Покрова Пресвятої Богородиці

Величаємо Тебе, Пресвятая  Діво, і шануємо покрову Твою святу, бо Тебе бачив святий Андрій у церкві, як за нас Ти Христу молилася.

Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці йде в глибоку давнину. Сама назва свята пов’язана з назвою частини одягу Пресвятої Богородиці – головного покривала, або мафорія, який став називатися на Русі «омофором». Серед всіх великих свят Покрова Пресвятої Богородиці шанується українцями особливо. Історія свята бере свій початок у 910 році. У ті часи при імператорі Леву VI Мудрому, та патріарху Макарію, Візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами й Константинополю загрожувала небезпека. 14 жовтня у Царгороді, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, Її пояс і головний покров, святий Андрій Христа ради юродивий а його учень Епіфаній, піднявши очі до неба, побачили, що йде по повітрі Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих. Її супроводжували святий Іоан Хреститель та святий апостол і євангелист Іоан Богослов. Був недільний день і храм був переповнений людьми, які стояли і молилися. Потім Богородиця схилила коліна і слізно молилася за всіх християн. Вона просила у Господа захистити свій народ від усіх ворогів – видимих і невидимих.

Святитель Димитрій повідомляє такі подробиці про чудесне явлення: «Коли святий Андрій та Епіфаній споглядали це чудове видіння, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши молитву, Вона підійшла до престолу і там молилася за народ, який стояв. Після закінчення молитви, зняла з Себе велике і страшне покривало, що блищало як блискавка, яке носила на Пречистій Своїй голові, і, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, простягнула над усім народом, який стояв. Дивні ці мужі довгий час дивилися на це простягнуте над народом покривало і на славу Господню, що блищала, як блискавка; і, доки була там Пресвята Богородиця, видно було і покривало. Після ж Її відходу і воно стало невидимим. Але, узявши його з собою, Вона залишила благодать тим, хто був там. Святий Андрій довго стояв і спостерігав за дивним баченням, потім запитав свого учня: «Чи бачиш, брате, Царицю, що молиться про весь світ?» Епіфаній відповів: «Бачу, святий отче, і жахаюся»».

Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв’язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. Українцям здавна була притаманна особлива любов, шанування і благоговіння перед святою Богородицею. Саме з покровом і заступництвом Богородиці всі ми пов’язуємо усі свої надії. І дивним є те, що це явлення Божої Матері було сприйняте і святкувалося не грецьким народом, не у Візантії, а на Русі.

Для українських козаків день Покрови Божої Матері також був найбільш шанованим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю Заступницею і Покровительницею. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва. Також і Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в часи Другої Світової Війни на землях Західної України, як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації рідних земель, особливо шанувала це свято.

А також в новітній історії України 14 жовтня проголошене  указом Президента «День захисника України» з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.

Очевидно, що сьогодні свято Покрови Пресвятої Богородиці – це свято не тільки релігійне, але й народне і національне.

Будемо дякувати Пречистій і Преблагословенній Богородиці Марії за Її молитовний покров, за Її молитовне піклування про нас і будемо з глибини душі і серця взивати до Неї словами з акафіста: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним твоїм омофором».

 

Як до нас дійшов празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього

27 вересня ми відзначаємо урочистий празник Воздвиження, тобто піднесення, Чесного Хреста Господнього.

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже давніх празників, але, як історія знайдення святого Господнього Хреста, так й історія встановлення празника покриті серпанком різних легенд і тут нелегко відрізнити історичну дійсність від звичайної легенди.

Встановленню празника Воздвиження передувало віднайдення святого хресного дерева, на якому помер Ісус Христос. Християнська традиція передала нам кілька різних легенд щодо віднайдення святого хреста, з яких аж три приписують це святій Єлені († к. 330), матері цісаря Костянтина Великого. Віднайдення святого хреста мало бути в 326 році.

Початок празнику Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, який збудував святий Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня (за старим стилем) 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження від­найденого святого хресного дерева. Під час воздвиження народ багато разів просив: «Господи помилуй». Відтоді Східна церква щорічно святкує пам’ять посвячення храму Господнього Воскресіння за старим стилем 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході, – це повернення святого Господнього хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 році здобув Єрусалим і забрав Господній хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Через чотирнадцять років цісар Іраклій (610-641) після перемоги над персами відшукав святий хрест і приніс його до Єрусалима, де 14 вересня (за старим стилем) відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення святого хреста. Відтепер празник має назву «Всемірне – це є всесвітнє – Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста». Оскільки празник Воздвиження нагадував про Христове розп’яття і смерть і прирівнювався до Великої п’ятниці, то від найдавніших часів свята церква наказувала в цей день дотримуватися строгого посту.

Воздвиження належить до 12 великих празників нашої церкви і має один день перед і 7 днів попразденства. Субота й неділя перед і після Воздвиження мають назву суботи й неділі перед і після Воздвиження, бо в ці дні Апостол і Євангеліє говорять про святий хрест.

Крім празника Воздвиження, наша церква віддає честь святому хресту ще в Хрестопоклонну неділю. Цього дня, як і на Воздвиження, на утрені відбувається винесення святого хреста і поклоніння йому.

Різдво Пресвятої Богородиці

Сьогодні велике свято. Різдво Пресвятої Богородиці є дванадесятим святом і першим з-поміж свят у новому церковному році, адже церковний індикт розпочинається із 14 вересня за новим стилем. Тому це є перше свято, яке відкриває для нас великі дванадесяті свята річного кола. Про нього каже нам святитель Андрій Критський: «Це свято є початком звершення обітниць Божих, а втілення Сина Божого від сьогодні народженої Діви Марії є закінченням цих обітниць».

Свято це дійшло до нас з ІV століття, коли рівноапостольна імператриця Олена за свій кошт зводить Храм Різдва Божої Матері на Святій землі. Відомості про це свято можемо знайти в працях  Святого Епіфанія, який говорить: «Марія чи Маріям – означає Володарка і надія, бо Вона мала народити Господа, який є сподівання народів». «Марія, ставши Матір’ю Творця, — говорить святий Дамаскін, — дійсно стала володаркою всіх народів».

Люди довго очікували прихід Месії. Для цього процесу людство пройшло великий ряд очищень та освячень. Через патріархів, пророків та святих Старого Завіту готувалась довгоочікувана зустріч. Вінцем її стало народження Марії взірець чистоти та досконалості, вмістилище Божого Слова. В сьогоднішній день відбулось розрішення непліддя не тільки Йоакима та Анни, а також цілого людського роду. Всі ці радості нинішнього свята підкріплює наслідок народження Марії, бо Пресвята Діва до тепер діє і демонструє Свою опіку над усіма нами. Для нас батьків є зрозумілою радість з народження дитини. Скільки то різних переживань ми відчуваємо, коли чуємо вістку про народження очікуваної дитини. Тож наскільки більше ми маємо радіти в цей день, бо від Неї народився Спаситель світу, Сонце Правди, який звільнив всіх нас від гріха та від диявольського рабства.

Народившись від праведних Йоакима і Анни – Марія отримала освячення ще в лоні своєї матері, Її готували до великої місії, що була призначена для Неї. Всіх завжди цікавило запитання чи не могла Діва Марія розтратити отриману благодать? Бувши у всьому до нас подібною Вона зуміла зберегти чистоту і дівицтво, а Свята Церква за це оспівує як «Чеснішу від херувимів і славнішу від серафимів». Один із високих церковних ієрархів роздумуючи про свято Різдва Богородиці пише: «Я менше дивуюся Її чудесному народженню, а ніж Її життю». «Бо від самих пелен до славного Успіння, Вона не заплямилась жодним людським пороком чи слабістю». Справді цікавим є не тільки народження Пресвятої Богородиці, але рівно ж і Її земне життя. Які засоби використовувала Діва Марія для цього? Від своїх малих років Вона в Єрусалимському храмі вчилась цього подвигу в молитві та розважаннях. Ні на мить не піддаючись спокусам, в глибині тишини найбільшої святині, Марія набиралась духовного досвіду, відокремлюючи своє юне серце від суєти світу, задоволення та розкоші. Цим Вона стає для більшості з нас тим яскравим прикладом, який потрібно нам наслідувати. Один афонський подвижник, старець Силуан на молитві запитав Господа: «..невже Божа Мати ні разу не згрішила?». Йому, як людині яка не один раз отримувала одкровення від Бога, Святим Духом було дано відповідь в душі: «Божа Матір ніколи не згрішила навіть думкою». Безгрішні помилки в Неї,як в людини були, для прикладу Вона не могла знати де знаходиться малий Ісус, коли вони з Йосипом повертались до дому, вони думали, що йде за ними разом з родичами, але це помилка, а не гріх.

Сьогодні в свято Різдва Божої Матері візьмімо собі приклад з Пресвятої Богородиці. Молячись Богові та очікуючи, що вислухана буде наша молитва. В молитвах невтомно будемо благати Її, щоб вона навчила нас такій же відданості Волі Божій та смиренню, будемо просити її заступництва, і щоб Вона нас освітила світлом Сина Свого.

Пресвятая Богородиця спаси нас!

 

Усікновення Глави Іоанна Предтечі

11 вересня ми відзначаємо Усікновення Глави Іоанна Предтечі. 

Життя і доля Івана Хрестителя велична і трагічна. Весь свій життєвий шлях він був прихильником суворої моралі, уникав подвійних стандартів і не раболепствовал перед могутніми і багатими. За свою принциповість вінприйняв страшну смерть, але не пішов на поводу у сильних світу цього. Життя Іоанна Предтечі – прекрасний приклад відданості своїм ідеалам і переконанням. У народі Іоанн Хреститель шанувався як цілитель від головного болю. У цей день також прийнято згадувати всіх православних воїнів, які склали свої голови на полі бою.

Згідно з Євангеліями, після того як Іоанн Предтеча хрестив Ісуса Христа в річці Йордан, Ірод Антипа, правитель Галілеї уклав Івана Хрестителя в темницю. Підставою послужив той факт, що пророк відкрито викривав Ірода в тому, що, залишивши законну дружину, той живе з дружиною свого брата Іродіадою. Треба сказати, що в ті часи закон дозволяв брати дружину померлого брата (вдовицю) тільки тоді, коли померлий брат не залишав після себе дітей. Однак історія стверджує, що правитель звершив велике беззаконня і відняв дружину свого брата Пилипа, коли той був ще живий.

Іван Предтеча вважався у народі як палкий ревнитель закону Божого і викривач гріхів людських. Він не міг промовчати про таке беззаконня, це правителем Галілеї, і перед людьми викрив Ірода, як перелюбника. Після такої ганьби Ірод наказав кинути Іоанна в темницю. Але більше самого правителя затаїла злість на пророка дружина Ірода, Іродіада, і будь-якими способами намагалася вбити його. Але так як Ірод вважав Івана людиною праведним і святим, Ірод не наважувався віддати його на смерть. Проте він боявся не стільки Бога, скільки людей, як говорить євангеліст Матфей: І хотів його вбити, та боявся народу, бо його мали за пророка. Ірод боявся, як би народ не повстав на нього і не підняв повстання. Він не наважувався віддати наказ страчувати пророка і Хрестителя Господнього, але тільки тримав його у в’язниці, бажаючи таким чином захистити свого викривача від народу.

І ось одного разу, відзначаючи свій черговий день народження Ірод влаштував великий бенкет, на якому в якості танцівниці виступала дочка Іродіади Саломея. Юна дівчина настільки сподобалася правителя Галілеї, що він обіцяв їй виконати будь-яке її бажання. Іродіада, давно мріяла позбутися від занадто балакучого Іоанна, намовила свою дочку, і Соломія попросила Ірода подарувати їй голову Хрестителя. Правитель Галілеї не міг не стримати свого слова і за його наказом Івана стратили.

