23 лютого 2020 року Божого на Тернопільщину доправили примірник факсимільного видання Пересопницького Євангелія — в пам’ять про Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви в п’яту річницю упокоєння Його Блаженства.
Пересопницьке Євангеліє було дуже особливою книгою для Владики Мефодія, він відчував українську суть як ніхто. Водночас Блаженніший тонше за всіх і вірніше за всіх міг оцінити і дати зрозуміти іншим те, що є дійсно самобутнім, оригінальним у книгах нашої культури. Митрополит Мефодій дуже добре відчував гармонію і красу нашої мови. Саме тому до п’ятих роковин з дня спочину вікопомного Митрополита Мефодія, Предстоятеля УАПЦ, головою Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталією Шевчук прийнято рішення — передати безцінну реліквію Тернопільщині, малій Батьківщині Його Блаженства.
Відтепер Пересопницьке Євангеліє — неймовірно цінне письмове надбання українського народу, книга, яка стала першою спробою передати слово Боже живою українською мовою, постійно зберігатиметься в храмі Святих Жінок-Мироносиць Православної Церкви України Тернопільсько-Бучацької Єпархії села Почапинці Тернопільської області, настоятелем якого є колишній секретар і душерозпорядник спочилого Митрополита Мефодія — митрофорний протоієрей отець Роман Будзинський.
На час свого створення Пересопницьке Євангеліє було не просто богослужбової книгою. Перекладене зрозумілою народу мовою, воно стало джерелом доброї вісті про спасіння світу — найважливішої звістки з усіх, що коли-небудь чуло людство. Тому невипадково в оформленні книги майстри використовували найдорожчі з доступних матеріалів: зокрема, мініатюри, орнаменти та заставки містять золото.
Пересопницьке Євангеліє нині знаходиться у спеціалізованому фонді документів Відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені Володимира Івановича Вернадського — унікальному зібранні книжкових пам’яток світового рівня. Фоліант розкриває свої сторінки один раз у п’ять років, коли новообраний президент присягає на вірність своєму народові. Святиня свідчить, наскільки давніми є українські традиції побожного ставлення до Священного Писання. Євангельські тексти багаторазово переписувалися, перекладалися українською літературною мовою та видавалися. Адже якщо молитва до Бога з уст кожної людини звучить однією — рідною для всіх мовою, то народ цілком може обстоювати свою єдність і самобутність.
Одним із послідовників творців Пересопницького Євангелія в ХХ столітті був церковний діяч Іван Огієнко. Останні 30 років присвятив він кропіткому перекладу біблійних текстів. Раніше, в середині XIX століття, талановитий публіцист і історик Пантелеймон Куліш переклав і за підтримки Британського біблійного товариства видав Чотириєвангеліє. Разом зі всесвітньо відомим поетом Тарасом Шевченком письменник перебував у Кирило-Мефодіївському товаристві. Організація об’єднувала діячів, які найбільш чітко усвідомлювали значимість історичної спадщини українського народу.
Будучи членом археографічної комісії, Тарас Григорович звітував про старовинне Пересопницьке Євангеліє. У той час воно зберігалося в Переяславському соборі. Саме із записів Шевченка ми маємо відомості про місцезнаходження і стан фоліанта в ті роки. Стараннями великого українського поета книга з Переяславського собору потрапила до Києво-Печерської лаври.
Одним з великих меценатів, які не обійшли своєю увагою Пересопницьке Євангеліє, був гетьман Іван Мазепа. За його клопотанням для книги виготовили нову палітурку. На форзаці й сьогодні можна побачити розчерк пера гетьмана. Саме Мазепа привіз старовинне Євангеліє в Переяславський собор, звідки воно і вирушило до Печерської лаври.
XVII століття ознаменувалося в Україні відкриттям нових навчальних закладів і розвитком друкарства. Зусиллями київського митрополита Петра Могили розпочато розкопки на місці Десятинної церкви, реставрація Києво-Печерської лаври та Софії Київської.
Час появи пам’ятки світового значення припадає на середину XVI століття. 964 сторінки рукописного тексту «для ліпшого напоумлення люду християнського» — такою метою керувалися творці Пересопницького Євангелія. Книга унікальна не лише канонічною духовністю, а й вишуканою, беззаперечною художньою цінністю.
Відомо, що до 1600 року Євангеліє знаходилося в обителі, де і було написано. Це Пречистенський монастир містечка Пересопниця на Волині.
Михайло Василевич та архімандрит Григорій за дорученням княгині Анастасії Заславської переклали чотири Євангелія живою українською мовою. Робота тривала п’ять років.
До сім’ї християнських народів наша мова увійшла за п’ять століть до написання Пересопницького Євангелія. Наприкінці X століття великий київський князь Володимир хрестив наші землі. Саме з прийняттям християнства Київська Русь набуває величності та могутності. Остаточно християнська віра утвердилася за князювання Ярослава Мудрого. Він спорудив у Києві Золоті ворота і Софійський собор, встановив традицію шанобливого ставлення до книги, відкривши при Софійському соборі бібліотеку. Тут мудрий князь зібрав тлумачів і переписувачів, які працювали над її поповненням.
Продовжуючи справу, розпочату п’ять століть тому, Предстоятель Української Православної Церкви Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) й Академія наук України ініціювали факсимільне відтворення старовинної книги. Цей досить кропіткий процес потребував застосування новітніх досягнень видавничої справи. Підготовка до друку передбачала оброблення сторінок таким чином, щоб вони точно відтворювали оригінал, зберегли відбитки рук, краплі воску й усі ті сліди, які залишив на Євангелії час. Проведено ретельний підбір фарб, що дозволило передати оригінальне оформлення книги, а папір, на якому здійснювався друк, на дотик не відрізняється від пергаменту. За довгі роки свого існування Пересопницьке Євангеліє мало кілька палітурок. До нас дійшли залишки останньої — із зеленого оксамиту. Спочатку ж книга була в обкладинці зі шкіри, прикрашена металевими медальйонами. Саме такий варіант і відтворили. Чотири кутових медальйони зображують євангелістів, повторюючи мініатюри з книги. Центральний — розробили спеціально для перевидання Євангелія. Розмір і вага фоліанта цілком відповідають оригіналу.
Кожна християнська країна має тексти священного писання, які кардинально вплинули на розвиток духовності народу. Європа свято шанує Синайський кодекс, балканські народи бережуть Зографське Євангеліє, національні бібліотеки християнських країн мають у своїх сховищах манускрипти, які доносили до наших предків благу звістку про спасіння світу.
Пересопницьке Євангеліє дозволило українському народові тісніше долучитися до євангельської звістки, таким чином Пересопниця зіграла свою роль у формуванні України, української нації саме як християнської європейської нації.
З належною увагою зберігає Україна Пересопницьке Євангеліє. Це велике надбання великого українського народу. Це перший переклад слова Божого українською мовою, переклад прекрасний, ілюстрований, який з’явився на світ у XVI столітті. Ми з особливою повагою ставимося до цього Євангелія як до стародавньої пам’ятки, як до слова Божого. Сьогодні воно стає здобутком багатьох людей, які цікавляться цим Євангелієм як старожитністю, так і словом Божим, оскільки всім відомо, що народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього.
Пересопницьке Євангеліє передано в дар парафії Жінок-Мироносиць з ініціативи Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова) — громадської організації, метою якої є вшанування пам’яті спочилого Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (правонаступниці Православної Церкви України), Митрополита Київського і всієї України, Блаженнішого Мефодія, опрацювання та видання творчого доробку Блаженнішого Митрополита Мефодія, збереження пам’яті про Його Блаженство, справ соціального служіння, духовного просвітництва та християнського милосердя.
Того ж дня із сумної нагоди п’ятої річниці з дня упокоєння Блаженнішого Митрополита Мефодія духовенством храму за участю православних християн Тернопільщини та гостей з Києва відслужено заупокійну панахиду та піднесено молитву за спочилим у Бозі Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви Митрополитом Мефодієм.
Блаженніший мав якийсь особливий, дуже пронизливий погляд. Він був різнобічною та дуже освіченою людиною. Він цінував українську культуру, багато читав, працював і вимагав від оточення відданої праці. Природжений адміністратор, дипломат, вчитель і приклад для наслідування, непохитний авторитет. Він був дійсно щирою людиною, здатною до беззавітного служіння, виключно відданий правді. Непередбачуваний, Владика умів любити безкорисливо свою Україну і свій рідний народ.
Встановлення співпричастя з Матір‘ю-Церквою було мрією та програмовою метою Блаженнішого Митрополита Мефодія. Владика мріяв про Церкву, яка одночасно була б помісною, тобто повністю незалежною від Москви, та канонічною, тобто такою, що перебуватиме в євхаристичному спілкуванні з Константинополем та іншими Помісними Православними Церквами. Видання Томосу про автокефалію Православної Церкви України та визнання її з боку Церкви Еллади та Олександрійського Патріархату засвідчило, що Українська Автокефальна Церква є невід’ємною частиною Вселенського православ’я та прямує до встановлення спілкування з Повнотою Православної Церкви. І, з історичної точки зору, в цьому новому напрямі незалежного Українського Православ’я є вагомий внесок Митрополита Мефодія.
Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць
