Проповідь у Лазареву суботу
12 квітня 2014 року
Христос посеред нас! І є, і буде!
Лазарю! Вийди геть. І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його було обв’язано хустиною. Ісус говорить їм: розв’яжіть його, нехай іде! (Ін. 11:43-44).
Нам важко уявити собі цю картину, а свідкам воскрешення Лазаря було важко повірити в те, що бачили їхні очі. За словом Ісуса повернувся до життя друг Господа, провівши чотири дні у гробі.
Слова Ісуса часто викликали в сучасників подив, здивування, обурення. Але слова з епізоду воскрешення Лазаря — одні з найспокусливіших у всьому Новому Завіті. Я є воскресіння і життя, — каже Господь, — віруючий у Мене, коли і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре (Ін. 11:25-26).
Спаситель тут не лишає нам можливості зберегти нейтралітет. Його співбесідник має або прийняти ці начебто «безумні» слова як істину, або визнати, що перед ним божевільний, смертний, який плутає себе з Богом, людина, яка претендує на Божу гідність.
Біблійна традиція до Христа мала сумні й туманні уявлення про існування після смерті. Іудеї вірили, що душі померлих сходять до шеолу — місця, де все існує ніби частково, ілюзорно, як тінь…
Усе, ЩО може рука твоя робити, за силами роби, — каже премудрий Екклезіаст, — тому що у могилі, нудити підеш, немає ні праці, ні роздумів, ні знання, ні мудрості (Еккл. 9:10).
Смерть подібна до сну; неминучого сну, де наше життя стає несправжнім, напівіснуючим. Чи може сила любові Ісуса звільнити Лазаря з цього царства сну? Для свідків воскрешення Лазаря це було неможливо й помислити. Яке ж чудо над померлим можливе, якщо псалмоспівець Давид ясно каже:
Хіба для мертвих Ти твориш чудеса? А чи мертві воскреснуть і прославлятимуть Тебе? Хіба розповість хто у гробі про милість Твою і про істину Твою — в погибелі? Чи пізнані будуть у темряві чудеса Твої і правда Твоя — в землі забуття? (Пс. 87:11-13).
- Господи, коли б Ти був тут, не помер би брат мій!
- Воскресне брат твій.
- Знаю, що воскресне у воскресення, в останній день.
Діалог між Марфою та Ісусом демонструє, яким нечуваним дивом, яким порушенням усіх канонів життя були слова Христа: Лазарю! вийди геть. Адже її дерзновення не сягає далі, ніж «воскресіння в останній день».
Що відчували у цей час свідки воскрешення Лазаря? Які думки промайнули у них, доки мрець не підвівся і не вийшов з гробу? Нам неможливо собі уявити, як важко далася їм ця мить — між словом Христа й чудом, що сталося…
У фіналі фільму «Слово» одного з найвизначніших митців європейського кінематографу Карла Теодора Дреєра міститься сцена воскрешення жінки. Померла повільно повертається до життя: розплющує очі, починає рухатися та нарешті підводиться з гробу. Це дуже давній, ще чорно-білий фільм, і його естетика вже мала би давно та безнадійно застаріти. Проте фінальна сцена воскрешення й досі справляє на глядача абсолютно магічне враження. Її просто неможливо забути…
Але яким же було враження тих, хто бачив справжнє воскрешення, де у відповідь на заклик Ісуса померлий Лазар підвівся та, оповитий у погребальну одежу, вийшов із печери?
Розв’яжіть його, нехай іде, — каже Спаситель. Але хіба не Він нещодавно оплакував смерть Лазаря? Хіба не про Господа, Який воскресив Лазаря, ми щойно читали в Євангелії, що Він:
Сам уболівав духом і зворушився… заплакав (Ін. 11:33,35).
За Свого земного життя Ісус часто дивував сучасників. Його слова та дії не вміщалися в жодні можливі для розуму межі. Він постійно порушував сталий релігійний канон. Він не вписувався в жоден створений людським розумом трафарет, у жодну вигадану людською уявою догму…
Цієї миті Він здається нам безсилим, бо плаче перед лицем смерті. А наступної Він владно вимовляє: вийди геть! — і мрець оживає.
Євангельська оповідь про воскресіння Лазаря розкриває перед нами тайну Боголюдини. Адже Ісус плаче над Лазарем як справжня Людина, але воскрешає її як справжній Бог! Утім, не обманюймося: від того, що ми знайшли для таїни Ісуса поняття Боголюдства, вона не стала нам до кінця зро- зумілішою, не перестала бути власне таїною.
Ми не знаємо, як поєднані в Христі сльози печалі та владна сила воскресіння. Не знаємо, як поєднується в Ньому людство та Божество. Однак, щоразу, коли ми приходимо до Церкви та беремо участь у дивній Трапезі Божої любові, ми здатні самостійно пересвідчитися: Боголюдство — це не поняття релігійної філософії, а життєва реальність Церкви. Боголюдство не можливо збагнути, але Його можна досвідом пізнати, до Нього можна долучитися через Таїнство Чесних Тіла і Крові Христових.
Господь залишається для нас таїною. Нам не зрозуміла до кінця Його психологія, логіка Його слів та вчинків. Але нам доступний Сам Христос, доступна повнота Його Бого- людського життя, доступна для співпереживання в Божественній літургії містерія Його страждань.
Воскрешення Лазаря — момент, коли у світ несподівано, немов вибух, вступає Божа сила Ісуса. Лазареве воскрешення ще не огортає інших людей силою безначального та безкінечного Життя. Адже це воскрешення, по-перше, стосується лише однієї людини, а по-друге, не звільняє остаточно від смерті й самого Лазаря: адже згодом йому треба буде померти, так би мовити, удруге.
Та цей дивний, незрозумілий нам до кінця вчинок Господа є відновлення Божої правди, акт реальної любові й справжньої дружби, яку не здатна подолати сила смерті.
Здійснивши чудо воскрешення з мертвих, Спаситель вступає в силу. Й вона лише розгортатиметься, лише зростатиме із сили в силу аж до урочистого, царського входу Господа до Єрусалима. Але далі у свої права тимчасово вступить космічна ніч. Господа зрадять. Його принижуватимуть. Його Тіло виявиться беззахисним перед стражданням та вселенським злом, яке оголосить Боголюдині війну.
Як відреагує наша душа на цю парадоксальну зміну владності на беззахисність? Чи збережемося ми серед друзів Господа, коли від Того, Хто воскресив Лазаря, глузливо вимагатимуть зійти з Хреста?
Історія з Лазарем свідчить про те, як розуміє, як переживає дружбу з людиною Боголюдина. Ця дружба не зраджує. Вона змушує Господа проливати сльози й викликає Лазаря з царства мертвих. Чи зможемо ми адекватно відповісти на цю дружбу? Чи не щезне наше дружнє почуття, коли наш Друг проливатиме не сльози, а кров, не воскрешатиме з мертвих, а помиратиме Сам? Чи збережемо ми вірність Божественному Месії, коли Він помиратиме в ганьбі, немов злочинець, беззахисний і безсилий?
Ви запитаєте: а хіба запропонована альтернатива не є плодом уяви? Хіба в нашому житті є реальна можливість дружби зі Спасителем та зради Його?
Пам’ятаймо, що ми зраджуємо Господа кожного разу, коли нам здається, що наш розум нарешті осягнув таїну Боголюдства. Пам’ятаймо, що ми зраджуємо Його кожного разу, коли відвертаємося від друзів, які лишилися сам на сам з бідою. Пам’ятаймо, що зрадою Христа також є наша нездатність до кінця повірити в силу добра, коли ми не віримо, що Господь має силу воскресити померлого, має силу перетворити цей світ, вивести його з печери самості та гріха у світло життя.
Лазарю! Вийди геть, — звертається до нашого серця Господь, закликаючи нас полишити звичне життя, забути про колишні звички, думки…
Господи! Дай нам сили підвестися! Дай нам сили відкрити очі! Дай сили вийти з гробу у світло Твого Життя! Христос посеред нас! І є, і буде!
Олександр (Драбинко), митрополит Переяславський і Вишневський
з видання «Бути вдячним Богові» – К.: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира
