12 липня, у шосту неділю після П’ятидесятниці, Митрополит Епіфаній виголосив проповідь про Послання апостола Павла до Римлян. Ми, як ставропігія прямого підпорядкування Предстоятелю, приймаємо це слово як настанову власного єпископа.
Про що проповідував Владика
Предстоятель звернувся до 12-ї глави Послання до Римлян. Апостол Павло нагадує: кожен християнин — частина єдиного Тіла Церкви, а не самостійна одиниця.
У тілі кожен орган виконує своє завдання на благо цілого. Так само й християнин має служити ближнім, а не існувати лише задля себе самого.
Дари, що не є нашою заслугою
Владика наголосив: таланти й дарування людини — не її власність. Це вияв милості Божої, а не нагорода за особисті чесноти.
Митрополит Епіфаній навів приклад вдови, яка віддала на пожертву одну дрібну монету. Господь оцінив цю жертву найвище з усіх, бо дивився не на розмір дару, а на серце.
Апостол Павло перелічує чесноти, практичні для щоденного життя кожного вірянина:
«Будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю; у старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господеві служіть; утішайтесь надією; в скорботах будьте терплячі; в молитві постійні» (Рим. 12:10-12).
Найважча настанова
Митрополит Епіфаній окремо зупинився на настанові про ставлення до ворогів — тій, що перевершує звичайну людську природу.
«Любіть ворогів ваших... благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас» (Лк. 6:27-28).
Владика пояснив: любов до ворога не означає примирення зі злом. Ненавидіти слід саме зло, а не людину, що його чинить. Так діє Сам Бог: ненавидить гріх, але виявляє милість до грішника.
Проповідь Владика завершив закликом апостола Павла:
«Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим 12:21).
«Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні з Послання апостола Павла до Римлян ми отримуємо багато коротких, але дуже важливих настанов, кожна з яких безпосередньо торкається нашого духовного життя.
У 12-ій главі, частиною якої є нинішнє недільне апостольське читання, ми отримуємо нагадування, що кожен з нас, як християн, не існує сам собою, але ми є частиною єдиного Тіла Церкви. В тілі кожна його частина не живе суто власним існуванням, але виконує ті чи інші завдання на благо всього тіла.
Так і християни не повинні в Церкві існувати лише задля самих себе, але пам’ятати, що кожен з нас має покликання від Бога примножувати добро, виявляти любов та служити ближнім.
Спосіб виконання цих покликань є різним, однак всі вони є цінними перед Богом. Одні з них серед людей вважаються більш значними або почесними, інші не пов’язані з людською славою. Але кожен з нас своє покликання має виконувати не заради слави людської чи земної нагороди, але заради любові до Бога і ближніх.
Промовистим прикладом цього є жінка вдова, яка лише одну дрібну монету віддала на пожертву, але її Господь оцінив найвище з усіх жертводавців, засвідчивши, що насправді вона дала більше, ніж інші.
Отже, коли Бог оцінює те, як ми виконуємо наше покликання, Він дивиться не на зовнішні ознаки, не на те, чи є наша справа та її плоди почесними серед людей, але дивиться на сутність, бо Він бачить наше серце.
Також настанови апостола Павла нагадують нам, що ті таланти і дарування, які ми маємо, не є нашою власністю чи навіть нашою заслугою. Вони – вияв милості Божої до нас.
Дар пророцтва, навчання, управління, служіння та інші – є вияв милості Творця до нас. Тож, якого б успіху в ділах ми не досягнули – за все найперше слід дякувати подавцю всіх благ Богу, а не надиматися гордістю чи звеличуватися над іншими через те, чого ми вже досягли.
Апостол Павло нагодує нам також про практичне застосування чеснот, кожна з яких допомагає нам на шляху спасіння. «Будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю; у старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господеві служіть; утішайтесь надією; в скорботах будьте терплячі; в молитві постійні» (Рим. 12:10-12).
Кожна з цих настанов – практичне пояснення того, як нам належить втілювати в житті головну Божу заповідь – заповідь любові до Творця і до ближніх.
Якими б не були отримані нами дари від Бога і відповідне до них наше служіння в Церкві – всі ці настанови стосуються кожного з нас.
Виконання цих настанов не потребує унікальних знань, особливого досвіду, великого багатства чи ще чогось такого, чим неділені лише нечисленні серед людей.
Навпаки – ці правила, незалежно від зовнішніх обставин, може виконувати у своєму житті кожна людина, і цим самим примножувати добро як для себе самої, так і для ближніх.
«Ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра» (Рим. 12:9) – закликає нас апостол і додає: «Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте» (Рим 12:14).
Якщо попередньо згадані настанови є природними, адже походять від того добра, яке Бог вклав у кожну людину, і кожна людина, коли буде слухати голос совісті – здатна зрозуміти їхню важливість, то настанова про ставлення до гонителів, до ворогів – перевершує звичайну здатність нашої природи.
Вона є нашою жертвою любові, що уподібнює тих, хто звершує її, до Христа, Який явив найбільшу любов, зійшовши заради грішників на хрест.
«Любіть ворогів ваших, – промовляє до нас Сам Господь – добро творіть тим, хто ненавидить вас; благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас» (Лк. 6:27-28).
Ця настанова для багатьох може здаватися дивною, навіть неможливою для виконання. Але щоби зрозуміти її сенс краще, слід згадати раніше почуті нами слова апостола Павла: «Ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра».
Коли Спаситель закликає нас любити ворогів, благословляти їх, а не проклинати, молитися за них – Він в жодному разі не кличе нас до примирення зі злом, яке чинять вороги, чи, тим більше, до його схвалення. Зло слід ненавидіти, бо воно є губителем людини.
Але цю ненависть не слід переносити на саму людину, яка чинить зло. Бо саме так діє Бог: Він ненавидить зло, обмежує і карає його.
Але Він виявляє милість до людини, яка чинить зло, аж до того, що заради її спасіння віддає на хресну смерть Сина Свого. І завдяки цій милості Бог дає можливість самій людині позбутися влади зла над нею, звільнитися від рабства гріху, оновитися в любові та спастися для вічного блаженного життя.
І саме з такою думкою апостол Павло підсумовує настанови 12-ї глави Послання до Римлян: «Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим 12:21). Гріх не можна перемогти інших гріхом, неправду – іншою неправдою, бо від темряви не народжується світло.
Тож, дорогі брати і сестри, ми, чуючи ці настанови, які не просто є добрими закликами чи загальними побажаннями, але справжніми дороговказами, маємо озброїтися ними, аби на нашому власному життєвому шляху, використовуючи ті дари, які кожному з нас дає Господь, перемагати зло в самих собі та у світі навколо нас. Амінь».
Слово до парафіян
Ми чуємо це слово не як загальну новину, а як настанову власного єпископа. Молімося, щоб Господь укріпив нашого Предстоятеля в служінні та дав нам сили втілювати почуте в щоденному житті.
Господи, благослови Митрополита Епіфанія на довгі літа. Помилуй і спаси нас. Амінь.
