Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у дев’ятнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з євангельського читання ми чуємо частину проповіді Спасителя, яку зазвичай називають «Нагорною». Ця частина розпочинається з простої настанови, значення якої, проте, важко переоцінити, і саме тому її дуже влучно називають «золотим правилом»: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (Лк. 6:31).

Дійсно, це правило заслужено називають «золотим», адже воно дуже коротко, ясно, просто і зрозуміло роз’яснює, якими мають бути відносини між людьми. Бо кожна людина знає, якого ставлення від інших вона бажала би щодо себе, і тому не зовнішніми приписами, як це є у світських законах народів та держав, але внутрішніми спонуканнями власної свідомості та совісті наставляється творити добро і уникати зла.

Однак при всій зовнішній простоті та зрозумілості «золотого правила», для більш глибокого усвідомлення воно все одно потребує кількох пояснень.

Найперше, слід звернути увагу на те, у який спосіб воно сформульоване, а саме: в основу, як джерело наших дій покладене наше ставлення до інших. Зауважимо: не ставлення інших людей до нас, але наше – до інших людей.

Цей момент є дуже важливим і принциповим, бо найчастіше причиною примноження гріхів, ненависті та зла серед людей є застосування принципу удаваної справедливості. Ми чинимо з іншими так, як вони поступають з нами, і якщо роблять щодо нас якусь несправедливість чи зло – чи не вважаємо ми справедливим відповісти кривдникам нашим тим самим? І коли ми відповідаємо на кривду, то ті, хто нас скривдив, почуваються ображеними, а відтак вважать справедливим здійснити відплату, помститися за образу. Що ж ми маємо у підсумку? Примноження кривди та зла! Бо як би ми не намагалися бути справедливими і добрими, але гріх, який діє в кожній людині, спотворює наше розуміння, викривляє відчуття, і ми, навіть не навмисно, думаючи, що робимо правильно – завдаємо болю і кривдимо інших людей.

Саме тому початком і основою «золоте правило» покладає не ставлення інших людей до нас, а нас самих – до інших. Воно не каже: «Чиніть з іншими так, як вони чинять з вами», але наставляє: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм». Якщо бажаємо, щоби до нас були милосердні, вдячні, терпеливі, щедрі, уважні, люблячі – все це маємо робити у ставленні до інших людей, навіть тоді, коли нічого подібного не маємо у ставленні інших до нас самих.

І навпаки: якщо ми чинимо несправедливо, кривдимо, обманюємо, робимо зло іншим людям, то тим самим ніби даємо дозвіл на все це у ставленні до нас. Однак, чи знайдеться людина, яка щиро згодиться з тим, щоби її обманювали, обкрадали, зневажали? Навряд чи хтось бажає такого ставлення до себе. Тому, знаючи, чого ми не бажаємо для себе самих, можемо навіть без вивчення спеціальних настанов і приписів, заповідей та канонів легко і ясно зрозуміти, як нам треба діяти, а чого слід уникати.

У цьому «золоте правило» перегукується з настановою, яку подає нам притча про немилосердного позичальника (Мф. 18:23-35), над змістом якої ми розмірковували у один з минулих недільних днів. Боржник виблагав у царя прощення свого незліченного боргу, але коли побачив того, хто був йому винний значно менше – то став вимагати справедливості та негайного повернення позичених коштів.

Ця притча нагадує нам про наші незліченні провини перед Богом, які не можуть жодним чином порівнятися з тими гріхами, які ближні наші мають перед нами. І тому якщо будемо наполягати на справедливому покаранні для наших кривдників, а не будемо їх прощати – то тим самим і для себе закриємо двері Божого милосердя. «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Лк. 11:4) – щоразу саме так промовляємо ми слова молитви Господньої, нагадуючи собі, що милосердя для нас є не безумовним, а має основу і підставу в нашому милосерді. Як ми прощаємо – так і Ти, Боже, прощай нам, але якщо ми немилосердні, то і Ти будь для нас лише грізним Суддею.

Ще на одну особливість «золотого правила» слід звернути нам увагу, дорогі брати і сестри, щоби вірно його зрозуміти. Адже воно говорить про ставлення до всіх людей, не розрізняючи їх за жодними додатковими ознаками. Це є важливе уточнення, бо не завжди і не для всіх ця, задавалося б проста річ, є зрозумілою та очевидною.

Бо багато зла і несправедливості виникають саме тому, що люди встановлюють розрізнення між тими, з ким слід поводитися чесно і справедливо, і всіма іншими. Справді, сама природа наша спонукає до виявлення уваги, коли йдеться про ближніх: про батьків та дітей, про родичів, про друзів, про колег у навчанні чи праці. Для нас з очевидністю більш близькими є ті, хто належать до одного з нами народу, наші одновірці, тощо. Але «золоте правило» покликане долати всі розрізнення, встановлюючи однакове правило у стосунках між усіма людьми.

Ніби розкриваючи цю істину, апостол Павло у Посланні до Колосян дає нам такі настанови: «Тепер ви відкладіть усе: гнів, лютість, злість, лихослів’я, лайливість уст ваших; не говоріть неправди один одному, скинувши стародавню людину з ділами її та вдягнувшись у нову, яка оновлюється в пізнанні за образом Творця її, де немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все i у всьому Христос. Отже, вдягніться, як обрані Божі, святі та улюблені, в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння, поступаючись один одному i прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу: як Христос простив вас, так i ви» (Кол. 3:8-13).

Отже, всі розрізнення, які є в світі цьому, хоча і залишаються ще дочасно, але для нас, як християн, мають бути перевершені розумінням того, що «все i у всьому Христос». Тому і нагадує Спаситель «золоте правило», як основу відносин не лише з родичами, одноплемінниками чи одновірцями, але як закон у ставленні до всякої людини.

І щоби підкреслити все це, Господь дає настанови, які справді вказують на божественний характер заповіді, бо в цих настановах Його слово перевершує звичайний природний порядок. «Любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих» (Лк. 6:35) – такою є настанова Божа для нас, християн, бо ми покликані перевершити природну праведність, властиву людині, щоби виконати заповідь «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36).

Отже, дорогі брати і сестри, з сьогоднішнього євангельського читання ми маємо настанову, яка показує нам ніби сходинки для зростання у добрі та для удосконалення в чеснотах. Онова для всіх нас – дбати про добро та уникати зла. Над цим – ставитися до інших так, як ми хочемо, щоби ставилися до нас, при чому в кожній людині ми маємо бачити своїх братів та сестер, адже маємо єдиного Отця – Бога, Який сотворив усіх нас, Своїх дітей. Ще вище – виявляти добро і благодійність не лише до добрих і вдячних, але навіть і до негідних, і до ворогів. Бо цим ми наслідуємо милосердя Боже, яке виявляється не за достоїнством, а лише як акт жертовної любові.

Тож нехай Господь допоможе нам втілювати всі ці знання у практичному житті, у повсякденних справах, у ставленні до всіх людей, які трапляються нам на життєвому шляху. Ми не можемо змінити весь світ, ми не можемо усіх грішників відвернути від зла чи всеосяжно зупинити дію гріха у світі. Але те, що ми справді можемо і до чого здатний кожен з нас вже сьогодні й зараз – це змінювати самих себе, зробивши «золоте правило» дійсно щоденним правилом власного життя.

Амінь!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *