велику новину. Та на початку звертаючись до них каже : «Не бійтеся!», чим звільняє їх від страху. Питає ангел жінок чи шукають розп’ятого – немов гордиться тим хрестом на якому був розп’ятий Ісус, гордиться ним як якимось надзвичайно великим трофеєм, який приніс успіх усім землянам. Після цього говорить про воскресіння Ісуса. Отримавши наказ передати цю вістку учням та Петрові, вони вирушили до будинку де перебували апостоли. Коли мироносиці йшли звістити учням зустрів їх Господь і сказав : «Радуйтесь», чим винагороджує за їхній смуток, жінки поклонились Йому, а ближче приступивши торкнулись Його ніг щоб розвіяти власний сумнів що це не привид чи дух, а Сам Господь. Тоді Ісус сказав їм: „Не бійтеся! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать” (Мт. 28, 8-10).  Жінки-мироносиці несуть цю радісну новину апостолам.

Слабкі, переборюючи страх, жінки у наших очах стають жінками – благовісницями, подаючи нам образ та взірець мужнього і посвяченого служіння Богові. Саме їм першим з’явився Ісус, а потім вже учням. Саме за їх вірність Христові, Свята Церква возвеличує їх у сьогоднішньому святі. Коли ще слово християни не вживалось чи радше не набуло того значення, що сьогодні, жінок-мироносиць називали простим словом – вірні. Один із отців Церкви говорив, що в останні часи будуть святі і слава їх буде більшою від тих, хто раніше прославився. Хоча, як продовжує цей отець, вони не будуть творити численні чудеса, але вони вистоять у вірі, бо настане такий час, що багато відійде від Церкви, тому той, хто буде вірити той і спасеться.

Цінності сучасного світу відводять людину двадцять першого століття, від істини життя християнина. Пропаганда засобів масової інформації нав’язують нам, ігнорування букви Закону Божого, виконання покликання вінця творення світу-людини. Наша байдужість створює низку проблем, які через певний час вертаються величезною кількістю неприємностей з якими важко боротись.  Не належна увага у вихованні дітей, призводять до їх неприязні до тих, через кого Бог дарував їм життя-батьків. Часто на запитання ким хочеться бути у майбутньому, наші чада дають різноманітні відповіді, окрім найголовніших – хорошими, добрими та чуйними.

Отже велике і піднесене служіння жінки. Її самовідданим подвигом народжуємося ми у світ, її настановами в дитинстві набуваємо віри і покладаємо надії на Бога, її молитвами зберігаємося в спокусах на життєвому шляху. Народження і виховання дітей, доброта і підтримка знедолених, милосердя і допомога ближнім – ось особливе покликання Боже. Свята Православна Церква визначає цей день як свято всіх жінок-християнок, відмічає їх особливу і важливу роль в сім’ї і суспільстві, зміцнює їх в самовідданому подвигу любові і служіння ближнім.Господи Ти все можеш. Ти можеш оживити і наші холодні серця Своєю безмежною любов’ю. Недостойні ми Твоєї благодаті, але по великій милості не лиши нас Своєї уваги та навчи нас правильно жити і поступати в житті. Амінь.

Настоятель  Храму Свв Жон-Мироносиць

Тернопільської єпархії УАПЦ с.Почапинці

митр. прот.  Роман Будзинський

 

ХРИСТИЯНСЬКА ПАСХА — СЛОВО ДО ВІРНИХ УАПЦ

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

 

   З усіх великих свят нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний — це Воскресіння Христове, або Пасха. Цього дня Церква святкує перемогу Господа Ісуса Христа над пеклом та смертю. За словами апостола Павла, воскресіння Христове — головна подія, що лягла в основу християнства.

Християнська Пасха — це спомин про страждання, смерть та воскресіння Ісуса Христа. Сина Божого було розіп’ято, а воскрес Він у перший день після суботи, який у деяких мовах згодом дістав назви дня воскресного. У пасхальні дні ми не тільки згадуємо головні події з життя Ісуса Христа, а також святкуємо перехід від рабства гріху до свободи дітей Божих, та водночас від смерті до воскресіння та справжнього життя.

