Ми не можемо бути сильними, зрілими, благословенними, якщо не проголошуємо Слова Божого. Христос сказав: «Ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі».
Настоятель парафії Святих Жон-Мироносиць Української Православної Церкви/Православної Церкви України села Почапинці, митрофорний протоієрей Роман (Будзинський) освятив требне Євангеліє для місцевого почапинського храму, Тернопільського р-ну, Тернопільської області.
Освячення відбулося 14 жовтня 2022 року Божого в день, коли автокефальна Православна Церква України відзначає Покров Пресвятої Богородиці.
«Протягом століть свято Покрови Пресвятої Богородиці було символом захисту віруючих рідної землі. Ми віримо, що Мати Божа врятує Україну і зараз, у цій жахливій війні, та обов’язково дарує перемогу над ворогом. Молитва Церкви і проповідування Євангелія є двома нерозривними дійсностями, які неможливо мислити окремо одна від одної. Кожен досвід Бога передбачає спробу окреслити його саме в контексті молитовного звернення: «Господь мій і Бог мій!» Літургійна молитва нашої візантійської традиції просякнута передусім досвідом читання Святого Письма, зустрічі з Христом саме в Святому Письмі, а тому я з радістю та подячною молитвою за принесений дар, освячую цю надзвичайну та особливу для кожного віруючого книгу – Євангеліє», – виголосив отець Роман у своєму зверненні до віруючої громади.
У своєму первинному значенні «Євангеліє» означає «добру новину» для усього людства, пов’язану зі спасінням через розп’яття та воскресіння Ісуса Христа, котрий відкупив людей від рабства, гріха та вічної смерті.
ЄВА́НГЕЛІЄ (від грец. εύαγγέλιον – блага вість) – радісна для всіх християн звістка про настання у майбутньому Царства Божого і спасіння людства від гріха й смерті, проголошена Ісусом Христом і християнськими апостолами; це ранньохристиянський твір, що оповідає про боговтілення, земне життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа та розкриває зміст його вчення. Авторство Євангелія приписують або учням Ісуса – апостолам, або ж їхнім найближчим послідовникам. Нині відомо понад 30 Євангелій. Окрім чотирьох, які увійшли у 2-й пол. 4 ст. в канонічний текст Нового Завіту, – Євангеліє від Матвія, від Марка, від Луки, від Івана (напис. орієнтовно у 2-й пол. 1 ст.) – були ще Євангелія від Петра, Іуди, Андрія, Томи та інших (напис. у 2 ст. і пізніше). Перші три канононічні Євангелія близькі за змістом і, вірогідно, мали спільні усні й письмові джерела; їх називають синоптичними. Найперше за часом створення – Євангелія від Марка, в якому відсутнє описання непорочного зачаття Діви Марії та чудесного народження Ісуса Христа. Євангеліє від Івана відрізняється від синоптичних за змістом і стилем, написане під впливом ідей Філона Александрійського та гностиків. Якщо у Євангелії від Матвія переважає юдейсько-християнський зміст, то в Євангелії від Луки відчутний вплив християн-неюдеїв (наприклад: різко осуджує багатіїв). Оскільки ні в Апокаліпсисі, або Об’явленні св. Івана Богослова, ні в Апостольських посланнях Євангеліє не цитується, то це свідчить, що вони були невідомі їхнім авторам. Уперше оповідають про Євангеліє (після канонізованих) Іриней і Татіан бл. 180 р. Написання Євангелія відповідало назрілій потребі нової релігії в розгорнутому поданні її віровчення. Затвердження чотирьох Євангель як канонічних відбулося на Нікейському церковному соборі (325 р.).
Тривалий час дослідники вважали, що євангельські оповіді не є відображенням реальних подій, проте у сучасності домінуючою стає позиція історичної школи, згідно з якою у змісті новозавітних Євангелій знайшло відображення (у містифікованій формі) життя реальної особи, яка відіграла помітну роль в історії єврейського народу 1-ї третини 1 ст.
Слово Боже є основою нашого життя і служіння. Якраз сьогодні сила Церкви полягає саме в тому, щоб виконувати древні євангельські заповіді, залишатися вірними Його дорученню.
Пресслужба Св. Жон-Мироносиць