РОЗКЛАД  БОГОСЛУЖІНЬ НА ПЕРШИЙ ТИЖДЕНЬ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

2.03 ПОНЕДІЛОК
18.00 Велике повечіря, з покаянним каноном Святого Андрія Критського
 
5.03 ЧЕТВЕР
18.00 Велике повечіря, з покаянним каноном Святого Андрія Критського
 
6.03 ПЯТНИЦЯ  
9.00  Літургія Ранішосвячених Дарів, по завершенні служби
Парастас ( заупокійна молитва)
 
7.03 СУБОТА
7.00 Таїнство соборування – молитви на зцілення душі і тіла
9.00 Літургія святого Іоана Золотоустого, по завершенні служби над кожним зокрема відчитуються молитви по індивідуальних потребах.
  Парастас ( заупокійна молитва)
 
8.03 НЕДІЛЯ
1-ша Великого посту Торжество Православя
9.00  Літургія святого Василія Великого
18.00 Вечірнє Богослужіння. Пасія

Безцінний дар — Пересопницьке Євангеліє

23 лютого 2020 року Божого на Тернопільщину доправили примірник факсимільного видання Пересопницького Євангелія — в пам’ять про Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви в п’яту річницю упокоєння Його Блаженства.

Пересопницьке Євангеліє було дуже особливою книгою для Владики Мефодія, він відчував українську суть як ніхто. Водночас Блаженніший тонше за всіх і вірніше за всіх міг оцінити і дати зрозуміти іншим те, що є дійсно самобутнім, оригінальним у книгах нашої культури. Митрополит Мефодій дуже добре відчував гармонію і красу нашої мови. Саме тому до п’ятих роковин з дня спочину вікопомного Митрополита Мефодія, Предстоятеля УАПЦ, головою Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталією Шевчук прийнято рішення — передати безцінну реліквію Тернопільщині, малій Батьківщині Його Блаженства.

Відтепер Пересопницьке Євангеліє — неймовірно цінне письмове надбання українського народу, книга, яка стала першою спробою передати слово Боже живою українською мовою, постійно зберігатиметься в храмі Святих Жінок-Мироносиць Православної Церкви України Тернопільсько-Бучацької Єпархії села Почапинці Тернопільської області, настоятелем якого є колишній секретар і душерозпорядник спочилого Митрополита Мефодія — митрофорний протоієрей отець Роман Будзинський.

На час свого створення Пересопницьке Євангеліє було не просто богослужбової книгою. Перекладене зрозумілою народу мовою, воно стало джерелом доброї вісті про спасіння світу — найважливішої звістки з усіх, що коли-небудь чуло людство. Тому невипадково в оформленні книги майстри використовували найдорожчі з доступних матеріалів: зокрема, мініатюри, орнаменти та заставки містять золото.

Пересопницьке Євангеліє нині знаходиться у спеціалізованому фонді документів Відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені Володимира Івановича Вернадського — унікальному зібранні книжкових пам’яток світового рівня. Фоліант розкриває свої сторінки один раз у п’ять років, коли новообраний президент присягає на вірність своєму народові. Святиня свідчить, наскільки давніми є українські традиції побожного ставлення до Священного Писання. Євангельські тексти багаторазово переписувалися, перекладалися українською літературною мовою та видавалися. Адже якщо молитва до Бога з уст кожної людини звучить однією — рідною для всіх мовою, то народ цілком може обстоювати свою єдність і самобутність.

Одним із послідовників творців Пересопницького Євангелія в ХХ столітті був церковний діяч Іван Огієнко. Останні 30 років присвятив він кропіткому перекладу біблійних текстів. Раніше, в середині XIX століття, талановитий публіцист і історик Пантелеймон Куліш переклав і за підтримки Британського біблійного товариства видав Чотириєвангеліє. Разом зі всесвітньо відомим поетом Тарасом Шевченком письменник перебував у Кирило-Мефодіївському товаристві. Організація об’єднувала діячів, які найбільш чітко усвідомлювали значимість історичної спадщини українського народу.

Будучи членом археографічної комісії, Тарас Григорович звітував про старовинне Пересопницьке Євангеліє. У той час воно зберігалося в Переяславському соборі. Саме із записів Шевченка ми маємо відомості про місцезнаходження і стан фоліанта в ті роки. Стараннями великого українського поета книга з Переяславського собору потрапила до Києво-Печерської лаври.