Воскресіння Ісуса Христа — подія, яка стала основою християнської віри. «Якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна й віра ваша», — звертався до християн апостол Павло. Христос переміг смерть. Через Свою смерть і воскресіння Він приводить до життя кожного, хто справді вірує в Нього та сповнює Його заповіді. «Якщо ми віруємо, що Ісус помер та воскрес, то й померлих у Ісусі Бог приведе з Ним», — писав апостол Павло до Солунян.

Значення Воскресіння Христового для людства робить Пасху найзначнішим торжеством — Святом свят і Торжеством торжеств. Однак у повному розумінні  Воскресіння Ісуса  є знищення смерті, коли душа Христа, поєднана з Божеством, зійшла до пекла і звільнила душі усіх, хто там перебував. «Смерті святкуємо умертвіння, пекла ж руйнування», — урочисто стверджує Свята Церква у пасхальному богослужінні. Перемога над пеклом і умертвіння смерті — в цьому і є глибинний сенс свята. Христос увійшов у владу смерті, погодився померти – після чого силою Свого Божества переміг смерть, абсолютно знесилив її  Своєю власною силою, і дав можливість кожній людині уникати панування, влади та сили смерті і диявола.

Очевидно, що мета, заради якої Христос зійшов у пекло — знищення пекла і смерті. Христос зійшовши у пекло, щоби наповнити все світлом Свого Божества. Святий Григорій Богослов (IV ст.) говорить, що шанувальники Бога мали знайтися не лише в вишніх, але і в нижніх, так щоб все сповнилося й наповнилося славою Божою.

Після воскресіння Ісуса Христа Його учні і послідовники розійшлися по різних країнах, всюди сповіщаючи радісну звістку про те, що більше не треба боятися смерті. Її переміг Христос, Спаситель світу. Він воскрес Сам і воскресить кожного, хто повірить Йому і буде любити людей так само, як любив Він.

За давнім християнським переданням, Марія Магдалина осмілилася прийти зі звісткою про Воскресіння до самого римського імператора Тиберія. Оскільки до імператора не прийнято було приходити без подарунків, а Марія нічого не мала, вона прийшла з простим курячим яйцем. Дарунок був символічним. Яйце завжди було символом життя: у його міцній шкаралупі знаходиться приховане від очей життя, яке свого часу вирветься з вапняного полону у вигляді маленького жовтого курчати.

Але коли Марія стала говорити Тиберію про те, що Ісус Христос також вирвався зі смертельних оков і воскрес, імператор тільки розсміявся: «Це так само неможливо, як твоєму білому яйцю перетворитися на червоне». І не встиг Тиберій закінчити фразу, як яйце в руках Марії Магдалини стало зовсім червоним.

Відтоді, на згадку про цю подію, що символізує віру у Господа, Який воскрес, ми і розфарбовуємо яйця. Пасха – час особливої і виняткової радості, свято перемоги над смертю і над всякою скорботою та смутком.

У ці дні ми подумки линемо у Святий град Єрусалим, до живоносного Гробу Господнього. Ми згадуємо про Пресвяту Діву Марію, про святих жон-мироносиць, святих Апостолів які були свідками тайни Воскресіння Христа. А згодом вони цю звістку розповсюдили по всьому світі.

Сьогодні ми молимося за нашу Українську землю, за наш Український народ і просимо щоб Воскреслий Христос дарував нам мир. Щоби Господь усіх нас Благословив. Бажаю всім здоров’я, щастя, спасіння і мужності в складнощах і труднощах земного життя. Жити в повазі один до одного, і в любові один до одного, бо так навчає і так заповідає нам жити Воскреслий Господь.

Святкуючи на землі Пасху Христову ми приєднуємося до голосу молитви Святої Церкви, яка сьогодні звертається до Спасителя і молиться: «О Пасха Велика і Священна, Христе! О мудросте і Слово Боже і Сило, даруй нам завжди бути з Тобою і святкувати вічну Пасху! Нині і в безкінечні дні Царства Твого. Амінь».

Воістину Христос Воскрес!

Настоятель храму Святих Жон-Мироносиць

Митр.прот. Роман Будзинський

 

НАСТОЯТЕЛЬ З РОДИНОЮ ВІТАЄ СВОЮ ГРОМАДУ

Христос Воскрес!

