21 листопада – собор святого архистратига Михаїла

Свято святого архистратига Михаїла переносить нас думкою у далеке минуле, до початків створення Богом невидимого світу. Серед всіх живих створінь Господь Бог найперше створив ангелів, чистих духів, яким дарував світлий розум і вільну волю, щоб вони його прославляли і йому служили.
 
Все, що Небесний Отець створив, вчинив з любові, а його любов не знає насилля, примусу над своїми створіннями. Ця вільна любов спричинила випробування вірності ангелів Богові – своєму Творцеві. Тоді між ангелами виникла боротьба. Частина ангелів під проводом Люцифера збунтувалася проти Бога і не хотіли більше йому служити.
 
Решта ангелів під проводом архангела Михаїла стали по стороні Бога і окрилені закликом „хто як Бог”, вступили в боротьбу зі злими ангелами і їх перемогли, як пише про це апостол Іван в книзі Одкровення: „І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, – повержено на землю, і ангели його з ним повержені. І я почув голос могутній, що говорив на небі: „Нині настало спасіння і сила і царство Бога нашого, і влада Христа його, бо повержено обвинувача братів наших, який обмовляв їх перед Богом нашим день і ніч” (Од. 12, 7-10).
 
Роздуми над історією сьогоднішнього свята затримують нашу увагу на словах архангела Михаїла – „хто як Бог”, з якими він вступив у боротьбу проти злих ангелів. Ці слова залишаються актуальними для християн і сьогодні. Вони можуть бути екзаменом живучості нашої віри в Бога і повинні бути духовним девізом, гаслом духовного життя кожного християнина.
 
Слова “хто як Бог” пригадують нам три речі:
 
– духовне життя християнина часто наповнене випробуваннями, це постійна боротьба добра і зла, як сказав Христос: „Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт. 11,12). Тут не йдеться про силу фізичну, а силу нашого духа: міцну віру і повне довіря Божому провидінню, ревність і вірність Божій науці, які можуть надійно запровадити нас до Бога.
 
Як святих ангелів, так і нашу віру Господь іноді піддає випробуванню, щоб ми самі пересвідчилися, чи моя віра в Бога завжди жива, в чому вона проявляється: чи я справді вірую в одного і триособового Бога і всю надію покладаю на Нього, стараюся бути вірним йому у всьому і до кінця. А може скоріше вірую у земні речі і сили природи. Хто чи що насправді є моїм Богом, джерелом щастя? В якого Бога я вірую, і на якого Бога покладаю свою надію? – А як є в нашому житті? Як часто християни готові повірити швидше у різні людські слова, бо хтось щось там сказав чи бачив, у всякі сни, знаки і сили природи, талісмани, підкови щастя, пусті відра, бояться вітання через поріг, чорних котів, вірують у різні земні речі, а словам правди і життя живого Бога, нашого Небесного Отця, ми не хочемо вірити.
 
А заповідь Господня звучить виразно: „Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому неволі. Хай не буде тобі інших богів передо Мною. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей” (Вих. 20,2-6). „Господа, Бога твого, будеш боятися, йому служитимеш і його ім’ям будеш клястися” (Вих. 6, 13).
 
– духовна боротьба, випробування дотикають передусім питання нашої віри: в що я вірую і як я вірую – тобто якою є моя віра, з чим вона пов’язана – з особою Бога, чи якимись речами і як вона проявляється у житті, яке знаходить застосування. Або інакше кажучи, хто є моїм Богом – земні речі чи особи Отця, Сина і Святого Духа. Віра повинна провадити людину до пізнання Бога і з’єднання з Ним в дусі любові і довір’я. А якість цього зв’язку впливає на рівень нашого життя, визначає міру Божого благословення для нас.
 
Християнське, духовне життя, це постійна боротьба, а ця боротьба, це передусім питання нашої віри – віри в одного і єдиного Бога і вірності Богові. Ісус Христос виразно навчає про це, що тільки вірний слуга отримає нагороду від Бога: „Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі”. „Але хто витримає до останку, той спасеться”. „Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого” (Мт. 7,21; 24,13; 25, 21).
 
– Багато християн вважають себе людьми віруючими, та не всі живуть з Богом щодня. Коли приходять різні випробування, чи ми зразу звертаємося по допомогу до Бога і тільки на нього покладаємо всю нашу надію. А досвід життя показує протилежне: люди спочатку йдуть до ворожки, на гадання, до цілителів, екстрасенсів, читають гороспоки, одним словом вірують у різних кумирів, земних божків, котрі не вирішують вповні проблем і не приносять правдивого спокою для душі. Та коли поглиблюється і не проходить тривога їхнього серця, вони згадують про правдивого Бога, як каже народна мудрість: „Як тривога, то до Бога, по тривозі і по Бозі”. Ідучи за думкою цієї мудрості, можна сказати: в якого Бога віримо, такому Богу і служимо, а якому Богу служимо, таке наше життя і щастя.
 
У житті свщенномученика Севастіана розповідається про те, що коли один поганський начальник зруйнував ідолів, то прийшов до нього ангел у вигляді юнака і сказав: „Господь Ісус, в якого ти увірував, посилає тобі через мене здоров’я”. Він схопився і хотів кинутися до ніг ангела і поцілувати його, але той сказав: „Не намагайся торкнутися до мене, бо святим хрещенням не омитий ще від ідольського смороду”. З цього бачимо, що святі ангели служать на порятунок найперше для хрещених людей.
 
Придивляючись сьогодні до прикладу святого архангела Михаїла і інших небесних сил, пам’ятаймо про Божу правду: Якою є моя віра, такою є і надія, довір’я Богу і їхні плоди: Божа опіка, допомога, благословення у житті. Тож очищаймо нашу віру в Бога з усяких людських вірувань, зміцнюймо її духом довір’я Божій мудрості, щоб зміцнювався наш дух мужності і відваги, ревності і витривалості у визнанні нашої віри в Бога, щоб ми могли з Божою допомогою легко розривати сіті диявола, як архангел Михаїл, і долати різні труднощі на дорозі до Бога, щоб Боже благословення щедро спливало на нас тут і у вічності.
 
Амінь.
 
 

11-та річниця архієрейської хіротонії Предстоятеля Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

Сердечно вітаємо нашого Предстоятеля Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія з черговою річницею архієрейської хіротонії.
 
Саме в цей день, 15 листопада, 11 років тому благодать Святого Духа зійшла на Вас, покликавши до нового служіння Господу, Христовій Церкві та українському народу
Вірні нашої Церкви розділяють з Вами радість цього дня. Ми дякуємо Богу за те, що покликав Вас, дорогий Предстоятелю, до цього служіння. Ви стали турботливим душпастирем і старанним проповідником Христової правди для рідного українського народу та вірних помісної Української Православної Церкви. З кожним роком Ви більше об’єднуєте духовенство, вірних та багатьох українців довкола християнських цінностей, а своїм прикладом надихаєте кожного з нас прямувати до Бога та дбати про мир і гармонію в душі. Сьогодні ж Ви, Ваше Блаженство, як Предстоятель Православної Церкви України докладаєте зусилля, щоби двері кожного храму нашої Церкви були відкриті для всіх. Ба більше, там кожна людина може відчути себе частинкою великої міцної духовної родини, яка шанує традиції і водночас відповідає викликам часу.
 
«Вiрне слово: коли хто єпископства бажає, доброго дiла бажає», (1 Тим. 3: 1) – читаємо в посланні святого апостола Павла. Отже, бути архієреєм – спадкоємцем апостолів – це вміти визнавати відповідальність перед Богом і перед ввіреною Ним паствою, проповідувати Його Слово та з любов’ю чинити діла милосердя своїм ближнім.
Пам’ятайте, що Всевишній допомагає Вам і надалі об’єднувати православних християн навколо Київського престолу задля блага рідного народу. Нехай Всемогутній Господь дарує Вам милість та щедроти за активну діяльність як Предстоятеля, а також за ті посіяні зерна добра, які дають добрі плоди нашій Церкві. Знайте, що за Вами – єдина, дружня та міцна духовна родина – спільнота Православної Церкви України, яка служить вірою та правдою Єдиному і Всемилостивому Богові – Істинній Любові.
 
