Різдвяна ялинка та вертеп у храмі святих Жон – Мироносиць ПЦУ (УАПЦ), встановлені і прикрашені. Особлива подяка діткам недільної школи, та усім парафіянам нашої Церкви

Отець-настоятель Роман Будзинський подякував усім присутнім діточкам та їх батькам, громаді за прикрашення храму Святих Жон-Мироносиць. Побажав всім, хто є частиною єдиної української родини Православної Церкви України – прогресу у всьому доброму, здоров’ї, щасті та спасінні в новому 2021 році Божому, а також в новій ері для нашого світу, нашої церкви, нашого суспільства і для нас самих, як людей, створених Богом, який є щедрим і милосердним.

Молитовно закликав на всіх Господнє благословення та розповів про традицію святкування Святого Різдва в Україні.

“Різдво Христове – одне з найбільших урочистостей, що відзначається усіма церквами. У цей день у Вифлиємі від Діви Марії народився Ісус Христос. За григоріанським календарем Різдво святкується 25 грудня, а за юліанським – 7 січня.

6 січня традиційно православні християни відзначають Святвечір 2021.

Напередодні Різдва обов’язково потрібно попросити вибачення у тих, кого ви образили, приготувати пісну вечерю, а також надіти світлий одяг і запалити в будинку свічки, щоб залучити Божу благодать.

За українською традицією, увечері 6 січня зазвичай відвідують своїх батьків і хрещених…” – розповів отець Роман.

Пресслужба Парафії святих Жон-Мироносиць

Різдвяне послання Предстоятеля помісної Української Православної Церкви

Різдвяне послання

Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

Преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним України

Дорогі брати і сестри!

Христос народився!

Славімо Його!

Нині ми знову, як і покоління християн перед нами, промовляємо ці слова, які є не просто традиційним вітанням, але словами сповідання нами віри, словами проповіді про великі діла Божі, словами, що спонукають нас до діяльного оновлення.

Кожен народ, який прийняв християнську віру, має ті чи інші благочестиві традиції святкування події Різдва Христового, які тісно переплітають спогад про цю величну подію зі світоглядом, культурою, побутом людей. Серед цих народів і наш український народ має свої звичаї прославлення народженого Христа Спасителя – родинні зібрання у Святвечір, спів колядок у храмі та по власних оселях, вертепні дійства. Якщо узагальнити значення цих християнських традицій, то вони покликані оприсутнити Різдво Христове, зробити цю подію сучасною для нас, а нас самих – зробити її свідками та учасниками.

Відтак реальність Боговтілення має переживатися нами не лише як розуміння того, що у давній час у далекій країні справді відбулися події, описані у Євангелії. Через молитовний спів і читання під час богослужіння, через прославлення Різдва Христового в колядках та вертепних дійствах ми справді стаємо живими учасниками цих подій.

Віфлеємський вертеп, де народився Спаситель світу, ясла, в які Він був положений, – все це оживає і стає реальним для нас тут і зараз. Разом з пастухами на полі ми чуємо вістку від ангелів про радість велику, що «нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2: 11). Разом зі східними волхвами-мудрецями спостерігаємо ми зірку, яка спрямовує нас до вертепу на поклоніння Новонародженому.

Слова Євангелія та догмати віри вплітаються у народні піснеспіви: «Бог Предвічний народився, прийшов днесь із Небес! Радуйся земле, Син Божий народився!» І все це покликане допомогти нам усвідомити, що значення події Різдва Христового перевершує обмеження простору й часу, виходить за їхні рамки, а Син Божий, Христос Господь народився не лише «десь і колись» – Він воістину народився «заради нас людей і заради нашого спасіння», як сповідуємо в Символі віри. Тобто Він народився заради кожного з нас і для нас, народився у понадісторичному вимірі, в якому все – «тепер і зараз».

І це народження, яке перевершує будь-яке інше народження людини за всю історію, є спонуканням для нас: як ми відповімо на нього? Бо недостатньо просто визнати, як істину, що Син Божий народився від Духа Святого і Марії Діви. Якщо Христос народився – то Він і помер на хресті, Він і воскрес з мертвих, Він і вознісся на Небеса, але за обітницею Він же і перебуває з нами по всі дні до кінця віку (Див. Мф. 28: 20). І Він, Христос Господь, коли вдруге прийде зі славою, щоби судити живих і мертвих, воскресить усіх для життя вічного. Але кожен тоді успадкує ту вічність, на яку заслуговує згідно свого земного життя і вчинених в ньому діл, добрих чи злих.

Син Божий здійснив все необхідне для нашого спасіння – для всіх нас, людей загалом, і для кожного з нас зокрема. Але лише від нас особисто залежить, яку відповідь на цей Божий заклик ми дамо не лише словами, а всім своїм життям. Бо перед нами, як і перед безпосередніми сучасниками події Різдва Христового, лежить вибір: приймаємо ми Сина Божого, Який прийшов у світ і став заради нас також і Сином Людським, чи відкидаємо Його? Прославляємо Його з ангелами і пастухами, поклоняємося разом з волхвами, слідуємо за Ним разом з апостолами, стаємо свідками Його страждань і воскресіння разом з мироносицями – чи навпаки, сповнюємося страху й гніву разом з Іродом, бажаємо, щоби не було Такого серед живих, відкидаємо Його проповідь і чудеса, не віримо навіть Воскресінню, противимося дії посланого Ним Духа Святого?

