ВРЦіРО оголошує 25 березня Днем загальної молитви і посту за Україну

ЗАКЛИК

Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій

до загальної молитви і посту за Україну

У доповнення до нашого попереднього Заклику щодо профілактики поширення коронавірусу та усвідомлюючи свою відповідальність за здорове майбутнє українського суспільства, збереження демократичних здобутків держави і поваги до гідності людини, її прав і свобод, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій звертається до всіх людей доброї волі з закликом приєднатися до загальної молитви і посту (для тих, кому дозволяє стан здоров’я) за Україну.

Історія свідчить, що єднання народу та взаємодопомога один одному під час складних життєвих випробувань є важливим і ефективним засобом перемоги епідемій, стихійних лих, економічних криз. Однак для усіх віруючих ще більш важливим є усвідомлення того, що лише з Божою допомогою та мудрістю людина може пройти ці складні часи гідно, зі спокоєм у серці, з тверезим розумом.

З цією метою Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій оголошує 25 березня 2020 року Днем загальної молитви і посту за Україну.

Ми закликаємо віруючих різних конфесій, а особливо тих в нашій державі, від кого зараз залежить ухвалення складних та відповідальних рішень, у цей день проявити смирення і покаяння перед Богом, залишаючись кожен у місці свого перебування. Закликаємо всіх віруючих звернутися до Всевишнього з молитвою про захист життя та здоров’я кожної людини, подання допомоги у боротьбі з пандемією, про лікарів та всіх, хто жертовно служить ближнім, про зцілення уражених хворобою, про мудрість і наснагу щодо вжиття практичних заходів для недопущення поширення коронавірусу в Україні та світі. Нехай Господь надихне кожного, особливо серед наділених владою, мудро і відповідально діяти щодо надання допомоги нужденним, хворим і особам літнього віку, розроблення плану підтримки самозайнятих осіб і тих сімей, які через карантин залишилися без засобів до існування.

Бережімо віру, мир і спокій у наших серцях. З Божою допомогою виклик, що постав перед усіма нами, буде подоланий, в тому числі завдяки особистій відповідальності кожного щодо дотримання гігієни та вимог карантину, злагодженим профілактичним діям, відважності наших лікарів, усього медперсоналу і працівників інших відповідальних галузей.

Прикликаємо Божий захист і благословення на кожного!

Будівельні роботи в Парафії святих Жон-Мироносиць

Релігійна горомада Православної Церкви України в честь Святих Жон-Мироносиць с. Почапинці, Тернопільського району, Тернопільської області в даний час проводить будівельні (штукатурні) роботи.
 
Складаємо щирі слова подяки усім хто долучився та долучається до доброї справи, яка буде оцінена людьми та незабута у Бога, а зі сторони церкви буде підноситись щира молитва до Всемилостивого Господа.
 
Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Молитва за припинення пандемії коронавірусу (COVID-19)

17 березня під час засідання Священного Синоду Української Православної Церкви затвердили текст молитви проти коронавірусу.

Як повідомили в пресслужбі ПЦУ, у зв’язку із запровадженням в Україні карантинних заходів через загрозу поширення коронавірусу було затверджено відповідні практичні настанови та загальний текст молитви. Також плануюють вживати й інші, передбачені церковною традицією молитви.

З текстом молитви, ви можете ознайомитись далі:

Молитва під час пошесті згубної (епідемії)

Господи, Боже наш, багатий милосердям і милістю, що Своїм мудрим Провидінням керуєш нашим життям, вислухай нашу молитву, прийми покаяння за гріхи наші, припини пошесть згубну, яка спіткала нас, як Ти і раніше припиняв згубні пошесті серед людей.

Милосердний Спасителю, захисти здоров’я тих, хто на Тебе уповає. Лікарю душ і тіл наших, дай одужання тим, що хворіють, і підведи їх з ложа недуги та страждань. Благослови, Господи, укріпи і захисти Своєю благодаттю усіх тих, хто з благодійністю і жертовністю піклується про хворих вдома чи в лікарнях. Визволи людей в нашому місті (селі, монастирі), в нашій країні і по всьому світу від пошесті згубної, від хвороб і страждань та навчи нас цінувати життя і здоров’я як Твої дари. Дай нам, Боже, Твій мир і наповни наші серця непохитною вірою в Твій захист, надією на Твою підтримку і любов’ю до Тебе і наших ближніх.

