Завершилось перебування на Тернопільщині ікони Пресвятої Матері-Покрови Богородиці

18 жовтня, завершилося перебування ікони Пресвятої Богородиці Покрови в храмі Святих Жон-Мироносиць УАПЦ (ПЦУ) с.Почапинці, Тернопільського р-ну, Тернопільської обл.

В цей день було звершено Божественну літургію у святій обителі.

Після Божественної літургії митрофорним протоієреєм отцем Романом Будзинським було відслужено молебень до Божої Матері – Покрови Пресвятої Богородиці, після чого відбулося прощання з святинею.

За час свого перебування з 14 жовтня по 18 жовтня 2020 р.Б. ікону відвідали багато православних прочан.

Увесь цей час біля ікони возносились посилені молитви за мир в Україні і збереження єдності Святого Православ’я.

Люди нескінченним потоком поспішали до Божої Матері з надією Небесної допомоги і заступництва.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Покров Божої Матері – це любов Її до нас, та любов, що сповнює серце милосердям

Молитва свята Покрови Пресвятої Богородиці

Заступнице краю нашого, Пресвята Богородице, радуйся, бо Ти своїм благоволінням вінчала Батьківщину нашу від давніх літ і посилаєш їй свою благодать! Не відніми від нас, Владичице, і нині милості Твоєї, поглянь на потреби наші і поможи своїм заступництвом.

О Пречиста Діво, Небесна Царице, Всемогутня Заступнице, неосоромлене наше уповання! Дякуючи Тобі за всі великі благодіяння, що з роду в рід народу нашому від Тебе явлені були, благаємо Тебе: збережи Україну нашу, всяке місто, село і країну, і нас, грішних і недостойних, від голоду, мору, землетрусу, потопу, вогню, меча, нападу чужинців і міжусобної боротьби. Пресвята Богородице, покрове землі нашої, спаси нас!

Амінь.

Покров Богоматері – це Її молитва за нас, що слабку, немічну нашу людську молитву робить сильною перед Престолом Божим. Покров Божої Матері – це любов Її до нас, та любов, що сповнює серце милосердям, і таким чином допомагає нам прокладати шлях до вічного спасіння.

Покров Богоматері, простертий над Церквою Христовою, як над Тілом Господа Ісуса Христа, осіняє і кожного, хто є членом цього Тіла, кожного сина і дочку Святої Христової Церкви.

Господь Ісус Христос перед Своєю смертю обіцяв учням, а через них усім християнам не залишати їх сиротами, і Богоматір теж обіцяла бути з ними завжди.

Якщо Сам Господь, за Його словом, називає Своїми братами і сестрами тих, хто чинить волю Отця Небесного (Мф. 12:5), то чи відмовиться назвати нас Своїми дітьми Мати Його.

У чому виявляється покров Божої Матері? Віруюче серце знаходить його в усьому, чим ми живемо. Ми бачимо його в нашому добробуті, в нашому здоров’ї, в наших успіхах, у наших звичайних земних радощах. Покров Богоматері виявляється і в тих скорботах, хворобах та випробуваннях, які Господу, Її Божественному Сину, угодно посилати нам задля нашого спасіння.

Божа Мати завжди з тим і  покров Її завжди з тим, хто вірний Її Синові, хто йде за Його покликом шляхом вічного спасіння. Вона, за словом святого Іоана Золотоустого, перша приймає Божественні дари і перша роздає ці дари й благословення людям, які шукають допомоги в Господа і милостей у Неї у своїх  повсякденних потребах.

Вона подає Свій материнський покров усім, хто жадає світлого Царства Небесного, де Вона стоїть перед престолом Божим, куди увійшли всі угодники, всі благочестиві слуги Божі, вірні Господові.

Ми просимо Богоматір у численних наших молитвах, з якими звертаємось до Неї, щоб Вона допомагала нам здійснити нелегкий шлях до вічного спасіння, подавала в наше серце дух молитов і покаяння, підтримала нас і не позбавила нас Свого покрову. Ми Її просимо і віруємо в Її материнську допомогу, благаючи в глибині  свого віруючого серця: “Не маємо іншої помочі, не маємо іншої надії, крім Тебе, Владичице!”

