У неділю 22-гу після П’ятидесятниці Свята Православна Церква пропонує нам для роздумів притчу про багача і Лазаря. Ця притча міститься лише у євангелиста Луки (16:19-31) і оповідає про взаємопов’язаність, протягом життя та після смерті, між не названим на ім’я багачем та жебраком Лазарем.
Ці люди жили упродовж багатьох років поруч, але зовсім не спілкувались між собою. Багач, захоплений своїми статками, провадив безпечне життя. Щодня смачно їв, пив, веселився, отримував задоволення і утішався скороминучою радістю. Якби сказали в наш час: «брав від життя все і по повній».
Усе до нього текло, ніби з джерела: численна прислуга, неописані веселощі, тілесне здоров’я, багатство грошей, пошана від народу, похвали від підлесників і ніщо його не засмучувало. Крім того, що, живучи серед такого достатку в напоях та ласощах, він не тільки насолоджувався тілесним здоров’ям і всяким задоволенням, але без почуття жалю проходив мимо убогого Лазаря, який лежав біля воріт, покритий ранами, серед псів, що лизали рани. Він страждав від голоду, але багач не подавав йому навіть крихти.
Нерадивий багатій помітив цього знедоленого Лазаря, лише після своєї смерті, перебуваючи в пеклі, і відчуваючи в пеклі нестерпні муки за своє безтурботне земне життя. Побачивши Лазаря у блаженстві, на лоні Аврамовому, він заволав і просив його доторкнутись до нього хоча б пальцем, щоб втамувати його пекельні страждання. При цьому сам він забув як той же Лазар роками терпів голод і холод у воріт його палацу. Лише тепер до багача прийшло усвідомлення своїх гріхів, проте виправити їх вже не було можливості.
Ця притча має доволі глибокий богословський зміст і подає нам багато важливих уроків для засвоєння. Одним із яких є турбота про наших ближніх, про всіх потребуючих, що є дуже важливим для нас зараз, коли наша Батьківщина проходить такі тяжкі випробування. Зараз багато людей, наших братів та сестер опинились у край важкій ситуації. Тому головним обов’язком кожного християнина є допомогти таким людям.
Звичайно, що багато із нас також опинилось у важкому матеріальному положенні. Проте допомогти знедоленому можна і без надмірних статків, поділившись з ними своєю увагою і душевним теплом.
В одному з епізодів у коміксах про кота Гартфілда зображено холодний зимовий вечір. Гартфілд дивиться через вікно і бачить на вулиці голодного і змерзлого пса Оді. «Я сиджу тут, в теплому домі, ситий і задоволений, а бідний Оді надворі, голодний на лютому холоді. Це нeможливо! Я не можу більше цього витерпіти!» – говорить собі Гартфілд. Після цього піднімається, підходить до вікна і… зачиняє штори.
Подібно і люди ставляться до потреб бідних і знедолених… просто зачиняють штори…
Тож, дорогі браття та сестри, не будьмо байдужими до чужого горя, до всіх знедолених і потребуючих! Не оминаймо їх, не закриваймо очі на їх біду, а подаймо їм руку допомоги! Пам’ятаймо, що кожен, хто творить добро ближнім, тим самим виконує заповідь Божу, виявляє своє милосердя і уподібнюється Отцю Небесному, який Милосердний є. Для таких людей із добрим і лагідним серцем уготоване місце вічного блаженства у Царстві Небесному. Амінь.
Пресслужба парафії Св. Жон-Мироносиць
