Стаття розглядає процес правильного виконання Таїнства Сповіді та його вплив на внутрішнє очищення та спокій душі. УПЦ (ПЦУ) надає поради щодо внутрішнього покаяння та розкриває значення щирих сповідей.
Важливі кроки до внутрішнього очищення та спокою душі
Ні, цього робити не потрібно. Причина всіх гріхів у сутності є одна – віддалення від Бога, порушення Його істинних законів і заповідей. Всі інші причини, які деталізує людина, пояснюючи ту чи іншу конкретну ситуацію, є наслідком тієї головної першопричини і не є настільки важливими для Таїнства Сповіді, для справжнього покаяння. Інакше, шукаючи причини, є спокуса виправдати свої гріхи тими чи іншими «несприятливими» умовами, збігом обставин, перекласти провину на іншого тощо.
Причини ваших гріхів не потрібні для Таїнства Сповіді. Священник не суддя, він – свідок вашого покаяння, покаяння перед Богом. А Бог прекрасно знає всі ваші гріхи і те, чим наповнене ваше серце, а тому щось приховувати, виправдовувати, прикрашати чи пояснювати – Йому не треба. Головне – ВАМ особисто усвідомити свої гріхи і помилки, прислухавшись до власного сумління та Божих заповідей, і щиро про них пожалкувати, покаятись, захотіти стати кращим, змінитися.
Варто пам’ятати, що покаяння і сповідь – це не тотожні поняття. Покаяння – це внутрішній стан скорботи за гріхи, розкаяння людини за свої неправильні слова, думки, вчинки чи наміри. А сповідь – це зовнішній вияв нашого покаяння. Для отримання прощення і полегшення необхідне одне і друге. У сповіді як Таїнстві через священнослужителя завдяки дії Святого Духа відбувається прощення свідомих гріхів, які вчинила людина після прийняття святого Хрещення. Тому Таїнство Сповіді є Таїнством духовного оздоровлення, що дає людині сили рухатись далі, полегшуючи тягар гріхів і змінюючи її на краще.
Таїнство Сповіді було встановлене самим Господом нашим Ісусом Христом. Воскреслий Христос заповів своїм ученикам відпускати гріхи, сказавши такі слова: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас… Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20: 21, 22 – 23). Тож священнослужителі Церкви як спадкоємці апостолів мають право сповідувати людей, відпускати гріхи.
В чому ж потрібно сповідатися? В тому, в чому дорікає совість: будь-то ваші звершені діла чи заплановані справи, промовлені слова чи лише думки, наміри. Все, що серед цього суперечить заповідям Божим, слід відкидати і виправляти.
На Таїнство Сповіді йдіть з покорою серця: тричі перехрестившись, поцілувавши хрест та Євангеліє, схиліть голову та почніть сповідувати свої гріхи. Сповідь повинна бути повною, точною, без самовиправдання. Будьте докладними, але не в обставинах чи причинах, а в сповіданні своїх гріхів. Головне – не просто назвати свій гріх, а відчути щире почуття жалю про скоєне, усвідомити власну недосконалість, небажання бути надалі з гріхом і прагнення отримати від Бога підтримку, і тільки тоді – прощення.
Священник слухає сповідь, а по її завершенні дає поради і настанови, кладе єпитрахиль на голову сповідника і читає молитву, творячи рукою над головою сповідника хресне знамення. Потім той, хто щойно сповідався, хреститься і знову цілує хрест з Євангелієм. Далі сповідник, якщо бере участь у Літургії, приступає до Святого Причастя.
Сповідайтеся для здоров’я душі і не забувайте, що йти на сповідь ніколи не рано, хоча завжди може бути пізно.