Возлюбленні у Христі дорогі брати і сестри!

У цей радісний і святий день, коли Пасхальна радість наповнює наші серця, я щиросердечно від усієї душі вітаю Вас з великим святом Світлого Христового Воскресіння.

Cповнені духовної радості, ми підносимо подяку Богу, який сподобив нас ще раз доторкнутися до таємниці Воскресіння Христового. Cвітла Пасхальна радість, спонукає кожного із нас ще раз замислитись над вічними цінностями християнської моралі, дає нам добру нагоду наповнити свої серця любов’ю і добротою, зміцнює кожного із нас жити благочестиво, та чинити добрі діла для наших ближніх.

Бог став людиною, страждав і був розпятий за нас людей, був похований і воскрес на третій день. Своїм Воскресінням із мертвих Спаситель зробив нас спадкоємцями вічного життя, і відкрив нам двері раю,які були зачинені від дня гріхопадіння першої людини.

Сьогодні, коли ми прямуємо світлими і радісними днями Святої Пасхи Господньої, я прошу Воскреслого Христа Спасителя і Бога нашого, щоб радість Воскресіння Його завжди освячувала наш український народ. 

Молитовно бажаю Вам добра, радості душевного спокою, міцного здоров’я і Божого Благословення у всі дні земного життя.

У ці святкові Пасхальні дні сердечно вітаю всіх з Пасхою Христовою, зичу всім миру Христового, миру, який дарує нам Христова перемога над злом і неправдою, миру, якого серед війни так щиро прагне кожне українське серце. Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма вами, y всі дні вашого життя.

Воістину Христос Воскрес!

Настоятель храму Святих Жон-Мироносиць

Митр.прот. Роман Будзинський

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА ВАРФОЛОМІЯ

+ ВАРФОЛОМІЙ

З Волі Божої

Архієпископ Константинополя – Нового Риму і Вселенський Патріарх

Всій повноті церкви

Нехай благодать, мир і милосердя

Воскреслого у Славі Христа буде з усіма вами

Преподобні Ієрархи та улюблені брати і сестри у Христі,

     Святкування Христового Воскресіння, всерятівної Перемоги Життя над Смертю, є ядром віри, божественного поклоніння, етосу та культури боголюбивого православного народу у Христі. Життя православних віруючих, у всіх його проявах та вимірах, виховується і живиться вірою у Воскресіння, і становить щоденну Пасху. Пасхальні святкування – це не просто згадка про Воскресіння Господнє, а й участь в нашому власному обновленні та непорушне переконання в есхатологічній досконалості світу.

     Перш за все в Євхаристійній Літургії, яка нерозривно пов’язана з “вибраним і святим днем” неділею, Православна Церква святкує цю екзистенційну участь у Воскресінні Христовому та передвіщає благодать Царства Божого. Вражає воскресла велич та піднесення Божественної Євхаристії, яка завжди відбувається в атмосфері торжества і зображує остаточне оновлення всіх створінь, звершення радості, повноти життя та майбутнього вияву любові та знань.

     Йдеться про спокутне бачення теперішнього в світлі неминучого кінця і динамічного шляху до Царства. Йдеться про нерозривний зв’язок і взаємодію теперішнього та есхатологічної природи нашого спасіння з світовим преображенням у Христі, що надає церковному життю унікального динамізму і служить вірним як стимул правдивого свідчення у світі. Православний вірний має особливий розум і сильний стимул боротьби з соціальними несправедливостями, тому що ми глибоко усвідомлюємо відмінність між кінцевим часом та кожною історичною подією. У православному розумінні Благодійна служба, яка допомагає нашим братам і сестрам, згідно з Господніми словами, «усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мф. 25:40) та відчутна любов до Доброго Самарянина, показана на ділі (див. Лк. 10:30-37), а також відповідно до патристичного висловлювання: “Ставтесь до всіх потребуючих, як до ваших сусідів, і відчуйте, що вас покликано прийти їм на допомогу” (Ісидор Пелусійський) – становить продовження і вираз церковного євхаристійного етосу, одкровення, що любов є найважливішим досвідом життя у Христі, як в теперішньому, так і в Царстві Небесному.

     Саме в цьому контексті ми повинні розуміти, що літургійне життя в Православній Церкві підсилює усвідомлення “спільного спасіння”, дару “спільної свободи” та “спільного царства”, а також очікування “спільного воскресіння”. Переважає саме “ми”, спільнота життя, співучасть і співіснування, а також освячена ідентифікація свободи у Христі через жертвенну та доксологічну любов. Таким є і вражаюче послання світлого образу Воскресіння під час Походу Христа в Ад. Господь слави зійшов у глибини землі і зруйнував ворота Ада, вийшовши у сяйві переможцем з гробниці, не сам і не маючи прапора перемоги, але разом з Адамом і Євою, піднімаючи їх із собою, тримаючи і підтримуючи їх. І в них уособлюється увесь людський рід і творіння, які також піднімаються та підтримуються.

    Євангеліє Воскресіння, це “спільне свято всіх”, скасування сили смерті всемогутньою любов’ю, звучить сьогодні в суспільстві, наповненому соціальною несправедливістю та пригніченням людської особистості, в світі, який нагадує Голгофу біженців з безліччю невинних дітей. Воно оголошує з глибини, що перед Богом людське життя має абсолютну цінність. Воно проголошує, що страждання та випробування, як Хрестом, так і Голгофою, не мають останнього слова. Розпинальники не зможуть тріумфувати над своїми стражденними жертвами. У Православній Церкві Хрест є центром благочестя; однак, це не остаточне його значення в церковному житті. Хрест, насамперед, є шляхом до Воскресіння, до повноти нашої віри. На цій засаді православні проголошують: “Бо через Хрест радість прийшла усьому світові”. Характерно, що в Православній Церкві Служба Страстей не пригнічує; навпаки, вона поєднує Хрест та Воскресіння, оскільки страждання завжди підводять до Воскресіння, що є нашим “викупом від скорботи”. Для православного мислення, тісне поєднання Хреста та Воскресіння несумісне з будь-якою формою езотеричного звернення до будь-якої фальшивої містики чи самодостатнього пієтизму, які зазвичай, як правило, байдужі до нещастя і невдач людини.

    У наш час Хрест та Воскресіння кидає виклик самоцентричності і гордому самопоклонінню людини у світському і раціоналістичному світі – людини, переконаної в домінуючій силі науки і прив’язаної до земного і тимчасового, без будь-якого прагнення вічності. Вони також борються з будь-якою спробою відштовхування Втілення Слова та Хреста в ім’я абсолютної неосяжності Бога та нерозривної відстані між небом і землею.

    З усього цього, преподобні Ієрархи та улюблені брати і сестри у Христі, ми, православні вірні, наповнені досвідом Господнього Воскресіння, отримуємо світло від невгасимого світла і дякуємо за все, роздумуючи про небеса і отримуючи від цього запевнення в есхатологічному виконанні Божественного промислу, відкрито проголошуючи: “Христос Воскрес!” Тому, молимось, щоб наш Господь, який страждав, був похований і воскрес, освітлював наші думки, серця та ціле життя, керуючи нашими кроками до кожного доброго вчинку та зміцнюючи Своїх людей, щоб засвідчити Євангелію любові “до кінця землі” (Дії 1: 8) на славу Його імені, що є “над усіма іменами”.

Фанар, Свята Пасха 2018 року

+ Варфоломій Константинопольський

Ваш палкий молитвеник до Воскреслого Христа

Різдвяне послання Вселенського Патріарха Варфоломія

Патріарше послання на Різдво Христове

†Варфоломій,
Милістю Божою Архієпископ Константинопольський,
Нового Риму і Вселенський Патріарх,
Всій повноті Церкви,
Благодать, милість і мир Від Христа Спасителя народженого у Віфлеємі.

Милістю Божою, ми знову сподобились досягти великого свята народження во плоті Божественного Слова, Яке прийшло у світ дарувати нам “добробуття”1, відпущення гріхів, визволення з неволі діянь закону і від смерті, щоб дати нам справжнє життя та велику радість, яку “ніхто не може відібрати від нас”2.

Ми приймаємо “все-досконалого Бога”3, Який “приніс любов на землю”4, Який стає “ближче до нас аніж ми самі”5. Через приниження, Бог Слово спускається до створених істот “через невимовну і незрозумілу поблажливість”6. “Невмістимий” вміщається в утробі Діви. Великий робиться маленьким. Цей великий розділ нашої віри, як досконалий Бог “став людиною для людства”7, залишається “невимовною” таємницею. “Велика таємниця божественного втілення залишається таємницею”8.

Ця дивна і парадоксальна подія, “прихована від віків і поколінь”9, є основою для обоження людського буття по благодаті. “І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Імені, даного людям, щоб ним ми мали спастися “10.

Це найвища спасительна правда для людини. Ми належимо Христу. Все з’єднане з Христом. У Христос відроджується тлінна наша природа, відновлюється те, що створено за образом Божим і відкривається всім людям шлях до подоби Божої. Прийнявши людську природу, Божественне Слова, через спільне божественне провидіння і загальне спасіння започатковує єдність людства. Однак, не лише людина спасається, але і все довкілля. Подібно до того, як падіння першостворених людей призвело упадку всього створеного, так і втілення Сина і Слова Божого приносить спасіння всього створеного. “Свобідним пізнається творіння тоді, коли ті, що раніше були в темряві стають синами світла”11. Василій Великий закликає нас святкувати святе Різдво Христове як “загальне свято всього творіння”, як “спасіння світу, день народження людства”12.

На жаль, ми знову чуємо спів “Христос народжується” в світі, сповненому насильства, небезпечних змагань, соціальної нерівності та порушення основних прав людини. В 2018 році виповнюється сімдесят років з моменту всесвітнього проголошення прав людини, що після жахливого досвіду та руйнування Другої світової війни, висвітлив загальні високі ідеали, які повинні імперативно поважати всі народи і нації. Однак, ігнорування цієї Декларації триває, різноманітні зловживання та навмисні неправильні тлумачення прав людини підривають їхню повагу та їхню реалізацію. Ми продовжуємо не вчитися з історії, або ми не хочемо вчитися. Ні трагічний досвід насильства чи руйнування людської особи, ні проголошення високих ідеалів людства не запобігли продовженню насильства і війни, розгортанню сили та експлуатації людей людьми. Також використання технічних засобів та надзвичайних досягнень науки або економічного прогресу не сприяли соціальну справедливість та бажаний мир. Натомість, у нашій епосі збільшилося потурання багатим, а глобалізація руйнує умови соціальної згуртованості та гармонії.

Церква не може ігнорувати ці загрози для людської особи. “Нема нічого більш священного за людину, природу якої прийняв Бог”13. Ми боремося за людську гідність, для захисту свободи і справедливості людини, добре знаючи, що “справжній мир походить від Бога”14, що трансцендентна тайна втілення Слова Божого та обоження людини по благодаті розкриває істину про свободу і про божественну долю людини.

Ми живимо в Церкві у свободі дарованій Христом, у Христі, і з Христом. Вогнем цієї свободи є любов, яка “не шукає тільки свого”15, любов “від чистого серця”16. Той, хто залежить від себе, шукає своєї волі і самодостатній, той, хто шукає лише власного обоження і задоволений самим собою, тільки обертається навколо себе і свого індивідуального самолюбства – така людина лише бачить інших як придушення індивідуальної свободи. Натомість свобода у Христі завжди орієнтована на свого ближнього, завжди направлена до іншого, завжди говорить про правду в любові. Мета віруючих полягає не в тому, щоб стверджувати свої права, а “слідувати і виконувати права Христові”17, зі смиренням та з вдячністю.

Оця істина життя в Христі, свободи як любов і любові як свобода, є наріжним камінням та гарантією майбутнього людства. Грунтуючись на цьому істотному бутті, ми зможемо зустріти великі виклики цієї епохи, які загрожують не тільки нашому добробуту, але і людському роду.

Істина про “Боголюдину” як відповідь на сучасні “люди-боги” та як доказ нашого вічного призначення підкреслює Святий і Великий Собор Православної Церкви (Крит, 2016): “Православна Церква утверджує Боголюдину як остаточну міру всього: ‘Ми говоримо не про обожнену людину, а про Бога, Який став людиною’18. Вона викладає істину спасенної віри в Боголюдину та Її Тіло, в Церкву як місце та образ життя у свободі. Вона дає змогу жити ‘по правді та в любові’19, а також ще на землі брати участь у житті Христа Воскреслого”20.