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Громада рішуче відреагувала на неканонічне рішення канонічного архієрея Тихона (Петранюка)

Українська релігійна громада (об’єднання людей одного віросповідання або його течії в місті, селі чи районі)сама вільно вирішує, до якого духовного центру вона належить. І має повне право змінити своє підпорядкування – це право захищене у статті 8 закону «Про свободу совісті та релігійні організації».

15 грудня 2018 року на Об’єднавчому соборі в Софійському соборі митрополитом Київським і всієї України та першим главою Православної церкви України був обраний митрополит Епіфаній.

6 січня у Стамбулі, в резиденції Вселенського патріархату на Фанарі, Вселенський патріарх Варфоломій урочисто вручив главі новоствореної Православної церкви України митрополитові Епіфанію томос про визнання канонічної автокефалії ПЦУ. Обидва предстоятелі спільно відслужили службу Божу. Україна сьогодні має свою Помісну Православну Церкву і українські віряни і священники поступово переходять до новоствореної Православної церкви України (ПЦУ).

Митрополит Київський і всієї України Епіфаній неодноразово заявляв: «Двері нашої церкви відкриті для всіх». І відкидав можливість будь-якого примусу в зміні підпорядкування релігійних громад. «Насильницьке» долучення вірян і священиків до нової церкви – НЕПРИПУСТИМЕ. 

Що ж 11 жовтня 2020 р.Б. продемонстрували нам представники Тернопільсько-Бучацької єпархії ПЦУ, які за дорученням правлячого архієрея архієпископа Тихона (Петранюка) прибули до церкви Святих Жінок-Мироносиць с. Почапинці Тернопільського р-ну, Тернопільської області?

Невігласи, які поглибили велику прірву між людьми… Процедура залякування і шантажу – не спрацювала, не привела до бажання людей бути під управлінням Тихона (Петранюка) – канонічного архієрея з кримінальним минулим.

Люди спантеличені такими жорсткими заходами катування сільської парафії. Місцевий архієрей в ультимативній формі вимагав або визнати його і негайно перереєструвати СТАТУТНІ документи УАПЦ ТЄ та перейти в підпорядкування Тернопільсько-Бучацької єпархії ПЦУ, або отримати заборону до повного покаяння з усіма наслідками для мирян та отця-настоятеля.

Така авторитарна форма правління не виглядає, як батьківська турбота канонічного архієрея ПЦУ і таку поведінку по відношенню до пастви не можна назвати доброю.

Чи демонструє Владика Тихон цим високе єпископське служіння на благо Святої Православної Церкви і нашої Батьківщини – України, чи сповнене сили євангельської істини, миру і любові, правди і справедливості його архієрейське життя? Чи можливо Його Високопреосвященству самому саме час щиросердечно покаятись і знайти шляхи до примирення з віруючими людьми та духовенством?

Тим часом, громада парафії Святих Жон-Мироносиць разом з настоятелем Романом Будзинським, залишаючись невід’ємною частиною ПЦУ, як українська автокефальна православна парафія (УАПЦ) непохитно і твердо стоїть на позиції задекларованій недовірі керуючому Тернопільсько-Бучацькою єпархією ПЦУ Архієпископу Тихону (Петранюку Тарасу Івановичу) та смиренно очікує рішення Предстоятеля Православної Церкви України Блаженнішого ЕПІФАНІЯ Митрополита Київського і всієї України.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Коментар настоятеля громади святих жінок-мироносиць УАПЦ (ПЦУ) о.Романа (Будзинського) з приводу неканонічної заборони

9 жовтня цього року керуючим Тернопільсько-Бучацької єпархії УПЦ (ПЦУ) архієпископом Тихоном (Петранюком) був виданий указ, де йдеться про заборону мене у священнослужінні на основі низки канонічних правил, які говорять про обмеження прав пресвітера та його підпорядкування єпископу.

