Поміж великими і світлими мужами нашої княжої держави святий Володимир Великий, наче сонце, сяє своєю невмирущою славою, величчю і заслугами. В історії Руси-України його записано золотими літерами не тільки як могутнього і розумного володаря, але передусім як хрестителя, просвітителя і ревного апостола християнської віри. Свята віра, яку він прийняв у візантійському обряді, стає з часом серцем і душею нашого народу й держави. Вона стає сильною моральною основою нашого народу, основою нашої культури, звичаїв і обрядів.
Князювання Володимира Великого (980-1015) вважається початком розквіту Київської Русі. Це був один із найяскравіших політичних діячів Європи того часу. За походженням Володимир був позашлюбним сином Святослава і ключниці Ольги – Малуші.
В 970 році князь Святослав, збираючись у черговий військовий похід, який виявився для нього останнім, розділив свої володіння між трьома синами: у Києві залишився Ярополк, у центрі древлянської землі Іскоростені — Олег, а Володимир отримав далекий північний Новгород. В 14 років він разом з дядьком Добринею, братом матері, вирушив до Новгорода, щоб посісти там княжий престол. Язичницьке виховання князя гартувало в його душі жадобу до влади, мстивість та сластолюбство.
Після смерті Київського князя Святослава розпочалась братовбивча війна між його синами. Її наслідком стали дві смерті: Олега і Ярополка, а князь Володимир, як єдиний спадкоємець Київської держави, піднявся на великокняжий Київський Престол. Держава князя була однією із найбільших у Європі.
Давні літописці зазначали, що він мав багато наложниць, а з п’яти офіційних жінок чотири були християнками (грекиня, болгарка, дві чешки), які впливали на Володимира. І Володимир вирішив прийняти нову віру, щоб не тільки впровадити вищу культуру того часу, якою була християнська релігія, у свою країну, а за її допомогою згуртувати різні племена біля Києва й об’єднати їх в одну націю — руську.
Щоб справа набрала всенародного розголосу, Володимир покликав на нараду впливових бояр і послав посланців до різних держав, щоб переконатися, котра віра найкраща. Посланцям найбільше сподобалося грецьке богослужіння у святому Софіївському соборі в Царгороді. Тому вирішили прийняти віру з Греції.
Князь охрестився в 988 р. в завойованому ним грецькому місті-фортеці Корсуні (древній Херсонес). Він послав посланців до царів Василя і Констянтина, які не виконали угоду про воєнну допомогу проти Варди Фоки, і наказав передати: «Я взяв ваше славне місто, але коли ви не віддасте за мене сестру Анну, то з вашим містом Царгородом я зроблю те саме, що з Херсонесом». Почувши це, царі обіцяли умовити Анну, а Володимиру переказали: «Охрестися, тоді пошлемо свою сестру до тебе». Володимир відповів: «Хай охрестять мене ті (священики), хто прибуде разом із сестрою вашою». Імператори погодились і послали до Володимира свою сестру Анну, а на Київську Кафедру Митрополита Михаїла з почтом, кліром, й багатьма святинями.
З Божою волею Володимир захворів і нічого не бачив. Він не знав, що йому робити і дуже переживав. Цариця йому сказала: «Коли хочеш видужати, швидше охрестися; коли ж не охрестишся, то не відійде від тебе хвороба». На це Володимир відповів: «Коли це правда, то великий Бог християнський!».
Як тільки повернувся князь Володимир додому, наказав поскидати ідолів — одних посікти, а інших попалити. А Перуна наказав прив’язати коневі до хвоста й тягти з гори через Боричів потік до річки, а 12 мужам підпихати його киями… Дотягнувши, кинули Перуна в Дніпро… А по цьому Володимир послав посланців по всьому місту, наказуючи: «Хто не прийде завтра до річки, — чи багатий він, чи вбогий, старець чи невільник, — той стане противний мені».
Частина киян послухалася князя й охрестилася. Всенародне хрещення було важкою справою. Потрібно було відповідно підготувати народ до цього важливого дійства. Для цього треба було мати священиків, які знали мову й звичаї наших предків. Кияни хрестилися в річці Почайні, яка впадає в Дніпро. А в Синопсисі Інокентія Гізеля (XVII ст.) місцем охрещення є Хрещатик. І, мабуть, усі праві! Тому що хрещення проходило всюди й поетапно. Таїнство хрещення відправляли священики. Потрібних священиків прислали з Візантії та Болгарії, мову яких розуміли наші предки. У болгар Володимир узяв і потрібну кількість богослужбових книг, які переклали брати Кирило і Мефодій.
Ставши християнином, Володимир Великий цілком змінив своє життя. До хворих і бідних Володимир ставився милосердно, за часів князювання Володимира в Київській державі з’явилося церковне законодавство. Збірник законів під назвою «Церковний Устав князя Володимира» встановив церковно-правові норми життя, була відмінена смертна кара. Окремо треба сказати про так звану десятину. Від власних доходів, а також і від державних, князь Володимир визначив відрахування в розмірі 10 відсотків на розбудову церков і утримання духовенства.
Після Хрещення князь Володимир прожив ще 28 років, ревно дбаючи про поширення християнства. Йому потрібно було багато освічених людей. Тому князь організував школу, де вчилися діти заможних батьків. Крім цього, він закладав і духовні школи, бо хотів мати власне духовенство.
Також після охрещення киян Володимир Великий почав будувати величну церкву на честь Успіння Божої Матері, яку назвали Десятинною, бо на її будівництво князь призначив десяту частину своїх доходів. Це був символ перемоги християнства над поганством. Її побудували на тому місці, де колись красувалася статуя Перуна. Будівництво церкви було закінчено в 996 р. Під час татарської навали 1240 р. Десятинну церкву зруйнували.
Володимир Великий відійшов до Господа 15 липня 1015 р., проживши 55 літ. Його поховано в Десятинній церкві біля гробу цариці Анни, яка померла раніше (1011). Мощі святого Володимира Великого спочивали в мармуровому саркофазі під руїнами Десятинної церкви від 1240 року аж до часів київського митрополита Петра Могили. У 1635 році, відбудовуючи Десятинну церкву, митрополит знайшов у її руїнах мощі. Голову святого Володимира митрополит П. Могила віддав до Києво-Печерської церкви. Дещо з мощей послав у дар московському цареві Михаїлові, а останній передав їх до Успенського Собору в Москві. А кисть руки П. Могила залишив у соборі святої Софії в Києві.
Князя Володимира зараховано до лику святих. Перший раз Володимира Великого названо в літописах Святим у 1254 р. У 1263 році князя вперше було згадано як Святого Православної Церкви грецького спрямування, а у 1311 році новгородський архиєпископ Давид збудував церкву в честь святого Володимира Великого.
Прийняття християнства вивело Русь в один ряд з європейськими країнами. Відтоді Руська держава була в очах європейців високорозвиненою державою з сильним князем.
В результаті проведених Володимиром Великим реформ значно зміцніла Київська держава. Значно знизилася небезпека нападів східних кочових племен. Князь міг впевненіше проводити внутрішню політику, що безперечно позитивно позначилося на добробуті людей. Високого розвитку набула також освіта, культура. За правління Володимира Русь перетворилася в найбільшу європейську державу, яка простяглася від Карпат до Волги, від Балтики і до Чорного моря.