АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА СКРІЗЬ МОЄ ЖИТТЯ

Секретар та душерозпорядник спочилого Митрополита Київського і Всієї України Мефодія (Кудрякова), Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (2000–2015), митрофорний протоієрей Роман Будзинський звертається зі словами вітання в день пам’яті Святого Апостола Андрія Первозванного, який весь Православний світ відзначає 13 грудня, та ділиться спогадами свого служіння в Кафедральному Соборі Свято-Андріївської Церкви м. Києва.

«Апостоле Первозванний, брате Первоверховного, АНДРІЮ, Владиці всіх молися, щоб послав мир усьому світові і душам нашим велику милість»

(Тропар Святому)

Дорогі Браття і Сестри!

У цей знаменний день богослужбового життя українських християн Мати-Церква прославляє нашого просвітителя у вірі, Апостола, Учня Христового, який був першим покликаний Самим Спасителем для служіння, про якого завжди по закінченні Святої Божественної Літургії виголошуємо як про основоположника Української Православної Церкви.

Святої пам’яті Митрополит Іларіон (Огієнко) писав: «Усі народи християнського світу високо почитають найперше своїх Святих. Те саме робимо й ми, вшановуючи всіх християнських святих. Бо й Христос заповів Своїм Апостолам, а через них і нам: «Ідіть раніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого» (Мт. 15,24). Для нас «дім Ізраїлів» — це дім Український! Цією Своєю Заповіддю Ісус Христос поблагословив національну церковну працю всім народам світу».

Святий Апостол Андрій — брат Святого Апостола Петра, названий Первозванним тому, що першим серед усіх апостолів був покликаний Спасителем стати Його Учнем. Андрій був одним із тих, хто бачив чудеса та знамення, яких не бачили інші апостоли.

У день П’ятидесятниці сталася надзвичайна подія: коли всі апостоли були зібрані разом, на них зійшов Дух Святий у вигляді вогненних язиків і вони отримали дар розуміння мов і проповідування.

Після цього апостоли розійшлися по різних країнах для проповіді Христової віри, куди кому випало йти. Святий Апостол Андрій проповідував серед поганських народів узбережжя Чорного моря — у багатьох містах Малої Азії, Грузії, Вірменії, Греції, Македонії і Скифії (тепер Україна).

У літописі записано, що одного ранку «став він та й каже до своїх учнів: чи бачите ці гори? На горах тих засяє Благодать Божа, і Бог побудує тут багато церков». І далі записано: «І зійшов Апостол Андрій на ті гори, поблагословив їх, поставив хреста і помолився Богу. І тут пізніше постав Київ». Ці пророчі слова Святого Апостола сповнились. Плоди його проповіді були неоціненними.

Так, князь Всеволод у 1086 році в Києві побудував церкву на честь Святого Апостола, а згодом через два роки — у Переяславі. Та візитівкою і перлиною сучасного Києва по праву вважається давня Андріївська Церква, в якій я мав честь нести священичий послух як клірик Української Автокефальної Православної Церкви. Шанують Андрія Первозванного й інші християнські народи. У кожній країні можна побачити багато зведених храмів на його честь. Літописне передання стало основою для рішення Київського Церковного Собору в 1621 році, щоб уважати Апостола Андрія основоположником Церкви в Україні. У соборній постанові сказано: «Святий Апостол Андрій — перший Архієпископ Константинополя, Патріарх Вселенський і Апостол Український; на Київських горах стояли його ноги, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших народів, бо і в ній проповідував».

Сьогодні, українці прославляють Апостола та підносять свої молитви до нього, на місці, де Він сам перебував та воздвигав Хрест Господній, у Києві, у кафедральному соборі Святого Апостола Андрія Первозванного, де апостольське служіння в новітній історії церкви виконують вже архієреї Вселенської Патріархії.

Таким апостолом і проповідником слова Божого був Блаженної пам’яті митрополит Мефодій, який і ніс подвиг архіпастирського служіння, будучи главою УАПЦ протягом 15 років. Слово дароване людині Богом для того, щоб славити Його та возвеличувати вірних дітей Господніх. Тому так жадібно збираю я кожне вагоме слово, сказане владикою Мефодієм, особливо зараз, коли він уже… вдома — у Господа, на Небесах. Мені пригадуються Його слова-настанови для молодого священика: «Священик — це людина, яка повинна жити Церквою, бути повністю віддана церковній справі і всі свої вміння покласти на вівтар служіння Господу. Тільки при такому глибинному підході до священства буде користь і для душі священнослужителя, і для Церкви, і для народу Божого». В іншій настанові Він говорить: «Ви повинні любити цих людей, молитися за них. Нехай Ваша паства бачить у Вас доброго пастиря, духовного отця, наставника, друга, лікаря, брата, молитвеника, хорошого порадника і терплячого священнослужителя». Він так не лише говорив. Усе це владика мав у собі і ніс до людей.

