Вітаємо з Днем Матері!

Дорогі наші жінки, мами!

Прийміть найщиріші вітання з ніжним, ласкавим і світлим для всіх святом – Днем матері!

Жінка, в першу чергу — це любляча мати. Все починається з матері, все людство народжене матір’ю, і Син Божий прийшов на землю від земної жінки, що стала для нас усіх Матір’ю Небесною.

А добра християнська мати — це Ангел-Хоронитель духовності, берегиня сімейного тепла, миру і любові, а також релігійних і національних традицій нашого українського народу. Мама має бути першою вчителькою молитви. Від вас, матерів, у великій мірі залежить, якими виростуть наші діти, отже, яким буде майбутнє нашої  України.

Бажаємо Вам тепла домашнього вогнища, здоров’я, любові та благополуччя!

Настоятель церкви святих Жон-Мироносиць

Митр. прот. Роман Будзинський

Ніколи знову…

Пам’ять. Це не просто частина історії. Пам’ять – це наша совість, біль, наша гордість. У ці водночас радісні і трагічні дні ми схиляємо голови і молимося за наших дідів, батьків і старших братів, вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, тих, хто поліг смертю хоробрих, всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна. 

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і навіть вбивати інших українців.Поруч із тим, слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про солдат Радянської армії (понад 6 млн) та вояків УПА (понад 100 тис.), так і про тих українців і вихідців з України, які перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі, США, Канади, Франції. З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини, Румунії, Угорщини, Словаччини, Хорватії. 

Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Вічна пам’ять нашим співвітчизникам, прадідам, дідам, батькам та братам, що полягли за віру і Батьківщину, прокладаючи дорогу до Перемоги. Нехай Господь зарахує їм їхній подвиг страждання в вічних обителях Отця Небесного, щоб вони, стоячи перед Богом помолились за своїх дітей, внуків та правнуків, всіх хто сьогодні вшановує цей величний день.

День святого Юрія Змієборця

Святий Георгій. Cвятий Юрій. Святий Юр, Юрій-Змієборець, Георгій Переможець (від грец. агіос Георгіос) — святий, мученик і воїн, патрон візантійських імператорів, а пізніше і князів, зокрема князів Коріятовичів. 

Святий Георгій народився у III столітті в Каппадокії. Він походив із князівського роду. Його батько обіймав високу посаду в римському війську, однак незабаром його скарали на смерть за Христа, і мати з дитиною переїхала до свого маєтку в Палестину, у місто Ліди. Вона присвятила життя вихованню сина, навчила його Святому Письму. Часто розповідала про християнських мучеників і про доблесний подвиг його батька. Святий Георгій вступив на військову службу і завдяки своїм здібностям і мужності, виявлених у боях, вже в молодості одержав звання полководця і трибуна при імператорі Діоклетіані. Він стає радником, супутником, наближеним імператора. Однак, коли Діоклетіан почав гоніння на християн, Святий Георгій не вагаючись відмовився від слави, почестей і земних благ і встав на захист віри свого батька — християнства. Міцний, непоборний воїн, він зазнав тяжких мук за сповідування Христа і загинув від них. І за цей подвиг в ім’я віри Церква нарекла його Побідоносцем.

Шанування Святого Георгія почалося з V століття, йому поклонялися, як мученику і воїну. Георгій став святим патроном візантійських імператорів, а пізніше і руських князів, у яких ім’я Георгія стає улюбленим. На Русі Святий Георгій відомий з часів прийняття християнства наприкінці X століття. Він з’явився серед інших християнських святих із Візантії, де шанування його мало вже багатовікову традицію.

Саме з місця особливого шанування Святого Великомученика Георгія Побідоносця почалося хрещення Київської Русі. Святий Рівноапостольний князь Володимир прийняв Святе хрещення в Криму біля Корсуня (Херсонеса) у Георгіївському монастирі.

Особливо багато для утвердження шанування Святого Георгія зробив київський князь Ярослав Мудрий, який прийняв при хрещенні його ім’я. На честь свого святого заступника в 1030 р. він засновує місто Юр’їв (зараз Біла Церква), тобто Георгія місто. У 1037 р. Ярослав починає будівництво Георгіївського монастиря в Києві і зводить у ньому храм, який до наших днів не зберігся.

 

 

Святого Юра український народ вважає покровителем домашньої худоби. Його головний Святочний день 6 травня вважається Святом розвиненої Весни, в котрім може нарід виганяти безпечно худобу на зелене пасовисько, віддаючи її під опіку Святого Юра. Півроку опісля, дня 8 листопада (26.10 ст.ст.) віддає нарід знов худобу під охорону Святого Юра, щоб її боронив перед вовками, бо худоба вступає тоді в зимовий проміжок року й виставлена на небезпеку нападу вовків.

За матеріалами Ближче до Бога

Вітаємо з днем народження Преосвященнійшого ВІКТОРА (Бедь)!

Ваше Преосвященство!

Прийміть теплі і добрі слова привітання з днем Вашого народження!

Ваше віддане служіння в Тернопільській єпархії УАПЦ здобуло Вам щиру повагу і любов. У Вашій особі ми постійно відчуваємо духовну допомогу і увагу до патріотичного виховання та духовної підтримки військовослужбовців, відродження національних культурних і релігійних традицій.

Від щирого серця бажаємо Вам миру, радості, міцного здоров’я, терпіння і допомоги Божої у Вашому служінні на благо Української Автокефальної Православної Церкви. Хай береже Вас Господь в здоров’ї і добробуті на многії і благії літа!

Віряни та настоятель Церкви святих Жон-Мироносиць

Митр. прот. Роман Будзинський

 

Храмове свято церкви святих Жон-Мироносиць

Парафія святих Жон-Мироносиць Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви відсвяткувала своє храмове свято – Неділю святих Жон-Мироносиць.

На запрошення настоятеля церкви митр. прот. Романа Будзинського у святковому богослужінні взяли участь декан Тернопільського району, настоятель храму Покрову Пресвятої Богородиці митр. прот. Анатолій Залізницький, священослужитель Церкви Різдва Христового (м. Тернопіль) протоієрей Юрій Свідерський, протоієрей Роман Наконечний, ієрей Микола Данильчак, настоятель релігійної громади Святителя Миколая Чудотворця, Архієпископа Мирлікійського (Небесної сотні) ієрей Микола Романюк та протодиякон Церкви Різдва Христового (м. Тернопіль) Петро Рубльовський.

Розділити святкову радість завітали численні гості, духовенство, віряни, працівники та голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталія Шевчук.

Божественну Літургію очолив митр. прот. Анатолій Залізницький. Під час богослужіння о. Анатолій звернувся зі словом проповіді до присутніх. Він відзначив великий подвиг та ревність святих жінок-мироносиць і закликав вірян до молитовного єднання зі своїми небесними покровителями.

На завершення богослужіння настоятель церкви святих Жон-Мироносиць митр. прот. Роман Будзинський подякував священикам за розділену радість свята та прикликав на всіх присутніх Боже Благословення.

Свято Жінок-Мироносиць

Сьогодні ми святкуємо пам’ять святих жон-мироносиць. Саме їм явився воскреслий Христос и наказав повідомити про Його воскресіння всім учням. Цей день є церковним жіночим святом, коли родичі, друзі і діти вітають своїх близьких жінок.

Жінки-мироносиці йшли помазати тіло Христа в перший день після суботи – у неділю. Жінки, йдучи до гробу, міркували, «хто ж відвалить камінь від гробу». Перед їхнім приходом, внаслідок сходження ангела, трапився землетрус, який і відвалив камінь і навів страху на варту.

Ангел сказав жінкам, що Христос воскрес, і чекає їх у Галілеї. Євангеліє від Іоанна, як найпізніше, особливо підкреслює, що Марія Магдалина прийшла до гробу першою, – «А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було, прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений…». Звертаючись до апостолів Петра й Іоанна вона каже: «Не знаємо, де поклали Його!» (Ін. 20:2).

Після того як пішли апостоли Петро та Іоанн, біля гробниці залишилася тільки Марія Магдалина. Вона думала, що тіло викрали, і гірко плакала. У цей час їй явився Христос. Він сказав їй, щоби вона не торкалася до Нього, поки Він не зійшов до Отця, і просив її повідомити учням про Його воскресіння. Потім, згідно Матвію, Марія, повертаючись з благовістям до учнів, зустріла другу Марію, і Христос явився вдруге, наказуючи знову повідомити про воскресіння всім учням. Апостоли ж, почувши про воскресіння Ісуса, не повірили.

Євангелісти і священне передання зберегли нам ряд імен: Марія Магдалина, Марія – мати Якова молодшого та Йосії, і Саломія, Іоанна, Марфа і Марія – сестра Лазаря, Сусанна та інші.

Свята Марія Клеопова, мироносиця, за переказами Церкви була дочкою праведного Йосифа Обручника від його першого шлюбу і була ще зовсім юною, коли Пресвята Діва Марія була заручена з праведним Йосифом і введена в його будинок. Свята Діва Марія жила разом з дочкою праведного Йосифа, і вони подружилися, як сестри. Праведний Йосиф після повернення зі Спасителем і Божою Матір’ю з Єгипту в Назарет видав заміж дочку за свого меншого брата Клеопу, тому вона називається Марією Клеоповою.

Свята Іоанна Мироносиця, дружина Хузи, домоправителя царя Ірода, була однією з жінок, які слідували за Господом Ісусом Христом під час Його проповіді, і служила Йому. Разом з іншими жінками після Хресної смерті Спасителя свята Іоанна приходила до гробу, щоб помазати миром святе тіло Господа, і чула від ангелів радісну звістку про Його славне Воскресіння.

Праведні сестри Марфа і Марія, увірували в Христа ще до воскресіння Господом їх брата Лазаря, при настанні гоніння на Єрусалимську Церкву і вигнанні праведного Лазаря з Єрусалиму, вони допомагали своєму святому братові в проповіді Євангелія в різних країнах. Про час і місце їх мирної кончини відомостей не збереглося.

Цей день є церковним жіночим святом, коли родичі, друзі і діти вітають своїх близьких жінок – дружин, матерів, сестер, дочок.

Свято Радониці: день поминання всіх померлих…

На дев’ятий день після світлого Христового Воскресіння православні християни святкують день Радониці. В народі свято називають по-різному – Радониця, Проводи, Гробки. Існує версія, що назва свята походить від слів «радість», «рід» чи «спорідненість».

Щорічно в цей день православні вшановують померлих людей і ходять на кладовище, приносячи з собою поминальний сніданок. У день Радониці ні в якому разі не можна плакати за померлим. Навпаки, слід радіти з того, що всі хто нас покинув, були разом з нами.

Люди з покоління в покоління дотримуються традицій і прикмет, пов’язаних зі святом Радониці:

  • Коли людина приходить на цвинтар для поминання померлих, їй потрібно взяти з собою яйце, яке слід розбити об хрест, а очищення розкидати по землі. Яйце необхідно віддати бідним.
  • У день Радониці на стіл ставилять додаткові тарілки, які лишають порожніми. Раніше люди вірили, що вони послужать для померлих сніданком, обідом і вечерею.

Радониця – чудове свято. Воно дає нам можливість не забувати про рідних, близьких та друзів. Молитви живих за душі померлих в цей день демонструють те, що померлі будуть завжди залишатися з нами – в наших серцях.

 

Зі святом Воскресіння Христового!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Прийміть щирі вітання з Великим Днем Світлого Христового Воскресіння!

У житті кожного християнина Великдень — свято особливо шановане та величне. Ця подія об’єднує усіх нас вірою у перемогу світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. І ми щиро віримо в те, що ця єдність, заснована на одвічних християнських цінностях, буде і надалі згуртовувати український народ у нелегкі часи випробувань. Чудо Воскресіння Христового нагадує про духовне відродження, яке так необхідне усім нам, і, сьогодні, ми  відкриваємо Богові свої душі, просимо наповнити їх духовною силою і надією.

Вітаємо Вас та Ваші родини зі світлим і радісним Воскресінням Христовим! Нехай у ваших серцях завжди царює радість і душевний спокій! Нехай до кожної оселі прийде здоров’я, щастя, добробут, а чудо Воскресіння Христового надихає на благі вчинки і помисли. Всіх земних благ!

ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

 

Страсна п’ятниця

Сьогодні відзначають Велику, або Страсну п’ятницю — найскорботніший день року, коли Церква згадує про страждання Ісуса Христа на хресті за людський рід.

