Тернопільська чудотворна Ікона Матері Божої

У другу Неділю після П’ятидесятниці вшановують пам’ять Всіх Святих Землі Української та відзначають святкування Чудотворної Ікони Божої Матері Тернопільської. У цей сповнений благодаті день вітаємо усіх вірних Тернопільської єпархії ПЦУ зі святом і бажаємо щоб образ Божої Матері Тернопільської оберігав Вас і Ваших близьких повсяк час.

Тернопільська Чудотворна ікона Божої Матері – одна з найбільших автентичних святинь українського православ’я. В центрі міста Тернополя, на розі вулиць Руської і митрополита Мстислава милує око старовинний храм оригінальної архітектури – церква Різдва Христового, або, як її ще називають – Середня. В цьому ж храмі знаходиться  чудотворна Ікона Тернопільської Божої Матері. Цю ікону передала храмові побожна родина тернопільського шевця Маркевича, який мешкав над ставом. Саме у цій хаті під час Великого посту 1730-го заплакав образ Матері Божої. Церковна комісія підтвердила істинність чуда. Митрополит Афанасій Шептицький своїм декретом 15 липня проголосив образ чудотворним і встановив її празник на день Покрови Матері Божої.

Вона і до сьогоднішніх днів перебуває в Храмі Різдва Христового, а також пам’ятником архітектури XVII ст. Про чудесні зцілення від ікони свідчать численні дари вдячності.

В часи коли настоятелем храму Різдва Христового був Блаженійший Мефодій Митрополит Київський і всієї України Предстоятель УАПЦ ікону Матері Божої із вівтаря було перенесено у середню частину храму для більш доступного поклоніння віруючих.

В знак подяки Блаженійший Мефодій з прихожанами храму прикрасили ікону Богородиці різьбленою та позолоченою рамою, а також, незадовго до смерті, Владика Мефодій особисто з проектував та контролював встановлення мармурового кивоту для чудотворної ікони.


Чудотворна Ікона Божої Матері Тернопільської

Молитва До Тернопільської Чудотворної Ікони Божої Матері

О, світу Заступнице, Царице Неба і Землі, безустанна наша Молитвинице, чи є таке місце, де б не проявилась милість Твоя. До Тебе взивали батьки наші і були почуті, на Тебе надію покладали і не були осоромлені. Не відвертайся і від нас, грішних та немічних, що перед святим чудотворним Твоїм образом наболівші серця приклонивши, молитви гарячі возносимо, оспівуючи дивні знамена Твої, в місті Тернополі явлені. Благаємо, Милосердна Мати, будь і надалі повсякчасною нашою Хоронителькою. Як птаха в негоду, рятуючи пташенят,прикриває їх крилами, так і Ти, Приблага і Пречиста, покрий Покровом святим Своїм місто наше, землю нашу і всіх людей Своїх, рятуючи від бід та скорбот.

О, Мати Найсолодшого Господа нашого Ісуса Христа, прийми щиросердні материнські моління за дітей добрих і прикрих, жон та мужів, а мужів за жон своїх, а найперше чисті благання дітей за батьків і збереження родинного вогнища та сповни прохання їхні, нехай запанує злагода і любов між ними, бо як не Ти, Всеблагая, то хто ж допоможе.

Дай, Всесильна Владичице, ревність, мудрість і мужність пастирям Православним, щоб засівали ниву сердець наших словами вічної правди, щоб просвітили нас прикладом життя по вірі. Церкву Свою Святу розшири від розколів і єрисей вбережи. Щоб було одне стадо і один пастир. Державу утверди, військо зміцни, щоб безсилими стали потуга недругів, миром їх осіни; правителям премудрість, чесність і совість низпошли; щоб врозумились і пізнали Бога Істинного і його церкву Православну; народ просвіти світлом вчення Христового, щоб серця наші були плотяними, а не кам’яними, і до покаяння та направлення життя приведи, щоб принесли ми гідні плоди віри і добрих діл та заслужено удостоїлись Небесного Царства. Де в купі з усіма Святими прославимо всечесне і величне ім’я. В Тройці славимо Бога: Отця, Сина і Святого Духа. Амінь.

Прес-служба парафії святих Жон-Мироносиць

Вітання о. Володимиру Простаку в ювілей 70-ти ліття від дня народження та 37-му річницю пастирського служіння

Сьогодні, 15 червня, свій 70-тий день народження та 37-ту річницю пастирського служіння святкує митрофорний протоієрей о. Володимир Простак.
 
Всечесний отче Володимире!
 
У цей світлий, наповнений благодаті, день дозвольте вплести у рясний букет привітань і свою квітку з побажанням міцного здоров’я, радості, миру та ласки й Милості Божої, безмежного людського щастя, злагоди і добробуту Вам та Вашим близьким.
 
Кожна людина на землі має своє призначення. Місія священника – служіння Господу Богу та людям. Господь благословив Вам важливий і складний шлях духовного служіння. Двері Вашого серця завжди відкриті для всіх, хто шукає підтримки, допомоги, наставлення, поради та молитви! 
 
Благословенні, Отче, будьте небесами,
Всевишній хай оцінює Ваш труд,
А зерна ті, що сієте між нами
Плодами слави Божої зійдуть.
 
Многая і благая літа!
 
З повагою і синівською любов’ю,
митр. прот. Роман Будзинський

Митрополит Василь Липківський: “Зішестя Св. Духа й народження Св. Христової Церкви” (на Зелені свята)

Браття! Сьогодні у нас велике свято на пошану Пресв. Тройці. Хоч ми завжди і життям і молитвами повинні вславляти Пресв. Тройцю, бо, як кажуть, без Бога ні до порога, але цей останній великий день П’ятидесятниці особливо присвячений на вславлення Пресв. Тройці, бо в цей день Зшестям Св. Духа на апостолів остаточно виявилась участь усіх трьох Осіб Пресв. Тройці в ділі нашого спасіння.

«Хто хоче пити, нехай прийде до Мене і п’є, бо хто вірує в Мене, від його серця потечуть ріки води живої» (Ів. 7, 38). З таким закликом звернувся Христос до євреїв в храмі єрусалимському в останній день великого єврейського свята, коли там урочисто святилася вода. Чим же це, якою живою водою хоче напоїти Христос тих, що вірують в Нього? Безумовно, Він хоче напоїти всіх живою водою свого Божественного слова, Своїм богонатхненним благовістям, яке, як жива вода, ніколи не повинно припинитись, а завжди живим ключем мусить бити і задовольняти кожного, хто хоче цю воду пити.

Але не тільки кожен, хто вірує, повинен сам задовольнятися живою водою Христової науки, Його Божественним словом. Ні, кожен християнин, що прийняв Христову науку, повинен сам стати і своїм життям і своїм словом не тільки виконавцем, а й благовісником Христової віри. Жива вода, якої він випив, повинна стати в ньому самому джерелом, живим ключем, з якого могли б пити й інші. Так, жива вода Христової науки й життя не повинна ніколи висихати, припинятись, чи навіть зменшуватись, а навпаки щораз збільшуватись, ширитись, своєю повіню заливати ввесь світ, з серця кожного християнина повинно забити нове джерело води живої.

Якже це може бути? Де той безмежний океан життя і слова Божого, з яким повинні бути з’єднані всі струмочки води Христової, щоб вони завжди й самі били живим ключем, щоб самі були завжди повні, завжди свіжі, завжди живі й животворчі? Такий безмежний океан життя і науки Христової є тільки єдиний: це є третя Особа Божества, це є Бог Дух Святий. Отже невичерпне джерело живої води Христової науки, з якого вона розливається невпинно по всьому світі, вічно б’є ключем і живить собою серця всіх тих, хто хоче пити і стати сам джерелом води живої.

Тому св. Іван і зауважує, що «це Христос сказав про Духа, що Його мали прийняти ті, хто вірує в Нього» (7, 29). Сам Христос у своїй останній бесіді з учениками перед своїм стражданням втішає їх тим, що обіцяє замість Себе послати від Отця Духа Святого, який наставить їх на всяку правду і перебуватиме з ними по віки. Тому й називає Він Св. Духа Порадником, Утішителем християн (Ів. 16, 13). «Я правду вам кажу, звертається Христос до учеників, краще для вас, щоб Я пішов (до Отця), бо як не піду, то Утішитель не прийде до вас, коли ж піду, пришлю Його до вас» (16, 7). Отже Христос Спаситель з’єднав живу воду свого Божественного слова, що всім дає утіху життя, з животворчим Духом Святим, що від Отця виходить, і цей Божественний Дух є те безмежне, вічне джерело життя і слова Христового, яке має пробитися в серці кожного вірного і в ньому стати джерелом води живої.

Але цей божественний Дух-Утішитель тоді тільки мав з’єднатися з живою водою Христової науки, коли Христос прославиться у своїх стражданнях, смерти, воскресінні й вшесті на небо, коли вповні виявить свою божественну істоту. Тому і св. Іван завважує з приводу заклику Христового про живу воду: «Бо не було ще на вірних Духа Святого через те, що Ісус не був ще прославлений» (8, 39). Навіть після свого воскресіння Христос заборонив ще апостолам виходити на проповідь Його слова, поки вони не з’єднаються з безмежним джерелом Божого слова і життя — з животворчим Духом Божим, і тільки після цього «охрещення в Духові Святому», з’єднання з цим невичерпним джерелом Христової живої води, з серця самих апостолів заб’є на ввесь світ і на всі віки джерело Христового слова і життя силою Духа Святого (Діян. 1, 4-5).

