Слово настоятеля о.Романа з проповіді виголошеної у день пам’яті Святителя Миколая, Архієпископа Мир Лікійських Чудотворця 19 грудня 2018 р. Б.

В Імя Отця, і Сина, і Святого Духа.

Весь світ завмер сьогодні у дивній радості, відчувається особлива Божа благодать котра наповнює наші душі та серця. Сьогодні Православна Церква вшановує пам’ять вселенського великого святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, Чудотворця.

Із життєпису святителя знаємо, що він народився у заможній родині. Маючи високий соціальний статус, він ні в чому не мав нужди і був наділений всіма земними достатками. Та Миколай Чудотворець мав більші скарби за всі земні разом взяті, скарби духовні, адже він зберіг у своєму серці його чистоту, смирення, розуміння людської біди, і що найголовніше – щедру доброту яку він завжди проявляв коли бачив нужденну людину, за що і став святим.

Кожна віруюча людина щоденно звертається до святителя із надією, що він своїм святительським заступництвом та покровом вислухає їх моління та прохання і випросить у Господа милосердя та допомоги. Миколай Чудотворець для кожного із нас являє собою великий ангельський образ доброчесності та праведності. На нього стараються рівнятись у доброчинствах. Він, як написано у святих молитвах, чеснота чеснот, щедрота всіх щедрот, благо всіх благ, тому то й ми возвеличуємо його як воістину людину яка достойна слави від Господа.

Святитель Миколай для кожного із нас являється учителем святості, учителем виконання Божих Законів та учителем любові до ближнього. «Освячуйтесь та будьте святими, тому що Я (Господь Бог ваш) є святим», говорить Христос у Святому Євангелії. Почувши заклик Спасителя, Миколай Чудотворець, лишивши турботи земного життя, взяв на свої плечі хреста і крок за кроком ішов услід за Господом і в повній мірі виконав слова Христові.

Хочеться щоб святитель Миколай і надалі у нашому житті був дороговказом у цьому наповненому гріховних підступів світі. Щоб його добре серце стало нашим добрим серцем, його праведність стала нашою праведністю, щоб його святість стала і нашою святістю.

З днем святого Миколая Чудотворця!

Слава Ісусу Христу!

Дітки вітають Святого Миколая на Тернопільщині

У народі до Святого Миколая ставилися з особливою повагою, ікони з його образом були майже в кожній хаті, адже “він другий після Бога заступника на землі”.

Свято відзначали особливо врочисто. Традиційно в Україні до цього дня готували обрядодії, пов’язані зі Святим Миколаєм. Ввечері хтось найповажніший з родини, переважно дідусь, перевдягалися в “доброго Миколая”, заходив до оселі з подарунками. Він згадував усе те добре, що зробила дитина протягом року, і вручав їй гостинця, неслухняну ж дитину соромив за нечемні вчинки.

Діти свято вірять в існування “діда Миколая, який знає про все”, і дуже шанують Святого, для яких він є почесним охоронцем. Саме тому, для улюбленого Святого Миколая дітки старанно намалювали безліч гарних кольорових робіт, шепочучи молитовні побажання!

Прес-служба парафії святих Жон-Мироносиць

Свято Миколая

Сьогодні, напередодні великого свята, Святителя Миколая Чудотворця, архієпископа Мирлікійського, до дитячого садочка у селі Почапинці завітав Миколай із подарунками.

Діти з нетерпінням очікували гостя і готувались до його приходу. Напередодні вони писали листи святому та малювали малюнки, які подарували йому на саме свято.

Із добром в очах та любов’ю у серцію малеча подарувала гостям заходу незабутніх емоцій та хорошого настрою.

Та на цьому свято не закінчилось. Увечері діти та батьки знову збираються та вже у храмі, де спільно прославляли Господа Бога, святителя Миколая і молилися за спасіння душ та мир у нашій Державі Україні.

На кінець богослужіння, дітки отримали щедрі дарунки від настоятеля храму, отця Романа Будзинського.

Прес-служба парафії святих Жон-Мироносиць

Вітаємо родину з новим життям яке прийшло в цей світ!

Цими днями поповнилася родина духівника Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія та настоятеля Храму Святих Жон-Мироносиць села Почапинці Тернопільської області Української Автокефальної Православної Церкви – митрофорного протоієрея Романа Будзинського.

14 грудня в сімї Будзинських народилась друга дівчинка. Вітаємо молодих батьків о.Романа і Валентину, а також їхню вже старшу донечку Наталочку, дідусів і бабусь – з новим життям яке прийшло в цей світ!
Хай росте Ваша маленька донька, сестричка та онука – на радість своїм близьким!

Від імені духовенства та парафіян храму святих Жінок Мироносиць, щиросердечно вітаємо настоятеля храму всечесного отця Романа та його дружину Валентину із народженням довгоочікуваної доньки!

Нехай Всемилостивий Господь дарує немовляті міцне здоров’я, щасливу долю, благе земне життя. Ангел Хранитель нехай супроводжує впродовж усього життєвого шляху, Богородиця покриває Своїм омофором, а Господь Бог благословляє на многії і благії літа!

Парафія святих Жон-Мироносиць

АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА СКРІЗЬ МОЄ ЖИТТЯ

Секретар та душерозпорядник спочилого Митрополита Київського і Всієї України Мефодія (Кудрякова), Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (2000–2015), митрофорний протоієрей Роман Будзинський звертається зі словами вітання в день пам’яті Святого Апостола Андрія Первозванного, який весь Православний світ відзначає 13 грудня, та ділиться спогадами свого служіння в Кафедральному Соборі Свято-Андріївської Церкви м. Києва.

«Апостоле Первозванний, брате Первоверховного, АНДРІЮ, Владиці всіх молися, щоб послав мир усьому світові і душам нашим велику милість»

(Тропар Святому)

Дорогі Браття і Сестри!

У цей знаменний день богослужбового життя українських християн Мати-Церква прославляє нашого просвітителя у вірі, Апостола, Учня Христового, який був першим покликаний Самим Спасителем для служіння, про якого завжди по закінченні Святої Божественної Літургії виголошуємо як про основоположника Української Православної Церкви.

Святої пам’яті Митрополит Іларіон (Огієнко) писав: «Усі народи християнського світу високо почитають найперше своїх Святих. Те саме робимо й ми, вшановуючи всіх християнських святих. Бо й Христос заповів Своїм Апостолам, а через них і нам: «Ідіть раніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого» (Мт. 15,24). Для нас «дім Ізраїлів» — це дім Український! Цією Своєю Заповіддю Ісус Христос поблагословив національну церковну працю всім народам світу».

Святий Апостол Андрій — брат Святого Апостола Петра, названий Первозванним тому, що першим серед усіх апостолів був покликаний Спасителем стати Його Учнем. Андрій був одним із тих, хто бачив чудеса та знамення, яких не бачили інші апостоли.

У день П’ятидесятниці сталася надзвичайна подія: коли всі апостоли були зібрані разом, на них зійшов Дух Святий у вигляді вогненних язиків і вони отримали дар розуміння мов і проповідування.

Після цього апостоли розійшлися по різних країнах для проповіді Христової віри, куди кому випало йти. Святий Апостол Андрій проповідував серед поганських народів узбережжя Чорного моря — у багатьох містах Малої Азії, Грузії, Вірменії, Греції, Македонії і Скифії (тепер Україна).

У літописі записано, що одного ранку «став він та й каже до своїх учнів: чи бачите ці гори? На горах тих засяє Благодать Божа, і Бог побудує тут багато церков». І далі записано: «І зійшов Апостол Андрій на ті гори, поблагословив їх, поставив хреста і помолився Богу. І тут пізніше постав Київ». Ці пророчі слова Святого Апостола сповнились. Плоди його проповіді були неоціненними.

Так, князь Всеволод у 1086 році в Києві побудував церкву на честь Святого Апостола, а згодом через два роки — у Переяславі. Та візитівкою і перлиною сучасного Києва по праву вважається давня Андріївська Церква, в якій я мав честь нести священичий послух як клірик Української Автокефальної Православної Церкви. Шанують Андрія Первозванного й інші християнські народи. У кожній країні можна побачити багато зведених храмів на його честь. Літописне передання стало основою для рішення Київського Церковного Собору в 1621 році, щоб уважати Апостола Андрія основоположником Церкви в Україні. У соборній постанові сказано: «Святий Апостол Андрій — перший Архієпископ Константинополя, Патріарх Вселенський і Апостол Український; на Київських горах стояли його ноги, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших народів, бо і в ній проповідував».

Сьогодні, українці прославляють Апостола та підносять свої молитви до нього, на місці, де Він сам перебував та воздвигав Хрест Господній, у Києві, у кафедральному соборі Святого Апостола Андрія Первозванного, де апостольське служіння в новітній історії церкви виконують вже архієреї Вселенської Патріархії.

Таким апостолом і проповідником слова Божого був Блаженної пам’яті митрополит Мефодій, який і ніс подвиг архіпастирського служіння, будучи главою УАПЦ протягом 15 років. Слово дароване людині Богом для того, щоб славити Його та возвеличувати вірних дітей Господніх. Тому так жадібно збираю я кожне вагоме слово, сказане владикою Мефодієм, особливо зараз, коли він уже… вдома — у Господа, на Небесах. Мені пригадуються Його слова-настанови для молодого священика: «Священик — це людина, яка повинна жити Церквою, бути повністю віддана церковній справі і всі свої вміння покласти на вівтар служіння Господу. Тільки при такому глибинному підході до священства буде користь і для душі священнослужителя, і для Церкви, і для народу Божого». В іншій настанові Він говорить: «Ви повинні любити цих людей, молитися за них. Нехай Ваша паства бачить у Вас доброго пастиря, духовного отця, наставника, друга, лікаря, брата, молитвеника, хорошого порадника і терплячого священнослужителя». Він так не лише говорив. Усе це владика мав у собі і ніс до людей.

У цей історичний час для нашої неньки-України, для всього багатостраждального українського народу, коли вже за кілька днів буде обрано нового Предстоятеля помісної Автокефальної Православної Церкви у Святій Софії, — молімось, щоб Господь дав нашій Незалежній Церкві багато добрих пастирів, які, примножуючи число святих і обраних на Небесах, вклоняючись перед вічним Агнцем, молитимуть за нас, припадаючи на коліна, — за мир і добробут, за все, що потрібно нам у цьому житті, і за життя вічне. Проповідь апостолів Христових, зокрема Святого Андрія Первозванного, привела народи світу до духовного царства, до Царства Божого, до Бога.

Дорогі браття і сестри! Будемо ж триматися нашої православної віри, віри наших праотців, тієї віри, яку проповідували святі апостоли і святі отці, бо ця віра спасительна і веде до духовного і вічного життя! Об’єднаймося, братаймося, обнімімося в єдиній родині — соборній Україні!

Митрофорний протоієрей Роман Будзинський

Пресвятая Діва Марія моли Бога за нас! Покрий миром нашу Неньку Україну! Даруй мудрість та відвагу мужам державним!

В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

І в сьогоднішній день, Всемилостивий Господь сподобив нас дочекати великого свята, яке Свята Православна Церква відзначає у ці зимові дні.  Діва Марія споконвіку являється нашою заступницею та покровителькою Яка вимолює душі усіх, хто в будь якій потребі звертається до Її всемогутнього покрову. Саме тому і ми шануємо це славне свято, Її вхід у храм Божий.

Взираючи на праведність і святість Діви Марії із самих юних літ, і ми, маючи Її за ідеал побожності, стаємо спів-входящими у храм Божий, щоб і свої душі пожертвувати Богу для служіння і щоб отримати, за молитвами Богородиці, спасіння і вічні блаженства уготовані вірним Божим.