Страсна п’ятниця, також Велика, або Свята — згідно з християнським віровченням — день розп’яття Христа. Для віруючих це найскорботніший день Страсного (Великого) тижня, за два дні перед Великоднем. Християни присвячують цей день згадці про страждання, смерть Ісуса Христа на хресті, зняття Його з хреста та поховання.

Розп’яття на хресті було найганебнішою стратою. Такою смертю страчували розбійників, убивць, бунтівників і злочинних рабів. Окрім нестерпних болів у всіх частинах тіла і страждань, розп’ятий відчував страшну спрагу.

Коли все було приготовлено, воїни розіп’яли Ісуса Христа. Коли ж розпинали Його, Він молився за Своїх мучителів. Під час страждань Спасителя на Голгофі сталося знамення. З тієї години, як Спаситель був розп’ятий, сонце затьмарилося і настала темрява всією землею, і тривала до самої смерті Спасителя.

У Велику п’ятницю Божественна літургія не правиться, натомість читається Євангеліє про Страсті Христові. У середині дня відправляється вечірня з чином виносу плащаниці. Ввечері у Велику п’ятницю в храмах правиться утреня Великої суботи з чином поховання плащаниці.

Велика П’ятниця — день суворого посту. Існує традиція не їсти у Велику п’ятницю до закінчення чину виносу плащаниці, а потім вживати лише хліб та воду.

Вербна неділя

9 квітня 2017 року Божого християни святкують вхід Господній в Єрусалим, або, як кажуть у народі, Вербну неділю.

Коли Ісус Христос входив до Єрусалиму, він наблизився до Вітфагії і Віфанії, до гори, що зветься Оливної і послав двох учнів Своїх, сказавши: “Ідіть у село; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніхто з людей ніколи не сідав; Відв’яжіть його, і приведіть, і якщо хто спитає: Нащо відв’язуєте? скажіть тому так: Господь потребує його”.

Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він сказав їм. Коли ж стали відв’язувати молодого осла, господарі його їх запитали: “Нащо осля відв’язуєте?” Вони ж відказали: “Господь потребує його”. І привели його до Ісуса, і, поклавши одежу свою на осля, посадили на нього Ісуса. І, коли Він їхав, люди стелили одежу свою по дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів в радості велемовно Бога хвалив за всі чудеса, що бачили, кажучи: “Благословенний Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небесах, і слава на висоті!”.

Урочистий вхід Ісуса в Єрусалим був вступом Його на шлях хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мт. 21,1-11; Мк. 11,1-11; Лк. 19,29-44: Ів. 12,12-19).

У євреїв був звичай: царі і переможці в’їжджали до Єрусалиму на конях або ослах, і народ урочистими вигуками, з пальмовими гілками в руках зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Завіту (див. Зах. 9,9), Христос саме таким урочистим чином в’їжджав в Єрусалим, але не як Цар земний або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін. 18,36) як Переможець гріха і смерті. Єврейський народ, що знаходився під римським ярмом, очікував Месію як політичного визволителя, і всім здавалося, що Чудотворець, який вчора воскресив Лазаря і колись нагодував 5 тисяч народу, цілком може бути саме тим земним вождем, який приведе свій народ до політичної незалежності і земного царства насолоди.

З тих, які тоді перебували на вулицях Єрусалиму тільки один Христос знав, що замість земного царства Він приносить людині Царство Небесне, замість позбавлення від земного рабства Він звільняє людину від рабства набагато гіршого – від рабства гріха. Він Один знав, що шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до Хреста і Голгофи. Це царське прославляння Христа перед Його смертю Церква згадує для свідчення, що страждання Спасителя були добровільними.

Назва Вербна неділя походить від того, що на це свято віруючі приходять з гілками, як правило, вербових рослин чи інших дерев, які першими розпускаються навесні, в ознаменування тих гілок, які різали іудеї, що зустрічали Ісуса у Єрусалимі. Звичайно, на півдні використовують квіти і гілки інших дерев, як правило, пальм. В Україні, де таких дерев немає і де перша розпускається верба, з давніх часів стали використовувати її гілки, тому і саме свято стало називатися Вербною неділею. Але справжня його назва – Вхід Господній до Єрусалиму.