І от через десять днів після Вшестя Христового на небо, через п’ятдесят днів після Його Воскресіння, ця велична подія охрещення в Духові Святому святих апостолів і першої Христової церкви сталася. Це був день єврейського свята П’ятидесятниці, на спомин Синайського законодавства. В це свято перша Христова громада в кількости сто двадцять душ, на чолі з Божою Матірю і апостолами, зібралась помолитися в світлиці, мабуть тій, де Христос мав останню бесіду й таємну вечерю з учениками. Була 9-та, по східньому 3-тя, година ранку. І от почувся шум з неба, ніби від великого буйного вітру, і цей великий вихор — ознака взагалі перетворення, відживлення в природі — сповнив увесь дім, де вони сиділи, і над кожним з них з’явились і зупинились ніби вогненні язики, і всі вірні відчули великий запал у душі, сповнились Духом Святим, вийшли на дах того дому і почали вславляти різними мовами величність Божу, як Дух давав їм промовляти. Від серця їхнього, силою Св. Духа, забили джерела води живої, забили й вже не припиняться, не виснажаться по віки. Так сталось Зшестя Св. Духа на апостолів і першу Христову церкву, ця найвища Божа благодать, що діє в церкві.

Які ж зовнішні, так сказати, наочні ознаки діяння цієї благодати на спасіння світу? Перша ознака сповнення Духом Святим вірних Христових це є «дух бурний з неба», це є духовне перетворення їх, це є надання їх людській немочі божественної сили й могутносте, це є захоплення їх цією силою Божою, «що в немочах людських звершується» (2 Кор. 12, 9). Друга зовнішня ознака охрещення вірних в Духові Святому в день Зшестя Св. Духа — це є вогненні язики, що з’явились на кожному зних. Мова, слово, язик — це є найбільш виразне й найкраще виявлення благодати Св. Духа в людях. Безмежне джерело Св. Духа іменно через мову, через слово найбільше розливається по світу, вливається у серця вірних, б’є звідти живим джерелом слів і діл.

Натхнене Духом Святим слово повинно бути вогненне, запальне, повинно випалювати й нищити все недобре в душі вірного в його житті, повинно яскравими іскрами перекидатися і в душі інших людей, запалювати в них вогонь любови, братерства, вогонь віри Христової. Сам Христос називає своє божественне слово вогнем, коли казав: «Вогонь прийшов Я кинути на землю, і як Я хочу, щоб він уже скоріше запалав!» (Лук. 12, 40). Отже в мент Зшестя Св. Духа цей вогонь запалав і вже не погасне до віку, бо його підтримує і розжеврює божественна істота Св. Духа.

Нарешті третя ознака єднання Св. Духа з вірними в день Його Зшестя це та, що вони почали промовляти різними мовами і наріччями. Цей дар мов наближає вогненне слово Христового благовістя до розуміння, до душі кожного окремого народу. Мова кожного народу з’єднується з невичерпним джерелом слова Христової науки з Духом Святим, і сама робиться джерелом народньої творчости в Духові Святому, народнього життя і розквіту. Так Бог Дух Святий за заслуги Бога Сина виявляє й до віку виявлятиме свою божественну істоту на спасіння і життя світу. А первісним початком цього спасіння є воля Бога Отця, що ще через пророка говорив: «Буде останнього дня виллю Я Духа Мого на кожну людину» (Діян. 2, 17).

Любі браття і сестри! Велика і незбагнена таємниця єднання Бога з чоловіком в особі Христа Спасителя, коли янгол Божий сказав Діві Марії: «Дух Св. зійде на Тебе і сила Божа оселиться в Тобі; тим то Той, що народиться від Тебе буде святий» (Лук. 1, 35). Така ж велика таємниця — єднання Бога з усім людством в події Зшестя Духа Святого на першу Христову громаду вірних. Про неї теж можна сказати: Дух Св. зійшов на тебе і сила Божа оселилась в тобі; тому, що народжується в цей мент, буде святе.

Що ж народилося в день Зшестя Св. Духа на першу громаду вірних? Народилась св. Христова церква, як завершення Христового діла на землі, на спасіння світу. Народилась свята Христова церква, як початок божественної праці на землі Св. Духа між усіма народами, на спасіння світу. Народилась св. Христова церква, як здійснення одвічної волі Бога Отця про спасіння світу «окропленням Кров’ю Христа і освяченням Духа» (1 Петр. 1,2).

Отже сьогодні день народження єдиної святої вселенської Христової церкви, як найвищої скарбниці всіх дарів Св. Духа, на спасіння всіх народів на всі віки. В дальшому свому житті всесвітня свята Христова Церква захоплювала в свій невід, запалювала словом Христового благовістя вірних, обраних з усіх народів, заговорила всіма мовами і наріччями, поділилась на окремі народні церкви, захопила наш український нарід.

Але безмежне джерело Св. Духа в ній, що напуває церкву кожного народу, як і нашу Українську церкву живою водою благодати Св. Духа, бере свій початок з цієї величної події — Зшестя Св. Духа на першу церкву в Єрусалимі, на чолі з Божою Матірю й апостолами, в день її народження, і ні на мент ці ріки живої води не можуть припинитися в житті церкви.

Нехай же мовчить всяка плоть чоловіча! Нехай же замовкнуть ті князі церковні, що кажуть ніби вони можуть припинити джерело Духа Св. в церкві, коли не захотять своїми руками звести на неї благодать Св. Духа, ніби церква, хоч на мент, може стати безблагодатною, бо не від рук тих, чи інших єпископів, а з безпосереднього джерела хрещення в Духові Св. першої Христової церкви в день її народження, живиться всіма дарами Св. Духа й кожна церква, що потім від неї народилася. Вона ж сама і роздає дари Св. Духа окремим своїм вірним, кому для єпископства, кому для пресвітерства, чи діяконства, бо як каже ап. Павло, між духовними дарами є різниця. Дух же один. Все діє один і той же Дух, уділяючи кожному, як хоче (1 Кор. 12, 4).

Нехай же Отцю і Синові і Св. Духові — Єдиному Богові у Св. Тройці буде слава на віки вічні! — Амінь!

З Ювілейного видання до 90-ї річниці утворення УАПЦ “

Проповіді Митрополита Василя Липківського до Українського Народу”

Свято Вознесіння Господнього!

Свято Вознесіння, яке відзначають на сороковий день після Світлого Хритового Воскресіння, приурочене до такої події Нового Завіту, як сходження Ісуса Христа до престолу свого Батька – Всевишнього.

У цей день ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на Хресті і Воскрес. У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії, на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо. Вознесіння Господнє описано в Євангелії від Луки, Діяннях святих апостолів і, коротко, в закінченні Євангелія від Марка:

“И сiя́ рéкъ, зря́щымъ и́мъ взя́тся, и о́блакъ подъя́тъ егó от óчiю и́хъ.И егдá взирáюще бя́ху на нéбо, идýщу емý, и сé, мýжа двá стáста предъ ни́ми во одéжди бѣ́лѣ, я́же и рекóста: мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо” (Діян. 1: 9-11).

Після подій Воскресіння Ісус Христос кілька разів являвся апостолам і проповідував Боже Царство. Це було не видіння, це був живий Учитель, з плоті і крові, свідчення того, що Спаситель справді воскрес із мертвих і, тим самим, переміг смерть. Явлення Христа були, свого роду, підготовкою до дня П’ятидесятниці — коли Дух Святий зійшов на них, щоб вони могли проповідувати Воскреслого Христа всьому світу. Але це буде пізніше — через кілька днів після Вознесіння, а поки — Господь кличе апостолів у передмістя Єрусалиму, Віфанію. Там, на горі Елеон, вони в останній раз бачать Христа у плоті. Піднявши руки, Він благословляє учнів і підноситься на небо.

У Діяннях святих апостолів написано, що під час Вознесіння Спаситель був прихований хмарою, після чого здивованим поглядам учнів з’явилися «два мужі у білій одежі» — вони сповістили про прийдешнє Друге пришестя Христа:

…мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо (Діян. 1: 9-11).

Після цієї дивовижної — радісної розлуки з Христом, апостоли повернулися до столиці Ізраїлю — Єрусалиму. Саме там через кілька днів на них зійшов Святий Дух.
До кінця IV століття Вознесіння Господнє і П’ятидесятниця були, по суті, єдиним святом, святкування Вознесіння Господнього і П’ятидесятниці не розділяли. П’ятидесятницю відзначали не один день в році — це був цілий період церковного календаря. Тертуліан називав його «laetissimum spatium» — радісний період. У IV столітті П’ятидесятниця остаточно оформилася не тільки як особливий період після Пасхи, але і як святковий день (43-е прав. Ельвірского Собору (300 р.). Коли П’ятидесятниця стала самостійним святом, окремо стали відзначати і Вознесіння. Перші згадки про це можна зустріти у святителя Григорія Нісського і в антіохійських проповідях святителя Іоанна Златоуста. Свято триває десять днів: один день передсвята, що співпадає з відданням Великодня, і вісім днів віддання свята. Віддання свята припадає на  наступну за святом п`ятницю сьомого тижня після Великодня.

Від першого дня Пасхи до віддання Вознесіння Господнього облачення священнослужителів — білого кольору.

У ікон, що зображують Вознесіння Господнє, є чітка іконографія, якої дотримуються всі іконописці. На іконі свята зображуються всі дванадцять апостолів, між якими — в центрі — Богородиця. Апостоли або стоять, або стали на коліна. Христос возноситься в хмарі, оточений ангелами. На деяких іконах є цікава деталь — на Оливній горі, звідки Спаситель зійшов на небеса, відображений слід від Його ноги.

У день Вознесіння наш Господь Ісус Христос наставляє все людство — і кожного з нас. І робить це через своїх учнів — апостолів. Саме вони стали свідками того, як Спаситель вознісся на небо через сорок днів після свого Воскресіння. Коли Господь, упродовж сорока днів являється своїм учням після Хреста і Воскресіння, Він, тим самим, зміцнює їх віру, дає їм опору, надію на майбутнє Царство Небесне. А Вознесінням Господь ніби ставить крапку в справі домобудівництва нашого спасіння. Він, як Людина, у своїй людській тілесності, підноситься на Небо. Таким чином, Його подвиг спокути закінчується — людина повертається на Небо! Господь, ніби ставить крапку, але не залишає апостолів, а значить і всіх нас, наодинці. Христос каже: якщо ми серцем приймемо Вознесіння, Він пошле Духа Святого, Який розрадить нас. Ця розрада — у святі П’ятидесятниці, яке Церква відзначає через кілька днів після Вознесіння.

У велике свято — Вознесіння Господнього, бажаємо віри, незгасимої надії у краще і чистої духовності.

Нехай приклад Ісуса освітлює Ваш життєвий шлях, робить його істинно праведним і нагороджує любов’ю. Прагніть бути кращими, чого б це не коштувало!

Громада парафії св. жон-мироносиць вітає Предстоятеля ПЦУ з днем тезоіменитства

Вся повнота Православної Церкви України сьогодні вітає предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія з днем тезоіменитства (днем ангела).

Цього дня духовенство та віряни підносять свої палки молитви небесному покровителю Його Блаженства, щоб Святий Епіфаній Кіпрський (дав.-гр. Ἐπιφάνειος Κύπρου) допоміг предстоятелю нести важкий хрест – розбудови української церкви.

Святий Єпіфаній Кіпрський або Саламінський (дав.-гр. Ἐπιφάνειος Κύπρου; 310–403) — палестинський святий, монах, єпископ міста Саламін на Кіпрі (нині передмістя Фамагусти), письменник, богослов-полеміст. Один з ранніх Отців Церкви, який прославився шаленими викриванням єресей, одним з головних джерел, яких він вважав вчення Орігена. Погляди його складалися під впливом аскетів Єгипту та Палестини, під час найгарячішої боротьби Церкви з аріанством, в якій і сам Єпіфаній брав діяльну участь.

Святий Єпіфаній народився 310 року у місті Елевтерополь (Палестина). Згодом навчався в Александрії Єгипетській. Бажаючи глибоко дослідити Святе Письмо, він вивчив грецьку, юдейську, коптську, арамейську мови та латину, часто відвідував різних пустельників, а скоро і сам постригся в ченці. 333 року він був висвячений на священика, а незабаром збудував монастир.

Єпіфаній мужньо ставав на захист святої віри і засуджував єресі, які розбивали єдність Христової Церкви. 367 року його обрали єпископом міста Саламін на Кіпрі. 403 року Єпіфаній помер у віці 93 років.

Згідно з церковним переданням, воскресив мертвого сина язичника.

Долучаємось до численних вітань та бажаємо Вам довгих десятиліть на чолі Української Церкви!

24 травня 2020 р.Б. у 6-ту неділю після Пасхи, про сліпого

Мати церква сьогодні згадує Святих Рівноапостольних братів Кирила та Мефодія вчителів слов’янських. 

Настоятель храму Святих Жон-Мироносиць, митрофорний протоієрей Роман Будзинський, звершив Божественну літургію та панахиду, в день тезоімеництва світлої пам’яті Блаженнішого Мефодія, Предстоятеля УАПЦ, Митрополита Київського та всієї України. 

По завершенні панахиди настоятель храму звернувся до присутніх з словом-спогадом про Владику Мефодія:

“Усе його недовге життя на землі було просякнуте любов’ю до Бога, до України, до кожного кого Господь посилав йому на земному шляху. Нині нами поминаємий Митрополит Мефодій, Предстоятель УАПЦ (2000-2015 рр.) своїм життям засвідчив, що він є великим сином Українського народу, і одночасно милосердним і добрим пастирем, та духовним батьком для тисяч духовних дітей.

Світлої пам’яті Митрополит Київський і всієї України Мефодій, у надзвичайній покорі та ревності, посвяченості свого життя, неустанно трудився у Христовому винограднику, закликаючи та заохочуючи до ревної та твердої віри в Бога, та української патріотичної свідомості.

Його духовна наука та проповідь, було не що інше як Живе Боже Слово, що палало усе життя. Думки, бажання, переживання, діяння великого, непохитного у вірі Сина Христової Церкви та українського народу, в якому сповнилися Божі Слова: ’’А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте, загасите всі розпечені стріли лукавого, візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже’’ (Єф. 6,16-17).’’

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

 

 

 

Ніколи знову…

Пам’ять. Це не просто частина історії. Пам’ять – це наша совість, біль, наша гордість. У ці водночас радісні і трагічні дні ми схиляємо голови і молимося за наших дідів, батьків і старших братів, вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, тих, хто поліг смертю хоробрих, всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна. 

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і навіть вбивати інших українців.Поруч із тим, слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про солдат Радянської армії (понад 6 млн) та вояків УПА (понад 100 тис.), так і про тих українців і вихідців з України, які перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі, США, Канади, Франції. З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини, Румунії, Угорщини, Словаччини, Хорватії. 

Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Вічна пам’ять нашим співвітчизникам, прадідам, дідам, батькам та братам, що полягли за віру і Батьківщину, прокладаючи дорогу до Перемоги. Нехай Господь зарахує їм їхній подвиг страждання в вічних обителях Отця Небесного, щоб вони, стоячи перед Богом помолились за своїх дітей, внуків та правнуків, всіх хто сьогодні вшановує цей величний день.

Живе джерело – проповідь Митрополита Мефодія в день пам’яті Святих Жінок-Мироносиць

Головою Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія – Наталією Шевчук, сьогодні 3 травня 2020 р.Б., з особистого архіву було передано на молитовну пам’ять рукописний текст проповіді “Святі Жінки-Мироносиці” написаної і виголошеної Його Блаженством Митрополитом Київським і всієї України МЕФОДІЄМ (Кудряковим) Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви (2000-2015) – парафії Жон Мироносиць с.Почапинці Тернопільсько-Бучацької Єпархії Православної Церкви України з нагоди храмового свята. Вітаємо громаду, духовенство та настоятеля митрофорного протоієрея о.Романа (Будзинського) з світлим храмовим днем!

Проповідь “Святі Жінки-Мироносиці”

“В недільний день – другу неділю по Пасці, яка як дим розсіяла сумнів апостола Фоми, переконувала  нас в істинності Воскресіння Христового.

Нинішня – третя неділя по Пасці – засвідчує дійсність цієї великої події, ті люди, які самі удостоїлись бути свідками погребіння  Христового і потім – преславного Воскресіння його із мертвих.

Ці люди – святі і  праведні Йосип Аримафеський , Никодим, тайні учні  Христові, приходивші до Нього під покровом ночі (Посл. 3.2) і жони-мироносиці, від яких і вся ця третя неділя по Пасці іменується “неділею святих жон-мироносиць”.

Перші два, по переказу, були членами вищого юдейського суду  синедріона, але не побажавші прийняти участь в осудженні Господа на смерть і особливо святі жони-мироносиці невільно притягують до себе нашу увагу, своєю незвичною самопожертвою, лобов’ю до свого Божественного Вчителя.

Йосип Аримафейський і Никодим не побоялись насмішки  своїх злобних собратів і рішились впрохати тіло Господа для чесного погребіння, чого лишались звичайні злочинці, тіла яких ставали здобиччю хижих птахів.

В той час як апостоли боялись за своє життя, покинули Господа, взятого під варту в Гефсиманськім саду і розбіглись в різні сторони, а Петро як клявся Йому у вірності  навіть до смерті тричі відрікся від Нього, а жінки-мироносиці без страху послідували за ним на Голгофу, дивлячись на Його страждання, стоячи у хреста, слідкуючи за всіма подіями до самого погребіння Господа, дивлячись де його положили.

Це були Марія Магдалина, Марія Якова, Соломія, Марія Клеопова, Іоанна, Сусанна і інші багаті жінки, що “вони послужили Господу маєтками своїми (Лк. 8.3).

І ось ледве минув день суботнього спокою, коли заборонено було юдеям будь-що робити, вони  в туж  хвилю купили аромати, якими намащували знівечені тіла вмерших і у пітьмі,  раніше сходу сонця поспішили на гріб, щоби віддати останню данину любові своєму возлюбленому Вчителю – намащувати Тіло Його пахучими маслами, як це було прийнято у юдеїв, тим більше, що Йосип і Нікодим спішили погребти Тіло Господа до заходу сонця, тому що наступав великий день юдейської суботи, яка співпала тоді з святом пасхи і тільки на скору руку встигли обмити Тіло і помастити Його смиренням і алоє.

Невтомно жінки, нічого не боячись – ні нічної пітьми, ні мети юдеїв, але ведені почуттям відданої любові до свого Божественного Вчителя, вони спішили до гробу, щоби віддати Йому останню почесть, намастивши дорогоцінним миром Його Святе Тіло”.

Відтепер унікальний дарунок постійно зберігатиметься в Церкві та нагадуватиме вірянам про подвиг, ревність і відданість жінок-мироносиць Христу!

Прес-служба Парафії Свв. Жон-Мироносиць

Вітаємо з храмовим святом!

Возлюблені в Христі брати і сестри!

Ось уже два тижні, між православними християнами лунає це радісне Великоднє вітання

ХРИСТОС ВОСКРЕС

Вкотре сповіщає і засвідчує світові про перемогу добра над злом, світла над темрявою, життя над смертю. Першими, хто розповсюдив оцю радісну звістку про Воскресіння, були Жінки-Мироносиці. Мироносиці — це жінки, які за земного життя  Ісуса Христа, невідступно слідували за Ним, слухаючи Його божественної науки. Коли апостоли та інші учні розбіглися зі страху в різні сторони, жінки супроводжували Його на Голгофу і стояли біля Його Хреста до самої смерті.

Марія Магдалина разом з іншими мироносицями приготувала пахощі і раннім ранком пішла до гробу Господнього. Йдучи дорогою, мироносиці журилися, хто відважить їм камінь, що був дуже великий. Однак, прийшовши на місце, побачили, що камінь вже відвалений. Не бійтеся, – так промовив ангел Господній до жінок, чого шукаєте живого між мертвими, Він Воскрес.   

Отримавши від ангела вістку про Воскресіння. Жінки-мироносиці несуть цю радісну новину апостолам. Слабкі, переборюючи страх, жінки у наших очах стають жінками – благовісницями, подаючи нам образ та взірець мужнього і посвяченого служіння Богові. Саме їм першим з’явився Ісус, а потім вже учням. Саме за їх вірність Христові, Свята Церква возвеличує їх у сьогоднішньому святі. За свою велику віру жінки мироносиці побачили воскреслого Спасителя скоріше, ніж апостоли, жінки перші проповідували Христове Воскресіння, вони з радістю розповідали апостолам, що вони бачили воскреслого Христа. Цінності сучасного світу відводять людину, від істини життя християнина.  Наша байдужість створює низку проблем, які через певний час вертаються величезною кількістю неприємностей з якими важко боротись. Отже велике і піднесене служіння жінки. Її самовідданим подвигом народжуємося ми у світ, її настановами в дитинстві набуваємо віри і покладаємо надії на Бога, її молитвами зберігаємося в спокусах на життєвому шляху.

Свята Православна Церква визначає цей день як свято всіх жінок-християнок, відмічає їх особливу і важливу роль в сім’ї і суспільстві, зміцнює їх в самовідданому подвигу любові і служінню ближнім. Амінь.

Настоятель  Храму Свв. Жон-Мироносиць

митр. прот.  Роман Будзинський

 

 

 

 

 

 

РОЛЬ ЖІНОЦТВА В ЦЕРКОВНО-ХРИСТИЯНСЬКОМУ ЖИТТІ (Неділя Мироносиць)

ПРОПОВІДІ МИТРОПОЛИТА ВАСИЛЯ ЛИПКІВСЬКОГО ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Сьогоднішня неділя, друга після Великодня, присвячена вславленню жінок мироносиць, які своєю любов’ю до Христа виявили велику і світлу ролю жіноцтва в житті християнської церкви. Бо перший і найбільш ясний мент світлого Христового воскресіння найближче зв’язаний з тими щирими жінками, що ходили за Христом, услугували Йому своїм майном і щирістю, прийшли за Ним і в Єрусалим, вистраждали, дивлячись на Ного всі муки-страждання й острах смерти. І от, як жінка — Пресвята Діва Марія, одержала від янгола благовістя про народження Христа, так жінки мироносиці перші одержали від янголів звістку про Його воскресіння.

Хто ж це примусив їх йти за Ним на Його страждання і на Його смерть, хто примусив їх не відходити від Христа, навіть в мент самих тяжких Його хрестиих мук самовіддано, більш ніж апостоли, бути присутними коло Христа Спасителя аж до смерти Його й взяти участь і в Його похороні? Хто примусив цих жінок раніш світанку бігти до гробу Христового з миром, щоб намастити Його Тіло, не зважаючи ні на страх, ні на темряву, ні на те, що коло гробу варта, а на гробі великий камінь і печатка синедріону? До цього всього примусила цих жінок їх жіноча врода, їх жіноча істота. Жінка живе й керується далеко більш почуттями серця, ніж вимогами розуму, вона далеко більш чула, ніж чоловік.

Самим Богом вже так створена жінка, що вона перша почуває в собі нове життя, перша своєю душею до нього лине, перша мучиться ного народженням, перша про нього сповіщає. Згодом, коли перший мент нового житія проходить, коли це життя розвивається, умови його ускладнюються — починається сумнів, зневіра, суперечки, жінка відступає на другий плян — на перший стає чоловік. Але початок життя, перше захоплення ним, перше благовісія про нього це місія жіноцтва. Це те нічим незаміниме її служіння людству, яке хоч згодом уступає місце чоловікам, але на завжди залишається, як той резерв, у ооротьоі за життя, який вступає у всю свою силу, коли чоловічий розум і рішучість відступає в розпуці…

От така була й є роля жіноцтва, як в історії всього християнського життя, так і зокрема і в подіях останніх ментів життя Христового і в Його преславному воскресінні. Тому й присвячення цього тижня жінкам мироносницям і пошана до них це є пошана наша до жіночої істоти, до жіночої природи в її найкращих виявленнях, осяяної світлом Христової любови й благовістя…

Ллє, любі брати і сестри! В цьому земному житті завжди буває так, що де світло, там і тінь, і часто чим ясніше, кажуть, світло, тим темніша буває тінь. Так буває й з жіноцтвом. Жінка найскоріше й більш чуло йде туди, де бачить світло, де почуває життя; от через що й ім’я першої жінки було Ева, що значить «життя». Але з другого боку жінку легше зрадити, легше обманути, зацікавити неправдою. Через те мабуть і діявол, щоб людей спокусити перш за все заходивсь коло Евп. Жінка далеко скоріше, ніж чоловік зацікавлюється життям, до нього прагне, але вона далеко більш, ніж чоловік привикає до старого, зживається з ним, жахається всяких змін у ньому. От через що, там де починається нове життя, ми бачимо з одного боку жіноцтво, яке серцем почуває його правду, сміливо йде вперед до нього, і чоловіків заохочує, але з другого боку бачимо жіноцтво, яке жахається, страшиться цього життя, жахливо від нього відмахується — стає для нього найбільшою гальмою.

Так і на світанку християнства ,в роки апостольського благовістя ми бачимо жінок, що щиро прихилялись до нього, невідступно ходили з апостолами, багато полегшували їх працю, про яких апостол Павло згадує в своїх посланнях з великою повагою (Рим. 16). Але з другого боку бачимо жіноцтво, від якого той же апостол нас застерігає — від женщин, що самі темні і других збивають через пусті бабські забобони (Тим. 5, 13).

Отже цікаво поглянути, браття, яку ролю відограло жіноцтво в нашому українському церковно-визвольному русі. Перш за все ми маємо велику радість і приємність зазначити, що й відродження нашої церкви пригорнуло до себе чуле до правди й світла наше жіноцтво, що серед нашого жіноцтва в кожній парафії є багато дійсних благовісниць нашої церкви. Ми чуємо милозвучні співи нашого жіноцтва в наших церковних хорах, ми бачимо щиру працю нашого жіноцтва на утворення нового рідного парафіяльного життя, бачимо щиру жіночу працю в рідній прикрасі наших храмів, в благодійности, в гостинносте. І от ця участь нашого жіноцтва в нашій загальній церковній праці надає нам чоловікам сили й охоти працювати й запевнення в успіху праці, бо куда прагне найкраще жіноцтво, там дійсне життя.

Але з другого боку… З другого боку ми бачимо дуже сумне явище, що наше жіноцтво, українське жіноцтво, дуже вороже ставиться до нашої Української Церкви й складає з себе той тяжкий грунт, на який найбільш опираються сучасні книжники й фарисеї в боротьбі з нашою церквою. І тут їх віддає на поталу фарисеям їх жіноча істота, їх легковірство, звичка до старого, жах перед змінами й легкість датися в облуду.

Як фарисеї в ділі присуду Христа на смерть намовили народ, щоб просили Христа розп’яте й всі засоби вживали, щоб стати на перешкоді воскресіння Христа, так і сучасне духовенство взяло на себе в боротьбі з нашою церквою ганебну ролю книжників і фарисеїв, всі заходи вживають, щоб стати на перешкоді нашому рухови и туї використовують наше жіноцтво, намовляють його, лякають пеклом, роблять з них тяжкий камінь, щоб привалити ним нашу церкву, припинити ним наніс відродження. Ці темні жінки беруть на себе навіть світле ім’я «мироносиць», прикрашають себе по містах окремими уборами, хрестиками чернечою одежою видають себе за щирих служниць Христа, а між тим намовлені сучасними фарисеями, засліплені довір’ям до них, вони ведуть чорну нехристиянську працю розпускають в народі всякі наклепи й небилиці про нашу церкву.

Мені самому нераз пришилось бачити, як це темне жіноцтво, не зважаючи ні на які докази не слухаючи їх, як гоп камінь, збилося в купу й кричало: «Нам нічого не треба, в нас є батюшка, як було так нехай буде; ми по українськії не розуміємо і т.п.» А старі священики на це темне жіноцтво, ним же намовлене, обмануте опираються, як на твердий камінь, як на волю народа, кажуть: «Народ з нами».

Любе братерство! Нашій церкві безумовно не страшно темного жіноцтва, зрадженого старим священством. Камінь на гробі Христа лежав і варта стояла й печатка була прибита, але прийшов час і Христос воскрес, ніщо Його не затримало. Так є й буде з нашою Церквою. Нам жалко цього бідного жіноцтва, що ще не відкрило своїх очей від чорної облуди, що й в цей радісний день жіноцтво ще стоїть осторонь, ще не бере участи в загальній радости свого свята. «Жінки Єрусалимські», сказав Христос до тих жінок, що тільки з жіночої цікавосте прийшли поглянути на Його страждання й свою жіночу істоту виявили сльозами, «жінки єрусалимські, не плачте по Мені, плачте по собі і по дітях ваших» (Лук. 23, 28). Не про Мене, не про віру Мою дбайте, це справа Моя, подумайте, що буде з вами та дітьми вашими, коли й ви надалі залишитесь і дітей своїх виховаєте в ворожнечі до свого рідного народу, до своєї рідної церкви…

Ми ж, любе братерство, наша парафія й вся наша церква в цю неділю жінок мироносиць щиро вітає наше дороге жіноцтво, що освітлює й звеселяє своєю працею наш церковно визвольний рух! Ідіть, дорогі, непохитно до правди, світла й волі, і нас підтримуйте на цьому тернистому, але радісному шляху, бо цим шляхом ішов Христос, по ньому й жінок мироносиць привів до невечірньої радости свого пресвітлого Воскресіння – Амінь!

ЗА ПРАВДУ ХРИСТОВУ, ПРОТИ НЕПРАВДИ СВІТУ