Одним з великих меценатів, які не обійшли своєю увагою Пересопницьке Євангеліє, був гетьман Іван Мазепа. За його клопотанням для книги виготовили нову палітурку. На форзаці й сьогодні можна побачити розчерк пера гетьмана. Саме Мазепа привіз старовинне Євангеліє в Переяславський собор, звідки воно і вирушило до Печерської лаври.

XVII століття ознаменувалося в Україні відкриттям нових навчальних закладів і розвитком друкарства. Зусиллями київського митрополита Петра Могили розпочато розкопки на місці Десятинної церкви, реставрація Києво-Печерської лаври та Софії Київської.

Час появи пам’ятки світового значення припадає на середину XVI століття. 964 сторінки рукописного тексту «для ліпшого напоумлення люду християнського» — такою метою керувалися творці Пересопницького Євангелія. Книга унікальна не лише канонічною духовністю, а й вишуканою, беззаперечною художньою цінністю.

Відомо, що до 1600 року Євангеліє знаходилося в обителі, де і було написано. Це Пречистенський монастир містечка Пересопниця на Волині.

Михайло Василевич та архімандрит Григорій за дорученням княгині Анастасії Заславської переклали чотири Євангелія живою українською мовою. Робота тривала п’ять років.

До сім’ї християнських народів наша мова увійшла за п’ять століть до написання Пересопницького Євангелія. Наприкінці X століття великий київський князь Володимир хрестив наші землі. Саме з прийняттям християнства Київська Русь набуває величності та могутності. Остаточно християнська віра утвердилася за князювання Ярослава Мудрого. Він спорудив у Києві Золоті ворота і Софійський собор, встановив традицію шанобливого ставлення до книги, відкривши при Софійському соборі бібліотеку. Тут мудрий князь зібрав тлумачів і переписувачів, які працювали над її поповненням.

Продовжуючи справу, розпочату п’ять століть тому, Предстоятель Української Православної Церкви Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) й Академія наук України ініціювали факсимільне відтворення старовинної книги. Цей досить кропіткий процес потребував застосування новітніх досягнень видавничої справи. Підготовка до друку передбачала оброблення сторінок таким чином, щоб вони точно відтворювали оригінал, зберегли відбитки рук, краплі воску й усі ті сліди, які залишив на Євангелії час. Проведено ретельний підбір фарб, що дозволило передати оригінальне оформлення книги, а папір, на якому здійснювався друк, на дотик не відрізняється від пергаменту. За довгі роки свого існування Пересопницьке Євангеліє мало кілька палітурок. До нас дійшли залишки останньої — із зеленого оксамиту. Спочатку ж книга була в обкладинці зі шкіри, прикрашена металевими медальйонами. Саме такий варіант і відтворили. Чотири кутових медальйони зображують євангелістів, повторюючи мініатюри з книги. Центральний — розробили спеціально для перевидання Євангелія. Розмір і вага фоліанта цілком відповідають оригіналу.

Кожна християнська країна має тексти священного писання, які кардинально вплинули на розвиток духовності народу. Європа свято шанує Синайський кодекс, балканські народи бережуть Зографське Євангеліє, національні бібліотеки християнських країн мають у своїх сховищах манускрипти, які доносили до наших предків благу звістку про спасіння світу.

Пересопницьке Євангеліє дозволило українському народові тісніше долучитися до євангельської звістки, таким чином Пересопниця зіграла свою роль у формуванні України, української нації саме як християнської європейської нації.

З належною увагою зберігає Україна Пересопницьке Євангеліє. Це велике надбання великого українського народу. Це перший переклад слова Божого українською мовою, переклад прекрасний, ілюстрований, який з’явився на світ у XVI столітті. Ми з особливою повагою ставимося до цього Євангелія як до стародавньої пам’ятки, як до слова Божого. Сьогодні воно стає здобутком багатьох людей, які цікавляться цим Євангелієм як старожитністю, так і словом Божим, оскільки всім відомо, що народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього.

Пересопницьке Євангеліє передано в дар парафії Жінок-Мироносиць з ініціативи Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова) — громадської організації, метою якої є вшанування пам’яті спочилого Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (правонаступниці Православної Церкви України), Митрополита Київського і всієї України, Блаженнішого Мефодія, опрацювання та видання творчого доробку Блаженнішого Митрополита Мефодія, збереження пам’яті про Його Блаженство, справ соціального служіння, духовного просвітництва та християнського милосердя.

Того ж дня із сумної нагоди п’ятої річниці з дня упокоєння Блаженнішого Митрополита Мефодія духовенством храму за участю православних християн Тернопільщини та гостей з Києва відслужено заупокійну панахиду та піднесено молитву за спочилим у Бозі Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви Митрополитом Мефодієм.

Блаженніший мав якийсь особливий, дуже пронизливий погляд. Він був різнобічною та дуже освіченою людиною. Він цінував українську культуру, багато читав, працював і вимагав від оточення відданої праці. Природжений адміністратор, дипломат, вчитель і приклад для наслідування, непохитний авторитет. Він був дійсно щирою людиною, здатною до беззавітного служіння, виключно відданий правді. Непередбачуваний, Владика умів любити безкорисливо свою Україну і свій рідний народ.

Встановлення співпричастя з Матір‘ю-Церквою було мрією та програмовою метою Блаженнішого Митрополита Мефодія. Владика мріяв про Церкву, яка одночасно була б помісною, тобто повністю незалежною від Москви, та канонічною, тобто такою, що перебуватиме в євхаристичному спілкуванні з Константинополем та іншими Помісними Православними Церквами. Видання Томосу про автокефалію Православної Церкви України та визнання її з боку Церкви Еллади та Олександрійського Патріархату засвідчило, що Українська Автокефальна Церква є невід’ємною частиною Вселенського православ’я та прямує до встановлення спілкування з Повнотою Православної Церкви. І, з історичної точки зору, в цьому новому напрямі незалежного Українського Православ’я є вагомий внесок Митрополита Мефодія.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Пересопницьке Євангеліє – духовний скарб і вічний символ українства

23 лютого 2020 року, в межах проекту з увіковічення пам’яті про Предстоятеля УАПЦ Митрополита Мефодія (Кудрякова), духівник Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія, митрофорний протоієрей отець Роман Будзинський з парафіяльною громадою урочисто зустрів доправлену з Києва факсимільну копію Пересопницького Євангеліє.

Наталія-Михайлівна-Шевчук-ПЦУ-Фонд-памяті-Блаженнішого-Митрополита-Мефодія-УАПЦ

Перед зустріччю святині духовенство, віряни та гості обителі стали учасниками урочистого молебню за Україну та єдність українського православ’я у стінах церкви Святих Жон-Мироносиць.

З пастирським словом до присутніх звернувся отець-настоятель: «Пріоритетним завданням на сьогодні є якість православної церкви. Кожен з нас, ми як єдине тіло Христове повинні відповідально будувати справжню євангельську Українську церкву. Саме цим понад 500 років тому займались прості люди, такі як ми з вами, ті, які писали Пересопницьке Євангеліє. Тільки уявіть собі п’ять років щоденної, кропіткої, зосередженої і молитовної праці… Якою вірою та ревністю в служінні людям і Богу були просякнуті ці надзвичайні люди! Ми сьогодні матимемо унікальну можливість бути дотичними до видання, яким був вражений Тарас Шевченко, тримав у руках Іван Мазепа, захоплено описував Іван Франко. Я надзвичайно схвильований неймовірною подією для нашої парафії, для всієї Тернопільщини – вже скоро ми матимемо можливість доторкнутись до живої історії православної України та скласти подяку Богові за прояв його любові до кожного з нас, хоч ми не гідні такої милості», – зауважив о. Роман Будзинський.

До реліквій, які зберігаються на парафії Святих Жон-Мироносиць, у селі Почапинці ПЦУ ТЄ, тепер додалася ще одна – факсимільне видання Пересопницького Євангелія. Книгу передала в дар голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова) Наталія Михайлівна Шевчук з нагоди відзначення Православною Церквою України 5-ої річниці з дня відходу у вічність Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви Митрополита Київського і всієї України Мефодія (2000–2015).

Тепер усі охочі матимуть нагоду переглянути унікальний подарунок і доторкнутись до духовного скарбу і вічного символу українства. Пересопницьке Євангеліє віднині використовуватиметься не як експонат писемності – історичний раритет, а як богослужбова книга.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

 

АНОНС. 23 лютого –неділя м’ясопусна (про Страшний суд)

23 лютого 2020 року Божого в Храмі Святих Жінок-Мироносиць Православної Церкви України Тернопільсько-Бучацької Єпархії о 10 год. розпочнеться Божественна літургія Святителя Йоана Золотоустого.

По закінченні літургії: до п’ятої річниці упокоєння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України МЕФОДІЯ Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (2000-2015) відбудеться панахида.

О 12 год. настоятелем Романом Будзинським буде презентовано унікальне факсимільне видання Пересопницького Євангелія.

