Чин винесення Святої Плащаниці Спасителя

В Імя Отця, і Сина, і Святого Духа.

Бог, прийшовши у світ, добровільно сьогодні зволив ради людського спасіння перетерпіти це обплювання, побиття, насмішки,  піти на ці муки на хресті, маючи в Собі життя і ложиться у це місце, яке ми звикли називати місцем спочинку, у цю гробницю. Сьогодні, прощаючись із Господом, дивлячись на цю святу Плащаницю, нехай кожне людське серце зрозуміє цю божественну жертву, яку Він поніс ради нашого спасіння. Нехай сьогодні кожне людське серце зжалиться над Христом лежачим у гробі і сокрушенною молитвою пожаліє про свої гріхи, яки вбили Христа, які катували Христа, які зневажили Бога.

Вічне життя, життя будучого віку, було оцінене страшною жертвою, смертною жертвою. Та належно було Господу понести цю хресну смерть, щоб знову зєднати упалу колись людину із небом, щоб знову людині відкрити рай і спасти улюблене Боже творіння.

Не всі, як ми бачимо прийняли Христа як Спасителя. Хтось відрікся, хтось немилостиво бив, хтось нечестиво і без остраху свідчив проти Христа, та всі вони були у Господніх очах бідними людьми, які заплямовані первородним гріхом стали закованими в оковах диявола. Ісус розбив ці кайдани, зламавши врата аду і з того часу людина мала можливість преобразитись із грішного життя у праведне.

Дивлячись на померлого Господа задумаймось сьогодні ще раз над Його стражданнями, щоб омиті Його кровю ми сподобились споглядати Його спасительну Пасху і місці, яке Він дарував нам – у Небесному Царстві. Нехай ми освятимось Його стражданнями, нехай ми спасемось Його жертвою, нехай проростає у нас зерно Його слова і приносить достойні плоди покаяння та спасіння. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Пасхальне послання Предстоятеля Помісної Української Православної Церкви

Дорогі брати і сестри!

Христос Воскрес!

Ці короткі слова звичного зараз для нас християнського вітання насправді зосереджують у собі зміст нашої віри, тому не випадково вони були сповіщені не людиною, але ангелом, так само, як не людиною було засвідчене народження у світі Сина Божого. Рано-вранці жінки-мироносиці прийшли до гробу, щоб за звичаєм оплакати Померлого та намастити Його тіло пахощами, але плач їхній змінився радістю, коли почули від ангела такі слова: «Ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Його нема тут – Він воскрес, як сказав» (Мф. 28: 5 – 6).

Чому вітання «Христос воскрес!» і відповідь «Воістину воскрес!» можна справедливо називати зосередженням нашої віри?

Тому, що цими словами найперше сповідується, що Господь воістину воплотився від Духа Святого і Марії Діви і став людиною, в усьому подібною до нас, окрім гріха, тобто стверджується, що боговтілення було не символом чи метафорою і що Сам Син Божий не примарно чи у видінні з’явився серед людей, але воістину прийняв людську природу і став на віки також і Сином Людським. І як подібний до нас Він, за пророчим свідченням святого Ісаї, «узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий ранами був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53: 4 – 5). Прийнявши людську природу, уражену дією зла і підвладну смерті, Син Божий зціляє її, очищає, оновлює, освячує людину і знищує ворога – саму смерть (1 Кор. 15: 26).

Радісним вітанням ми також сповіщаємо свою віру в те, що Христос справді став родоначальником оновленого людства – новим Адамом: «Бо як смерть через людину, – говорить апостол Павло, – так через людину i воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15: 21 – 22). Через гріхопадіння прабатьків Адама і Єви дія зла, тління і смерть увійшли в людську природу. Через народження по плоті цю підвладність злу і смерті Адам передав також своїм нащадкам – усім людям. Якщо від першої людини залежало, чи слухати заповідь Божу і зберегти безсмертя, чи порушити Божу волю і стати підвладною злу і смерті, то всі нащадки Адамові приречені зазнати смерті. Однак Бог не полишив людину в такому стані, хоч і обрала вона цей стан сама, згрішивши та підкорившись злу, а з великої любові до Свого творіння послав у світ Єдинородного Сина, «щоб, – як свідчить Євангеліє, – усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3: 16).

