Зараз читаєте
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в одинадцяту неділю після П’ятидесятниці 2021 р. Б.

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в одинадцяту неділю після П’ятидесятниці 2021 р. Б.

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з читання Євангельського ми чуємо заклик набувати і примножувати чесноти прощення та милосердя. Прикладом цих чеснот через образ царя у притчі постає Сам Господь. А життєва важливість їхня підкреслюється висновком: «Якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його» (Мф. 18:35), то такі не матимуть підстави очікувати на Боже милосердя.

Чому Спаситель приділяє цим чеснотам таку велику увагу?

Найперше тому, що Його власне служіння було і є служінням милосердя. Бо милосердя означає вияв любові до того, хто за своїми справами не заслуговує на неї.

Всі люди з досвіду життєвого знають про закон взаємності. Про нього нагадує і Спаситель, кажучи: «Коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять» (Лк. 6:32-33). Взаємність настільки глибоко вкладена у природу людини, що навіть не знаючи закону Божого та перебуваючи під владою гріха, людина відчуває правильність і справедливість того, щоби виявляти добро у ставленні до тих, хто чинить добро тобі.

На жаль гріх настільки глибоко уразив людство, настільки сильно зруйнував наше природне розуміння моралі, що тепер часто навіть проста вдячність та взаємність у добрі багатьма не вважається правилом. Егоїзм, тобто любов, замкнена сама в собі та спрямована лише на себе, спонукає людину думати, що інші зобов’язані робити їй добро, а вона нікому нічим не зобов’язана. При чому таке ставлення поширюється не лише на особистісні стосунки, але і на сімейні, на суспільні та навіть на стосунки з Богом.

Підкреслено наполягаючи на своїх правах стосовно інших, людина не є такою наполегливою і вимогливою щодо самої себе, коли йдеться про її обов’язки. Відтак людина очікує на блага від інших, на повагу, на допомогу – не вважаючи себе зобов’язаною виявляти щодо інших те саме. Така людина зосереджена лише на тому, що вона може взяти – від стосунків з іншими, від родини, від суспільства, але навіть не бажає думати про те, що слід виявляти взаємність. Ту взаємність, яку Господь визначив у так званому «золотому правилі»: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм»    (Лк. 6:31).

Це правило – найпростіший та доступний для розуміння кожній людині моральний закон. Бо всяка людина, незалежно від рівня освіти, віку чи культурної приналежності, здатна усвідомити, чого вона бажає собі самій – і це робити стосовно інших. Хочеш, щоб з тобою поводилися справедливо – сам будь справедливим. Хочеш мати повагу до власної праці – поважай чужу працю. Прагнеш отримати допомогу в скрутну хвилину – сам допомагай тим, хто має потребу.

Багато хто у виконанні цього «золотого правила» вже вбачає моральне досягнення, прояв довершеності. З одного боку насправді так і є, бо якщо порівнювати егоїзм і описану правилом взаємність, то виконання «золотого правила» безперечно стоїть вище.

Але з іншого боку, як було сказано раніше, насправді проста взаємність є лише ознакою повернення до природного стану, і навіть грішники здатні до неї. А Своїх послідовників, Своїх учеників, тобто всіх нас, християн, Господь закликає до більшого: «Любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись» (Лк. 6:35).

Бог є милосердним, тобто Він Сам виявляє любов до кожної людини незалежно від того, чи любить вона Його. І до такого милосердя Він закликає всіх, хто вірує в Нього і визнає Його слово як істину.

На законі взаємності утверджена чеснота справедливості. І справедливість вимагає для праведника – винагороди, а для грішника – покарання. Справедливість вимагає, як про це написано у законі Старого Завіту: «Око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, обпалення за обпалення, рану за рану, удар за удар» (Вих. 21:24-25). Чи вірний цей закон?

Вірний, бо не може закон Божий бути невірним. Але взятий окремо чи тим більше возведений у абсолют, цей закон означав би вічний смертний вирок усьому людству без всякої надії на спасіння. Бо якщо розсуджувати виключно за справедливістю, то кожна людина, як така, що вчинила гріх, підлягає покаранню. Про це саме нагадує і апостол Павло у Посланні до Римлян, кажучи: «Немає праведного ні одного; немає, хто розумів би; немає‚ хто шукав би Бога; всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного» (Рим. 3:10-12).

Цю істину якраз і розкриває нам Спаситель через почуту нині притчу. Десять тисяч талантів боргу, який мав би віддати слуга царю – це не просто велика сума. Знаючи, що і один талант мав велику цінність – пригадаймо, що у відповідній притчі йдеться про п’ять талантів як про найбільшу суму, яку господар перед поїздкою дає слугам – можемо зрозуміти, що не сто, не тисяча, а десять тисяч талантів були справді невідплатним боргом. Таку суму Спаситель називає у притчі для того, щоби кожен слухач зрозумів принципову неможливість покрити подібний борг. А через це Господь закликає всіх усвідомити глибину нашої власної, особистої, невідплатної провини перед Ним.

Кожен з нас є подібним до слуги царя, кожен з нас має борг перед Богом, який обчисляється невідплатною сумою. І закон справедливості вимагає для кожного з нас покарання. Але через притчу Спаситель вказує на інший закон, який стоїть вище за взаємність і справедливість – на закон милосердя. Цар не був зобов’язаним прощати борг. Він мав і право, і владу вимагати від боржника повної відплати. Але понад справедливість цар поставив милосердя: «Господар змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому» (Мф. 18:27). Так само Господь не вимагає з нас повної відплати за гріхи, але коли ми розкаюємося в них, просимо зі сльозами простити провини – Бог прощає нам.

Дивитися також

Слід розуміти: Всевишній не зобов’язаний нам прощати, як і цар не був зобов’язаний подарувати боржникові те, що той був винний! Закон справедливості вимагає для всякого грішника покарання – так само, як той, хто взяв у борг, має заплатити і повернути заборговане. Але Бог є свобідний, Він керується не лише однією справедливістю, тим більше вона не стоїть вище за Його волю. Тому хоча справедливість вимагає карати грішника – милосердя спонукає до прощення.

Так міркуючи, всяка розумна людина скаже, що це правильно. Всякий боржник радітиме, коли з нього більше не вимагатимуть позичене. Всякий грішник буде радий, коли замість справедливого присуду до покарання за зло він почує слова прощення.

Але через притчу Спаситель хоче показати не лише те, як Бог ставиться до людей, виявляючи Своє милосердя до нас, але бажає і кожного з нас спонукати чинити так само, бути милосердними до ближніх, прощати їм їхні провини. Бо той, хто мав невідплатний борг перед царем – сам мав власного боржника, який був винен йому сто динаріїв. Хоча і великою була сума боргу, але незрівнянно меншою, ніж те, що цар щойно простив своєму слузі, і виплатити її було можливо.

Однак щойно отримавши милосердне благодіяння, слуга той щодо власного боржника виявився немилосердним. Він став вимагати повернення заборгованого, наполягати на справедливості – але у такий спосіб, хоча формально і був правий, він виявив вищу моральну несправедливість. Бо щодо себе він між справедливістю і милосердям зажадав від царя милосердя, а щодо ближнього свого – став наполягати на справедливості, милосердям знехтувавши. Тому і цар, коли довідався про негідний вчинок – засудив лукавого раба та сам за справедливістю зажадав відплати боргу.

Ми, дорогі брати і сестри, чинимо провини один перед одним. Часом вони можуть бути і великими, і достойними осудження. Але хіба всі провини перед нами усіх наших ближніх, навіть узяті разом, не менші, ніж наша провина перед Богом? Безперечно, що менші – як сто динаріїв боргу набагато менші, ніж десять тисяч талантів. Тому якщо ми лише наполягатимемо перед Богом на справедливості, але не будемо брати за взірець для себе Його милосердя – то справедливо успадкуємо осуд і покарання, як лукавий раб з притчі. А якщо будемо прощати провини ближнім нашим, якщо будемо милосердними до них, будемо виявляти до них любов не лише тоді, коли і вони нас люблять, але і коли такої любові до нас не виявляють – то справді будемо дітьми Божими, як про це говорить і Господь: «Ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих» (Лк. 6:35).

Амінь.

Джерело: Пресслужба ПЦУ

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2021 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Developed by Novik.fun

Прокрутіть до початку