Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! Всіх вас сердечно вітаю зі святом Введення до храму Пресвятої Богородиці!
Це свято нагадує нам про виконання Господньої обітниці. Ще прабатькам Адаму і Єві, коли вони були вигнані з Раю через гріхопадіння, Бог дав обітницю надії. Він запевнив їх, що прийде народжений від Діви Спаситель, Який зітре голову змія, тобто переможе силу і владу гріха. І в наступних поколіннях Господь через пророків багато разів повторював це сповіщення.
Найбільш відомим з таких пророцтв є слова, сповіщені через Ісаю: «Сам Господь дасть вам знамення: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл» (Іс. 7:14). Особливістю цього пророцтва є звіщення, що зачаття Сина звершиться в Діві, не в жінці, тобто що зачне і народить Спасителя та, котра не знала чоловіка.
Бо саме в цьому полягає особливість події та знамення, про яке каже пророк. І нині, і в ті давні часи жінки ставали вагітними і народжували щодня – це є природний стан. А ось народження від Діви – це є справді особливе знамення і надприродне чудо.
Приготування цієї Діви до звершення провіщеного Богом і відбувається через подію, яку нині ми святкуємо. Адже знаємо, що батьки Марії, праведні Іоаким і Анна, були бездітними. Однак, маючи уповання на Бога, вони в молитві обіцяли, що якби Господь благоволив дати їм дитину, то вони присвятять її на служіння Всевишньому. І Бог звершив для них чудо, у старості благословивши народженням Діви Марії. Перші роки свого життя Пречиста Отроковиця провела з батьками, а коли досягла певного віку, то була приведена до храму в Єрусалимі, щоби при ньому зростати в побожності, чеснотах та святості.
Тож сьогодні ми вшановуємо не лише виконання Богом Його обітниць, але також і виконання людьми, батьками Діви Марії, обітниці, яку вони дали Богові. Цим нагадуємо ми також і собі, що ті обіцянки, які ми даємо перед Богом, є важливими, а виконання їх є чеснотою.
Бо часто у тривозі, у смутку, в обставинах спокус чи важких випробувань, в час, коли усвідомлюємо свою гріховність та щиро каємося у злих своїх вчинках, ми даємо ті чи інші обіцянки Богу. Ми обіцяємо виправлятися, чинити добрі діла, не повертатися до вчинених гріхів, бути стриманими, плекати в собі чесноти, здійснювати справи милосердя. Але чи завжди так само ревно ми виконуємо обіцяне, як ми готові обіцяти перед Богом, очікуючи від Нього милості? Якщо щиро подивимося в глибину серця, то побачимо відповідь: не завжди ми виконуємо обіцяне.
Спокуси, лінивство, духовна байдужість викрадають з нашої душі першу ревність. Це добре описується словами народної приказки: «Як тривога, так до Бога, а як по тривозі, то так і по Бозі».
Свято Введення у храм Богородиці нагадує нам про важливість виконання тих обіцянок, які ми даємо перед Господом. Бо виконання їх – це шлях святості, це ознака справжньої любові до Бога й вірності Йому. Іоаким і Анна виконали те, що пообіцяли, віддали Дочку свою для Господа, і цим послужили великому таїнству спасіння всього людства.
Ще один урок подає нам спогад про ту давню подію, яку нині ми вшановуємо. Цей урок вказує нам на особливу роль храму як дому Божого.
Ми знаємо, що Бог є всюди присутній. Він чує молитви та звернення до Себе у будь-якому місці та у всякий час. Однак з Писання ми знаємо, що Він благоволив мати особливі місця, в яких людина може краще відчути Його близьку присутність. У час Старого Завіту таким місцем був єдиний храм у Єрусалимі. А в час Нового Завіту такими місцями є численні храми Божі, в яких християни, як ось тут ми сьогодні, збираються для богослужіння, для звершення таїнств, для навчання слову Господньому.
Ми знаємо заповідь Божу про необхідність освячення сьомого дня. У часі нашого життя Господь закликає хоча би одну сьому його, один день з семи днів тижня, виокремити для служіння Йому, для освячення, для потреб душі. І як певні дні виокремлюються нами для того, щоби в них більше часу присвятити спілкуванню з Богом, так ми виокремлюємо і певний простір, щоби в ньому ми полишали турботи світу цього і краще відчували близькість Всевишнього.
Таке виокремлення потрібне не стільки Богові, адже Він не обмежується умовами сотвореного Ним світу, скільки потрібне нам самим, як залежним і від простору, і від часу. Безперечно, що для нас краще було би весь час перебувати у спілкуванні з Богом. Для нас би було благом, щоби весь простір нашого життя був місцем освячення, молитви, чеснот. Однак усвідомлюючи, що через нашу схильність до спокус, через ту владу, яку дочасно має над нами гріх, повною мірою це є неможливим – ми виділяємо хоча би певну частину свого часу та земного простору, щоби їх присвятити Богу.
Саме тому Діва Марія, як обрана Богом отроковиця, Яка мала стати Матір’ю Спасителя світу, приводиться до Єрусалимського храму, в якому повинна була зростати і довершуватися в чеснотах, приймати освячення і сповнюватися духовними дарами. Бо як це місце було виокремлене з усього світу для того, щоби бути особливим місцем зустріч з Богом, так і Діва Марія виокремлюється серед усіх людей для того, щоби прийняти в Собі Сина Божого.
Тому в піснеспівах, які прославляють Її, вона іменується нерукотворним храмом, ковчегом святим. Храм є творінням земним, але вміщає в собі надприродне і відкриває двері до Небес. Так і Діва Марія є людиною, народженою від земних батьків та єдиної природи з усім людством, але стає вмістилищем Невмістимого, Матір’ю для Бога, дає народження по плоті Тому, хто предвічно народжується від Отця і Сам дає всьому життя.
Це свято нагадує нам про наближення вшанування Різдва Христового, яке сталося не раптово, неочікувано і без приготування, але сталося у належний час, коли Бог приготував усе згідно зі Своїм Промислом і про що не раз сповістив через пророків. Тому і ми, як християни, прямуємо на зустріч вшануванню Різдва Христового, готуючись. Ми дотримуємося посту, більше приділяємо уваги духовним потребам і добрим ділам, прагнемо не лише прикрасити зовнішньо простір нашого буття святковими атрибутами, але справді наповнити його чеснотами і святістю життя.
«Христос народжується – славте, Христос з небес – зустрічайте» – чуємо ми від нинішнього дня в піснеспівах богослужіння. Діва Марія, входячи в храм Єрусалимський, щоби освятитися, прямує до виконання Свого покликання дати народження Сину Божому і Спасителю. І ми, щоби гідно зустріти народження Христове, поспішаймо до храмів на спільну молитву, на покаяння в таїнстві сповіді, поспішаймо до єднання з Христом у таїнстві Євхаристії – у причасті Його Тіла і Крові.
І нехай наше спілкування з Богом у цьому храмі та у всякому Його домі буде для нас так само плідним і корисним, як воно було плідним для Отроковиці Марії. Нехай прийме Господь наші молитви, спрямує нас на благі діла та дає сили дотримуватися всього доброго, що ми Йому обіцяємо. Амінь.
