Золотоверхий монастир із його унікальним карильйоном поповнив реєстр нематеріальної спадщини.
Дзвони, що пробуджують дух народу — культурний символ Києва отримав національне визнання
Традиція дзвонарства Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря офіційно визнана культурною спадщиною України
15 травня 2025 року стало визначним днем для духовної та культурної історії України — традицію дзвонарства Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Відповідне рішення було ухвалене Міністерством культури та стратегічних комунікацій України, яке поповнило перелік елементом під назвою: «Традиція дзвонарства Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря: від набату до тридзвону перемоги».
Ця традиція, що бере свій початок ще в XV–XVI століттях, є невід’ємною частиною не лише церковного, а й національного буття українців. Звук дзвонів супроводжував головні релігійні свята, військові походи, народні піднесення та драматичні події. У трагічні моменти — як-от під час штурму Майдану в грудні 2013 року — саме набатний дзвін Михайлівського монастиря скликав народ до спротиву, ставши символом духовної мобілізації українців.
Протягом століть мистецтво дзвонарства постійно розвивалося. Перші дзвони, відлиті з бронзи, прикрашалися релігійними зображеннями та орнаментами. Монастирські дзвонарі передавали свою майстерність із покоління в покоління, навіть у часи гонінь та знищення монастиря за радянської влади. Відновлення дзвіниці у 1998 році стало новим етапом в історії дзвонарського мистецтва Свято-Михайлівського монастиря.
Сьогодні тут встановлено унікальний карильйон — інструмент із 51 дзвона, від малого вагою 2 кг до велетенського восьмитонного. Завдяки хроматичному строю й фортепіанній системі клавіш, цей карильйон став першим подібного роду у православному світі. Він дозволяє не лише відтворювати церковні мелодії, а й виконувати складні музичні композиції, що перетворює дзвоніння на справжнє мистецтво.
Особливе місце у формуванні дзвонарської школи монастиря займають постаті видатних майстрів минулого, зокрема Петра Гаврилюка (XVIII ст.) та Івана Смирнова (XIX ст.), чиї імена досі зберігаються в історичній пам’яті монастиря та української культури.
Визнання традиції дзвонарства Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря нематеріальною культурною спадщиною — це не лише акт збереження унікального елементу української духовності, а й глибока шана до тих, хто з покоління в покоління зберігав дзвін як голос віри, надії та перемоги.
