Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Усіх сердечно вітаю зі святом Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього!
Сьогодні з нагоди відомої історичної події, а саме – віднайдення і урочистого прославлення Хреста Господнього, яке сталося у першій половині IV століття – ми звершуємо особливе поклоніння цьому знаряддю Христових страстей і знамену перемоги над смертю. Під час Бдіння святково прикрашений хрест виноситься на середину храму, де урочисто воздвигається по сторонах світу.
Символіка цього богослужіння є нагадуванням про те, давнє, Воздвиження, коли віднайдений у землі Хрест Господній патріарх урочисто підносив над народом, що збігся, почувши про радість знайдення святині. Водночас це також і зображення спасительного смирення Сина Божого. Піднесений високо догори хрест ми поступово опускаємо найнижче, а потім знову воздвигаємо догори. Цим ми свідчимо, що від найвищого Небесного Престолу Господь, смиряючи Себе, сходить на землю до людини, і через розп’яття – сходить навіть ще нижче, до пекла, – щоби знову піднестися найвище і прийняти поклоніння від всього творіння, воцарившись навіки.
Так про це пише і апостол Павло у Посланні до Филип’ян: «[Ісус Христос], будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, i з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, i смерти хресної. Тому i Бог звеличив Його i дав Йому ім’я вище над усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних i пекельних i всякий язик сповідував, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця» (Флп. 2:6-11). Все сказане ми якраз символічно і відображаємо у чині Воздвиження хреста, від найвищої точки опускаючись все нижче, і від самого низу знову піднімаючи хрест найвище. І робимо це по сторонах світу для того, щоби засвідчити, що «через Хрест прийшла радість усьому світові».
В такий спосіб ми поновлюємо наше власне усвідомлення значення Хресної жертви Спасителя для всього творіння та для кожної людини зокрема, а також ми засвідчуємо нашу вдячність Богові за спасіння та нашу готовність, за словом Христовим взявши хрест свій, йти за Господом.
Всі ми знаємо, що розп’яття було ганебною і мучительною смертною карою, яку застосовували в Римській імперії для найбільших злочинців. Окрім цього особливо ганебним розп’яття вважалося серед юдеїв, бо воно позначало також прокляття. Про це нагадує і апостол Павло, у Посланні до Галатів кажучи: «Христос відкупив нас від прокляття закону, ставши за нас прокляттям (бо написано: «Проклятий усякий, хто висить на дереві»)» (Гал. 3:13).
Звичайною смертною карою серед юдеїв було побиття камінням, як наприклад було побито до смерті першого мученика архідиякона Стефана. І Самого Господа декілька разів супротивники хотіли побити камінням, про що маємо відповідні згадки у Євангелії – але не здійснився такий задум, бо передбачено було волею Божою, що Христос повинен був померти саме на древі хреста. Спаситель свідомо і добровільно приймає таку страту, щоби зовнішньо засвідчити найглибший ступінь смирення та показати всім Своїм послідовникам приклад для наслідування.
Не бувши Сам ні в чому винний, Господь, терплячи розп’яття на хресті, приймає ганьбу та покарання як злочинець, приймає навіть прокляття від закону – щоби понести все це замість нас, людей, та заради нашого спасіння. У такий спосіб Він, як свідчить пророк Ісая, «узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:4-5).
Бо не може закон проклясти Бога! Не може покарання абсолютно невинного бути справедливим! Не може смерть панувати над Тим, Хто Сам є джерелом життя і Творцем світу!
Тому хрест, який означав ганьбу, приниження, страждання і страту – став знаменом Божої перемоги. Із символу покарання він став символом надії. Із тягаря – перетворився на зброю проти диявола, як у піснеспівах називає його Церква. Знаряддя смерті стало животворчим, бо отримало зв’язок з жертвою Сина Божого – Джерела життя нашого.
І як таке знаряддя спасіння, як нагадування про Боже смирення і жертовну любов до нас, як знамено перемоги над смертю, ми вшановуємо хрест Господній. Ми на грудях носимо знак хреста, ми покладаємо хресне знамення на себе самих та на все, що хочемо благословити в ім’я Боже. Хрест ми ставимо на храмах і каплицях, ним вінчаються куполи, безмовно проповідуючи навколо всім, що тут є місце поклоніння Христу – Богу розіп’ятому і воскреслому. Біля дороги ми ставимо хрест, як нагадування про нашу життєву путь, в якій нам належить зректися себе і, взявши власний хрест, – слідувати за Спасителем. Хрестом позначається і місце останнього спочинку та поховання тіл вірних, які померли у надії на воскресіння.
Але так вшановуючи і прославляючи хрест Господній, ми не повинні забувати про той обов’язок, який віра християнська покладає на кожного з нас особисто. Бо якщо ми будемо носити хрестик на собі, будемо хреститися, будемо цілувати зображення Христового розп’яття, але не будемо чинити те, до чого закликає нас Господь, Який заради нашого спасіння віддав на хресті своє життя – то не лише не отримаємо користі, але можемо бути і засуджені. Адже так сказав Господь Своїм ученикам: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Мф. 16:24), водночас попередивши: «хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мф. 10:38).
Що означає «взяти хрест свій»? Це означає уподібнитися Спасителю в Його смиренні, терпінні, виконанні волі Небесного Отця, уподібнитися в жертовності заради ближніх. Бо Христос є величним Богом, Творцем неба і землі – але Він смирив Себе, добровільно прийнявши обмеження нашої людської природи. Христос ніякого зла не вчинив, навпаки – проповідував лише істину, творив чудеса на добро людям і бажав усім лише блага, але за це доводилося Йому багато терпіти несправедливих обвинувачень, гоніння, засудження, терпіти обплювання, побиття і ганебну смерть. Христос мав владу на свій захист прикликати навіть дванадцять легіонів ангелів – але Він в повноті віддає Себе на виконання волі Божественного Отця, приймаючи навіть чашу страждань і смерті.
Спаситель приносить Себе в жертву, і не за одних лише добрих або вдячних, але за все людство. Так про це каже і апостол Павло: «Христос, коли ми ще були немічні, в призначений час помер за нечестивих. […] Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:6,8). До такої самої жертовності та милосердя Він закликає і нас: любити не лише добродійників, але і тих, хто чинить нам зло, робити добро не лише тим, від кого щось сподіваємося отримати у відплату, але бути милосердними до всякого потребуючого.
Оце все і означає – взяти хрест свій. Бо як кожна людина є унікальною особистістю, так і шлях спасіння, загальний для всіх, є унікальним для кожного зокрема. Тому і хрест, який належить нам нести – у кожного свій. Він ніколи не буває легким, однак ті, хто несуть його смиренно і з вірою – неодмінно досягнуть перемоги. Тим більше, що у несенні нашого хреста завжди маємо надію на допомогу від Спасителя, Який Сам сказав: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:28-30).
Тож, дорогі брати і сестри, вшановуючи сьогодні Чесний і Животворчий Хрест Господній, покладімо собі на серце всі ті істини віри, яких він навчає нас: про жертовну любов Божу до людства, про Господнє смирення, про переможну довіру до Небесного Отця та про необхідність виконання Його волі, яке завжди приводить до блага. І нехай переможна хресна сила, сила любові та смирення, завжди буде нам на поміч. Щоби ми гідно пронесли життєвою дорогою свій власний хрест і від Спасителя отримали обіцяну винагороду – вічне блаженне життя у Царстві Небесному.
Амінь.
Джерело: Пресслужба ПЦУ
