Кожна євангельська розповідь повідомляє нам щось нове, що по-новому зачіпає глибину нашого віруючого серця та душі. Нині ми чули розмову одного юнака з Христом Спасителем про найголовніше – про вічне життя. Запитав, каже святий євангеліст Матвій, один юнак у Христа: “Учитель благий! Що зробити мені доброго, щоб мати вічне життя? (Мф.19, 16). Христос йому відповів: “Якщо хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей” (Мф.19,17). Далі Христос назвав заповіді: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не лжесвідчи, шануй батька і матір і люби ближнього твого, як самого себе. Юнак каже Йому: “Все це я зберіг від юності моєї; чого ще бракує мені? Ісус сказав йому: “Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай маєток твій і роздай жебракам; і матимеш скарб на небі; і приходь, і йди за Мною” (Мт. 19,20-21).
Можна зробити все найважче і не зробити лише одного, здається, маловажного – і втратити душевний світ та вічне блаженство. Може, сказавши юнакові про продаж маєтку, Христос засуджує цим земні блага чи забороняє володіти майном? Ні. Христос не засуджує саме майно, а засуджує таке ставлення до нього, коли майно стає ідолом, затуляючи собою все інше. Можна мати більше, ніж потрібно на потребу, і залишитися убогим; можна надлишками врятувати себе і допомогти іншим, а можна, навпаки, тими ж надлишками занапастити свою душу і спокусити інших. Отже, справа не в багатстві, а щодо нього, в нашій обережності, щоб вона не стала для нас єдиною головною.
Ну, а якщо в нас немає надлишку майна? Чи це означає, що ми вже досягли досконалості? Ні, тому що справа знову таки не в тому, скільки і чого у нас є, а стосовно того, чим володіємо. Можна мати небагато і палати до нього великою пристрастю – і це ставиться в гріх. Євангеліє застерігає нас від будь-яких шкідливих уподобань, які можуть повністю поглинати нас, засліплювати і приспати. Господь ніби каже юнакові: розірви кайдани, що зв’язують тебе по руках і ногах, і тоді йди за Мною.
Кожного з нас обтяжують слабкості та прихильності, але треба боротися з ними, бо саме життя є боротьба. Людина все життя бореться насамперед зі своїми прихильностями і пороками, зі злими звичками і недобрими побажаннями, що становлять те сумне багатство, з яким важко, але необхідно розлучитися, щоб бути досконалим. Царство Небесне досягається працею, постійною і важкою. Воно – найвища правда, чистота і любов, воно – блаженство. Усього цього не потрібно шукати десь на стороні, все це закладено у нашому серці. “Серце сокрушене та смиренне Бог не принижує” (Пс.50,19). Але як у “злохудожню душу” не входить благодать, так у нечистому, обтяженому суєтою серце не можуть рости плоди Царства Божого.
Нинішнє Євангельське читання нехай спонукає нас до нових праць і подвигів, до нових радощів у справі нашого вдосконалення, у справі нашої любові та відданості Богові, бо хто чи що може розлучити нас від Божої любові? (Рим.8, 35). Будемо долати все погане силою Того, Хто полюбив нас і закликає до спасіння.
Амінь.