Втілення Слова Божого є свідченням і впевненістю, що Христос особисто керує історією як шляхом до Небесного Царства. Звичайно, шлях Церкви у напрямку до Царства, яке не реалізується дистанційно чи незалежно від історичної дійсності – або від його протиріч і пригод – ніколи не було без труднощів. Тим не менш, саме серед цих труднощів Церква свідчить про правду і виконує свою освячувальну, пастирську та преобразуючу місію. “Істина є стовпом і підгрунтям Церкви… Стовпом Всесвіту є Церква … і це велика тайна, тайна благочестя”21.

Браття і чада у Господі,

Святкуймо разом Різдвяні святки благоволінням Слова Божого, що поселилося в нас, з насолодою та повнотою радості. На Фанарі ми молимося, щоб наш Господь і Спаситель, який втілився та спустився до рода людського, дарував кожному фізичне та духовне здоров’я в цьому новому році, разом зі спокоєм та любов’ю одне до одного. Нехай Він захистить Свою святу Церкву і благословить діла її служіння на славу Його святого та оспіваного Імені.

Різдво, 2017-2018
† Константинопольський Варфоломій,
палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

Вітаємо о. Романа з днем тезоіменитства!

Всечесний отче Романе!

Прийміть щирі вітання з Днем Вашого Тезоіменитства – днем пам`яті святого мученика Романа.

Впродовж довгих років Ви є для нас прикладом любові й терпіння, повної самовіддачі справі, на яку обрав Вас Господь. Своїми справами Ви пробуджуєте в наших серцях ті головні почуття, без яких сьогодні не обійтися будь-якій людині, незалежно від її віку: віру, надію та любов, бо «хто перебуває в любові перебуває в Бозі, і Бог у ньому» (1 Ін. 4:16).

Щиро бажаємо вам міцного здоров’я, духовних сил, плідного довголіття, допомоги Божої в подвижницьких трудах на благо нашої Батьківщини і ближніх. Нехай Всемилостивий Господь береже Вас в доброму здоров’ї, мирі і дарує Свої великі милості й щедроти на многая літа.

З вдячністю та повагою,

близькі, друзі та віряни Парафії святих Жон-Мироносиць

Величаємо тебе, Архистратиже Михаїле, і всіх вас, ангельські небесні сили, що повсякчас прославляєте Господа…

„Ангела миру, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших у Господа просім”

“Напочатку Бог сотворив Небо і землю…” (Бут.1.1). Такими словами пророк Мойсей описує початок творіння Богом світу. Під словом “Небо”, Святі отці Церкви розуміють невидимий світ, а під словом “земля” – видимий. Невидимий світ, під час творіння Всесвіту, складали Ангели – безплотні істоти, наділені від Бога розумом і свобідною волею. Слово “ангел” означає провісник, посланець і це вказує нам на службову діяльність цих безплотних духів у відношенні до Бога та людей. Священне Передання вказує нам на те, що Архистратиг Михаїл, разом з ангельським військом, ще перед створенням видимого світу переміг та скинув з Неба найсвітлішого на той час ангела – Люцифера, за те, що він загордився і разом з  частиною ангелів повстав проти Бога, захотівши бути як Бог.

Один священик прийшов висповідати і запричащати помираючого чоловіка, котрий так і помер на руках священика. Перед смертю він попросив передати свої кошти своїй родині, а це була чимала сума. Великий страх охопив священика: як провезти таку велику суму грошей через безлюдні лісисті місця? Але, вийшовши з дому, він сміливо пустився в дорогу. Священик щасливо перевіз ті гроші і передав родині. За деякий час він знов у цьому ж поселенні сповідав передсмертного хворого. Той розповів, що має гріх, бо мав намір пограбувати свого сусіда, який був багатий, і не міг чинити опору бо був важкохворий. Але, підійшовши додому, я побачив священика. Тоді я намірився вбити священика, щоб заволодіти багатством. Священик спитав: „Коли це було?”, – і дізнавшись коли, скрикнув, – „Так це ж був я. Ви могли мене легко вбити?” „Ні”, – відповів помираючий, – „Тому, що з дому вийшло троє. Спереду був священик, а позаду ще двоє у білих одежах. Вони цілу дорогу супроводжували його”. Тоді священик зрозумів, що це ангели охороняли його і допомогли доставити безпечно гроші родині.

