Різдво по плоті Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа!

Коли на вершині свого царювання Цезар Август (ЗО р. до Р.Х. – 14 р. по Р.Х.), перший римський імператор, підкоривши єдиній владі майже всі народи відомого світу, вирішив провести великий пе­репис своїх підвладних, він невільно став слухняним знаряддям втілення Божого задуму. Адже збираючи у межах своєї величезної імперії в єдності та згоді безліч народів розмаїтих звичаїв та мов, він підготував їх до сприйняття одкровення про Єдиного Бога у трьох Особах, відкривши шлях усесвітній проповіді Єван­гелія згідно з Божою обітницею: Дам Тобі народи у спадщину Твою (Пс. 2:8); отже, цей перший перепис виявився пророчим передвістям вписування оораних до Книги життя (пор. Флп. 4:3; Одк. 21:2 ) та зник­нення багатобожжя. 

Декрет імператора сягнув Палестини (у той ча провінцією Сирія керував намісник Квірин). Таким чином здійснилось пророцтво, за яким Месія мав народитися у коліні Юдиному, у Віфлеемі, місті царя Давида (Мих. 5: 1). Бо Іосиф, який мешкав із Марією У Назареті Галілейському, мусив вирушити в дорогу, аби записатися у батьківській землі, Віфлеемі, незва­жаючи на вагітність Тої, Яку всі вважали його дружиною.

Коли вони дісталися до місця призначення, то побачили силу-силенну прибульців, які гак само, як вони, посходилися звідусіль на перепис. Не знайшов­ши собі місця у гостиииці, Іосиф та Марія змушені були зупинитися на ночівлю за містом, у печері, яка слугувала стайнею для худоби. Марія відчула, що їй настав час народжувати. Іосиф, як міг, влаштував їй місце на соломі, поруч із віслюком та волом, які там стояли, і хутко пішов шукати повитуху. Дорогою він помітив, що вся природа раптом зупинилася, наче у заціпенінні: птахи зависли у польоті, люди й звірі застигли у своєму русі, навіть вода спинила свій плин. Той нескінченний рух, що тягне усе створене від народження до смерті, підкорюючи усе марноті (Пс. 38:6-7; 102:15; Екл. 1 і далі; Іс. 40:6), враз зупинився, бо тієї миті всередину часу увійшов Вічний; Бог, Який був до всіх віків, став Немовлям;нова ера історії розпочалася і відкрився новий вимір часу. Після цієї миттєвої зупинки часу, усе повернулося у звичне русло.

Іосиф знайшов повитуху, що спускалася з гір, і привів її до печери, де була Породілля. Проте увій­ти всередину вони не змогли, бо печеру вкрила хма­ра, забороняючи їм наближатися, як це було на горі Сипай, коли Бог з’явився там Мойсееві (Вих. 19:16). Жінка впала на землю, волаючи: «Звеличилася душа моя у день цей, адже очі мої бачили чудо; Спаситель народився Ізраїлеві!». Тим часом хмара здійнялася, поступившись осяйному світлу, яке, поступово змен­шуючись, врешті-решт дало їм змогу ввійти, аби у тре­петі побачити Пресвяту Діву. Вона сиділа окрай ясел, куди перед цим поклала Немовля, власноруч повивши Його. Навчений ангелом, що Діва зачала Спасителя дією Святого Духа (Мф. 1:21), Іосиф захоплено ди­вився на маленьке Дитятко, Яке лежало на соломі. Він благоговійно вклонився Йому як Месії, прихід Якого очікували й передвіщали його отці з роду в рід.

Що може бути більш дивовижним, ніж це видови­ще, і як можна передати його словами? Всемогутній Бог і Творець світу Сам увійшов у світ смиренним і тендітним створінням, маленьким хлопчиком, чу­жинцем і безпритульним, при цьому не переставши буїи безкінечним Богом. Слово Боже покрилося дебелістю плоті й одяглося у людське єство, наче у царську багряницю Свого Божества. Той, Кого не вміщає цілий всесвіт, Хто безстрасно спочиває на небесному Престолі та Кого безперестанно оспівує незліченний хор ангельських сил, народжується нині у тісній і темній печері, зневажуваний усіма. Будучи образом Божим, Він упокорився, умалив Самого Себе прийнявши вигляд раба, ставши подібним до люди­ни (Флп. 2:6-7), аби своїм смиренням підвести тих що впали. Нін зубожів заради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом (2Кор. 8:9). Недоторканний дозволив повити Себе пелюшками, аби звільнити нас від на­ших гріхів і вкрити небесною славою тих, хто були одягнені у сором. Єдинородний Син Божий, Який одвічно перебуває на лоні Отця, зробився сином людським і сином Діви, не перестаючи бути Богом, шоб стати первородним поміж багатьма братами (Рим. 8:29), закликаючи людей до гідності названих дітей Божих (Ін. 1:11; Лк. 6:35; Гал. 4:4-7 тощо). Він ліг у ясла, де Його споглядали віл та віслюк, сповнюючи таким чином пророцтво: Посредь свою животну познань будеши (Ав. 3:2 Lхх), Позна воль стяжавшаго его, и осель ясли господина своего (1с. 1:3 Lхх). Той, Хто живить усіляке створіння Своїм провидінням, покладений у ясла нерозумних тварин, що символі зують два народи: юдеїв та язичників, аби позбавити людей від безумства та примирити розділених нена­вистю (Еф. 2:16), пропонуючи усім як поживу прав­дивий Хліб живий (Ін. 6:51).

На думку святих отців, у цін сцені можна спогля­дати образ Церкви. Ясла – то Чаша, яка вміщує Того, Хто нині став плоттю і дав Себе у поживу задля життя світу. Діва – то водночас Його престол і вівтар жертвопринесення. Вертеп – то храм. Ангели, Іосиф та пастирі – ного диякони та прислужники. А Сам Господь – великий Священик, Який править цю Бо­жественну Літургію.

Тим часом поблизу проходила місцева жінка на ім’я Саломія. Коли повитуха розповіла їй про ці події, вона не поставилася до цього з належною ві­рою. Неможливо, гадала вона, щоб діва народила і, більше того, залишилася дівою після пологів. У сво­їй невірі, як згодом апостол Фома (Ін. 20:27), вона наблизилася й дерзновенно обстежила нетлінне тіло Пречистої. Але її рука одразу була паралізована, і вона скрикнула: «Горе моєму нечестю і моїй невірі! Я випробовувала Бога живого! І ось рука моя, наче від вогню, висохла і віднялася!». Впавши навколіш­ки, вона зі сльозами благала Господа змилуватися над нею. Після явлення ангела, жінка, охоплена жахом, взяла на руки Богонемовля і промовила зі щирою ві рою: «Я вклоняюся Тобі, бо великий Цар народився Ізраїлеві!». Вона одразу була зцілена, але ангел нака­зав їй тримати в таємниці усі ці чудеса аж до явлення Господа народу.

ЧИТАТИ ДАЛІ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *