АНОНС. 23 лютого –неділя м’ясопусна (про Страшний суд)

23 лютого 2020 року Божого в Храмі Святих Жінок-Мироносиць Православної Церкви України Тернопільсько-Бучацької Єпархії о 10 год. розпочнеться Божественна літургія Святителя Йоана Золотоустого.

По закінченні літургії: до п’ятої річниці упокоєння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України МЕФОДІЯ Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (2000-2015) відбудеться панахида.

О 12 год. настоятелем Романом Будзинським буде презентовано унікальне факсимільне видання Пересопницького Євангелія.

Запрошуємо усіх долучитись до спільної молитви

29 січня – день пам’яті убитих студентів під Крутами

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) або 17 (30) січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам’ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Одночасно з ним у Києві розпочалося третє більшовицьке повстання, яке змусило у вирішальний момент розвернути підкріплення, направлене на цей напрямок, на його придушення.

Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

У бою під Крутами оборонці української державності виконали наказ командування і зупинили стрімкий наступ ворога. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Сучасників особливо вразило поховання 27 сильних в повному розквіті сил юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти».

* * *

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців.
Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

1918

Вітання з Днем Народження всечесного протоієрея Романа Будзинського!

Від братії, прихожан та парафіян храму, вітаємо сьогодні із днем народження всечесного протоієрея Романа, настоятеля храму святих Жінок Мироносиць.

Нехай Господь прийме Ваше служіння, обдаровує всіма благодатями, посилає довгих років життя та спасіння душі.

Великий дар Господь Вам зволив дати –
Пастерем поставив між людьми,
І владу дав, щоб нам гріхи прощати,
Нас всіх вчинити Божими дітьми.
На Ваше слово сам Спаситель з неба
Невидимо приходить на престіл
І Тілом-Кров’ю наші душі кормить
Із ваших рук в Літургії святій.
Із ваших уст Він нас навчає віри,
І Божих правд і правого життя
В трудних часах хоронить від зневіри,
Проводить всіх до вічного життя.
Тож хай Господь Вам щедро помагає,
Продовжить вік, примножить своїх ласк.
Нехай любові з неба посилає
Сьогодні, завтра і повсякчас!

Многая літа!

З Днем Соборності, Україно!

Соборність означає для нас надзвичайно багато. І не лише тому, що походження цього слова безпосередньо пов’язане з християнським вченням та походить від старослов’янського «съборъ», тобто збори, зібрання. Не лише тому, що Церква Христова є Вселенською (Καθολική) Церквою, а за слов’янським перекладом Символу віри, який дійшов до нас від святих Кирила і Мефодія, – Соборною. Не лише тому, що соборність – богословське поняття, яке означає єдність, цілісність Церкви, об’єднання всіх її членів під її Головою – Господом нашим Ісусом Христом. Для нас, українців, соборність означає й історичний факт державного єднання, коли 101 рік тому на площі перед Собором святої Софії – храмом, який уособлює духовну єдність та велич княжої Київської держави – урочисто проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в єдину державу.

Згадуючи ті події та ціну, яку було заплачено, і яку ми нині змушені платити за право жити у незалежній державі, маємо найперше зробити висновок: наша сила – в єдності! Не розділені, а об’єднані вірою, любов’ю і прагненням кращого майбутнього для України, з Божою допомогою ми здатні подолати багато труднощів і перепон, перемогти ворога і нарешті здобути справедливий мир. І лише в єдності ми здатні його зберегти.

Тож бажаю всім нам мудрості від Бога, зваженості у рішеннях, розсудливості та далекоглядності, щоби власними діями не похитнути наш спільний дім – Україну, а зміцнити його. Сьогодні помолімося разом за єдність нашого народу, держави та одного з її наріжних каменів – Української Православної Церкви!

 

Джерело Митрополит Епіфаній

Добре бігати разом із гнаним Христом

Проповідь Олександра (Драбинко), митрополита  Переяславського і Вишневського 11 січня 2015 року в першу неділю після Різдва з видання «Бути вдячним Богові» – К.: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира

Христос рождається! Славімо Його!

Біжи в Єгипет (…) бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його, – читаємо ми в євангеліста Матфея слова, звернені до Іосифа Обручника (Мф. 2:13).

Добре бігти із гнаним Христом. Благим є ховатися з Ним у темряві ночі. Благим є бути разом із гнаним Христом безпритульним. Благим є блукати із гнаним Христом від міста до міста, від дому до дому. Той, хто біжить із Христом від земного царя, біжить у Царство Небесне. Той, хто ховається із Христом у темряві ночі, ховається з Ним від земних царів заради незгасаючого Світла. Той, хто блукає з Ним від земних царів заради незгасаючого Світла. Той, хто блукає з Ним від міста до міста, від дому до дому, прямує в Град Вишній, йде в Дім Отчий.

Бувають часи, коли християнам здається, що Христу, нарешті, є де прихилити голову на їхній землі. Вони вибодовують Христу величні храми. Вони присвячують Христу свої міста і країни. Вони пишуть про Христа безліч книг… Люди вважають, що гнаний Христос, нарешті, знайшов у їхньому середовищі й культурі прилисток. «Ми – дім Бога Живого», – гордо вторимо ми апостолу Павлу, вважаючи, що в наших державах і містах уже запанувала Божа Правда.

Проте, допускаючи у свої серця й міста неправду і брехню, ми перетворюємося з Божих друзів на Христових гонителів. Христос приходить, аби побачити присвячені Йому храми й міста. І помічає, що люди, які там зібралися, потребують не Його, а величі земної. Задовольняються зовнішнім і забувають про внутрішнє. Ігнорують головне і витрачають сили на другорядне. Не прагнуть справжнього, а спокушаються несправжнім, фальшивка.

Є й інші часи. Є часи, коли люди на собі відчувають тяжкі обставини, за яких жив Христос. Є часи, коли мільйони людей втрачають роботу, житло. майно… Втрачаючи житло й роботу, ми стаємо сприйнятливішими для Христової любові. Втрачаючи звичне почуття захищеності, ми стаємо більш відкритими Богу.

Нам із вами випала доля жити в країні, що зазнала неочікуваної агресії з боку сусідньої держави. Багатьом нашим співвітчизникам випала доля війни та поневірянь. Подібно до святого сімейства, яке тікало від царя Ірода, понад мільйон наших співгромадян торік залишили зону війни на Донбасі, охопленому хаосом, розрухою.

Якою є наша доля? Смуток чи радість, порятунок чи загибель несе нам те, свідками чого стали ми у XXI ст.?

Жити за часів, коли християни безтурботно вважають, що Христос більше не є гнаним в їхньому суспільстві, небезпечно. Такі – комфортні – часи спонукають нас до духовного сну.  Задовольнившись зовнішнім, формальним торжеством християнства, ми можемо забути про те, що Бог шукає серця, а не будівлі…

Жити в часи війни – справжня катастрофа. Вас можуть убити. Ваші діти можуть опинитися на лінії фронту. Ваш будинок можуть пограбувати і навіть спалити вщент. Ваші заощадження може знищити інфляція… Та ці часи мають і свої переваги. Війна ставить людину віч-на-віч із проблемою смерті. «Я смертна»,  – розуміє на війні людина. І починає мужньо шукати сенс свого життя. «Навіщо я народилася? Навіщо живу? У чому сенс страждань, які я бачу і відчуваю?» Переймаючись цими питаннями, людина наближається до Бога. Немає вже в ній вчорашньої самовпевненості. Немає вчорашньої легковажності. «Я можу скоро померти», – думає людина на війні. І, долаючи жах смерті, починає шукати Бога, починає шукати ту єдину Істоту, Яка може привнести в її життя справжній сенс.

Війна – це час відкритого гоніння людей на Христа. Вбивство, розбій, тортури, знущання над полоненими. Усе це ми робимо не нашим ворогам, а Христу… «Ми – православна армія Донбасу!» – кричать безумці. Ви православна армія? Та невже ви справді вірите, що Христос перебуває з вами, коли ви вбиваєте в Його ім’я? Хто навчив вас цьому? Які пророки та які старці? Христос перебуває з вами, коли ви ненавидете? Бог із вами, коли ви стріляєте в єдиновірних братів-християн?.. Можливо, цими людьми й не керують меркантильні інтереси. Я вірю і знаю, що серед них є люди, які цінують свій зв’язок із Церквою та Православ’ям. Однак не треба гнівити Бога. Не треба прикривати свій гріх ім’ям Христа. Чи, може, в нас різні Христи?..

Христос уникає товариства царя Ірода та його слуг. Він шукає не тих, хто гордо написав на своєму прапорі: « З нами Бог!». Христос схиляє Своє лице до того, хто Його по-справжньому потребує. Христос обирає не сторони, а чистоту серця. Він із тими, хто страждає. Христос перебуває з тим, кому сьогодні ніде прихилити голову, з тим, хто відчуває голод і шукає роботу…

Христос не з тим, кого ми вважаємо правим у конфлікті. Він із тими, хто береже себе від ненависті та гніву, з тими, хто утримується від насильства й беззаконь. Ми чуємо: «Ми – еліта нації. Ми захищаємо нашу країну. А отже, суспільство має заплющувати очі на деякі наші вчинки». На жаль, не всі, хто сьогодні захищає Україну, роблять це по-християнському. Не всі утримуються від невиправданого насильства…

Церква благословляє своїх чад зі зброєю в руках захищати свою країну та ближніх у разі зовнішньої агресії. Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх, – каже Христос (Ін. 15:13). Але згадаймо й інші слова Спасителя: питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платою вашою (Лк. 3:14).

Господь не сказав воїнам: залиште свою службу, бо вона стоїть на заваді вашому спасінню. Він лише висунув до них зрозумілі всім моральні вимоги. Нікого не кривіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платою вашою. Спробуймо переадресувати ці слова Христа тим, хто сьогодні бере участь у військовому конфлікті на сході. Ось слова, які, на мою думку, сказав би сьогодні нашим воїнам Христос: не вдавайтеся до насильства там, де це не виправдано; не творіть неправдивих справ; збережіть руки чистими від крадіжок і грабежів.

Війна – це одне з найстрашніших випробувань у житті людини. Але й це важке випробування у житті людини. Але й це важке випробування душа християнина може подолати, зберігши свою єдність з Богом. «Ти за білих чи за червоних?» – запитували люди одне одного під час громадянської війни в Росії. «Ти з тими, хто захищає свою землю, чи з окупантами?» – стояв вибір перед воїнами за часів Другої світової. Але хоч би з ким ми воювали, хоч би яким аморальним здавався наш супротивник, ми ніколи не можемо сказати, що Бог із нами тільки тому, що наші вороги ще гірші, ніж ми. Гордовита самовпевненість про обраність є мерзенною в очах Божих. А ідеологи, що породжують її, – фарисеї, антихристи, боговбивці!

Із ким сьогодні Христос? Син Божий прийшов на землю, щоб розділити страждання та біль синів людських. Христос із тими, хто страждає. Христос таємничо супроводжує біженця. Христос невидимо плаче з матір’ю, яка оплакує свого загиблого на війні сина. Христос не залишає пораненого і вирушає в морок підвалу з полоненим.

Христос із тими, хто навіть у страшних умовах війни зберігає чистоту свого серця. Христос із тими, хто втримує свої руки від насильства. Христос із тими, кого привела на війну не жадоба насильства, а бажання душу свою покласти за ближніх.

«Біжи!» – сказав ангел Йосифу. І той узяв Немовля і вночі вирушив до Єгипту. «Біжи від насильства, біжи від гріха, біжи від ненависті!» – каже нашій душі сьогодні Господь…

Добре бігти із гнаним Христом. Благо є ховатися з Ним у темряві ночі. Благо є бути разом із гнаним Христом безпритульним. Господи, Ісусе Христе, не цурайся нашої примітивності. Прости наші гріхи. Благослови нам мандрувати з Тобою від міста до міста, від дому до дому, аби коли закінчиться це життя, увійти з тобою в Дім Отця Твого, вступити у Град Вишній!

Христос народився! Славимо Його!

Із палкою молитвою та щирим серцем складаємо сьогодні подяку Господу Богу за те, що Він і цього року удостоїв нас дочекатись славного свята Різдва Христового. Нехай Боже благословення перебуває на усіх нас, наповнює нас усіма благодатями та щедротами. Нехай світло різдвяної провісниці-зорі освітлює нам шлях до Христа, освітлює шлях праведності та спасіння.

Підносячи молитви до новонародженого Спасителя віддаймо сьогодні Йому всі наші пернживання, всі наші печалі та турботи, адже Христос для того і прийшов на цей світ щоб полегшити наш тягар, нашу гріховну ношу і звільнити нас від цього рабства гріха. Отже вікриймо сьогодні наші серця для Христа, для Його саятості, і скуштувавши Боже блаженство ми більше ніколи не повернемось до тлінних земних благ.

Нехай наша душа та наше серце промовить сьогодні богонатхненні слова: “Христе Боже наш, Ти перш усякого віку безстрасно з Безначального Отця засяяв, в останні ж часи від Діви Пречистої несказанно втілився і народився, Ти нас ради зубожілий, та ми Твоїм убозтвом збагатилися, Ти пеленами оповитий як Немовля, і в яслах лежиш, Божеством же все обіймаючи, Сам прийми нашу смиренну хвалу і моління, як хвалу пастирів і поклоніння волхвів з дарунками, і сподоби нас радіти разом з небесним воїнством, і тих, що на землі оспівують Тебе народженого, і спадкоємцями радості вічної покажи, приготовленої для тих, хто достойно святкує Твоє Різдво. Бо Ти Чоловіколюбний і Прославлений з Безначальним Отцем і Пресвятим і Животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас і на віки віків.”

Христос народився! Славимо Його!

Різдво – свято Божої любові!

Возлюблені брати та сестри!

Сьогодні, у дусі нашої віри та молитви, думкою линьмо до міста Вифлиєм, де народився наш Господь Спаситель, Ісус Христос!

У цю святкову, Різдвяну Ніч, кожен із нас нехай уподібнеться, озброється простотою та скромністю пастушків, духовним багатством та мудрістю Східних Царів. І ось коли ми будемо зодягнені у ці чесноти, почуємо ангельську пісню «Слава Вовишніх Богу і на землі Мир між людьми благовоління…».

Приходячи віддати поклін та принести свої молитви младенцю Христу, ми зігріли Його теплом наших сердець, полум’ям нашої любові, обгорнули убогість та холод Господніх ясел у Різдвяний час, Богонемовля дає нам надію, приносить нам силу, радість та мир.

Він є сенс нашого життя. Тож нехай потік благодаті народженого Спасителя наповнить наші серця, і хай з нього народиться нова Людина, створена на образ і подобу Божу у праведності та Святості!

Вітаючи кожного із Вас з Різдвом Христовим бажаю:

Куті смачної,

Коляди гучної,

Щасливого Різдва,

Та на весь рік добра!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

Митрофорний протоієрей Роман (Будзинський)

Настоятель парафії Святих Жон-Мироносиць ПЦУ ТЄ

2020 року Божого

 

 

 

 

Різдвяне послання архієпископа Тернопільського і Бучацького Тихона Боголюбивим пастирям і всім вірним дітям

Боголюбивим пастирям і всім вірним дітямТернопільської-Бучацької єпархії Православної Церкви України

Христос Рождається!

«Нині приймає Вифлеєм Того, Хто є вічно з Отцем, нині ангел Дитятко народжене, як Бога, вихваляють, і слава Богові на небі і на землі мир, над людьми Боже змилування»
(Стихира Різдву Христовому)

Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Нову еру, нове життя проголосили небожителі в ту далеку Вифлеємську ніч, коли в убогому вертепі безконечний Бог, Небесний Отець дарував світові Свого Єдинородного Сина і в Ньому, і через Нього – мир і вічне благовоління людям.

І сьогодні ця євангельська пісня звучить серед нас, віддалених майже двома тисячоліттями від великого дня Різдва Христового. Ця пісня ангелів радісно наповнює людські душі, преображаючи їх. Ця пісня ангелів охоплює небесне і земне, з’єднує у Вифлеємській печері святість неба з грішною землею.

Різдво Христове воістину є празником світу і оновленням всього створеного. На землю прийшов обіцяний Месія, Примиритель неба і землі, оспіваний ангелами. Божественний Месія постійно був на устах старозавітних пророків, вони проповідували Його пришестя, проголошували Його славу. Своїми богонатхненними проповідями, видіннями вони підтримували і зігрівали віру в оновлення обітниці про Нього в багатьох поколіннях.
«Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель, що Йому буде послух народів.» (Бут. 49:10)

І ось «зійшла над світом ясна зірка» і пітьму старозавітної ночі прорізало небесне світло Нового Завіту. У Вифлеємі народилося «Отроча младо» і приніс Бог на землю нове життя і нові взаємовідносини між людьми. Змінилися відносини між небом і землею і між земнородженими синами Адама, звершився перелом у долі людства, довгі віки старозавітної ночі змінилися «днем спасіння» (2.Кор.6:2)

У Вифлеємських яслах об’явив Бог свою велику любов до людей і своє милосердя над нами. В яслах лежить Богочоловік, Ісус Христос, що принижений терпить недостатки і нужду, пізніше стерпить кривду, переслідування, страсті, муки, смерть на Хресті, яка принесла відкуплення всьому людству. Про завершення Христом примирення людей з Богом св. ап. Павло говорить: «Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його.» (Рим.5:10)

Божий Син, Різдво якого святкуємо сьогодні, прийняв людське тіло, щоб стати нашим Учителем і навчити нас вічних правд Божих. «Я дав вам приклад, щоб і ви так робили, як Я робив», – сказав Христос до своїх апостолів. (Ін. 13:13).

Христос навчив нас відрізняти добро від зла, світло від темряви, а добре діло від гріха. Своїм жертовним життям, упокоренням, працею навчив нас Христос правди про велику вартість нашої душі і як її спасти.

Христос Своїм народженням звістив людям, що всі вони брати, що спільний для всіх Батько – Отець Небесний, що все людство є великою духовною Божою родиною. І це повинно бути для нас основою для нашої братської любові. Милосердя Боже для нас грішних велике.

«Я буду з вами до кінця світу» (Мф.28:20) Був Він у яслах, був на хресті, нині перебуває на святих Престолах у наших церквах.

Господь поблагословив нас і нашу Помісну Православну Церкву новим Предстоятелем Митрополитом Київським і всієї України, який кличе всіх в Україні до єднання. Єднання всіх Православних в Україні в єдину церкву – буде дорогоцінним даром для Народженого у Вифлеємі Христа, бо це Його свята воля «щоб усі були одно, як ти Отче в Мені, і Я в Тобі, щоб і вони в Нас були одно, щоб увірував світ, що Ти Мене послав.» (Ін. 17:21)

Як колись при Вифлеємскьих яслах зібрались ангели, волхви-мудреці, пастухи, щоб віддати хвалу Богові, так і тепер закликаю всіх Вас, боголюбиві пастирі, дорогі брати і сестри, об’єднуватися довкола Митрополита Епіфанія і очолюваної ним Церкви та дбати про мир, добробут, розквіт нашої Батьківщини.

У празник Різдва Христового складаю Вам, всечесні отці, брати і сестри, сердечні побажання і молю Христа Спасителя, щоб обдарував Ваші душі небесними ласками, спокоєм і вдоволенням.

Нехай Вифлеємська зірка освітлює нам шлях до кращої долі для нашої святої Церкви, для України та гріє нас теплом єднання та любові.

Христос Рождається!
Славімо Його!

З ласки Божої
Архієпископ Тернопільський і Бучацький + ТИХОН

Різдво Христове 2020 року Божого

місто Тернопіль

Різдвяне послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним України

Дорогі брати і сестри!

Христос народився!

Славімо Його!

«Сьогодні звершилося те, через що колись печалилися праотці, що провіщали пророки і що бажали бачити праведники», – так через слово проповіді з нагоди Різдва Христового промовляє до нас святитель Іоан Золотоустий крізь століття і продовжує: «”Бог на землі з’явився у плоті і перебував між людьми” (Варух. 3: 38). Тому радіймо і веселімося, улюблені. Бо коли Іоан, ще перебуваючи в утробі матері, заграв радісно під час приходу Марії до Єлизавети, то тим більше ми, які дивимося не на Марію, а на Самого Спасителя нашого, народженого сьогодні, повинні радіти і веселитися, захоплюватися й дивуватися величі домоправління [Божого], яке перевершує всякий розум. Уявімо, як було б велично, якби ми побачили сонце, яке зійшло з небес, іде по землі і виливає на всіх своє проміння. Якщо ж було б дивно бачити таку подію із видимим для всіх світилом, то подумаймо і розсудімо тепер, як велично бачити Сонце правди, Яке виливає Своє проміння з нашої плоті і просвічує наші душі».

Ці думки святителя Іоана Золотоустого перегукуються з такими євангельськими словами: «Слово стало плоттю і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу як Єдинородного від Отця […]. Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив» (Ін. 1: 14, 18).

Лише уявімо собі, які почуття охопили б нас, якби саме зараз Бог постав тут, посеред нас, у всій Своїй невимовній та неосяжній величі й славі? Якби зараз явив нам цю велич і славу «Цар царюючих і Господь пануючих, єдиний, Який має безсмертя і живе в неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може» (1 Тим. 6: 15 – 16). Але ж саме це і відбувається нині! Саме це явлення Бога між людьми святкуємо ми тепер! І не у величі невимовній, а в убогості та смиренні, не на престолі небесному, а у вертепі земному, не серед незліченних хорів святих ангелів, а серед ще підвладного гріху людства як Немовля у яслах приходить і являє Себе Той Самий Бог!

І не просто з’являється людям, як у видіннях і голосі таємничо являв Він Себе в попередні часи Старого Завіту пророкам і праведникам, але приходить у цей світ, який Він Сам створив, приймає всю повноту людської природи і, залишаючись істинним Богом, стає також істинною Людиною.

Пришестя у світ і втілення Сина Божого має ясну і визначену мету: воно стверджує любов Божу до нас, яка виявляється у хресній жертві Господа Ісуса Христа заради спасіння всього людства від рабства гріху та від смерті. Саме про це нам свідчить Євангеліє: «Так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3: 16).

Отже, ми святкуємо і вшановуємо не просто історичну подію з минулого, але знову і знову нагадуємо собі, що Син Божий народився від Духа Святого і Марії Діви не задля Себе Самого, а заради нас та заради нашого спасіння. Тому і закликає Церква в ці дні: «Христос народжується – славте! Христос з небес – зустрічайте! Христос на землі – возносьтеся!» (ірмос 1-ї пісні канону Різдва Христового). І хто чує цей заклик, той не повинен залишатися байдужим. Кому сповіщено ангельські слова, що «нині в місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2: 11), той не може жити далі так, ніби не знає нічого про це.

Пам’ятаймо слова Сина Божого, звернені до кожного з нас: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує» (Мф. 12: 30).

Отже, святкуючи Різдво Христове, маємо усвідомлювати: Бог здійснив усе, що треба для нашого спасіння. І лише від нас залежить, чи приймаємо ми Його дар, чи віруємо, як навчає нас вірити Христос і Його Церква, чи живемо ми згідно з вірою, додержуючись всього, що заповів нам Спаситель.

Дорогі брати і сестри!

Минув рік від того часу, коли Об’єднавчий собор у храмі Святої Софії в Києві утвердив церковне єднання, а Православна Церква України від Матері-Церкви Константинопольської, з рук Вселенського Патріарха Варфоломія, отримала Томос про автокефалію. У Різдвяний святвечір із Царгороду до Києва було привезено цей історичний документ, який засвідчив, що відтепер і назавжди помісна Українська Православна Церква незалежна та рівна в усьому з іншими Сестрами-Церквами Вселенського православ’я.

За цей рік відбулося багато подій, довелося всім нам пройти і через випробування, однак бачимо, як з Божою допомогою і в поєднанні зусиль усі разом ми досягли багатьох добрих плодів. Помісна Українська Православна Церква зростає і зміцнюється, підтверджуючи свою зрілість. Знову і знову радіємо ми звісткам про рішення помісних Церков послідувати Томосу і мати з Православною Церквою України належне євхаристійне єднання та канонічне спілкування, приймаючи її як свою Церкву-Сестру.

Із того, що вже в минулому зробив для нас Господь, з багатьох виявів Його милості та допомоги, можемо пересвідчитися: якими б складними не здавалися нам виклики та перешкоди, ми зможемо подолати їх. Якщо йтимемо за Христом і Його правдою і збиратимемо разом із Ним, то завжди матимемо добрі плоди не лише для цього тимчасового життя, але і для вічності. Тому в році, що розпочинається, нам також належить багато потрудитися.

Знову і знову повторюємо заклик до єднання до всіх наших братів і сестер, хто ще має сумніви щодо майбутнього шляху для Української Православної Церкви. Двері помісної Церкви і наші серця відкриті для вас!

Дорогі брати і сестри!

У ці святкові дні сердечно вітаю всіх вас із Різдвом Христовим та Новим роком. Вітаю Президента, Парламент та Уряд України. Наші спільні сердечні вітання звертаємо до мужніх захисників України – військовослужбовців та всіх, хто протистоїть агресії проти нашої Батьківщини, захищає її незалежність, територіальну цілісність та суверенітет. Ми просимо в Бога, щоб Він оберігав вас від усякого зла.

Минулого року з полону і несправедливого ув’язнення було звільнено багато наших співвітчизників, однак, на жаль, у ці святкові дні, значно більше наших братів та сестер перебувають в умовах окупації, у полоні та за гратами в чужому краї. Ми просимо в Господа милості та опіки для всіх вас і віримо, що наближається день вашого визволення.

У дні святкової радості від усього серця піднесімо молитовну подяку Спасителю Господу Ісусу Христу за милість до нас та за благодіяння Божі, які ми отримали.

Прославляймо Сина Божого, Який народився, в молитвах і в колядках, розділяючи радість у колі своєї родини та з ближніми! Але найбільше потрудімося для того, щоб усе наше життя було сповнене добра й любові, щоб втілити заклик, який звертає до нас Спаситель: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5: 16)!

Христос народився ! Славімо Його!

+Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України,

Предстоятель Православної Церкви України