Категорія: Фото

В Нью-Йорку відбулася зустріч української громади з Предстоятелем Православної Церкви України Блаженнійшим Митрополитом Епіфанієм та прийняття на його честь, організовані Українським Інститутом Америки в співпраці з Українським конгресовим комітетом в Америці (УККА).

Обидві організації є впливовими національними об‘єднаннями, які опікуються інтересами українців у США.

Український Інститут Америки працює з 1948 року та займається збереженням пам’яток української культури й налагодженням американсько-українських культурних зв’язків. Він активно допомагає студіюючій молоді та українцям, що селяться в США.

Український конгресовий комітет в Америці (УККА) діє з 1940 року та нині говорить від імені понад 1,5 мільйона американців українського походження. У складі УККА на сьогодні перебуває 22 організації – соціальні, ділові, гуманітарні, ветеранські, освітні, релігійні та інші. Усі вони сприяють тому, щоби об’єднаний голос українців почули в Конгресі США.

Зустріч та прийняття мали урочистий характер, до почесних гостей долучився Архієпископ Америки Елпідофор, який виголосив коротке вітальне слово духівник Фонду пам’яті Блажннішого Митрополита Мефодія, настоятель Парафії Жон-Мироносиць Тернопільської єпархії ПЦУ митрофорний протоієрей Роман Будзинський. Також на заході були присутні українські дипломати – Володимир Єльченко, Постійний представник України при ООН, та Олексій Голубов, Генеральний консул України в Нью-Йорку.

Слова вітання прозвучали від імені Інституту та Комітету. Далі Блаженнійший Митрополит виголосив слово та відповів на низку питань.

Предстоятель ПЦУ нагородив Український Інститут Америки Благословенною грамотою з відзнакою, які передав Президенту УІА Катерині Наливайко, а також вручив Орден архістратига Михаїла I ступеня меценату Юрію Чопівському, члену Ради директорів Інституту.

У свою чергу від імені УІА Блаженнійшому Митрополиту Епіфанію було вручено грамоту та знак почесного члена Інституту.

Предстоятель висловив вдячність за організацію гостинного прийому та благословив усіх на плідну роботу.

Урочисту частину заходу завершив нью-йоркський хор “Думка”, який є одним з символів української громади США та послом української культури в Америці, виконавши “Молитву за Україну” – «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

Спілкування Блаженнійшого Митрополита з громадою продовжилося під час прийняття.

Прес-служба Київської  Митрополії

Української Православної Церкви (ПЦУ)

Напередодні святкування 1031-ї річниці хрещення Руси-України у Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир делегація від материнської Церкви Константинополя привезла великі християнські святині: частинку Древа Хреста Господнього, на якому було розп’ято Господа Ісуса Христа; мощі святого апостола Андрія Першозваного, який за церковним Переданням проповідував на просторах України та освячену воду з Влахерненської Церкви Богородиці.

Чудотворні святині зустрів Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній разом з єпископатом, духовенством та вірянами.

Предстоятель Православної Церкви України очолив молебень перед мощами та разом з духовенством і вірянами помолився до Господа нашого Ісуса Христа, щоб Він дарував нам усе потрібне для спасіння й життя вічного.

Після молебню Предстоятель помісної Української Православної Церкви у співслужінні єпископату звершив у соборі Всенічне бдіння.

Довідка

• Частинка Древа Хреста Господнього – це фрагмент Животворчого Хреста на якому було розіп’ято Господа нашого Ісуса Христа. Хрест Господній вшановується тому, що на ньому були очищені гріхи всього людства і через Воскресіння із мертвих розіп’ятий на Хресті Спаситель подолав смерть. Животворчим Хрест називається через дарування життя вічного після хресної смерті Ісуса Христа, а також через чудеса, що сталися при Його віднайдені.

• Мощі святого апостола Андрія Першозваного перебували у місті Патри (Греція) до 357 року, коли за наказом імператора Костянтина ІІ (337-261), сина Костянтина Великого, були перенесені до Константинополя. 30-го березня вони були покладені у престіл храму Святих Апостолів.

• Храм Богородиці у Влахерні, звідки була привезена освячена вода, збудований імператрицею Пульхерією в період 450 – 453 рр. У 1434 році, незадовго до падіння Константинополя, храм повністю згорів. Збереглося, однак, джерело у храмі. До 1867 року земля, де було джерело, належала туркам. Проте її вдалося викупити православним грекам, й над цим місцем була побудована нова церква. Тип зображення Богородиці Влахернської відомий у всьому християнському світі. На ньому Богородиця постає в повний зріст. Вона звернена ликом до нас і молитовно тримає руки догори. На грудях у Богородиці медальйон, де зображений Христос, Який подає благословення.

[Показати як слайдшоу]

Джерело Православна Церква України

Ще одна ікона Божої Матері засіяла благодаттю у нашому краї – це список Тернопільської ікони Божої Матері, яка була написана із благословіння настоятеля храму святих Жінок Мироносиць с. Почапинець, митрофорного протоієрея Романа (Будзинського).

30 червня 2019 року Божого, Високопреосвященніший архієпископ Тихон (Петранюк) керуючий Тернопільською та Бучацькою Єпархіями Православної Церкви України (Української Православної Церкви) звершив освячення ікони Богородиці в Кафедральному Соборі Різдва Христового м. Тернополя і благословив возносити непрестанну молитву за храм у якому буде зберігатись ікона, за паству яка молитиметься перед нею, за Державу нашу Україну, за довгоочікуваний мир на українських землях, за весь християнський світ, щоб Господь і Пресвята Богородиця вислуховували молитви і посилали Свої багаті благодійства.

У храмі святих Жінок Мироносиць с.Почапинці Тернопільсько-Бучацької Єпархії Православної Церкви України (Української Православної Церкви) куди було урочисто перенесено ікону Пресвятої Діви в чудотворній іконі цього ж вечора відбулось вечірнє богослужіння де вознесли молитву за спасіння усіх християн. Люди мали можливість приклонитись до освяченої ікони, попросити милості, щедрот та заступництва у Пресвятої Владичиці нашої Богородиці. Після вечірнього богослужіння настоятель храму звершив єлеопомазування, щоб Господь дарував зцілення та прощення гріхів та провин.

[Показати як слайдшоу]

Чи є на світі більша потіха для людей ніж Божа Мати?  Мабуть немає і не буде такого скарбу для нас, як Пресвята Владичиця. Усі ми Нею утішаємось, усі ми Нею возносимось у благодатті Духа Святого, адже Вона у часі наших бід та печалей охороняє нас; у наших упадках і прогріхах Вона вимолює у Господа прощення для нас та спасіння наших душ. Вона наша ласкава Мати, яка пролила сльози за нас стоячи під Хрестом – не осуджуючи за те, що своїми гріхами ранимо Її Сина, а навпаки змилосерджувалась над нами, давала і дає нам можливість прийняти із покаянням Бога і в любові відчути свою приналежність до Нього. «Це Мати твоя», – сказав Господь вмираючи на хресті. Це Мати твоя, закликає Свята Церква – люби Її, бережи Її, молись Їй, адже Вона, як ніхто інший може обдарувати нас любов’ю та чистотою серця.

Не було такого часу щоб Пресвята Богородиця не являлась джерелом зцілень та Божої благодаті. «Благодать Моя нехай буде з цією іконою…» – сказала Богородиця святому євангелисту Луці, який написав святу Богоматір з младенцем Ісусом. Та більше того – благословення Пресвятої Богородиці перебуває не тільки з тою іконою, а й у багатьох куточках землі, зокрема і у нашому краї, де ось уже більше трьох століть ми бачимо славні чудеса біля Тернопільської ікони Божої Матері явлені.

Взираючи на Її лик, на любов, яка відчувається коли віддаєш себе молитві біля цієї ікони, – Її доброта, милосердя, щирість та ласкавість переходить у людські душі та людські серця, і Господь, через Святу Богородицю, приходить до нас і поселяється в нас щоб зерно, яке Він посіяв на землі будучи людиною, принесло гідні плоди на спасіння нашої душі та на спасіння ближніх.

Під покровом Владичиці нашої Богородиці, уповаючи на Її велику милість до нас, пройшов іще один день коли всі ми, возносячи Їй подяку та похвалу, збагатилися духовними скарбами та прийняли у свої серця Господа Бога. Нехай ніколи не згасає наша любов до Богородиці, ніколи не перестаємо надіятись на Неї та прикликати Її на поміч; нехай ніколи не перестаємо величати Пресвяту Діву, адже всі ми Її діти, а Вона наша небесна, ласкава Мати.

«Діво не осквернена голубко, мати нашого краю, не зневаж молитов грішних рабів Твоїх, що прийшли припасти до Твоєї ікони і випросити у Тебе милості та заступництва. Прийми їх, Богородице, як запашне кадило перед Твоїм величчям і сподоби нас із чистим серцем та не оскверненою душею співати Тобі: радуйся Владичице Богородице, заступнице і покровителько міста Тернополя». (Сідальний празника)

Прес-служба Тернопільської єпархії ПЦУ

Настоятель громади митрофорний протоієрей Роман (Будзинський) у співслужінні з духовенством, звершили Божественну літургію в стінах святого храму Жінок-Мироносиць та відслужили панахиду вшанувавши Приснопам’ятних Блаженніших митрополитів Володимира (Сабодана) Предстоятеля Української Православної Церкви та Мефодія (Кудрякова) Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви.

За Літургією були піднесені молитви про мир в Україні та про упокій душ спочилих Предстоятелів Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира та Української Автокефальної Православної Церкви Блаженнішого Мефодія.

Після, настоятель громади о. Роман звернувся до пастви зі словом, в якому згадав спочилих Предстоятелів УПЦ Митрополита Володимира та УАПЦ Митрополита Мефодія. “Я сьогодні згадую свого наставника і вчителя Владику Мефодія, який свого часу був учнем Владики Володимира. Владика завжди навчав нас не тільки словом, а й власним ділом і прикладом. Колись, я на власні очі бачив, як в Києві на Володимирській гірці зустрілись два Митрополити Київські і всієї України обоє Предстоятелі Церков – Блаженніший Мефодій підійшов до Блаженнішого Володимира та привселюдно під клацання фотокамер взяв благословіння. Тоді, я розгублено, везучи Його до патріархії запитав, чому він рівний у рівного взяв благословення? – Владика Мефодій мені відповів – він мій Вчитель, старший та шанований мною архієрей…” Під час вечора пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира в Софії Київській, незадовго до власної смерті, Владика Мефодій промовив такі слова:“Дорогі єпископи, священство, всі тут присутні. В цей зал нас привела любов і велика повага до приснопоминаємого Владики Володимира”.

Багато про нього сказали доброго. Я хочу наголосити на тому, що найголовніше: для Церкви він своєю діяльністю, своїм життям вказав, яким шляхом іти, щоб українське Православіє стало єдиним. І ось цю його любов до Церкви відчувало багато людей, які розуміли, що він є та особа, якій може вдатися здійснити нашу заповітну мрію.

…Я згадую приїзд з Америки покійного патріарха УАПЦ Мстислава. Він зустрівся з Владикою Володимиром і після цього, звертаючись до нас, неодноразово наголошував: «Якщо хочете мати свою українську церкву, єднайтеся з Владикою Володимиром».

На жаль, мудрість земна багатьох священників привела до нерозуміння особи Володимира.

Владика Володимир у моєму житті зіграв величезну роль. Неодноразово він мене рятував, допомагав під час навчання у Московських школах, якими він опікувався. У той час, коли на Україні Церква русифікована, у центрі російської духовної освіти Україна жила. Ніхто в Московських духовних школах не стидався бути українцем, і в цьому велику роль відігравав Владика Володимир. Його мама — проста селянка, з якою він там, у центрі, говорив на рідній мові. Заходячи він вітався: «Слава Ісусу Христу!»

Він, ніби не знаючи, дозволив в академічній бібліотеці відкрити сховані фонди, які були вивезені з духовних закладів України. Тільки там я вперше читав історію України Грушевського, тільки там були видавництва «Червоної калини». Він багато непомітної і дуже-дуже важливої роботи робив, виховуючи нас, майбутніх пастирів України.

Відійшов від нас Владика Володимир, який і тут, на Україні, робив непомітну, але дуже важливу роботу – він помалу зміцнював Церкву, допускав все українське. Його робота дала рясний плід.

Відійшов. І виникає питання: чому така добра людина відійшла? А ми, такі злі, зрадливі, продовжуємо чинити неподобство в Церкві?

Я тут сидів, і мені пригадався випадок, про який я читав у святих отців. Там описується Патріарх Константинопольський Фома, до якого дійшов слух, що при одній церкві під час церковного ходу хрести почали розхитуватися, стукатися один об один і розсипатися. Він призвав до себе преподобного, про якого говорили, що він має дар бачення, і просив його: «Відкрий мені, що означає ця подія?» Але монах не хотів. Тоді Патріарх впав йому в ноги і просив відкрити. Бачачи таке смирення Патріарха Фоми, монах сказав, що цей випадок говорить, що скоро в Церкві почнуться страшні розколи, що будуть нанесені їй кровоточиві рани. І Патріарх звернувся до нього з проханням: «Молись за мене Богу, щоб Він забрав мене, тому що я не хочу бачити, як страждає Церква». Патріарх, без сумніву, знав, що Церква буде непереможна, що вона все одно встане, але так він переживав за Церкву, так боліло його серце за віруючий народ, що просив.

Через деякий час він тяжко захворів і знову звернувся до преподобного, і просив ще раз помолитися, щоб Господь забрав його…

Владика Володимир так само вболівав за Церкву, так само його серце кровоточило за наш народ. Він захворів. І ми молились за нього, щоб Господь полегшив його страждання, щоб оберігав. Але Господь забрав до Себе вірного раба, щоб він ще більше не страждав, бачачи, що твориться з нашої Україною, бачачи, як лихі люди розділяють Церкву, розділяють нашу святу землю, политу кров’ю найкращих дітей.

Ми віруємо, що людська душа безсмертна, що вона перебуває там, коло Престолу Божого. Але такі люди, як Владика Володимир, не можуть перебувати в спокої. Вони і там опікуються нашою Церквою, нашою Україною, вболіваючи за ті страждання, які переживає наш народ.

Приклад Владики Володимира і донині вчить нас, як потрібно безмежно любити свою Церкву, любити Україну. Скажу чесно: я рідко коли зустрічав людину, яка не на словах, а на ділі любить свій народ, свою віру, готова в любу хвилину віддати все, навіть своє життя. Владика був таким. Владика переживав за свій народ, за свою землю, за свою Церкву і робив все, щоб ми поєдналися, щоб ми принесли радість нашим православним людям.

Я впевнений, що поки б’ються серця тих, хто знав Владику, бачив його доброту, святість життя, вони будуть пам’ятати про нього, будуть молитися до нього, щоб він допоміг нам в цьому нелегкому житті.

Можна багато сказати про Владику Володимира. Безліч добрих зустрічей, подій, його помочі зберігається в пам’яті. Але хіба можна закінчити говорити добре про цю людину? Вона робила безмірне добро, вона в усьому йшла на компроміс, але ніколи не йшла на компроміс в ділах віри. Православ’я неможна ділити. Воня святе і недоторканне. І про це нагадував Блаженніший Володимир, і жив, показуючи прикладом свого життя, як потрібно горіти любов’ю до Церкви Православної, до віруючого народу».

«Нехай Господь упокоїть душі наших спочилих Предстоятелів, а по молитвам Блаженніших і всіх, за кого були піднесені зараз молитви, Господь хай помилує всіх нас, щоб і ми в житті майбутнього віку змогли стати спадкоємцями Царства Небесного»– сказав на завершення Роман (Будзинський).

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА!

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Сьогодні, в день пам’яті преподобного ФЕОДОСІЯ ігумена і чудотворця Києво-Печерського, у храмі святих Жінок-Мироносиць була піднесена молитва до преподобних отців, частички мощей яких нині зберігаються в нашому храмі та звершено читання акафисту до ОЛЕКСІЯ КАРПАТОРУСЬКОГО та ФЕОФІЛА КИТАЇВСЬКОГО, що в землі українській просіяли.

Настоятель храму митр. прот. Роман (Будзинський) спільно з братією у Христі, прихожанами та прочанами вознесли молитви за Боголюбиву і Богом бережену Україну нашу, за владу, військо і всю людність її.

Просим, благаєм тя Матінко Божая, 
нас Омофором покрий.
Всю Україну,сльозами залитую,
Ти Благодаттю омий.

Мощі святих та ікони цілющії
Серця зворушують в нас, 
Радість безмежна до болю примушує 
Щиро молитись до вас.

По закінченні літургії, після прийняття святих божественних і животворчих Тайн Христових, вірні приклонялися до святих мощей, було звершено чин єлеопомазання.

[Показати як слайдшоу]

«…Мене часто запитують, люди неоцерковлені – що таке мощі і в чому їх цінність? Чи є чудеса від святих мощей реальністю? Як сприймати ці мощі і чому їм треба поклонятися?  Яку це може принести користь?..» – розповідає отець Роман.

Сам факт нетлінності святих мощей – незаперечний доказ присутності в них Божественної благодаті. Святитель Григорій Богослов про цілющу дію через молитву або дотик до останків святих говорив: «…Вони проганяють демонів, лікують хвороби; самі тіла їх, коли до них торкаються і шанують їх, стільки ж дійсні, як святі, навіть крапля крові і все, що носив на собі святий це сліди їхніх страждань, так само дійсні, як їх тіла…». Часом досить благоговійно прикластися до святих мощей, щоб отримати полегшення у хворобі або повне зцілення. Часто не лише мощі, але й частинка одягу святих, предмети, що належали їм, з милості Божої, знаходять чудові цілющі властивості.

Святі мощі — це шановані останки християнських святих. Церква шанує їх як храми Духа Святого, в яких і після смерті перебуває Божа благодать. В якості  останків може бути нетлінне тіло святого, а також невеликі частинки тіла святого.

Почитати тіла мучеників почали в самі перші століття християнства, коли мучеництво за Христа було свідченням Воскресіння Його з мертвих і перемоги над смертю. На могилах перших християнських мучеників служили Божественну Літургію. Віруючі намагалися будь-якими способами роздобути мощі, в основному, викуповували їх. Тоді-то і з’явилися перші свідчення про чудеса, що відбуваються у святих мощей. Літописці життя і страждань мучеників згодом записували і різні випадки зцілення і допомоги святих. Багато із свідчень дійшли до наших днів і видаються разом з життєписами святих. Якщо відкрити житіє будь-якого угодника Божого (мученика, преподобного, блаженного, апостола), то в ньому знайдеться чимало відомостей про чудеса, скоєних від його мощей. У кожному храмі або монастирі, де зберігаються святі останки, ведеться ретельна запис всіх фактів зцілень, допомогу в життєвих потребах та інших чудес.

У нашому світі важко дотримуватися заповідей, регулярно ходити до церкви і жити праведно. У гонитві за мирським, ми часто забуваємо про духовне. І відвідування таких святинь робить нас трохи кращими, людянішими, нагадує про сенс життя і про вічність.

Прес-служба Парафії свяих Жон-Мироносиць