Преподобний Андрій Критський

Не бысть в житии греха, ни деяния, ни злобы, еяже аз, Спасе, не согреших, умом и словом, и произволением, и предложением, и мыслию, и деянием согрешив, яко ин никтоже когда.

Канон Андрія Критського

17 липня вшановують пам’ять святителя Андрія, Архієпископа Критського. Він відомий завдяки своїм Богослужебним співам та безліччю канонів. Найвідоміший з них – Великий покаяний канон, у якому святитель оплакує сумний стан грішника та вчить нас замислюватися про гріхи і сподіватися на милосердя Боже.

Народився святитель в сім’ї християн, які проживали в Дамаску. Від народження хлопчик був німим, через сім років він, разом зі своїми батьками, причастився в церкві Божественних Тайн Тіла і Крові Христових, його німота миттєво зникла і він почав говорити. Неймовірно вражений і вдячний хлопчик почав вивчати святе письмо та богословські науки. На чотирнадцятому році життя Андрій прибув до Єрусалиму, щоб прийняти постиг в обителі преподобного Сави Освяченого.

Святий Андрій жив суворим, цнотливим життям. Його чесноти і неймовірна стриманість дивували оточуючих. Прославившись своїм розумом і аскетичним життям, він став писарем у Єрусалимській Патріархії.

У 679-му році він, як місцеблюститель патріаршого престолу, став учасником Константинопольського 6-го Вселенського Собору. Після закінчення собору святий Андрій повернувся до Єрусалиму і перебував там у своїх звичних богоугодних заняттях, піклувався про сиріт, паломників, допомагав хворим. Та невдовзі його викликали до Константинополя і призначили архідияконом до храму Святої Софії, Премудрості Божої.

За імператора Юстиніана II святий Андрій був рукопокладений у архієпископа Критського.

Святитель Андрій написав велику кількість Богослужебних співів і став засновником нової літургійної форми – канону. Найбільше відомий Великий покаянний канон, що містить в своїх 9 піснях 250 тропарів і читається під час Великого Посту. У першу седмицю Посту на повечір’ї він читається по частинах і повністю – у четвер на утрені п’ятої седмиці.

Він помер під час подорожі, повертаючись на Крит з Константинополя, де перебував у справах Церкви. Мощі були перенесені до Константинополя і зберігалися в монастирі його імені, де їх бачили паломники ще в 1350 році.

Ікона Божої Матері «Троєручиця»

Непереможній Воєводі, Богообрадуваній Приснодіві Богородиці, що відвідала гору Афонську явленням ікони Своєї і багато милості через неї роду християнському дарувала, похвальні пісні виголошуємо нині. Ти ж, о Богомати, маєш державу непереможну і Материнське за нас піклування, прийди на допомогу нам і від уся­ких бід визволи нас, що взиваємо до Тебе:

Радуйся, Помічнице наша, що Троєручною іконою Твоєю нам допомагаєш.

11 липня православні вшановують чудотворну ікону Божої Матері, відому як «Троєручиця».

Троєручиця… Таємниця такої назви полягає в історії її виникнення яка пов’язана з долею Іоана Дамаскіна. Преподобний Іоан викривав єретиків і тим викликав гнів візантійського імператора Льва III Ісавра. Щоб зганьбити ім’я святого імператор наказав виготовити фальшивого листа, в якому преподобний Іоан нібито запропонував йому напасти на Дамаск, обіцяв в цьому свою допомогу. Прочитавши листа, халіф наказав відрубати у преподобного кисть правої руки і повісити її на площі для всенародного огляду.

Ввечері святий Іоан випросив у мучителей, щоб ті віддали йому руку. Приложивши кисть до відсіченої руки, Божий угодник впав на коліна перед іконою Божої Матері, довго зі сльозами просив у Неї зцілення руки, яка писала на захист Православ’я. Після сердечної молитви піснетворець знепритомнів і у видінні побачив Саму Пресвяту Богородицю, Яка сказала преподобному, що йому дарується зцілення, та наказала безустанно трудитися цією рукою на славу Господню. Прокинувшись, святий Іоан побачив, що кисть приросла до пораненого місця і рука стала здоровою. Переповнений почуттям глибокої вдячності Небесній Владичиці за ЇЇ милість, святий Іоан створив хвалебну пісню Матері Божій «Тобою радується, Благодатна, всяке творіння». Бажаючи залишити пам’ять про чудесне зцілення піснетворець приложив до нижньої частини ікони руку, виготовлену із срібла, від цього ікона отримала назву «Троєручиця».

Молитва до Пресвятої Богородиці перед Її чудотворною іконою «Троєручиця»

О, Пресвята Преблагословенна Діво Богородице Маріє! Припадаємо і поклоняємося Тобі перед святою чудотворною Троєручною іконою Твоєю, згадуючи преславне чудо Твоє через зцілення відсіченої правиці преподобного Іоана Дамаскина від ікони цієї; заради цього знамення, яке і донині є видимим на ній в образі третьої руки, до зображення Твого прикладеної. Молимося Тобі і просимо Тебе, Всеблагу і Всещедру роду нашого Заступницю, почуй нас, і як блаженного Іоанна, який у скорботі і хворобі до Тебе взивав, почула Ти, так і нас не відкинь, скорботних і хворих від ран різних пристрастей, що до Тебе від щирої і смиренної душі старанно вдаємося. Ти бачиш, Всемилостива, немочі, озлоблення і нашу потребу у Твоїй допомозі і заступництві, бо ми з усіх сторін ворогами оточені і не маємо нікого, хто допомагав би і захищав би, якщо тільки Ти змилосердишся до нас, Владичице.

Щиро молимося Тобі: почуй наш скорботний голос і допоможи нам святоотцівську православну віру до кінця наших днів непорочно зберігати, всі заповіді Господні постійно виконувати, щире покаяння за гріхи наші завжди Богові приносити і сподобитися мирної християнської кончини життя нашого і доброї відповіді на Страшному суді Сина Твого і Бога нашого. Його ж ублагай за нас материнською Твоєю молитвою, нехай не засудить нас за беззаконня наші, але нехай помилує нас із великої і невимовної Своєї милості, о Всеблага! Почуй нас і не позбавляй нас Твоєї державної допомоги, щоб Тобою живих одержавши спасіння, ми оспівували і прославляли на землі народженого від Тебе Спасителя нашого Господа Ісуса Христа, Йому ж належить слава і держава, честь і поклоніння разом із Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Праведна Іоанна Мироносиця

Душа знає Господа і тому шукає Його.

Преподобний Силуан Афонський

10 липня вшановують пам’ять святій праведній Іоанні Мироносиці.

Житіє святої Іоанни зібрано по крупицям. В Євангелії від Луки сказано, що Іоанна була дружиною Худзи, урядника царя Ірода Антипи.

До зустрічі з Христом, Іоанна зберегла Велику Святиню. Коли Ірод відсік голову св. Іоанну Хрестителю і Іродіада, кинула її в нечисте місце, то Іоанна взяла главу його і поховала її в гідному місці на селі на Оливній горі, де і була знайдена вона при Костянтині Великому.

Зустрівши Христа, вона приєдналася до числа Його учнів і помічників. Після хресної смерті Спасителя свята Іоанна залишилася вірною своєму Господу до кінця. Смерть святої праведної Іоанни була мирна і тиха.

Свята праведна Іоанна Мироносиця моли Бога за нас!

Благословенні Петро і Февронія Муромські

Всі заповіді Христові про любов і взаємне служіння повинні перш за все і найповніше виконуватися в сім’ї.

Микола Пестов

8 липня православні християни відзначають день пам’яті Благословенних князя Петра і княжни Февронії Муромських. Цей день також вважають святом подружньої вірності та кохання.

Святий благовірний князь Петро, ​​в чернецтві Давид, і свята благовірна княгиня Февронія, в чернецтві Євфросинія, чудотворці. Князь Петро був другим сином Муромського князя Юрія Володимировича. Він вступив на престол в 1203 році. За кілька років до цього святий Петро захворів проказою, від якої ніхто не міг його вилікувати. У сонному видінні князю було відкрито, що його може зцілити дочка бджоляра благочестива діва Февронія, святий Петро послав за нею своїх людей.

Коли князь побачив святу Февронію, то так полюбив її за благочестя, мудрість і доброту, що дав обітницю відразу одружитися на ній після зцілення. Свята Февронія зцілила князя і вийшла за нього заміж. Святе подружжя пронесли любов один до одного через всі випробування. Горді бояри не захотіли мати княгиню з простого звання і зажадали, щоб князь відрікся від неї. Святий Петро відмовився, і подружжя вигнали. Вони на човні відпливли по річці з рідного міста. Якийсь чоловік, що плив зі своєю сім’єю разом з подружжям, задивився на княгиню. Свята дружина відразу розгадала його помисел і м’яко докоряла: «Зачерпни воду з однієї й з іншої сторони човна, – попросила княгиня. – Чи однакова вода?» – «Однакова», – відповів той. «Так і єство жіноче однаково, – мовила Февронія. – Чому ж ти, забувши свою дружину, про чужу вони гадають?». Викриттям зніяковів і покаявся в душі чоловік.

Увечері вони причалили до берега і стали влаштовуватися на ночівлю. «Що тепер з нами буде?» – з сумом розмірковував князь Петро, ​​а Февронія, мудра і добра дружина, ласкаво розважала його: «Не сумуй, княже, милосердний Бог, Творець Самовидець всіх, не залишить нас у біді!»

Не встигли вони прокинутися, як приїхали посли, благаючи Петра повернутися на князювання. Бояри посварилися через владу, пролили кров і тепер знову шукали миру і спокою. Петро і Февронія зі смиренністю повернулися в своє місто і правили довго і щасливо, творячи милостиню з молитвою в серці.

Вони померли в один день і годину, кожен в своїй келії. Люди вважали нечестивим ховати в одній труні ченців і посміли порушити волю покійних. Двічі їх тіла розносили по різних храмах, але двічі вони дивним чином опинялися поруч. Так і поховали святе подружжя разом біля соборної церкви Різдва Пресвятої Богородиці, і кожен, хто вірує знаходив тут щедре зцілення.

Православні у цей день моляться в храмах. У своїх молитвах молоді люди просять Бога про велику любов, а представники старшого покоління — про сімейну згоду.

Вважається також, що святі Петро і Февронія благословляють тих, хто укладає шлюб.

Пам’яті святих мучеників Зінона і Зіни

Святі, палаючи любов’ю до Господа і підносячи священні пісні, навіть не відчували скорботи, а цілковито віддавались молитві.

Святитель Іоанн Златоуст

5 липня – день пам’яті святих мучеників Зінона і Зіни

Святі мученики Зінон і Зіна жили в IV столітті у Філадельфії Аравійській. Святий Зінон був родом зі знатної сім’ї. Він мав величезний будинок, безліч слуг та великий статок. Всією душею прийнявши віру християнську, він роздав усе своє майно, відпустив слуг і став проповідувати Слово Боже. Разом із ним залишився його слуга святий Зіна, який був вірним учнем і помічником свого колишнього пана.

В той час у Філадельфії Аравійській правив ігемон Максиміан. Почувши про те, яку велику честь Максиміан надає ідолам, святий Зінон вирушив до нього разом зі своїм слугою, Зіна не хотів залишити свого пана і добровільно пішов за ним. Прийшовши до Максиміана Святий Зінон побачив, що той дійсно дуже шанує ідолів і старанно служить їм. Святі мученики вирішили викрити його перед народом.

Гонитель християн наказав катувати святих. Під час катування Зінон, протягнувши руку, ударив ліктем у стіну ідольського храму і, з Божою допомогою, ударом зруйнував і знищив язичницький храм. За скоєне Зінона спершу повісили і без милосердя стали стругати ножами його тіло його, а отримані рани натирати оцтом і сіллю, а потім чотирма клинами забили в колодку ноги його.

На місце муки святого Зінона прийшов Зіна і почав благати свого пана не відштовхувати і не покидати його. Тоді обох святих мучеників привели до ігемона на допит, та вони твердо відмовилися поклонятись ідолам. Це розлютило ігемона. І знову святі терпіли муки: їх били, рани розтирали оцтом і сіллю, палили вогнем, обливали киплячим маслом. Але ніякі тортури і знущання не змусили їх відректися від істинної віри Христової. Святі терпляче переносили всі муки і силою Божою залишалися живі. У 304 році мученики були усічені мечем.

Чудотворна Ікона Божої Матері Тернопільської

У другу Неділю після П’ятидесятниці вшановують пам’ять Всіх Святих Землі Української та відзначають святкування Чудотворної Ікони Божої Матері Тернопільської.

Тернопільська Чудотворна ікона Божої Матері – одна з найбільших автентичних святинь українського православ’я. В центрі міста Тернополя, на розі вулиць Руської і митрополита Мстислава милує око старовинний храм оригінальної архітектури – церква Різдва Христового, або, як її ще називають – Середня. В цьому ж храмі знаходиться  чудотворна Ікона Тернопільської Божої Матері. Цю ікону передала храмові побожна родина тернопільського шевця Маркевича, який мешкав над ставом. Саме у цій хаті під час Великого посту 1730-го заплакав образ Матері Божої. Церковна комісія підтвердила істинність чуда. Митрополит Афанасій Шептицький своїм декретом 15 липня проголосив образ чудотворним і встановив її празник на день Покрови Матері Божої.

Вона і до сьогоднішніх днів перебуває в Храмі Різдва Христового, який є нині кафедральним собором УАПЦ, а також пам’ятником архітектури XVII ст. Про чудесні зцілення від ікони свідчать численні дари вдячності.

В часи коли настоятелем храму Різдва Христового був Блаженійший Мефодій Митрополит Київський і всієї України Предстоятель УАПЦ ікону Матері Божої із вівтаря було перенесено у середню частину храму для більш доступного поклоніння віруючих.

В знак подяки Блаженійший Мефодій з прихожанами храму прикрасили ікону Богородиці різьбленою та позолоченою рамою, а також, незадовго до смерті, Владика Мефодій особисто з проектував та контролював встановлення мармурового кивоту для чудотворної ікони.

Молитва До Тернопільської Чудотворної Ікони Божої Матері

О, світу Заступнице, Царице Неба і Землі, безустанна наша Молитвинице, чи є таке місце, де б не проявилась милість Твоя. До Тебе взивали батьки наші і були почуті, на Тебе надію покладали і не були осоромлені. Не відвертайся і від нас, грішних та немічних, що перед святим чудотворним Твоїм образом наболівші серця приклонивши, молитви гарячі возносимо, оспівуючи дивні знамена Твої, в місті Тернополі явлені. Благаємо, Милосердна Мати, будь і надалі повсякчасною нашою Хоронителькою. Як птаха в негоду, рятуючи пташенят,прикриває їх крилами, так і Ти, Приблага і Пречиста, покрий Покровом святим Своїм місто наше, землю нашу і всіх людей Своїх, рятуючи від бід та скорбот.

О, Мати Найсолодшого Господа нашого Ісуса Христа, прийми щиросердні материнські моління за дітей добрих і прикрих, жон та мужів, а мужів за жон своїх, а найперше чисті благання дітей за батьків і збереження родинного вогнища та сповни прохання їхні, нехай запанує злагода і любов між ними, бо як не Ти, Всеблагая, то хто ж допоможе.

Дай, Всесильна Владичице, ревність, мудрість і мужність пастирям Православним, щоб засівали ниву сердець наших словами вічної правди, щоб просвітили нас прикладом життя по вірі. Церкву Свою Святу розшири від розколів і єрисей вбережи. Щоб було одне стадо і один пастир. Державу утверди, військо зміцни, щоб безсилими стали потуга недругів, миром їх осіни; правителям премудрість, чесність і совість низпошли; щоб врозумились і пізнали Бога Істинного і його церкву Православну; народ просвіти світлом вчення Христового, щоб серця наші були плотяними, а не кам’яними, і до покаяння та направлення життя приведи, щоб принесли ми гідні плоди віри і добрих діл та заслужено удостоїлись Небесного Царства. Де в купі з усіма Святими прославимо всечесне і величне ім’я. В Тройці славимо Бога: Отця, Сина і Святого Духа амінь.

Навіть і брати його не вірували в нього

2 липня – пам’ять апостола Юди, брата Господнього по плоті.

Святий апостол Юда, з числа 12-ти учнів Христових, походив з роду царя Давида та Соломона, був сином праведного Йосипа Обручника від його першої дружини.

Набожність батьків, а також близьке споріднення із святою Родиною, а вслід за тим добрий приклад з її життя послужили причиною того, що святий Тадей відзначався надзвичайними чеснотами. Коли прийшов час апостольської діяльності Ісуса Христа святий Юда-Тадей став його ревним учнем. Будучи його близьким родичем, ніколи цим не чванився і називав себе слугою Христовим.

Через збіг обставин носив він те саме ім’я, що й Юда-Іскаріот, через те виникла довголітня кривда для святого Юди, тому незважаючи на Його великі заслуги для віри і мученицьку смерть, люди забули про нього, приймаючи Його за Юду зрадника.

Святий апостол Юда мав і інші імена: євангеліст Матвій називає його «Леввієм, прозваним Фаддеєм» (Матвія 10:3), святий євангеліст Марк також називає його Фаддеєм (Марка 3:18), а в Діяннях святих апостолів він згадується під ім’ям Варсави (Діяння 15:22).

Юда Тадей ще за життя на землі був наділений Ісусом Христом ласкою творити чуда. Існує передання, що король Едеси захворів на проказу, колись невиліковну хворобу. Король, почувши про чудеса, які творив живий тоді на землі Ісус Христос, послав до Нього свого слугу з проханням про порятунок. Були це останні дні апостольської праці Спасителя. Ісус Христос відмовився від подорожі в Едесу, а доручив цю місію своєму улюбленому учневі Юді-Тадеєві, який після смерті й воскресіння свого Учителя направився в Едес. Король уже знав про розп’яття Ісуса Христа і вірив, що Він буде Сином Божим, а тому святого Апостола, посланця Ісуса, прийняв з великими почестями. Дотиком рук святий Тадей чудесно оздоровив віруючого короля і багатьох його підданих. І це чудо подіяло так, що король та всі, хто одужав, стали християнами.

По вознесінню Господа Ісуса Христа апостол Юда відправився з проповіддю Євангелія. Він поширював віру в Христа спочатку в Юдеї, і Галілеї, Самарії та Ідумеї, а потім – в країнах Аравії, Сирії та Месопотамії. Святий апостол Юда ходив з проповіддю до Персії і звідти написав на грецькій мові своє соборне послання, в коротких словах якого укладено багато глибоких істин. Воно містить догматичне вчення про Святу Трійцю, про втілення Господа Ісуса Христа, про відмінність Ангелів добрих і злих, про майбутній Страшний Суд. Апостол переконує віруючих берегти себе від плотської нечистоти, бути справними на своїх посадах, молитві, вірі і любові, обертати на шлях порятунку заблудлих людей, охороняти себе від навчань єретиків. Апостол Юда вчить, що недостатньо лише віри в Христа, необхідні ще і добрі справи, властиві християнському вченню.

Твою пам’ять вшановуємо любов’ю, премудрий Леонтіє

Мучителів осоромив єси лукаві підступності, і гелленів викрив єси безбожне служіння, засяяло єси богопізнання, щоб усі люди ученьмі благочестя, богомудрий мученику. Того ради твою пам’ять вшановуємо любов’ю, премудрий Леонтіє.

Святі мученики Леонтій, Іпатій і Феодул були римськими воїнами. Святий мученик Леонтій, грек за походженням, у часи правління Веспасіана служив воєначальником в імператорських військах в фінікійською місті Тріполі. Християнин Леонтій відрізнявся хоробрістю та розумом, до нього з глибокою повагою ставилися воїни і громадяни Тріполі за його чесноти.

В той же час в Римі жив один сенатор, на ім’я Адріан, – людина жорстока, немилостивий і винахідливий на всяке зло. Він почув про християн, які гребуючи ідольськими жертвами, визнають тільки Єдиного істинного Бога – Христа, до віри в Нього звертають багатьох. Адріан, сповнившись ревнощів по своїх богів, пішов до царя і просив його, щоб він дав йому владу примушувати християн до ідолопоклонства з правом мучити і вбивати тих, які не хочуть поклонятися богам. Цар призначив Адріана правителем в Фінікійську країну з повноваженням гнати всіх віруючих у Христа. Коли Адріану стало відомо, що в місті Тріполі знаходиться воєначальник Леонтій, який розоряє батьківські закони, а саме: докоряючи древніх богів він навчав не поклонятися і не приносити їм жертв. Адріан негайно послав в Тріполь трибуна Іпатія, доручивши йому схопити Леонтія і тримати під вартою до його прибуття.

По дорозі до Тріполя трибун Іпатій сильно захворів і, перебуваючи при смерті, побачив уві сні Ангела, який сказав: «Якщо хочеш бути здоровим, заклич тричі разом зі своїми воїнами: «Боже Леонтія, допоможи мені». Розплющивши очі, Іпатій побачив Ангела і сказав: «Я посланий затримати Леонтія, як же я покличу його Бога?». У цей час Ангел Став невидимий.

Іпатій розповів воїнам, в числі яких був і його друг Феодул, про свій сон, всі разом тричі призвали на допомогу Бога, Ім’я якого визнавав святий Леонтій. Іпатій зцілився на спільну радість воїнів, і тільки Феодул сидів осторонь, розмірковуючи про диво. Душа його перейнялася любов’ю до Бога, і він умовив Іпатія негайно піти удвох до міста на пошуки святого Леонтія.

Феодул та Іпатій дійшли до міста і зустріли невідомого чоловіка, який запросив їх до себе в будинок, щедро пригощав їх. Згодом воїни дізнались, що незнайомий чоловік і є святий Леонтій, вони впали на коліна і просили його просвітити їх вірою в Істинного Бога. Тут же відбулося Хрещення, а коли святий Леонтій виголосив над ними молитовне Закликання в Ім’я Пресвятої Трійці, новохрещених осінила світла хмара і пролився благодатний дощ.Того ж дня до Тріполя прибув правитель Адріан. Дізнавшись про подію, він наказав привести до себе святого Леонтія, трибуна Іпатія і Феодула і, погрожуючи їм муками і смертю, вимагав зречення від Христа і жертвопринесення римським богам.

Святого Іпатія підвісили на стовпі і стругали залізними кігтями, а святого Феодула нещадно били палицями. Після довгих побоїв звернувся до Іпатія і Феодула: «З якої причини ви відкинули з дитинства навіяні вам батьківські звичаї і залишили військову нагороду, засмутився царя?». «Ми отримали, – відповідали святі, – кращу нагороду у Царя Небесного: Їм даровані нам «хліб Божий, який сходить з небес» (Ів. 6:33), і чаша вина, Минулий з ребер Христових».

Святого Леонтія після катувань відправили до в’язниці. Вранці він постав перед правителем. Адріан намагався спокусити святого сповідника почестями і нагородами і, нічого не досягши, віддав на катування: святий мученик цілий день висів вниз головою на стовпі з важким каменем на шиї, але ніщо не могло змусити його відректися від Христа. Правитель наказав бити палицями страждальця до тих пір, поки він не помре. Тіло святого мученика Леонтія викинули за місто, але християни з честю поховали його поблизу Тріполі.

Допит святого Леонтія, його страждання і смерть записав на олов’яних дощечках присутній на суді писар. Ці дощечки були покладені в труну святого мученика.

Пам’яті святих мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла

Якщо ми хочемо легко перетерпіти всяку скорботу й спокусу, нехай буде для нас бажана, нехай завжди стоїть перед нашими очима смерть за Христа.
Преподобний Макарій Єгипетський

30 червня – день пам’яті святих мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла. Це були три рідні брати, які походили із знатного перського роду. Їхні батьки мали не єдину віру: батько тримався язичництва, мати – християнства. Жінка охрестила дітей та виховала у твердій вірі в Христа Спасителя, привила любов до Творця неба і землі, сподівання на Його милість і терпіння у пізнанні істин Господніх.

Як брати виросли та змужніли, то зараховані були у військове звання. Але присвятивши свої тілесні сили царю перському Аламундару, – духом своїм вони весь час працювали Царю небесному, Господу нашому Ісусу Христу, намагаючись у всьому догоджати Йому своїми добрими справами.

Пройшов час і брати, в якості послів персидського царя Аламундара, були послані для укладення мирного договору з імператором Юліаном Відступником. Юліан прийняв їх з належною честю і гостинністю, був дружелюбним і догоджав гостям. Навіть організував величний прийом, під час якого необхідно було принести жертву язичницьким богам, брати відмовилися взяти участь у жертвопринесенні, розгніваний Юліан, порушивши закон, кинув мирних посланців чужої країни до темниці і піддавав страшним мукам.

Імператор довго мучив братів, знущався над ними, але не було страху, зневіри в душах християн. Вони ще ревніше молилися й вихваляли Господа: «Хто бог великий, як Бог наш! (Пс. 76, 14) Ми ж – люди Його і творіння рук Його і будемо завжди звертатися до Нього… Із любові до Тебе, о Іісусе, вони [муки] приємні нам». А на закиди імператора відповідали: «…Воістину той безумний, хто замість Бога вшановує мертву річ; має мудрість же той, хто служить Богу живому». Коли святі молилися, перед ними явився ангел Господній. Він дарував стражденним таку втіху, що вони немов і не відчували більше болю від ран своїх.

Святим мученикам відсікли голови мечами. Тіла їх Юліан Відступник наказав спалити, але тільки воїни хотіли виконати волю свого правителя, як земля затряслася, розверзнулася й поглинула святих братів. Через два дні після щирої молитви християн земля віддала тіла праведників, які розливали пахощі. Багато язичників, свідків цього чуда, запалали вірою в Христа і прийняли святе Хрещення.

Тіла святих мучеників – Мануїла, Савела й Ісмаїла – погребли з честю. Страстотерпці прийшли на заклик Господа й отримали вінець слави, бо стійкими були в подвигу своєму.

Той, хто дає Богу сторицею прийме

29 червня – день пам’яті святителя Тихона Амафунтського.

Святитель Тихон, єпископ Амафунтський, був народжений в місті Амафунті, що знаходиться на острові Кіпр. Батьки виховали сина в християнському благочесті та навчили читання Священних книг. Дар чудотворення проявився у святого Тихона ще в юнацькому віці. Батько Тихона був власником хлібопекарні й посилав сина продавати хліб на вулицях міста. Святий отрок мав добре серце, тому роздавав біднякам хліб задарма. Дізнавшись про це, батько розгнівався, але син відповів, що читав у святих книгах, що «той, хто дає Богові сторицею прийме». «Я ж, – говорив хлопець, – даю Богу хліби в борг» і запропонував батькові піти туди, де зберігалися запаси зерна. Батько з подивом побачив, що сховище, яке стояло порожнім, тепер переповнене пшеницею. З тих пір батько не забороняв юнакові роздавати хліб бідним.

Відомий такий випадок із життя святого Тихона: один садівник постійно викидав з виноградника обрізані сухі гілки, святий Тихон зібрав їх, посадив у своєму саду і попросив Господа, щоб ці гілки прийнялися і дали цілющі для здоров’я людей плоди. Гілки прийнялися, виноград достиг рано, плоди мали особливий, дуже приємний смак і використовувався за життя святого і після його спочину на вино для здійснення таїнства Святої Євхаристії.

За благочестиве життя юнака прийняли в церковний клір, поставили читцем, а потім єпископ Амафунтський Мемнон висвятив його в сан диякона. Після смерті єпископа Мемнона святий Тихон за загальним бажанням був обраний єписком Амафунтським.

Святитель Тихон все життя трудився над викоріненням залишків язичництва на Кіпрі, знищував ідольські капища і насаджував християнську віру. Святитель був милостивим, двері його будинку були відкриті для всіх, він з любов’ю вислуховував і виконував прохання кожного, хто приходив до нього. Не боячись погроз і мук, він твердо і безстрашно сповідував свою віру перед язичниками.