Під час війни з Туреччиною 1768-1774 рр. українські козаки прославилися своєю мужністю і військовою доблестю, кошовий Калнишевський показав талант полководця. Перемога у війні стала поштовхом для російського царизму в реалізації смертного вироку Запорізькій Січі. Вищі урядові чиновники вважали, що Запорізька Січ є небезпечною для Російської імперії, а як бастіон проти турків – тепер непотрібною.
Характеризуючи дії Катерини II, Олег Пустовгар процитував Тараса Шевченка : «Лютий ворог України, голодна вовчиця» і нагадав, що у 1775 р., за наказом цієї російської імператриці Запорізьку Січ загарбали війська під керівництвом царського генерала Текелі загальною кількістю близько 60 тис. осіб, що поверталися з російсько-турецької війни. Агресори зайняли Запоріжжя завдяки підступному і віроломному нападу. Росіяни захопили з січових сховищ боєприпаси, козацькі клейноди, матеріальні цінності й архів запорізької військової канцелярії. Кошового отамана Петра Калнишевського, військового писаря Івана Глобу і військового суддю Павла Головатого арештували і закували в кайдани.
У 1776 р. згідно з указом Катерини ІІ останній кошовий Петро Калнишевський був відправлений на довічне заслання у Соловецький монастир. «Російському віроломству і підступності немає меж! Урок історії полягає у тому, що російський агресор за останні сторіччя анітрохи не змінився, тож настав час це усвідомити усьому українському суспільству! Адже російський імперіалізм ніколи не зупинявся ні перед чим для утвердження і збереження колоніального статусу України.
245 років російська імператриця Катерина II знищила Запорізьку Січ, а нині її послідовник Путін теж нічим не гребує у постійних намаганнях підкорити Україну. Знову, як і у часи Петра Калнишевського, але вже у 21 столітті агресія.
«У сирому напівтемному приміщенні Соловецького монастиря він просидів понад 20 років у кайданах. Але кошовий не втратив міцності духу, не гнівив Бога і все зносив. Петро Калнишевський помер у листопаді 1803 року на 113 році життя у Соловецькому монастирі! ПЦУ вважає його покровителем Українського козацтва. Петро Калнишевський також славний тим, що будував багато церков».
Одну з них (дерев’яну) козаки спорудили у місті Ромни. З часом парафіяни Ромен збудували кам’яну церкву. Тож дерев’яну розібрали й перевезли до Полтави – на територію, де жив полтавський архієрей.
Але у 1934 році російсько-комуністичний окупаційний режим спалив дерев’яний храм. Його відродила Свято-Покровська парафія. Полтавський Храм пам’яті святого праведника Петра Калнишевського оздобили у нижньому приміщенні Свято-Покровської церкви ПЦУ. Громада збудувала його за свої кошти : полтавські різьбярі вирізали царські врата, а парафіяни-столяри зробили іконостас. Це єдине місце пам’яті Петра Калнишевського у Полтаві
Дуже боляче, що до сих пір в Україні стоять пам’ятники убивцям українських людей, і посягань на на нашу волю.
