Парафія жон-мироносиць ПЦУ

Браття! Сьогодні у нас велике свято на пошану Пресв. Тройці. Хоч ми завжди і життям і молитвами повинні вславляти Пресв. Тройцю, бо, як кажуть, без Бога ні до порога, але цей останній великий день П’ятидесятниці особливо присвячений на вславлення Пресв. Тройці, бо в цей день Зшестям Св. Духа на апостолів остаточно виявилась участь усіх трьох Осіб Пресв. Тройці в ділі нашого спасіння.

«Хто хоче пити, нехай прийде до Мене і п’є, бо хто вірує в Мене, від його серця потечуть ріки води живої» (Ів. 7, 38). З таким закликом звернувся Христос до євреїв в храмі єрусалимському в останній день великого єврейського свята, коли там урочисто святилася вода. Чим же це, якою живою водою хоче напоїти Христос тих, що вірують в Нього? Безумовно, Він хоче напоїти всіх живою водою свого Божественного слова, Своїм богонатхненним благовістям, яке, як жива вода, ніколи не повинно припинитись, а завжди живим ключем мусить бити і задовольняти кожного, хто хоче цю воду пити.

Але не тільки кожен, хто вірує, повинен сам задовольнятися живою водою Христової науки, Його Божественним словом. Ні, кожен християнин, що прийняв Христову науку, повинен сам стати і своїм життям і своїм словом не тільки виконавцем, а й благовісником Христової віри. Жива вода, якої він випив, повинна стати в ньому самому джерелом, живим ключем, з якого могли б пити й інші. Так, жива вода Христової науки й життя не повинна ніколи висихати, припинятись, чи навіть зменшуватись, а навпаки щораз збільшуватись, ширитись, своєю повіню заливати ввесь світ, з серця кожного християнина повинно забити нове джерело води живої.

Якже це може бути? Де той безмежний океан життя і слова Божого, з яким повинні бути з’єднані всі струмочки води Христової, щоб вони завжди й самі били живим ключем, щоб самі були завжди повні, завжди свіжі, завжди живі й животворчі? Такий безмежний океан життя і науки Христової є тільки єдиний: це є третя Особа Божества, це є Бог Дух Святий. Отже невичерпне джерело живої води Христової науки, з якого вона розливається невпинно по всьому світі, вічно б’є ключем і живить собою серця всіх тих, хто хоче пити і стати сам джерелом води живої.

Тому св. Іван і зауважує, що «це Христос сказав про Духа, що Його мали прийняти ті, хто вірує в Нього» (7, 29). Сам Христос у своїй останній бесіді з учениками перед своїм стражданням втішає їх тим, що обіцяє замість Себе послати від Отця Духа Святого, який наставить їх на всяку правду і перебуватиме з ними по віки. Тому й називає Він Св. Духа Порадником, Утішителем християн (Ів. 16, 13). «Я правду вам кажу, звертається Христос до учеників, краще для вас, щоб Я пішов (до Отця), бо як не піду, то Утішитель не прийде до вас, коли ж піду, пришлю Його до вас» (16, 7). Отже Христос Спаситель з’єднав живу воду свого Божественного слова, що всім дає утіху життя, з животворчим Духом Святим, що від Отця виходить, і цей Божественний Дух є те безмежне, вічне джерело життя і слова Христового, яке має пробитися в серці кожного вірного і в ньому стати джерелом води живої.

Але цей божественний Дух-Утішитель тоді тільки мав з’єднатися з живою водою Христової науки, коли Христос прославиться у своїх стражданнях, смерти, воскресінні й вшесті на небо, коли вповні виявить свою божественну істоту. Тому і св. Іван завважує з приводу заклику Христового про живу воду: «Бо не було ще на вірних Духа Святого через те, що Ісус не був ще прославлений» (8, 39). Навіть після свого воскресіння Христос заборонив ще апостолам виходити на проповідь Його слова, поки вони не з’єднаються з безмежним джерелом Божого слова і життя — з животворчим Духом Божим, і тільки після цього «охрещення в Духові Святому», з’єднання з цим невичерпним джерелом Христової живої води, з серця самих апостолів заб’є на ввесь світ і на всі віки джерело Христового слова і життя силою Духа Святого (Діян. 1, 4-5).

