Сповідник Христовий жив у IV столітті. Його апостольське служіння припало на час боротьби з аріанською єрессю. Віровідступники вважали, що Ісус Христос – це не Бог, а Боже творіння і є всього лиш посередником між Творцем і створеним світом. Ця єресь була засуджена Першим Вселенським собором у 325 році, але тим не менш, лишалися й послідовники цього лжевчення.
Ми ж бо – православні християни, славимо Вседержителя, згідно постанов собору, прийнятих святими отцями, що «Син Божий є Істинний Бог, народжений від Бога Отця раніше усіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не сотворений, і єдиносущний з Богом Отцем».
Тодішній імператор симпатизував аріанам. Він незаконно позбавив патріаршої влади святителя Павла і звів на його місце віровідступника. Праведний владика та інші православні єпископи змушені були відправитися до Риму. Коли ж місце предстоятеля звільнилося богоугодний архіпастир повернувся до Константинополя, де його з любов’ю і радістю зустріла паства.
Однак згодом послідувало нове вигнання. У 350 році патріарха Павла відправили у заслання, до Вірменії. Там він прийняв мученицьку кончину: аріани задушили блаженного прямо під час Божественної літургії. Через тридцять років згубне лжевчення було остаточно відкинуто.
Мощі священномученика тривалий час перебували у Константинополі. Зараз вони спочивають у Венеції, в храмі святого Георгія і подають благодать зцілення недужним.