У цей історичний час для нашої неньки-України, для всього багатостраждального українського народу, коли вже за кілька днів буде обрано нового Предстоятеля помісної Автокефальної Православної Церкви у Святій Софії, — молімось, щоб Господь дав нашій Незалежній Церкві багато добрих пастирів, які, примножуючи число святих і обраних на Небесах, вклоняючись перед вічним Агнцем, молитимуть за нас, припадаючи на коліна, — за мир і добробут, за все, що потрібно нам у цьому житті, і за життя вічне. Проповідь апостолів Христових, зокрема Святого Андрія Первозванного, привела народи світу до духовного царства, до Царства Божого, до Бога.

Дорогі браття і сестри! Будемо ж триматися нашої православної віри, віри наших праотців, тієї віри, яку проповідували святі апостоли і святі отці, бо ця віра спасительна і веде до духовного і вічного життя! Об’єднаймося, братаймося, обнімімося в єдиній родині — соборній Україні!

Митрофорний протоієрей Роман Будзинський

Пресвятая Діва Марія моли Бога за нас! Покрий миром нашу Неньку Україну! Даруй мудрість та відвагу мужам державним!

В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

І в сьогоднішній день, Всемилостивий Господь сподобив нас дочекати великого свята, яке Свята Православна Церква відзначає у ці зимові дні.  Діва Марія споконвіку являється нашою заступницею та покровителькою Яка вимолює душі усіх, хто в будь якій потребі звертається до Її всемогутнього покрову. Саме тому і ми шануємо це славне свято, Її вхід у храм Божий.

Взираючи на праведність і святість Діви Марії із самих юних літ, і ми, маючи Її за ідеал побожності, стаємо спів-входящими у храм Божий, щоб і свої душі пожертвувати Богу для служіння і щоб отримати, за молитвами Богородиці, спасіння і вічні блаженства уготовані вірним Божим.

Бажаючи спасіння наших душ і щирого покаяння взираємо на праведних богоотців Йоакима та Анну і по їх же прикладу приводимо наших діток у Божий храм, щоб і вони, у важкі хвилини життя віднайшли у Господа щедрот та щасливої долі.

Радіймо, вірні – як написано у святих книгах – бо надзвичайно приводиться Вона до Бога. І воістину так є, те мале немовлятко, взявши сьогодні свічу молитви та безмежної своєї любові, входить до джерела усіх благ та чеснот, щоб колись стати  і самій джерелом та пристановищем нашого спасіння.

Хто б в ту мить міг подумати, що саме маленька дитинка вже у доволі старих Йоакима та Анни з часом принесе в світ Творця всього творіння, Бога і Відкупителя наших душ. Хто б подумав, що у Ній приховані найбільші тайни Божої премудрості, тайни зачаття Сина Божого від Духа Святого, тайна дівоцтва, тайна успіння і вознесіння на небеса…

Не було і немає більшої праведності за Владичицю Богородицю. Не було і не буде більшого джерела ласк після Бога, ніж наша Небесна Ненька.

Любимо Її, вшановуймо Її, славимо Її, адже Вона являється сходинками які поєднали небо і землю, поєднали наш гріх із Божою святістю, поєднали наші душі із Раєм.

Нехай Владичиця Богородиця скріплює нашу віру, обігріває нашу молитву і береже наші серця.

Слава Ісусу Христу!

 

Хай добрий Ангел береже повік!!!

Вітання митрофорному протоієрею Роману Будзинському із днем тезоіменитства.

Сьогодні, коли Свята Православна Церква вшановує пам’ять святого мученика, диякона Романа та отрока Варула, своє тезоіменитство святкує митрофорний протоієрей Роман Будзинський, настоятель храму святих Жон Мироносиць у с. Почапинці.

Несучи своє служіння перед Господом Богом, отець Роман стійко стоїть на дорозі праведності та спасіння і не одній душі допомагає побожними науками, молитвами, які возносить перед Престолом Божим за кожного хто звернеться до нього в будь-якій потребі.

Від імені братії та парафіян храму святих Жон Мироносиць, а також голови Фонду Пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія – Наталії Михайлівни Шевчук вітаємо дорогого отця Романа із днем Його небесного заступника. Нехай Господь сподобить Вас гідно пронести Ваш пастирський обов’язок, віднайти спасіння Вашої душі та почути від Господа слова, які підтвердять достойність Вашого служіння: «Воістину добрий рабе, був ти мені вірний у малому – увійди у радість Пана твого…».

Хай добрий Ангел береже повік

Вогонь зорі, що долею зоветься.

Життя, неначе вишитий рушник,

Багрянцем калиновим усміхнеться.

 

Нехай волошками цвітуть літа прекрасні,

Нехай здійсняться тисячі бажань,

Щоб доля дарувала тільки щастя.

Ні грама бід, ні капельки страждань.

Многая і благая літа!!!

Вітаємо зі святом Покрови Пресвятої Богородиці!

«Радуйся, радосте наша, покрий нас від всякого зла чесним Твоїм омофором», — виспівує сьогодні Свята Православна Церква, єднаючись у щирій молитві до Пресвятої Богородиці, і благає Її божественного заступництва. Кожна віруюча душа возвеличує Діву Марію, згадуючи дивне Її чудо, яке сталось у Константинополі за древніх часів: Вона спустилася з-під купола храму в супроводі Іоанна Богослова та Іоанна Предтечі, і почали вони молитися разом із людьми про порятунок міста, яке гинуло від нашестя ворогів.

