З Днем Соборності, Україно!

Соборність означає для нас надзвичайно багато. І не лише тому, що походження цього слова безпосередньо пов’язане з християнським вченням та походить від старослов’янського «съборъ», тобто збори, зібрання. Не лише тому, що Церква Христова є Вселенською (Καθολική) Церквою, а за слов’янським перекладом Символу віри, який дійшов до нас від святих Кирила і Мефодія, – Соборною. Не лише тому, що соборність – богословське поняття, яке означає єдність, цілісність Церкви, об’єднання всіх її членів під її Головою – Господом нашим Ісусом Христом. Для нас, українців, соборність означає й історичний факт державного єднання, коли 101 рік тому на площі перед Собором святої Софії – храмом, який уособлює духовну єдність та велич княжої Київської держави – урочисто проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в єдину державу.

Згадуючи ті події та ціну, яку було заплачено, і яку ми нині змушені платити за право жити у незалежній державі, маємо найперше зробити висновок: наша сила – в єдності! Не розділені, а об’єднані вірою, любов’ю і прагненням кращого майбутнього для України, з Божою допомогою ми здатні подолати багато труднощів і перепон, перемогти ворога і нарешті здобути справедливий мир. І лише в єдності ми здатні його зберегти.

Тож бажаю всім нам мудрості від Бога, зваженості у рішеннях, розсудливості та далекоглядності, щоби власними діями не похитнути наш спільний дім – Україну, а зміцнити його. Сьогодні помолімося разом за єдність нашого народу, держави та одного з її наріжних каменів – Української Православної Церкви!

 

Джерело Митрополит Епіфаній

СВЯТО БОГОЯВЛІННЯ або ЙОРДАН

Свято Богоявлення, відоме в нас під більш поширеною назвою Йордану, пригадує вірним момент хрещення Ісуса Христа в Йордані, підчас якого, по словам св. Письма, явився Бог в усіх видах св. Трійці – Бога Отця, Сина й Святого Духа. В старовину так навечеря Йордану, як і само свято було днем хрещення оглашених, що збиралися перед церквою. В міру поширення християнства, оглашених ставало чимраз менше, поки йорданське свято не обмежилося до самого, до нині практикованого водосвяття; водосвяття відбувається так в навечеря, як і в сам празник, при чому в навечеря освячується воду по церквах, а вдень свята під голим небом, на ріках, потоках і кирницях.

Богоявленську або йорданську воду бережуть вірні цілий рік, деколи навіть приписуючи її лічничу силу. Її пють, відбувши перед тим піст, миють обличча, очі, руки, залежно від звичаю даної околиці і пієтизму, з яким до неї відносяться.

Багато різних звичаїв та традицій повелось у час святкування Водохреща.

Опівночі перед Водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але… ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній…», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.

На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи…» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат…

Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду.

По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була».

В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов’язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці — нещасливий рік для дітей, «граки» — для молодих людей, а як пролетять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й — боронь, Боже — вмиратимуть.

Якщо на Водохрищах дерева вкриті інеєм, то на весні у відповідний день тижня — в п’ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»

Якщо на Водохрища день ясний, соняшний, то хліба в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки» (зони).

Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»: ввечорі на Водохрища його треба винести на річку і висипати на лід.

В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну на протязі цілого тижня після Водохрища — «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».

«Моя теща, — згадує Свирид Галушка, — цілий місяць, було, і сама на річку не йшла, і інших не пускала — така була завзята проти чортів!… Жінка не раз жартома сперечалася з нею: «Та що вони вам, мамо, зробили ті чорти — що ви на них так напосілися?» Де там!… і слухати не хотіла, а тепер, мабуть, у пеклі за все те одвіт держить.

— А, може, в раю?

— Мабуть, ні, бо таким, як вона, — царство їй небесне, — і в пеклі тісно, а про рай — говорити нічого. Така була!»

Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красні були».

На Слобожанщині є повір’я, що в день Водохрищ буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від’їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина; але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилось на воду.

Якщо перед обідом на Водохрища господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв’язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі добрі і м’які, як тісто».

На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохрища сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки — хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду.

На Полтавщині був колись звичай на Водохрища вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою — «щоб здорові і слухняні були».

Якщо ввечорі зустрінеться в лісі вовк, то треба казати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані христили?» Вовк злякається, втече і більше на очі не з’явиться.

У Буковині довго зберігався звичай серед парубків — співати величальних пісень у хаті господаря:

Гей, ти, пане господарю,

В тебе в дворі, як у раю:

В тебе верби груші родять,

В тебе дочки в злоті ходять,

В тебе сини в царя служать,

Царевочку собі дружать,

В царя дочку заручили

Та й додому пригостили.

Гей, ти, пане господарю,

В тебе в дворі, як у раю:

В тебе воли половії,

В тебе плуги золотії,

В тебе двори все кедрові,

В тебе столи калинові,

На них скати все ллянії,

На них блюда циновії.

Гей, ти, пане господарю,

В тебе в полі, як у раю:

В тебе лани, як загаї,

В тебе хліби, як Дунаї,

На них жита, як жар, ситі,

А пшениця — як столиця,

В тебе вівси жубровії,

А ячмені золотиї.

