Келії, дах і вікна — все вкрито попелом. Це — рана на тілі культури.
Знищується пам’ять поколінь, але чи буде збережено серце громади?
Сьогодні в Херсоні сталося чергове нищівне враження: російські обстріли 18–19 липня влучили по найстарішому храму міста — Греко‑Софіївській церкві XVIII століття. На її території згоріли дерев’яні келії, були вибиті вікна, пошкоджено дах і стіни, а вогонь охопив інші будівлі вже об’єкта національного значення.
Храм, який історично пов’язаний з грецькою діаспорою Херсона і складається з цінного грецького різьбленого іконостасу з чорного дерева — справжній символ міста, зданий до пощади не вперше. Він вже постраждав під час обстрілів у 2023–му: у квітні зруйновано вікна та дах, у грудні — уражено вівтар.
Що відомо:
— На таборі храму — дерев’яні келії спалахнули й вигоріли вщент, дах повністю зруйнований, стіни вкриті слідами вогню і вибиті вікна.
— Історія храму: зведений 1780‑го для грецьких переселенців, кам’яний з дерев’яним куполом, носить статус пам’ятки архітектури національного значення.
— Історичний іконостас — цінна спадщина, яка зараз перебуває під загрозою.
Чому це важливо:
— Руйнування храмів — це не лише втрати культури, а й духовна рана для громади. Знищується невидима «нитка», що поєднує покоління та землю з небом.
— Навіть прихильники УПЦ МП — чия приналежність часто суперечлива в очах суспільства — позбавляються своєї духовної оселі, але чи мають вони право на голос у суспільному болю, коли сама їхня церква балансує між ідентичностями?
Звернення:
Історія повторюється, але кожне падіння храму — як перший раз. Це питання не конфесії, а людяності. Коли знищується святиня, це ампутація національного духу.
Маємо зробити висновок: війна — не лише за кордони, а й за віру та культуру. Істина — не там, де вождь-агресор, а в Бозі, хто руйнує — не творить, хто спалює — не захищає. Під попелом святині ми бачимо, що рана глибша за руїну — вона в серці.