Правило 31 Святих апостолів:

Якщо якийсь пресвітер, зневаживши власного єпископа, окремо буде збирати зібрання, і вівтар інший збудує, не викривши у суді свого єпископа в чомусь противному благочестю і правді: нехай буде позбавлений священничого сану як владолюбний, бо є крадієм влади. Так само нехай будуть позбавлені священства й інші клірики, які пристали до нього. Миряни ж нехай будуть відлучені від церковного спілкування. І це нехай буде після першого, другого та третього умовляння від єпископа.

Правило 39 Святих апостолів:

Пресвітери і диякони без волі єпископа нехай нічого не звершують. Бо йому довірені люди Господні, і він дасть відповідь за їхні душі.

Правило 55 Святих апостолів:

Якщо хтось із кліру образить єпископа, нехай буде позбавлений сану. «Бо, як написано: на начальника народу твого не лихослов»(Діян. 23, 5).

Правило 5 Святого Помісного Собору Антіохійського:

Якщо якийсь пресвітер, чи диякон, зневаживши свого єпископа, відлучить сам себе від Церкви, і почне влаштовувати окремі зібрання, і поставить жертовник, а будучи прикликаним єпископом, не підкориться, не захоче підпорядковуватися йому, і бувши прикликаним один раз і вдруге, не послухає, такий нехай буде повністю виключений зі свого чину, і зовсім не може допущеним бути до служіння, тим більше сприйняти свою попередню честь. Якщо ж упертим буде, збурюючи Церкву і повстаючи проти неї, то як бунтівник нехай буде приборканий зовнішньою владою.

Правило 13 Святого Собору Константинопольського, що відбувся у храмі Святих апостолів, який називають Двократним:

Вселукавий, посіявши в Церкві Христовій насіння єретичного куколю, і бачачи, як він посікається на корені мечем Духа, вступивши на інший шлях злих підступів, заміряється безумством розкольників розсікати Тіло Христове; але і цей його підступ повністю упереджуючи, святий Собор нині визначив: якщо якийсь пресвітер чи диякон, через якісь обвинувачення, підозрюючи свого єпископа, раніше соборного дослідження і розгляду, і цілковитого осудження його, насмілиться відступити від спілкування з ним, і не буде підносити його ім’я у священних молитвах на літургіях, за церковним переданням, такий нехай буде підданий відлученню, і нехай позбудеться всякої священичої чести. Бо поставлений у чин пресвітера, що привласнює собі суд, митрополитам наданий, і раніше суду, сам по собі осуджувати свого отця і єпископа зважується, не достойний ні чести, ні найменування пресвітера. Послідовники ж таких, якщо вони із священства, також нехай будуть позбавлені своєї чести, якщо це ченці або миряни, нехай зовсім відлучаться від Церкви, доки не відкинуть спілкування з розкольниками, і не повернуться до свого єпископа.

Правило 34 227-ми святих отців, прийняті на п’ято-шостому (Трульському) Вселенському Соборі у Константинополі (691-692 рр.):

Оскільки священне правило ясно сповіщає і те, що злочини змови, або організації збіговиськ, повністю заборонені і зовнішніми законами; тим більше необхідно забороняти, щоби не бувало цього у Церкві Божій. То і ми намагаємося дотримуватися, щоб коли деякі клірики або ченці будуть викриті в тому, що вступають у змову, або у стовпище, або інтригуть проти єпископа чи інших причетників, нехай повністю виключаються із свого ступеня.

Як православний священик я з належною повагою ставлюся до сану єпископа, носієм якого є Високопреосвященний Тихон та єпархіальної організації, яку він очолює. Але ж виданий архієпископом Тихоном документ жодним чином мене не стосується. Церковні канони дійсно передбачають підзвітність і підвладність пресвітера єпископу. Але ні я особисто, ні церковна громада святих жон-мироночиць ніколи не ухвалювала рішення про входження до складу Тернопільсько-Бучацької єпархії УПЦ (ПЦУ), очолюваної архієпископом Тихоном.

За словом святого апостола Павла, «єпископ повинен бути непорочним» (1 Тимофію 3:2), «належить йому також мати добре свiдчення вiд зовнiшнiх, щоб не потрапити на ганьблення i в сіті неприязні диявольські» (там само, 3:7). Архієпископ Тихон (Петранюк) — людина складної долі. 13 грудня 2010 року єпископ Тихон був заборонений у священнослужінні та порахований на спокій рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату, до якої він тоді належав. Станом на сьогодні архієпископ Тихон (Петранюк Тарас Іванович) фігурує у кримінальному провадженні, яке відкрите за статтею 190 ч.4 КК України (шахрайство).

Я приєднався до УАПЦ з юнацьких років і формувався як священнослужитель під впливом особистості Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Мефодія, який був і лишається для мене взірцем священнослужителя, якому вдалося зберегти свою вірність Христовій Правді. Я жодним чином не засуджую священиків, які сьогодні перебувають у юрисдикції архієпископа Тихона. Й одночасно відчуваю, що зберігаючи пам’ять про свого спочилого у Бозі вчителя, маю обрати інший шлях. Цю позицію розділяє і моя паства, яка щиро стурбована діями владики Тихона.  

За таких умов церковна громада св. жон-мироносиць ухвалила рішення шукати можливість екстериторіального канонічного підпорядкування, через надання парафії статусу ставропігії, тобто прямого церковного підпорядкування єпископу Києва.

Настоятель митр. прот. Роман Будзинський

Вручення заборони Парафії святих Жон-Мироносиць в с. Почапинці

11 вересня 2020 р. Б. до Парафії святих Жон-Мироносиць в с. Почапинці Тернопільського району, Тернопільської області прибули о. Василь Божаківський, о. Анатолій Залізницький, та о. Михайло Горобець від архієпископа Тернопільського і Бучацького Тихона (Петранюка).

Уповноважені священослужителі зачитали укази та офіційно повідомили про рішення архієпископа Тихона (Петранюка).

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Проповідь о. Романа (Будзинського) / Слово пастиря до громади

Сьогодні, 11 жовтня 2020 року Божого, в 18-ту неділю після П’ятдесятниці, митрофорний протоієрей Роман Будзинський звершив Божественну літургію у Церкві Святих Жон-Мироносиць.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

“Дякуємо Господу, що дарував нам свободу!” – вітання Епіфанія з Днем Незалежності (відео)

Предстоятель Православної Церкви України митрополит Епіфаній привітав українців із Днем Незалежності.

“Усьому українству сьогодні – найсердечніші вітання з Днем Незалежності України! Дякуємо Господу, що Він благословив буття нашого народу, дарував нам свободу, благословив мати державну й духовну незалежність”, – йдеться в привітанні.

Він побажав усім миру та єдності.

“По особливому сьогодні звучать для нас такі звичні слова “мир” і “єдність”. Справедливого миру та відновлення єдності України – цього прагнемо всі ми і просимо Бога в молитві.

Бо державність наша здобута ціною жертовності попередніх поколінь українців та наших сучасників – героїв Небесної сотні та наших захисників, які боронять на Сході України нашу свободу. Маємо бути гідні їхнього подвигу”, – зазначив Блаженнійший.

Він закликав усіх молитися за перемогу та єднання українського православ’я у Помісній Церкві.

“Сьогодні помолімося спільно за єдність нашого народу, за перемогу і справедливий мир, за єднання українського православ’я у Помісній Церкві. Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!” – йдеться у вітанні.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ – МИТРОПОЛИТ МЕФОДІЙ

“Йти українським шляхом, бути вірним українській ідеї це хрест. Але це і благословення Боже. Нам важко. Але історичні випробування попускаються нам Богом через Його особливу любов до України. Адже Бог випробовує тих, кого любить, про це свідчить уся біблійна історія”.

З проповіді Блаженнішого Митрополита МЕФОДІЯ, Предстоятеля УАПЦ (2000-2015),

виголошеної у Кафедральному Соборі святого апостола Андрія Первозванного, Київ, 2010 р.Б.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Молимось за всіх – пам`ятаємо кожного!

Настоятель парафії Святих Жон-Мироносиць митрофорний протоієрей Роман Будзинський під час панахиди підніс молитву за братів, що поклали свої молоді життя за Україну і кожного з нас.

ВІЧНА ПАМ`ЯТЬ

Перемир’я на війнах зазвичай оголошуються після загострень. Так і зараз. Липень став одним із “найкривавіших” місяців 2020 року на фронті – загинули вісім українських воїнів (більше було в січні й березні – 11 та 12 відповідно).

Тристороння контактна група домовилася про “додаткові заходи щодо посилення режиму припинення вогню” після трагічних подій під Зайцевим, коли полягли одразу троє українських морпіхів. Спершу солдати Путіна віроломно обстріляли евакуаційну групу ЗСУ, що йшла забирати загиблого – потім Путін погодився на “режим тиші”.

Загалом протягом липня ми нарахували 343 обстріли (підрахунок “Новинарні” на основі повідомлень пресцентру штабу ООС і МОУ). В середньому – 11 обстрілів щодня. При тому що в останні п’ять днів місяця фіксувалися 1-2 “пострілювання”.

Для порівняння: за даними штабу ОС, у червні ворог вчинив по позиціях українських військ 337 обстрілів, у травні – 355, у квітні – 312, у березні – 292, у лютому – 279.

Красномовна також кількість поранених у липні – 45 (у червні – 46, травні – 49, квітні – 31, березні – 74, лютому – 26).

Із восьми бійців, які не дожили до перемир’я, шість полягли на Донеччині, двоє – в Луганській області.

Шість українських смертей – наслідок обстрілів (зокрема дві – робота ворожих снайперів). Два воїни підірвалися на вибухових пристроях.

“Двохсоті” були в 137-му окремому батальйоні морської піхоти (троє), 1-му і 503-му окремих батальйонах морської піхоти, у 24-й і 30-й механізованій бригадах, у 79-й десантно-штурмовій бригаді.

Наймолодшому – 18, найстаршому – 41.

Олег Шило, Тарас Матвіїв, Євген Чумаченко, Дмитро Красногрудь, Микола Ілін, Ярослав Журавель, Василь Кравченко, Артем Козій – вони загинули за Україну і за її перемогу.

Пам’ятаймо їхні імена та їхній подвиг!

Послання Предстоятеля з нагоди 1032-ліття Хрещення Руси-України і 400-ліття рукоположення святителя Іова на Митрополита Київського і всієї Руси та відновлення ієрархії православної Київської Митрополії

Послання

Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

Преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним України

з нагоди 1032-ліття Хрещення Руси-України

і 400-ліття рукоположення святителя Іова на Митрополита Київського і всієї Руси та відновлення ієрархії православної Київської Митрополії (1620 р.)

 

Дорогі браття і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю усіх вас з визначною подією для Української Православної Церкви і всього українського народу – 1032-ю річницею Хрещення Руси-України!

Зміст та вагомість цієї події можемо порівняти із значенням для кожного з нас особисто прийняття Таїнства Хрещення. Адже як для кожної людини, яка приймає його, воно стає другим народженням, так і для всього нашого народу Хрещення, звершене за повелінням та особистим прикладом благовірного князя Володимира, відкрило двері до пізнання Істини та до життя згідно із Законом Божим, до зростання у чеснотах та до побудови держави своєї на засадах правди і любові до ближніх.

Беззаперечним історичним фактом є те, що слово євангельської проповіді було промовлене в українських землях ще в часи апостольські. Святий апостол Андрій Первозванний за жеребом був посланий проповідувати у краї причорноморські. Тож, виконуючи свою місію, він прибув до Криму, а потім, як свідчить літопис, вирушив вгору Дніпром.

Київський Собор, який відбувався 1621 року, у часи відродження Української Православної Церкви, 400-ліття чого ми нині також вшановуємо, – у таких словах ствердив апостольське походження християнства на українській землі: «Святий апостол Андрій – перший Архиєпископ Константинопольський, Патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол».

Від часу цієї першої проповіді неперервно слово Христове благовіствувалося в українських землях. Християнські громади, а потім навіть цілі єпархії, діяли у Криму та північному Причорномор’ї, слово Боже ширилося далі на північ, так що вже у другій половині IX століття князь Київський Оскольд сам прийняв хрещення з іменем Миколай і розпочав хрещення своєї держави, за що постраждав і прийняв мученицький вінець. Протягом цілого наступного століття християнство продовжувало ширитися в землях Руси, і бабця святого Володимира, княгиня Ольга, як досвітня зірка провіщає початок дня – особистим наверненням і християнським життям та сприянням проповіді підготувала подію остаточного утвердження Руси-України в Христовій вірі через Хрещення 988 року.

Отже, і особисте хрещення великого князя Володимира, і хрещення Києва та всієї Руси були підготовлені попередніми століттями проповіді, подвижництва, сповідництва та мучеництва. Вони були усвідомленим вибором – вийти від темряви до світла, змінити своє життя, послідувати заповідям Закону Божого.

Однак те, що православне християнство і до князя Володимира вже було глибоко вкорінене в Руси, ніяк не применшує, а навпаки – підкреслює та звеличує особистий подвиг нашого великого просвітителя. Бо він не лише сам особисто пізнав істину, але з допомогою Божою докорінно змінив основи давньої Київської держави, поклавши, як наріжний камінь у її розбудову, настанови слова Божого і науку Церкви Христової.

Цим він подає приклад своїм нащадкам – і нам, і всім поколінням українського народу. Бо якщо бажаємо розбудовувати свою державу на благо, щоби праця наша була успішною і давала плоди добрі не лише для життя у віці цьому, але приводила і до спасіння та життя вічного – то маємо вчитися у нашого просвітителя. Бо він і пристрасті свої вгамував, і милосердя навчився, і ставши християнином – був ним не лише за іменем, але жив за заповідями Божими й інших навчав словом та власним прикладом. Він дбав про єдність свого народу, прагнув миру та добрих відносин з усіма сусідніми народами, але при потребі міцно стояв, обороняючи Русь від супротивників.

Саме тому ми і святкуємо день Хрещення Руси-України сьогодні, сполучаючи його з днем пам’яті рівноапостольного князя Володимира – бо цей святий є ніби хрещеним батьком для всього нашого народу, він своїм прикладом надихає нас так само жити за вірою та на християнських засадах розбудовувати наше суспільне і державне життя. Тому разом зі святителем Київським Іларіоном Русичем словами його «Слова про Закон і Благодать» сьогодні до благовірного князя Володимира, нашого батька і хрестителя, звертаємося, виголошуючи: «Встань, о чесная главо, з гробу твого, встань! Струси сон! Не вмер бо єси, а спиш до спільного всім устання. Встань! Не вмер єси, бо годі тобі вмерти, увірувавши в Христа, Життя всього світу. Струси сон, возведи очі, поглянь, якої тебе честі Господь там сподобив і на землі не безпам’ятного зоставив […]

Поглянь на онуків твоїх і правнуків, як живуть, як хранить їх Господь, як благовір’я додержуються, заповіданого тобою, як у святі церкви учащають, як славлять Христа, як поклоняються імені Його! Поглянь же і на город, як сяє величчю! Поглянь, як церкви квітнуть! Поглянь, як християнство росте! Поглянь, як город іконами святих освітлюється і виблискує, як тиміаном пахне, як хвалами і богослужіннями і співом святим олунюється!

І се все бачучи, возрадуйся і возвеселися і восхвали благого Бога, всього сього Сотворителя. Хай і не тілом, так духом дає тобі Господь побачити все се. Тим бо радуйся і веселися, що насіння твоєї віри, посіяне тобою, не висушилося спекою невір’я, а дощем Божої помочі зволожилося і рясно розбуялось».

Такими словами хвалячи нашого рівноапостольного просвітителя, маємо і самі гідно трудитися. Щоби віра наша християнська православна – зміцнювалася, щоби життя наше – відповідало цій вірі та на ній утверджувалося, щоби живучи, трудилися і дбали ми не лише про себе і про сьогоднішній день, але працювали на благо ближніх і всього українського народу та заради осягнення блаженного життя вічного. Бо все земне – мине, але від того, як потрудимося у віці цьому, виконуючи заповіді Божі, залежить, яке вічне життя, блаженне чи у тіні смертній, ми успадкуємо.

Разом зі святителем Іларіоном Русичем молитовно звернімося знову до рівноапостольного великого князя Володимира: «Помолися за землю свою і за людей тих, над якими благовірно владарював. Хай сохранить їх Бог у мирі й у благовір’ї, переданім тобою! І хай славиться в них правовір’я! І хай відкидається всіляке єретицтво! І хай убереже їх Господь од всілякого бойовища й полоніння, од голоду і всілякої скорботи й туги!»

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні, окрім річниці Хрещення Руси-України, ми згадуємо також 400-ліття рукоположення святителя Іова (Борецького), ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря, на Митрополита Київського і всієї Руси, та відновлення ієрархії православної Київської Митрополії (1620 р.). Чверть століття православні Руси-України жили, поставлені ніби поза законом, позбавлені прав, без ієрархів, які, полишивши канонічну підлеглість Православній Матері-Церкві та Вселенському Патріарху, підкорилися іншому престолу.

Однак і у цих випробуваннях, маючи часом лише одного православного єпископа, зазнаючи утисків від влади – миряни, козаки, чернецтво та духовенство Київської Митрополії залишалися вірними Православній Церкві. І Господь зглянувся на їхнє терпіння та сповідництво, надихнув українське козацтво на чолі з побожним гетьманом Петром Сагайдачним стати міцно в обороні Православ’я. На прохання духовенства, козацтва та всіх вірних Єрусалимський Патріарх Феофан ІІІ, що подорожував через Київ та мав повноваження від Вселенського Патріарха, у серпні та вересні 1620 року рукоположив ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря Іова (Борецького) на митрополита, а обраних шістьох кандидатів – на єпископів.

Відтак православна Київська Митрополія відродилася, що дало поштовх духовному, богословському та просвітницькому розвитку українського народу, символом чого є славетна Могилянська доба. Також ця подія є одним з наріжних каменів, на яких зросла і утвердилася наша Помісна Українська Православна Церква. Тому, пам’ятаючи своє історичне коріння, вшануймо молитвою та словами вдячності наших попередників і так само, як і вони, твердо тримаймося Православ’я!

Дорогі брати і сестри!

Піднесімо сьогодні, у день свята, коли Україна наша знову перебуває перед лицем випробувань, зазнаючи нападу чужинців та незгоду в народі, до Христа Спасителя слова молитви, залишені нам святителем Київським Іларіоном: «Владико, Царю і Боже наш, високий і славний Чоловіколюбче! […] Не попускай на нас скорботи і голоду, і наглих смертей, вогню, потопу! Хай не одпадуть од віри нетверді вірою! Скупо покарай, а щедро помилуй! Легко врази, а милостиво зціли! Трохи опечаль, та зразу і звесели!

Бо не терпить наше єство довго зносити гнів Твій, як сухе бадилля вогонь! Отож стримайся, змилосердься! Бо ж властиво Тобі милувати і спасати. Продовж милість Твою до людей Твоїх!

Раті проганяючи, мир утверди, сусідів смири, голоди вгамуй, володарів наших зроби грізними для сусідів, начальників умудри, міста розсели, Церкву Твою зрости, насліддя Своє збережи, мужів і жон і немовлят спаси, сущих в рабстві, в полоні, в путах, в дорозі, в плаванні, в темницях, в голоді й спразі, в злиднях – усіх помилуй, усіх потіш, усіх обрадуй, радість творячи їм, і тілесну і душевну, молитвами Пречистої Твоєї Матері, і святих Небесних сил, і Предтечі Твого Хрестителя Іоанна, апостолів, пророків, мучеників, преподобних, і всіх святих молитвами, умилосердься над нами і помилуй нас!

Хай милістю Твоєю будемо пастися в єдності віри, вкупі, весело і радісно! Славимо Тебе, Господа нашого, Ісуса Христа, з Отцем і з Пресвятим Духом, Трійцю нероздільну, Єдинобожественну, що царює на Небесах і на землі, над ангелами і людьми, над усім створеним, видимим і невидимим, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь».

Епіфаній,

Митрополит Київський і всієї України

28 липня 2020 р., м. Київ

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць