Зараз читаєте
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в сьому неділю після П’ятидесятниці

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в сьому неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

«За вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9:29) – ці слова Господа нашого Ісуса Христа стосуються не лише двох сліпих, зцілених Ним, як про це засвідчується у 9-ій главі Євангелія від Матфея, але і загалом усього людства.

На жаль віра, на відміну від знання, багатьма сприймається як щось примарне або виключно уявне. Однак насправді вона – надзвичайно важлива здатність людської природи, через яку ми, як творіння, можемо єднатися з Богом, нашим Творцем, і отримуємо від Нього невичерпну силу і здатність перевершувати обмеження тварного буття.

У цій же 9-ій главі Євангелія від Матфея, з якої чуємо згадані слова, ми знаходимо інші приклади зцілення хворих через віру та навіть повернення мертвої дівчини до життя. Бо розповідь про зцілення двох сліпих розпочинається після свідчень про зцілення розслабленого, якого принесли до Спасителя на постелі, про навернення митарів та інших грішників, про зцілення жінки, яка тривалий час хворіла, але мала надію, що лише доторкнувшись до одягу Христового – зцілиться, та про воскрешення з мертвих дочки начальника синагоги.

Також і після розповіді про зцілення двох сліпих чуємо свідчення про зцілення німого, який через бісівський підступ був позбавлений можливості говорити. А як певний підсумок цієї глави звучать слова: «Ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляючи всякі недуги і всяку неміч у людях» (Мф. 9:35).

Чи звернули ви увагу, що в ряду розповідей про зцілення тілесних недуг та хвороб поставлено і звільнення біснуватого від німоти, і слова про навернення від гріховного життя та покликання до апостольства митаря Матфея, і свідчення про милосердя Христове до грішників, з якими Він їсть і п’є, що викликає осуд серед фарисеїв? У такий спосіб показано, що і хвороби тілесні, і наслідки дії злих духів на людину, і гріхи – все це має одне коріння, походить від єдиного джерела. І джерелом цим є відпадіння від Бога.

Не раз ми з вами вже згадували ту істину, що людина, як сотворена Богом, не має джерела буття сама в собі. Лише один Господь є самобутнім, тобто Тим, Хто не потребує зовнішньої сили, яка би підтримувала, підживлювала Його буття. Все ж інше, видиме і невидиме, є сотвореним Господом, і тому не має самобутності, але існує завдяки Божественному піклуванню, яке називається Промислом.

«Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі» (Ін. 5:26) – так у Євангелії від Іоана сказано про самобутність Бога та засвідчено, що Отець є джерелом та причиною Сина, однак Син є також самобутній, як і Отець. Чи звертали ви увагу на три грецькі літери, які зображаться на німбі у Господа Ісуса Христа на Його святих іконах? Ці літери –  (омікрон, тобто мале о), ὤ (омега, тобто велике о), та літера Ν (що позначає звук «н»), які разом складають слово «ὁ ὤν» (о Он), тобто – Сущий, «Той, Хто є».

Це слово – Божественне ім’я, явлене в одкровенні біля Неопалимої купини пророку Мойсею, як про це розповідається в книзі Вихід: «Сказав Мойсей Богу: ось, я прийду до синів Ізраїлевих і скажу їм: Бог батьків ваших послав мене до вас. А вони скажуть мені: як Його ім’я? Що сказати мені їм? Бог сказав Мойсеєві: Я є Сущий. І сказав: так скажи синам Ізраїлевим: Сущий послав мене до вас» (Вих. 3:13-14).

Загалом ім’я як таке покликане відрізняти щось або когось. Кожен з нас носить ім’я, за яким наша особистість вирізняться серед інших людей. Божественне ім’я вирізняє Творця світу від усього іншого, що є Його творінням. Бог є Сущим, тобто самобутнім, Тим, Хто має джерело буття Сам у Собі. Все інше не є самобутнім, бо воно з’явилося у бутті завдяки волі Божій та підтримується в ньому Його силою, яку ми називаємо благодаттю.

Саме про це говорить апостол Павло перед мудрецями афінського Ареопагу, кажучи: «Бог‚ що створив світ і все, що в ньому, Він‚ будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе і не вимагає служіння людських рук, ніби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя і дихання‚ і все […] бо ми Ним живемо‚ і рухаємось‚ і існуємо» (Діян. 17:24-25, 28). Адже язичники думали, що їхні боги у вигляді зображень з каміння чи металу, чи якогось іншого матеріалу, справді живуть у їхніх храмах, як люди живуть у своїх будинках. І як людина має потребу в їжі та питті, так і їхні боги мали потребу «їсти» і «пити». І жертви, які приносили їм язичники, були такою їжею та питтям, яке нібито «годувало» богів.

Апостол Павло, на основі Божественного одкровення виявляє все безумство такого уявлення. Бо як може бути богом те, що саме потребує підживлення і харчування? Єдиним істинним Богом є Той, хто Сам має буття в Собі, і від Себе це буття щедро подає всьому творінню.

Отже, повертаючись до наших міркувань над словами з Євангелія про зцілення, яке відбувається через віру, ми можемо зв’язати все, нами зараз згадане, в одне ціле. Людина, як творіння Боже, не має джерела буття сама в собі, але отримує життєдайну силу від Творця. При чому це стосується не лише одного акту творіння першої людини, Адама, але стосується всього людства. Бог, як засвідчує апостол Павло, кожному з нас дає життя, і дихання, і все.

Через усвідомлення цієї істини ми можемо зрозуміти й іншу – що хвороби тілесні, хвороби духовні, тобто гріхи, а також панування над людиною злих духів, яке називається біснуванням та одержимістю – мають спільну природу та спільне походження. Причиною їх є відступлення від Бога.

Всі ми з вами знаємо притчу про блудного сина та пам’ятаємо одне з її витлумачень, яке під образом батька вказує нам на Бога, а під образом блудного сина – на все людство, на всіх нащадків Адама. Доки син мав дещо з батькового майна, то користувався цим, але розтративши і змарнувавши отримане добро – опинився у скруті та голоді. Відтак, обміркувавши своє становище, син вирішує повернутися до батьківського дому хоча би як наймит, щоби не померти з голоду.

Через цю притчу ми отримуємо розуміння, що всяке добро є від Бога. І якщо ми маємо щось в нашому житті – здоров’я, сили, здатності, які дає нам душа і тіло – все це не наше власне, але отримане нами, як благо і дар від Бога, нашого Небесного Отця. І коли ми користуємося цими дарами, але не маємо поповнення їх через втрату зв’язку з Богом – то раніше чи пізніше, але зазнаємо виснаження, опиняємося у скруті, як опинився блудний син.

Дивитися також

Без єднання з Богом ми подібні до джерела, яке пересихає без води, до світильника, який згасає без масла, до дому, який руйнується, не маючи твердої основи на камені. Якщо Бог дає нам життя і дихання, і все – то звідки ми візьмемо це, коли відвернемося від нашого Творця? Хто дасть нам це?

Ніхто не здатен дати того, чого сам не має. Якби людина сама в собі мала життя, здоров’я, силу – то хіба не могла би подати цього іншому? Але ніхто не може дати цього! Хто з людей може воскресити померлого? Хто може уздоровити людину, невиліковно хвору? Хто може подати міцність тіла безсилому чи паралізованому?

Ось зараз всі ми живемо в умовах поширення згубної пошесті. Вже другий рік триває пошук лікування від цієї хвороби, але ніхто ще не зміг довести, що знайшов його. Але ж захворівши, більшість одужують, бо внутрішні сили нашого тіла, те, що дане нам від Творця, спонукають організм боротися зі збудниками хвороби і перемагати їх, відновлюючи здоров’я. А людське лікування від цієї хвороби, як і від усякої хвороби взагалі, полягає лише в тому, щоби допомогти нашому тілу виконати те, що в нього вже закладене в час творіння. Однак, в решті решт, якого розвитку не набула би медицина, від старості та смерті вона нікого ще не змогла врятувати і нікому не змогла подарувати вічне життя. Бо людина не має його сама в собі, і тому не може його ані зберегти сама собою, ані передати комусь.

Гріх є тією прірвою, яка віддаляє нас від Бога. Гріх руйнує наш зв’язок із Ним, позбавляє нас можливості приймати життєдайну силу благодаті Божої. А віра має протилежну дію. Вона єднає нас з Творцем, відновлює наше спілкування з Ним у самому нашому бутті. Вона не просто є нашим уявленням про Бога, розумінням, що Він є, або нашими добрими емоціями. Вона є могутньою силою, через яку ми отримуємо те єднання з Богом, яке було втрачене людством через гріхопадіння.

Ось чому Господь так наголошує на важливості віри: «Істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17:20). Це є слова Господні, це є істина: якщо матимете віру – не буде нічого неможливого для вас. Чому не буде? Не тому, що ми самі матимемо таку силу, що зможемо рухати горами, але тому, що таку силу має Бог. І через віру ми отримуємо єднання з цією силою, ми наповнюємося нею, бо не ми вже існуємо самі собою, але Бог живе в нас, як про це свідчить апостол Павло, кажучи: «Вже не я живу, а живе в мені Христос. А що нині живу в плоті, то вірою живу в Сина Божого» (Гал. 2:20).

Тому, дорогі брати і сестри, якщо матимемо істинну, живу, діяльну віру, якщо плекатимемо і примножуватимемо її – то через це матимемо єднання з Богом, матимемо благо в цьому тимчасовому житті та успадкуємо блаженне життя вічне. А якщо не будемо мати віри – то і сили та життя, які отримуються лише від Бога, не матимемо, і дари, які маємо від Нього – змарнуємо та зазнаємо не лише смерті тимчасової, але і осуду вічного.

Тож пам’ятаймо слово Боже: «За вірою вашою нехай буде вам», яке для віруючих є спонуканням і радісною обіцянкою Господньої благодатної допомоги, а для невіруючих – грізним застереженням. Пам’ятаймо це слово і плекаймо та примножуймо нашу віру, щоби за нею отримати благо і спасіння.

Амінь.

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2021 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Developed by Novik.fun

Прокрутіть до початку