Бажаючи спасіння наших душ і щирого покаяння взираємо на праведних богоотців Йоакима та Анну і по їх же прикладу приводимо наших діток у Божий храм, щоб і вони, у важкі хвилини життя віднайшли у Господа щедрот та щасливої долі.

Радіймо, вірні – як написано у святих книгах – бо надзвичайно приводиться Вона до Бога. І воістину так є, те мале немовлятко, взявши сьогодні свічу молитви та безмежної своєї любові, входить до джерела усіх благ та чеснот, щоб колись стати  і самій джерелом та пристановищем нашого спасіння.

Хто б в ту мить міг подумати, що саме маленька дитинка вже у доволі старих Йоакима та Анни з часом принесе в світ Творця всього творіння, Бога і Відкупителя наших душ. Хто б подумав, що у Ній приховані найбільші тайни Божої премудрості, тайни зачаття Сина Божого від Духа Святого, тайна дівоцтва, тайна успіння і вознесіння на небеса…

Не було і немає більшої праведності за Владичицю Богородицю. Не було і не буде більшого джерела ласк після Бога, ніж наша Небесна Ненька.

Любимо Її, вшановуймо Її, славимо Її, адже Вона являється сходинками які поєднали небо і землю, поєднали наш гріх із Божою святістю, поєднали наші душі із Раєм.

Нехай Владичиця Богородиця скріплює нашу віру, обігріває нашу молитву і береже наші серця.

Слава Ісусу Христу!

 

Хай добрий Ангел береже повік!!!

Вітання митрофорному протоієрею Роману Будзинському із днем тезоіменитства.

Сьогодні, коли Свята Православна Церква вшановує пам’ять святого мученика, диякона Романа та отрока Варула, своє тезоіменитство святкує митрофорний протоієрей Роман Будзинський, настоятель храму святих Жон Мироносиць у с. Почапинці.

Несучи своє служіння перед Господом Богом, отець Роман стійко стоїть на дорозі праведності та спасіння і не одній душі допомагає побожними науками, молитвами, які возносить перед Престолом Божим за кожного хто звернеться до нього в будь-якій потребі.

Від імені братії та парафіян храму святих Жон Мироносиць, а також голови Фонду Пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія – Наталії Михайлівни Шевчук вітаємо дорогого отця Романа із днем Його небесного заступника. Нехай Господь сподобить Вас гідно пронести Ваш пастирський обов’язок, віднайти спасіння Вашої душі та почути від Господа слова, які підтвердять достойність Вашого служіння: «Воістину добрий рабе, був ти мені вірний у малому – увійди у радість Пана твого…».

Хай добрий Ангел береже повік

Вогонь зорі, що долею зоветься.

Життя, неначе вишитий рушник,

Багрянцем калиновим усміхнеться.

 

Нехай волошками цвітуть літа прекрасні,

Нехай здійсняться тисячі бажань,

Щоб доля дарувала тільки щастя.

Ні грама бід, ні капельки страждань.

Многая і благая літа!!!

Вітаємо зі святом Покрови Пресвятої Богородиці!

«Радуйся, радосте наша, покрий нас від всякого зла чесним Твоїм омофором», — виспівує сьогодні Свята Православна Церква, єднаючись у щирій молитві до Пресвятої Богородиці, і благає Її божественного заступництва. Кожна віруюча душа возвеличує Діву Марію, згадуючи дивне Її чудо, яке сталось у Константинополі за древніх часів: Вона спустилася з-під купола храму в супроводі Іоанна Богослова та Іоанна Предтечі, і почали вони молитися разом із людьми про порятунок міста, яке гинуло від нашестя ворогів.

Цей день в усі часи святкувався з великою пошаною на теренах нашої держави України. З прийняттям християнства древньоруські князі вважали Покров Божої Матері захисницею міст і безустанною хранителькою Стародавньої Русі. Починаючи з ХІІ століття на честь Покрови будують храми, засновують монастирі. Пізніше, за часів козацтва, Покров Пресвятої Богородиці став козацьким святом, саме козаки вважали Богородицю покровителькою війська Запорізького і завдячували Їй безліччю перемог. А нині у цей час ми святкуємо ще й День захисника Української Держави — возносимо свої молитви за наших мужніх воїнів, які віддають життя за мир, добробут і благополуччя неньки України.

Під омофором Матері Божої промовляємо сьогодні свої молитви і дякуємо Пресвятій Владичиці Богородиці за добродійства, які Вона Своєю материнською любов’ю випрошує для нас у Свого Сина і нашого Господа Ісуса Христа. Під заступництвом Богоматері знову в храмі святих Жінок Мироносиць тривають художні роботи. Із благословення митрофорного протоієрея Романа Будзинського, настоятеля храму, завдячуючи старанням голови Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія — Наталії Михайлівні Шевчук й усім небайдужим вірним, які відгукнулись на прохання допомогти у цій богоугодній справі, незабаром завершиться розпис вівтарної частини храму.

Покров і заступництво Тернопільської чудотворної ікони Матері Божої, яка є покровителькою тернопільського краю, відтепер увінчала місце, де возноситься найбільша молитва за людські душі, свята Божественна Літургія. У молитовних зітханнях стоять святі священномученики, мученики, преподобні, безсрібники, котрі своїм життям уповали на Покров Матері Божої та стали достойними носити одежу Господньої слави, і які й тепер у небесних оселях молять Господа Бога та Його святу Матір за всіх, хто взиває у цей святковий день:

«Зглянься на віру і смирення душі моєї, покрий мене всесильним омофором Твоїм, щоб я визволився від усіх бід і напастей…».

ВІТАЛЬНЕ СЛОВО ДО СВОЄЇ ПАСТВИ

  Сьогодні я хочу Вас усіх  привітати з храмовим святом  Жінок-Мироносиць. Наших батьків, матерів, братів і сестер, рідних і близьких.   І побажати їм кріпості душевних і тілесних сил, та допомоги Божої.

Вітаю також усіх наших жінок-християнок, наших матерів, сестер, рідних і близьких з їх жіночим християнським днем.   

З днем Жінок-мироносиць – святом, яке справедливо називають днем Жінки-християнки. Ці жінки зберегли вірність Христу навіть тоді, коли Його залишили майже усі учні-чоловіки, і були поруч із Господом, коли Він помирав на хресті. За таку любов саме Жінки-мироносиці були удостоєні честі першими дізнатися радісну звістку про те, що Христос воскрес. Вони принесли цю звістку апостолам, а згодом разом із ними сповіщали її усьому світу.

Вшановуючи свято Жінок-мироносиць, Церква ставить їх у приклад усім жінкам і закликає бути схожими на них у ревності до слави Божої, в любові до Христа і вірності Йому. Ці якості проявляються в вас, дорогі наші сучасні мироносиці, тоді, коли ви буваєте першими вчителями і проповідниками Слова Божого для своїх дітей, своїм щоденним прикладом навчаєте їх любові до Христа. Ваша ревність проявляється у любові до храму, де ви піклуєтеся про благоліпність, чистоту і порядок і що найголовніше, прикрашаєте церкви своєю присутністю на богослужіннях і щирими молитвами.

Бажаю Вам, дорогі жінки вдосконалюватися у чеснотах, виконання Христових заповідей, життя по правді, у чистоті душевній і тілесній, у мирі з Богом і своїми ближніми.

Звичайно ж, у ці пасхальні дні мені хотілося б ще і ще раз сердечно привітати вас зі святом Воскресіння Христового. Нехай ця пасхальна радість, яка нині наповнює наші серця, буде постійною супутницею вашого життя. І я не можу не звернутися до вас з вічно живим, всерадісним і життєствердним пасхальним вітанням “Христос Воскрес!”. Живіть так, щоб кожна людина, що поглядає на вас, могла сказати “Воістину Христос воскрес!”

Настоятель  Храму Свв Жон-Мироносиць

Тернопільської єпархії УАПЦ с.Почапинці

митр. прот.  Роман Будзинський

 

 

ГРОМАДА УАПЦ С.ПОЧАПИНЦІ ВІДЗНАЧАЄ ХРАМОВЕ СВЯТО!

Проповідь на Храмове свято Святих Жінок-Мироносиць

   У третю неділю після Пасхи ми згадуємо пам’ять тих, хто залишився з Ісусом до останку у найважчі хвилини страждань на хресті, хто послужив Ісусові в останні хвилини його земного життя – Йосифа з Никодимом і жінок-мироносиць. Євангеліє неділі мироносиць складається з двох різних частин. У першій частині йде мова про похорон Ісуса Христа, в якому беруть активну участь Йосиф з Аримафеї і Никодим. У другій частині євангелист Марко розповідає про воскреслого Христа, який з’явився найперше жінкам-мироносицям. Ці дві групи осіб мають спільну рису, це безкорисливе служіння і милосердна любов.

Вони увірували в Христа і полюбили Його не словом, а ділом. І хоч вони не були офіційними, публічним учнями Христа, однак на противагу до апостолів, котрі словами обіцяли Ісусові вірність аж до смерті і готовність навіть умерти разом з ним, а коли Ісуса схопили вояки, вони зі страху повтікали і сховалися, не дотримали своєї обіцянки, ті своїми вчинками показали свою віру в Ісуса Христа, свою любов і вірність Учителеві аж до смерті. На них сповнилися слова апостола Якова: „Та хтось скаже: ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені твою віру без діл, і я тобі покажу моїми ділами мою віру” (Як. 2,18)

Їхній приклад навчає: хто щиро служить Богу, з любов’ю, тому Божа ласка виходить назустріч. Так Йосиф сміливо пішов до Пилата і отримав дозвіл зняти з хреста і поховати тіло Ісуса у гробі, бо „страху немає в любові, але, навпаки, досконала любов проганяє геть страх” (1Ів. 4,18). Люблячі і милосердні руки Йосифа з Аримафеї, зняли мертве і скатоване тіло Божого Сина з хреста, поклали на руки Божої Матері, віддали Йому останню людську честь і послугу – намастивши пахучими оліями і обгорнувши Плащаницею Пречисте Тіло Спасителя, похоронили у новому гробі. Ось приклад милосердя, безкорисливої, жертовної і досконалої любові.

Другими важливими особами цієї неділі є жінки-мироносиці. Святе передання зберегло нам ряд імен: Маpія Магдалина, Маpія – мати Якова Молодшого та Йосифа, Саломія, Йоанна, Маpта і Маpія – сестpи Лазаpя, Сyсанна та інші. Серед них були жінки багаті і знатні: Йоанна була дружиною Хyзи, домоупpавителя царя Іpода; прості і незнані: Саломія, мати синів Зеведеєвих Якова та Йоана, була дружиною рибалки. У числі миpоносиць були жінки самотні – діви і вдови, були й матері родин, які, будучи захоплені словом проповіді Господа Спасителя, залишали свої сім’ї, свої домівки, товаришуючи Господу разом з іншими жінками в турботі про Нього.Ці жінки виявилися справжніми героїнями під час страстей Христових. Коли вороги ув’язнили Ісуса Христа, тоді, крім наймолодшого учня Івана, всі апостоли повтікали, але жінки були безстрашними. Жінки йшли за Ісусом Христом на гору Голгофу і „плакали за ним та голосили” (Лк. 23, 27).

Коли тіло Христове було зложене до гробу, ці, горем прибиті жінки, не знаходили спокою. Вони гірко плакали, бо не було вже між живими їх Вчителя. Та думкою, серцем, душею ці побожні жінки постійно були біля гробу Спасителя. Благодаттю Божою перемігши страх, який в цей час опанував апостолів і вони сховались за закритими дверима зовсім забувши про свої учнівські обов’язки, жінки забуваючи про власну безпеку, пригадуючи події Хресної Дороги Спасителя ідуть зробити останню послугу покійному Ісусу. Вони не знали як поведеться сторожа, що стоїть біля гробу, а також хто відвалить їм камінь. Як каже один богослов: «Вони настільки були перейняті цією справою, що не спали, а чували». Біля гробу вони побачили камінь, який хтось вже відсунув. Згодом мироносиці бачать юнака у світлому одязі, як виявилось пізніше це був ангел. Саме він звіщає цю велику новину. Та на початку звертаючись до них каже : «Не бійтеся!», чим звільняє їх від страху. Питає ангел жінок чи шукають розп’ятого – немов гордиться тим хрестом на якому був розп’ятий Ісус, гордиться ним як якимось надзвичайно великим трофеєм, який приніс успіх усім землянам. Після цього говорить про воскресіння Ісуса. Отримавши наказ передати цю вістку учням та Петрові, вони вирушили до будинку де перебували апостоли. Коли мироносиці йшли звістити учням зустрів їх Господь і сказав : «Радуйтесь», чим винагороджує за їхній смуток, жінки поклонились Йому, а ближче приступивши торкнулись Його ніг щоб розвіяти власний сумнів що це не привид чи дух, а Сам Господь. Тоді Ісус сказав їм: „Не бійтеся! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать” (Мт. 28, 8-10).  Жінки-мироносиці несуть цю радісну новину апостолам.

Слабкі, переборюючи страх, жінки у наших очах стають жінками – благовісницями, подаючи нам образ та взірець мужнього і посвяченого служіння Богові. Саме їм першим з’явився Ісус, а потім вже учням. Саме за їх вірність Христові, Свята Церква возвеличує їх у сьогоднішньому святі. Коли ще слово християни не вживалось чи радше не набуло того значення, що сьогодні, жінок-мироносиць називали простим словом – вірні. Один із отців Церкви говорив, що в останні часи будуть святі і слава їх буде більшою від тих, хто раніше прославився. Хоча, як продовжує цей отець, вони не будуть творити численні чудеса, але вони вистоять у вірі, бо настане такий час, що багато відійде від Церкви, тому той, хто буде вірити той і спасеться.

Цінності сучасного світу відводять людину двадцять першого століття, від істини життя християнина. Пропаганда засобів масової інформації нав’язують нам, ігнорування букви Закону Божого, виконання покликання вінця творення світу-людини. Наша байдужість створює низку проблем, які через певний час вертаються величезною кількістю неприємностей з якими важко боротись.  Не належна увага у вихованні дітей, призводять до їх неприязні до тих, через кого Бог дарував їм життя-батьків. Часто на запитання ким хочеться бути у майбутньому, наші чада дають різноманітні відповіді, окрім найголовніших – хорошими, добрими та чуйними.

Отже велике і піднесене служіння жінки. Її самовідданим подвигом народжуємося ми у світ, її настановами в дитинстві набуваємо віри і покладаємо надії на Бога, її молитвами зберігаємося в спокусах на життєвому шляху. Народження і виховання дітей, доброта і підтримка знедолених, милосердя і допомога ближнім – ось особливе покликання Боже. Свята Православна Церква визначає цей день як свято всіх жінок-християнок, відмічає їх особливу і важливу роль в сім’ї і суспільстві, зміцнює їх в самовідданому подвигу любові і служіння ближнім.Господи Ти все можеш. Ти можеш оживити і наші холодні серця Своєю безмежною любов’ю. Недостойні ми Твоєї благодаті, але по великій милості не лиши нас Своєї уваги та навчи нас правильно жити і поступати в житті. Амінь.

Настоятель  Храму Свв Жон-Мироносиць

Тернопільської єпархії УАПЦ с.Почапинці

митр. прот.  Роман Будзинський