Зараз читаєте
Пам’ять преподобного МАКСИМА ГРЕКА

Пам’ять преподобного МАКСИМА ГРЕКА

Святий Максим, у миру Михаїл Триволіс, народився бл. 1470 р. в Арті й походив з відомої пелопоннеської родини, до якої також належав патріарх Константинопольський Каліст І. У юному віці Михаїл вирушив до Італії, де прославлені вчителі викладали еллінську культуру. Там юнак здобув блискучу класичну освіту й певний час співпрацював із найвідомішими гуманістами. У Флоренції він з великим ентузіазмом приєднався до руху релігійного і духовного оновлення, розпочатого Савонаролою. Та рух припинив своє існування після страти його натхненника. 

Закінчивши навчання, Михаїл прийняв чернечий постриг з ім’ям Максим у Ватопедському монастирі на Святій Горі Афон. Смиренний і тихий інок присвячував переважну частину часу навчанню і роздумам.

Через десять років Максима відправляють до Московської держави, на запрошення великого князя Василія Івановича (1516). Максимові було доручено перекласти слов янською мовою тлумачення святих отців на Псалтир, зокрема, для опору єресі «жидов ствуючих», які користувалися власними перекладами Писань з древньоєврейської мови. Не зважаючи на протидію деяких священнослужителів, Максимові вдалося напрочуд добре виконати це завдання.

Після закінчення роботи його примусили залишитися на Русі, щоб виправити помилки в перекладах Святого Письма та богослужбових книгах, а також щоб вести проповідницьку діяльність у народі, який на той час у своїй масі був цілковито безграмотний і неосвічений. Великий авторитет чужоземця викликав заздрість з боку деяких впливових монахів.

Максим відверто підтримував ісихастів – «нестяжателів» Північної Русі і співпрацював зі значним діячем цього руху, монахом Васіаном, над слов’янським перекладом корпусу церковних канонів — Кормчої книги (Номоканону). Відтак він був втягнутий у дебати щодо монастирських володінь. Опоненти нестяжателів звинуватили Максима як учасника заколоту проти великого князя і церковним судом присудили до заслання за єресь (1525 р.).

Максим страждав від холоду, голоду й усіляких підступів з боку своїх ворогів. Його позбавили усього, навіть Святого Причастя і читання, він знаходив розраду лише в молитві. Але Господь не залишив страждальця. Одного разу йому з’явився ангел зі словами: «Кріпися! Через страждання тут на землі ти будеш позбавлений мук на Небі». Щоб віддячити Богові за цю послану з Небес розраду, преп. Максим склав канон на честь Святого Духа Паракліта і записав його вугіллям на стінах своєї келії, оскільки не мав паперу.

Через шість років преп. Максима було ще раз засуджено на новому процесі за те, що він відстоював зверхність Константинопольського престолу над Руською Преп. Максим Грек. Мініатюра з Церквою. Його засудили до довічної неволі в одному тверському монастирі. Але, незважаючи на ув’язнення, Максиму вдавалося займатися богослов’ям і багато листуватися.

Численні клопотання про нього Константинопольського та Александрійського патріархів до московського царя Івана IV Грозного були безрезультатними. Лише 1551 року цар погодився прихильно відповісти на прохання благочестивих бояр та ігумена Троїце-Сергієвої лаври. Максима зустріли з почестями в Москві і провели до Троїце-Сергієвої лаври, де йому надали повну свободу: він зміг продовжити літературні труди. Утім, святого так і не відпустили на батьківщину.

Одного разу цар Іван Васильович відвідав преп. Максима в його келії та, склавши йому пошану, сповістив про своє рішення вирушити у паломництво до Кирило-Білозерського монастиря. Преподобний намагався відмовити царя від цієї прощі, а натомість потурбуватися про численних сиріт і вдів воїнів, які загинули під Казанню (1553). Коли ж цар відмовився від такої поради, Максим попередив, що якщо Іван Грозний не зробить це богоугодне діло, то його син Димитрій раптово помре. Пророкування св. Макси ма справдилося. Відтоді самодержець усіляко про являв велику повагу до преподобного не лише як до ерудита, а й як до прозорливця.

Наступного року Іван Грозний, скликавши собор проти Матвія Башкіна, який привіз на Русь кальвіністську єресь, звернувся до Максима. Але той, буду чи вже дуже кволим, не зміг сам приїхати і відправив на собор блискуче спростування єресі. Це було ос танне церковне діяння сповідника православної віри. Він упокоївся в Господі 21 січня (3 лютого) 1556 року у віці вісімдесяти шести років, тридцять вісім з яких він терпів випробування і муки за стояння в істині.

Преп. Максим один з найбільш плідних давньоруських письменників. Крім численних пере кладів, в яких він передав слов’янським народам писання грецьких отців Церкви, духовні і літературні багатства Візантії, до читачів дійшли і його власні твори. Це переважно церковна полемічна публіцистика, присвячена догматичним та канонічним проблемам, як-от недопустимості монастирського землеволодіння. Його шанували опозиційні до царської влади кола, зокрема, Андрій Курбський, який наголошував на святості Максима Грека, а також в наступних поколіннях – старообрядці. Твори Максима Грека були відомі й в Україні. Так, у надрукованій 1620 р. у друкарні Києво-Печерської лаври зусиллями Захарії Копистенського «Книзі о вірі єдиной, святой апостольськой Церкви» є два полемічних трактати преподобного, які викладені вживаною на той час літературною українською мовою. На преп. Максима посилається і мовознавець Памво Беринда у своєму «Славеноросскому лексиконі» (1627 р.).

Преп. Максим передав слов’янській аудиторії духовні та літературні багатства Візантії. Невдовзі після смерті подвижника його стали шанувати як святого сповідника і просвітителя Русі.

Дивитися також

Молитвами святих Твоїх

Господи Ісусе Христе

помилуй нас!

Амінь

Джерело “Житія святих укладені на Святій Горі Афон. Синаксар. Т.2. Лютий”

Видання здійснена за підтримки Фонду пам`яті Блаженнішого Митрополита Володимира 

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2021 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Developed by Novik.fun

Прокрутіть до початку