Стаття розглядає Гефсиманську молитву, яка стала часом великих душевних мук для Ісуса Христа та виявила Його двоїсту природу. Під час молитви Христос як Син Людський прохав про уникнення страждань і боївся смерті, але як Син Божий Він мав прийняти волю Отця та випити чашу до кінця, щоб перемогти смерть. Стаття наголошує на важливості молитви в житті Ісуса та її значенні для нашої віри.
Важливість молитви в житті Ісуса Христа та її значення для нашої віри
У Євангелії, звідки ми отримуємо знання про земне життя Спасителя, немає незначимих чи малозначущих епізодів. Через нього з нами говорить Господь, і, читаючи його, ми не просто дізнаємося про події двохтисячолітньої давнини, а навчаємося тієї мудрості й любові, яких вимагає від нас і до яких заохочує Всевишній.
Нам відомо, що Христос завжди молився напередодні або під час важливих подій у Своєму житті. Тож після Тайної вечері Він іде до Гефсиманського саду разом з трьома учнями. Залишивши їх пильнувати, Він усамітнюється та палко молиться: «Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти» (Мф. 26: 39).
Під час цієї молитви глибоко виявляється те, що Спаситель має дві природи: Він Бог, але Він і Людина. Як Син Людський, Він просить про уникнення страждань і боїться смерті. Та як Син Божий Він має прийняти волю Отця й випити «чашу цю» до кінця, аби зрештою перемогти смерть.
Гефсиманська молитва – час великих душевних мук для Спасителя. У пустелі Його спокушав диявол; але в Гефсиманському саду Йому доводиться протистояти власному страху смерті, аби звершити волю Отця Небесного.
Згадаймо, як із кожним повторенням молитви Він укріплюється у Своєму смиренні. Спаситель знає, що Він мусить втілити волю Отця: «Якщо не може чаша ця обминути Мене, щоб Мені не пити її, нехай буде воля Твоя» (Мф. 26: 42). До Нього сходить ангел, аби укріпити Його, піт з Його чола спадає кривавими краплями, але Він залишається стійким і старанним у Своїй молитві, аби здійснити те, що має бути здійснено (Лк. 22: 43-44).
І зрештою, коли Його приходять заарештовувати, Христос забороняє Петрові Його захищати і покірно приймає волю Отця: «Невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?» (Ін. 18: 11). Він добровільно віддає Своє людське життя, сходить на хрест і помирає задля того, щоби дати вічне життя усім людям.
Навіть Божий Син у певні моменти Свого життя був ніби на роздоріжжі потребував допомоги й підтримки Отця, аби діяти відповідно до Його волі, а не всупереч їй. Навіть Спаситель звертався до Всевишнього у молитві, аби отримати підтримку, укріпитися духовно та здійснити те, що було правильним.
Тож коли ми в складні часи звертаємося до Господа у молитві – це прояв не слабкості, а сили. Наслідуючи Спасителя, Який молився у Гефсиманському саду, просімо Всевишнього укріпити нас, аби бути здатними прийняти Його волю та чинити згідно неї, діяти правильно й праведно, аби захистити тих, кого любимо найбільше.
