Зараз читаєте
«Мауглі», бойовий медик, фотограф Укрінформу

«Мауглі», бойовий медик, фотограф Укрінформу

«Тобі в горошок чи в принт дрібний «Плейбоя?»… У нас для поранених завжди стоїть коробка нової білизни

Вона хвацько на своїх милицях підіймається на другий поверх, не припускаючи навіть найменшого вияву співчуття, і на запитальний погляд відповідає: «Нічого страшного. Враховуючи, якою була ситуація, розрив зв’язок не найгірше, що могло статися».

«Це Космос відправив тебе відпочити», відповідаю я.

Ми вже записували інтерв’ю з дівчиною з позивним «Мауглі», фотографом Укрінформу, автором пронизливих військових нотаток, яка роботу в Укрінформі всі вісім років поєднувала з війною, а в момент повномасштабного вторгнення була до неї готова і вирушила рятувати поранених уже як бойовий медик.

Вперше це була дистанційна розмова під звуки нескінченних обстрілів. Вдруге ми «пишемось» у затишному кафе, поряд з офісом Укрінформу. Мауглі замовляє чай із імбиром. Я беру собі каву і слухаю її.

ЧАЙ З ІМБИРОМ І ПЕРШІ ДНІ ВДОМА

Ти запитуєш, як на цивілці? Спершу думала: клас, походжу по ресторанах, зустрінуся з усіма своїми, хто тут, потім стало тяжко. Якщо сказати грубо, на війні ти не особистість, а функція. Це внутрішній стан. Навіть щодо мирного життя — це інший стан. А я зараз ні там, ні там. Ніби застряєш у цьому проміжку, і важко від думки, куди доведеться повернутись. Але при цьому гостра туга за своєю зграєю.

Мене не бентежить, коли бачу, що люди тут намагаються повноцінно радіти життю, це означає, що ми добре виконуємо свою роботу. Але, перебуваючи тут, побачила, що декого деморалізує відсутність світла навіть на кілька годин. Ого, друзі! Не вередуйте. Газові пальники, пауербанки, запас води та продуктів тривалого зберігання і все буде норм.

Я чекала на повний фолаут та килимові бомбардування з перших днів війни. Все виявилося для цивільних простішим. Для фронту навпаки. Ми між собою жартуємо, що заздримо тим своїм побратимам, хто вісім років тому ще був дитиною і на фронт потрапили 2022-го. Вони гадають, що війна такою і має бути. З авіацією і такою щільністю вогню.

Мене запитують: чи втомилися люди? Багато хто втомився, вісім років у цьому режимі плюс далі з лютого повний комплект. Звісно, є загострення хвороб, і повторні поранення. Безглуздо приховувати. Але водночас у моєму колі ніхто не шукає способу «відкосити». Чи готові до кінця? Ступінь «безбашеності» та готовності різна. Як і різні цілі. Херсонці хочуть повернути місто. Є хлопці, які не збираються йти з армії до перемоги. Є люди, які кажуть, що певний час вони можуть витримати і далі хочуть, щоб їх замінили. Це цілком здорова позиція.

Перебування в армії в замкнутому середовищі, в умовах обстрілу колосальні навантаження. У всіх свої межі. І машини, і люди зношуються. Хоча ми до кінця своїх меж і не знаємо. Спершу ти здригаєшся від звуку літака і серце колотиться. І зараз колотиться, коли ти чуєш звук літака і розумієш, що це авіаналіт, але вже звично, все одно працюєш із пораненим. Чи можна захиститись від авіаобстрілу? Жодні бліндажі, якщо це прямий удар, не врятують. Подивіться які кратери залишаються після бомбардувань ФАБ-250/500 (авіабомби). Жоден льох не врятує. Ти нікуди не втечеш. З іншого боку, якщо це непряме влучення, і ти поруч із якимось підвалом, то можеш залягти…

І ще на передовій рятує почуття гумору. У нас у підрозділі із цим добре є всі види гумору: медичний, чорний, звичайний.

Існують певні схеми роботи, узгоджені із підрозділами точки евакуації. Але на війні все хитке і ситуація іноді змінюється стрімко. Можуть сильно накрити точку, яка здається тиловою. Може зрушитися фронт і впасти зв’язок. Іноді «медеваки» розстрілюють ДРГ-шники, іноді накривають артою. Будь-яка схема може зламатися будь-якої миті, і рішення потрібно приймати швидко.

Моя травма пов’язана з однією з таких ситуацій, коли довелося залишити машину і бігти до наших поранених у «сіру» зону. Тепер, коли питають, що трапилося куля, шрапнель, я з гумором відповідаю: залізничний насип. Насправді такі травми дуже поширені, просто нам незручно про це говорити, коли постійно маєш справу з тяжкопораненими.

І тим більше дрібниці порівняно з тим, що відчуваєш, якщо не вдалося врятувати бійця. За ці вісім місяців я бачила чудеса, коли ми неушкодженими виходили з-під обстрілів та авіанальотів. Але не було чудес, коли б вдавалося врятувати людину, чиї рани несумісні з життям. Побратимам-медикам не вперше програвати таку битву. Коли вчишся, тобі кажуть, що ти маєш пам’ятати врятувати всіх не зможеш. Не знаю, наскільки це допомагає на практиці, але чітко можу сказати, що не бачила хороших лікарів без емпатії. На кожну ситуацію викладаєшся, потім ще сто разів обговорюємо, що саме було зроблено, як, що можна було зробити ще.

Але загалом із медициною ситуація значно краща, ніж була в АТО.

У своїй роботі ми використовуємо протоколи НАТО, але бачили й підрозділи, що мають якісь свої протоколи та інструкції, тому повну оцінку системі я дати не можу.

У нас у підрозділі серйозна «фізуха». Ми (жінки) сильні та міцні, але екіпаж має бути укомплектований з урахуванням ґендерного балансу. Там мають бути і чоловіки, і жінки, це наше внутрішнє рішення.

Як і те, що евакуацією з «нуля» займаються бойові медики, а лікарі приймають поранених на стабпункті. Хоч би як це жорстоко звучало, але мене замінити набагато простіше, ніж нашого анестезіолога з тридцятирічною практикою. Звісно, вся наша робота пов’язана з ризиком і по стабпунктах теж прилітає. Але цей ризик набагато менший, ніж евакуація з «нуля» чи «сірої» зони. Періодично читаю, що гинуть висококваліфіковані лікарі. Нещодавно загинув кардіолог із Олександрівської… Таких лікарів треба берегти, їх довго ростити і складно замінити.

І ще про важливе. Важливо відвідувати курси, навчальні центри. У нашому батальйоні командування завжди заохочує відрядження для вдосконалення навичок. Такі курси потрібні і цивільним, і військовим медикам, там надають чіткі алгоритми поведінки травмокоманд у приймальних відділеннях. На таких курсах, крім теорії, відпрацювання ситуацій та клінічних випадків.

На крайніх курсах американська команда (там були і військові, і цивільні лікарі) показувала, як у них працюють в умовах масового теракту (коли був вибух на стадіоні), як іде сортування, комунікація в команді, розподіл ролей, щоб не було хаосу, алгоритм роботи із пацієнтом. І я можу сказати з огляду на свою практику: цей алгоритм реально рятує життя. В умовах бойових дій лікар одного профілю має право замінювати спеціаліста іншого профілю. Якщо дренаж по Бюлау треба зробити зараз, його треба робити зараз, а не чекати, коли прийде хірург.

Якщо говорити про харчі та ліки.

Загалом я маю право казати тільки про наш підрозділ. Ми забезпечені і їжею, і медикаментами, але багато в чому завдяки волонтерам та фондам. Волонтери, як і раніше, їздять на фронт і завдяки їм на Великдень у Барвінковому ми спостерігали таку картину. На стабпункті стояли ящики з пасками і всім пораненим, яким було надано першу допомогу, перед подальшою евакуацією на госпіталі вручали пасочку.

І ось картина: у машині сидять бійці з різними пораненнями – у когось голова перев’язана, у когось нога, у когось крапельниця. І у кожного в руках – пасочка. Це епічне було полотно.

ЗСУ НА «ШВИДКІЙ»: ВИМАГАЮТЬ НЕ РОЗБИРАТИ ТРОФЕЙНИЙ РЮКЗАК І ПРОСЯТЬ ВІДВЕСТИ ПАЦАНІВ

Як ЗСУ поводиться, коли його, пораненого, посадили до «медевака»? Дуже по-різному, але завжди гідно. Один наш побратим дорогою до шпиталю фотографував трофейні шеврони, дзвонив своїм, щоб без нього не розбирали трофейний рюкзак. Бійці, у яких легкі поранення та контузії, часто пишуть відмову від госпіталізації і повертаються на позиції.

Напевно, найупізнаваніша для всіх військових медиків ситуація, коли поранені вибачаються, що на них несвіжі шкарпетки. Ти починаєш заспокоювати, зрізаєш із них все і даєш йому свіжу білизну. У нас від волонтерів ціла коробка зазвичай стоїть. І ти, щоб відволікти і заговорити, запитуєш: тобі в горошок чи в мікімауси, а ось ще принт дрібний «Плейбоя». Це відволікає їх.

У квітні під Ізюмом було багато поранених. Ми допомагали лікарям на стабпункті. Один кричить: «Де ротний? Він нас покинув…». А ти не можеш сказати, що їхній ротний щойно помер. Інший хапає всіх за руки і кричить: «Комбат, відведи пацанів, БК рветься, техніка горить». Усі лікарі йому у відповідь: усіх забрали, все гаразд.

Дивитися також

Коли їдеш на евакуацію, треба зброю здавати. Один поранений вчепився і каже:

«Це найдорожча снайперська гвинтівка. Я не можу залишити. Вас тут скоро до біса розбомблять, і що потім…». Досі не знаю, чому не розбомбили.

ПРО МІСЦЕВИХ З ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

Коли мене запитують, як там місцеві, то я кажу: по-різному. Є ті, хто обіймає під час зустрічі, а є ті, хто здає.

На Донбасі багато тих, хто зраджує Україну і багато тих, хто воює за Україну.

Але ж не лише там. Була зрада і на Київщині. Староста здав бійців тероборони, а потім виїхав із колоною. Дітей на російські танки садили фотографуватись.

У Лисичанську з Новим, 2015 роком, нас вітала дівчинка сімнадцяти років у костюмі Снігуроньки. А зараз воює у ЗСУ.

З-під Луганська знаю офіцера артилерії, він своїми руками будинок там звів. А потім дізнавшись, що там росіяни зробили штаб, передав батареї координати власного будинку. Колись я у мирному житті для Укрінформу знімала інтерв’ю з Умеровим. На запитання, що важливіше люди чи територія, він сказав, що територія. Чому хтось повинен переїхати в рф зі шматком моєї батьківщини? Навіщо я згадую? Цим принципом раджу керуватися людям, які пишуть у ФБ: навіщо нам проливати кров за Донбас.

Я та мої побратими не дискутуємо із проросійськи налаштованими жителями прифронтових районів, намагаючись їх у чомусь переконувати. Наше основне завдання зараз зачистити нашу територію від окупантів.

Що робитимемо з цими людьми, буде завданням завтрашнього дня.

І після війни мають бути дуже серйозні заходи. Наприклад, запровадити інститут негромадянства, як у країнах Балтії, позбавити їх права голосувати.

Та хоч би як там було, ми не можемо спиратися на емоційні реакції типу: я не хочу за них помирати. Ми вмираємо за право свого народу жити у принципі. За існування своєї нації.

Лана Самохвалова, Київ

Фото зі сторінки ФБ «Позивний Мауглі»

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2024 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Прокрутіть до початку