Пом’яни́, Го́споди, усо́пшаго раба́
Твоє́го, отца́ на́шего
Митрополи́та Мефо́дія
і всіх в наде́жді Воскресе́нія, і жи́зні вíчния,
і Твоє́го приобще́нія усо́пших
правосла́вних оте́ц
і бра́тій на́ших,
Человіколю́бче Го́споди.
24 лютого минає друга річниця з дня упокоєння Блаженнішого Мефодія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Автокефальної Церкви.
Блаженніший Митрополит Мефодій був, без перебільшення, величною постаттю. З одного боку щирий, безпосередній, скромний та безмежно добрий. Але водночас він твердо вирішив приєднатися до Української Автокефальної Православної Церкви в дуже складні та ризиковані для неї часи. Важко уявити, скільки сили та відваги вимагало рішення плисти проти бурхливої течії.
Владика Мефодій любив людей, любив Бога, Церкву та Україну. І кривду, яку терпів багатостраждальний український народ, він брав дуже близько до серця. Усе своє життя він присвятив спілкуванню, відкритості до ближнього та служінню Українській Автокефальній Православній Церкві. УАПЦ була для нього рідною Церквою, церквою аутентичної традиції, Церквою, яка є справжньою спадкоємицею усіх мучеників та сповідників віри, які боролися за автокефалію у 20 столітті.
І у річницю відходу у вічність Блаженнішого Митрополита Мефодія вся повнота нашої Церкви та її численна паства молитовно вшановують пам’ять блаженноспочилого та підносять свої молитви за спокій його душі.