Запрошуємо усіх долучитись до спільної молитви

29 січня – день пам’яті убитих студентів під Крутами

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) або 17 (30) січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам’ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Одночасно з ним у Києві розпочалося третє більшовицьке повстання, яке змусило у вирішальний момент розвернути підкріплення, направлене на цей напрямок, на його придушення.

Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

У бою під Крутами оборонці української державності виконали наказ командування і зупинили стрімкий наступ ворога. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Сучасників особливо вразило поховання 27 сильних в повному розквіті сил юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти».

* * *

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців.
Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

1918

Вітання з Днем Народження всечесного протоієрея Романа Будзинського!

Від братії, прихожан та парафіян храму, вітаємо сьогодні із днем народження всечесного протоієрея Романа, настоятеля храму святих Жінок Мироносиць.

Нехай Господь прийме Ваше служіння, обдаровує всіма благодатями, посилає довгих років життя та спасіння душі.

Великий дар Господь Вам зволив дати –
Пастерем поставив між людьми,
І владу дав, щоб нам гріхи прощати,
Нас всіх вчинити Божими дітьми.
На Ваше слово сам Спаситель з неба
Невидимо приходить на престіл
І Тілом-Кров’ю наші душі кормить
Із ваших рук в Літургії святій.
Із ваших уст Він нас навчає віри,
І Божих правд і правого життя
В трудних часах хоронить від зневіри,
Проводить всіх до вічного життя.
Тож хай Господь Вам щедро помагає,
Продовжить вік, примножить своїх ласк.
Нехай любові з неба посилає
Сьогодні, завтра і повсякчас!

Многая літа!

З Днем Соборності, Україно!

Соборність означає для нас надзвичайно багато. І не лише тому, що походження цього слова безпосередньо пов’язане з християнським вченням та походить від старослов’янського «съборъ», тобто збори, зібрання. Не лише тому, що Церква Христова є Вселенською (Καθολική) Церквою, а за слов’янським перекладом Символу віри, який дійшов до нас від святих Кирила і Мефодія, – Соборною. Не лише тому, що соборність – богословське поняття, яке означає єдність, цілісність Церкви, об’єднання всіх її членів під її Головою – Господом нашим Ісусом Христом. Для нас, українців, соборність означає й історичний факт державного єднання, коли 101 рік тому на площі перед Собором святої Софії – храмом, який уособлює духовну єдність та велич княжої Київської держави – урочисто проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в єдину державу.

Згадуючи ті події та ціну, яку було заплачено, і яку ми нині змушені платити за право жити у незалежній державі, маємо найперше зробити висновок: наша сила – в єдності! Не розділені, а об’єднані вірою, любов’ю і прагненням кращого майбутнього для України, з Божою допомогою ми здатні подолати багато труднощів і перепон, перемогти ворога і нарешті здобути справедливий мир. І лише в єдності ми здатні його зберегти.

Тож бажаю всім нам мудрості від Бога, зваженості у рішеннях, розсудливості та далекоглядності, щоби власними діями не похитнути наш спільний дім – Україну, а зміцнити його. Сьогодні помолімося разом за єдність нашого народу, держави та одного з її наріжних каменів – Української Православної Церкви!

 

Джерело Митрополит Епіфаній

Добре бігати разом із гнаним Христом

Проповідь Олександра (Драбинко), митрополита  Переяславського і Вишневського 11 січня 2015 року в першу неділю після Різдва з видання «Бути вдячним Богові» – К.: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира

Христос рождається! Славімо Його!

Біжи в Єгипет (…) бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його, – читаємо ми в євангеліста Матфея слова, звернені до Іосифа Обручника (Мф. 2:13).

Добре бігти із гнаним Христом. Благим є ховатися з Ним у темряві ночі. Благим є бути разом із гнаним Христом безпритульним. Благим є блукати із гнаним Христом від міста до міста, від дому до дому. Той, хто біжить із Христом від земного царя, біжить у Царство Небесне. Той, хто ховається із Христом у темряві ночі, ховається з Ним від земних царів заради незгасаючого Світла. Той, хто блукає з Ним від земних царів заради незгасаючого Світла. Той, хто блукає з Ним від міста до міста, від дому до дому, прямує в Град Вишній, йде в Дім Отчий.