Гей, ти, пане господарю,

В тебе в колі, як у раю:

В тебе коні все турецькі,

В тебе зброї все стрілецькі,

В тебе воли, як стодоли,

А корови, як бороги,

В тебе вівці гори вкрили,

В горах зруби без рахуби.

Гей, ти, пане господарю,

В тебе в скринях, як у раю:

В тебе скрині кованиї,

В них червоні небранії,

В тебе шуби соболеві,

Горностаї королеві,

А жупани — як у пана,

А контуші всі в кожусі.

Гей, ти, пане господарю,

Щасти, Боже, із Йорданом,

І з водицев, і з царицев,

З усім домом, з усім добром,

І з твоєю дружиною,

І з твоєю челядкою,

І з синами-соколами,

І з дочками, як чічками.

Господарю, як королю,

Щасти, Боже, з усім двором,

І з челядкою багатою,

І з ролями і з ланами,

І з сусідами, і з панами,

І з Господом Христом Богом,

На здоров’я, на літ много!

Дай, Боже!

За таке привітання господар обдаровував, бувало щедрівників грішми на церкву. Береза, дякуючи господареві, каже:

«Що ми казали, аби так воно і сталося — і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему миру посполу. Най у вас святиться, веселиться, святая йорданськая водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік. Дай, Боже!»

У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» — три свічки, зв’язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордань» переважно жінки і дівчата. Під час Богослуження «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води.

Як бачимо, «Йордань» або Водохрища — це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.

Нехай Йорданська вода дарує всім нам сил, міцне здоров’я, очищення душ та тіл і стане нашим очищенням перед Богом на дорозі до вічного життя.

ХРИСТОС ХРЕЩАЄТЬСЯ! В РІЧЦІ ЙОРДАН!

 

Добре бігати разом із гнаним Христом

Проповідь Олександра (Драбинко), митрополита  Переяславського і Вишневського 11 січня 2015 року в першу неділю після Різдва з видання «Бути вдячним Богові» – К.: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира

Христос рождається! Славімо Його!

Біжи в Єгипет (…) бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його, – читаємо ми в євангеліста Матфея слова, звернені до Іосифа Обручника (Мф. 2:13).

Добре бігти із гнаним Христом. Благим є ховатися з Ним у темряві ночі. Благим є бути разом із гнаним Христом безпритульним. Благим є блукати із гнаним Христом від міста до міста, від дому до дому. Той, хто біжить із Христом від земного царя, біжить у Царство Небесне. Той, хто ховається із Христом у темряві ночі, ховається з Ним від земних царів заради незгасаючого Світла. Той, хто блукає з Ним від земних царів заради незгасаючого Світла. Той, хто блукає з Ним від міста до міста, від дому до дому, прямує в Град Вишній, йде в Дім Отчий.

Бувають часи, коли християнам здається, що Христу, нарешті, є де прихилити голову на їхній землі. Вони вибодовують Христу величні храми. Вони присвячують Христу свої міста і країни. Вони пишуть про Христа безліч книг… Люди вважають, що гнаний Христос, нарешті, знайшов у їхньому середовищі й культурі прилисток. «Ми – дім Бога Живого», – гордо вторимо ми апостолу Павлу, вважаючи, що в наших державах і містах уже запанувала Божа Правда.

Проте, допускаючи у свої серця й міста неправду і брехню, ми перетворюємося з Божих друзів на Христових гонителів. Христос приходить, аби побачити присвячені Йому храми й міста. І помічає, що люди, які там зібралися, потребують не Його, а величі земної. Задовольняються зовнішнім і забувають про внутрішнє. Ігнорують головне і витрачають сили на другорядне. Не прагнуть справжнього, а спокушаються несправжнім, фальшивка.

Є й інші часи. Є часи, коли люди на собі відчувають тяжкі обставини, за яких жив Христос. Є часи, коли мільйони людей втрачають роботу, житло. майно… Втрачаючи житло й роботу, ми стаємо сприйнятливішими для Христової любові. Втрачаючи звичне почуття захищеності, ми стаємо більш відкритими Богу.

Нам із вами випала доля жити в країні, що зазнала неочікуваної агресії з боку сусідньої держави. Багатьом нашим співвітчизникам випала доля війни та поневірянь. Подібно до святого сімейства, яке тікало від царя Ірода, понад мільйон наших співгромадян торік залишили зону війни на Донбасі, охопленому хаосом, розрухою.

Якою є наша доля? Смуток чи радість, порятунок чи загибель несе нам те, свідками чого стали ми у XXI ст.?

Жити за часів, коли християни безтурботно вважають, що Христос більше не є гнаним в їхньому суспільстві, небезпечно. Такі – комфортні – часи спонукають нас до духовного сну.  Задовольнившись зовнішнім, формальним торжеством християнства, ми можемо забути про те, що Бог шукає серця, а не будівлі…

Жити в часи війни – справжня катастрофа. Вас можуть убити. Ваші діти можуть опинитися на лінії фронту. Ваш будинок можуть пограбувати і навіть спалити вщент. Ваші заощадження може знищити інфляція… Та ці часи мають і свої переваги. Війна ставить людину віч-на-віч із проблемою смерті. «Я смертна»,  – розуміє на війні людина. І починає мужньо шукати сенс свого життя. «Навіщо я народилася? Навіщо живу? У чому сенс страждань, які я бачу і відчуваю?» Переймаючись цими питаннями, людина наближається до Бога. Немає вже в ній вчорашньої самовпевненості. Немає вчорашньої легковажності. «Я можу скоро померти», – думає людина на війні. І, долаючи жах смерті, починає шукати Бога, починає шукати ту єдину Істоту, Яка може привнести в її життя справжній сенс.