Як стверджують перекази, голова Іоана Предтечі була принесена на блюді посеред бенкету. Гостей свята охопив жах, коли раптом відрубана голова, з якої ще капала кров, раптом сказала ті ж викривальні слова, за які Іоанн був поміщений під варту: “Не годиться тобі мати дружину Филипа, брата твого”.

Іродіада наказала поховати голову Іоанна окремо від його тіла, так як після випадку на бенкеті боялася, як би пророк не воскрес. Тіло Хрестителя його учні забрали з в’язниці і поховали у Севастії, а голову пророка Іродіада сховала у своєму палаці. Щодо того, яким чином звідти була взята голова Хрестителя, написано під двадцять четвертим числом лютого, коли святкується Набуття цього чесної глави.

Помсту Господа, Бога не змусила себе довго чекати – через деякий час вбивця пророка позбувся свого царства, а через деякий час і життя. Танцівниця Соломія тої ж зими провалилася під лід, який так сильно здавив її, що все тіло знаходилося під водою і видно було лише голова. У воді вона борсалася так, як ніби танцювала. Зрештою лід зійшовся і відрубав дівчині голову, яку принесли Іродові і Іродіаді, як колись їм принесли голову Іоанна Хрестителя. Сам же Ірод був засланий римським імператором Каєм Калігулою в Іспанію, де він разом з Іродіадою загинув під час землетрусу. У народі Іоанн Хреститель шанувався як цілитель від головного болю. У цей день також прийнято згадувати всіх православних воїнів, які склали свої голови на полі бою.

Згідно з церковними традиціями день Усікновення Глави Іоанна Хрестителя – час найсуворішого посту. В цей день, навіть якщо він випадає на неділю, не їдять м’ясо, рибу, молочні і морські продукти. Цей одноденний піст нагадує всім віруючим людям, до чого може призвести нестриманість. Іоанн Хреститель більшу частину свого життя жив у пустелі без хліба, вина і будь-якої іншої їжі. Він харчувався сараною і медом, пив лише воду і не прагнув наситити своє тіло, думаючи про свою безсмертну душу. Саме в пам’ять про життя та подвиг Івана Предтечі слід проводити цей день в суворій пості і молитві.

Успіння Пресвятої Богородиці

28 серпня святкують Успіння Пресвятої Богородиці або, як кажуть у народі, Першу Пречисту. Це свято належить до переліку дванадцяти найбільших свят церковного року, під час якого згадують упокоєння, воскресіння та прославлення Матері Божої.

Богородиця вчила людей жити на цьому світі з урахуванням їх буття, матеріальних і духовних цінностей. Своїм повчальним прикладом Мати Божа пробуджувала в людині Совість – голос Бога. Пресвята Вседіва Марія навчала кожну людину відкривати свою душу перед Богом, довіряти Йому таємниці, каятися за гріхи, сподіватися на Його милість.

Божа Мати часто молилася на Єлеонській горі. Одного разу до неї зійшов архангел Гавриїл, який повідомив її, що через три дні закінчиться її земне життя. На підтвердження своїх слів він вручив Богоматері гілку райського фінікового дерева – символ нетління та благодаті.

Богородиця просила не сумувати, а радіти з приводу її Успіння і заповідала, щоб її тіло поховали біля підніжжя Єлеонської гори, де покояться її рідні. Перед кончиною Божа Матір виявила бажання побачити всіх апостолів, і Бог здійснив чудо: над домом нависло багато хмар, на яких із різних країн зібралися апостоли.

Тіло Божої Матері поховали в печері, вхід до якої був завалений величезним каменем. Апостоли біля гробниці пробули три дні. На третій день прийшов апостол Хома, який за помислом Божим не був на погребанні і не одержав благословення Богоматері. Хома був дуже засмучений і провів багато годин в сльозах біля гробниці. Апостоли, співчуваючи йому, вирішили відкрити гробницю. Але, відваливши камінь в печеру, вони побачили, що гробниця порожня, у ній були лише погребальні покривала. Того ж дня увечері, під час обряду переломлення хліба в пам’ять про померлу, апостоли побачили Богородицю, яка їм сказала: «Радійте! Я з вами назавжди»…

Богослужіння у 12-ту неділю після П`ятидесятниці

У неділю, 27 серпня 2017 року, за Православним календарем неділя 12-та після П’ятидесятниці. Цього дня вшановується пам’ять пророка із 12-ти Михея (VIII ст. до Р. Хр.) та Перенесення мощей преподобного Феодосiя Печерського (1091).