Бувають часи, коли християнам здається, що Христу, нарешті, є де прихилити голову на їхній землі. Вони вибодовують Христу величні храми. Вони присвячують Христу свої міста і країни. Вони пишуть про Христа безліч книг… Люди вважають, що гнаний Христос, нарешті, знайшов у їхньому середовищі й культурі прилисток. «Ми – дім Бога Живого», – гордо вторимо ми апостолу Павлу, вважаючи, що в наших державах і містах уже запанувала Божа Правда.

Проте, допускаючи у свої серця й міста неправду і брехню, ми перетворюємося з Божих друзів на Христових гонителів. Христос приходить, аби побачити присвячені Йому храми й міста. І помічає, що люди, які там зібралися, потребують не Його, а величі земної. Задовольняються зовнішнім і забувають про внутрішнє. Ігнорують головне і витрачають сили на другорядне. Не прагнуть справжнього, а спокушаються несправжнім, фальшивка.

Є й інші часи. Є часи, коли люди на собі відчувають тяжкі обставини, за яких жив Христос. Є часи, коли мільйони людей втрачають роботу, житло. майно… Втрачаючи житло й роботу, ми стаємо сприйнятливішими для Христової любові. Втрачаючи звичне почуття захищеності, ми стаємо більш відкритими Богу.

Нам із вами випала доля жити в країні, що зазнала неочікуваної агресії з боку сусідньої держави. Багатьом нашим співвітчизникам випала доля війни та поневірянь. Подібно до святого сімейства, яке тікало від царя Ірода, понад мільйон наших співгромадян торік залишили зону війни на Донбасі, охопленому хаосом, розрухою.

Якою є наша доля? Смуток чи радість, порятунок чи загибель несе нам те, свідками чого стали ми у XXI ст.?

Жити за часів, коли християни безтурботно вважають, що Христос більше не є гнаним в їхньому суспільстві, небезпечно. Такі – комфортні – часи спонукають нас до духовного сну.  Задовольнившись зовнішнім, формальним торжеством християнства, ми можемо забути про те, що Бог шукає серця, а не будівлі…

Жити в часи війни – справжня катастрофа. Вас можуть убити. Ваші діти можуть опинитися на лінії фронту. Ваш будинок можуть пограбувати і навіть спалити вщент. Ваші заощадження може знищити інфляція… Та ці часи мають і свої переваги. Війна ставить людину віч-на-віч із проблемою смерті. «Я смертна»,  – розуміє на війні людина. І починає мужньо шукати сенс свого життя. «Навіщо я народилася? Навіщо живу? У чому сенс страждань, які я бачу і відчуваю?» Переймаючись цими питаннями, людина наближається до Бога. Немає вже в ній вчорашньої самовпевненості. Немає вчорашньої легковажності. «Я можу скоро померти», – думає людина на війні. І, долаючи жах смерті, починає шукати Бога, починає шукати ту єдину Істоту, Яка може привнести в її життя справжній сенс.

Війна – це час відкритого гоніння людей на Христа. Вбивство, розбій, тортури, знущання над полоненими. Усе це ми робимо не нашим ворогам, а Христу… «Ми – православна армія Донбасу!» – кричать безумці. Ви православна армія? Та невже ви справді вірите, що Христос перебуває з вами, коли ви вбиваєте в Його ім’я? Хто навчив вас цьому? Які пророки та які старці? Христос перебуває з вами, коли ви ненавидете? Бог із вами, коли ви стріляєте в єдиновірних братів-християн?.. Можливо, цими людьми й не керують меркантильні інтереси. Я вірю і знаю, що серед них є люди, які цінують свій зв’язок із Церквою та Православ’ям. Однак не треба гнівити Бога. Не треба прикривати свій гріх ім’ям Христа. Чи, може, в нас різні Христи?..

Христос уникає товариства царя Ірода та його слуг. Він шукає не тих, хто гордо написав на своєму прапорі: « З нами Бог!». Христос схиляє Своє лице до того, хто Його по-справжньому потребує. Христос обирає не сторони, а чистоту серця. Він із тими, хто страждає. Христос перебуває з тим, кому сьогодні ніде прихилити голову, з тим, хто відчуває голод і шукає роботу…

Христос не з тим, кого ми вважаємо правим у конфлікті. Він із тими, хто береже себе від ненависті та гніву, з тими, хто утримується від насильства й беззаконь. Ми чуємо: «Ми – еліта нації. Ми захищаємо нашу країну. А отже, суспільство має заплющувати очі на деякі наші вчинки». На жаль, не всі, хто сьогодні захищає Україну, роблять це по-християнському. Не всі утримуються від невиправданого насильства…

Церква благословляє своїх чад зі зброєю в руках захищати свою країну та ближніх у разі зовнішньої агресії. Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх, – каже Христос (Ін. 15:13). Але згадаймо й інші слова Спасителя: питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платою вашою (Лк. 3:14).