Цей день в усі часи святкувався з великою пошаною на теренах нашої держави України. З прийняттям християнства древньоруські князі вважали Покров Божої Матері захисницею міст і безустанною хранителькою Стародавньої Русі. Починаючи з ХІІ століття на честь Покрови будують храми, засновують монастирі. Пізніше, за часів козацтва, Покров Пресвятої Богородиці став козацьким святом, саме козаки вважали Богородицю покровителькою війська Запорізького і завдячували Їй безліччю перемог. А нині у цей час ми святкуємо ще й День захисника Української Держави — возносимо свої молитви за наших мужніх воїнів, які віддають життя за мир, добробут і благополуччя неньки України.

Під омофором Матері Божої промовляємо сьогодні свої молитви і дякуємо Пресвятій Владичиці Богородиці за добродійства, які Вона Своєю материнською любов’ю випрошує для нас у Свого Сина і нашого Господа Ісуса Христа. Під заступництвом Богоматері знову в храмі святих Жінок Мироносиць тривають художні роботи. Із благословення митрофорного протоієрея Романа Будзинського, настоятеля храму, завдячуючи старанням голови Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія — Наталії Михайлівні Шевчук й усім небайдужим вірним, які відгукнулись на прохання допомогти у цій богоугодній справі, незабаром завершиться розпис вівтарної частини храму.

Покров і заступництво Тернопільської чудотворної ікони Матері Божої, яка є покровителькою тернопільського краю, відтепер увінчала місце, де возноситься найбільша молитва за людські душі, свята Божественна Літургія. У молитовних зітханнях стоять святі священномученики, мученики, преподобні, безсрібники, котрі своїм життям уповали на Покров Матері Божої та стали достойними носити одежу Господньої слави, і які й тепер у небесних оселях молять Господа Бога та Його святу Матір за всіх, хто взиває у цей святковий день:

«Зглянься на віру і смирення душі моєї, покрий мене всесильним омофором Твоїм, щоб я визволився від усіх бід і напастей…».

ВІТАЛЬНЕ СЛОВО ДО СВОЄЇ ПАСТВИ

  Сьогодні я хочу Вас усіх  привітати з храмовим святом  Жінок-Мироносиць. Наших батьків, матерів, братів і сестер, рідних і близьких.   І побажати їм кріпості душевних і тілесних сил, та допомоги Божої.

Вітаю також усіх наших жінок-християнок, наших матерів, сестер, рідних і близьких з їх жіночим християнським днем.   

З днем Жінок-мироносиць – святом, яке справедливо називають днем Жінки-християнки. Ці жінки зберегли вірність Христу навіть тоді, коли Його залишили майже усі учні-чоловіки, і були поруч із Господом, коли Він помирав на хресті. За таку любов саме Жінки-мироносиці були удостоєні честі першими дізнатися радісну звістку про те, що Христос воскрес. Вони принесли цю звістку апостолам, а згодом разом із ними сповіщали її усьому світу.

Вшановуючи свято Жінок-мироносиць, Церква ставить їх у приклад усім жінкам і закликає бути схожими на них у ревності до слави Божої, в любові до Христа і вірності Йому. Ці якості проявляються в вас, дорогі наші сучасні мироносиці, тоді, коли ви буваєте першими вчителями і проповідниками Слова Божого для своїх дітей, своїм щоденним прикладом навчаєте їх любові до Христа. Ваша ревність проявляється у любові до храму, де ви піклуєтеся про благоліпність, чистоту і порядок і що найголовніше, прикрашаєте церкви своєю присутністю на богослужіннях і щирими молитвами.

Бажаю Вам, дорогі жінки вдосконалюватися у чеснотах, виконання Христових заповідей, життя по правді, у чистоті душевній і тілесній, у мирі з Богом і своїми ближніми.

Звичайно ж, у ці пасхальні дні мені хотілося б ще і ще раз сердечно привітати вас зі святом Воскресіння Христового. Нехай ця пасхальна радість, яка нині наповнює наші серця, буде постійною супутницею вашого життя. І я не можу не звернутися до вас з вічно живим, всерадісним і життєствердним пасхальним вітанням “Христос Воскрес!”. Живіть так, щоб кожна людина, що поглядає на вас, могла сказати “Воістину Христос воскрес!”

Настоятель  Храму Свв Жон-Мироносиць

Тернопільської єпархії УАПЦ с.Почапинці

митр. прот.  Роман Будзинський

 

 

ГРОМАДА УАПЦ С.ПОЧАПИНЦІ ВІДЗНАЧАЄ ХРАМОВЕ СВЯТО!

Проповідь на Храмове свято Святих Жінок-Мироносиць

   У третю неділю після Пасхи ми згадуємо пам’ять тих, хто залишився з Ісусом до останку у найважчі хвилини страждань на хресті, хто послужив Ісусові в останні хвилини його земного життя – Йосифа з Никодимом і жінок-мироносиць. Євангеліє неділі мироносиць складається з двох різних частин. У першій частині йде мова про похорон Ісуса Христа, в якому беруть активну участь Йосиф з Аримафеї і Никодим. У другій частині євангелист Марко розповідає про воскреслого Христа, який з’явився найперше жінкам-мироносицям. Ці дві групи осіб мають спільну рису, це безкорисливе служіння і милосердна любов.

Вони увірували в Христа і полюбили Його не словом, а ділом. І хоч вони не були офіційними, публічним учнями Христа, однак на противагу до апостолів, котрі словами обіцяли Ісусові вірність аж до смерті і готовність навіть умерти разом з ним, а коли Ісуса схопили вояки, вони зі страху повтікали і сховалися, не дотримали своєї обіцянки, ті своїми вчинками показали свою віру в Ісуса Христа, свою любов і вірність Учителеві аж до смерті. На них сповнилися слова апостола Якова: „Та хтось скаже: ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені твою віру без діл, і я тобі покажу моїми ділами мою віру” (Як. 2,18)

Їхній приклад навчає: хто щиро служить Богу, з любов’ю, тому Божа ласка виходить назустріч. Так Йосиф сміливо пішов до Пилата і отримав дозвіл зняти з хреста і поховати тіло Ісуса у гробі, бо „страху немає в любові, але, навпаки, досконала любов проганяє геть страх” (1Ів. 4,18). Люблячі і милосердні руки Йосифа з Аримафеї, зняли мертве і скатоване тіло Божого Сина з хреста, поклали на руки Божої Матері, віддали Йому останню людську честь і послугу – намастивши пахучими оліями і обгорнувши Плащаницею Пречисте Тіло Спасителя, похоронили у новому гробі. Ось приклад милосердя, безкорисливої, жертовної і досконалої любові.

Другими важливими особами цієї неділі є жінки-мироносиці. Святе передання зберегло нам ряд імен: Маpія Магдалина, Маpія – мати Якова Молодшого та Йосифа, Саломія, Йоанна, Маpта і Маpія – сестpи Лазаpя, Сyсанна та інші. Серед них були жінки багаті і знатні: Йоанна була дружиною Хyзи, домоупpавителя царя Іpода; прості і незнані: Саломія, мати синів Зеведеєвих Якова та Йоана, була дружиною рибалки. У числі миpоносиць були жінки самотні – діви і вдови, були й матері родин, які, будучи захоплені словом проповіді Господа Спасителя, залишали свої сім’ї, свої домівки, товаришуючи Господу разом з іншими жінками в турботі про Нього.Ці жінки виявилися справжніми героїнями під час страстей Христових. Коли вороги ув’язнили Ісуса Христа, тоді, крім наймолодшого учня Івана, всі апостоли повтікали, але жінки були безстрашними. Жінки йшли за Ісусом Христом на гору Голгофу і „плакали за ним та голосили” (Лк. 23, 27).

Коли тіло Христове було зложене до гробу, ці, горем прибиті жінки, не знаходили спокою. Вони гірко плакали, бо не було вже між живими їх Вчителя. Та думкою, серцем, душею ці побожні жінки постійно були біля гробу Спасителя. Благодаттю Божою перемігши страх, який в цей час опанував апостолів і вони сховались за закритими дверима зовсім забувши про свої учнівські обов’язки, жінки забуваючи про власну безпеку, пригадуючи події Хресної Дороги Спасителя ідуть зробити останню послугу покійному Ісусу. Вони не знали як поведеться сторожа, що стоїть біля гробу, а також хто відвалить їм камінь. Як каже один богослов: «Вони настільки були перейняті цією справою, що не спали, а чували». Біля гробу вони побачили камінь, який хтось вже відсунув. Згодом мироносиці бачать юнака у світлому одязі, як виявилось пізніше це був ангел. Саме він звіщає цю велику новину. Та на початку звертаючись до них каже : «Не бійтеся!», чим звільняє їх від страху. Питає ангел жінок чи шукають розп’ятого – немов гордиться тим хрестом на якому був розп’ятий Ісус, гордиться ним як якимось надзвичайно великим трофеєм, який приніс успіх усім землянам. Після цього говорить про воскресіння Ісуса. Отримавши наказ передати цю вістку учням та Петрові, вони вирушили до будинку де перебували апостоли. Коли мироносиці йшли звістити учням зустрів їх Господь і сказав : «Радуйтесь», чим винагороджує за їхній смуток, жінки поклонились Йому, а ближче приступивши торкнулись Його ніг щоб розвіяти власний сумнів що це не привид чи дух, а Сам Господь. Тоді Ісус сказав їм: „Не бійтеся! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать” (Мт. 28, 8-10).  Жінки-мироносиці несуть цю радісну новину апостолам.

Слабкі, переборюючи страх, жінки у наших очах стають жінками – благовісницями, подаючи нам образ та взірець мужнього і посвяченого служіння Богові. Саме їм першим з’явився Ісус, а потім вже учням. Саме за їх вірність Христові, Свята Церква возвеличує їх у сьогоднішньому святі. Коли ще слово християни не вживалось чи радше не набуло того значення, що сьогодні, жінок-мироносиць називали простим словом – вірні. Один із отців Церкви говорив, що в останні часи будуть святі і слава їх буде більшою від тих, хто раніше прославився. Хоча, як продовжує цей отець, вони не будуть творити численні чудеса, але вони вистоять у вірі, бо настане такий час, що багато відійде від Церкви, тому той, хто буде вірити той і спасеться.