Війна – це час відкритого гоніння людей на Христа. Вбивство, розбій, тортури, знущання над полоненими. Усе це ми робимо не нашим ворогам, а Христу… «Ми – православна армія Донбасу!» – кричать безумці. Ви православна армія? Та невже ви справді вірите, що Христос перебуває з вами, коли ви вбиваєте в Його ім’я? Хто навчив вас цьому? Які пророки та які старці? Христос перебуває з вами, коли ви ненавидете? Бог із вами, коли ви стріляєте в єдиновірних братів-християн?.. Можливо, цими людьми й не керують меркантильні інтереси. Я вірю і знаю, що серед них є люди, які цінують свій зв’язок із Церквою та Православ’ям. Однак не треба гнівити Бога. Не треба прикривати свій гріх ім’ям Христа. Чи, може, в нас різні Христи?..

Христос уникає товариства царя Ірода та його слуг. Він шукає не тих, хто гордо написав на своєму прапорі: « З нами Бог!». Христос схиляє Своє лице до того, хто Його по-справжньому потребує. Христос обирає не сторони, а чистоту серця. Він із тими, хто страждає. Христос перебуває з тим, кому сьогодні ніде прихилити голову, з тим, хто відчуває голод і шукає роботу…

Христос не з тим, кого ми вважаємо правим у конфлікті. Він із тими, хто береже себе від ненависті та гніву, з тими, хто утримується від насильства й беззаконь. Ми чуємо: «Ми – еліта нації. Ми захищаємо нашу країну. А отже, суспільство має заплющувати очі на деякі наші вчинки». На жаль, не всі, хто сьогодні захищає Україну, роблять це по-християнському. Не всі утримуються від невиправданого насильства…

Церква благословляє своїх чад зі зброєю в руках захищати свою країну та ближніх у разі зовнішньої агресії. Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх, – каже Христос (Ін. 15:13). Але згадаймо й інші слова Спасителя: питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платою вашою (Лк. 3:14).

Господь не сказав воїнам: залиште свою службу, бо вона стоїть на заваді вашому спасінню. Він лише висунув до них зрозумілі всім моральні вимоги. Нікого не кривіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платою вашою. Спробуймо переадресувати ці слова Христа тим, хто сьогодні бере участь у військовому конфлікті на сході. Ось слова, які, на мою думку, сказав би сьогодні нашим воїнам Христос: не вдавайтеся до насильства там, де це не виправдано; не творіть неправдивих справ; збережіть руки чистими від крадіжок і грабежів.

Війна – це одне з найстрашніших випробувань у житті людини. Але й це важке випробування у житті людини. Але й це важке випробування душа християнина може подолати, зберігши свою єдність з Богом. «Ти за білих чи за червоних?» – запитували люди одне одного під час громадянської війни в Росії. «Ти з тими, хто захищає свою землю, чи з окупантами?» – стояв вибір перед воїнами за часів Другої світової. Але хоч би з ким ми воювали, хоч би яким аморальним здавався наш супротивник, ми ніколи не можемо сказати, що Бог із нами тільки тому, що наші вороги ще гірші, ніж ми. Гордовита самовпевненість про обраність є мерзенною в очах Божих. А ідеологи, що породжують її, – фарисеї, антихристи, боговбивці!

Із ким сьогодні Христос? Син Божий прийшов на землю, щоб розділити страждання та біль синів людських. Христос із тими, хто страждає. Христос таємничо супроводжує біженця. Христос невидимо плаче з матір’ю, яка оплакує свого загиблого на війні сина. Христос не залишає пораненого і вирушає в морок підвалу з полоненим.

Христос із тими, хто навіть у страшних умовах війни зберігає чистоту свого серця. Христос із тими, хто втримує свої руки від насильства. Христос із тими, кого привела на війну не жадоба насильства, а бажання душу свою покласти за ближніх.

«Біжи!» – сказав ангел Йосифу. І той узяв Немовля і вночі вирушив до Єгипту. «Біжи від насильства, біжи від гріха, біжи від ненависті!» – каже нашій душі сьогодні Господь…

Добре бігти із гнаним Христом. Благо є ховатися з Ним у темряві ночі. Благо є бути разом із гнаним Христом безпритульним. Господи, Ісусе Христе, не цурайся нашої примітивності. Прости наші гріхи. Благослови нам мандрувати з Тобою від міста до міста, від дому до дому, аби коли закінчиться це життя, увійти з тобою в Дім Отця Твого, вступити у Град Вишній!

Святитель Петро Могила, митрополит Київський, Галицький і всієї Русі

Господи Ісусе Христе, молитвами Пречистої Своєї Матері та всіх святих Русі-України об’єднай розпорошених, утверди нашу Церкву, сподоби нас зберегти і примножити її велич, просвіти наші серця незгасаючим Світлом Твоєї благодаті.