Господь не сказав воїнам: залиште свою службу, бо вона стоїть на заваді вашому спасінню. Він лише висунув до них зрозумілі всім моральні вимоги. Нікого не кривіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платою вашою. Спробуймо переадресувати ці слова Христа тим, хто сьогодні бере участь у військовому конфлікті на сході. Ось слова, які, на мою думку, сказав би сьогодні нашим воїнам Христос: не вдавайтеся до насильства там, де це не виправдано; не творіть неправдивих справ; збережіть руки чистими від крадіжок і грабежів.

Війна – це одне з найстрашніших випробувань у житті людини. Але й це важке випробування у житті людини. Але й це важке випробування душа християнина може подолати, зберігши свою єдність з Богом. «Ти за білих чи за червоних?» – запитували люди одне одного під час громадянської війни в Росії. «Ти з тими, хто захищає свою землю, чи з окупантами?» – стояв вибір перед воїнами за часів Другої світової. Але хоч би з ким ми воювали, хоч би яким аморальним здавався наш супротивник, ми ніколи не можемо сказати, що Бог із нами тільки тому, що наші вороги ще гірші, ніж ми. Гордовита самовпевненість про обраність є мерзенною в очах Божих. А ідеологи, що породжують її, – фарисеї, антихристи, боговбивці!

Із ким сьогодні Христос? Син Божий прийшов на землю, щоб розділити страждання та біль синів людських. Христос із тими, хто страждає. Христос таємничо супроводжує біженця. Христос невидимо плаче з матір’ю, яка оплакує свого загиблого на війні сина. Христос не залишає пораненого і вирушає в морок підвалу з полоненим.

Христос із тими, хто навіть у страшних умовах війни зберігає чистоту свого серця. Христос із тими, хто втримує свої руки від насильства. Христос із тими, кого привела на війну не жадоба насильства, а бажання душу свою покласти за ближніх.

«Біжи!» – сказав ангел Йосифу. І той узяв Немовля і вночі вирушив до Єгипту. «Біжи від насильства, біжи від гріха, біжи від ненависті!» – каже нашій душі сьогодні Господь…

Добре бігти із гнаним Христом. Благо є ховатися з Ним у темряві ночі. Благо є бути разом із гнаним Христом безпритульним. Господи, Ісусе Христе, не цурайся нашої примітивності. Прости наші гріхи. Благослови нам мандрувати з Тобою від міста до міста, від дому до дому, аби коли закінчиться це життя, увійти з тобою в Дім Отця Твого, вступити у Град Вишній!

Христос народився! Славимо Його!

Із палкою молитвою та щирим серцем складаємо сьогодні подяку Господу Богу за те, що Він і цього року удостоїв нас дочекатись славного свята Різдва Христового. Нехай Боже благословення перебуває на усіх нас, наповнює нас усіма благодатями та щедротами. Нехай світло різдвяної провісниці-зорі освітлює нам шлях до Христа, освітлює шлях праведності та спасіння.

Підносячи молитви до новонародженого Спасителя віддаймо сьогодні Йому всі наші пернживання, всі наші печалі та турботи, адже Христос для того і прийшов на цей світ щоб полегшити наш тягар, нашу гріховну ношу і звільнити нас від цього рабства гріха. Отже вікриймо сьогодні наші серця для Христа, для Його саятості, і скуштувавши Боже блаженство ми більше ніколи не повернемось до тлінних земних благ.

Нехай наша душа та наше серце промовить сьогодні богонатхненні слова: “Христе Боже наш, Ти перш усякого віку безстрасно з Безначального Отця засяяв, в останні ж часи від Діви Пречистої несказанно втілився і народився, Ти нас ради зубожілий, та ми Твоїм убозтвом збагатилися, Ти пеленами оповитий як Немовля, і в яслах лежиш, Божеством же все обіймаючи, Сам прийми нашу смиренну хвалу і моління, як хвалу пастирів і поклоніння волхвів з дарунками, і сподоби нас радіти разом з небесним воїнством, і тих, що на землі оспівують Тебе народженого, і спадкоємцями радості вічної покажи, приготовленої для тих, хто достойно святкує Твоє Різдво. Бо Ти Чоловіколюбний і Прославлений з Безначальним Отцем і Пресвятим і Животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас і на віки віків.”

Христос народився! Славимо Його!