Цінності сучасного світу відводять людину двадцять першого століття, від істини життя християнина. Пропаганда засобів масової інформації нав’язують нам, ігнорування букви Закону Божого, виконання покликання вінця творення світу-людини. Наша байдужість створює низку проблем, які через певний час вертаються величезною кількістю неприємностей з якими важко боротись.  Не належна увага у вихованні дітей, призводять до їх неприязні до тих, через кого Бог дарував їм життя-батьків. Часто на запитання ким хочеться бути у майбутньому, наші чада дають різноманітні відповіді, окрім найголовніших – хорошими, добрими та чуйними.

Отже велике і піднесене служіння жінки. Її самовідданим подвигом народжуємося ми у світ, її настановами в дитинстві набуваємо віри і покладаємо надії на Бога, її молитвами зберігаємося в спокусах на життєвому шляху. Народження і виховання дітей, доброта і підтримка знедолених, милосердя і допомога ближнім – ось особливе покликання Боже. Свята Православна Церква визначає цей день як свято всіх жінок-християнок, відмічає їх особливу і важливу роль в сім’ї і суспільстві, зміцнює їх в самовідданому подвигу любові і служіння ближнім.Господи Ти все можеш. Ти можеш оживити і наші холодні серця Своєю безмежною любов’ю. Недостойні ми Твоєї благодаті, але по великій милості не лиши нас Своєї уваги та навчи нас правильно жити і поступати в житті. Амінь.

Настоятель  Храму Свв Жон-Мироносиць

Тернопільської єпархії УАПЦ с.Почапинці

митр. прот.  Роман Будзинський

 

ХРИСТИЯНСЬКА ПАСХА — СЛОВО ДО ВІРНИХ УАПЦ

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

 

   З усіх великих свят нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний — це Воскресіння Христове, або Пасха. Цього дня Церква святкує перемогу Господа Ісуса Христа над пеклом та смертю. За словами апостола Павла, воскресіння Христове — головна подія, що лягла в основу християнства.

Християнська Пасха — це спомин про страждання, смерть та воскресіння Ісуса Христа. Сина Божого було розіп’ято, а воскрес Він у перший день після суботи, який у деяких мовах згодом дістав назви дня воскресного. У пасхальні дні ми не тільки згадуємо головні події з життя Ісуса Христа, а також святкуємо перехід від рабства гріху до свободи дітей Божих, та водночас від смерті до воскресіння та справжнього життя.

Воскресіння Ісуса Христа — подія, яка стала основою християнської віри. «Якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна й віра ваша», — звертався до християн апостол Павло. Христос переміг смерть. Через Свою смерть і воскресіння Він приводить до життя кожного, хто справді вірує в Нього та сповнює Його заповіді. «Якщо ми віруємо, що Ісус помер та воскрес, то й померлих у Ісусі Бог приведе з Ним», — писав апостол Павло до Солунян.

Значення Воскресіння Христового для людства робить Пасху найзначнішим торжеством — Святом свят і Торжеством торжеств. Однак у повному розумінні  Воскресіння Ісуса  є знищення смерті, коли душа Христа, поєднана з Божеством, зійшла до пекла і звільнила душі усіх, хто там перебував. «Смерті святкуємо умертвіння, пекла ж руйнування», — урочисто стверджує Свята Церква у пасхальному богослужінні. Перемога над пеклом і умертвіння смерті — в цьому і є глибинний сенс свята. Христос увійшов у владу смерті, погодився померти – після чого силою Свого Божества переміг смерть, абсолютно знесилив її  Своєю власною силою, і дав можливість кожній людині уникати панування, влади та сили смерті і диявола.

Очевидно, що мета, заради якої Христос зійшов у пекло — знищення пекла і смерті. Христос зійшовши у пекло, щоби наповнити все світлом Свого Божества. Святий Григорій Богослов (IV ст.) говорить, що шанувальники Бога мали знайтися не лише в вишніх, але і в нижніх, так щоб все сповнилося й наповнилося славою Божою.

Після воскресіння Ісуса Христа Його учні і послідовники розійшлися по різних країнах, всюди сповіщаючи радісну звістку про те, що більше не треба боятися смерті. Її переміг Христос, Спаситель світу. Він воскрес Сам і воскресить кожного, хто повірить Йому і буде любити людей так само, як любив Він.

За давнім християнським переданням, Марія Магдалина осмілилася прийти зі звісткою про Воскресіння до самого римського імператора Тиберія. Оскільки до імператора не прийнято було приходити без подарунків, а Марія нічого не мала, вона прийшла з простим курячим яйцем. Дарунок був символічним. Яйце завжди було символом життя: у його міцній шкаралупі знаходиться приховане від очей життя, яке свого часу вирветься з вапняного полону у вигляді маленького жовтого курчати.

Але коли Марія стала говорити Тиберію про те, що Ісус Христос також вирвався зі смертельних оков і воскрес, імператор тільки розсміявся: «Це так само неможливо, як твоєму білому яйцю перетворитися на червоне». І не встиг Тиберій закінчити фразу, як яйце в руках Марії Магдалини стало зовсім червоним.

Відтоді, на згадку про цю подію, що символізує віру у Господа, Який воскрес, ми і розфарбовуємо яйця. Пасха – час особливої і виняткової радості, свято перемоги над смертю і над всякою скорботою та смутком.

У ці дні ми подумки линемо у Святий град Єрусалим, до живоносного Гробу Господнього. Ми згадуємо про Пресвяту Діву Марію, про святих жон-мироносиць, святих Апостолів які були свідками тайни Воскресіння Христа. А згодом вони цю звістку розповсюдили по всьому світі.

Сьогодні ми молимося за нашу Українську землю, за наш Український народ і просимо щоб Воскреслий Христос дарував нам мир. Щоби Господь усіх нас Благословив. Бажаю всім здоров’я, щастя, спасіння і мужності в складнощах і труднощах земного життя. Жити в повазі один до одного, і в любові один до одного, бо так навчає і так заповідає нам жити Воскреслий Господь.

Святкуючи на землі Пасху Христову ми приєднуємося до голосу молитви Святої Церкви, яка сьогодні звертається до Спасителя і молиться: «О Пасха Велика і Священна, Христе! О мудросте і Слово Боже і Сило, даруй нам завжди бути з Тобою і святкувати вічну Пасху! Нині і в безкінечні дні Царства Твого. Амінь».

Воістину Христос Воскрес!

Настоятель храму Святих Жон-Мироносиць

Митр.прот. Роман Будзинський

 

НАСТОЯТЕЛЬ З РОДИНОЮ ВІТАЄ СВОЮ ГРОМАДУ

Христос Воскрес!

Возлюбленні у Христі дорогі брати і сестри!

У цей радісний і святий день, коли Пасхальна радість наповнює наші серця, я щиросердечно від усієї душі вітаю Вас з великим святом Світлого Христового Воскресіння.

Cповнені духовної радості, ми підносимо подяку Богу, який сподобив нас ще раз доторкнутися до таємниці Воскресіння Христового. Cвітла Пасхальна радість, спонукає кожного із нас ще раз замислитись над вічними цінностями християнської моралі, дає нам добру нагоду наповнити свої серця любов’ю і добротою, зміцнює кожного із нас жити благочестиво, та чинити добрі діла для наших ближніх.

Бог став людиною, страждав і був розпятий за нас людей, був похований і воскрес на третій день. Своїм Воскресінням із мертвих Спаситель зробив нас спадкоємцями вічного життя, і відкрив нам двері раю,які були зачинені від дня гріхопадіння першої людини.

Сьогодні, коли ми прямуємо світлими і радісними днями Святої Пасхи Господньої, я прошу Воскреслого Христа Спасителя і Бога нашого, щоб радість Воскресіння Його завжди освячувала наш український народ. 

Молитовно бажаю Вам добра, радості душевного спокою, міцного здоров’я і Божого Благословення у всі дні земного життя.

У ці святкові Пасхальні дні сердечно вітаю всіх з Пасхою Христовою, зичу всім миру Христового, миру, який дарує нам Христова перемога над злом і неправдою, миру, якого серед війни так щиро прагне кожне українське серце. Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма вами, y всі дні вашого життя.

Воістину Христос Воскрес!

Настоятель храму Святих Жон-Мироносиць

Митр.прот. Роман Будзинський

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА ВАРФОЛОМІЯ

+ ВАРФОЛОМІЙ

З Волі Божої

Архієпископ Константинополя – Нового Риму і Вселенський Патріарх

Всій повноті церкви

Нехай благодать, мир і милосердя

Воскреслого у Славі Христа буде з усіма вами

Преподобні Ієрархи та улюблені брати і сестри у Христі,

     Святкування Христового Воскресіння, всерятівної Перемоги Життя над Смертю, є ядром віри, божественного поклоніння, етосу та культури боголюбивого православного народу у Христі. Життя православних віруючих, у всіх його проявах та вимірах, виховується і живиться вірою у Воскресіння, і становить щоденну Пасху. Пасхальні святкування – це не просто згадка про Воскресіння Господнє, а й участь в нашому власному обновленні та непорушне переконання в есхатологічній досконалості світу.

     Перш за все в Євхаристійній Літургії, яка нерозривно пов’язана з “вибраним і святим днем” неділею, Православна Церква святкує цю екзистенційну участь у Воскресінні Христовому та передвіщає благодать Царства Божого. Вражає воскресла велич та піднесення Божественної Євхаристії, яка завжди відбувається в атмосфері торжества і зображує остаточне оновлення всіх створінь, звершення радості, повноти життя та майбутнього вияву любові та знань.

     Йдеться про спокутне бачення теперішнього в світлі неминучого кінця і динамічного шляху до Царства. Йдеться про нерозривний зв’язок і взаємодію теперішнього та есхатологічної природи нашого спасіння з світовим преображенням у Христі, що надає церковному життю унікального динамізму і служить вірним як стимул правдивого свідчення у світі. Православний вірний має особливий розум і сильний стимул боротьби з соціальними несправедливостями, тому що ми глибоко усвідомлюємо відмінність між кінцевим часом та кожною історичною подією. У православному розумінні Благодійна служба, яка допомагає нашим братам і сестрам, згідно з Господніми словами, «усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мф. 25:40) та відчутна любов до Доброго Самарянина, показана на ділі (див. Лк. 10:30-37), а також відповідно до патристичного висловлювання: “Ставтесь до всіх потребуючих, як до ваших сусідів, і відчуйте, що вас покликано прийти їм на допомогу” (Ісидор Пелусійський) – становить продовження і вираз церковного євхаристійного етосу, одкровення, що любов є найважливішим досвідом життя у Христі, як в теперішньому, так і в Царстві Небесному.

     Саме в цьому контексті ми повинні розуміти, що літургійне життя в Православній Церкві підсилює усвідомлення “спільного спасіння”, дару “спільної свободи” та “спільного царства”, а також очікування “спільного воскресіння”. Переважає саме “ми”, спільнота життя, співучасть і співіснування, а також освячена ідентифікація свободи у Христі через жертвенну та доксологічну любов. Таким є і вражаюче послання світлого образу Воскресіння під час Походу Христа в Ад. Господь слави зійшов у глибини землі і зруйнував ворота Ада, вийшовши у сяйві переможцем з гробниці, не сам і не маючи прапора перемоги, але разом з Адамом і Євою, піднімаючи їх із собою, тримаючи і підтримуючи їх. І в них уособлюється увесь людський рід і творіння, які також піднімаються та підтримуються.

    Євангеліє Воскресіння, це “спільне свято всіх”, скасування сили смерті всемогутньою любов’ю, звучить сьогодні в суспільстві, наповненому соціальною несправедливістю та пригніченням людської особистості, в світі, який нагадує Голгофу біженців з безліччю невинних дітей. Воно оголошує з глибини, що перед Богом людське життя має абсолютну цінність. Воно проголошує, що страждання та випробування, як Хрестом, так і Голгофою, не мають останнього слова. Розпинальники не зможуть тріумфувати над своїми стражденними жертвами. У Православній Церкві Хрест є центром благочестя; однак, це не остаточне його значення в церковному житті. Хрест, насамперед, є шляхом до Воскресіння, до повноти нашої віри. На цій засаді православні проголошують: “Бо через Хрест радість прийшла усьому світові”. Характерно, що в Православній Церкві Служба Страстей не пригнічує; навпаки, вона поєднує Хрест та Воскресіння, оскільки страждання завжди підводять до Воскресіння, що є нашим “викупом від скорботи”. Для православного мислення, тісне поєднання Хреста та Воскресіння несумісне з будь-якою формою езотеричного звернення до будь-якої фальшивої містики чи самодостатнього пієтизму, які зазвичай, як правило, байдужі до нещастя і невдач людини.

    У наш час Хрест та Воскресіння кидає виклик самоцентричності і гордому самопоклонінню людини у світському і раціоналістичному світі – людини, переконаної в домінуючій силі науки і прив’язаної до земного і тимчасового, без будь-якого прагнення вічності. Вони також борються з будь-якою спробою відштовхування Втілення Слова та Хреста в ім’я абсолютної неосяжності Бога та нерозривної відстані між небом і землею.

    З усього цього, преподобні Ієрархи та улюблені брати і сестри у Христі, ми, православні вірні, наповнені досвідом Господнього Воскресіння, отримуємо світло від невгасимого світла і дякуємо за все, роздумуючи про небеса і отримуючи від цього запевнення в есхатологічному виконанні Божественного промислу, відкрито проголошуючи: “Христос Воскрес!” Тому, молимось, щоб наш Господь, який страждав, був похований і воскрес, освітлював наші думки, серця та ціле життя, керуючи нашими кроками до кожного доброго вчинку та зміцнюючи Своїх людей, щоб засвідчити Євангелію любові “до кінця землі” (Дії 1: 8) на славу Його імені, що є “над усіма іменами”.

Фанар, Свята Пасха 2018 року

+ Варфоломій Константинопольський

Ваш палкий молитвеник до Воскреслого Христа

Різдвяне послання Вселенського Патріарха Варфоломія

Патріарше послання на Різдво Христове

†Варфоломій,
Милістю Божою Архієпископ Константинопольський,
Нового Риму і Вселенський Патріарх,
Всій повноті Церкви,
Благодать, милість і мир Від Христа Спасителя народженого у Віфлеємі.

Милістю Божою, ми знову сподобились досягти великого свята народження во плоті Божественного Слова, Яке прийшло у світ дарувати нам “добробуття”1, відпущення гріхів, визволення з неволі діянь закону і від смерті, щоб дати нам справжнє життя та велику радість, яку “ніхто не може відібрати від нас”2.

Ми приймаємо “все-досконалого Бога”3, Який “приніс любов на землю”4, Який стає “ближче до нас аніж ми самі”5. Через приниження, Бог Слово спускається до створених істот “через невимовну і незрозумілу поблажливість”6. “Невмістимий” вміщається в утробі Діви. Великий робиться маленьким. Цей великий розділ нашої віри, як досконалий Бог “став людиною для людства”7, залишається “невимовною” таємницею. “Велика таємниця божественного втілення залишається таємницею”8.

Ця дивна і парадоксальна подія, “прихована від віків і поколінь”9, є основою для обоження людського буття по благодаті. “І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Імені, даного людям, щоб ним ми мали спастися “10.

Це найвища спасительна правда для людини. Ми належимо Христу. Все з’єднане з Христом. У Христос відроджується тлінна наша природа, відновлюється те, що створено за образом Божим і відкривається всім людям шлях до подоби Божої. Прийнявши людську природу, Божественне Слова, через спільне божественне провидіння і загальне спасіння започатковує єдність людства. Однак, не лише людина спасається, але і все довкілля. Подібно до того, як падіння першостворених людей призвело упадку всього створеного, так і втілення Сина і Слова Божого приносить спасіння всього створеного. “Свобідним пізнається творіння тоді, коли ті, що раніше були в темряві стають синами світла”11. Василій Великий закликає нас святкувати святе Різдво Христове як “загальне свято всього творіння”, як “спасіння світу, день народження людства”12.

На жаль, ми знову чуємо спів “Христос народжується” в світі, сповненому насильства, небезпечних змагань, соціальної нерівності та порушення основних прав людини. В 2018 році виповнюється сімдесят років з моменту всесвітнього проголошення прав людини, що після жахливого досвіду та руйнування Другої світової війни, висвітлив загальні високі ідеали, які повинні імперативно поважати всі народи і нації. Однак, ігнорування цієї Декларації триває, різноманітні зловживання та навмисні неправильні тлумачення прав людини підривають їхню повагу та їхню реалізацію. Ми продовжуємо не вчитися з історії, або ми не хочемо вчитися. Ні трагічний досвід насильства чи руйнування людської особи, ні проголошення високих ідеалів людства не запобігли продовженню насильства і війни, розгортанню сили та експлуатації людей людьми. Також використання технічних засобів та надзвичайних досягнень науки або економічного прогресу не сприяли соціальну справедливість та бажаний мир. Натомість, у нашій епосі збільшилося потурання багатим, а глобалізація руйнує умови соціальної згуртованості та гармонії.

Церква не може ігнорувати ці загрози для людської особи. “Нема нічого більш священного за людину, природу якої прийняв Бог”13. Ми боремося за людську гідність, для захисту свободи і справедливості людини, добре знаючи, що “справжній мир походить від Бога”14, що трансцендентна тайна втілення Слова Божого та обоження людини по благодаті розкриває істину про свободу і про божественну долю людини.

Ми живимо в Церкві у свободі дарованій Христом, у Христі, і з Христом. Вогнем цієї свободи є любов, яка “не шукає тільки свого”15, любов “від чистого серця”16. Той, хто залежить від себе, шукає своєї волі і самодостатній, той, хто шукає лише власного обоження і задоволений самим собою, тільки обертається навколо себе і свого індивідуального самолюбства – така людина лише бачить інших як придушення індивідуальної свободи. Натомість свобода у Христі завжди орієнтована на свого ближнього, завжди направлена до іншого, завжди говорить про правду в любові. Мета віруючих полягає не в тому, щоб стверджувати свої права, а “слідувати і виконувати права Христові”17, зі смиренням та з вдячністю.

Оця істина життя в Христі, свободи як любов і любові як свобода, є наріжним камінням та гарантією майбутнього людства. Грунтуючись на цьому істотному бутті, ми зможемо зустріти великі виклики цієї епохи, які загрожують не тільки нашому добробуту, але і людському роду.

Істина про “Боголюдину” як відповідь на сучасні “люди-боги” та як доказ нашого вічного призначення підкреслює Святий і Великий Собор Православної Церкви (Крит, 2016): “Православна Церква утверджує Боголюдину як остаточну міру всього: ‘Ми говоримо не про обожнену людину, а про Бога, Який став людиною’18. Вона викладає істину спасенної віри в Боголюдину та Її Тіло, в Церкву як місце та образ життя у свободі. Вона дає змогу жити ‘по правді та в любові’19, а також ще на землі брати участь у житті Христа Воскреслого”20.

Втілення Слова Божого є свідченням і впевненістю, що Христос особисто керує історією як шляхом до Небесного Царства. Звичайно, шлях Церкви у напрямку до Царства, яке не реалізується дистанційно чи незалежно від історичної дійсності – або від його протиріч і пригод – ніколи не було без труднощів. Тим не менш, саме серед цих труднощів Церква свідчить про правду і виконує свою освячувальну, пастирську та преобразуючу місію. “Істина є стовпом і підгрунтям Церкви… Стовпом Всесвіту є Церква … і це велика тайна, тайна благочестя”21.

Браття і чада у Господі,

Святкуймо разом Різдвяні святки благоволінням Слова Божого, що поселилося в нас, з насолодою та повнотою радості. На Фанарі ми молимося, щоб наш Господь і Спаситель, який втілився та спустився до рода людського, дарував кожному фізичне та духовне здоров’я в цьому новому році, разом зі спокоєм та любов’ю одне до одного. Нехай Він захистить Свою святу Церкву і благословить діла її служіння на славу Його святого та оспіваного Імені.

Різдво, 2017-2018
† Константинопольський Варфоломій,
палкий молитовник перед Богом за всіх Вас