Не від нас залежить дія смерті в людській природі, тому і помираємо, хоч і не бажаємо цього, але й не від нас залежить і воскресіння, бо його звершив Господь Ісус Христос для всього людства через Своє власне воскресіння. Як через підвладність людської природи злу і смерті помирають і грішники й праведники, і віруючі й невіруючі, так і воскреснуть, згідно зі Словом Божим, усі люди – і праведні, і грішні.

Не від нас залежить, що ми смертні, але від нас залежить, як ми використаємо час нашого життя: для добра чи для зла. Так само не від нас залежить, що ми всі в останній великий день земної історії – день Другого пришестя Спасителя і Страшного суду – воскреснемо, але від нас залежить, чи воскреснемо ми для блаженного вічного життя з Богом, яке приготовлене для тих, хто виконує Його волю, любить Бога і ближніх, чи воскреснемо для осудження на вічні муки, які чекають на противників Божих.

Наше вітання, яким ми звикли прославляти Воскресіння Христове, є також і закликом до кожного: якщо Христос воскрес, то й ми воскреснемо, а якщо ми воскреснемо, то маємо потурбуватися, щоб ми воскресли для блаженної вічності, а не для осудження за вчинене нами зло.

Зі звісткою про воскресіння Спасителя також пов’язані два заклики, зосереджені у перших словах, що їх від Самого Господа Ісуса Христа почули жінки-мироносиці, – «Радійте!» (Мф. 28: 9) і «Не бійтеся!» (Мф. 28: 10).

Скорботи світу цього, страждання, засилля зла, невпевненість у майбутньому – все це пригнічує людину, спонукає до зневіри та розпачу, але воскресіння Христове повертає нам радість та відганяє страх. Сам Спаситель заохочує нас не боятися сили зла, а переможно протистояти йому: «У світі зазнаєте скорботи, – каже Він, – але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16: 33).

Ось так багато змісту є, здавалося б, у коротких і простих словах нашого взаємного вітання! Через них ми стверджуємо нашу віру в Бога, віру в істинне пришестя у світ Сина Божого, в Його перемогу над злом і смертю та в наше власне воскресіння з мертвих. Все це спонукає нас до виконання заповідей Божих, до примноження добра та боротьби з гріхом і в самих собі, і в навколишньому світі.

Дорогі брати і сестри!

Розділяючи з Вами великодню радість, я вітаю всіх Вас зі світлим Воскресінням Христовим, зі спасительною Пасхою Господньою! Вітаю зі святом Главу Української держави Петра Порошенка, Верховну Раду України, Український уряд. З відчуттям особливої вдячності спрямовую наші спільні вітання українським воїнам, які зі зброєю в руках мужньо протистоять агресору та захищають мир. Ми щоденно молимося за Вас і впевнені, що завдяки вашому жертовному служінню Україна наближається до перемоги і справедливого миру.

Від золотоверхого Києва тепло нашої любові та вітань, наші молитовні побажання ми надсилаємо тим, хто святкує Великдень в умовах окупації, за гратами полону чи несправедливого ув’язнення. Ми просимо в Господа захисту, миру і свободи для кожного з Вас.

Зі світлим Христовим Воскресінням сердечно вітаю всіх православних християн України – як дітей помісної Української Православної Церкви, так і тих, хто дотепер ще не має єдності з нею, хоча і сповідує разом з нами одну віру. Наші серця і братня любов відкриті до всіх Вас, хто бажає блага Церкві та Україні. І ми віримо, що як Господь благословив буття помісної Церкви українського народу, так благословить і звершить єднання навколо престолу Київського всіх православних України.

Вітаю з Великоднем усіх християн України й увесь наш народ. Нехай Господь надихне серця наші в любові разом будувати краще майбутнє Батьківщини, відкидати спокуси, протистояння і ворожнечу, а утверджувати правду, порозуміння і суспільний мир.

Вітаймо один одного, сповіщаймо ближнім і далеким перемогу Божу над гріхом, злом і смертю, бо воістину Христос Воскрес!

Епіфаній,

Митрополит Київський і всієї України

Пасха Христова,

2019 р.,

м. Київ

Голосуй ЗА Україну!

Владико Многомилостивий Господи Ісусе Христе, Боже наш!

Дякуємо Тобі за численні милості до народу нашого і держави Української, від часів древніх і дотепер Тобою явлені!

Особливо ж за дар свободи і незалежності, віками в поколіннях предками нашими виплеканий. У багатьох випробуваннях Ти, Господи, посилав нам мудрість і сили діяти за правдою згідно з волею Твоєю, і так спокуси перемагати, ворогуючих – приводити до примирення, нашестя чужинців зупиняти, мир і єдність оберігаючи.

Тому і нині до Тебе зі смиренням в молитві звертаємось: у цей час випробувань благослови Державу нашу Україну милістю Своєю і щедротами, мир і благоденство, достаток плодів земних і розвиток у всьому для неї подай; щоби під Твоїм Державним захистом і під Покровом Пречистої Матері Твоєї та молитовним заступництвом всіх святих землі Української були ми бережені; захисти нас від усіх ворогів видимих і не видимих, від ворожнечі та спокус, від нашестя чужинців і міжусобиці.

Ти, Господи, дарував народові нашому незалежну державу і єдину Помісну Церкву Православну – дай же нам мудрість їх надалі у мирі розбудовувати, в добрі утверджуватися, а спокуси, ненависть і міжусобну ворожнечу відкидати.

За даром Твоїм, Спасителю наш, ми отримали незалежність державну, а разом з нею і відповідальність за управління її. Нині маємо обрати Очільника Української держави нашої – надихни нас, Господи, зробити вибір вірний і відповідальний, бо від цього залежить і майбуття наше. Віджени від нас і всього народу нашого дух неправди і омани, втихомир пристрасті, зруйнуй всі задуми злі, проти країни нашої супротивними спрямовані. Дай кожному з нас духа мудрості та в любові до земної вітчизни нашої всіх нас утверди! Щоби так від Тебе навчені, ми зробили вибір свій згідно з волею Твоєю.

Укріплювані нині силою Чесного і Животворящого Хреста Твого, молитвами і заступництвом Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святих благовірних князів та правителів Київських Оскольда і Володимира, Ольги і Ярослава Мудрого, святих мучеників страстотерпців Бориса і Гліба, святого Костянтина, князя Острозького, святого праведного Петра Калнишевського, всіх святих землі Української і всіх святих Твоїх.

Амінь.

Митрополита Олександра (Драбинко) в День Його Народження привітав о. Роман Будзинський

18 березня 2019 р. Б. – духовенство, віряни, громадські та політичні діячі, друзі, рідні, батьки поєдналися у спільній щирій молитві та подякували Богу за те, що покликав на дорогу служіння Православній Церкві України та рідному народові Митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра (Драбинко), який сьогодні відзначає свій 42-й День Народження.

До вітальних слів приєднався і о.Роман (Будзинський) духівник Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія настоятель парафії Святих Жон-Мироносиць: «…хай Господь та Пречиста Діва Марія завжди оберігають Вас від усіх негараздів і дарують Вам тілесне здоров’я і міцність духовну, мир, душевний спокій, благополуччя та довголіття. Бажаємо Вам, за прикладом нашого Господа Ісуса, завжди бути тим  Добрим Пастирем, який провадить вірних до святості та єдності з Отцем Небесним! Нехай благодать Святого Духа завжди перебуває з Вами! На многії і благії літа ВисокопреосвященнийВладико!» – сказав отець Роман (Будзинський).

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Тернопільщина молитовно згадує свого земляка – Митрополита МЕФОДІЯ

Панахида по Митрополиту Київському і Всієї України МЕФОДІЮ (Кудрякову) Предстоятелю Української Автокефальної Православної Церкви (2000-2015), була здійснена сьогодні на території  Кафедрального Собору Різдва Христового м.Тернополя.

Очолив панахиду Високопреосвященнійший Архієпископ Тихон (Петранюк) керуючий Тернопільською Єпархією Православної Церкви України, до молитовного вшанування долучились духовенство, чернецтво, віряни – земляки спочилого Предстоятеля.

На четверту річницю з дня упокоєння Владики МЕФОДІЯ з Києва прибула Голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія – Шевчук Наталія Михайлівна, яка разом з духівником Фонду митрофорним протоієреєм Романом Будзинським  поклали живі квіти на могилу спочилого Владики засвідчивши свою глибоку подяку та повагу за роки співпраці.

Отець Роман, згадуючи свого святителя призвав молитися про Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви Блаженноспочилого МЕФОДІЯ, який 15 років ніс хрест митрополичого служіння. “Не згинаючись під тяжкістю його, не намагаючись ні на кого свій хрест перекласти, але до Бога обертаючи свої молитви, отримував від Господа допомогу, – сказав отець Роман. – Сьогодні і завжди ми просимо Господа про те, щоб він прийняв душу його у святі Свої обійми, і віримо, що Господь почує наші молитви”.

Наталія Михайлівна Шевчук нагадала, як багато зробив Предстоятель УАПЦ Блаженніший МЕФОДІЙ для рідної Церкви і “для слави Господа на землі”. “Найближчому оточенню Владики, нам, пощастило бути поруч з такою видатною, простою та надзвичайно люблячою життя людиною.  Завдячуючи йому, ми маємо чітке уявлення і приклад яким повинен бути Предстоятель Церкви. 2015-го наші життя поділились на ДО і ПІСЛЯ – тому і досі вже перед його світлою пам’яттю ми, зберігаємо відповідальність жити і продовжувати служити інтересам Церкви, говорити правду, діяти у відповідності до привитих Владикою принципів. Згадуючи в молитвах таку величну постать, ми вчимося від Владики МЕФОДІЯ бути мужніми, спраглими до пізнання Бога та зростанні у духовному житті. Тому вшановуючи його пам’ять, перебуваючи тут на цьому місці пригадаймо Владику” – сказала Наталія Михайлівна Шевчук.

ВІЧНА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ!

 

Вшануймо пам’ять блаженноспочилого владики МЕФОДІЯ…

Пом’яни́, Го́споди, усо́пшаго раба́

Твоє́го, отца́ на́шего

Митрополи́та Мефо́дія

і всіх в наде́жді Воскресе́нія, і жи́зні вíчния,

і Твоє́го приобще́нія усо́пших

правосла́вних оте́ц

і бра́тій на́ших,

Человіколю́бче Го́споди.

24 лютого 2015 р. Б. близько 19 години в Києві назавжди зупинилось серце Блаженнішого МЕФОДІЯ, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (20002015).

Предстоятеля, який, забувши про особисті інтереси, про власне здоров’я, щиро служив повноті своєї Церкви. Керманич, який справді був здатним 15 років стояти на чолі УАПЦ, твердо і непохитно слідуючи задекларованому курсу та стратегічній меті автокефального руху в Україні, — остаточному створенню помісної Церкви з патріаршою формою правління. Первосвятительське служіння Блаженнішого владики МЕФОДІЯ лягло в основу історичної та епохальної події, що відбулась в Україні 2018 р. Б., — створення Єдиної Православної Церкви України, визнаної Вселенською Патріархією, та отримання Томосу.

Митрополит МЕФОДІЙ беззаперечно відповідав головній вимозі як Предстоятель — це жива християнська віра й засвідчене життям щире бажання бути з Богом, жити згідно з Його волею, шукаючи насамперед царства Божого і правди Його (Мф. 6:33).

Блискучий проповідник, що навчав не лише словом, а й власним прикладом, будучи невід’ємною частиною свого народу, української культури та традицій, людина проста, щира і відкрита, вчитель, який намагався привити своїм вихованцям любов до величної східної традиції православ’я, самокритичний і високоінтелектуальний, ієрарх, який умів визнавати власні помилки, владика, якого нам кожному по-своєму не вистачає всі ці чотири роки.

Сьогодні духовенство, віряни, друзі та близькі молитовно вшановують пам’ять блаженноспочилого, підносячи свої молитви за спокій Владики МЕФОДІЯ, сподіваючись, що пам’ять про нього житиме з роду в рід.

Вічна пам’ять!

Предстоятель Православної церкви України Митрополит Епіфаній офіційно вступив на престол

У Софійському соборі в неділю, 3 лютого, завершилася церемонія інтронізації предстоятеля Православної церкви України.

Церемонія інтронізації митрополита Епіфанія завершує всі процедури, які затверджують автокефалію української православної церкви.

До церемонії інтронізації митрополита Епіфанія готувалися надзвичайно ретельно. Був спеціально виготовлений трон ручної роботи з дуба, який обшили оксамитом. В Михайлівському монастирі для митрополита Епіфанія пошили спеціальну мантію.

Після інтронізації відбудеться засідання Синоду ПЦУ, де будуть розглянуті юридичні питання, у тому числі, погодження та затвердження керівних органів.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Виступ Президента на інтронізації Предстоятеля Православної Церкви України, Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

Ваше Блаженство!

Високопреосвященні Владики і Всечесні Отці!

Дорога, високодостойна громадо!

Дорогий український народе!

В останні два місяці ми як ніколи часто зустрічаємося у цих тисячолітніх стінах Святої Софії Київської. І кожна подія, що нас збирає, є по-справжньому подією історичною.

Ми були тут з вами 15 грудня 2018 року, коли на Об’єднавчому Соборі постала автокефальна Православна Церква України, і владика Епіфаній був обраний її, нашої Церкви, Предстоятелем.

7 січня під покровом Пресвятої Богородиці Оранти Митрополит Епіфаній служив тут першу Різдвяну службу Божу, першу Різдвяну літургію після отримання Церквою Томосу про автокефалію.

І сьогодні, дорогі мої, ми з вами присутні на події, яка є і продовженням, і завершенням попередніх. Інтронізація Предстоятеля української Православної Церкви Митрополита Київського і всієї України Епіфанія означає, що Церква і православний український народ отримують нового лідера.

З Вами, Ваше Блаженство, пов’язані тепер великі надії багатьох людей. І дозвольте мені передбачити, я вірю, що вони точно виправдаються, що Ви, Ваше Блаженство, будете вести православну громаду шляхом добра, шляхом  любові, шляхом віри і милосердя. Разом з усіма молюся, щоб Господь завжди був з Вами у тій високій місії, яку Ви взяли на себе.   

Щиро вітаю Вас, Владико, з поставленням на Київський престол. Дуже радий і дякую Богу, що сьогодні маю цю можливість вітати Вас. І дуже важливо, що сьогодні є привід ще для одного привітання.  Від себе, від Марини, родини і від усіх присутніх вітаю Вас, Ваше Блаженство, з  40-літтям. Я дуже тішуся, що наша церква має такого молодого предстоятеля. Бажаю Вам, Ваше блаженство сил і мудрості, розуміння і підтримки. Нехай Бог благословить усі Ваші справи!

У цей урочистий і святковий день ми віддаємо належну пошану усім великим українцям на Київському престолі, від Іларіона і Петра Могили до Василя Липківського, до Мстислава Скрипника, до Володимира Романюка. Їхня молитва, їхня невтомна праця наближали цей наш святковий день.

Так само сьогодні належить сказати слова поваги і вдячності Святішому Філарету, який так багато зробив для постання автокефальної української Православної Церкви. Його 90-річчя ми відзначали зовсім недавно і сьогодні ще раз бажаємо йому здоров’я і сил. Окремі слова подяки і владиці Макарію, владиці Симеону, владиці Михаїлу, всім ієрархам, які доклали до того, щоб цей день відбувся, безліч зусиль. Слова подяки українському народу, який молився за те, щоб Господь послав нам цей день.

Я впевнений, що жертовність і мудрість наших предстоятелів, які зробили рішучі кроки в ім’я об’єднання українського народу стали великим прикладом для всіх нас. І назавжди увійдуть в історію Церкви і нашої держави.

Висловлюю щиру подяку Його Всесвятості Вселенському Патріарху Варфоломію за любов, за підтримку прагнення українського народу, багатовічне прагнення, мати помісну Церкву. Його віра в Україну, віра в український народ, любов до українців і України, мудрість та сміливість надавала нам сил і рішучості.

Також, користуючись присутністю серед нас Його Високопреосвященства, хотів би висловити слова щирої подяки Митрополиту Галльському Еммануїлу за його величезну роль у нашій спільній роботі з єднання українського православ’я і визнання автокефалії Православної Церкви України. 

Ваше Блаженство! Шановні владики і отці!

Дорогі українці!

Президент України, Верховна Рада України, як і вся Українська держава зробили усе можливе для становлення автокефальної  української Православної Церкви. Хотів би подякувати Верховній Раді і її Голові. Андрій Володимирович, Ви маєте бути серед нас – велика подяка Вам. І народним депутатам, які доклали зусиль для того, щоб цей день відбувся. Подяка українському Уряду і всім, хто зробив цей день можливим.

Інтронізація Предстоятеля Православної Церкви України символізує те, що Божим промислом це велике державотворче питання вирішене. Вітаю увесь український народ з цією подією!

Ще раз підкреслю – нещодавно зареєстрована Православна Церква України у відповідності до Конституції України є і буде незалежною від держави. В Україні не буде державної церкви. Цей конституційний принцип був і залишиться непорушним.

Переконаний, що незалежність і взаємна повага відкриває шлях до справжнього партнерства держави і церкви, до спільної нашої праці задля блага країни і народу. У мене і у Вас, Ваше Блаженство, є спільне бачення того, що хочуть мати громадяни України. Це порядок, це безпека, це добробут.

Високо ціную все, що вже зроблене усіма українськими церквами. І нехай мене почує і Блаженніший Святослав, ми вітаємо його сьогодні тут, на цій спільній молитві. І релігійними організаціями – від волонтерства і підтримки армії до соціальної підтримки громадян. Я за це дякую українській церкві. Пропоную рівноправне і відповідальне партнерство на обраному країною шляху. У нас дуже широке поле для співпраці!

Ваше Блаженство!

До Вас на Київському престолі побувало вже понад сто митрополитів. Але Ви перший в нашій історії предстоятель автокефальної православної української церкви.

Прийміть мої щирі вітання. Бажаю успіху Вашій високій місії Предстоятеля Української Православної Церкви.

Добра Вам, сили і духовної наснаги у Вашій пастирській праці на благо Церкви Христової та рідної України.

Многая і благая літа!

Слава Українській Православній Церкві!

Слава Україні!

Джерело Адміністрація Президента

Київська православна митрополія 1686 року

У Святій Софії відбулась Міжнародна експертна конференція «Юрисдикційний статус Київської православної митрополії у 1686 році: богослов’я, канонічне право та культурно-історичний контекст»

31 січня 2019 року в стінах Святої Софії м. Києва відбулась Міжнародна експертна конференція, організована відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України, Інститутом історії України НАН України, Українським католицьким університетом, програмою «Київське християнство», Національним заповідником «Софія Київська», Київською православною богословською академією, Інститутом геополітичного виміру, Відкритим православним університетом Святої Софії-Премудрості, Київським Богоявленським Ставропігійним Братством, Фондом пам’яті Блаженнішого митрополита Мефодія.

Ростислав Павленко, кандидат політичних наук, директор Національного інституту стратегічних досліджень, виступив з вітальним словом і наголосив на важливості проведення таких конференції. Він висловив сподівання, що й у подальшому серійно проводитимуться такі важливі заходи для покращення взаємодії суспільства та церкви в усіх подіях життя.

«Зробивши важливий і незворотній крок, Україна отримала свою незалежну православну церкву. Однак її утвердження та розвиток — найголовніша взаємодія із суспільством. Новий підхід полягає у тому, щоби церква була разом із своїм суспільством в усіх подіях життя. Також важливим є те, що у нас попереду. Хочу привітати всіх учасників цієї конференції, і дуже добре, що планується серія важливих заходів. Залишається багато ще невисловленого та невисвітленого в богословському історичному аспекті й у питаннях взаємосприйняття нинішнього та минулого і на цій основі — розуміння та проектування майбутнього. Якщо для багатьох в Україні це питання належності до віри або до певної конфесії, питання експертного вивчення, просто зацікавленості історії, на жаль, для агресора-Росії це питання впливу на українське суспільство, питання реалізації гібридної агресії, питання недопущення того, що ми всі зробили минулого року. Недопущення того, що було розірвано ще одну склепу, як вони кажуть, яка притягує Україну до Росії. І тут цілеспрямовано було сказано, що не лише в 1686 році, а й йдеться про речі набагато глибші, які тісно пов’язані з політичним життям і тодішнім XVII століттям, і, на жаль, нинішнім XXI століттям і тією світоглядною парадигмою, що тоді були в Україні тогочасній і Московщині, які спостерігаємо і в сучасній Україні, яка просто хоче жити, розвиватися, і Росії сьогоднішній, яка намагається нав’язати свій спосіб бачення світу. Тому я хочу побажати успіхів усім, подальшим форумам і конференціям. Хочу наголосити, що вивчення історії та історичних документів — важлива річ», — сказав Ростислав Павленко.

Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря), професор Київської православної богословської академії, звернув увагу на незаконність приєднання Київської Митрополії в 1686 році, на цьому наголошували від початків боротьби за автокефалію української церкви. Це була ключова теза з моменту української революції, коли з’явилися перші групи духовенства та мирян, які потім сформувалися в Українську Автокефальну Православної церкву. «Також важливо пам’ятати, — зауважив владика Євстратій, — що це не був одномоментний акт, який стався саме цього року, бо від самого початку політичного поглинання Гетьманщини і намагання інтегрувати українську державу в Московське Царство, а потім — у Російську імперію. Релігійна складова була беззмінно присутня тут. Березневі статті про Юрася Хмельниченка згадуватимуть ще не раз, і, до речі, мені прийшла така думка, що ця формула широкої автономії самоуправління і тому подібне, як часто кажуть, їх придумали в 90-ті. Ні. Якщо підняти березневі статті, там написано, що Митрополит Київський має перебувати під благословенням Патріарха Московського, а в духовні свої права Патріарх не втручатиметься, лише визнайте нашу зверхність. Оця концепція ще відтоді почалася. Якби Україна мала власну державність в ті часи, то цілком очевидно, що й українська церква мала би свою визнану автокефалію ще в ті часи», — наголосив Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря).

Андрій Юраш, кандидат політичних наук, директор департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України, повідомив присутнім, що 30 січня 2019 року відбулася реєстрація статуту нової помісної церкви, а 30 листопада 2018 року — зареєстровано Ставропігію (представництво) Вселенського патріархату в Україні. Ці дві події підтверджують, що українське православ’я живе в новому вимірі — не тільки в значенні ідентифікації, а й в значенні інституціональному.

Митрофорний протоієрей Роман (Будзинський), духівник Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія, під час дискусії висловив думку щодо піднятих питань експертним товариством. «Київська православна митрополія 1686 р., яка втратила юридичний незалежний статус, справедливо відновлена 2019 року. Історичні перипетії часу державотворення та незалежної церкви болюче проходять через століття поневірянь і мук українського народу. Через призму часу ми бачимо неодноразові спроби проголошення незалежності держави та спроби утворення Української Автокефальної Православної церкви. Сьогодні, формуючи вже новітню історію України, ми повинні робити висновки з минулого та впевнено дивитись у майбутнє, невідступно дотримуючись інтересів своєї Держави, своєї Церкви та свого Народу», — сказав отець Роман Будзинський.

Джерело Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія