Зараз читаєте
Проповідь Митрополита ЕПІФАНІЯ в 10-ту річницю канонізації і причислення до лику святих преподобного Меркурія Чернігівського

Проповідь Митрополита ЕПІФАНІЯ в 10-ту річницю канонізації і причислення до лику святих преподобного Меркурія Чернігівського


Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Всіх вас сердечно вітаю зі святом віднайдення мощей преподобного отця нашого Меркурія Чернігівського, ігумена Бригинського. Сьогодні виповнюється рівно десять років від того дня, коли наша Помісна Церква благословила його пошанування в лику святих. Того ж дня чесні мощі преподобного Меркурія були віднайдені на кладовищі у селі Бригинці на півдні Чернігівщини, де він у збудованому власними руками храмі у останнє десятиліття свого життя звершував богослужіння, та були перенесені до Чернігова, до цього кафедрального собору, де перебувають нині.

І сьогодні ми зібралися на соборне богослужіння для того, щоби прославити Бога, дивного у святих Своїх, та щоби подякувати Господу за великий дар для Української Церкви – за отця Меркурія. Бо в його особі маємо і теплого молитовника за рідну для нього Чернігівщину та за всю Україну. Маємо чудотворця, бо за його заступництвом здійснив Господь і продовжує здійснювати багато чудес, зокрема зцілень від хвороб. Він для нас є і прикладом сучасного ченця-подвижника, бо від молодості своєї і до останнього подиху прожив у стриманості та чернечих подвигах. Також він є і зразок доброго пастиря, бо у найважчі часи гонінь на Церкву преподобний Меркурій не зрадив свого покликання та укріплював у вірі паству свою.

Про життя багатьох святих ми знаємо з письмових джерел, адже від часу їхнього упокоєння минули вже століття і навіть тисячоліття. А життя преподобного Меркурія записане не лише на сторінках документів і книг, але на скрижалях сердець живих свідків та їхніх найближчих нащадків, які бачили і чули самого подвижника та попри десятиліття гонінь на Церкву, войовничого богоборства і державної антирелігійної пропаганди – зберегли вдячну пам’ять про нього, яку і передали сучасному поколінню. Тому приклад сповідництва і подвигу отця Меркурія для нас подвійно цінний, адже він не лише подає нам зразок доброго виконання Христових заповідей, але й показує, що можливо в наш час, в умовах сьогодення та у найбільш несприятливих для цього зовнішніх обставинах бути справжнім християнином, ченцем і пастирем, досягати святості.

Духовне становлення преподобного, його зростання в чеснотах відбувалося понад століття тому. Народився він 1870 року – того самого, коли й очільник безбожних більшовиків Ульянов-Лєнін, але як разюче відрізнявся його життєвий шлях!

Отримавши добре християнське виховання від побожних батьків, Максим Матвієнко, як звався у миру майбутній подвижник, від молодості своєї мав схильність до духовного подвигу. Тому звернувся до Києво-Печерської обителі та був зарахований до лаврської братії, отримавши під час постригу ім’я Меркурій.

Як і начальник та наставник чернецтва Церкви Руси-України, уродженець землі Чернігівської великий Антоній Києво-Печерський, перші кроки свого шляху отець Меркурій розпочав з отримання благословення від отців Гори Афонської, яку відвідував як богомолець і паломник. А у обителі Печерській, де смиренно він ніс послух, монах Меркурій був покликаний спочатку до служіння дияконського, а потім і священичого.

Мабуть так, у молитві біля святинь лаврських, думав провести все своє життя ієромонах Меркурій – але Господь у першій половині життєвого шляху готував його до майбутніх великих подвигів сповідництва, терпіння гонінь за Христа і Церкву. Щоби як пастир, він сам, утвердившись у чеснотах, був здатним не лише не піддатися страху та спокусам, але і вірних своїм прикладом надихнув протистояти злу.

У середині 1920-х років більшовицька влада вигнала ченців з Печерської Лаври, перетворивши святиню на «Музейне містечко». Отець Меркурій спочатку проживав у Києві на квартирах у вірних парафіян. Але коли в роки посилення сталінського терору це стало для них небезпечним – то він вирішив повернутися до рідного краю, оселившись у Бригинцях, поруч з рідним селом Щаснівка.

На час початку Другої Світової війни отець Меркурій мав уже сім десятиліть віку, однак подібно до Мойсея, якого Бог у старості покликав вивести народ Ізраїля з єгипетської неволі, Господь у похилому віці покликав преподобного до парафіяльного служіння. Щоби світильник, який невгасимо горів духом та молитвою навіть у найтемніший час гоніть і терору – знову був поставлений на свічнику та іншим осяяв шлях до спасіння.

В роки німецької окупації стало можливим відкрито звершувати богослужіння, тому отець Меркурій збудував на місці знищеного безбожникам храму малу дерев’яну Троїцьку церкву, в якій і прослужив до кінця своїх земних днів. У побуті він був дуже простим, жив у приймах у селян, які з любов’ю ділили з пастирем власну оселю. Його щирість, глибока віра, відкритість до духовних потреб усіх, хто явно чи таємно приходив до нього, привертала до ієромонаха Меркурія, якого на початку 1950-х років було возведено в сан ігумена, серця багатьох.

Ще за життя отець Меркурій був відомий даром чудотворення, адже за його молитвами відбувалися зцілення невиліковно хворих. А коли наближався час відходу угодника Божого від світу цього, то він сподобився явлення Божої Матері, Яка духовно укріпила ігумена Меркурія перед смертю.

Народившись одного року з більшовицьким вождем, преподобний Меркурій упокоївся в мирі у 1956 році в день, коли комуністи святкували річницю жовтневого перевороту. Тож коли хтось казатиме, що нібито «нині такий час і такі обставини, що важко бути християнином, важко пізнати Божий закон і виконати його» – нехай згадається приклад преподобного отця нашого Меркурія, який жив у той самий час, що і більшовики-безбожники, але не лише сам не втратив віри, а навпаки – був світильником духовним, від якого запалювалася і зігрівалася віра багатьох.

Хіба отцю Меркурію, на час життя якого припали дві світові війни, поразка української революції та більшовицька навала, страшні хвилі антицерковного гоніння і сталінського терору, Голодомор-геноцид 1932-33 років та повоєнний голод – хіба було йому легко жити, зберігаючи віру, додержуючись складених перед Богом чернечих обітниць, виконуючи пастирські обов’язки? Хто з нас зараз може сказати, що живе у більш складних обставинах? Але якщо отцю Меркурію було можливим у духовній боротьбі зі світом та спокусами перемагати тоді – то тим більше це є можливим тепер, коли маємо свободу і для проповіді, і для вивчення Євангелія та науки церковної, і для богослужіння.

Дивитися також

Господь Ісус Христос Своїм ученикам сповіщав, що знамення сили Божої будуть супроводжувати віруючих в Нього, і приклад преподобного Меркурія є наочним свідченням для всіх, що це є істина. За життя свого він був збережений Богом від вбивства гонителями, бо хоча вели його навіть на розстріл – однак зброя виявилася безсильною там, де діє Господь. За молитовним заступництвом ігумена Меркурія як в час земного життя, так і після його упокоєння відбувалися чудесні зцілення від хвороб. Тому шанування його як святого з’явилося не після синодального рішення десять років тому – воно було давнім і незмінним, а Церква соборно лише ствердила його.

У складні роки становлення і зростання нашої Помісної Церкви, коли вона зазнавала утисків та зневаги від сильних світу цього, Господь дав нам духовну втіху через канонізацію преподобного Меркурія та віднайдення його святих мощей. І тут, у Чернігові, і по багатьох місцях України, прославлений був угодник Божий через зцілення невиліковно хворих, через допомогу в скрутних обставинах, через народження дітей у безплідних подружжях. Такими та багатьма іншими подібними благодіяннями Господь відповідав та продовжує відповідати на молитовні прохання, які вірні приносять Йому, закликаючи на допомогу преподобного Меркурія Чернігівського.

«Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах» (Лк. 6:22-23) – ці слова Спасителя наочно справдилися у житті отця Меркурія. Бо бувши гнаним і знеславленим через вірність Христові, він справді отримав велику нагороду від Всевишнього, нев’янучий вінець у Царстві Небесному і дар чудотворення.

Тож, дорогі брати і сестри, бажаю всім нам, щоби сьогоднішнє особливе шанування цього угодника Божого, нашого сучасника, надихало нас не лише на молитву до нього, але також і на протистояння всім сучасним викликам і спокусам, які походять від того самого безбожного, безвірницького духу, що ним були опановані гонителі отця Меркурія. Преподобний переміг з допомогою Божою ці спокуси, тож і ми, якщо будемо наслідувати його приклад – будемо здатні перемагати в цій духовній боротьбі.

За молитвами преподобного і богоносного отця нашого Меркурія Чернігівського, ігумена Бригинського, Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй і спаси нас!

Амінь.

Джерело: Пресслужба ПЦУ

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2021 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Developed by Novik.fun

Прокрутіть до початку