У давній час кожен, хто бачив і чув Спасителя, хто дізнався про Нього через проповідь, – зробив свій вибір, той чи інший. Але цей вибір належить робити і кожному з нас, робити не лише в момент, коли долучаємося до Церкви, коли сповідуємо віру, але повсякдень. Бо слова Христові є правдивими і діючими для всіх та на всі часи, втішаючи вірних та застерігаючи грішників: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11: 23).

Тому кожна людина, яка чує звістку про народження Христове, навіть коли ця звістка лунає з колядки чи вітальної листівки, з допису в мережі чи особистого вітання, – цією звісткою спонукається до усвідомлення великої відповідальності, яка лягає на неї. Ніщо з речей світу цього не може порівнятися з цією відповідальністю, адже плід і ціна того, який вибір ми зробимо, дізнавшись про Різдво Христове, по який бік станемо – це ціна вічності.

Дорогі брати і сестри!

Бажаю, щоби з такими думками і міркуваннями, які кожного спонукають до роздумів та дій, ми зустрічали ці святкові дні. Як Предстоятель Помісної Церкви сердечно вітаю всіх вас з Різдвом Христовим, а також з Новим Роком. Ми дякуємо Богові, що хоча і в складних умовах і важких випробуваннях пройшов рік, що минає, але Господь дав нам сили і мудрість пройти їх. Нехай наступний рік, за милістю Божою, буде всім нам на благо, принесе подолання пошесті згубної, наблизить для України час перемоги і встановлення справедливого миру.

Саме тому в ці святкові дні наші особливі теплі вітання – для воїнів, які захищають Україну від ворога видимого, від нашестя чужинців, та для тих, хто бореться за наше здоров’я тілесне, – лікарів та медичних працівників. Підносимо свої молитви за вас і просимо у Бога оберігати вас.

Як і у попередні роки, від святинь княжого Києва надсилаємо також вітання і молитовні побажання тим, хто на Донбасі та в Криму зустрічає свята в умовах окупації, хто перебуває у полоні чи несправедливому ув’язненні, і просимо у Господа для всіх вас захисту і швидшого звільнення.

Вітаю з Різдвом Христовим та громадянським Новоліттям Президента, Уряд, парламент України, очільників місцевих громад і всіх, хто покликаний працювати на благо українського народу, несучи служіння йому. Нехай Господь допомагає вам у добрих справах та надихає мудрістю!

У ці радісні святкові дні подякуємо Господу нашому за всі Його благодіяння для нас, для Церкви і для України. Нехай Всемилостивий Бог допоможе нам подолати розділення, які ще досі існують, утвердить єдину помісну автокефальну Українську Православну Церкву, дарує державі нашій перемогу та справедливий мир, благословить Україну і весь український народ.

Попри всі негаразди, біди та випробування, якими наповнений наш час, радість Різдва Христового нехай увійде в наші оселі та серця. А світло Віфлеємської зірки нехай осяє нам правдивий шлях до Спасителя, щоби і нам словами і ділами прославити Його.

Христос народився! Славімо Його!

 

Різдво Христове,

2020/2021 р.Б.

м. Київ

Проповідь Предстоятеля Помісної Української Православної Церкви – Митрополита ЕПІФАНІЯ

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

у тридцяту неділю після П’ятидесятниці, перед Різдвом Христовим

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Лише кілька днів відділяє нас від свята особливого вшанування Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. І сьогодні через читання зі Священного Писання Церква готує нас до належної зустрічі цієї події, нагадуючи про багато поколінь історії, що передували пришестю в світ воплоченого Сина Божого.

Слова книги родоводу Господа Ісуса Христа, які ми чуємо нині – це не просто перелік багатьох імен осіб з давнього минулого. Зміст і значення цього родоводу – дуже глибокі та повчальні, що повною мірою розкривається для нас через попередньо почуте читання з 11-ої глави Послання апостола Павла до Євреїв. В цьому читанні – не просто перелік імен, як у книзі родоводу, але також і нагадування про подвиги віри старозавітних праведників. Віри не абстрактної, віри не у «світле майбутнє», не в те, що «їхні діти будуть жити краще, ніж вони», що новий день чи новий рік принесе сам собою щось краще, ніж є дотепер – але непохитної, дієвої, живої віри в Бога і у виконання Ним обітниці про пришестя у світ Спасителя.

Бо ця віра у грядущого Месію справді була центром, осердям їхнього життя. Навколо себе вони бачили численні плоди панування у світі зла, гріх діяв навіть в них самих – але ці праведники не втрачали надію на Бога, Який від покоління до покоління через пророцтва, обітниці та символічні дії стверджував істину майбутньої перемоги над злом. Перемоги не абстрактної і лише неясно очікуваної, а перемоги, уособленої в Тому, чиє таємниче ім’я – Еммануїл, що означає – «з нами Бог».

Євангелист Матфей нагадує нам ці слова із 7-ї глави книги пророка Ісаї, сповіщені за багато століть до Різдва Христового, про Сина Діви, ім’я Якого – «з нами Бог». Саме в Ньому – в Тому, Хто був обіцяний ще прабатькам Адаму і Єві, як Переможець, що зітре главу змія, – була уособлена надія старозавітних праведників. Не у примарне «краще майбутнє», а в Того, Хто має прийти, щоби спасти людей Своїх від гріхів їхніх (Мф. 1:21), святі праотці вірували – хоча і не знали, коли станеться це пришестя і визволення.

З книги родоводу Спасителя ми бачимо, що від часу патріарха Авраама до часу сповнення Божих обітниць минули десятки поколінь. А почуті нами слова з Послання апостола Павла наповнюють ці переліки імен нагадуванням про буремні події життя цих поколінь, нагадуванням про боротьбу, випробування, страждання, які їм доводилося терпіти. З цього ми бачимо, що шлях слідування за Божою правдою ніколи не був легким, однак ті, хто йшли цим шляхом, не відхилялися від нього на манівці – ніколи не були осоромлені.

Адже лише усвідомлення присутності Бога в історії надає їй справжнього сенсу, перетворюючи її з суєтної круговерті і беззмістовної гонитви за митями насолод – на осмислений шлях через світ цей до вічного блаженного буття, для якого людина і була створена. Лише Бог і сповіщена Ним істина, лише віра, яка спрямовує людину на шлях цієї істини та зміцнює на ньому – надають сенс всьому іншому, без чого все – суєта і марнота, як про це мудро писав цар Соломон у Книзі Екклезіаст.

«Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт, – усе суєта! Що користи людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем? Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки. Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить. … Усі речі – у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням. Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. Буває щось, про що говорять: «дивись, ось це нове»; але це було вже у віках, які були раніше за нас. Немає пам’яті про минуле; та й про те, що буде, не залишиться пам’яті у тих, які будуть опісля» (Еккл. 1:2-5,8-11).

Книга ж родоводу Спасителя, яку ми чуємо сьогодні з читання євангельського, дає нам іншу картину, розкриваючи очі наші на справжній сенс подій історії – вона не просто суєта і пусте повторення з покоління в покоління одного й того ж, вона – не беззмістовна суміш радості й горя, насолод і страждань, які раніше чи пізніше закінчуються смертю. Історія – це шлях до тієї точки, де сходяться людство і Бог. Це шлях до тієї миті, де слова «з нами Бог» – справджуються, з очікування і предмету віри перетворюючись на реальність буття. Історія – це шлях виходу з полону гріха і зла, в якому опинився світ цей, до свободи і вічного блаженного буття, обіцяних Богом тим, хто піде за Ним, зрікшись егоїзму і взявши хрест свій.

Покоління від патріарха Авраама до праведного Йосифа Обручника не просто блукають у темряві віку цього, як може здаватися оку, засліпленому невірством – Бог спрямовує всі ці покоління до тієї миті, яка довершується у Віфлеємській печері. Бо Дитя, Яке народжується там – не просто ще один з праведників чи ще один пророк, посланий сповістити істину. Це Дитя – Сам Бог, Який прийшов спасти людей Своїх від рабства злу, відновити їх для блаженного буття, відкрити їм двері до Раю, втраченого у давнину через гріхопадіння.

Відтак у Тому, Хто народжується у вертепі та покладається у яслах, Хто водночас і Бог, і людина – знаходить своє справдження вся віра праотців. Хоч і довгий час минає – але здійснюється те, що було обіцяне Богом, і ніщо не може цьому перешкодити.

В цьому також є повчальний сенс сьогоднішнього читання з Євангелія, яке дає нам настанову бути терпеливими на нашому особистому шляху до спасіння. Бо як старозавітні праведники очікували народження Месії, яке мало статися в майбутньому, хоча і невідомо коли – так і ми, християни, очікуємо на Друге пришестя Спасителя, яке станеться, хоча і в час, нам невідомий.

У Бога не буває безсилим ніяке слово! Як справдилося і стало фактом історії воплочення Сина Божого, Який навіки став також і Сином Людським, так само справдиться і обіцяне Ним Друге пришестя. Як покоління відділяли тих, кому Богом були дані обітниці й пророцтва про прихід Месії від тих, хто став свідком виконання сказаного, – так покоління відділяють час апостолів, яким було сповіщено істину про Друге пришестя, від часу, коли воно станеться. Але як воістину Христос народився – так воістину Він прийде вдруге у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.

Дорогі брати і сестри!

Безперечно, що час життя однієї людини, кожного з нас, менший, ніж обшир історії та час життя поколінь. Але у житті окремо кожного з нас, як весь навколишній світ відображається у одній малій краплі води, – відображається вся історія людства. Кожному з нас належить ніби повторити шлях всіх, хто були до нас і хто ще буде. Ми народжуємося, зростаємо, старіємо і помираємо. Ми трудимося і насолоджуємося плодами праці, переживаємо миті радості й смутку, однак все одно усвідомлюємо скороминучість і швидкоплинність всіх речей світу цього. І лише наш вибір ставлення до Бога, як до Того, в Кого ми віримо і на Кого покладаємо надію свою – надає всій цій круговерті сенсу і значення, перетворюючи її на шлях. На наш особистий шлях до пізнання Христа і слідування за Христом.

Сьогодні ми чуємо про родовід Спасителя, і цим не лише утверджуємося в істині Його втілення, хоча це теж важливо, бо підкреслює правдивість і повноцінність сприйняття Сином Божим людської природи. Але через цей родовід ми також отримуємо нагадування, що і кожен з нас теж належить до роду людського, від якого і Христос по плоті. Отримуємо нагадування, що ніхто не з’являється у світ цей сам собою, що ми не від мавп походимо, але маємо багато поколінь предків, хоч і не знаємо весь їхній перелік – аж до Адама і Єви, наших спільних праотця і праматері, сотворених Богом. А відтак якими б різними, унікальними особистостями кожен з нас не був – всі ми складаємо одне ціле, складаємо одну родину, єдиний рід людський, заради спасіння якого Син Божий став також і Сином Людським.

Тож, готуючись зустрічати свято Різдва Христового, маємо нагадати собі не лише історичне значення цієї події, але й те, що вона прямо й безпосередньо стосується кожного з нас. І кожного кличе зробити вірний вибір, а саме – повірити Богові, і через цю віру, пройшовши відповідний шлях, успадкувати життя вічне.

Амінь.

Джерело Пресслужба ПЦУ

Вшанування пам’яті пророка Даниїла

30 грудня – святкування пам’яті святого пророка Даниїла, якому Господь дарував мудрість і дар прозорливості і тлумачення снів.

Даниїл являється біблійним древньоєврейським пророком і написав одну із книг Святого Письма Старого Завіту. Він багато провіщав про майбутнє, яке потім збулося, зокрема – час народження Спасителя і Його хресні страждання.

Пророк Даниїл за походженням – з царського роду. Ще хлопчиком його забрали у вавилонський полон. Там, з волі царя Навуходоносора, Даниїл був обраний з кількома іншими полоненими хлопчиками із кращих єврейських родин для служіння при царському дворі. Цар наказав виховувати їх при своєму палаці, навчати різних наук та халдейської мови. Їжу їм подавали з царського столу. Між обраними були три Даниїлові приятелі: Ананія, Азарія і Мисаїл.

Даниїл, разом зі своїми трьома друзями, твердо зберігав віру в істинного Бога. Вони відмовлялись їсти з царського столу, аби не з`їсти чогось забороненого законом Мойсеєвим, і просили начальника давати їм тільки хліб і овочі. Начальник не погоджувався, боячись, що вони змарніють, і цар покарає його. Та Даниїл умовив його зробити пробу протягом десяти днів. І коли минуло десять днів, то виявилося, що Даниїл і його друзі не лише не змарніли, а навіть зробилися повнішими, сильнішими і красивішими, ніж їхні товариші. Після цього їх уже не примушували споживати царську їжу. За таке суворе виконання закону – посту і благочестя – Бог нагородив цих отроків хорошими здібностями та успіхами в навчанні. На іспиті вони виявилися розумнішими і кращими від інших і отримали високі посади при царському дворі. А Даниїлові Бог, окрім того, дав ще вміння тлумачити сни, як колись Йосифові.

Таке підвищення юдейських отроків пішло на користь полоненим юдеям. Благочестиві отроки отримали можливість захищати юдеїв від утисків та поліпшити їхнє життя в полоні. Крім того, через них і язичники могли пізнавати істинного Бога і славити Його.

Якось Навуходоносор побачив незвичайний сон, але, прокинувшись вранці, не міг його згадати. А сон цей дуже непокоїв царя. Він скликав усіх мудреців і ворожбитів і повелів їм нагадати цей сон і витлумачити його. Та вони не могли цього зробити і казали: “Нема на землі людини, яка могла б нагадати цареві сон”. Навуходоносор розгнівався і хотів уже стратити усіх мудреців.

Тоді Даниїл умовив царя дати йому якийсь час, і він витлумачить сон. Прийшовши додому, Даниїл ревно молив Бога відкрити йому цю таємницю. В нічному видінні Господь відкрив йому сон Навуходоносора і значення його.

Даниїл прийшов до царя і сказав: “Царю! Коли ти лягав спати, ти думав про те, що буде після тебе. І ось уві сні ти побачив величезного ідола: він стояв блискучим, і страшним був вигляд його. У цього ідола була голова з чистого золота, груди і руки із срібла, черево і стегна з міді, гомілки із заліза, а ступні частково із заліза, частково із глини. Потім від гори сам собою, без дії рук людських, відколовся камінь і вдарив у ноги ідола, і розтрощив їх. Тоді весь ідол розсипався і перетворився на прах, а камінь збільшився так, що покрив собою усю землю. Ось, царю, твій сон!

“Цей сон, – продовжував Даниїл, – означає ось що: ти цар царів, якому Бог Небесний дарував царство, владу, силу і славу, і ти володієш іншими народами. Царство твоє – це золота голова. Після тебе настане друге царство, нижче за твоє. Потім настане третє царство, мідне, яке пануватиме по всій землі. Четверте царство буде міцне, мов залізо. Як залізо трощить і дробить усе, так і воно, подібно до всеруйнівного заліза, дробитиме і трощитиме. Та в той же час воно буде розділене: частково буде міцним, частково – крихким. У дні останнього царства Бог Небесний утворить вічне царство, яке не буде передане якомусь народові, але розтрощить усі царства землі і пошириться по всьому світу навіки. Так Великий Бог дав знати цареві, що буде після нього”.

Вислухавши усе, цар Навуходоносор піднявся і вклонився пророкові Даниїлу до землі і сказав: “Воістину Бог ваш Бог богів і Владика царів!”. Він поставив Даниїла начальником над усіма вавилонськими мудрецями, тобто над ученими людьми, і залишив його при своєму у великій пошані. А трьох його друзів – Ананію, Азарію і Мисаїла – призначив правителями країни вавилонської.

Даниїлові віщування точно справдилися. Після Вавилонського царства існували ще три великі царства: Мідійсько-перське, Македонське, або Грецьке, і Римське, кожне з яких володіло юдейським народом. У часи ж Римського царства явився на землі Христос, Спаситель світу, і заснував Своє всесвітнє, вічне Царство – Святу Церкву. Гора, від якої відколовся камінь, означала Пресвяту Діву Марію, а камінь – Христа і Його вічне царство.

 

Вітаємо всіх іменниників з Днем небесного покровителя пророка Даниїла!

Нехай за молитвами угодника Божого пророка Даниїла Господь благословяє Україну і всіх вірних чад своїх від усякого ворога і супротивника!
 
Пресслужба Парафії святих Жон-Мироносиць ПЦУ

День пам’яті пророка Аггея

Ім`я, яке пророк отримав при народженні, в перекладі означає «урочистий» або інакше – «святковий». Пророк Аггей — десятий із дванадцяти малих пророків, який пророкував при царі Персії Дарії Гістаспі ще за 500 років до Різдва Христового.
 
Пророк Аггей намагався переконати свій народ добудувати Другий Єрусалимський храм, коли юдеї повернулися з вавилонського полону. Він стверджував, що всі біди, з якими стикаються люди, відбуваються через їхню релігійну байдужість. Пророцтва слуги Божого дійшли до наших днів у вигляді книги, авторство якої належить йому ж. Ця праця складається з двох глав.
 
У них зафіксовано чотири мови пророка. Вони мають точні дати проголошення. Книга пророка Аггея відрізняється простотою викладу і відсутністю химерності в її вмісті. Одночасно в промоваі, що належить подвижнику, притаманна сила переконливості і теплота почуттів. Не дивно, що іудеї почули і слухняно повернулися на шлях істинний.
 
Сьогодні, під час святкування цього свята, його ідеї також згадують, оскільки в християнському світі вони не втратили свого сенсу. Історія свідчить, що Аггей після смерті був похований недалеко від священицьких трун, оскільки походив він із священицького роду. Аггея пам’ятають як людину виняткової доброти, яка була шанована всіма оточуючими.
 
Аггея зазвичай зображують бородатим старцем з пристойним обличчям і невеликими залисинами.
 
Давні традиції святкування збереглися до нашого часу. Головна з них — згадувати про силу віри в житті людини, про яку розповідав Аггей.
 
Пресс-сужба Парафії святих Жон-Мироносиць ПЦУ

Святі мученики Фирс, Левкій і Калиник

Той, хто приймає мучеництво за віру істинну, страждає за те, що відкрилося його духовному погляду.
Святитель Микола Сербський
 
27 грудня пам’ять мчч. Фирса, Левкія і Калиника
 
Святі мученики Фирс, Левкій і Калиник постраждали за Христа при імператорі Декію ( 249-251 рр.) в Кесарії Вифинійській. Святий Левкій, що докорив правителя Кумврикія за несправедливе переслідування християн, після катувань був усічений мечем. Святий Фирс, засуджений на найжорстокіші катування і муки, переніс їх неушкоджено і за Божим промислом упокоївся. Язичницький жрець Калиник, бачачи мужність і чудеса святого Фирса, увірував в Христа і сміливо сповідав істинну віру, за що і був усічений мечем.
Святі мученики Филимон, Аполоній, Аріан і Феотих
Постраждали за Христа в Єгипті, у місті Анттіної, при імператорі Діоклетіані ( 284-305 рр.) Святий Аріан до свого навернення до віри Христової був гонителем християн, у тому числі мучеників Аполонія і Филимона. Спочаткук мученик Аполоній, ублагав музиканта-язичника Филимона переодягнутись в його одяг і принести замість нього жертву ідолам. Але несподівано святий Филимон сповідав себе перед язичниками християнином. Святий Аполоній розкаявся і також сповідав Христа. Після тортур обоє мучеників були страчені. Їхній мучитель Аріан, зцілив своє поранене око порохом, взятим з могили Филимона, розкаявся, навернувся в християнську віру і охрестився зі всім домом і своїми охоронцями. За любов до Христа вони добровільно пішли на муки і були віддані на смерть. Серед охоронців старшим був мученик Феотих, згадуваний разом з іншими святими.
 
Пресслужба Парафії святих Жон-Мироносиць

Святитель отче Спиридоне – моли Бога за нас

Дивовижний послідовник Христа, що є близьким не лише по часу зі Святим Миколаєм, в який жив та ревно служив Церкві Христовій і народу Божому, але головне, по духу – справжньої євангельської любові. Їхня віра, яка найперше свідчила цю християнську любов, й явила в Дусі Святому безліч яскравих чудес.
 
Святитель Спиридон, Єпископ Тримифунтський, Чудотворець народився в кінці III століття на острові Кіпр.
 
Про його життя відомостей збереглося мало. Відомо, що він був пастухом, мав дружину та дітей. Всі свої кошти віддавав на потреби ближніх. За це Господь нагородив його даром чудотворіння: він зціляв невиліковно хворих і виганяв бісів.
 
У Святого був звичай із зібраного врожаю одну частину роздавати бідним, а іншу віддавати нужденним в борг. Сам він особисто нічого не давав, а просто показував вхід в комору, де кожен міг взяти, скільки потрібно, а потім повернути таким же чином, без перевірки та звіту.
 
Прославимо Святителя Спиридона,
єпископа Триміфунтського…
Блаженного ієрарха та
Богоносного чудотворця,
що на соборі мудрістю Духа утвердив віру.
Ревного та милосердного пастиря,
який мав ангелів співлужителями.
Слава Богу, що дав Спиридону кріпость,
слава Увінчавшому його,
слава Діючому через нього,
подаючи всім зцілення.
 
Пресслужба Парафії святих Жон-Мироносиць

Патріарше послання на Різдво Христове (2020)

+ Варфоломій,
Милістю Божою Архієпископ Константинопольський,
Нового Риму і Вселенський Патріарх,
Всій повноті Церкви,
Благодать, милість і мир
Від Христа Спасителя народженого у Віфлеємі.
 
Преосвященні браття у Христі та возлюблені чада,
 
Подорожуючи зі Пресвятою Дівою, яка приходить «невимовно народити» предвічне Слово, і, дивлячись на Віфлеєм, який готується прийняти Божественне Немовля, ось ми ще раз досягли Різдва, наповненого почуття вдячності Богові-Любові. Подорож до цього великого свята Різдва у плоті Спасителя світу цього року була іншою щодо зовнішніх умов, що були наслідком нинішньої пандемії. Наше церковне життя та участь наших вірних у священних богослужіннях, а також душепастирство Церкви та добре свідчення у всьому світі зазнали наслідки відповідних обмежень щодо здоров’я. Однак все це не впливає на найглибші стосунки вірних з Христом, а також на нашу віру в Його провидіння та нашу відданість «єдиному, що необхідно»[1].
 
У секуляризованих суспільствах Різдво втратило свою первісну ідентичність і було зведене до святкування показного споживання та мирського життя, не підозрюючи, що в цей святий день ми згадуємо «вічну таємницю»[2] божественного втілення. Сьогодні правильне християнське святкування Різдва є актом спротиву секуляризації життя та розмиванню або занепаду почуття таємниці.
 
Втілення Слова розкриває зміст, спрямованість та мету людського існування. Вседосконалий Бог існує як досконала людина, щоб ми могли існувати «способом Бога». «Бо Бог став людиною, щоб ми стали обожненими»[3]. У глибокому вислові св. Григорія Богослова людині «заповідано стати Богом»[4], «божественною істотою»[5]. Така найвища гідність надана людству робить наше існування непереборною честю. У Христі всі люди покликані до спасіння. Перед Богом «немає ні єврея, ні грека, ні раба, ні вільної людини, ні чоловіка, ні жінки; бо всі єдині у Христі Ісусі», богословствує богонатхненно апостол Павло[6]. Це вирішальний перелом у галузі антропології, ієрархії цінностей та сприйняття етосу. З того часу той, хто ображає людство, також кидає виклик Богові. «Бо немає нічого такого священного, як людина, природи якої став причасником Бог»[7].
 
Різдво являється все бого-людське життя Церкви, в якому Христос постійно відчувається як Той, Хто був, є і приходить. Той, хто «в обіймах Його Матері», є Тим самим що «в лоні Отця»; дитина Ісус – це Той, Хто був розп’ятий, воскрес і вознісся у славі на небо, праведний суддя і Цар слави. Цю невиразну таємницю ми прославляємо псалмами та піснеспівами, якими ми Йому служимо, одночасно бувши і будучи обслуженими Ним. Це те, що богонатхненно висловив четвертий Вселенський собор у Халкідоні, «наслідуючи Святих Отців». «Халкідонський догмат», який описує спосіб – поза розумом і розумінням – яким Слово Боже сприйняло плоть світу, «оспівується» через архітектурний вираз всечесного храму Святої Софії Премудрості Божої який збудований у місті міст, який являється гордістю православ’я та славою вселеної, через організацію священного простору і через вражаючий купол, який відображає, як божественна любов до людей об’єднує все, небесне з земним, але також через ікони та прикраси, завдяки унікальної богословської мови чудового освітлення.
 
Серед багатьох прикрих обставин ми сьогодні чуємо дзвінкий голос «ангела Господнього», який «приносить добру новину великої радості… для всіх людей, бо для нас сьогодні народився Спаситель, який є Христос Господь»[8]. Святкуючи Різдво, ми молимось за наших братів і сестер що в небезпеці та хворобах перебувають. Ми захоплюємося самопожертвеністю лікарів та медсестер та всіх, хто сприяє протистоянню пандемії. Ми радіємо, коли виявляємо, що до пацієнта звертаються як до священної особи, що не зводиться до числа, справи, предмета чи знеособленої біологічної одиниці. Як уже було так красномовно сказано, «біла сукня» лікарів – це «біла ряса», що виражає відмову від того, що «моє» заради мого брата, «пошук інтересів іншого»[9] і повну відданість до страждаючого. До цієї «білої ряси» відносяться так само, як і до ряси духовенства, оскільки обидві являються символами духовної жертовності та служіння, чиїми натхненням і рушійною силою є любов, яка завжди є даром божественної благодаті і ніколи не являється виключно нашим власним досягненням.
 
Небезпечна пандемія зруйнувала більшу частину того, що ми сприйняли як належне, виявивши межі «титанізму» сучасної «людини-бога» і продемонструвала силу солідарності. Поряд з незаперечною істиною, що наш світ наповнює єдність, що наші проблеми є загальними і що їх вирішення вимагає спільних дій та порядку денного, найвищим виявилася цінність особистого внеску, любові Доброго Самарянина, яка перевершує всі людські міри. Церква активно підтримує – ділом і словом – наших страждаючих братів і сестер, молячись за них, їхніх родичів та всіх, хто відповідає за їх піклування, і одночасно проголошує, що зцілення хворих – як тимчасова перемога над смертю – стосується трансцендентності та остаточного знищення смерті у Христі.
 
На жаль, криза охорони здоров’я не дозволила розвивати діяльність, передбачену на 2020-ий рік, як «рік пастирського оновлення та належної турботи про молодь». Ми сподіваємось, що наступного року буде можливо реалізувати заплановані ініціативи для нового покоління. З досвіду ми знаємо, що коли до нашої молоді підходять з розумінням та любов’ю, вони виявляють свої творчі таланти та з ентузіазмом вносять вклад у такі ініціативи. Врешті-решт, молодість – це особливо «релігійний» час у нашому житті, наповнений мріями, баченнями та глибокими екзистенційними пошуками, з яскравою надією на новий світ братерства. Саме це «нове творіння»[10], «нове небо і нова земля… де живе правда»[11], благовіствує Церква Христова та її відображає у своїй подорожі до Царства Божого.
 
Возлюбленні браття та благословенні чада,
 
У Церкві людина повністю оновлюється, а не просто «отримує допомогу». Там людина «живе в правді» і переживає свою божественну долю. Як проголосив Святий і Великий Собор Православної Церкви, «кожна людина є унікальною істотою, призначенням якої є особисте спілкування з Богом»[12]. Ми поділяємо дане Богом переконання, що наше теперішнє життя – це не все наше життя, що зло і негатив не мають останнього слова в історії. Наш Спаситель не є «Богом з машини», який втручається і знищує проблеми, одночасно скасовуючи нашу свободу, ніби це було «засудженням», від якого ми повинні бути звільнені. Для нас, християн, справедливі неперевершені свято-отцівські слова: «Таємниця спасіння стосується тих, хто хоче спастись, а не тих, кого примушують»[13]. Істинність свободи у Христі перевіряється через Хрест, який є шляхом до Воскресіння.
 
У цьому дусі, святкуючи разом з усіма Вами Різдво Христове та святки в приємному Богові дусі, ми молимося від нашого священного Центру Фанару, щоб Спаситель, який знизився до людського роду, подарував вам здоров’я, любов один до одного, успіх у кожній добрій справі та всяке благословення згори, в новому році та у всі дні вашого життя. Нехай так буде!
 
Різдво Христове, 2020р.
† Константинопольський Варфоломій,
палкий молитовник перед Богом за всіх Вас
 
[1] Див. Лк. 10:42.
[2] Максим Сповідник, Різне про чесноти і зло I, 12 PG 90, 1184.
[3] Афанасій Великий, Про втілення, 54.
[4] Григорій Богослов, Надгробне слово Василію Великому, PG 36, 560.
[5] Його же, Слово 45, На святу Пасху, PG 36, 632.
[6] Гал. 3:28.
[7] Миколай Кавасила, Про життя в Христі, VI, PG 150, 649.
[8] Лк. 2:9-11.
[9] 1 Кор. 10:24.
[10] 2 Кор. 5:17.
[11] 2 Пет. 3:13.
[12] Окружне послання, 12.
[13] Максим Сповідник, Про молитву Отче наш, PG 90, 880.

Cправжній зміст християнського святкування Різдва

З кожним днем ми наближаємося до одного з найвеличніших християнських свят – Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Воно є не лише великою історичною подією, а передусім духовною, радість якої сягає вічності. І незалежно від місця проживання, національності, конфесії чи календаря, подія Різдва Христового для християн є торжеством миру, бо заради людей у смиренні Син Божий прийшов у цей світ, закликаючи кожного до злагоди та єдності у Бозі, до спасіння і вічного блаженного життя.
 
У Священному Писанні не вказано точної дати народження Спасителя, але важливою є сама подія приходу в цей світ Сина Божого. Кожного року напередодні новорічних та Різдвяних свят в українському суспільстві постає дискусія, коли варто святкувати Різдво Христове – за новим чи за традиційним календарем. Ми бачимо, що в людей є запит на обговорення цієї теми та вирішення її у майбутньому. Православна Церква України не відкидає цієї дискусії. Але підсумок її має не ще більше розділяти, а об’єднувати православних вірних в Україні, щоби рішення, яке у майбутньому соборно ухвалить з цієї теми Помісна Церква, відобразило настрій та бажання її повноти. Однак слід розуміти, що йдеться не лише про те, щоби відзначати Різдво Христове в інший день, а про повноцінну календарну реформу, яка стосується всього богослужбового року, а не лише одного-двох святкових днів. Необхідно усвідомлювати, що реформування – довготривалий процес, частина якого – масштабна інформаційно-просвітницька робота. Адже всі необхідні реформи мають реалізовуватися поступово, мирно та мудро. Історія знає приклади як успішних календарних реформ, так і драматичних, що позначилися тривалим поділом і протистоянням. В час, коли в нашому народі і так багато суперечностей – не буде мудрим і відповідальним поспішними кроками спровокувати ще один поділ.
 
Пам’ятаймо, що справжній зміст християнського святкування Різдва полягає у тому, щоби ми остерігалися гріха та робили добро. Тож нехай у ці передріздвяні дні наші серця стануть оселею для любові та милосердя, а душі – відкритими до Божої істини та ласки. У підготовці до Різдвяних свят – серед яскравих декорацій, побутової метушні, дискусій довкола дати святкування – запитаймо себе: як віднайти душевний спокій і гідно зустріти прихід у світ Спасителя? Що заважає нам зміцнити зв’язок з Богом та виявляти любов до ближніх? Що відволікає нас від справді важливих речей, від турботи про близьких людей та від очікування Різдва Божого Сина?
 
За нашою вірою Всемогутній Господь допоможе нам здолати усі перепони та прокласти мости до сердець у єднанні одне з одним, не зважаючи на те, в який день року відзначаємо Різдво Христове. У ці дні подякуймо Всеблагому Творцю за всі Його милості й щедроти. Слава Ісусу Христу!
 

День Святої Анни

Святу праведну Анну (або в простолюдді “Свята Анна”) і її чоловіка святого Іоакима, батьків Пресвятої Богородиці, як предків Христа називають «Богоотцями» і в кінці кожної церковної служби молять про заступництво і допомогу.

Історія їх життя і то, як з’явилася на світ їхня дочка, Пречиста Богоматір, описується в Священному Переданні Церкви і в Протоєвангеліє Якова.

З цієї історії, Іоаким і Свята Анна відбувалися зі знатного роду, однак ставилися до розряду простих євреїв  і не користувалися ніякими перевагами. Іоаким був нащадком царя Давида,  Свята Праведна Анна – первосвященника Аарона. Вони були працелюбні і богобоязливі, мали достаток у домі  і були б щасливі, якби Господь не зробив позбавляти їх дітей. За часів Старого Завіту відсутність дітей вважалася Божою карою. Закон навіть забороняв приймати дари і пожертви від бездітних батьків, як від тих, які були відкинуті Богом,  а тому гідних усякої зневаги. І цю «ганьба бездітності» благочестиве подружжя терпіло до самої старості.

Зрештою Іоаким вирішив усамітнитися в пустелі, щоб строгим постом вимолити у Бога милості. Залишившись одна, Свята Анна пішла в сад. І ось вона, піднявши очі до неба, побачила на дереві гніздо горобця і стала плакати, кажучи:

«Горе мені, хто породив мене? Яке лоно справило мене на світло? Тому що стала прокляттям серед Ізраїля, аж з осміяння мене отторгли від храму. Горе мені, кому я подібна? Чи не схожа я птахам небесним, бо і птахи небесні мають потомство у Тебе, Боже. Чи не схожа що і тварям безсловесним, бо і тварі безсловесні мають потомство у Тебе, Боже. Чи не схожа що і водам цим, адже і води приносять плоди в Тебе, Боже. Горе мені, кому подібна я? Чи не схожа що і землі, тому що земля приносить по добі плоди та благословляє Тебе, Боже ».

І тоді перед нею з’явився Архангел Гавриїл з звісткою, що вона народить дочку. Те ж було повідомлено і Йоакима. Зраділе подружжя зустрілося і дало обітницю присвятити дочка Богу.

Три роки виховували старці маленьку Марію, а на третій рік відвели Її, згідно з своєю обітницею, в Єрусалимський храм. Через кілька років після цього, у 80-річному віці, святий Іоаким помер, а свята Ганна перейшла жити в храм,  де провела з дочкою два роки і в 79 років тихо почила.

Свята Анна  була похована в Єрусалимі. Однак за часів імператора Юстиніана її мощі й покривало були урочисто перенесені до Константинополя. 

Заступницька молитва до Святої Анни

Із серцем, повним найщирішої пошани, припадаю перед Тобою, блаженна свята Анно! Ти – це упривілейоване й особливо улюблене сотворіння, яке своїми надзвичайними чеснотами й святістю заслужило собі в Бога на найвищу ласку: дати життя скарбниці всіх ласк, тій блаженній між жінками, Матері Воплоченого Слова, Пресвятій Діві Марії. Прошу Тебе, наймилостивіша Свята, зволи прийняти мене до числа Твоїх праведних слуг.

Обіцяю Тобі, ціле моє життя вірно Тебе почитати.
Візьми мене під Свою могутню опіку й випроси мені в Бога ласку, щоб я дбав(-ла) за ті чесноти, якими Ти так щедро була прикрашена.
Випроси мені, щоб я пізнав(-ла) свої гріхи й правдиво жалував(-ла) за них, живо любив Ісуса й Марію та вірно й постійно сповняв(-ла) обов’язки свого стану.

Визволи мене з усіх небезпек цього життя й прийди до мене з поміччю в годині моєї смерті, щоб я спас(-ла)ся й дістав(-ла)ся до неба і там разом з Тобою, найщасливіша Мати, величав(-ла) і вихваляв(-ла) Боже Слово, що сталося чоловіком у лоні Твоєї Пресвятої Доні, Діви Марії.
Амінь.

Пресслужба Парафії святих Жон-Мироносиць