Відбувся чин поховання матері Преосвященнішого Віктора (Бедь) – Катерини Кирилівни Бедь

10 червня 2017 року, у кафедральному храмі апостола українського Андрія Первозванного Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви у м. Ужгород, відбувся чин похорону над новопреставленою Катериною Кирилівною Чаплай-Бедь (12.09.1926, м. Бобровиця Чернігівської області – 08.06.2017, м. Ужгород), мамою Преосвященнійшого Віктора (Бедь), єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Карпатською єпархією УАПЦ.

Чин поховання очолив Високопросвященніший Герман (Семанчук), архієпископ Чернівецький і Хотинський, у співслужінні Преосвященнішого Бориса (Харко), єпископа Херсонського і Миколаївського, керуючого Таврійською єпархією. Висловити слова співчуття та підтримки приїхали представники духовенства Карпатської, Закарпатської, Львівської, Чернівецької та Тернопільської єпархій УАПЦ.

Відтак, Катерину Кирилівну було поховано на кладовищі в с. Минай з військовими почестями, адже в роки Другої світової війни на теренах України (1941 – 1944) вона була зв’язковою і розвідницею Чернігівського партизанського підпілля, учасником бойових дій, отримала два вогняні поранення під час бойових сутичок із німецько-фашистськими окупантами.

Третє Віднайдення чесної глави святого Іоанна Предтечі

7 червня християни згадують третє віднайдення (обрітення) чесної глави святого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, яке відбулося близько 850 року. 

Третє обрітення чесної глави святого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна відбулось під час заворушень у Константинополі у зв’язку з засланням святителя Іоанна Златоуста (пам’ять 13 листопада).

У той час глава святого Іоанна Предтечі була віднесена в місто Емес. Звідти під час набігів сарацинів вона була перенесена (близько 810 – 820 рр..) В Комани і там, в період іконоборчих гонінь, була схована в землі. Коли іконошанування було відновлене, патріархові Ігнатію (847 – 857) під час нічної молитви було зазначено у видінні місце, де схована глава святого Іоанна Предтечі. Первосвятитель сповістив про це імператору, який послав посольство в Комани, і там глава була втретє знайдена, у зазначеному патріархом місці, близько 850 року.

Пізніше глава знову була перенесена в Константинополь і тут 25 травня покладена в придворній церкві, частина святої глави перебуває на Афоні.

Вітаємо зі святом Трійці!

Свято Трійці, або, як його ще називають, Зелені святки, святкують на п’ятидесятий день після Великодня. Це день об’єднання всіх християн з Богом, єдиним у трьох особах: Богом-Батьком, Богом-сином, Богом-Святим Духом.

Історія святкування Трійці походить ще з біблійних переказів. Апостоли зібралися в Єрусалимі на 50-й день після Воскресіння Христового. Тоді до них, як і обіцяв Ісус, зійшов Святий Дух, який наділив апостолів благодаттю і осяянням. Цей дар дозволив їм говорити на різних мовах і вести проповіді всім народам.

До свята завжди починають готуватись заздалегідь. Напередодні Трійці, у суботу, прийнято прикрашати будинок гілками дерев, свіжою травою і яскравими квітами. Упродовж тижня будинок наповниться ароматами трав і рослин, який вижене всю нечисту силу.

На Трійцю в храмах проводяться урочисті богослужіння. Священики одягаються в білі або зелені вбрання, що символізують відродження Святого Духа. Віряни йдуть на святкове богослужіння з букетом свіжих трав. Вважалося, що ставлячи свічку на честь свята, треба впустити кілька сльозинок з неї на пучок трави. Зелень, квіти символізують життя. Так люди висловлюють радість і дякують Богу за відродження їх до нового життя через хрещення.

Парафія Святих Жон-Мироносиць вітає духовенство та вірян зі святом Трійці! Нехай в цей день ваші думки будуть чистими і добрими, а душа відкрита для допомоги і співчуття. Нехай Свята Трійця оберігає вас від усіх негараздів і робить чистим небо над вашою головою!

 

УГКЦ втратила свого Главу – Блаженнішого ЛЮБОМИРА…

31 травня 2017 року, о 18-30, на 85 році життя, після важкої недуги, відійшов у вічність Блаженніший ЛЮБОМИР (Гузар), Архиєпископ-емерит Української Греко-Католицької Церкви, — повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

У цей сповнений скорботи час духовенство та віряни Парафії Святих Жон-Мироносиць Української Автокефальної Православної Церкви підносять свої щиросердечні співчуття вірянам, кліру УГКЦ.

Схиляємо голови у молитві і просимо у Всевишнього прощення і відпущення гріхів Блаженоспочилому Владиці ЛЮБОМИРУ.

ЛЮБОМИР (Гузар), колишній Верховний Aрхиєпископ Києво-Галицький, Глава УГКЦ.

Народився 26 лютого 1933 р. у м. Львові. У 1944 р. сім’я була змушена виїхати до Австрії, а згодом у США. Навчався у Стемфорді та Вашингтоні. 30 березня 1958 р. висвячений на священика. Викладав, душпастирював і навчався у США. У 1969 р. переїхав до Риму для продовженим богословських студій, які завершив доктором богословія в 1972 р. Тоді ж вступив до монастиря Святого Теодора (монахів студійського уставу) в Ґроттаферрата (Італія). У 1973-1984 рр. викладав у Папському місійному університеті «Урбаніана» в Римі.

2 квітня 1977 р. висвячений Патріaрхом Йосифом (Сліпим) на єпископа.

У 1978 р. призначений архимандритом монастиря Святого Теодора, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.

З 1984 до 1991 р. є протосинкелом Львівської Архиєпархії в Римі. У 1993 р. разом зі спільнотою повернувся в Україну, служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа. З 1995 р. у монастирі Святого Теодора Студита в с. Колодіївка на Тернопільщині. У листопаді 1996 р. призначений Єпископом-помічником Глави УГКЦ.

26 січня 2001 р. на надзвичайному Синоді єпископів вибраний Верховним архиєпископом УГКЦ.

21 лютого т. р. призначений Папою Іваном-Павлом ІІ кардиналом Католицької Церкви.

21 серпня 2005 р. проголошено перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва.

10 лютого 2011 року резигнував з уряду Глави УГКЦ, передавши, за його словами, «теплою рукою» керівництво Церквою Блаженнішому Патріарху Святославу (Шевчуку).

У серпні  2016 року нагороджений Міжнародною  премію імені Івана Франка, як автор наукової монографії “Андрей Шептицький, Митрополит Галицький (1901-1944), провісник екуменізму”.

Після залишення поста Глави УГКЦ вів активну проповідницько-просвітницьку роботу, реагував на  суспільно-політичні події сучасної України, був представником Ініціативи 1-го грудня, вважався моральним авторитетом нації.

 В одному зі своїх численних інтерв’ю розповів, якою бачить майбутню Україну: «Якщо громадяни нашої Батьківщини будуть мати щире бажання чесно працювати – майбутнє Української Держави є більше ніж запевнене». Він зазначав, що за будь-якої кризи ми не можемо забувати про Бога та Божий закон. А саме тому важливо, щоб кожен молився та працював, але не безпідставно, а для досягнення певної мети: «Не варто просто махати руками, а треба намагатись чогось досягнути. Без праці годі сподіватись результату. Праця має бути на користь суспільства. То стара випробувана формула, яка розв’язує проблеми».  Не оминув Блаженніший Любомир і теми війни в Україні, наголосивши, що Росія повинна усвідомити: «Якщо війна, то вона буде однаково страшною для всіх».

ВІЧНА ПАМ`ЯТЬ!

Свято Вознесіння Господнього

Свято Вознесіння, яке відзначають на сороковий день після Світлого Хритового Воскресіння, приурочене до такої події Нового Завіту, як сходження Ісуса Христа до престолу свого Батька – Всевишнього.

У цей день ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на Хресті і Воскрес. У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії, на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо. Вознесіння Господнє описано в Євангелії від Луки, Діяннях святих апостолів і, коротко, в закінченні Євангелія від Марка:

“И сiя́ рéкъ, зря́щымъ и́мъ взя́тся, и о́блакъ подъя́тъ егó от óчiю и́хъ.И егдá взирáюще бя́ху на нéбо, идýщу емý, и сé, мýжа двá стáста предъ ни́ми во одéжди бѣ́лѣ, я́же и рекóста: мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо” (Діян. 1: 9-11).

Після подій Воскресіння Ісус Христос кілька разів являвся апостолам і проповідував Боже Царство. Це було не видіння, це був живий Учитель, з плоті і крові, свідчення того, що Спаситель справді воскрес із мертвих і, тим самим, переміг смерть. Явлення Христа були, свого роду, підготовкою до дня П’ятидесятниці — коли Дух Святий зійшов на них, щоб вони могли проповідувати Воскреслого Христа всьому світу. Але це буде пізніше — через кілька днів після Вознесіння, а поки — Господь кличе апостолів у передмістя Єрусалиму, Віфанію. Там, на горі Елеон, вони в останній раз бачать Христа у плоті. Піднявши руки, Він благословляє учнів і підноситься на небо.

У Діяннях святих апостолів написано, що під час Вознесіння Спаситель був прихований хмарою, після чого здивованим поглядам учнів з’явилися «два мужі у білій одежі» — вони сповістили про прийдешнє Друге пришестя Христа:

…мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо (Діян. 1: 9-11).

Після цієї дивовижної — радісної розлуки з Христом, апостоли повернулися до столиці Ізраїлю — Єрусалиму. Саме там через кілька днів на них зійшов Святий Дух.
До кінця IV століття Вознесіння Господнє і П’ятидесятниця були, по суті, єдиним святом, святкування Вознесіння Господнього і П’ятидесятниці не розділяли. П’ятидесятницю відзначали не один день в році — це був цілий період церковного календаря. Тертуліан називав його «laetissimum spatium» — радісний період. У IV столітті П’ятидесятниця остаточно оформилася не тільки як особливий період після Пасхи, але і як святковий день (43-е прав. Ельвірского Собору (300 р.). Коли П’ятидесятниця стала самостійним святом, окремо стали відзначати і Вознесіння. Перші згадки про це можна зустріти у святителя Григорія Нісського і в антіохійських проповідях святителя Іоанна Златоуста. Свято триває десять днів: один день передсвята, що співпадає з відданням Великодня, і вісім днів віддання свята. Віддання свята припадає на  наступну за святом п`ятницю сьомого тижня після Великодня.

Від першого дня Пасхи до віддання Вознесіння Господнього облачення священнослужителів — білого кольору.

У ікон, що зображують Вознесіння Господнє, є чітка іконографія, якої дотримуються всі іконописці. На іконі свята зображуються всі дванадцять апостолів, між якими — в центрі — Богородиця. Апостоли або стоять, або стали на коліна. Христос возноситься в хмарі, оточений ангелами. На деяких іконах є цікава деталь — на Оливній горі, звідки Спаситель зійшов на небеса, відображений слід від Його ноги.

У день Вознесіння наш Господь Ісус Христос наставляє все людство — і кожного з нас. І робить це через своїх учнів — апостолів. Саме вони стали свідками того, як Спаситель вознісся на небо через сорок днів після свого Воскресіння. Коли Господь, упродовж сорока днів являється своїм учням після Хреста і Воскресіння, Він, тим самим, зміцнює їх віру, дає їм опору, надію на майбутнє Царство Небесне. А Вознесінням Господь ніби ставить крапку в справі домобудівництва нашого спасіння. Він, як Людина, у своїй людській тілесності, підноситься на Небо. Таким чином, Його подвиг спокути закінчується — людина повертається на Небо! Господь, ніби ставить крапку, але не залишає апостолів, а значить і всіх нас, наодинці. Христос каже: якщо ми серцем приймемо Вознесіння, Він пошле Духа Святого, Який розрадить нас. Ця розрада — у святі П’ятидесятниці, яке Церква відзначає через кілька днів після Вознесіння.

День Святих Кирила та Мефодія

Щорічно 24 травня християни світу відзначають День слов’янської писемності та культури, День пам’яті великих просвітителів Кирила і Мефодія. Це свято пов’язане з іменами святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія – слов’янських просвітителів, творців слов’янської азбуки, проповідників християнства, перших перекладачів богослужбових книг з грецької на слов’янську мову. Саме вони – болгарські просвітителі Кирило і Мефодій – створили першу слов’янську азбуку, яку ми використовуємо дотепер. Азбука отримала назву кирилиця – від імені молодшого з братів.

Історія кирилиці нерозривно пов’язана з православ’ям. Застосовуючи створену азбуку, брати переклали з грецької Святе Письмо і низку богослужбових книг. Першими словами, написаними слов’янською азбукою, були рядки пасхального Євангелія від Іоанна:«Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог».

Життєвий подвиг Кирила і Мефодія невипадково прирівнюють до апостольського, називаючи їх «первоучителями» слов’ян. До лику святих рівноапостольні Кирило і Мефодій зараховані в давнину. 

Кирило і Мефодій родом з македонського міста Солунь (тепер Салоніки, Греція). Мефодій був старшим із семи братів, молодшим — Костянтин. Ім’я Кирило він отримав під час постригу в чернецтво вже перед самою смертю.

З «Повісті минулих літ» ми дізнаємося, що одного разу слов’янські князі відправили до візантійського царя Михайла послів зі словами:«Земля наша хрещена, але не маємо вчителя, який би наставив і навчив нас і пояснив святі книги. Адже не знаємо ми ні грецької, ні латинської, одні вчать нас так, а інші інакше, від цього не знаємо ми ні накреслення літер, ні їх значення. І пошліть нам вчителів, які б могли нам розповісти про книжкові слова і про зміст їх». Тоді викликав до себе цар Михайло двох учених братів Кирила і Мефодія… «і вмовив їх цар, і послав їх у Слов’янську землю до Ростислава, Святополка і Коцела. Коли ж брати ці прийшли, почали вони складати слов’янську азбуку та переклали Апостол і Євангеліє. Сталося це 863 року. І раді були слов’яни, що почули про велич Божу своєю мовою».

Брати Кирило і Мефодій стали символом слов’янської культури в усьому християнському світі. Ми вшановуємо пам’ять і віддаємо подяку цим святим братам.

Перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця

22 травня у церковних календарях відзначається як день перенесення мощей Святого Миколая Чудотворця з Лікії до італійського міста Бар (до українського церковного календаря це свято введено Митрополитом Єфремом наприкінці ХІ століття).

У народі Миколай Чудотворець – один з найшанованіших святих. Свята в його честь відзначають двічі на рік: весною – 22 травня і зимою – 19 грудня.

В XI сторіччі грецька імперія зазнавала лихоліття. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг. Мусульмани намірялися знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. В 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда пограбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд подався в Мири Лікійські з наміром розорити гробницю святителя Миколая. Але замість неї він поруйнував іншу, яка була поруч з гробницею Святителя. Тільки-но святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.

Оcквернення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

В 1087 році барські і венеціанські купці відбули в Антиохію для торгівлі. І ті і ті думали дорогою назад взяти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. В цьому намірі мешканці Бару випередили венеціанців і першими прибули в Мири. Наперед були послані два чоловіки, які, повернувшись, повідомили, що в місті – все тихо, а в церкві, де перебуває найбільша святиня, вони зустріли лише чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, прибули в храм святителя Миколая, ченці-сторожі, нічого не підозрюючи, показали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужоземців помазували миром від мощів святителя. Чернець розповів при цьому про з’явлення напередодні святителя Миколая одному старцеві.

В цьому видінні Святитель наказував бережливіше утримувати його мощі. Ця розповідь надихнула мешканців Бару; вони побачили для себе в цьому явленні побажання і ніби вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри і запропонували їм викуп – 300 золотих монет. Сторожі відмовилися від грошей і хотіли сповістити місцевих мешканців про нещастя, що їм загрожує. Але прибульці зв’язали їх і поставили коло дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким була гробниця з мощами. У цій справі особливою ревністю вирізнявся юнак Матфей, який бажав якнайшвидше знайти мощі Святителя. У нетерпінні він розбив кришку і баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Співвітчизники барян, пресвітери Лупп і Дроґо, звершили літію, після якої той самий Матфей почав виймати з переповненого миром саркофагу мощі Святителя. Це сталося 20 квітня 1087 року.

Через відсутність ковчега, пресвітер Дроґо загорнув мощі у верхній одяг і в супроводі барян переніс їх на корабель. Звільнені ченці повідомили містові сумну звістку про викрадення іноземцями мощів Чудотворця. Юрби народу зібралися на березі, але було вже пізно…

8 травня кораблі прибули в Бар, і незабаром радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто було перенесено в церкву святого Стефана, що була поблизу моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була збудована церква в ім’я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

Подія, пов’язана з перенесенням мощів святителя Миколая, викликало особливе шанування Чудотворця й ознаменувалася встановленням особливого свята 9 травня. Спочатку свято перенесення мощів святителя Миколая відзначалося тільки мешканцями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу і Заходу воно не був прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощів було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середньовіччя звичаєм вшановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї сумною подією.

Руською Православною Церквою святкування пам’яті перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар 9 травня встановлено згодом після 1087 року на основі глибокого, вже зміцнілого шанування руським народом великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно із прийняттям християнства. Слава про чудотворення, виявлені Святителем на землі і на морі, була широко відома руському народові. Їхня невичерпна сила й велич свідчать про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-Доброчинця, став особливо дорогим серцю нашого народу, бо він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу. Незліченними чудотвореннями ознаменувалася віра народу в щедру допомогу Угодника Божого.

У вітчизняній писемності дуже рано склалося про нього багато літератури. Оповіді про чудеса Святителя, що відбувалися в нашій землі, почали записуватися ще в давнину. Незабаром після перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар, з’явилася руська редакція життєпису й повісті про перенесення його святих мощів, написана сучасником цієї події. Ще раніше було написане слово похвальне Чудотворцеві. Щотижня, щочетверга, наша Православна Церква особливо шанує його пам’ять.

На честь святителя Миколая споруджувалися численні храми й монастирі, його ім’ям називали дітей при Хрещенні. В Україні немає жодного дому й жодного храму в Церкви, де не було б образу святителя Миколая Чудотворця.

Значення благодатного посередництва перед Богом великого угодника Божого висловлює давній укладач життєпису, за словами якого святитель Миколай вчинив багато великих і преславних чудес на землі й на морі, допомагав знедоленим, від потопу рятував, з глибин морських сухими виносив, вберігав від тління, повертав додому, звільняв від тюремних кайданів та смертної кари, багатьом подавав зцілення: сліпим повертав зір, кривим – ходіння, глухим – слух, німим – голос. Багатьох нужденних і вбогих Чудотворець збагатив, голодним подав їжу, усім допомагав при кожній потребі. Він – теплий заступник і швидкий захисник. Всім, хто до нього за допомогою звертається, допомагає. Про славу великого цього Чудотворця і його чуда знає Схід і Захід і всі кінці землі.

Всесвітній день вишиванки!

Вітаємо Вас зі святом національної єдності – Днем Вишиванки!

Сьогодні, 18 травня, всі українці в кожному куточку світу відзначають барвисте свято, яке в першу чергу підтримує давні українські традиції та популяризує їх серед молоді.

Вишиванка для українця є не тільки традиційним одягом, але й оберегом. Символи та кольори, які використовуються при вишивці, володіють певним змістом. Традиційно вишивали дівчата, які готували собі посаг, збираючи його в спеціальну скриню. Сорочку для дитини вишивала мама або бабуся, під час роботи співали пісні і молилися. Вважалося, що так вишиванка стає справжнім оберегом.

Нехай це яскраве свято зітре кордони й об’єднає українців по всьому світу!

Збережемо українські цінності разом!

Привітання Блаженнішому Митрополиту Макарію з днем тезоіменитства!

Ваша Святосте!

Блаженніший Митрополит Макарію!

Дозвольте висловити щирі слова привітання та добрі побажання з нагоди дня Вашого Ангела!

Нехай цей радісний і знаменний день осяє своїм молитовним заступництвом Ваш небесний покровитель святий Макарій, Митрополит Київський. Щиросердечно бажаємо Вам міцного здоров’я, благословенних успіхів на ниві нелегкого служіння, вдячних учнів та відданих послідовників, молитовного настрою, духовної радості, фізичних сил та натхнення в розбудові Української Автокефальної Православної Церкви.

Віряни і настоятель церкви святих Жон-Мироносиць

митр. прот. Роман Будзинський

Вітаємо з Днем Матері!

Дорогі наші жінки, мами!

Прийміть найщиріші вітання з ніжним, ласкавим і світлим для всіх святом – Днем матері!

Жінка, в першу чергу — це любляча мати. Все починається з матері, все людство народжене матір’ю, і Син Божий прийшов на землю від земної жінки, що стала для нас усіх Матір’ю Небесною.

А добра християнська мати — це Ангел-Хоронитель духовності, берегиня сімейного тепла, миру і любові, а також релігійних і національних традицій нашого українського народу. Мама має бути першою вчителькою молитви. Від вас, матерів, у великій мірі залежить, якими виростуть наші діти, отже, яким буде майбутнє нашої  України.

Бажаємо Вам тепла домашнього вогнища, здоров’я, любові та благополуччя!

Настоятель церкви святих Жон-Мироносиць

Митр. прот. Роман Будзинський