Многії і благії літа!

День святої Параскеви-П’ятниці: Приклад незламної віри великомучениці

Сповнене чеснот християнське життя великомучениці Параскеви-П’ятниці, пам’ять якої ми вшановуємо 10 листопада, для нас є прикладом відданості Богові.

В місті Іконія у ІІІ столітті, в період гоніння на християн, свята не боялася сміливо визнавати віру в Господа Ісуса Христа. Ба більше, між життям в достатку за умови, що Параскева відречеться від Господа, та стражданнями і смертю за свою віру – вона без зволікань обрала відданість Небесному Отцеві.

Свята Параскева була довгожданою дитиною. Її побожні батьки ревно молилися до Господа, щоби в їхній сім’ї з’явилася дитина. Вони роздумували над стражданнями Сина Божого та постилися щоп’ятниці. Саме того дня в них народилася донечка, яку й назвали Параскева, що з грецької означає «п’ятниця». Дівчинка росла дуже вродливою і займалася благодійністю, будучи християнкою. Після смерті батьків вона отримала від них великий спадок. Передусім Параскева хотіла присвятити своє життя служінню Господу, тож роздала все своє майно убогим, якими опікувалася, та вирішила стати нареченою Небесного Жениха – Єдинородного Сина Божого, прийнявши обітницю безшлюбності. Добрими словами і ділами вона свідчила про Бога іншим людям, які наверталися від ідолопоклонства – до християнства.

Проте поганам не подобалася її діяльність: вони схопили дівчину, побили і згодом кинули до в’язниці. Там їй завдавали мук, а також всіляко підмовляли відмовитися від істинної віри під страхом смерті. Під час катувань Господь допомагав Параскеві, і свідками тих чудес стали чимало людей, які наверталися у християнство. Тоді мученицю обезголовили – так невинна світла душа зустрілася з нашим Спасителем. Святу Параскеву поховали у власному домі, а біля її мощей зцілювалися люди від різноманітних хвороб.

Життя святої Параскеви-П’ятниці нагадує нам про те, що краса – тимчасова, а матеріальні речі – не вічні. Важливо слідувати за Христом, Який навчав нас: «Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6: 19-21). Приклад незламної віри великомучениці свідчить про непереможну любов до Христа. Тож утверджуймося в істинній вірі й кожен свій день проведімо з надією на Господа!

Джерело Православна церква України

День пам`яті Преподобного Нестора Літописця

Піклування про душевну чистоту, щира любов до Бога, виняткові здібності в історії та книжковій справі – усі ці якості поєднав у собі преподобний Нестор Літописець, пам’ять якого сьогодні вшановує Свята Церква. Монах і подвижник благочестя, він став також першим оповідачем української історії на широкому тлі світових подій. У своїй видатній праці «Повість минулих літ» преподобний описав ідею єдності Київської держави. Вона також є першоджерелом писемної української мови, тож символічно, що ми відзначаємо День української писемності у день пам’яті преподобного Нестора Літописця. Історик послуговувався давньою українською в побуті та відобразив її багатство і розмаїття у своїх творах.
 
Народився преподобний Нестор Літописець у Києві приблизно в 1056 році. Усією душею він прагнув пізнати чистоту чернечого життя: навіть до постригу постував, перебував у смиренні та у молитві. Сподобившись великого Господнього дару – мудрості – преподобний примножував його, ведучи скромне та благочестиве життя. Разом з тим, самовіддано пізнавав науку: початкову освіту здобув у заснованій благовірним Ярославом Мудрим школі при Софійському соборі та завжди мав бажання до читання книг, яких на той час було не так багато. Саме в книгах він вбачав шлях до Істини та один зі способів спілкування з Богом: «Велика буває користь від учення книжного, книги наказують і вчать нас шляху до покаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості… Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».
 
