Слово настоятеля парафії Жон-Мироносиць митр. прот. Романа Будзинського про мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла — для вірян села Почапинці й усієї Тернопільщини.
Проповідь митрофорного протоієрея Романа Будзинського, настоятеля ставропігійної парафії Святих Жон-Мироносиць, для вірян Почапинців і всієї Тернопільщини
Дорогі мої парафіяни, любі почапинчани!
Сьогодні, коли Свята Церква згадує мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла, хочу поділитися з вами словом, яке, вірю, лежить близько до серця кожного з нас тут, на нашій Тернопільській землі.
Наша парафія носить ім’я Жон-Мироносиць — тих жінок, що, попри страх перед стражею і владою, попри небезпеку бути викритими як ученицями Розп’ятого, прийшли вранці до гробу Господнього з мирами. Вони не знали, чи відкотять камінь, чи зустрінуть воїнів, чи самі будуть схоплені. Та пішли. Тому що любов до Христа була сильніша за страх.
Саме цю саму вірність — тільки в інших обставинах і в інші часи — явили нам брати Мануїл, Савел та Ісмаїл. Народжені в перській родині, де батько служив ідолам, а мати таємно зберігала християнську віру і таємно охрестила синів, вони виросли і стали довіреними послами персидського царя Аламундара. Їхня місія до римського імператора Юліана, прозваного Відступником, мала суто державний характер — укласти мирний договір. Юліан прийняв їх з почестями. Але обряд того часу вимагав від послів узяти участь у язичницькому жертвопринесенні.
Брати відмовилися. Тут, мої дорогі, і починається справжнє житіє — не в палаці, а в одному короткому «ні», сказаному тоді, коли мовчазна згода здавалася б цілком виправданою державною необхідністю. Юліан, розгніваний, порушив усі закони гостинності й дипломатичного імунітету: ув’язнив мирних послів, як злочинців.
Катування, яке вони перенесли, важко переказувати без болю серця: цвяхи в голови, гострі шпиці під нігті рук і ніг. І все ж — за свідченням, що дійшло до нас крізь шістнадцять із половиною століть, — брати не стогнали від відчаю, а молилися й славили Бога, наче самі вже не належали тілу, що страждало. Зрештою їх стратили мечем.
Юліан наказав спалити тіла — щоб не залишилось і пам’яті про непокірних. Та земля не прийняла цього вогню: вона затремтіла, розкрилася і прийняла мощі мучеників у свої глибини, а через два дні, після ревної молитви християн, повернула тіла братів неушкодженими, сповненими благоухання. Багато язичників, що бачили це чудо, увірували в Христа того самого дня.
Бачите, парафіяни мої дорогі: те саме творіння, яка земля приймає наше зерно щовесни і повертає його колосом, — та сама земля одного разу прийняла мучеників і повернула їх як знак, що правда Божа не знищується вогнем і не закопується в безвість. Цар Аламундар, дізнавшись про вбивство своїх послів, виступив проти Юліана військом. А сам Юліан, що порушив закони честі заради ідолів, загинув наступного року в персидському поході. Беззаконня не залишилося без відповіді.
Через тридцять років імператор Феодосій Великий звів у Константинополі храм на честь мучеників. А майбутній Патріарх Герман Константинопольський, ще простим ієромонахом, написав їм канон, що звучить у Церкві й донині.
Дорогі мої, ми з вами живемо на землі, яка теж добре знає, що означає берегти віру і правду, коли це небезпечно. Нехай приклад братів Мануїла, Савела та Ісмаїла, як і приклад наших небесних покровительок — Жон-Мироносиць, — навчить нас: вірність Христу не залежить від обставин, посади чи ціни, яку доводиться платити.
Молімося, браття і сестри, цим святим мученикам — за нашу парафію, за наше село, за всю Тернопільщину і Україну, — щоб Господь дав нам мужність не зрадити те найголовніше, що маємо.
Слава Ісусу Христу!
МОЛИТВА ДО СВЯТИХ МУЧЕНИКІВ МАНУЇЛА, САВЕЛА ТА ІСМАЇЛА
О, святі страстотерпці, славні мученики Мануїле, Савеле та Ісмаїле! Ви, витерпівши тяжкі муки, зберегли непохитну віру в Христа і віддали за Нього своє життя. Почуйте нас, грішних і недостойних (імена), котрі стоїмо перед святою іконою вашою. Благаємо вас, будьте нашими заступниками перед Господом. Випросіть у Всевишнього прощення наших гріхів, захистіть нас від підступів ворожих, укріпіть нашу віру і подаруйте нам мужність у випробуваннях. Моліть Бога, щоб Він дарував нам мир, спокій та злагоду в наших родинах та на нашій землі. Будьте нам помічниками в дорозі, лікарями в хворобах та розрадниками в скорботах. Не відкиньте наших благань, аби ми, наслідуючи вашу стійкість і віру, сподобилися Царства Небесного, де разом з вами та всіма святими будемо славити Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
З молитвою і благословенням,
митрофорний протоієрей Роман Будзинський,
настоятель ставропігійної парафії Святих Жон-Мироносиць, с. Почапинці
Парафія Святих Жон-Мироносиць, с. Почапинці