Святителю наш Петре, церкви Київської світильнику і похвало! Поглянь із висоти на паству твою, схвильовану бурею напастей та розколів, зглянься на благання нас, недостойних, і вблагай Господа Вседержителя, щоб ми до кінця нашого життя твердо і незмінно зберігали Православну віру.

Христос народився! Славімо Його!

Христос народився! Славимо Його!

Із палкою молитвою та щирим серцем складаємо сьогодні подяку Господу Богу за те, що Він і цього року удостоїв нас дочекатись славного свята Різдва Христового. Нехай Боже благословення перебуває на усіх нас, наповнює нас усіма благодатями та щедротами. Нехай світло різдвяної провісниці-зорі освітлює нам шлях до Христа, освітлює шлях праведності та спасіння.

Підносячи молитви до новонародженого Спасителя віддаймо сьогодні Йому всі наші пернживання, всі наші печалі та турботи, адже Христос для того і прийшов на цей світ щоб полегшити наш тягар, нашу гріховну ношу і звільнити нас від цього рабства гріха. Отже вікриймо сьогодні наші серця для Христа, для Його саятості, і скуштувавши Боже блаженство ми більше ніколи не повернемось до тлінних земних благ.

Нехай наша душа та наше серце промовить сьогодні богонатхненні слова: “Христе Боже наш, Ти перш усякого віку безстрасно з Безначального Отця засяяв, в останні ж часи від Діви Пречистої несказанно втілився і народився, Ти нас ради зубожілий, та ми Твоїм убозтвом збагатилися, Ти пеленами оповитий як Немовля, і в яслах лежиш, Божеством же все обіймаючи, Сам прийми нашу смиренну хвалу і моління, як хвалу пастирів і поклоніння волхвів з дарунками, і сподоби нас радіти разом з небесним воїнством, і тих, що на землі оспівують Тебе народженого, і спадкоємцями радості вічної покажи, приготовленої для тих, хто достойно святкує Твоє Різдво. Бо Ти Чоловіколюбний і Прославлений з Безначальним Отцем і Пресвятим і Животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас і на віки віків.”

Христос народився! Славимо Його!

Різдво – свято Божої любові!

Возлюблені брати та сестри!

Сьогодні, у дусі нашої віри та молитви, думкою линьмо до міста Вифлиєм, де народився наш Господь Спаситель, Ісус Христос!

У цю святкову, Різдвяну Ніч, кожен із нас нехай уподібнеться, озброється простотою та скромністю пастушків, духовним багатством та мудрістю Східних Царів. І ось коли ми будемо зодягнені у ці чесноти, почуємо ангельську пісню «Слава Вовишніх Богу і на землі Мир між людьми благовоління…».

Приходячи віддати поклін та принести свої молитви младенцю Христу, ми зігріли Його теплом наших сердець, полум’ям нашої любові, обгорнули убогість та холод Господніх ясел у Різдвяний час, Богонемовля дає нам надію, приносить нам силу, радість та мир.

Він є сенс нашого життя. Тож нехай потік благодаті народженого Спасителя наповнить наші серця, і хай з нього народиться нова Людина, створена на образ і подобу Божу у праведності та Святості!

Вітаючи кожного із Вас з Різдвом Христовим бажаю:

Куті смачної,

Коляди гучної,

Щасливого Різдва,

Та на весь рік добра!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

Митрофорний протоієрей Роман (Будзинський)

Настоятель парафії Святих Жон-Мироносиць ПЦУ ТЄ

2020 року Божого

 

 

 

 

Різдвяне послання архієпископа Тернопільського і Бучацького Тихона Боголюбивим пастирям і всім вірним дітям

Боголюбивим пастирям і всім вірним дітямТернопільської-Бучацької єпархії Православної Церкви України

Христос Рождається!

«Нині приймає Вифлеєм Того, Хто є вічно з Отцем, нині ангел Дитятко народжене, як Бога, вихваляють, і слава Богові на небі і на землі мир, над людьми Боже змилування»
(Стихира Різдву Христовому)

Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Нову еру, нове життя проголосили небожителі в ту далеку Вифлеємську ніч, коли в убогому вертепі безконечний Бог, Небесний Отець дарував світові Свого Єдинородного Сина і в Ньому, і через Нього – мир і вічне благовоління людям.

І сьогодні ця євангельська пісня звучить серед нас, віддалених майже двома тисячоліттями від великого дня Різдва Христового. Ця пісня ангелів радісно наповнює людські душі, преображаючи їх. Ця пісня ангелів охоплює небесне і земне, з’єднує у Вифлеємській печері святість неба з грішною землею.

Різдво Христове воістину є празником світу і оновленням всього створеного. На землю прийшов обіцяний Месія, Примиритель неба і землі, оспіваний ангелами. Божественний Месія постійно був на устах старозавітних пророків, вони проповідували Його пришестя, проголошували Його славу. Своїми богонатхненними проповідями, видіннями вони підтримували і зігрівали віру в оновлення обітниці про Нього в багатьох поколіннях.
«Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель, що Йому буде послух народів.» (Бут. 49:10)

І ось «зійшла над світом ясна зірка» і пітьму старозавітної ночі прорізало небесне світло Нового Завіту. У Вифлеємі народилося «Отроча младо» і приніс Бог на землю нове життя і нові взаємовідносини між людьми. Змінилися відносини між небом і землею і між земнородженими синами Адама, звершився перелом у долі людства, довгі віки старозавітної ночі змінилися «днем спасіння» (2.Кор.6:2)

У Вифлеємських яслах об’явив Бог свою велику любов до людей і своє милосердя над нами. В яслах лежить Богочоловік, Ісус Христос, що принижений терпить недостатки і нужду, пізніше стерпить кривду, переслідування, страсті, муки, смерть на Хресті, яка принесла відкуплення всьому людству. Про завершення Христом примирення людей з Богом св. ап. Павло говорить: «Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його.» (Рим.5:10)

Божий Син, Різдво якого святкуємо сьогодні, прийняв людське тіло, щоб стати нашим Учителем і навчити нас вічних правд Божих. «Я дав вам приклад, щоб і ви так робили, як Я робив», – сказав Христос до своїх апостолів. (Ін. 13:13).

Христос навчив нас відрізняти добро від зла, світло від темряви, а добре діло від гріха. Своїм жертовним життям, упокоренням, працею навчив нас Христос правди про велику вартість нашої душі і як її спасти.

Христос Своїм народженням звістив людям, що всі вони брати, що спільний для всіх Батько – Отець Небесний, що все людство є великою духовною Божою родиною. І це повинно бути для нас основою для нашої братської любові. Милосердя Боже для нас грішних велике.

«Я буду з вами до кінця світу» (Мф.28:20) Був Він у яслах, був на хресті, нині перебуває на святих Престолах у наших церквах.

Господь поблагословив нас і нашу Помісну Православну Церкву новим Предстоятелем Митрополитом Київським і всієї України, який кличе всіх в Україні до єднання. Єднання всіх Православних в Україні в єдину церкву – буде дорогоцінним даром для Народженого у Вифлеємі Христа, бо це Його свята воля «щоб усі були одно, як ти Отче в Мені, і Я в Тобі, щоб і вони в Нас були одно, щоб увірував світ, що Ти Мене послав.» (Ін. 17:21)

Як колись при Вифлеємскьих яслах зібрались ангели, волхви-мудреці, пастухи, щоб віддати хвалу Богові, так і тепер закликаю всіх Вас, боголюбиві пастирі, дорогі брати і сестри, об’єднуватися довкола Митрополита Епіфанія і очолюваної ним Церкви та дбати про мир, добробут, розквіт нашої Батьківщини.

У празник Різдва Христового складаю Вам, всечесні отці, брати і сестри, сердечні побажання і молю Христа Спасителя, щоб обдарував Ваші душі небесними ласками, спокоєм і вдоволенням.

Нехай Вифлеємська зірка освітлює нам шлях до кращої долі для нашої святої Церкви, для України та гріє нас теплом єднання та любові.

Христос Рождається!
Славімо Його!

З ласки Божої
Архієпископ Тернопільський і Бучацький + ТИХОН

Різдво Христове 2020 року Божого

місто Тернопіль

Різдвяне послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним України

Дорогі брати і сестри!

Христос народився!

Славімо Його!

«Сьогодні звершилося те, через що колись печалилися праотці, що провіщали пророки і що бажали бачити праведники», – так через слово проповіді з нагоди Різдва Христового промовляє до нас святитель Іоан Золотоустий крізь століття і продовжує: «”Бог на землі з’явився у плоті і перебував між людьми” (Варух. 3: 38). Тому радіймо і веселімося, улюблені. Бо коли Іоан, ще перебуваючи в утробі матері, заграв радісно під час приходу Марії до Єлизавети, то тим більше ми, які дивимося не на Марію, а на Самого Спасителя нашого, народженого сьогодні, повинні радіти і веселитися, захоплюватися й дивуватися величі домоправління [Божого], яке перевершує всякий розум. Уявімо, як було б велично, якби ми побачили сонце, яке зійшло з небес, іде по землі і виливає на всіх своє проміння. Якщо ж було б дивно бачити таку подію із видимим для всіх світилом, то подумаймо і розсудімо тепер, як велично бачити Сонце правди, Яке виливає Своє проміння з нашої плоті і просвічує наші душі».

Ці думки святителя Іоана Золотоустого перегукуються з такими євангельськими словами: «Слово стало плоттю і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу як Єдинородного від Отця […]. Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив» (Ін. 1: 14, 18).

Лише уявімо собі, які почуття охопили б нас, якби саме зараз Бог постав тут, посеред нас, у всій Своїй невимовній та неосяжній величі й славі? Якби зараз явив нам цю велич і славу «Цар царюючих і Господь пануючих, єдиний, Який має безсмертя і живе в неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може» (1 Тим. 6: 15 – 16). Але ж саме це і відбувається нині! Саме це явлення Бога між людьми святкуємо ми тепер! І не у величі невимовній, а в убогості та смиренні, не на престолі небесному, а у вертепі земному, не серед незліченних хорів святих ангелів, а серед ще підвладного гріху людства як Немовля у яслах приходить і являє Себе Той Самий Бог!

І не просто з’являється людям, як у видіннях і голосі таємничо являв Він Себе в попередні часи Старого Завіту пророкам і праведникам, але приходить у цей світ, який Він Сам створив, приймає всю повноту людської природи і, залишаючись істинним Богом, стає також істинною Людиною.

Пришестя у світ і втілення Сина Божого має ясну і визначену мету: воно стверджує любов Божу до нас, яка виявляється у хресній жертві Господа Ісуса Христа заради спасіння всього людства від рабства гріху та від смерті. Саме про це нам свідчить Євангеліє: «Так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3: 16).

Отже, ми святкуємо і вшановуємо не просто історичну подію з минулого, але знову і знову нагадуємо собі, що Син Божий народився від Духа Святого і Марії Діви не задля Себе Самого, а заради нас та заради нашого спасіння. Тому і закликає Церква в ці дні: «Христос народжується – славте! Христос з небес – зустрічайте! Христос на землі – возносьтеся!» (ірмос 1-ї пісні канону Різдва Христового). І хто чує цей заклик, той не повинен залишатися байдужим. Кому сповіщено ангельські слова, що «нині в місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2: 11), той не може жити далі так, ніби не знає нічого про це.

Пам’ятаймо слова Сина Божого, звернені до кожного з нас: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує» (Мф. 12: 30).

Отже, святкуючи Різдво Христове, маємо усвідомлювати: Бог здійснив усе, що треба для нашого спасіння. І лише від нас залежить, чи приймаємо ми Його дар, чи віруємо, як навчає нас вірити Христос і Його Церква, чи живемо ми згідно з вірою, додержуючись всього, що заповів нам Спаситель.

Дорогі брати і сестри!

Минув рік від того часу, коли Об’єднавчий собор у храмі Святої Софії в Києві утвердив церковне єднання, а Православна Церква України від Матері-Церкви Константинопольської, з рук Вселенського Патріарха Варфоломія, отримала Томос про автокефалію. У Різдвяний святвечір із Царгороду до Києва було привезено цей історичний документ, який засвідчив, що відтепер і назавжди помісна Українська Православна Церква незалежна та рівна в усьому з іншими Сестрами-Церквами Вселенського православ’я.

За цей рік відбулося багато подій, довелося всім нам пройти і через випробування, однак бачимо, як з Божою допомогою і в поєднанні зусиль усі разом ми досягли багатьох добрих плодів. Помісна Українська Православна Церква зростає і зміцнюється, підтверджуючи свою зрілість. Знову і знову радіємо ми звісткам про рішення помісних Церков послідувати Томосу і мати з Православною Церквою України належне євхаристійне єднання та канонічне спілкування, приймаючи її як свою Церкву-Сестру.

Із того, що вже в минулому зробив для нас Господь, з багатьох виявів Його милості та допомоги, можемо пересвідчитися: якими б складними не здавалися нам виклики та перешкоди, ми зможемо подолати їх. Якщо йтимемо за Христом і Його правдою і збиратимемо разом із Ним, то завжди матимемо добрі плоди не лише для цього тимчасового життя, але і для вічності. Тому в році, що розпочинається, нам також належить багато потрудитися.

Знову і знову повторюємо заклик до єднання до всіх наших братів і сестер, хто ще має сумніви щодо майбутнього шляху для Української Православної Церкви. Двері помісної Церкви і наші серця відкриті для вас!

Дорогі брати і сестри!

У ці святкові дні сердечно вітаю всіх вас із Різдвом Христовим та Новим роком. Вітаю Президента, Парламент та Уряд України. Наші спільні сердечні вітання звертаємо до мужніх захисників України – військовослужбовців та всіх, хто протистоїть агресії проти нашої Батьківщини, захищає її незалежність, територіальну цілісність та суверенітет. Ми просимо в Бога, щоб Він оберігав вас від усякого зла.

Минулого року з полону і несправедливого ув’язнення було звільнено багато наших співвітчизників, однак, на жаль, у ці святкові дні, значно більше наших братів та сестер перебувають в умовах окупації, у полоні та за гратами в чужому краї. Ми просимо в Господа милості та опіки для всіх вас і віримо, що наближається день вашого визволення.

У дні святкової радості від усього серця піднесімо молитовну подяку Спасителю Господу Ісусу Христу за милість до нас та за благодіяння Божі, які ми отримали.

Прославляймо Сина Божого, Який народився, в молитвах і в колядках, розділяючи радість у колі своєї родини та з ближніми! Але найбільше потрудімося для того, щоб усе наше життя було сповнене добра й любові, щоб втілити заклик, який звертає до нас Спаситель: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5: 16)!

Христос народився ! Славімо Його!

+Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України,

Предстоятель Православної Церкви України

 

Подякуймо Господу за всі Його милості у 2019

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Душа людська так створена, що вона завжди щось шукає, чогось бажає, до чогось прагне. Та чого б не шукала людина, вона завж­ди домагається одного: щастя, блаженства.

В надії досягнути бажаного щастя одні з нас усі свої зусилля і турботи звертають на їжу і пиття, другі – на одяг і вбрання, треті – на гроші та матеріальні здобутки, четверті – на одержання най­більших чуттєвих утіх та насолод, п’яті – на задоволення честолюбства, досягнення влади тощо. Ось ідеали, яким так старанно поклоня­ється гріховне людство.

Але з того часу, як існує світ, ще ніхто не знайшов для себе в усьому цьому істинного щастя. Премудрий Соломон, який мав повну можливість за­довольняти всі свої примхи, володів незліченними багатствами, був оточе­ний казковою розкішшю і мав гучну славу, користуючись усіма цими бла­гами життя, сказав, що це суєта суєт і томління духу. Вдивіться в сьогоднішній день уважніше, і ви побачите навіть за матеріального достатку гіркі сльози і різноманітні страждання, прислухайтесь уважніше до людей, і ви почуєте зітхання і стогін, які не перестають нестися звідусіль. В одного тяжка болісна невиліковна хвороба, у іншого – сімейні чвари, лайка, ворожнеча, ще в інших – невдячні, зухвалі діти, хтось бачить на своїй дорозі суперника і тому хвилюється, ревнує, терзається; у когось – невдалі плани і розбиті надії, гіркі розчарування; є люди, які мають матеріальні нестатки, в інших – очі не просихають від сліз за дорогими їхньому серцю покійниками – за батьками, дружиною, чоловіком, діть­ми. І так без кінця. А всі ці страждан­ня з кожним новим роком не зменшу­ються, і жоден мудрець не зможе ска­зати, коли ж настане кінець цим стражданням і зітханням.

Але наше нещастя в тому, що, не­зважаючи на рішуче запевнення премудрого Соломона, незважаючи на наші власні спостереження і оточуючі нас приклади, ми все ж ганяємося за цим вигаданим примарним щастям і так “осуєтилися”, так позбавили сенсу своє життя, так прив’язали його до землі, що зовсім забули, навіщо ми живемо, яка мета нашого життя.

Отже, що ж? Невже нема щастя на землі? Ні, улюблені браття і сестри, щастя є, воно цілком досяжне: треба тільки знати, де і як його знайти! Правдиве щастя треба шукати не поза нами, а в самих собі, в нашому влас­ному серці, в нашій душі. Якщо його там немає, то ніякі старання, ніякі зу­силля не допоможуть нам знайти його. “Царство Боже (або, що те ж саме, джерело щастя), всередині вас є“, – ска­зав Спаситель (Лк. 17, 21). І це Цар­ство Боже, або щастя, за поясненням ап. Павла, є не що інше, як правед­ність, і мир, і радість у Святому Духові (Рим. 14, 17). І саме в цьому є справж­нє щастя. Воно полягає у виконанні заповідей Божих, у мирі і спокої совісті, яка ні в чому не докоряє, в радості і веселості серця, в задоволенні своїм становищем і повній відданості волі Божій.

Ніякі зовнішні незгоди – фізичні страждання, хвороби і всілякі труднощі на життєвому шляху не мають тут вирішального значення, вони не в силі захитати це щастя. Як це не дивно для нас, але, як свідчать подвижники благочестя, серед цих страждань душа може веселитись і радіти, може переживати такий відрадний стан, з яким не можуть зрівнятися ніякі задоволення й тілесні насолоди.

Один видатний своїми знаннями учитель зустрів якось бідного старця. Виснажене тіло того було вкрите лахміттям і він весь був у ранах. “Добрий день тобі, старче”, – сказав учитель бідняку. Старець відповів: “Не пригадую, щоб день коли-небудь був для мене недобрим”. Учи­тель продовжував: “Я бажаю тобі щастя”. – “Нещасним я ніколи не був”, – відповів жебрак. Здивувався вчитель і, подумавши, що старець не розчув його слів, додав: “Я бажаю, щоб у тебе було в усьому благополуччя”. Жебрак відповів, що злополучним він себе не пам’ятає. “Невже ти один щасливий між усіма людьми, – вкрай здивований, вигукнув учитель, – коли земне життя повне журби і нестатків?” – “Нещасливий той, – пояснив старець, – хто шукає щастя десь, а на землі немає іншого щастя, як у всьому покла­датися на волю Божу!”

Мимовільно при цьому згадується преп. Серафим Саровський. Він, при всіх нестатках, яким піддавав себе добровільно, при всіх непосильних трудах і хворобах вважав себе цілком щасливим і в душі завжди радів. Ця внутрішня радість і втіха немов переповнювали його і видимо для інших виливалися з нього. Кожного, з ким розмовляв, він називав не інакше як “радість моя”. Часто він звертався з таким привітанням: “Христос воскресе, радість моя”, і цим по­казував, що в нього завжди такий ра­дісний настрій, який ми відчуваємо тільки в день св. Пасхи.

Ось якого щастя нам, православ­ним християнам, треба прагнути. Володіючи ним, ми постійно і нерозлучно будемо з Христом Спасителем на­шим. Сам Спаситель буде для нас миром і втіхою, радістю, багатством і славою. Він буде супроводжувати нас завжди і всюди, вдень і вночі, вдома і в дорозі, у смутку і в радості. У ваганнях і труднощах Він буде настав­ляти і напоумляти нас, у малодушнос­ті – підбадьорювати, в недугах – лікувати, в скорботах – утішати. Тоді Він вселиться в нашу душу і буде па­нувати в ній. І чи може християнин, живучи з Христом, чим-небудь засму­чуватися, страхатися і боятися чогось? Пророк Давид вигукує: “Господь – Просвічення моє і Спаситель мій, кого у­боюся? Господь – Захисник життя мого, кого устрашуся?”

Вітаючи вас, дорогі браття і сестри, з Новим роком, від душі бажаю вам щастя бути завжди з Христом, Який з такою любов’ю кличе нас до Себе: “Прийдіть до Мене, –говорить Він, – усі струджені і обтяжені, і Я заспо­кою вас” (Мф. 11, 28).