У сімнадцять років Нестор Літописець прийняв чернечий постриг та був рукоположений на диякона у Києво-Печерському монастирі. Завдяки своїм винятковим здібностям до історії та літератури він сподобився такої почесної роботи, як написання літописних текстів. У монастирі перший український церковний історик написав свої великі праці: життєписи святих князів Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських та «Повість минулих літ».
 
Втілюючи Божий задум, преподобний Нестор Літописець посприяв становленню української мови та нашої Української Церкви. Його праці є тим надбанням для сучасників, що оповідає про витоки нашої історії. Приклад преподобного Нестора Літописця показує нам, що лише розвиваючи дані Господом таланти, ми можемо створювати те вічне і безцінне, що залишиться нашим нащадкам.
 
Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у дев’ятнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з євангельського читання ми чуємо частину проповіді Спасителя, яку зазвичай називають «Нагорною». Ця частина розпочинається з простої настанови, значення якої, проте, важко переоцінити, і саме тому її дуже влучно називають «золотим правилом»: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (Лк. 6:31).

Дійсно, це правило заслужено називають «золотим», адже воно дуже коротко, ясно, просто і зрозуміло роз’яснює, якими мають бути відносини між людьми. Бо кожна людина знає, якого ставлення від інших вона бажала би щодо себе, і тому не зовнішніми приписами, як це є у світських законах народів та держав, але внутрішніми спонуканнями власної свідомості та совісті наставляється творити добро і уникати зла.

Однак при всій зовнішній простоті та зрозумілості «золотого правила», для більш глибокого усвідомлення воно все одно потребує кількох пояснень.

Найперше, слід звернути увагу на те, у який спосіб воно сформульоване, а саме: в основу, як джерело наших дій покладене наше ставлення до інших. Зауважимо: не ставлення інших людей до нас, але наше – до інших людей.

Цей момент є дуже важливим і принциповим, бо найчастіше причиною примноження гріхів, ненависті та зла серед людей є застосування принципу удаваної справедливості. Ми чинимо з іншими так, як вони поступають з нами, і якщо роблять щодо нас якусь несправедливість чи зло – чи не вважаємо ми справедливим відповісти кривдникам нашим тим самим? І коли ми відповідаємо на кривду, то ті, хто нас скривдив, почуваються ображеними, а відтак вважать справедливим здійснити відплату, помститися за образу. Що ж ми маємо у підсумку? Примноження кривди та зла! Бо як би ми не намагалися бути справедливими і добрими, але гріх, який діє в кожній людині, спотворює наше розуміння, викривляє відчуття, і ми, навіть не навмисно, думаючи, що робимо правильно – завдаємо болю і кривдимо інших людей.

Саме тому початком і основою «золоте правило» покладає не ставлення інших людей до нас, а нас самих – до інших. Воно не каже: «Чиніть з іншими так, як вони чинять з вами», але наставляє: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм». Якщо бажаємо, щоби до нас були милосердні, вдячні, терпеливі, щедрі, уважні, люблячі – все це маємо робити у ставленні до інших людей, навіть тоді, коли нічого подібного не маємо у ставленні інших до нас самих.

І навпаки: якщо ми чинимо несправедливо, кривдимо, обманюємо, робимо зло іншим людям, то тим самим ніби даємо дозвіл на все це у ставленні до нас. Однак, чи знайдеться людина, яка щиро згодиться з тим, щоби її обманювали, обкрадали, зневажали? Навряд чи хтось бажає такого ставлення до себе. Тому, знаючи, чого ми не бажаємо для себе самих, можемо навіть без вивчення спеціальних настанов і приписів, заповідей та канонів легко і ясно зрозуміти, як нам треба діяти, а чого слід уникати.

У цьому «золоте правило» перегукується з настановою, яку подає нам притча про немилосердного позичальника (Мф. 18:23-35), над змістом якої ми розмірковували у один з минулих недільних днів. Боржник виблагав у царя прощення свого незліченного боргу, але коли побачив того, хто був йому винний значно менше – то став вимагати справедливості та негайного повернення позичених коштів.

Ця притча нагадує нам про наші незліченні провини перед Богом, які не можуть жодним чином порівнятися з тими гріхами, які ближні наші мають перед нами. І тому якщо будемо наполягати на справедливому покаранні для наших кривдників, а не будемо їх прощати – то тим самим і для себе закриємо двері Божого милосердя. «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Лк. 11:4) – щоразу саме так промовляємо ми слова молитви Господньої, нагадуючи собі, що милосердя для нас є не безумовним, а має основу і підставу в нашому милосерді. Як ми прощаємо – так і Ти, Боже, прощай нам, але якщо ми немилосердні, то і Ти будь для нас лише грізним Суддею.

Ще на одну особливість «золотого правила» слід звернути нам увагу, дорогі брати і сестри, щоби вірно його зрозуміти. Адже воно говорить про ставлення до всіх людей, не розрізняючи їх за жодними додатковими ознаками. Це є важливе уточнення, бо не завжди і не для всіх ця, задавалося б проста річ, є зрозумілою та очевидною.

Бо багато зла і несправедливості виникають саме тому, що люди встановлюють розрізнення між тими, з ким слід поводитися чесно і справедливо, і всіма іншими. Справді, сама природа наша спонукає до виявлення уваги, коли йдеться про ближніх: про батьків та дітей, про родичів, про друзів, про колег у навчанні чи праці. Для нас з очевидністю більш близькими є ті, хто належать до одного з нами народу, наші одновірці, тощо. Але «золоте правило» покликане долати всі розрізнення, встановлюючи однакове правило у стосунках між усіма людьми.

Ніби розкриваючи цю істину, апостол Павло у Посланні до Колосян дає нам такі настанови: «Тепер ви відкладіть усе: гнів, лютість, злість, лихослів’я, лайливість уст ваших; не говоріть неправди один одному, скинувши стародавню людину з ділами її та вдягнувшись у нову, яка оновлюється в пізнанні за образом Творця її, де немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все i у всьому Христос. Отже, вдягніться, як обрані Божі, святі та улюблені, в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння, поступаючись один одному i прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу: як Христос простив вас, так i ви» (Кол. 3:8-13).

Отже, всі розрізнення, які є в світі цьому, хоча і залишаються ще дочасно, але для нас, як християн, мають бути перевершені розумінням того, що «все i у всьому Христос». Тому і нагадує Спаситель «золоте правило», як основу відносин не лише з родичами, одноплемінниками чи одновірцями, але як закон у ставленні до всякої людини.

І щоби підкреслити все це, Господь дає настанови, які справді вказують на божественний характер заповіді, бо в цих настановах Його слово перевершує звичайний природний порядок. «Любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих» (Лк. 6:35) – такою є настанова Божа для нас, християн, бо ми покликані перевершити природну праведність, властиву людині, щоби виконати заповідь «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36).

Отже, дорогі брати і сестри, з сьогоднішнього євангельського читання ми маємо настанову, яка показує нам ніби сходинки для зростання у добрі та для удосконалення в чеснотах. Онова для всіх нас – дбати про добро та уникати зла. Над цим – ставитися до інших так, як ми хочемо, щоби ставилися до нас, при чому в кожній людині ми маємо бачити своїх братів та сестер, адже маємо єдиного Отця – Бога, Який сотворив усіх нас, Своїх дітей. Ще вище – виявляти добро і благодійність не лише до добрих і вдячних, але навіть і до негідних, і до ворогів. Бо цим ми наслідуємо милосердя Боже, яке виявляється не за достоїнством, а лише як акт жертовної любові.

Тож нехай Господь допоможе нам втілювати всі ці знання у практичному житті, у повсякденних справах, у ставленні до всіх людей, які трапляються нам на життєвому шляху. Ми не можемо змінити весь світ, ми не можемо усіх грішників відвернути від зла чи всеосяжно зупинити дію гріха у світі. Але те, що ми справді можемо і до чого здатний кожен з нас вже сьогодні й зараз – це змінювати самих себе, зробивши «золоте правило» дійсно щоденним правилом власного життя.

Амінь!

