Зараз читаєте
Генетика родини капелана Володимира Топоровського рясно оповиті історичним болем свого народу – Олег Володарський

Генетика родини капелана Володимира Топоровського рясно оповиті історичним болем свого народу – Олег Володарський

Матінко Божа Зарваницька, молюся за українських матерів, скромних і доброї вдачі, яких приводить до Христової Церкви і місць Твого об’явлення незламна віра, де вони прагнуть почути Живе, Вічне Слово, вносячи свою лепту не так грошима, як неустанною молитвою і працею на Твою честь, Мати Небесна, й на славу Отця, і Сина, і Святого Духа. Пресвята Богородице, потіш жертовні серця матерів словами розради, вимоли для них Божу допомогу й захист для їхніх родин. Розвесели їх ангельським церковним співом та даруй Твоє благословення на краще майбутнє їхніх дітей та онуків. Адже міцніє Христова віра в неньці Україні завдяки нашим милим матерям, котрі, як жінки-мироносиці, невтомно йдуть своєю хресною дорогою за Ісусом, тримаючи міцно діточок за ручки, навчаючи їх Божого Слова, співу та молитвам до Святої Родини. А в час переходу до Отця прийми їхні страждальні душі, як білі лілеї, в Твої ніжні Материнські обійми і провадь під Своєю опікою до Вічного і Щасливого Життя в небі. Амінь!

Заповіт Блаженнішого Патріаха Йосифа Сліпого

Моїм Духовним Дітям, Владикам, Священикам, Монахам і Монахиням і всім Вірним Української Католицької Церкви Мир у Господі й архієрейське благословення! «Ще трохи, і світ мене вже не побачить» /Ів. 14, 19/, «Ще трохи, і ви не побачите мене вже…» /Ів. 16, 16/, бо «надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас…» /Ів. 16, 25/. Залишаючи цей світ і «сидячи на санях», як говорили наші предки, після дев’ядесятикількалітнього життя молюся за вас, моє Духовне стадо, і за весь Український народ, якого я є сином і якому я намагався ввесь свій вік служити, словами прощальної Архієрейської молитви Господа Нашого Ісуса Христа. Він бо для нас усіх і для всього світу є «путь, істина і живот» /Ів. 14, 6/. І тому, переставляючись у світ вічности, благаю Отця Небесного, щоби Він прославив Сина свого у вас, аби ви спізнали Його, «Єдиного, Істинного Бога» і Ним «посланого — Ісуса Христа» /Ів. 17, 3/, і щоби Він дав вам «Утішителя, який буде з вами повік, Духа Істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте, бо перебуває Він з вами і буде у вас». /Ів. 14, 16-17/. Разом із цією молитвою, прощаючись зі світом і всіма вами, Дорогі мої духовні діти, так, як велить нам наша свята прадідівська християнська віра, залишаю вам свій Батьківський і Пастирський Заповіт! «… Щоб ви не зневірилися…» /Ів. 16, 1/ і «Хай не тривожиться серце ваше. Віруйте в Бога!…» /Ів. 14, 1/. І головне заповідаю вам: «Щоб ви любили один одного…» /Ів. 15, 12, 17/ любов’ю, над яку більшої немає, що готова й життя своє віддати за друзів своїх…” /пор. Ів. 15, 13/. + + + + + + + + + Оця любов до Христа, любов до Святої Церкви, що є Його Таємничим Тілом, любов до рідної Української Церкви, що є повноцінною частиною вселенської християнської Родини, любов до рідного Українського народу, з його духовними та матеріяльними скарбами вселюдського значення, визначали мій життєвий працелюбний шлях, моє думання та мою працю, на волі й у неволі. Упродовж цілого свого життя був я, і таким відходжу з цього світу, в’язнем Христа!

3

Священик, капелан, адміністратор парафіяльної церкви Пресвятої Трійці отець Володимир Топоровський

На під’їзді до Марійського духовного центру «Зарваниця» стоїть велична стародавня церква Пресвятої Трійці в якій зберігається священний образ, ікона Матері Божої Зарваницької… Старовинний храм. Благословення та благодать лунає в повітрі.

4

Капелан Володимир Топоровський сидів у затінку біля храму, а навколо нього бавилися дітлахи. Я довго не наважувався порушити цю ідилію, таким теплом та любов’ю була сповнена ця картинка.

5

Він душею обіймав своїх українських малюків і уважно слухав про програму «Сповідь». Наважувався, усвідомлюючи, наскільки важливо відкрити душу і говорити душею. Священик, котрий живе на війні. Після літньої спеки прохолода храму сприймається з неймовірною насолодою.

6

Ми пройшли до ікони Матері Божої Зарваницької. Святиня. Та святиня, до якої моя душа прагне після відвідин Гуцульщини. Підійшов до ікони, вклонився їй і почав молитися. Піднявшись з колін приклався до ікони. Складно передати ці відчуття – тепло, любов, покута, тиша і біль від невідповідності омріяного і реального.

7

Незгода з війною, смертями, кров’ю, байдужістю… Ти наодинці з Господом. Ти не озираєшся на тих, хто опинився поруч, не думаєш ні про що окрім святого образу Богоматері, котра дивиться на тебе з ікони. Захисти. Помилуй. Прости мене грішного. Позаду тебе прірва страстей, емоцій, почуттів. Попереду – найвища любов до того, що даровано Небом.

8

В нашій генетиці та культурі є слово, котрим нарекли людину, яка, присвятила своє життя Україні. Людину, для котрої отримана влада та можливості не привілеї, а обов’язок робити ще більше для своєї Нації. Це слово «ЕТНАРХ». Етнарх – це людина, котра дихає та живе Україною. Котра віддана їй. Беззастережно. Це найвищий прояв націоналізму – через любов до своєї Батьківщини любити весь світ. Ось чому нас на чужині, за океаном називають Боженьки. Ось чому Госпідко, ніжно розбудивши нас легким дотиком осіннього вітру, відчиняє перед нами Біблію і Молитву і, наче люблячий та ніжний батько, спостерігає за нашими зусиллям.

9

Ось чому наша кров, котра ллється рікою останні тисячу років не буде винищена ніколи. Ми насищаємо себе смертю та життям. Ми народжуємося та помираємо. Ми дихаємо. Дихаємо нашою землею. Ось чому Він відділив нас від територій, поневолених слугами Сатани. Ось чому до нас більше не долинає запах Бахчисарая і Сімеїза.

Дивитися також

10

Він береже свій народ. Ми неспроможні усвідомити всю глибину та мудрість Божого випробування. Ми втрачаємо віру в себе. А вона там, на самому верху жовто-синього прапору, піднятого на згадку про загиблого Воїна.

11

Злий гібридно-інформаційний морок лукавого, помножений нашими сумнівами, скидає нас у безодню. Ховає заживо. Танець на могилах загиблих під супровід оркестру фарисеїв та манкуртів продовжується. Ми чекаємо на реформи та економічне диво, шукаємо гроші, знаходимо і, давлячись від жадібності, намагаємося проковтнути якомога більше, навчаючи власним прикладом своїх дітей та онуків. Ми розучилися жертвувати собою. Розучилися говорити з Богом.

12

У капелана Володимира Топоровського генетика та історія його родини рясно оповиті історичним болем нашого народу. Його кров пам’ятає найстрашніші часи нашої нації. Це в його жилах. Безумовно. Назавжди. Мене вразила ця людина, котра попри всі біди та негаразди всією душею, неймовірно ніжно та щиро любить увесь світ. Любить Бога.

13

Ми говорили, а мені не хотілося, щоб ця «Сповідь» завершувалася. Туга за цим діалогом обвивала душу раніше ніж він встиг завершитися. І стільки доброти було в кожному слові цього УКРАЇНЦЯ. «Люби свою Батьківщину! – світилося в його очах, – Люби все, що бачиш і що відчуваєш».

14

Ми з теплом прощалися з отцем Володимиром. Навіть війна не змінила душу цього капелана. Ми сповідалися в любові до своєї рідної України. На очах у Нації і Бога. Перед іконою Матері Божої Зарваницької.

Отець Володимир Топоровський. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2021 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Developed by Novik.fun

Прокрутіть до початку