На закінчення подякуймо Богові за всі Його милості до нас і до країни нашої, які Йому була ласка подати нам у минулому році. Складімо Йому хвалу і подяку за Його довготерпіння до гріхів наших, за те, що не пере­рвав ще нашого земного життя і не по­кликав нас, непідготованих, до Свого справедливого суду. Багато людей відійшло від нас в інший світ, близьких і неблизьких, з якими рік тому ми об­мінювалися привітаннями і добрими побажаннями. Але нам дано ще час для покаяння, очищення і виправлення. За цю щедру милість до нас подякуй­мо Господу оновленням свого внут­рішнього духовного життя, милосер­дям і співстражданням до ближніх, добрим християнським життям.

Всещедрий Господи Боже! Подай нам Твою милість і навчи нас у всьому творити волю Твою, пошли мир, благоденство, до­статок плодів земних країні нашій і всім людям Твоїм.

Амінь!

З Новим Роком всі будьмо здорові!

Церковні свята в січні 2020: календар по днях

Православні церковні свята в січні 2020 року: календар

1 січня, середа – Іллі Муромського Чудотворця. Мучеників Воніфатія Тарсійского, Полієвкта і Тимофія.

2 січня, четвер – Праведного Іоанна Кронштадського, чудотворця. Мученика Ігнатія Богоносця. Ікон Божої Матері «Рятівниця потопаючих» і Новодворської.

3 січня, п’ятниця – Великомучениці Юліанії.

4 січня, субота – Великомучениці Анастасії Узорошительниці.

5 січня, неділя – Мучеників Василя, Макарія, Іоанна. Десяти критських мучеників.

6 січня, понеділок – Різдвяний святвечір. Мучениці Євгенії. Преподобного Миколи Слов’янина.

7 січня, вівторок – Велике свято Різдво Христове. Поклоніння святим волхвам: Мельхіор, Гаспару і Валтасару.

8 січня, середа – Собор Пресвятої Богородиці. Священномученика Євфимія Сардійського. Ікон Божої Матері «Трьох Радощів», «Милостива», «Помічниця в пологах», «Про Тебе радіє», Остробрамської Віленської, Байбузської, Барловської (Блаженне Черево).

9 січня, четвер – Апостола первoмученика Стефана. Преподобного Федора Начертанного, сповідника.

10 січня, п’ятниця – День пам’яті 20000 мучеників, в Нікомидії потерпілих.

11 січня, субота – Мучеників 14000 немовлят, від Ірода у Віфлеємі вбитих. Преподобного Маркела Апамейського.

12 січня, неділя – Святителя Макарія. Праведних Йосифа Обручника, Давида царя і Якова, брата Господнього по плоті.

13 січня, понеділок – Преподобної Меланії Римлянки. Святителя Петра Могили, митрополита Київського.

14 січня, вівторок – Велике свято Обрізання Господнє. День святого Василя Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської.

15 січня, середа – Преставлення і друге знайдення мощей преподобного Серафима Саровського чудотворця. Праведної Юліанії Лазаревської.

16 січня, четвер – Святого пророка Малахія. Мученика Гордія Каппадокійського.

17 січня, п’ятниця – Собор 70 апостолів. День пам’яті преподобного Феоктиста.

18 січня, субота – Водохресний святвечір. Мучеників Феопемпта, Феони волхва.

19 січня, неділя – Велике свято Святе Богоявлення, Водохреща. Кончина святителя Феофана, Затворника Вишенського.

20 січня, понеділок – Собор чесного і славного пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна.

21 січня, вівторок – Преподобних Григорія, чудотворця Печерського, Георгія Хозевита і Еміліана сповідника, Домніки Константинопольської, ігумені.

22 січня, середа – Преподобного Євстратія. Святителя Филипа, митрополита Московського і всієї Русі, чудотворця.

23 січня, четвер – Святителя Феофана, Затворника Вишенського. Преподобного Павла Комельського.

24 січня, п’ятниця – Преподобних Феодосія Великого, Михайла Клопского. Єлецької ікони Божої Матері.

25 січня, субота – Тетянин день. Святителя Сави, архієпископа Сербського. Ікон Божої Матері «Годувальниця», Акафістна, Попська.

26 січня, неділя – Мучеників Єрмила і Стратоніка. Преподобного Іринарха.

27 січня, понеділок – День рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії. Преподобних отців, в Синаї і Раїфі вбитих.

28 січня, вівторок – Преподобних Павла Фівейського та Іоанна Кущника.

29 січня, середа – Поклоніння веригам, що скули апостола Павла. Праведного Максима Тотемського.

30 січня, четвер – Поклоніння першому пустельнику і ченцеві Антонію Великому. Преподобного Антонія Димського.

31 січня, п’ятниця – Святителів Опанаса і Кирила, архієпископів Олександрійських. Преподобних Кирила і Марії, батьків Сергія Радонезького.

Пости в січні 2020 року:

У січні триває Різдвяний піст. Це один із чотирьох багатоденних постів, який починається 28 листопада і триватиме до 6 січня 2020 року.

Одноденні пости в січні 2020 будуть 18, 22, 24, 29 і 31 числа. У дні посту слід виключити з раціону м’ясні та молочні продукти, а також яйця.

В період з 7 по 19 січня відзначаються Різдвяні Святки.