Зараз читаєте
Арсен Річинський: Християнська інтерпретація національної ідеї

Арсен Річинський: Християнська інтерпретація національної ідеї

Голова ГО «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія» Наталія ШЕВЧУК виступила з доповіддю на ХІ Річинських читаннях, які відбулись на Хмельниччині. Пропонуємо нашим читачам текст і відео цієї доповіді…

Серед теоретиків національної ідеї в Україні особливе місце посідає Арсен Річинський, який розробив оригінальну — засновану на Переданні Православної Церкви — теорію націоналізму. У своєму виступі я спробую реконструювати його теорію нації та націоналізму, спираючись на текст його книги «Проблеми української релігійної свідомості» (розділ VII — «Церква і націоналізм»).

Почнемо з кількох попередніх зауважень.

Перше: для того, щоб краще розуміти концепцію нації Арсена Річинського потрібно мати на увазі, що у своїх роздумах він спирається на відомих на той час православних філософів та богословів, зокрема на деякі думки Володимира Соловйова та Сергія Булгакова.

Друге: термінологія Річинського може іноді бути недосконалою з точки зору богослова, але з цього не випливає неправославності його поглядів. Щоби зрозуміти справжню думку Річинського потрібно розглядати його твердження у загальному контексті та не забувати, що на час написання «Проблем…» українська богословська термінологія ще не була вироблена.

Третє: читаючи Річинського варто постійно тримати у думці церковний характер його світогляду. Поняття «людство» для нього є синонімом «Вселенської Церкви», а поняття «нації» ототожнюється в його концепції з поняттям «національної Церкви».

1.      Нація як «соборна особистість»

У своїй теорії націоналізму Річинський спирається на власну інтерпретацію двох найвідоміших біблійних ідей. Це ідея створення людини за «образом Божим», що висловлена у Книзі Буття, та образ Церкви як «Тіла Христового», яку ми знаходимо у Посланнях апостола Павла.

Згадуючи слова Книги Буття про створення людини за образом Божим, Річинський — власне як й інші теологи тієї доби — звертає увагу на те, що тут йдеться про спілкування як образ буття першої людської пари. «Й коли було створено людину «в образ Божий», Біблія зараз же пояснює, що та богоподібність стоїть в якомусь таємничому зв’язку з сутнім роздвоєнням людини — початком многоти й різнорідності («в образ Божий сотворив його, як чоловіка й жінку сотворив їх») (с. 213). Статевий поділ людства тут інтерпретується як багатство людської природи. Природа розділена між Адамом та Євою і це обумовлює взаємний потяг: «Роздвоєність людини є причиною внутрішнього невдоволення, голоду, шукання; тому вона є також джерелом еротики духу творчого напруження» (с. 214).

Адам та Єва — різні, вони відмінні, а в чомусь навіть протилежні. Але вони існують один для одного, існують для спілкування. Аналогічний поділ заради єдності існує і на рівні буття націй. Національний устрій людства, для якого властива множинність національних культур, відповідає багатству та особовій множинності/триєдності божественної природи (с. 217) . У пошуках визначення нації/народу  Річинський вживає термін «соборна особистість» — аналог терміну «симфонічна особистість», котрий вживали російські євразійці, зокрема Лев Карсавін (1882-1952). Нація за Річинським — це «єдина соборна особистість», що існує понад часом і простором та володіє єдиною моральною свідомістю (с. 215). Народ/нація має свій життєвий цикл і несе спільну відповідальність. «Промисел Божий кличе народи до життя, визначає кожному [народові] епохи і границі його перебування та спеціальну місію його на світі» (с. 243).

2.      Єдине людство/єдине церковне тіло

Якщо нація це окрема «соборна особистість», то існування цієї особистості обумовлене її місією всередині людства. Цю місію нації, заради якої вона й існує, Арсен Річинський осмислює звертаючись до відомого образу апостола Павла про Церкву як Тіло Христове.

«Бо як тіло одне, а членів має багато… так і Христос. Одним Духом усі ми в одне тіло хрестилися, чи то юдеї, чи греки, чи вільні, і всі одним Духом напоєні». Посилаючись на цю метафору апостола Павла, Річинський стверджує, що смисл існування народу/нації у здійснені особливого покликання, особливої місії нації у структурі єдиного тіла людства. Ідеал соборної єдності людства за думкою Річинського полягає в уявленні про людство як єдине тіло (Церкву), де кожна особистість — людина або нація — мислиться як необхідний член цього тіла, а «цілісність виявляється у гармонійній спільноті різнорідних індивідуальностей» (с. 217).

«Тіло одне, а членів багато» (ап. Павло), до того ж у кожного члена тіла є своя унікальна роль, унікальна функція у житті єдиного тіла.

3.      Націоналізм

Члени тіла не дублюють функції один одного, кожен з цих членів абсолютно неповторний, у кожного своє покликання, свій особливий дар та своє особливе служіння. Тому істинний націоналізм не суперечить вселенському ідеалу християнства. Поняття «нації» та «національної Церкви» тут максимально зближені. «Вселенськість християнства — пише Річинський — у православному розумінні полягає власне в єднанні різнорідних, різнообдарованих і по-різному виконуючих своє призначення національних Церков — членів одного соборного тіла. … Вселенський зміст християнства розкривається в окремих національних формах, сукупність яких творить Христову громаду, де нема вже ні елліна, ні юдея, бо кожний однаково причетний до благодаті, але кожний залишився, як і був — елліном, чи юдеєм, вносячи свій особливий тон у загальну симфонію» (с. 218, 219).

Сенс існування нації тотожній сенсу існування людини. Вища ціль існування нації — вважає Речінський — розкрити певний момент вічного Буття відповідно до власних обдарувань. В такий спосіб народ/нація, який свідомий своєї місії й сумлінно її виконує стає частиною вічного Божого об’явлення (теофанії).

Моральним обов’язком нації-соборної особистості є виконання покладеної на неї Богом місії. Звідси і природня та оправдана з теологічної точки зору потреба піклуватися про фізичне існування народу/нації. «Щоб виконати своє провіденційне завдання і зберегти свою національну окремішність народ мусить передовсім забезпечити своє існування, здобути для себе терен, створити належну державно-громадську організацію й рішуче усунути з дороги все, що перешкоджає йому виявити повноту свого національного життя» (с. 243). Нації подібні до людей. Вони народжуються і помирають. «Перейшовши свій життєвий шлях, вичерпавши всю енергію й виконавши — добре чи зле — свою місію, кожний народ перетоплюється з іншими, й після такого взаємного запліднення витворює з ними новий зліпок з новими даруваннями і новими завданнями». Однак смерть нації у земній площині не означає, що вона припиняє існувати. Як явище умоглядне, ноуменальне нація зберігається у вічності. «Нація… — пише Річинський — є соборною особистістю ноуменального порядку; тому нація безсмертна, як і душа людська» (с. 221).

Дивитися також

___________________________________________________________

[1] «Бог не є ані одиницею, ані чимось однорідним: Бог один, але він є многота і різнорідність», пише Арсен Річинський. Як зрозуміло з контексту, термін «різнорідність» (який не можна визнати вдалим в контексті богослов’я Пресвятої Трійці) тут вжито як синонім особової множинності/триіпостасності.

2 Арсен Річинський вживає терміни «нація» на «народ» як синоніми.

Словник термінів:

Ноуменальний (тут) — умоглядний, такий, що має істинне, справжнє буття (а не є ілюзією)

Теофанія — Богоявлення.

Соборна особистість, симфонічна особистість — збірна, інтегральна особистість. Нація як соборна особистість — сукупність людських особистостей, що належали, належать чи будуть належати до цієї нації. Збірний «лик» нації.

Наталія ШЕВЧУК, голова ГО «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія»

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2024 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Прокрутіть до початку