І от через десять днів після Вшестя Христового на небо, через п’ятдесят днів після Його Воскресіння, ця велична подія охрещення в Духові Святому святих апостолів і першої Христової церкви сталася. Це був день єврейського свята П’ятидесятниці, на спомин Синайського законодавства. В це свято перша Христова громада в кількости сто двадцять душ, на чолі з Божою Матірю і апостолами, зібралась помолитися в світлиці, мабуть тій, де Христос мав останню бесіду й таємну вечерю з учениками. Була 9-та, по східньому 3-тя, година ранку. І от почувся шум з неба, ніби від великого буйного вітру, і цей великий вихор — ознака взагалі перетворення, відживлення в природі — сповнив увесь дім, де вони сиділи, і над кожним з них з’явились і зупинились ніби вогненні язики, і всі вірні відчули великий запал у душі, сповнились Духом Святим, вийшли на дах того дому і почали вславляти різними мовами величність Божу, як Дух давав їм промовляти. Від серця їхнього, силою Св. Духа, забили джерела води живої, забили й вже не припиняться, не виснажаться по віки. Так сталось Зшестя Св. Духа на апостолів і першу Христову церкву, ця найвища Божа благодать, що діє в церкві.

Які ж зовнішні, так сказати, наочні ознаки діяння цієї благодати на спасіння світу? Перша ознака сповнення Духом Святим вірних Христових це є «дух бурний з неба», це є духовне перетворення їх, це є надання їх людській немочі божественної сили й могутносте, це є захоплення їх цією силою Божою, «що в немочах людських звершується» (2 Кор. 12, 9). Друга зовнішня ознака охрещення вірних в Духові Святому в день Зшестя Св. Духа — це є вогненні язики, що з’явились на кожному зних. Мова, слово, язик — це є найбільш виразне й найкраще виявлення благодати Св. Духа в людях. Безмежне джерело Св. Духа іменно через мову, через слово найбільше розливається по світу, вливається у серця вірних, б’є звідти живим джерелом слів і діл.

Натхнене Духом Святим слово повинно бути вогненне, запальне, повинно випалювати й нищити все недобре в душі вірного в його житті, повинно яскравими іскрами перекидатися і в душі інших людей, запалювати в них вогонь любови, братерства, вогонь віри Христової. Сам Христос називає своє божественне слово вогнем, коли казав: «Вогонь прийшов Я кинути на землю, і як Я хочу, щоб він уже скоріше запалав!» (Лук. 12, 40). Отже в мент Зшестя Св. Духа цей вогонь запалав і вже не погасне до віку, бо його підтримує і розжеврює божественна істота Св. Духа.

Нарешті третя ознака єднання Св. Духа з вірними в день Його Зшестя це та, що вони почали промовляти різними мовами і наріччями. Цей дар мов наближає вогненне слово Христового благовістя до розуміння, до душі кожного окремого народу. Мова кожного народу з’єднується з невичерпним джерелом слова Христової науки з Духом Святим, і сама робиться джерелом народньої творчости в Духові Святому, народнього життя і розквіту. Так Бог Дух Святий за заслуги Бога Сина виявляє й до віку виявлятиме свою божественну істоту на спасіння і життя світу. А первісним початком цього спасіння є воля Бога Отця, що ще через пророка говорив: «Буде останнього дня виллю Я Духа Мого на кожну людину» (Діян. 2, 17).