Але, в це велике свято, коли ми прославляємо Архистратига небесних сил Святого Михаїла і в його особі велику перемогу світла над темрявою, не будемо зупинятись своїм обуренням над тими, хто тримав і тримає наш народ у темряві і неволі, а подякуємо милосердному Господеві, що за допомогою Його небесних сил ми маємо можливість визволятись з темряви на світло, з в’язниці на волю, і перед нами тепер шлях до свого рідного вільного життя.

Але, улюбленні у Христі, в цей великий день свята, прошу Вас словами Святого Апостола: ”Вже наблизилось для нас спасіння; час уже нам від сну прокинутись,- ніч минула, день настав. Відкиньмо  діла темряви, а зодягнімось у зброю світла, як в день; будемо чесно себе поводити,- не в переїданні, не в п’янстві, не в розпустві, не в сварці та зависті, а одягнімось  Господом нашим Ісусом Христом, і не будемо догоджати тілу різними пристрастями“(Рим.13,11-14). Будемо шанувати Cобор Архистратига Михаїла і всіхбезтілесних Сил чистим янгольським життям.

Настоятель Церкви святих Жон-Мироносиць

митр. прот. Роман Будзинський

УПОКОЙ, ГОСПОДИ, ДУШІ СПОЧИЛИХ РАБІВ ТВОЇХ…

Сьогодні, 4 листопада, Церква Христова згадує всіх від віку почивших, які закінчивши це земне життя переставились у потойбічне, вічне та блаженне життя. 

Ми православні християни молимося за померлих від самого заснування Церкви Христової. На чому ґрунтується твердження Церкви про необхідність молитви за померлих? На двох підставах: по-перше, на вірі у безсмертя душі у загробне життя, в якому душі блаженствують або страждають; по – друге, на вічній любові, тобто на любові живих до померлих.

Молитва за померлих – це найкращий вираз християнської любові до дорогих нашому серцю ближніх людей які відійшли у вічність. Ми віруємо словам Господа нашого Ісуса Христа, який навчає нас, що «Бог не є Богом мертвих, а живих»(Мф.22. 32.), а тому молимось перед Ним не за мертвих, – що вже ніби не існують, а за живих, що перейшли у вічне життя.

Чого ми повинні просити у Бога, коли молимось за померлих? Одного – прощення їхніх гріхів і дарування їм Царства Небесного, де немає ніяких страждань, ні журби, а лише нескінчене блаженне життя. Блаженний Августин говорив: «пишні похорони, дорогі надгробки не дають жодної користі, але в тому, що молитва Церкви, відправа літургії, милостині приносять користь померлим, – не треба сумніватися». Особливо благотворна для померлих молитва, з’єднана з літургією, коли відправляється принесення безкровної Жертви, виймаються часточки з просфори, а потім, по завершенню літургії, опускаються у чашу зі словами: «відмий гріхи тих, кого поминали, чесною твоєю кров’ю». У приватній молитві християнинові рекомендується поминати померлих під час читання Псалтирі. Велику користь для померлих приносять панахиди.

Свята Церква, молячись постійно за всіх раніше спочилих отців і братів наших, здійснює також ними молитовне поминання, в дні пам’яті їх, а особливо важливі дні після упокоєння їх: третій, дев’ятий і сороковий.

На третій день перш за все тому, що померлий був охрещений в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, Бога, Єдиного в Тройці, і беріг непорочною віру, прийняту під час святого хрещення.

На дев’ятий день Свята Церква здійснює молитви та безкровну жертву за померлого, щоб душа його удостоїлась бути причисленою до лику святих молитвами і заступництвом дев’яти ангельських чинів.

Свята Церква постановила творити поминання померлих протягом сорока днів і особливо в сороковий день. Як Христос переміг диявола, пробувши сорок днів у пості та молитві, так само і свята Церква, приносячи протягом сорока днів молитви, милостині та Безкровні Жертви за померлого, випрошує йому перемогти ворога диявола, і одержати в насліддя Царство Небесне.

На сороковий день вона знову підноситься на поклоніння Господу Богу, і тепер вже Суддя визначає належне їй по ділах її місце перебування». Великий цей день для померлого, бо вирішується доля його до Страшного Суду Божого, а тому справедливо заповідає Свята Церква старанну молитву за померлого в цей день.

Крім цього ще дуже корисно причащатися у дні, коли ми особливо поминаємо померлих. Тому що під час причастя ми лікуємо себе від гріхів, а тим самим духовно з’єднуємося з Богом, здатні допомогти їй піднятися, змінити своє становище. Тому чим чистіша душа, тим більшу допомогу ми зможемо дати душі померлого.

А поки маємо час і можливість молитися за померлих, будемо виконувати свій обов’язок, і надіятися що Всемилостивий Господь почує наші молитви і простить гріхи нашим померлим. Амінь.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Покрова Пресвятої Богородиці

Величаємо Тебе, Пресвятая  Діво, і шануємо покрову Твою святу, бо Тебе бачив святий Андрій у церкві, як за нас Ти Христу молилася.

Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці йде в глибоку давнину. Сама назва свята пов’язана з назвою частини одягу Пресвятої Богородиці – головного покривала, або мафорія, який став називатися на Русі «омофором». Серед всіх великих свят Покрова Пресвятої Богородиці шанується українцями особливо. Історія свята бере свій початок у 910 році. У ті часи при імператорі Леву VI Мудрому, та патріарху Макарію, Візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами й Константинополю загрожувала небезпека. 14 жовтня у Царгороді, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, Її пояс і головний покров, святий Андрій Христа ради юродивий а його учень Епіфаній, піднявши очі до неба, побачили, що йде по повітрі Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих. Її супроводжували святий Іоан Хреститель та святий апостол і євангелист Іоан Богослов. Був недільний день і храм був переповнений людьми, які стояли і молилися. Потім Богородиця схилила коліна і слізно молилася за всіх християн. Вона просила у Господа захистити свій народ від усіх ворогів – видимих і невидимих.

Святитель Димитрій повідомляє такі подробиці про чудесне явлення: «Коли святий Андрій та Епіфаній споглядали це чудове видіння, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши молитву, Вона підійшла до престолу і там молилася за народ, який стояв. Після закінчення молитви, зняла з Себе велике і страшне покривало, що блищало як блискавка, яке носила на Пречистій Своїй голові, і, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, простягнула над усім народом, який стояв. Дивні ці мужі довгий час дивилися на це простягнуте над народом покривало і на славу Господню, що блищала, як блискавка; і, доки була там Пресвята Богородиця, видно було і покривало. Після ж Її відходу і воно стало невидимим. Але, узявши його з собою, Вона залишила благодать тим, хто був там. Святий Андрій довго стояв і спостерігав за дивним баченням, потім запитав свого учня: «Чи бачиш, брате, Царицю, що молиться про весь світ?» Епіфаній відповів: «Бачу, святий отче, і жахаюся»».

Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв’язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. Українцям здавна була притаманна особлива любов, шанування і благоговіння перед святою Богородицею. Саме з покровом і заступництвом Богородиці всі ми пов’язуємо усі свої надії. І дивним є те, що це явлення Божої Матері було сприйняте і святкувалося не грецьким народом, не у Візантії, а на Русі.

Для українських козаків день Покрови Божої Матері також був найбільш шанованим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю Заступницею і Покровительницею. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва. Також і Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в часи Другої Світової Війни на землях Західної України, як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації рідних земель, особливо шанувала це свято.

А також в новітній історії України 14 жовтня проголошене  указом Президента «День захисника України» з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.

Очевидно, що сьогодні свято Покрови Пресвятої Богородиці – це свято не тільки релігійне, але й народне і національне.

Будемо дякувати Пречистій і Преблагословенній Богородиці Марії за Її молитовний покров, за Її молитовне піклування про нас і будемо з глибини душі і серця взивати до Неї словами з акафіста: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним твоїм омофором».