Твоє бо є щоб милувати і спасати нас, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас і навіки віків. Амінь.

ПРОФІЛАКТИКА ЗАХВОРЮВАННЯ

Священний Синод затвердив практичні настанови для єпископату, духовенства і вірних у зв’язку з пандемією коронавірусу

Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України) на засіданні 17 березня 2020 року закликав єпископат, духовенство і паству з уважністю та розумінням поставитися до рекомендацій, рішень та заходів з боку держави і органів місцевого самоврядування й охорони здоров’я у зв’язку із запровадженням в Україні карантинних заходів через загрозу поширення коронавірусу та захворювання COVID-19.

З цього приводу було затверджено відповідні практичні настанови та загальний текст молитви у час згубної пошесті з благословенням вживати й інші, передбачені церковною традицією молитви.

Практичні настанови для єпископату, духовенства і вірних Православної Церкви України
у зв’язку з оголошеною пандемією особливо небезпечної коронавірусної хвороби (COVID-19)

Нижче зазначені затверджені Священним Синодом настанови мають на меті:

– засвідчити турботу Церкви про всіх своїх дітей, як сильних, так і слабких у вірі, розділити з народом тягар вимушених обмежень, пам’ятаючи настанову Писання: «Носіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа» (Гал. 6:2);

– сприяти тому, щоби в першу чергу найбільш уразлива перед загрозою хвороби частина суспільства, люди старшого і похилого віку, залишалися в час згубної пошесті вдома, у найбільш безпечних умовах, бо ми покладаємо всю надію на милосердя і допомогу Господню, але пам’ятаємо і застереження: «не спокушай Господа Бога твого» (Лк. 4:12);

– засвідчити, що прийняті нами обмеження щодо порядку звершення богослужінь та інші зміни і обмеження в церковному житті є проявом сили нашої віри, а не її слабкості, за прикладом сотника, який сказав: «Господи, … самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій», за що удостоївся слів Спасителя: «кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри» (Лк. 7:2-10);

– остерегтися від гарячності у покладанні на свою віру, як це сталося з апостолом Петром, який спочатку пішов по водам, а потім став тонути (Мф. 14:23-32), обіцяв, що залишиться зі Спасителем, якщо навіть усі полишать Його, а потім тричі відрікся від Нього (Мф. 26:33-35,75);

– «не дати приводу тим, хто шукає приводу» (2 Кор 11:12), бо Писання закликає: «бережіться, щоби ця свобода ваша не стала спокусою для немічних» (1 Кор. 8:9)

  1. Враховувати та виконувати законні приписи, розпорядження та карантинні обмеження, які впроваджуються державою, органами місцевого самоврядування та органами охорони здоров’я, не допускати як ігнорування реальної небезпеки, так і проявів паніки.
  2. Сприймати викликані поширенням хвороби зміни та обмеження як аскетичний подвиг стриманості та самообмеження від спілкування (затвору), сутність яких співпадає із метою та практикою посту, пам’ятаючи слова Спасителя: «Коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Мф. 6:6).
  3. Як тимчасовий надзвичайний захід, виявляючи турботу про вірних, в залежності від обмежень, які вводяться органами державної влади та місцевого самоврядування, зокрема на пересування та на роботу громадського транспорту, обмежень щодо можливої кількості одночасного зібрання певної кількості осіб (на 17.03.2020 р. – не більше 10 осіб) – припиняти проведення богослужінь у храмах чи змінювати порядок так, щоби в них брало участь не більше ніж обмежене число осіб.

Божественні літургії проводити за присутності визначеної обмеженням  кількості осіб, просячи мирян залишатися вдома, долучаючись до спільної молитви через засоби відеотрансляції. Бажаючі сповідатися і причаститися можуть це зробити протягом цілого дня, при дотриманні умов приготування. Пастирям у кожному конкретному випадку виявляти належну розсудливість.

  1. Протягом дня храми мають бути відкритими для особистого відвідування і молитви, спілкування зі священнослужителями при додержанні загальних правил. Посилити заходи протиепідемічної безпеки у храмах, використовувати засоби дезінфекції, зокрема для підтримання чистоти ікон та інших святинь.
  2. На час пандемії достатнім виявом шанування святинь (Хреста, ікон, святих мощей) є поклоніння/поклон перед ними, без цілування; зазначене також застосовується до особистих вітань та вияву пошани між членами Церкви, зокрема між священнослужителями і мирянами під час подання благословення. При поданні благословення Хрестом – достатньо здійснити осінення ним, без цілування.
  3. Тимчасово не переносити святині (святі мощі, шановані ікони) з місць їхнього постійного збереження, не організовувати паломництва.
  4. Як тимчасовий надзвичайний захід дозволяється здійснювати причастя вірних Тіла і Крові Христових у той самий спосіб, як це здійснюється священнослужителями під час Літургії Ранішеосвячених Дарів, а саме: приготовлені часточки Тіла, на які лжицею покладено частину Крові (як це робиться при приготуванні запасних Дарів) подавати з дискоса в руки (або лжицею не торкаючись уст) причаснику. При цьому слід уважно роз’яснити обов’язок причасників ретельно спожити Дари. Для обтирання губ використовувати одноразові серветки, які потім спалити у чистому місці. Використовувати для запивки після прийняття Причастя одноразовий посуд або споживати лише антидор.

Церква незмінно зберігає особливе ставлення до Євхаристії, Причастя Тіла і Крові Христових, як до Таїнства, що подається «на зцілення душі і тіла», а не як до споживання їжі (1 Коринфянам 11:20-30). Використання для причастя мирян того ж способу, що і для священнослужителів, продиктоване турботою про немічних у вірі (Рим. 14:1-13) та про те, щоби Таїнство і Церква не піддавалися безпідставній ганьбі від зовнішніх.

  1. Дозволити подавати Причастя запасними Дарами всім, хто звертається про це, у будь-який час, як це робиться щодо хворих і у смертельній небезпеці.
  2. При здійсненні Таїнства Сповіді, турбуючись про ближніх та щоби не давати приводу для спокуси, максимально дотримуватися загальних правил щодо «соціальної дистанції» та вищевикладених настанов та допускати практику загальної сповіді.
  3. Враховуючи введені обмеження на можливість одночасних зібрань, не проводити загальних Соборувань, але подавати це Таїнство індивідуально особливо потребуючим у відповідності з його сенсом та традицією.
  4. Таїнство Хрещення і чин похорону здійснювати з дотриманням загальних обмежень щодо числа присутніх.
  5. При наявності можливості та погодних умов дозволяється звершення богослужінь під відкритим небом, біля храмів, при дотриманні правил щодо числа одночасно присутніх та «соціальної дистанції».

Ці настанови можуть змінюватися і доповнюватися з огляду на розвиток ситуації, адже як навчив нас Сам Господь: «субота для людини, а не людина для суботи» (Мк. 2:27).

Заупокійна літія в 71 день народження Блаженнішого Митрополита Мефодія

11 березня 2020 року, у 71-річчя від дня народження блаженної пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова), духовенство Тернопільської єпархії ПЦУ звершило заупокійну літію та урочисто поклали квіти на могилу біля кафедрального храму Різдва Христового в Тернополі.

71 рік з дня народження Блаженнішого Мефодія

11 березня 2020 року Божого, виповнюється 71 рік з дня народження Блаженнішого Мефодія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (2000-2015).

Владика був справді великим трудівником на ниві Христовій, якому доля приготувала в складний час очолити УАПЦ. Мудрий пастир і церковний політик. Він смиренно звершував своє архіпастирське служіння на Тернопільській кафедрі зберігаючи та приумножуючи доручене його турботам стадо Христове. З гідністю ніс “тяжкий хрест” відповідальності за долю Православ’я в Україні.

Піднесімо і ми свої щирі молитви за спокій Митрополита Київського і всієї України Предстоятеля УАПЦ Блаженнішого Мефодія, щоби Господь приєднав його торжествуючого собору й церкви первістків, написаних на небесах (Євр. 12:23).

Світла пам`ять! Вічний спокій!

Духовний заповіт Блаженнішого Митрополита Мефодія

ЗАПРОШУЄМО НА ТАЇНСТВО СОБОРУВАННЯ

Вже традиційно під час Великого посту в церкві святих Жон-Мироносиць проходить таїнство Соборування (Єлеєосвячення).  

Цього року Таїнство відбудеться в суботу, 7 березня о 7:00.

Запрошуємо на таїнство Єлеєосвячення усіх християн (від 7 років), хто хоче зцілитися від духовних і тілесних хвороб. 

Контактний телефон: + 38 (067) 793-76-96

Адреса: 47721, Тернопільська область, Тернопільський район, село Почапинці, вулиця Молодіжна, 1б

 

Соборування – таїнство зцілення душі і тіла

Таїнство зцілення душі й тіла — такими словами можна передати сутність цього таїнства, назва якого пішла від практики його звершення декількома священиками — “собором”.

Призначення таїнства Соборування — цілковите зцілення людини. У молитвах, що читаються при звершенні таїнства, неодноразово звертаються до Бога прохання про прощення гріхів страждучого та про його одужання. Саме тілесне зцілення у молитвах таїнства ставиться у залежність від зцілення душевного, для якого необхідне покаяння, тобто прощення гріхів, поєднане з твердою обіцянкою виправити своє життя відповідно до заповідей Божих.

Для звершення таїнства використовується єлей (олія, за можливістю — оливкова). Єлей — один з найдавніших релігійних символів. З сивої давнини це був не тільки їстивний продукт, але й лікувальний засіб, і рідина для світильників, і косметичний засіб. Достаток олії сприймався як ознака благословіння Божого. Єлеєм натирали тіло, змащували волосся. Єлеєм помазували на служіння священиків та царів.

Ще святі апостоли помазували єлеєм хворих, молячись про їхнє зцілення. Про це пише апостол Яків: Хворий якщо хто з вас, нехай покличе пресвітерів Церкви, і нехай помоляться над ним, помазав єлеєм в ім’я Господнє. І молитва віри зцілить недужого, і підніме його Господь; і якщо він зробив гріхи, простяться йому (Якова 14:15). З цього тексту видно, що вже в апостольські часи була практика помазування хворих єлеєм, проте важливо зазначити, що зцілююча сила приписується не самій олії, а “молитві віри”. Наслідком цієї священодії, за словами апостола, є зцілення тіла й прощення гріхів.

Традиційно відправляють це таїнство декілька священиків, не обов’язково сім. Проте у виключних обставинах може відправити і один священик.

Чи прощаються при Соборуванні гріхи? Поза сумнівом, так, якщо людина внутрішньо кається в них, – адже саме з прохання про прощення гріхів починаються молитви про зцілення. Проте важливо пам’ятати, що для каяття у таких серйозних гріхах, які несумісні з перебуванням у Церкві (таких як вбивство, в т.ч. аборти, блуд та перелюб, в т.ч. життя у так званому “цивільному шлюбі” без реєстрації, та відпадіння від віри у різних формах, в т.ч. звернення до інших релігійних практик, до гадалок та “цілителів”, викликання духів, різні форми магії та окультизму, та інші тяжкі гріхи по відношенню до ближніх) — необхідне таїнство Покаяння, тобто сповідь. Сповідь та покаяння для людини, що вчинила тяжкі (“смертні”) гріхи, є власне таїнством повернення, знову приєднанням до Церкви. І зовсім невірним є уявлення про те, що нібито у Соборуванні прощаються виключно забуті гріхи. У молитвах таїнства ніде не йдеться спеціально про “забуті” гріхи, зажди мова йде про повне та цілковите прощення та зцілення.

Соборування не гарантує зцілення. Все залежить виключно від волі Божої, і ми не спроможні змусити Його зробити так, як вважаємо за потрібне. Як пише протопресвітер Олександр Шмеман, згадуючи про те, як під час Свого земного життя Ісус Христос спочатку прощав гріхи людям, яким потім дарував зцілення, “справжнє зцілення людини полягає не в відновленні — на якийсь термін! – її фізичного здоров’я, а у зміненні, справжньому перетворенні її сприйняття хвороби, страждань і власне смерті… Ціль таїнства у зміні самого розуміння, самого прийняття страждань і хвороби, у прийнятті їх як дару страждань Христових, які Він перетворив на перемогу”.

Над ким відправляється таїнство? З апостольського послання бачимо, що йдеться про таких хворих, які самі не можуть прийти до священика. Однак вже з давнини (з IV ст.) відома практика відправи Соборування не вдома у хворого, а у церкві. Пізніше на Заході Соборування стали розуміти як “останнє помазання”, відправляючи його виключно над тими, хто помирає. Для такого розуміння нема підстав, бо ціллю Соборування є зцілення людини, а не передсмертне напуття.

Досі серед православних богословів немає однозначної думки про те, чи можна відправляти Соборування над здоровими людьми. Практика звершення масових соборувань у Великий піст, а подекуди — і у інші пости, розповсюдилась в Українській Церкві тільки останні десятиріччя. Проте вже з Х століття відомі згадки про те, що помазування звершувалося не тільки над власне хворою людиною, життю якої загрожувала серйозна небезпека, але й усіх, хто перебував у її домі. У одному з грецьких рукописів ХІ століття йдеться про те, що разом із хворим помазання можуть прийняти не тільки його домочадці: єлеєм помазують навіть дім, кімнати, двері, стіни, тому що хвороба людини впливає на усіх і усе довкола.

Загальне Соборування відоме і у Грецькій Церкві, звідки воно прийшло на Русь. У XVII столітті цей чин відправлявся у Великий Четвер та Велику Суботу. При цьому і у Греції, і на Русі при загальному Соборуванні людей помазували не сім разів, як коли відправляють таїнство над хворим, а тільки один раз — наприкінці чину.

Останнім часом розповсюдилась практика частого соборування людей, які не мають очевидних хвороб. Робиться це на тій підставі, що усі ми “хворі гріхом”. Це дійсно так, але грішні люди мають перш за все прагнути покаяння та виправлення життя, а не соборування. Потрібна серйозна внутрішня робота.

Підсумовуючи сказане, спробуємо надати декілька практичних рекомендацій для парафіян.

  • Безумовно бажано соборувати людей, які страждають на серйозні хвороби. Думка про те, нібито впродовж однієї хвороби можна соборуватися тільки один раз, не має серйозних підстав.

  • Здорові люди під час Великого посту можуть, але не обов’язково, приймати таїнство Соборування. При цьому соборуватися декілька разів впродовж року не треба, якщо, звісно, людина не захворіла.

  • Соборувати дітей до 7 років можна, якщо вони хворі, в індивідуальному порядку. Нема потреби приводити дітей на загальне Соборування.

  • Соборування не замінює сповідь і Причастя. Щоб покаятися у серйозних гріхах, починати треба не з Соборування, а з покаяння перед Богом та сповіді священику.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

РОЗКЛАД  БОГОСЛУЖІНЬ НА ПЕРШИЙ ТИЖДЕНЬ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

2.03 ПОНЕДІЛОК
18.00 Велике повечіря, з покаянним каноном Святого Андрія Критського
 
5.03 ЧЕТВЕР
18.00 Велике повечіря, з покаянним каноном Святого Андрія Критського
 
6.03 ПЯТНИЦЯ  
9.00  Літургія Ранішосвячених Дарів, по завершенні служби
Парастас ( заупокійна молитва)
 
7.03 СУБОТА
7.00 Таїнство соборування – молитви на зцілення душі і тіла
9.00 Літургія святого Іоана Золотоустого, по завершенні служби над кожним зокрема відчитуються молитви по індивідуальних потребах.
  Парастас ( заупокійна молитва)
 
8.03 НЕДІЛЯ
1-ша Великого посту Торжество Православя
9.00  Літургія святого Василія Великого
18.00 Вечірнє Богослужіння. Пасія

Безцінний дар — Пересопницьке Євангеліє

23 лютого 2020 року Божого на Тернопільщину доправили примірник факсимільного видання Пересопницького Євангелія — в пам’ять про Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви в п’яту річницю упокоєння Його Блаженства.

Пересопницьке Євангеліє було дуже особливою книгою для Владики Мефодія, він відчував українську суть як ніхто. Водночас Блаженніший тонше за всіх і вірніше за всіх міг оцінити і дати зрозуміти іншим те, що є дійсно самобутнім, оригінальним у книгах нашої культури. Митрополит Мефодій дуже добре відчував гармонію і красу нашої мови. Саме тому до п’ятих роковин з дня спочину вікопомного Митрополита Мефодія, Предстоятеля УАПЦ, головою Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталією Шевчук прийнято рішення — передати безцінну реліквію Тернопільщині, малій Батьківщині Його Блаженства.

Відтепер Пересопницьке Євангеліє — неймовірно цінне письмове надбання українського народу, книга, яка стала першою спробою передати слово Боже живою українською мовою, постійно зберігатиметься в храмі Святих Жінок-Мироносиць Православної Церкви України Тернопільсько-Бучацької Єпархії села Почапинці Тернопільської області, настоятелем якого є колишній секретар і душерозпорядник спочилого Митрополита Мефодія — митрофорний протоієрей отець Роман Будзинський.

На час свого створення Пересопницьке Євангеліє було не просто богослужбової книгою. Перекладене зрозумілою народу мовою, воно стало джерелом доброї вісті про спасіння світу — найважливішої звістки з усіх, що коли-небудь чуло людство. Тому невипадково в оформленні книги майстри використовували найдорожчі з доступних матеріалів: зокрема, мініатюри, орнаменти та заставки містять золото.

Пересопницьке Євангеліє нині знаходиться у спеціалізованому фонді документів Відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені Володимира Івановича Вернадського — унікальному зібранні книжкових пам’яток світового рівня. Фоліант розкриває свої сторінки один раз у п’ять років, коли новообраний президент присягає на вірність своєму народові. Святиня свідчить, наскільки давніми є українські традиції побожного ставлення до Священного Писання. Євангельські тексти багаторазово переписувалися, перекладалися українською літературною мовою та видавалися. Адже якщо молитва до Бога з уст кожної людини звучить однією — рідною для всіх мовою, то народ цілком може обстоювати свою єдність і самобутність.

Одним із послідовників творців Пересопницького Євангелія в ХХ столітті був церковний діяч Іван Огієнко. Останні 30 років присвятив він кропіткому перекладу біблійних текстів. Раніше, в середині XIX століття, талановитий публіцист і історик Пантелеймон Куліш переклав і за підтримки Британського біблійного товариства видав Чотириєвангеліє. Разом зі всесвітньо відомим поетом Тарасом Шевченком письменник перебував у Кирило-Мефодіївському товаристві. Організація об’єднувала діячів, які найбільш чітко усвідомлювали значимість історичної спадщини українського народу.

Будучи членом археографічної комісії, Тарас Григорович звітував про старовинне Пересопницьке Євангеліє. У той час воно зберігалося в Переяславському соборі. Саме із записів Шевченка ми маємо відомості про місцезнаходження і стан фоліанта в ті роки. Стараннями великого українського поета книга з Переяславського собору потрапила до Києво-Печерської лаври.

Одним з великих меценатів, які не обійшли своєю увагою Пересопницьке Євангеліє, був гетьман Іван Мазепа. За його клопотанням для книги виготовили нову палітурку. На форзаці й сьогодні можна побачити розчерк пера гетьмана. Саме Мазепа привіз старовинне Євангеліє в Переяславський собор, звідки воно і вирушило до Печерської лаври.

XVII століття ознаменувалося в Україні відкриттям нових навчальних закладів і розвитком друкарства. Зусиллями київського митрополита Петра Могили розпочато розкопки на місці Десятинної церкви, реставрація Києво-Печерської лаври та Софії Київської.

Час появи пам’ятки світового значення припадає на середину XVI століття. 964 сторінки рукописного тексту «для ліпшого напоумлення люду християнського» — такою метою керувалися творці Пересопницького Євангелія. Книга унікальна не лише канонічною духовністю, а й вишуканою, беззаперечною художньою цінністю.

Відомо, що до 1600 року Євангеліє знаходилося в обителі, де і було написано. Це Пречистенський монастир містечка Пересопниця на Волині.

Михайло Василевич та архімандрит Григорій за дорученням княгині Анастасії Заславської переклали чотири Євангелія живою українською мовою. Робота тривала п’ять років.

До сім’ї християнських народів наша мова увійшла за п’ять століть до написання Пересопницького Євангелія. Наприкінці X століття великий київський князь Володимир хрестив наші землі. Саме з прийняттям християнства Київська Русь набуває величності та могутності. Остаточно християнська віра утвердилася за князювання Ярослава Мудрого. Він спорудив у Києві Золоті ворота і Софійський собор, встановив традицію шанобливого ставлення до книги, відкривши при Софійському соборі бібліотеку. Тут мудрий князь зібрав тлумачів і переписувачів, які працювали над її поповненням.

