Вже Великдень від Бога спустився,
До людей ніжним словом вклонився,
В небі сонце вмивав крашанками,
Випікав хліб насушний пасками.
Як із давніх давен повелося,
Людям з вечора ще не спалося,
В Божі храми на службу ходили,
Захистить розум й серце просили.
На коліна щораз припадали,
Мир, здоров’я для рідних благали.
Поклонялись Всевишньому чемно,
Щоб прожити життя не даремно.
По всій церкві горіли в печалі,
Свічі воском, що в собі кричали,
То хилились, а то відгорали,
Як ті душі, що світ покидали.
Вірю, знаю, ти Боже, почуєш,
Приголубиш всіх і поміркуєш,
Засміється країна садами,
Де живемо сьогодні ми з вами!
Вірш Юлії Хандожинської