Покрова Пресвятої Богородиці – свято українських традицій та козацтва

Вважається, що Покрова покриває добром, щастям і здоров’ям всіх, хто її шанує. В молитвах до Покрови звертаються із проханням захистити від ворогів, пошестей, хвороб, зурочень і проклять.

Матері звертаються до Божої Матері з молитвою про покровительство своїм і малим, і дорослим дітям, моляться за захисників Вітчизни-України.

14 жовтня в Україні відзначається Свято Покрови Пресвятої Богородиці. Це велике релігійне свято з давніх-давен відігравало одну з ключових ролей у житті та традиціях багатьох поколінь українців.

Історія його виникнення за легендою походить з Візантії. У 902 році на Константинополь несподівано напали араби-сарацини. Того ж дня, під час Божої Служби прихожанам Влахернської церкви,  явився Образ Божої Матері, яка помолившись разом з людьми у храмі, зняла з голови пелерину (омофор), і ніби боронячи людей від нещастя, простягла над ними. Це допомогло воїнам та мешканцям відстояти свою незалежність у боротьбі з ворогом, а радісна новина про цю Дивовижну подію швидко розлетілася по всьому світу. І до нинішнього часу, Образ Богоматері Покрови є своєрідним символом заступництва та оберегом від усього лихого.

Вперше образ Богородиці Берегині був увіковічений за роки правління князя Ярослава Мудрого при будівництві Собору Святої Софії. Величний Мозаїчний Образ Матері Божої Оранти, яка звела руки догори, немов захищаючи та благословляючи людей, є найдавнішим втіленням образу Берегині нашого народу.

Найбільшої популярності культ Покрови Богородиці набув у XVII -XVIII, і пов’язаний з ім’ям видатного українського гетьмана Івана Мазепи. Тільки у Києві, за часи його правління у Києві було побудовано 17 церков, 3 з них мали ім’я Покрови. Найбільш відомою та значимою вважалась Покровська трапезна церква при Свято-Микільському монастирі (пр. 1695-96 рр.). На жаль, усі споруди монастиря були знищені у 1934 році  радянською владою. Вже за часи незалежності тривалий час велися розмови про відбудову цієї Святині, і навіть був закладений перший камінь, проте сам проєкт до цього часу є нереалізованим…

Образ Пресвятої Богородиці Покрови мав надзвичайне значення для українського козацтва. За свідченнями істориків, за часів існування Запорізької Січі було побудовано 13 храмів на честь Покрови, 8 на честь Святого Миколая і лише 3 Архистратига Михаїла.  В іконописі того часу навіть виникає термін «Козацька Покрова», де під омофором Божої Матері іконописці зображають відомих українських гетьманів, старшину та звичайних козаків.

Тут культ Богородиці настільки високо вшановувався, що її образи зображали на хоругвах, під якими козаки йшли до бою, а  покровительство та заступництво Божої Матері Покрови стали справжніми символами визвольного руху за незалежність Україні.

Свято Покрови відігравало не лише важливу культову роль у житті козацтва, саме на цей день на Січі припадав вибір кошового отамана. Козаки вважали, що саме обрання у цей святий день допоможе обрати достойного  козака, який хоробро та сумлінно захищатиме нашу державу та наше військо.

Продовжуючи традиції наших славних козацьких предків, вже в у часи, коли Україна здобула свою Незалежність, саме у Свято Покрови ми святкуємо День Українського Козацтва та День Захисника України, як символ нерозривного зв’язку усіх поколінь українських захисників, які впродовж століть з честю та гідністю захищали та продовжують  захищати  нашу землю, нашу Незалежність та Суверенітет.

Вітаючи з Днем Покрови та Днем Захисника України, ми згадаємо текст стародавньої козацької молитви, слова якої є надзвичайно актуальними і у такий нелегкий для нашої країни час:

Пресвята Богородице, мати Христова,

Укрий ризою своєю Святою від неба до землі,

Мене самого, коня мого, та усіх, хто при мені єсть.

Угони неприятеля, учини порох водою, а кулю вітром,

Від імені Рабів Божих (назвати імена близьких).

Ангела Христового на соблюдєніє от Бога, от неба

Дай нам, Рабам Божим (назвати імена близьких)

Усердно молюся ти мені дні сохрани й заступи

Від усякої неправди,

ко всякому діянію на путі спасенія направ.

Амінь

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Покров Божої Матері – це любов Її до нас, та любов, що сповнює серце милосердям

Молитва свята Покрови Пресвятої Богородиці

Заступнице краю нашого, Пресвята Богородице, радуйся, бо Ти своїм благоволінням вінчала Батьківщину нашу від давніх літ і посилаєш їй свою благодать! Не відніми від нас, Владичице, і нині милості Твоєї, поглянь на потреби наші і поможи своїм заступництвом.

О Пречиста Діво, Небесна Царице, Всемогутня Заступнице, неосоромлене наше уповання! Дякуючи Тобі за всі великі благодіяння, що з роду в рід народу нашому від Тебе явлені були, благаємо Тебе: збережи Україну нашу, всяке місто, село і країну, і нас, грішних і недостойних, від голоду, мору, землетрусу, потопу, вогню, меча, нападу чужинців і міжусобної боротьби. Пресвята Богородице, покрове землі нашої, спаси нас!

Амінь.

Покров Богоматері – це Її молитва за нас, що слабку, немічну нашу людську молитву робить сильною перед Престолом Божим. Покров Божої Матері – це любов Її до нас, та любов, що сповнює серце милосердям, і таким чином допомагає нам прокладати шлях до вічного спасіння.

Покров Богоматері, простертий над Церквою Христовою, як над Тілом Господа Ісуса Христа, осіняє і кожного, хто є членом цього Тіла, кожного сина і дочку Святої Христової Церкви.

Господь Ісус Христос перед Своєю смертю обіцяв учням, а через них усім християнам не залишати їх сиротами, і Богоматір теж обіцяла бути з ними завжди.

Якщо Сам Господь, за Його словом, називає Своїми братами і сестрами тих, хто чинить волю Отця Небесного (Мф. 12:5), то чи відмовиться назвати нас Своїми дітьми Мати Його.

У чому виявляється покров Божої Матері? Віруюче серце знаходить його в усьому, чим ми живемо. Ми бачимо його в нашому добробуті, в нашому здоров’ї, в наших успіхах, у наших звичайних земних радощах. Покров Богоматері виявляється і в тих скорботах, хворобах та випробуваннях, які Господу, Її Божественному Сину, угодно посилати нам задля нашого спасіння.

Божа Мати завжди з тим і  покров Її завжди з тим, хто вірний Її Синові, хто йде за Його покликом шляхом вічного спасіння. Вона, за словом святого Іоана Золотоустого, перша приймає Божественні дари і перша роздає ці дари й благословення людям, які шукають допомоги в Господа і милостей у Неї у своїх  повсякденних потребах.

Вона подає Свій материнський покров усім, хто жадає світлого Царства Небесного, де Вона стоїть перед престолом Божим, куди увійшли всі угодники, всі благочестиві слуги Божі, вірні Господові.

Ми просимо Богоматір у численних наших молитвах, з якими звертаємось до Неї, щоб Вона допомагала нам здійснити нелегкий шлях до вічного спасіння, подавала в наше серце дух молитов і покаяння, підтримала нас і не позбавила нас Свого покрову. Ми Її просимо і віруємо в Її материнську допомогу, благаючи в глибині  свого віруючого серця: “Не маємо іншої помочі, не маємо іншої надії, крім Тебе, Владичице!”

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Свято Покрови і День Захисника України

Сьогодні, 14 жовтня 2020 р.Б., у день Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День воїнів УПА та День захисника України у Парафії святих Жон-Мироносиць молитовно вшановують захисників українського народу.

Свято розпочали Божественною Літургією, яку очолив митрофорний протоієрей Роман Будзинський, настоятель Церкви святих Жон-Мироносиць с. Почапинці Тернопільської області.