Продовжуючи справу, розпочату п’ять століть тому, Предстоятель Української Православної Церкви Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) й Академія наук України ініціювали факсимільне відтворення старовинної книги. Цей досить кропіткий процес потребував застосування новітніх досягнень видавничої справи. Підготовка до друку передбачала оброблення сторінок таким чином, щоб вони точно відтворювали оригінал, зберегли відбитки рук, краплі воску й усі ті сліди, які залишив на Євангелії час. Проведено ретельний підбір фарб, що дозволило передати оригінальне оформлення книги, а папір, на якому здійснювався друк, на дотик не відрізняється від пергаменту. За довгі роки свого існування Пересопницьке Євангеліє мало кілька палітурок. До нас дійшли залишки останньої — із зеленого оксамиту. Спочатку ж книга була в обкладинці зі шкіри, прикрашена металевими медальйонами. Саме такий варіант і відтворили. Чотири кутових медальйони зображують євангелістів, повторюючи мініатюри з книги. Центральний — розробили спеціально для перевидання Євангелія. Розмір і вага фоліанта цілком відповідають оригіналу.

Кожна християнська країна має тексти священного писання, які кардинально вплинули на розвиток духовності народу. Європа свято шанує Синайський кодекс, балканські народи бережуть Зографське Євангеліє, національні бібліотеки християнських країн мають у своїх сховищах манускрипти, які доносили до наших предків благу звістку про спасіння світу.

Пересопницьке Євангеліє дозволило українському народові тісніше долучитися до євангельської звістки, таким чином Пересопниця зіграла свою роль у формуванні України, української нації саме як християнської європейської нації.

З належною увагою зберігає Україна Пересопницьке Євангеліє. Це велике надбання великого українського народу. Це перший переклад слова Божого українською мовою, переклад прекрасний, ілюстрований, який з’явився на світ у XVI столітті. Ми з особливою повагою ставимося до цього Євангелія як до стародавньої пам’ятки, як до слова Божого. Сьогодні воно стає здобутком багатьох людей, які цікавляться цим Євангелієм як старожитністю, так і словом Божим, оскільки всім відомо, що народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього.

Пересопницьке Євангеліє передано в дар парафії Жінок-Мироносиць з ініціативи Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова) — громадської організації, метою якої є вшанування пам’яті спочилого Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (правонаступниці Православної Церкви України), Митрополита Київського і всієї України, Блаженнішого Мефодія, опрацювання та видання творчого доробку Блаженнішого Митрополита Мефодія, збереження пам’яті про Його Блаженство, справ соціального служіння, духовного просвітництва та християнського милосердя.

Того ж дня із сумної нагоди п’ятої річниці з дня упокоєння Блаженнішого Митрополита Мефодія духовенством храму за участю православних християн Тернопільщини та гостей з Києва відслужено заупокійну панахиду та піднесено молитву за спочилим у Бозі Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви Митрополитом Мефодієм.

Блаженніший мав якийсь особливий, дуже пронизливий погляд. Він був різнобічною та дуже освіченою людиною. Він цінував українську культуру, багато читав, працював і вимагав від оточення відданої праці. Природжений адміністратор, дипломат, вчитель і приклад для наслідування, непохитний авторитет. Він був дійсно щирою людиною, здатною до беззавітного служіння, виключно відданий правді. Непередбачуваний, Владика умів любити безкорисливо свою Україну і свій рідний народ.

Встановлення співпричастя з Матір‘ю-Церквою було мрією та програмовою метою Блаженнішого Митрополита Мефодія. Владика мріяв про Церкву, яка одночасно була б помісною, тобто повністю незалежною від Москви, та канонічною, тобто такою, що перебуватиме в євхаристичному спілкуванні з Константинополем та іншими Помісними Православними Церквами. Видання Томосу про автокефалію Православної Церкви України та визнання її з боку Церкви Еллади та Олександрійського Патріархату засвідчило, що Українська Автокефальна Церква є невід’ємною частиною Вселенського православ’я та прямує до встановлення спілкування з Повнотою Православної Церкви. І, з історичної точки зору, в цьому новому напрямі незалежного Українського Православ’я є вагомий внесок Митрополита Мефодія.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць