Пам’ять ЧОТИРНАДЦЯТИ ТИСЯЧ святих НЕМОВЛЯТ, убитих Іродом
Зрозумівши, що волхви обдурили його, не показавши місце, де перебуває новонароджений Цар і Спаситель, розлючений Ірод (37-4 до. н. е.) наказав своїм солдатам знищити у місті Віфлеємі та його околицях усіх немовлят чоловічої статі віком до двох років (Мф. 2:16). Він настільки боявся цього Суперника, на Якого вказували надзвичайні знамення і Якому вклонялися високі гості з далекого краю, що вважав за краще несправедливо умертвити безліч невинних душ, аби тільки згубити серед них і Немовля Христа. Тому він наказав убити всіх немовлят, які народилися від першої появи зірки, про яку розповіли волхви. Тож цього дня для матерів коліна Веніамінового сповнилося жахливе пророцтво Єремії: Чути голос у Рамі [тобто на землі нащадків Веніаміна], плач і ридання ти колосіння велике. Рихіль плине зи дітьми своїми, і не диєрозвижити себе, бо неми їх… (Мф. 2:18). Справджу Віфлеємі є могила Рахілі, яка, здається, встала з домовини, аби плакати разом із матерями цих юних жертв, первістків та першоцвіту мучеників, вбитих за Христа й замість Нього.
Тиран марно повставав проти волі Божої, проливаючи стільки безневинної крові. Попереджений уві сні ангелом, Іосиф забрав Немовля та Його Матір і втік до Єгипту ще до початку різанини. То був один із останніх злочинів Ірода.
Коли він замислював убивство власного сина Ангипатра, який готував заколот проти нього, старий Цар захворів такою дивною недугою, що всі побачили в ній кару від Бога. Його повільно з’їдав внутрішній вогонь, його нутрощі та плоть почали гнити, наче він був живим трупом, і всі відчували до нього відразу. Так він відійшов до вічного прокляття, нагоняючи жах до останнього свого подиху, піддаючи тортурам усіх своїх супротивників та готуючи страту власного сина Антипатра.
