Митрополит Епіфаній підкреслює, що проблема забезпечення миру існує через зіпсутість людської душі, агресію та бажання війни. Він закликає до захисту справедливого миру та права на життя в волі та правді, індикуючи, що мир починається в серці людини.
Лідер Української православної церкви закликає до захисту справжнього миру
Мир – у цьому слові міститься для нас стільки бажаного, вистражданого й омріяного… Проблема забезпечення миру, благодатного дару Божого, існує стільки, скільки й саме людство. Здавалося б, всі прагнуть миру, але чому ж воюють і сіють розбрат? Бо немає у людей миру в серці.
Саме там, в людському серці, народжується або помирає мир. В серці, яке опанував диявол – батько розділення, зла і брехні – народжується агресія й бажання всякого лиха іншим. В такому серці немає місця миру, дару Божому. Таке серце прагне протистояння, війни, яка є не наслідком певних зовнішніх обставин, а є насамперед результатом зіпсутості людської душі.
Нині ми з вами боремося за справедливий мир – не за мир будь-якою ціною, не за мир у неволі чи в брехні, ми захищаємо належне нам право жити в мирі справжньому, у волі та правді. Тому це не лише наше право, але й обов’язок – боронитися від агресії, несправедливої війни, з якою на нашу землю, в нашу домівку прийшов ворог. Українці зі зброєю в руках захищають мир на своїй землі, тому є захисниками, героями, миротворцями. Натомість росіяни є загарбниками, окупантами, вбивцями, злочинцями – слугами диявола, який прагне наш мир знищити.
Не секрет, що ми потребуємо сучасної зброї для захисту від ворога. Але не менш нагальною є потреба у творенні атмосфери спокою і миру поміж собою, всередині нашого суспільства, у відчутті взаємоповаги, взаємопідтримки, щирого бажання блага одне для одного. Бо люди, в серцях яких панує мир і любов, є непереможними. Слова про те, що доля України – лише в наших руках, є правдивими, бо ніхто сторонній, ззовні, не забезпечить нам внутрішнього миру і спокою. Лише ми самі – спільно, соборно, єдиною потужною силою.
Попереду – ще дорога до справжнього миру, і вона не завершиться з моментом перемоги. Після завершення війни теж гостро буде відчуватися потреба в мирі душевному, у примиренні з реальним станом речей і справ, необхідністю змін чи реформ, постане потреба в чуйному ставленні до людей, які повернуться з війни, в допомозі й адаптації вимушених переселенців – словом, у всіх можливих виявах любові, милосердя, добра і терпіння одне до одного.
Як зараз, так і по війні – ми будуватимемо МИР. Саме він є необхідною умовою життя людства, без нього людина не зможе ефективно користуватися всіма благами життя. Саме мир є чи не найціннішим даром у житті людини, як писав святитель Григорій Ниський: «З того, чим люди можуть володіти в житті, понад усе є мир. Хай буде все, що цінується в житті, але яка користь у тих благах, коли війна перешкоджає насолоджуватися ними?..». Тому й невипадково першим вітанням до Своїх учнів після воскресіння Спасителя було: «Мир вам!» (Ін. 20: 26).
