Молитва до Пресвятої Богородиці на честь Її Почаївської чудотворної ікони
До Тебе, о Богоматір, молитовно звертаємося ми, грішні, згадуючи Твої чудеса, явлені у святій Почаївській лаврі, і за свої уболіваючи гріхи. Знаємо, Владичице, знаємо, що не подобає нам, грішним, чого-небудь просити, тільки того, щоб Праведний Суддя беззаконня наші простив. Усе бо, що ми в житті перетерпіли, скорботи, і недолю, і хвороби, як плоди наших беззаконь, виросли нам; Бог попустив це для нашого виправлення. Тому все це істиною і судом Своїм навів Господь на грішних рабів Своїх, що в печалях своїх до заступництва Твого, Пречиста, вдаються і з розчуленим серцем до Тебе взивають так: гріхів і беззаконь наших, Блага, не пом’яни, але піднеси пречисті руки Твої до Сина Твого і Бога, щоб Він простив нам вчинене нами, щоб за незчисленні наші невиконання обіцяння лиця Свого від рабів Своїх не відвернув і щоб благодаті Твоєї, яка допомагає нам у спасінні, від душ наших не відняв. Так, Владичице, будь спасінню нашому заступницею і слабкодухістю нашою не погордуй, зглянься на стогони наші, що в бідах і скорботах наших перед чудотворним Твоїм образом возносимо. Просвіти зворушливими помислами розум наш, віру нашу укріпи, надію утверди, дар найсолодшої любові сподоби прийняти. Цими ж, Пречиста, даруваннями, а не хворобами і скорботами, життя наше до спасіння приводиться, але від зневіри і відчаю душі наші охорони, позбав нас, слабких, від бід, що надходять на нас, і недолі, і наклепів людських, і нестерпних хвороб. Даруй мир і благоденство Україні нашій заступництвом Твоїм, Владичице, утверди православну віру в країні нашій і в усьому світі. Церкву апостольську і соборну на приниження не віддай, устави святих отців навіки непохитними збережи і всіх, хто до Тебе вдається, від рову згубного спаси. Ще ж і єрессю зваблених братів наших або тих, що спасительну віру у гріховних пристрастях згубили, знову до істинної віри і покаяння наверни, щоб, разом з нами Твоєму чудотворному образу поклоняючись, Твоє заступництво сповідували. Сподоби ж нас, Пречиста Владичице Богородице, ще в цьому житті перемогу істини Твоїм заступництвом побачити, сподоби нас благодатну радість раніше нашої кончини сприйняти, як у давнині насельників почаївських Твоїм явленням переможцями і просвітителями агарян показала Ти, щоб усі ми, вдячним серцем разом з ангелами, і пророками, і апостолами, і з усіма святими Твоє милосердя прославляючи, віддавали славу, честь і поклоніння в Тройці славивому Богу, Отцю, і Сину, і Святому Духу, навіки-віків. Амінь!
Чубата Дарія Дмитрівна, лікар-терапевт, громадський діяч, член НСЖУ (2003), письменниця, поетеса, депутат Тернопільської обласної ради (1998—2002, 2002—2006)
«Важкі, невтішні спогади дитинства: розруха, довжелезні черги за хлібом. Різдво при наглухо зашторених коцами вікнах, аби не почули навіть стишених співів коляди й не побачили запаленої свічки на столі. «Чорні ворони» серед ночі забирають українські родини до Сибіру. На залізничній колії товарні поїзди утрамбовані арештантами, винними лише в тому, що люблять свою Батьківщину. А ще, моє покоління – свідок знавіснілої злоби, руйнації «визволителями» мого рідного Тернополя. Зокрема, Замонастирської церкви по вул. Острозького. Наш яничар допомагав зняти хреста і за свої «услуги» переламав хребет, падаючи. Він і вся його родина за цей гріх конали в муках…
Тільки виродкам-недоумкам спало на думку зірвати в центрі міста Парафіяльний костел – шедевр світового мистецтва, зруйнувати костел єзуїтів, знищити пам’ятник Адаму Міцкевичу… І не дивно, бо ці виродки вийшли з болота-багна, де діє єдине їх життєве кредо: «спать, жрать, піть, гулять, морду біть, насіловать, властвовать». Сьогодні події на Сході та в Криму підтверджують сказане».
Джерело: http://tgn.in.ua/2015/04/14/ternopil-dariya-dmytrivna-chubata-ya-ne-zvykla-zupynyatysya/
Дивився на невеличку книжечку, котра вже декілька днів поспіль лежала на моєму столі. Відкривав її. Закривав. Обмірковував прочитане. Вчитувався в кожне слово. Ця книга «Українську святиню – українському народу» Дар’ї Дмитрівни Чубатої.
Маленька книжечка про величезний біль. Про викрадену в української церкви Почаївську Лавру. Відлуння цього болю чутно у дзвонах Києво-Печерської Лаври, котра також загарбана ворожою церквою. Дві величні духовні святині, одне й теж саме запитання – чому досі наші святині перебувають в управлінні ворога. І чому ми мовчимо про це?! Невже Нація досі не усвідомила страшну, криваву ціну цього мовчання, цієї покірності? Адже за цю слабкість та байдужість найкращі з нас платять життям і здоров’ям.
На щастя, серед нас є ті, кому не все одно. Я не зможу забути добрі та ласкаві очі Дар’ї Дмитрівни. Вона наче дитя слухалася підказок оператора програми. Як Мама пригощала нас солодким. Як Жінка показувала свою люблячу і віддану суть. Як Українка, не опускаючи очей, відкрито та чесно говорила про те, що ще десять років тому було для мене незрозумілим та неважливим. Є слово в українській мові, котре відображає враження про цю людину – «НЕНЬО».
Величезна щиро віруюча душа, котра мріє бачити Україну вільною, квітучою та щасливою, а величні українські святині вільними від ворожої церкви. Матір Божа, Богородице, змилуйся над нами! Поверни Україні мир, допоможи нам звільнити землю від ворога зі зброєю, а наш рідний Храм від ворога з хрестом.
Ми не можемо силою відбирати храми і монастирі. Не можемо судити і засуджувати. Маємо знайти в собі сили пробачити наших ворогів та не впустити в душу ненависть. Не маємо права сумніватися в собі чи в Господньому провидінні. Наша зброя – Молитва і щира віра в Господа нашого…
Боже, допоможи відкрити очі, вкажи нам шлях, в кінці якого ми зможемо почути в Почаєвській, Києво-Печерській Лаврах та в усіх християнських храмах та церквах України УКРАЇНСЬКУ МОЛИТВУ, а за стінами цих храмів пануватиме такий довгоочікуваний МИР. Спаси і помилуй нас, Матір Божа! Пробач нам гріхи наші! Почуй молитви твоїх дітей…
