Слово настоятеля ставропігійної парафії святих жон-мироносиць митрофорного протоієрея Романа Будзинського
Дорогі брати і сестри!
24 жовтня ми звершуємо Димитрівську поминальну суботу. Напередодні цього дня в інтернеті з’являється багато статей про те, що можна, а чого не можна робити. Нам пишуть: чи правда, що в цей день не можна плакати? Чи справді цю суботу встановили на згадку про давню битву? Що нести до храму і як молитися?
Ми хочемо відповісти на ці запитання не прикметами, а Євангелієм. Бо поминальна субота — це не набір заборон. Це тиха зустріч любові, яка залишилася на землі, з любов’ю Божою, що не знає смерті.
Перші, хто прийшли до гробу
Наша парафія носить ім’я святих жон-мироносиць. І саме їхня історія, як нам здається, найкраще пояснює, що таке поминання.
Після смерті Христа, коли апостоли розбіглися від страху, кілька жінок не змогли залишитися вдома. Рано-вранці вони пішли до гробу з пахощами, щоб востаннє послужити своєму Вчителеві. Вони не знали, хто відвалить камінь. Вони просто не могли не прийти.
Це і є перше християнське поминання. Не обов’язок, не обряд, а любов, яка після похорону шукає, що ще зробити для дорогої людини. І саме тим, хто прийшов із цією любов’ю, першими відкрилося Воскресіння.
Кожна жінка, яка в суботу принесе до храму пом’яник із іменами чоловіка, сина чи батька, повторює шлях мироносиць. Вона несе свою любов туди, де здається, що все скінчилося. А Церква відповідає їй тим самим словом, що прозвучало біля гробу: Христос воскрес.
Чи можна плакати за померлими
У багатьох статтях пишуть, що в поминальну суботу не можна плакати за померлими, бо сльози «тримають душу». Ми хочемо сказати прямо: такого вчення в Церкві немає.
Сам Христос плакав біля гробу Свого друга Лазаря. Євангеліє зберегло для нас ці слова: «І заплакав Ісус» (Ів. 11:35, переклад Івана Огієнка). Господь знав, що за мить воскресить Лазаря. І все ж плакав, бо смерть — це рана, яку Бог не створював.
Марія Магдалина теж стояла біля гробу і плакала. Саме в цю мить її покликав на ім’я воскреслий Господь.
Тож не соромтеся сліз. Апостол Павло просить нас не про те, щоб ми не сумували. Він просить не сумувати так, як ті, «що надії не мають» (1 Сол. 4:13). Християнські сльози не безнадійні. Крізь них уже проступає світло пасхального ранку.
Звідки взялася ця субота
Нас часто питають про історію Димитрівської суботи. У популярних статтях можна прочитати, що її встановили після Куликовської битви 1380 року. Але ця версія не має підтвердження в давніх джерелах.
Насправді ми не знаємо точно, хто і коли запровадив цей день. Відомо, що це місцева традиція слов’янських Церков. У загальному церковному уставі вселенськими є дві поминальні суботи: М’ясопусна і Трійцька.
Осіннє поминання предків, яке наші діди називали дідами, здавна жило в народі. Церква не відкинула цей звичай, а наповнила його молитвою. Вона поставила його поруч із пам’яттю святого Димитрія Солунського, якого вшановуємо 26 жовтня.
Святий воїн і наші герої
Святий Димитрій був воїном і мучеником. За житієм, він займав високу посаду, але не зрікся Христа, коли за це загрожувала смерть. Його вбили у в’язниці близько 306 року.
Сьогодні ця пам’ять для нас болюча й близька. Скільки наших хлопців і дівчат повернулися додому на щиті. Скільки родин досі чекають звістки про зниклих безвісти.
Христос сказав: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13). Наші воїни не шукали смерті. Вони стали між ворогом і своїми рідними, бо любили їх більше, ніж власне життя.
Ми знаємо капеланів, які моляться над пораненими під обстрілами. Ми знаємо матерів, які щодня приходять до свіжих могил. Димитрівська субота — це день, коли вся Церква стає поруч із ними. Жодне ім’я полеглого не повинно залишитися без молитви.
Що означає кутя на поминальному столі
У популярних статтях пишуть про кутю як про обов’язкову поминальну страву. Але мало хто пояснює, чому саме пшениця.
Господь сказав: «Коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе» (Ів. 12:24). Зерно, покладене в землю, не зникає. Воно проростає новим життям.
Тому кутя з пшениці на поминальному столі — це не просто їжа. Це наше сповідання віри у воскресіння. Мед і родзинки в ній нагадують про солодкість вічного життя, яке обіцяв Господь.
Що ми радимо підготувати
Напишіть пом’яник заздалегідь, спокійно і з молитвою. Згадайте кожну людину. Пишіть повні християнські імена тих, хто був охрещений.
На поминальний стіл за звичаєм приносять хліб, крупи, борошно, олію, фрукти, свічки. Ці дари залишаються в храмі й ідуть тим, хто потребує. Так наша молитва за спочилих стає допомогою для живих.
Найкраща пам’ять про людину — добре діло в її ім’я. Допоможіть пораненому, підтримайте родину загиблого, подайте милостиню. Милосердя, зроблене в пам’ять про спочилого, стає молитвою без слів.
Якщо ви не можете бути з нами в храмі
Ми знаємо, що багато наших парафіян і читачів зараз далеко. Хтось на фронті, хтось у шпиталі чи на лікарняному. Хтось виїхав за кордон, рятуючи дітей. Хтось доглядає хворих і не може залишити дім.
Ваша молитва не менш цінна, ніж молитва тих, хто стоїть у храмі. А щоб імена ваших рідних прозвучали за богослужінням, на сайті нашої парафії є розділ «Онлайн-послуги».
Там можна подати записку за упокій спочилих або за здоров’я живих, зокрема наших воїнів. Можна також передати прохання, щоб у храмі запалили свічку за ваших рідних. Ми пом’янемо кожне ім’я так само, як і з записок, поданих особисто.
Слово на завершення
Мироносиці йшли до гробу в темряві, а повернулися зі світлом. Так і ми приходимо до храму в поминальну суботу з болем, а виходимо з надією.
Наші спочилі не зникли. Вони в руках Божих, і наша молитва досягає їх. А ми чекаємо дня, коли знову зустрінемо їх там, де вже не буде ні сліз, ні розлуки.
Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх. Вічная пам’ять усім, хто віддав життя за Україну.
Молитва за всякого померлого
Пом’яни, Господи Боже наш, у вірі й надії на життя вічне спочилого раба Твого, брата нашого (ім’я) як Милосердний і Чоловіколюбець, відпускаючи гріхи та згладжуючи неправди, полегши, полегши, подаруй і прости всі його провини вільні й невільні, визволи його від вічної муки та вогню геенського і дай йому користуватися й заживати вічних Твоїх благ, уготованих тим, що люблять Тебе. Коли ж і согрішив він, та не відступив від Тебе, і безсумнівно в Отця, і Сина, і Святого Духа, Тебе, в Трійці славимого Бога, вірував, і Одиницю в Трійці й Трійцю в Одиниці православно аж до останнього свого подиху визнавав, будь милостивим до нього, і віру в Тебе замість діл прийми зі святими Твоїми, як Милосердний, упокой. Немає бо чоловіка, щоб жив і не согрішив, Ти один тільки — Бог милостей і щедрот, і чоловіколюбства, і Тобі славу віддаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки вічні.
Амінь.