У неділю у нашому храмі було відслужено Божественну Літургію. Її очолив настоятель митрофорний протоієрей Роман Будзинський. Йому співслужили іподиякон Максим Заступ та іподиякон Михайло Струк.

Під час Богослужіння були звершені Таїнства Сповіді та Причастя. Далі о. Роман прочитав молитви за Українську державу та за визволення її від загарбників, а також за воїнів-захисників України. Наприкінці Літургії було відслужено Молебень до Пресвятої Богородиці. 

На завершення о. Роман закликав підносити свої молитви за мир в Україні та побажав усім Англела Хоронителя. Літургія завершилася цілуванням Хреста.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

З днем Незалежності, Україно!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні велична дата в історії нашої держави. Це свято пам’яті про цілі покоління наших предків, що творили націю і боролися за державність, а також день, коли варто думати про день завтрашній, про майбутні покоління, про нашу відповідальність перед історією.

У серцях народу України серпнева блакить неба і жовтогарячий зерновий лан зливаються барвами української державності в символ свободи та праці. Творення історії Батьківщини, її сьогодення і майбутнього — обов’язок кожного з нас, усього народу.

Від щирого серця й від усієї душі зичу всім міцного здоров’я, щастя, добра, та Божого благословення на усі добрі справи в ім`я української Церкви та рідного народу.

Нехай мир і злагода панують у нашому спільному домі.

З Днем Незалежності!

Настоятель Церкви святих Жон-Мироносиць

митр. прот. Роман Будзинський

Богослужіння у свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

19 серпня Свята Православна Церква святкує одне із двунадесятих свят – Преображення Господнього.

З нагоди цієї події у Церкві святих Жон-Мироносиць Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви відбулось святкове богослужіння. 

Божественну Літургію очолив настоятель Церкви святих Жон-Мироносиць митрофорний протоієрей Роман Будзинський.

Після завершення Божественної Літургії було звершено чин освячення плодів, які дбайливо склали до святкових кошиків парафіяни.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Преображення Христа Спасителя

Гора Фавор – це символ чистоти і світла. Саме тут сталося те диво, яке ми називаємо Преображенням Господнім.

У земному житті Господа Ісуса Христа було не багато радісних днів. Він прийшов в цей світ, щоб розділити з нами скорботи і будні людського життя, тому Він багато часу проводив з грішниками, нещасними і знедоленими. Його божество було явлено людям всього лише кілька разів. І один з них – Преображення Господнє.

Він звів трьох апостолів – Петра, Якова та Івана на гору Фавор, щоб помолитися. Раптом побачили вони, що Всевишній преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, як сонце, одяг зробився білий, як сніг. В цей час, з небес зійшла благодатна хмара і сказав Господь: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайте» (Матф. 3: 17).

Побачивши Христа у славі, Його учні впали ниць в побожному страху. Апостол Петро сказав Спасителю: «Наставнику Добре нам тут бути; зробимо три намети: один Тобі, однин Мойсею і однин Іллі». Ці слова Петро вимовив, будучи осяяний нетлінним світлом Божества. У цих словах – прагнення долучити весь світ до світла Преображення, на радість цього чуда. У цих словах – пророцтво про майбутню місію Церкви в світі: створити на землі обитель, будинок для святині, зробити так, щоб всі спраглі Божої правди могли приходити до цієї святині, щоб світло Преображення розлилося по цілому світові і вся земна дійсність стала білою, як сніг, засяяла, як засяяли на горі ризи Спасителя. І, нарешті, в цих словах свідоцтво трьох апостолів про Преображення, яке повинно було зміцнити у вірі інших учнів.

У Преображенні Господньому, в цьому славному явищі Бога-Людини покладена вся повнота слави Божої. Саме, Божественна слава прибувала з Господом, коли Його обличчя сяяло на горі Фаворській, і коли тіло Його було розіп’ято на Хресті.

Щороку на свято Преображення Господнього на Святу гору Фавор прибуває безліч православних паломників з усього світу, щоб отримати своє особисте преображення. У цьому прагненні до осяяння Світлом і складається духовний сенс нашого життя. Образ цього прагнення показав Сам Господь на Фаворі у Своїй молитві, тому Фаворське світло продовжує світити для тих, хто увірував у Христа. Це світло допомагає нам упевнено йти по життєвому шляху, висвітлюючи дорогу нашим близьким.

У це свято, майже сотню років тому, Митрополит Київський і всієї України Василь Липківський сказав: «Нехай же кожний народ утворює з себе свою гору Тавор, свою рідну автокефальну всенародньо-соборноправну церкву без усяких наметів, у якій тільки й може світитися вічне світло Христове без всяких обмежень. Нехай і наша свята Українська Автокефальна всенародньо-соборноправна Церква буду для нашого народу горою Тавор, щоб із неї завжди світило йому світло Лиця Божого – те світло, що про нього Христос казав: «Віруйте в світло, щоб бути вам синами світла» (Ів. 12,26).»

Від щирого серця вітаємо всіх з цим світлим святом. Ми бажаємо Вам, щоб Господь преображав ваші душі, давав вам і силу, і віру, і любов. Слідуйте ж за Христом, служить один одному в любові і милосерді.

Зі Святом Всемилостивого Спасу!

14 серпня – свято Винесення чесних древ Хреста Господнього та початок Успенського посту. Також вшановують пам’ять семи мучеників Маковеїв, або, як кажуть в народі, настає свято Першого Спаса.

У церкві люди славлять Бога,
Моляться юрбою!
Баночку святого меду
Віднесуть з собою.

Підіймімо молитву Богу
За багатий урожай!
Нехай вкаже нам дорогу
В свій квітучий рай!

Свято Винесення чесних древ Хреста Господнього – одне з найбільших свят, яке прийшло до нас з Візантії. Кожного року в серпні відбувалось перенесення частини хреста Господнього з імператорського палацу до храму святої Софії. Протягом двох тижнів цю святиню носили по Константинополю з метою «відвертання хвороб», для очищення міста від злих духів, які за давніми віруваннями приносили страшні хвороби.

Саме 14 серпня починається Успенський піст, який триває чотирнадцять днів. Названий він на честь свята Успіння Пресвятої Діви Марії, яким і завершується. Цей піст вважається дуже строгим, і людям прийнято в ці дні утримуватися від м’яса, молочних продуктів та риби.

Святі мученики Маковеї: Авім, Антонін, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алим і Маркелл, і з ними їхня мати Соломонія, постраждали за Христа у 166 році до Р.Х. від рук кривавого царя Антіоха. Вони мужньо витерпіли всі муки та твердо відмовилися поклонятися бездушним ідолам.

Святкування Всемилостивому Спасу та Пресвятій Богородиці встановлено з нагоди знамень від ікон Спасителя, Пресвятої Богородиці і чесного хреста під час битв святого благовірного князя Андрія Боголюбського (1157-1174) з волзькими болгарами в 1164 році.

Медовий Спас – це перше з трьох свят Всемилостивому Спасу, що звершуються у серпні. Свою назву отримав тому, що стільники у вуликах до середини серпня вже заповнені, і пасічники приступають до збору меду. Також, за традицією, дозволялося їсти освячений церквою мед саме з цього дня. Господині пекли медові млинці з маком і медом, пироги та булочки. Селяни знали, що мед володіє особливою силою і придатний для лікування багатьох хвороб.

Зазвичай в цей серпневий день віряни йдуть до храму святити мак, мед і воду, а з собою неодмінно беруть «маковійську квітку»,яку жінки збирали із садових, польових та лісових квітів: кудрявців, любистку, чорнобривців, майорців, волошок, м’яти, рути, шавлії, нагідок, маленьких розквітлих соняшників, польових котиків і сокирок, материнки та чебрецю.