Опісля відслужили панахиду та молебень до Пресвятої Богородиці за усіх воїнів-захисників перед іконою Покрову Пресвятої Богородиці (кін. XVII ст.,), яку передали для поклоніння прочананамТернопільщини з Музею Духовних Скарбів України м. Києва за сприяння голови Фонду пам`яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталії Михайлівни Шевчук.

Після настоятель парафії о. Роман Будзинський звернувся до присутніх зі словом проповіді:

“Нехай це свято буде для кожного з нас надбанням духовним і зміцненням фізичних сил! Щиросердечно вітаю усіх зі святом!”

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Молитва до Святої Покрови Пресвятої Богородиці

О Пресвятая Діва, Мати Господа Вишніх Сил, неба і землі Царице, міста і країни нашої Всемогутня Заступнице!

Прийми похвально-вдячну пісню цю від нас, недостойних рабів Твоїх, і вознеси молитви наші до Престолу Бога і Сина Твого, щоб милостивим був до неправд наших і продовжив благодать Свою на тих, що шанують все чесне ім’я Твоє і з вірою і любов’ю поклоняються чудотворному образу Твоєму. Бо ми не є достойні від Нього помилуваними бути, якщо Ти не умилостивиш Його до нас, Владичице, бо все Тобі від Нього можливим є.

Тому до Тебе прибігаємо як до безсумнівної і скорої Заступниці нашої: почуй нас, що молимось Тобі, осіни нас Вседержавною Покровою Твоєю і виблагай у Бога, Сина Твого, пастирям нашим ревність і піклування за душі, містоправителям мудрість і силу, суддям правду і безсторонність, наставникам розум і смиренномудрість, подружжям любов і згоду, дітям послух, покривдженим терпіння, кривдникам страх Божий, скорбящим благодушність, тим, що радіють стриманість: а всім нам духа розуму і доброчесності; духа милосердя і лагідності, духа чистоти і правди.

Так, Госпоже Пресвятая, змилосердься над немічними людьми Твоїми: розсіяних збери, заблудших на путь прямий настав, старість підтримай, юних умудри, немовлят виховай і зглянься над усіма нами оком милостивого Твого заступництва, підніми нас із глибини гріховної і просвіти сердечні очі наші, щоб узріти спасіння; милостивою будь до нас тут і там, в країні земного пришестя, й на Страшному Суді Сина Твого; преставлених же у вірі й покаянні від життя цього отців і братію нашу у вічному житті з Ангелами і з усіма святими жити учини.

Бо Ти є, Госпоже, Слава небесних і Надія земних, Ти після Бога наша Надія і Заступниця всіх, що прибігають до Тебе з вірою. Бо до Тебе молимося й Тобі, як Усемогутній Помічниці, самі себе, і одне одного, і все життя наше віддаємо, нині, і повсякчас, і на віки вічні.

Амінь.

 

Предстоятель ПЦУ Блаженніший Митрополит Епіфаній привітав із Днем учителя

«Вчительство – це справжнє покликання, а не лише професія», — митрополит Київський і всієї України Епіфаній привітав працівників освіти із Днем учителя.

Привітання Предстоятель опублікував на своїй сторінці у Facebook.

«Вчительство — це справжнє покликання, а не лише професія. І вашим безпосереднім взірцем є найдосконаліший, найбільший Учитель всіх часів і народів — Господь Ісус Христос. Тож не бійтеся наслідувати Його у вашій роботі й у вашому житті — беріть зі Спасителя приклад у Його любові, милосерді, добрі, простоті й мудрості», — написав Епіфаній.

Предстоятель закликав вчителів виявляти любов до дітей, бути милосердними до їхніх недоліків і недосконалостей.

«Щиро й лагідно торкайтеся їхніх душ, завжди допомагайте, не гордуйте своїми знаннями, пам’ятайте, що і діти можуть багато чому навчити дорослих. Цікавтеся сучасним життям, не звужуйте, а розширюйте горизонти, любіть життя та людей у ньому і передавайте цю любов усім навколо, просвітлюючи непростий життєвий шлях яскравим світлом знань!», — йдеться у привітанні.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць