Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
в день пам’яті святителя Миколая Чудотворця
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сердечно усіх вітаю зі святом на честь Миколая Чудотворця, архієпископа Мір Лікійських!
Серед тисяч святих, пам’ять яких вшановує Церква протягом цілого року, життя яких описане в книгах для нашої настанови та прославлене в богослужбових текстах і молитвах – святитель Миколай, безперечно, є одним з найбільш знаних. Після Пресвятої Богородиці він є мабуть одним з перших, до кого вірні звертаються з проханням про молитву до Господа, про заступництво і допомогу.
Більше того – шанування святителя Миколая поширилося не лише на християнському Сході, де він звершував своє служіння та був прославлений побожним життям, але й на християнському Заході, де спочивають його святі мощі, і навіть вийшло у середовища поза Церквою. В чому ж причина такого повсюдного і різноманітного вшанування святителя Миколая?
Адже цей угодник Божий жив у дуже давній час, і нас від тієї епохи відділяє сімнадцять століть. Життя його було пов’язане з Малою Азією, з містом Міри у області Лікія – зараз це територія Туреччини, провінція Анталія, що більш відома серед нас як місце масового туризму і відпочинку.
Святий Миколай не був воєначальником чи владоможцем, як його великий сучасник Костянтин, імператор Риму, що припинив гоніння на Церкву і на християн, сам прийнявши істинну віру. Не був він видатним церковним письменником, як інший його сучасник, святитель Афанасій, патріарх Олександрійський – жодного письмового твору, пов’язаного з авторством святителя Миколая, не збереглося. Також не був він прославлений пустельним усамітненим життям, як його сучасник преподобний Антоній Великий. Але думаю кожен з вас погодиться, що пошана святителя Миколая перевершує шанування кожного з них.
Зрозуміти, чому так є, допоможе нам тропар святому – короткий піснеспів, який ми чуємо під час богослужіння і в якому викладено сутність події, що відзначається.
В цьому тропарі Миколай найперше називається «правилом віри». В оригінальному грецькому тексті – адже написаний тропар був саме грецькою мовою, як і Новий Завіт та всі основні богослужбові тексти й писання святих отців – святитель Миколай названий «каноном віри» (κανόνα πίστεως).
Що таке канон? Саме це слово походить від назви вимірювальної тростини, що її використовували під час будівництва для точності як еталон, зразок довжини. Пізніше це слово також набуло значення «правило, закон» – відтак правила і настанови церковного життя ми називаємо канонами.
Святитель Миколай називається правилом, каноном віри тому, що в його особі ми маємо зразок, живий, уособлений приклад того, якою має бути віра. Адже віра має два аспекти – зовнішній та внутрішній. Про зовнішній аспект у Посланні до Євреїв апостол Павло пише так: «Віра ж є здійснення очікуваного i впевненість у невидимому» (Євр. 11:1). Тобто щось ще не настало – але віра робить те, що має лише з часом здійснитися – справжнім, дійсним, як теперішнє. Чогось ми не бачимо – але віра запевнює нас, що невидиме є таким самим реальним, істинним, як і видиме. Однак все це є зовнішнім щодо особи, яка вірує, і підкреслено це означеннями «очікуване», «невидиме».
Водночас це зовнішнє має свій корінь у внутрішньому почутті, у довірі до слова проповіді, у довірі до одкровення, у довірі до досвіду святих. Бо віра в душі людини не з’являється сама собою – вона є тим зерном, яке Сіяч із євангельської притчі засіває в душах людських через сповіщення Божественної істини, і коли воно укоріниться та зросте, то дає багатий плід. Віра є даром Божим – тому ми просимо у Господа зміцнити нас у вірі, часом навіть зі сльозами промовляючи слова: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мк. 9:24).
І коли вона зросте і зміцниться – тоді являє багато плодів, які називаємо добрими ділами і які є проявом живої віри, про що так нас навчає через Послання апостол Яків: «Віра, коли не має діл, сама по собі мертва. […] Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять. Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва?» (Як 2:17,19-20).
Отже, добрі діла, справи милосердя і благодійності мають свою основу в істинній вірі, нею живляться, нею спонукаються та, у свою чергу, її засвідчують. Святитель Миколай тому і називається найперше зразком, правилом, каноном віри, що його життя є еталоном, прикладом, з яким ми можемо звіряти наше життя, щоби зрозуміти, чи справді воно є таким, яким має бути життя християн.
Бо коли ми дивимося на життя грішників минулого або сучасності, то завжди знайдемо себе в чомусь вищими, кращими, досконалішими за них – як фарисей бачив себе кращим за митаря. Але коли ми будемо вимірювати своє життя, співставляючи його із життям святих, таких як святитель Миколай, то побачимо, скільки ще невідповідного, недосконалого в нас є, скільки кривого нам належить випрямити, брудного – очистити, зайвого і гнилого – відкинути і відсікти.
Святий Миколай також називається «образом лагідності». Тут в грецькому тексті вживається слово «ікона» (εικόνα πραότητος). Всі ми пам’ятаємо, що людина сотворена за образом Божим, як про це сказано у 1 главі книги Буття (Бут. 1:26-27). Але образ цей внаслідок гріхопадіння в усіх нас потьмарився, потьмянів, був спотворений нечистотою пристрастей і викривлений владою зла. Відтак ми забуваємо, що самі є живими іконами Бога, нашого Творця, і коли грішимо, то робимо те саме, що богохульники робили, коли плювали на ікони, стріляли в них, палили та у всякий інший спосіб їх оскверняли.
Святитель Миколай же для нас не просто є зображенням на іконі – він сам є іконою, образом лагідності, стриманості, смирення, самообмеження та аскези, відданості ближнім у служінні. Ви знаєте, як кажуть в народі: «Краще один раз побачити, ніж багато разів почути». Ми багато чуємо настанов про різні чесноти, а в особі святителя Миколая ми можемо побачити, як людина, в усьому подібна до нас, надбала ці чесноти, плекала їх, втілювала в життя завдяки істинній вірі, плодами якої були численні добрі справи.
Тому справді для нас він є вчителем, хоча жив у давній час, у далекому краї, і навіть не полишив після себе письмових настанов. Він навчає нас прикладом, навчає своїм милосердям до потребуючих, навчає твердістю і непохитністю у сповіданні істинної віри, навчає своїм переконаним протистоянням єретичним лжевченням.
І ця наука підкріпляється тією допомогою, яку в незліченній кількості випадків подавав і подає святий Миколай тим, хто звертається до нього з молитвою. Бо якби ці молитви залишалися не почутими – хіба так шанували би повсюдно святителя Миколая? Вочевидь, що ні. Але велика слава і пошана, якими незмінно оточене його ім’я, його особистість та життя, також мають спонукати нас наслідувати його та брати за правило нашого власного життя.
Дорогі брати і сестри!
Всі ви знаєте добрий звичай з нагоди цього свята робити подарунки, особливо для дітей. Роблячи це ми не просто слідуємо традиції, адже і невіруючі та грішники роблять дарунки тим, кого шанують. Ми ж маємо через ці подарунки нагадати собі про ті чесноти, які мав святитель Миколай і які ми маємо наслідувати. І нагадавши їх, спонукати до набуття цих чеснот і себе, і ближніх своїх. Адже не солодощі чи інші матеріальні речі, а добрі справи, чесноти і вияв милосердя в любові до ближніх – ось ті скарби неоціненні, які всі ми, як християни, повинні примножувати, ділячись ними з ближніми.
І нехай приклад святителя Миколая, його допомога, заступництво і молитва за нас до Господа будуть нам завжди на поміч! А Богові, дивному у святих Своїх, Який покликав Миколая до служіння, зміцнив у чеснотах і освятив Своєю благодаттю – нехай буде слава на віки віків!
Амінь.
