Вітаємо зі святом Благовіщення Пресвятої Богородиці

Сьогодні, 7 квітня, наша Свята Православна Церква України відзначає свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, що є одним з найбільших дванадесятих свят.

Шановні віряни!

Наша парафія вітає кожного зі світлим святом Благовіщення Пресвятої Богородиці!

З першими променями теплого весняного сонця, пахощами зораної землі приходить в Україну свято Благовіщення. Саме цього дня вісник Божий, Архангел Гавриїл приніс чудову, благу звістку про майбутнє народження Сина Божого.

Вітаю Вас з величним і світлим святом Благовіщення та щиро бажаю, щоб щастя та добро ніколи не полишало Ваші оселі. Ми прагнемо, щоб кожна родина, кожна людина у цей день відчули радість, тепло та затишок, особливо у такий скрутний час для усього світу!

Нехай Пресвята Богородиця оберігає всіх нас!

Настоятель Парафії святих Жон-Мироносиць

митр. прот. Роман Будзинський

Парафія щиро вітає з днем народження Валентину та маленьку Наталію

Цього тижня день народження святкують дружина настоятеля їмость Валентина та їх донечка Наталка.

Сердечно бажаємо вам відчувати любов близьких та красу навколишнього світу, усією душою прагнути до добрих справ, бажань та мрій. Ви той яскравий вогник тепла, який зігріває усіх, хто знаходиться поруч. 

З нагоди свята ми просимо у Всевишнього для Вас міцного здоров′я, сімейного щастя та душевної благодаті. Нехай Мати Божа покриває Вас своїм омофором, а у Вашому серці завжди живуть віра, надія і любов.

Многая Вам і благая літа!

Настоятель митр. прот. Роман Будзинський

та громада Парафії святих Жон-Мироносиць

Стрітення Господнє

Кожна Євангельська подія, яка згадується Церквою, називається «священною», бо звершилась вона заради нашого з вами, дорогі браття та сестри, освячення і спасіння, через виховання в наших серцях, стремління до Бога, і через пізнання Його Істини.

Сьогодні ж Свята Церква згадує євангельську і, в той же час, історичну подію – Стрітення Господнє! Історія цього величного свята переносить нас в древній Єрусалим, більш як на дві тисячі років назад в минуле. Жив на той час в Єрусалимі праведний старець Симеон, він був дуже благочестивим, і разом з тогочасним людством очікував пришестя в світ Господа нашого Ісуса Христа.

Єгипетський цар Птоломей, який створив Олександрійську бібліотеку, задумав перевести на грецьку мову те, що ми називаємо Старим Завітом, тобто книги пророка Мойсея і пророчі книги юдейського народу. Але цар сумнівався, що переклад буде точним: чи захочуть юдеї відкрити свої потаємні знання для чужих їм людей, чи володіють вони повною мірою знанням грецької мови, чи не буде між ними спірних моментів з приводу того чи іншого місця у писанні? Серед ізраїльтян було обрано 70 мудрих та знаючих обидві мови мужів, “70 тлумачів”. Кожен з них отримав все необхідне для перекладу і трудився окремо від інших. І коли робота була завершена і отримані переклади порівняли, то із здивуванням побачили, що вони слово в слово співпали! Таким дивним і явним чином була показана істинність Богооткровення Старого Завіту, Мойсеєвих та пророчих книг!

Серед перекладачів був і Симеон. Перекладаючи книгу пр. Ісаї, він дійшов до слів: “Ось Діва в утробі зачне і народить Сина” (Іс. 7,14), і засумнівався, що діва, яка не знала чоловіка, може народити, і хотів переправити це місце в тексті, а натомість вписати “жінка”. Але раптом з’явився Ангел, який зупинив його і сказав: “Повір написаному, ти сам скоро переконаєшся, що це пророцтво виповниться, і ти не відчуєш смерті, поки не побачиш Господа, народженого від Чистої і Пренепорочної Діви”… З тих пір минуло майже 270 років. Весь цей період, тобто все своє довге і праведне життя, зігрітий вірою в грядущого Спасителя, очікував праведний Симеон звершення того, про що йому було предріщено Святим Духом через Ангела.

І ось, коли народжений Спаситель на сороковий день свого земного буття був принесений Своєю Пречистою Матір’ю і святим Йосифом Обручником до храму, то праведний Симеон зустрічаючи при храмі із поклику Святого Духа, що цей Младенець і є Той Месія, про Якого пророкував пророк Ісайя, що ця Матір то і є Пречиста Діва, виповнилася його надія: відбулася дивна і довгоочікувана зустріч! З благоговінням і радістю прийняв святий старець в свої обійми Господа і вигукнув: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем всіх людей. Світло на просвідчення язичників і славу людей Твоїх Ізраїля”. Промислом Божим судилось праведному Симеонові, не тільки побачити, але й осягнути старчеськими руками. Він зустрів, прийняв на руки Господа, Того, на кого очікував все земне життя, і Того, до кого з радістю перейшов у вічність.

“Стрітення” – слово старослов’янське, яке означає “зустріч”. Зустріч праведного Симеона – з Господом, людини – з Богом, Старого Завіту – з Новим. Це свято нашої зустрічі з Господом Ісусом Христом.

Ось і ми сьогодні зустрічаємо Господа з тією ж глибокою вдячністю та радістю, з якою зустрів Спасителя, Симеон Богоприємець. Тримав Його на своїх руках і бачив у Ньому звершення всіх давніх пророцтв про те, що настане день, коли ворожнеча між людиною і Богом прийде до кінця. Людина зустрічається з Богом у молитві, в радості, у стражданні і хворобах, особливо у Таїнстві Святого Причастя. Проте часто буває, що ми не помічаємо, не впізнаємо Бога, проходимо повз Нього.

Чистота серця – це перше і найнеобхідніше, що допомагає нам бачити Бога, наблизитися до Нього і жити з Ним і в Ньому. Ось чому так часто Свята Церква від імені всіх і за всіх нас повторює у своїх молитвах: “Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму”. Ми сказали, що нинішній день — це день нашої з вами зустрічі з Христом Спасителем.

Можливостей зустрітися з Богом безліч. Про цю неминучу зустріч треба пам’ятати, до неї треба готуватись. Остання зустріч не залежить від нашого бажання: можна в цьому світі свідомо чи несвідомо зневажати зустрічами з Богом, відкидати їх, але та, остання, зустріч не залежить ані від нашого бажання, ані від нашої готовності. Господи! Сподоби нас пройти земний шлях, з миром промовити своє “нині відпускаєш…” і, зустрівшись із Тобою, почути не грізне – “… ідіть від Мене, прокляті…”, а милостиве Твоє слово: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу”. Амінь.

Митр.прот. Роман Будзинський

 

СВЯТО БОГОЯВЛІННЯ або ЙОРДАН

Свято Богоявлення, відоме в нас під більш поширеною назвою Йордану, пригадує вірним момент хрещення Ісуса Христа в Йордані, підчас якого, по словам св. Письма, явився Бог в усіх видах св. Трійці – Бога Отця, Сина й Святого Духа. В старовину так навечеря Йордану, як і само свято було днем хрещення оглашених, що збиралися перед церквою. В міру поширення християнства, оглашених ставало чимраз менше, поки йорданське свято не обмежилося до самого, до нині практикованого водосвяття; водосвяття відбувається так в навечеря, як і в сам празник, при чому в навечеря освячується воду по церквах, а вдень свята під голим небом, на ріках, потоках і кирницях.

Богоявленську або йорданську воду бережуть вірні цілий рік, деколи навіть приписуючи її лічничу силу. Її пють, відбувши перед тим піст, миють обличча, очі, руки, залежно від звичаю даної околиці і пієтизму, з яким до неї відносяться.

Багато різних звичаїв та традицій повелось у час святкування Водохреща.

Опівночі перед Водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але… ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній…», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.

На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи…» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат…

Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду.

По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була».

В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов’язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці — нещасливий рік для дітей, «граки» — для молодих людей, а як пролетять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й — боронь, Боже — вмиратимуть.

Якщо на Водохрищах дерева вкриті інеєм, то на весні у відповідний день тижня — в п’ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»

Якщо на Водохрища день ясний, соняшний, то хліба в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки» (зони).

Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»: ввечорі на Водохрища його треба винести на річку і висипати на лід.

В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну на протязі цілого тижня після Водохрища — «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».

«Моя теща, — згадує Свирид Галушка, — цілий місяць, було, і сама на річку не йшла, і інших не пускала — така була завзята проти чортів!… Жінка не раз жартома сперечалася з нею: «Та що вони вам, мамо, зробили ті чорти — що ви на них так напосілися?» Де там!… і слухати не хотіла, а тепер, мабуть, у пеклі за все те одвіт держить.

— А, може, в раю?

— Мабуть, ні, бо таким, як вона, — царство їй небесне, — і в пеклі тісно, а про рай — говорити нічого. Така була!»

Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красні були».

На Слобожанщині є повір’я, що в день Водохрищ буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від’їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина; але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилось на воду.

Якщо перед обідом на Водохрища господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв’язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі добрі і м’які, як тісто».

На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохрища сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки — хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду.

На Полтавщині був колись звичай на Водохрища вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою — «щоб здорові і слухняні були».

Якщо ввечорі зустрінеться в лісі вовк, то треба казати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані христили?» Вовк злякається, втече і більше на очі не з’явиться.

У Буковині довго зберігався звичай серед парубків — співати величальних пісень у хаті господаря:

Гей, ти, пане господарю,

В тебе в дворі, як у раю:

В тебе верби груші родять,

В тебе дочки в злоті ходять,

В тебе сини в царя служать,

Царевочку собі дружать,

В царя дочку заручили

Та й додому пригостили.

Гей, ти, пане господарю,

В тебе в дворі, як у раю:

В тебе воли половії,

В тебе плуги золотії,

В тебе двори все кедрові,

В тебе столи калинові,

На них скати все ллянії,

На них блюда циновії.

Гей, ти, пане господарю,

В тебе в полі, як у раю:

В тебе лани, як загаї,

В тебе хліби, як Дунаї,

На них жита, як жар, ситі,

А пшениця — як столиця,

В тебе вівси жубровії,

А ячмені золотиї.

Гей, ти, пане господарю,

В тебе в колі, як у раю:

В тебе коні все турецькі,

В тебе зброї все стрілецькі,

В тебе воли, як стодоли,

А корови, як бороги,

В тебе вівці гори вкрили,

В горах зруби без рахуби.

Гей, ти, пане господарю,

В тебе в скринях, як у раю:

В тебе скрині кованиї,

В них червоні небранії,

В тебе шуби соболеві,

Горностаї королеві,

А жупани — як у пана,

А контуші всі в кожусі.

Гей, ти, пане господарю,

Щасти, Боже, із Йорданом,

І з водицев, і з царицев,

З усім домом, з усім добром,

І з твоєю дружиною,

І з твоєю челядкою,

І з синами-соколами,

І з дочками, як чічками.

Господарю, як королю,

Щасти, Боже, з усім двором,

І з челядкою багатою,

І з ролями і з ланами,

І з сусідами, і з панами,

І з Господом Христом Богом,

На здоров’я, на літ много!

Дай, Боже!

За таке привітання господар обдаровував, бувало щедрівників грішми на церкву. Береза, дякуючи господареві, каже:

«Що ми казали, аби так воно і сталося — і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему миру посполу. Най у вас святиться, веселиться, святая йорданськая водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік. Дай, Боже!»

У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» — три свічки, зв’язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордань» переважно жінки і дівчата. Під час Богослуження «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води.

Як бачимо, «Йордань» або Водохрища — це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.

Нехай Йорданська вода дарує всім нам сил, міцне здоров’я, очищення душ та тіл і стане нашим очищенням перед Богом на дорозі до вічного життя.

ХРИСТОС ХРЕЩАЄТЬСЯ! В РІЧЦІ ЙОРДАН!

 

Святитель Петро Могила, митрополит Київський, Галицький і всієї Русі

Господи Ісусе Христе, молитвами Пречистої Своєї Матері та всіх святих Русі-України об’єднай розпорошених, утверди нашу Церкву, сподоби нас зберегти і примножити її велич, просвіти наші серця незгасаючим Світлом Твоєї благодаті.

Святителю наш Петре, церкви Київської світильнику і похвало! Поглянь із висоти на паству твою, схвильовану бурею напастей та розколів, зглянься на благання нас, недостойних, і вблагай Господа Вседержителя, щоб ми до кінця нашого життя твердо і незмінно зберігали Православну віру.

Христос народився! Славімо Його!

Христос народився! Славимо Його!

Із палкою молитвою та щирим серцем складаємо сьогодні подяку Господу Богу за те, що Він і цього року удостоїв нас дочекатись славного свята Різдва Христового. Нехай Боже благословення перебуває на усіх нас, наповнює нас усіма благодатями та щедротами. Нехай світло різдвяної провісниці-зорі освітлює нам шлях до Христа, освітлює шлях праведності та спасіння.

Підносячи молитви до новонародженого Спасителя віддаймо сьогодні Йому всі наші пернживання, всі наші печалі та турботи, адже Христос для того і прийшов на цей світ щоб полегшити наш тягар, нашу гріховну ношу і звільнити нас від цього рабства гріха. Отже вікриймо сьогодні наші серця для Христа, для Його саятості, і скуштувавши Боже блаженство ми більше ніколи не повернемось до тлінних земних благ.

Нехай наша душа та наше серце промовить сьогодні богонатхненні слова: “Христе Боже наш, Ти перш усякого віку безстрасно з Безначального Отця засяяв, в останні ж часи від Діви Пречистої несказанно втілився і народився, Ти нас ради зубожілий, та ми Твоїм убозтвом збагатилися, Ти пеленами оповитий як Немовля, і в яслах лежиш, Божеством же все обіймаючи, Сам прийми нашу смиренну хвалу і моління, як хвалу пастирів і поклоніння волхвів з дарунками, і сподоби нас радіти разом з небесним воїнством, і тих, що на землі оспівують Тебе народженого, і спадкоємцями радості вічної покажи, приготовленої для тих, хто достойно святкує Твоє Різдво. Бо Ти Чоловіколюбний і Прославлений з Безначальним Отцем і Пресвятим і Животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас і на віки віків.”

Христос народився! Славимо Його!

Церковні свята в січні 2020: календар по днях

Православні церковні свята в січні 2020 року: календар

1 січня, середа – Іллі Муромського Чудотворця. Мучеників Воніфатія Тарсійского, Полієвкта і Тимофія.

2 січня, четвер – Праведного Іоанна Кронштадського, чудотворця. Мученика Ігнатія Богоносця. Ікон Божої Матері «Рятівниця потопаючих» і Новодворської.

3 січня, п’ятниця – Великомучениці Юліанії.

4 січня, субота – Великомучениці Анастасії Узорошительниці.

5 січня, неділя – Мучеників Василя, Макарія, Іоанна. Десяти критських мучеників.

6 січня, понеділок – Різдвяний святвечір. Мучениці Євгенії. Преподобного Миколи Слов’янина.

7 січня, вівторок – Велике свято Різдво Христове. Поклоніння святим волхвам: Мельхіор, Гаспару і Валтасару.

8 січня, середа – Собор Пресвятої Богородиці. Священномученика Євфимія Сардійського. Ікон Божої Матері «Трьох Радощів», «Милостива», «Помічниця в пологах», «Про Тебе радіє», Остробрамської Віленської, Байбузської, Барловської (Блаженне Черево).

9 січня, четвер – Апостола первoмученика Стефана. Преподобного Федора Начертанного, сповідника.

10 січня, п’ятниця – День пам’яті 20000 мучеників, в Нікомидії потерпілих.

11 січня, субота – Мучеників 14000 немовлят, від Ірода у Віфлеємі вбитих. Преподобного Маркела Апамейського.

12 січня, неділя – Святителя Макарія. Праведних Йосифа Обручника, Давида царя і Якова, брата Господнього по плоті.

13 січня, понеділок – Преподобної Меланії Римлянки. Святителя Петра Могили, митрополита Київського.

14 січня, вівторок – Велике свято Обрізання Господнє. День святого Василя Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської.

15 січня, середа – Преставлення і друге знайдення мощей преподобного Серафима Саровського чудотворця. Праведної Юліанії Лазаревської.

16 січня, четвер – Святого пророка Малахія. Мученика Гордія Каппадокійського.

17 січня, п’ятниця – Собор 70 апостолів. День пам’яті преподобного Феоктиста.

18 січня, субота – Водохресний святвечір. Мучеників Феопемпта, Феони волхва.

19 січня, неділя – Велике свято Святе Богоявлення, Водохреща. Кончина святителя Феофана, Затворника Вишенського.

20 січня, понеділок – Собор чесного і славного пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна.

21 січня, вівторок – Преподобних Григорія, чудотворця Печерського, Георгія Хозевита і Еміліана сповідника, Домніки Константинопольської, ігумені.

22 січня, середа – Преподобного Євстратія. Святителя Филипа, митрополита Московського і всієї Русі, чудотворця.

23 січня, четвер – Святителя Феофана, Затворника Вишенського. Преподобного Павла Комельського.

24 січня, п’ятниця – Преподобних Феодосія Великого, Михайла Клопского. Єлецької ікони Божої Матері.

25 січня, субота – Тетянин день. Святителя Сави, архієпископа Сербського. Ікон Божої Матері «Годувальниця», Акафістна, Попська.

26 січня, неділя – Мучеників Єрмила і Стратоніка. Преподобного Іринарха.

27 січня, понеділок – День рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії. Преподобних отців, в Синаї і Раїфі вбитих.

28 січня, вівторок – Преподобних Павла Фівейського та Іоанна Кущника.

29 січня, середа – Поклоніння веригам, що скули апостола Павла. Праведного Максима Тотемського.

30 січня, четвер – Поклоніння першому пустельнику і ченцеві Антонію Великому. Преподобного Антонія Димського.

31 січня, п’ятниця – Святителів Опанаса і Кирила, архієпископів Олександрійських. Преподобних Кирила і Марії, батьків Сергія Радонезького.

Пости в січні 2020 року:

У січні триває Різдвяний піст. Це один із чотирьох багатоденних постів, який починається 28 листопада і триватиме до 6 січня 2020 року.

Одноденні пости в січні 2020 будуть 18, 22, 24, 29 і 31 числа. У дні посту слід виключити з раціону м’ясні та молочні продукти, а також яйця.

В період з 7 по 19 січня відзначаються Різдвяні Святки.

Святитель отче Миколаю моли Бога за нас!

Святитель Мир Лікійський Миколай великий покровитель Христової Церкви. Він своїм життям засвідчив непорушну віру у Господа Бога, сповідування Божим істинам та божественне єднання людини із її Творцем. Будучи праведним перед Богом, він неодноразово допомагав людям як і у духовності так і у земному їх житті: навертав людей до Бога, зцілював, воскрешав із мертвих і що саме головніше – був для людей прикладом для наслідування.

Із життя святого ми добре знаємо, що він був доброю та чуйною людиною. Будучи дитиною заможних людей він віднайшов собі за скарб Господа Бога і змінивши земні скарби на небесні, він допомагав тим у кого не було і куска хліба, хто змушений був заробляти нечестивим способом на харч, хворим та немічним. Знаємо, що і по смерті він не залишив людей свого покровительства. Він допомагав тим хто тонув у морі, хто губився у дорозі, хто не мав дітей, – завжди він старався і старається допомогти усім хто з молитвою просить у нього допомоги.

Із благословення настоятеля храму, протоієрея Романа, у храмі святих Жінок Мироносиць було звершене святкове богослужіння. Вірні мали можливість приступити сьогодні до таїнств сповіді та святого причастя. Після богослужіння маленькі парафіяни отримали смачні подарунки від святого Миколая.

Звершуючи сьогодні богослужіння у честь святителя Миколая, ми возносимо до нього молитви і безперестанно взиваємо: «О, пресвятий i предивний отче Миколаю, утiхо всiх скорботних! Прийми нашу нинiшню хвалу тобi i боговгодним твоїм заступництвом ублагай Господа, щоб спаслися ми од вiчних мук i з тобою Йому спiвали: Алилуя!»

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Покрова Пресвятої Богородиці

Величаємо Тебе, Пресвятая  Діво, і шануємо покрову Твою святу, бо Тебе бачив святий Андрій у церкві, як за нас Ти Христу молилася.

Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці йде в глибоку давнину. Сама назва свята пов’язана з назвою частини одягу Пресвятої Богородиці – головного покривала, або мафорія, який став називатися на Русі «омофором». Серед всіх великих свят Покрова Пресвятої Богородиці шанується українцями особливо. Історія свята бере свій початок у 910 році. У ті часи при імператорі Леву VI Мудрому, та патріарху Макарію, Візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами й Константинополю загрожувала небезпека. 14 жовтня у Царгороді, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, Її пояс і головний покров, святий Андрій Христа ради юродивий а його учень Епіфаній, піднявши очі до неба, побачили, що йде по повітрі Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих. Її супроводжували святий Іоан Хреститель та святий апостол і євангелист Іоан Богослов. Був недільний день і храм був переповнений людьми, які стояли і молилися. Потім Богородиця схилила коліна і слізно молилася за всіх християн. Вона просила у Господа захистити свій народ від усіх ворогів – видимих і невидимих.

Святитель Димитрій повідомляє такі подробиці про чудесне явлення: «Коли святий Андрій та Епіфаній споглядали це чудове видіння, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши молитву, Вона підійшла до престолу і там молилася за народ, який стояв. Після закінчення молитви, зняла з Себе велике і страшне покривало, що блищало як блискавка, яке носила на Пречистій Своїй голові, і, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, простягнула над усім народом, який стояв. Дивні ці мужі довгий час дивилися на це простягнуте над народом покривало і на славу Господню, що блищала, як блискавка; і, доки була там Пресвята Богородиця, видно було і покривало. Після ж Її відходу і воно стало невидимим. Але, узявши його з собою, Вона залишила благодать тим, хто був там. Святий Андрій довго стояв і спостерігав за дивним баченням, потім запитав свого учня: «Чи бачиш, брате, Царицю, що молиться про весь світ?» Епіфаній відповів: «Бачу, святий отче, і жахаюся»».

Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв’язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. Українцям здавна була притаманна особлива любов, шанування і благоговіння перед святою Богородицею. Саме з покровом і заступництвом Богородиці всі ми пов’язуємо усі свої надії. І дивним є те, що це явлення Божої Матері було сприйняте і святкувалося не грецьким народом, не у Візантії, а на Русі.

Для українських козаків день Покрови Божої Матері також був найбільш шанованим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю Заступницею і Покровительницею. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва. Також і Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в часи Другої Світової Війни на землях Західної України, як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації рідних земель, особливо шанувала це свято.

А також в новітній історії України 14 жовтня проголошене  указом Президента «День захисника України» з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.

Очевидно, що сьогодні свято Покрови Пресвятої Богородиці – це свято не тільки релігійне, але й народне і національне.

Будемо дякувати Пречистій і Преблагословенній Богородиці Марії за Її молитовний покров, за Її молитовне піклування про нас і будемо з глибини душі і серця взивати до Неї словами з акафіста: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним твоїм омофором».

Прес-служба Парафії Жон-Мироносиць

 

Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього

Щорічно 27 вересня християни святкують Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Зазвичай в народі кажуть що «Хто не постить на Воздвиження Хреста Христового, на того сім гріхів зійдуть!». Віряни шанобливо тримаються посту тому, що це величне свято – символ спокутування і доказ всеперемагаючої Любові Бога, через яку Спаситель віддав себе на розп’яття за кожну душу, яка хоче спастися. В цей день ми вклоняємося не хресту, а образу, суті спасіння роду людського.

Історія свята сягає сивої давнини. За часів правління Констянтина Великого, першого імператора, який припинив гоніння на християн, був знайдений Хрест Господній. Імператор доручив пошуки своїй матері. Цариця Єлена з усією відданістю шукала в Єрусалимі справжній Хрест Господній.

На місці великого ідольського капища Єлена віднайшла три хрести та дощечку з написом «Ісус Назарянин, Цар Юдейський», зроблена за наказом Пілата, і чотири цвяхи, що пронизували Тіло Господа.

Для того, щоб дізнатися на якому з трьох хрестів був розіп’ятий Спаситель, стали по черзі підносити хрести до однієї важкохворої жінки. Коли до нещасної приклали третій хрест, вона зцілилася.

Побачивши чудо, всі переконалися, що знайдено Животворящий Хрест. Тисячі християн прийшли вклонитися Святому Хресту. Вони просили підняти святиню, щоб усі могли хоча б здалеку благоговійно споглядати її, віддаючи шану. Тоді почали високо піднімати Святий Хрест, а народ, повторюючи: «Господи, помилуй», – вклонявся Хресту Спасителя.

Вітаємо всіх вірян зі святом Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Сьогоднішнє свято є символом нашого Спасіння і нагадує про Божу любов до нас.

Прес-служба Парафії Жон-Мироносиць