Любі браття і сестри! Велика і незбагнена таємниця єднання Бога з чоловіком в особі Христа Спасителя, коли янгол Божий сказав Діві Марії: «Дух Св. зійде на Тебе і сила Божа оселиться в Тобі; тим то Той, що народиться від Тебе буде святий» (Лук. 1, 35). Така ж велика таємниця — єднання Бога з усім людством в події Зшестя Духа Святого на першу Христову громаду вірних. Про неї теж можна сказати: Дух Св. зійшов на тебе і сила Божа оселилась в тобі; тому, що народжується в цей мент, буде святе.

Що ж народилося в день Зшестя Св. Духа на першу громаду вірних? Народилась св. Христова церква, як завершення Христового діла на землі, на спасіння світу. Народилась свята Христова церква, як початок божественної праці на землі Св. Духа між усіма народами, на спасіння світу. Народилась св. Христова церква, як здійснення одвічної волі Бога Отця про спасіння світу «окропленням Кров’ю Христа і освяченням Духа» (1 Петр. 1,2).

Отже сьогодні день народження єдиної святої вселенської Христової церкви, як найвищої скарбниці всіх дарів Св. Духа, на спасіння всіх народів на всі віки. В дальшому свому житті всесвітня свята Христова Церква захоплювала в свій невід, запалювала словом Христового благовістя вірних, обраних з усіх народів, заговорила всіма мовами і наріччями, поділилась на окремі народні церкви, захопила наш український нарід.

Але безмежне джерело Св. Духа в ній, що напуває церкву кожного народу, як і нашу Українську церкву живою водою благодати Св. Духа, бере свій початок з цієї величної події — Зшестя Св. Духа на першу церкву в Єрусалимі, на чолі з Божою Матірю й апостолами, в день її народження, і ні на мент ці ріки живої води не можуть припинитися в житті церкви.

Нехай же мовчить всяка плоть чоловіча! Нехай же замовкнуть ті князі церковні, що кажуть ніби вони можуть припинити джерело Духа Св. в церкві, коли не захотять своїми руками звести на неї благодать Св. Духа, ніби церква, хоч на мент, може стати безблагодатною, бо не від рук тих, чи інших єпископів, а з безпосереднього джерела хрещення в Духові Св. першої Христової церкви в день її народження, живиться всіма дарами Св. Духа й кожна церква, що потім від неї народилася. Вона ж сама і роздає дари Св. Духа окремим своїм вірним, кому для єпископства, кому для пресвітерства, чи діяконства, бо як каже ап. Павло, між духовними дарами є різниця. Дух же один. Все діє один і той же Дух, уділяючи кожному, як хоче (1 Кор. 12, 4).

Нехай же Отцю і Синові і Св. Духові — Єдиному Богові у Св. Тройці буде слава на віки вічні! — Амінь!

З Ювілейного видання до 90-ї річниці утворення УАПЦ “

Проповіді Митрополита Василя Липківського до Українського Народу”

Свято Вознесіння, яке відзначають на сороковий день після Світлого Хритового Воскресіння, приурочене до такої події Нового Завіту, як сходження Ісуса Христа до престолу свого Батька – Всевишнього.

У цей день ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на Хресті і Воскрес. У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії, на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо. Вознесіння Господнє описано в Євангелії від Луки, Діяннях святих апостолів і, коротко, в закінченні Євангелія від Марка:

“И сiя́ рéкъ, зря́щымъ и́мъ взя́тся, и о́блакъ подъя́тъ егó от óчiю и́хъ.И егдá взирáюще бя́ху на нéбо, идýщу емý, и сé, мýжа двá стáста предъ ни́ми во одéжди бѣ́лѣ, я́же и рекóста: мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо” (Діян. 1: 9-11).

Після подій Воскресіння Ісус Христос кілька разів являвся апостолам і проповідував Боже Царство. Це було не видіння, це був живий Учитель, з плоті і крові, свідчення того, що Спаситель справді воскрес із мертвих і, тим самим, переміг смерть. Явлення Христа були, свого роду, підготовкою до дня П’ятидесятниці — коли Дух Святий зійшов на них, щоб вони могли проповідувати Воскреслого Христа всьому світу. Але це буде пізніше — через кілька днів після Вознесіння, а поки — Господь кличе апостолів у передмістя Єрусалиму, Віфанію. Там, на горі Елеон, вони в останній раз бачать Христа у плоті. Піднявши руки, Він благословляє учнів і підноситься на небо.

У Діяннях святих апостолів написано, що під час Вознесіння Спаситель був прихований хмарою, після чого здивованим поглядам учнів з’явилися «два мужі у білій одежі» — вони сповістили про прийдешнє Друге пришестя Христа:

…мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо (Діян. 1: 9-11).

Після цієї дивовижної — радісної розлуки з Христом, апостоли повернулися до столиці Ізраїлю — Єрусалиму. Саме там через кілька днів на них зійшов Святий Дух.
До кінця IV століття Вознесіння Господнє і П’ятидесятниця були, по суті, єдиним святом, святкування Вознесіння Господнього і П’ятидесятниці не розділяли. П’ятидесятницю відзначали не один день в році — це був цілий період церковного календаря. Тертуліан називав його «laetissimum spatium» — радісний період. У IV столітті П’ятидесятниця остаточно оформилася не тільки як особливий період після Пасхи, але і як святковий день (43-е прав. Ельвірского Собору (300 р.). Коли П’ятидесятниця стала самостійним святом, окремо стали відзначати і Вознесіння. Перші згадки про це можна зустріти у святителя Григорія Нісського і в антіохійських проповідях святителя Іоанна Златоуста. Свято триває десять днів: один день передсвята, що співпадає з відданням Великодня, і вісім днів віддання свята. Віддання свята припадає на  наступну за святом п`ятницю сьомого тижня після Великодня.

Від першого дня Пасхи до віддання Вознесіння Господнього облачення священнослужителів — білого кольору.

У ікон, що зображують Вознесіння Господнє, є чітка іконографія, якої дотримуються всі іконописці. На іконі свята зображуються всі дванадцять апостолів, між якими — в центрі — Богородиця. Апостоли або стоять, або стали на коліна. Христос возноситься в хмарі, оточений ангелами. На деяких іконах є цікава деталь — на Оливній горі, звідки Спаситель зійшов на небеса, відображений слід від Його ноги.

У день Вознесіння наш Господь Ісус Христос наставляє все людство — і кожного з нас. І робить це через своїх учнів — апостолів. Саме вони стали свідками того, як Спаситель вознісся на небо через сорок днів після свого Воскресіння. Коли Господь, упродовж сорока днів являється своїм учням після Хреста і Воскресіння, Він, тим самим, зміцнює їх віру, дає їм опору, надію на майбутнє Царство Небесне. А Вознесінням Господь ніби ставить крапку в справі домобудівництва нашого спасіння. Він, як Людина, у своїй людській тілесності, підноситься на Небо. Таким чином, Його подвиг спокути закінчується — людина повертається на Небо! Господь, ніби ставить крапку, але не залишає апостолів, а значить і всіх нас, наодинці. Христос каже: якщо ми серцем приймемо Вознесіння, Він пошле Духа Святого, Який розрадить нас. Ця розрада — у святі П’ятидесятниці, яке Церква відзначає через кілька днів після Вознесіння.

У велике свято — Вознесіння Господнього, бажаємо віри, незгасимої надії у краще і чистої духовності.

Нехай приклад Ісуса освітлює Ваш життєвий шлях, робить його істинно праведним і нагороджує любов’ю. Прагніть бути кращими, чого б це не коштувало!

Вся повнота Православної Церкви України сьогодні вітає предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія з днем тезоіменитства (днем ангела).

Цього дня духовенство та віряни підносять свої палки молитви небесному покровителю Його Блаженства, щоб Святий Епіфаній Кіпрський (дав.-гр. Ἐπιφάνειος Κύπρου) допоміг предстоятелю нести важкий хрест – розбудови української церкви.

Святий Єпіфаній Кіпрський або Саламінський (дав.-гр. Ἐπιφάνειος Κύπρου; 310–403) — палестинський святий, монах, єпископ міста Саламін на Кіпрі (нині передмістя Фамагусти), письменник, богослов-полеміст. Один з ранніх Отців Церкви, який прославився шаленими викриванням єресей, одним з головних джерел, яких він вважав вчення Орігена. Погляди його складалися під впливом аскетів Єгипту та Палестини, під час найгарячішої боротьби Церкви з аріанством, в якій і сам Єпіфаній брав діяльну участь.

Святий Єпіфаній народився 310 року у місті Елевтерополь (Палестина). Згодом навчався в Александрії Єгипетській. Бажаючи глибоко дослідити Святе Письмо, він вивчив грецьку, юдейську, коптську, арамейську мови та латину, часто відвідував різних пустельників, а скоро і сам постригся в ченці. 333 року він був висвячений на священика, а незабаром збудував монастир.

Єпіфаній мужньо ставав на захист святої віри і засуджував єресі, які розбивали єдність Христової Церкви. 367 року його обрали єпископом міста Саламін на Кіпрі. 403 року Єпіфаній помер у віці 93 років.

Згідно з церковним переданням, воскресив мертвого сина язичника.

Долучаємось до численних вітань та бажаємо Вам довгих десятиліть на чолі Української Церкви!

Мати церква сьогодні згадує Святих Рівноапостольних братів Кирила та Мефодія вчителів слов’янських. 

Настоятель храму Святих Жон-Мироносиць, митрофорний протоієрей Роман Будзинський, звершив Божественну літургію та панахиду, в день тезоімеництва світлої пам’яті Блаженнішого Мефодія, Предстоятеля УАПЦ, Митрополита Київського та всієї України. 

По завершенні панахиди настоятель храму звернувся до присутніх з словом-спогадом про Владику Мефодія:

“Усе його недовге життя на землі було просякнуте любов’ю до Бога, до України, до кожного кого Господь посилав йому на земному шляху. Нині нами поминаємий Митрополит Мефодій, Предстоятель УАПЦ (2000-2015 рр.) своїм життям засвідчив, що він є великим сином Українського народу, і одночасно милосердним і добрим пастирем, та духовним батьком для тисяч духовних дітей.

Світлої пам’яті Митрополит Київський і всієї України Мефодій, у надзвичайній покорі та ревності, посвяченості свого життя, неустанно трудився у Христовому винограднику, закликаючи та заохочуючи до ревної та твердої віри в Бога, та української патріотичної свідомості.

Його духовна наука та проповідь, було не що інше як Живе Боже Слово, що палало усе життя. Думки, бажання, переживання, діяння великого, непохитного у вірі Сина Христової Церкви та українського народу, в якому сповнилися Божі Слова: ’’А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте, загасите всі розпечені стріли лукавого, візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже’’ (Єф. 6,16-17).’’

[Показати як слайдшоу]

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Пам’ять. Це не просто частина історії. Пам’ять – це наша совість, біль, наша гордість. У ці водночас радісні і трагічні дні ми схиляємо голови і молимося за наших дідів, батьків і старших братів, вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, тих, хто поліг смертю хоробрих, всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна. 

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і навіть вбивати інших українців.Поруч із тим, слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про солдат Радянської армії (понад 6 млн) та вояків УПА (понад 100 тис.), так і про тих українців і вихідців з України, які перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі, США, Канади, Франції. З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини, Румунії, Угорщини, Словаччини, Хорватії. 

Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Вічна пам’ять нашим співвітчизникам, прадідам, дідам, батькам та братам, що полягли за віру і Батьківщину, прокладаючи дорогу до Перемоги. Нехай Господь зарахує їм їхній подвиг страждання в вічних обителях Отця Небесного, щоб вони, стоячи перед Богом помолились за своїх дітей, внуків та правнуків, всіх хто сьогодні вшановує цей величний день.