Добре бігати разом із гнаним Христом

Проповідь Олександра (Драбинко), митрополита  Переяславського і Вишневського 11 січня 2015 року в першу неділю після Різдва з видання «Бути вдячним Богові» – К.: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира

Христос рождається! Славімо Його!

Біжи в Єгипет (…) бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його, – читаємо ми в євангеліста Матфея слова, звернені до Іосифа Обручника (Мф. 2:13).

Добре бігти із гнаним Христом. Благим є ховатися з Ним у темряві ночі. Благим є бути разом із гнаним Христом безпритульним. Благим є блукати із гнаним Христом від міста до міста, від дому до дому. Той, хто біжить із Христом від земного царя, біжить у Царство Небесне. Той, хто ховається із Христом у темряві ночі, ховається з Ним від земних царів заради незгасаючого Світла. Той, хто блукає з Ним від земних царів заради незгасаючого Світла. Той, хто блукає з Ним від міста до міста, від дому до дому, прямує в Град Вишній, йде в Дім Отчий.

Бувають часи, коли християнам здається, що Христу, нарешті, є де прихилити голову на їхній землі. Вони вибодовують Христу величні храми. Вони присвячують Христу свої міста і країни. Вони пишуть про Христа безліч книг… Люди вважають, що гнаний Христос, нарешті, знайшов у їхньому середовищі й культурі прилисток. «Ми – дім Бога Живого», – гордо вторимо ми апостолу Павлу, вважаючи, що в наших державах і містах уже запанувала Божа Правда.

Проте, допускаючи у свої серця й міста неправду і брехню, ми перетворюємося з Божих друзів на Христових гонителів. Христос приходить, аби побачити присвячені Йому храми й міста. І помічає, що люди, які там зібралися, потребують не Його, а величі земної. Задовольняються зовнішнім і забувають про внутрішнє. Ігнорують головне і витрачають сили на другорядне. Не прагнуть справжнього, а спокушаються несправжнім, фальшивка.

Є й інші часи. Є часи, коли люди на собі відчувають тяжкі обставини, за яких жив Христос. Є часи, коли мільйони людей втрачають роботу, житло. майно… Втрачаючи житло й роботу, ми стаємо сприйнятливішими для Христової любові. Втрачаючи звичне почуття захищеності, ми стаємо більш відкритими Богу.

Нам із вами випала доля жити в країні, що зазнала неочікуваної агресії з боку сусідньої держави. Багатьом нашим співвітчизникам випала доля війни та поневірянь. Подібно до святого сімейства, яке тікало від царя Ірода, понад мільйон наших співгромадян торік залишили зону війни на Донбасі, охопленому хаосом, розрухою.

Якою є наша доля? Смуток чи радість, порятунок чи загибель несе нам те, свідками чого стали ми у XXI ст.?

Жити за часів, коли християни безтурботно вважають, що Христос більше не є гнаним в їхньому суспільстві, небезпечно. Такі – комфортні – часи спонукають нас до духовного сну.  Задовольнившись зовнішнім, формальним торжеством християнства, ми можемо забути про те, що Бог шукає серця, а не будівлі…

Жити в часи війни – справжня катастрофа. Вас можуть убити. Ваші діти можуть опинитися на лінії фронту. Ваш будинок можуть пограбувати і навіть спалити вщент. Ваші заощадження може знищити інфляція… Та ці часи мають і свої переваги. Війна ставить людину віч-на-віч із проблемою смерті. «Я смертна»,  – розуміє на війні людина. І починає мужньо шукати сенс свого життя. «Навіщо я народилася? Навіщо живу? У чому сенс страждань, які я бачу і відчуваю?» Переймаючись цими питаннями, людина наближається до Бога. Немає вже в ній вчорашньої самовпевненості. Немає вчорашньої легковажності. «Я можу скоро померти», – думає людина на війні. І, долаючи жах смерті, починає шукати Бога, починає шукати ту єдину Істоту, Яка може привнести в її життя справжній сенс.

Війна – це час відкритого гоніння людей на Христа. Вбивство, розбій, тортури, знущання над полоненими. Усе це ми робимо не нашим ворогам, а Христу… «Ми – православна армія Донбасу!» – кричать безумці. Ви православна армія? Та невже ви справді вірите, що Христос перебуває з вами, коли ви вбиваєте в Його ім’я? Хто навчив вас цьому? Які пророки та які старці? Христос перебуває з вами, коли ви ненавидете? Бог із вами, коли ви стріляєте в єдиновірних братів-християн?.. Можливо, цими людьми й не керують меркантильні інтереси. Я вірю і знаю, що серед них є люди, які цінують свій зв’язок із Церквою та Православ’ям. Однак не треба гнівити Бога. Не треба прикривати свій гріх ім’ям Христа. Чи, може, в нас різні Христи?..

Христос уникає товариства царя Ірода та його слуг. Він шукає не тих, хто гордо написав на своєму прапорі: « З нами Бог!». Христос схиляє Своє лице до того, хто Його по-справжньому потребує. Христос обирає не сторони, а чистоту серця. Він із тими, хто страждає. Христос перебуває з тим, кому сьогодні ніде прихилити голову, з тим, хто відчуває голод і шукає роботу…

Христос не з тим, кого ми вважаємо правим у конфлікті. Він із тими, хто береже себе від ненависті та гніву, з тими, хто утримується від насильства й беззаконь. Ми чуємо: «Ми – еліта нації. Ми захищаємо нашу країну. А отже, суспільство має заплющувати очі на деякі наші вчинки». На жаль, не всі, хто сьогодні захищає Україну, роблять це по-християнському. Не всі утримуються від невиправданого насильства…

Церква благословляє своїх чад зі зброєю в руках захищати свою країну та ближніх у разі зовнішньої агресії. Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх, – каже Христос (Ін. 15:13). Але згадаймо й інші слова Спасителя: питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платою вашою (Лк. 3:14).

Господь не сказав воїнам: залиште свою службу, бо вона стоїть на заваді вашому спасінню. Він лише висунув до них зрозумілі всім моральні вимоги. Нікого не кривіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платою вашою. Спробуймо переадресувати ці слова Христа тим, хто сьогодні бере участь у військовому конфлікті на сході. Ось слова, які, на мою думку, сказав би сьогодні нашим воїнам Христос: не вдавайтеся до насильства там, де це не виправдано; не творіть неправдивих справ; збережіть руки чистими від крадіжок і грабежів.

Війна – це одне з найстрашніших випробувань у житті людини. Але й це важке випробування у житті людини. Але й це важке випробування душа християнина може подолати, зберігши свою єдність з Богом. «Ти за білих чи за червоних?» – запитували люди одне одного під час громадянської війни в Росії. «Ти з тими, хто захищає свою землю, чи з окупантами?» – стояв вибір перед воїнами за часів Другої світової. Але хоч би з ким ми воювали, хоч би яким аморальним здавався наш супротивник, ми ніколи не можемо сказати, що Бог із нами тільки тому, що наші вороги ще гірші, ніж ми. Гордовита самовпевненість про обраність є мерзенною в очах Божих. А ідеологи, що породжують її, – фарисеї, антихристи, боговбивці!

Із ким сьогодні Христос? Син Божий прийшов на землю, щоб розділити страждання та біль синів людських. Христос із тими, хто страждає. Христос таємничо супроводжує біженця. Христос невидимо плаче з матір’ю, яка оплакує свого загиблого на війні сина. Христос не залишає пораненого і вирушає в морок підвалу з полоненим.

Христос із тими, хто навіть у страшних умовах війни зберігає чистоту свого серця. Христос із тими, хто втримує свої руки від насильства. Христос із тими, кого привела на війну не жадоба насильства, а бажання душу свою покласти за ближніх.

«Біжи!» – сказав ангел Йосифу. І той узяв Немовля і вночі вирушив до Єгипту. «Біжи від насильства, біжи від гріха, біжи від ненависті!» – каже нашій душі сьогодні Господь…

Добре бігти із гнаним Христом. Благо є ховатися з Ним у темряві ночі. Благо є бути разом із гнаним Христом безпритульним. Господи, Ісусе Христе, не цурайся нашої примітивності. Прости наші гріхи. Благослови нам мандрувати з Тобою від міста до міста, від дому до дому, аби коли закінчиться це життя, увійти з тобою в Дім Отця Твого, вступити у Град Вишній!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *