У день поминання Церква свідчить про безсмертя душі та силу любові, що перемагає смерть.
Християнська надія у слові Предстоятеля ПЦУ
Цьогоріч 14 лютого для православних вірян припадає на вселенську поминальну батьківську суботу — м’ясопусну, особливий день молитви за всіх від віку спочилих. Це час, коли Церква закликає не лише до спогаду про померлих, а передусім до живої любові, яка долає межу між земним і вічним буттям.
У своєму духовному слові Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній наголошує: молитва за спочилих є проявом істинної християнської любові, що «ніколи не минає». Навіть коли завершується земний шлях людини, любов не зникає — вона продовжує жити в серцях тих, хто пам’ятає, молиться і надіється на зустріч у Божому Царстві.
Християнська традиція поминання померлих відкриває глибоку істину: смерть не є кінцем. У світлі Євангелія вона стає переходом до іншого життя, де «Бог не є Бог мертвих, а живих». Саме тому молитва за упокій душ є не лише скорботним обрядом, а знаком віри у воскресіння та вічність.
Особливого змісту цього дня набуває молитва за жертв війни — полеглих воїнів-захисників, мирних жителів, усіх невинно убієнних. Їхня пам’ять сьогодні поєднується з молитвою всієї Церкви, що просить Господа прийняти спочилих у Свої оселі, де немає ні болю, ні журби, а є життя безкінечне.
М’ясопусна субота нагадує: справжня пам’ять — це не лише слова чи сльози, а милосердя, молитва і любов. Через них живі залишаються духовно єдиними з тими, хто вже відійшов у вічність. І саме в цій єдності розкривається надія християнства — на перемогу життя над смертю та любові над забуттям.
