«Де два або три зібрані в ім’я Моє, там і Я посеред їх»,
каже Господь в сьогоднішній св. євангелії (Мат. 18).
Любі брати і сестри! Нас тут не два або три, а ціла громада, і зібрались ми в ім’я Христове для молитви до Нього, тому ми повинні вірити, що й посеред нас зараз присутній Христос. Але згідно Христовій обітниці, з нами перебуває зараз і Дух Святий, що ми Його сьогодні шануємо святом, про якого сказав Господь апостолам: «Замість себе Я пошлю вам Утішителя Духа, який перебуватиме з вами по вік, і ця обітця, як каже св. ап. Петро, для вас і для дітей ваших і для всіх далеких, скільки їх покличе Господь Бог ваш» (Діян. 2, 39).
Для чого ж це Христос Сам перебуває між нами? Для чого Духа свого від Отця послав на всіх нас? — Для того, щоб всіх нас з’єднати з Богом, щоб життя наше з’єднати з життям Божим, вічним і святим. І нікого Господь не хоче відкинути від себе, навпаки, чим дальше від Нього людина, чи народ, тим більш Христос піклується, щоб їх до себе наблизити. Всіх, хто блукає, хто не знає певного шляху, Христос шукає, щоб їх спасти. Як вам здається, каже Він, коли б у якого хозяїна було сто овець, а одна з них заблудила, хіба не покинув би він дев’ятдесят дев’ять в горах і не пішов би шукати заблудившої, і коли б знайшов її, хіба б не радів нею більше, ніж 99-ма не заблудившими? Так нема Божої волі на те, щоб загинув, хоч один з людей. Тим більше безумовно нема волі Божої, щоб загинув цілий народ.
А наш рідний український народ, любе братерство, якось загибав, він довго блукав, розсіявся по всьому світі, відбивався від свого рідного життя, від своєї Матері. Наш народ потребує допомоги, потребує, щоб навернув хто його на певний шлях. Але хто ж нас найбільш шукає, найбільш піклується про наше спасіння, як не Господь милосердний. Тільки на Нього надія, що Він не дасть нам остаточно заблудити і пропасти, бо Він же нас шукає, за нами турбується, хоче нас знайти і спасти. Але ми, браття, не повинні сидіти та чекати, поки то нас знайде Христос, ми самі повинні шукати Христа, шукати певного шляху, по якому б можна було наблизитись до Христа.
Який же це є певний шлях у кожного народу, щоб наблизитись до Христа? Цей шлях — це є рідна мова кожного народу. Коли Христос послав апостолів на проповідь всім народам, який шлях Христос постелив апостолам до всіх народів? Христос послав їм Духа Святого, який дав їм дар говорити на мовах всіх народів. Христос сказав апостолам: «Ви не йдіть нікуди, поки не зійде на вас Св. Дух, і тільки, коли одержите Духа Святого і Його дар говорити на мовах всіх народів, тоді тільки йдіть до всіх народів, щоб їх привести до Мене».
Отже єдиний шлях і нам українцям наблизитись до Христа, це наша рідна мова. Вона тільки дасть нам розуміння слова Божого, Його святого голосу і по Його голосу ми потрапимо на певний шлях до Нього. Як довго ми блукали в горах Господь кликав нас, подавав нам свій голос, але ми його не розуміли, бо голос Божий нас примушували слухати не на нашій рідній, а на слов’янській незрозумілій нам мові. Нашій мові дозволяли вести нас тільки на торг, називали базарною мовою, а вести до Бога нашій мові забороняли. Отже, коли наша мова буде вести нас і до Бога, тоді тільки ми знайдемо певний шлях до Нього.
Правда, нашої мови дуже не люблять старі церковні пастирі-керівники Але цим вони тільки доводять, що вони не є дійсні пастирі. Христос, щоб знайти одну заблудившу вівцю, покидав дев’ятдесят дев’ят, що не заблудили, а сучасні пастирі задоволені й тим, що коли зі ста їх парафіян, хоч одна душа, щось розуміє на слов’янській, а 99 блукають, бо нічого не розуміють. Які ж це пастирі?! Але дуже сумно, що є такі, які не хотять Служби Божої на рідній мові. Вони кажуть: Батьки наші молились по-слов’янськи і ми так будемо». Але про яких батьків тут мова? Коли про тих, що жили ще за вільних часів до московського поневолення, то ті батьки молились на рідній мові. Правда, вона не зовсім така була, як сучасна, бо й мова народу, як і жива людина міняється. Але вони жваво прагнули до того, аби Богослуження правити в рідній живій мові тих часів.
Коли ж мова йде про тих батьків, які жили підчас неволі московської і польської, то вони примушені були молитись по-слов’янськи, вони не мали в цьому своєї волі. Ці наші батьки носили ярмо неволі, — чужу мову на Божій відправі. Отже ми, шануючи своїх батьків, повинні це ярмо скинути, перейти у відправі Богослужень на свою рідну мову. Найбільш повстають проти рідної мови на Божих відправах старі чоловіки і жінки, кажучи: «Ми вже старі, нам вже не треба нового». На ці слова дає відповідь сам Христос у сьогоднішній євангелії. Він каже: «Стережіться зневажити хоч одне з цих малих!» Думайте не за себе більше, а за дітей своїх, за тих, у кого життя ще в майбутньому, ви вже свій шлях життя може кінчаєте, проблукавши все життя, а вони — діти ваші — ще тільки цей шлях починають. Не пустимо ж їх блукати, як ми блукали, поставимо їх на певний шлях, на свою рідну мову в Божих службах. Може своїм розумінням слова Божого вони стануть ближчими до Бога й нас пом’януть у своїх молитвах на рідній мові.
Поставимо, братя, дітей своїх на шлях до Бога своєю рідною мовою, бо тепер намагаються вживати рідну мову для того, щоб одвести наших дітей од Бога, і великий гріх нам буде, коли ми своєю впертістю, що до слов’янської мови, будемо закривати своїм дітям шлях до Бога, коли шлях від Бога їм тепер так відкритий, як ніколи.
Любі брати і сестри! Це велике свято в пошану Святого Духа є свято народження і життя Христової Церкви, бо церква Христова є громада вірних, що керується у свому житті Духом Святим. Поки не сходив Дух Святий на першу християнську церкву в день 50-ий після воскресіння Христового, доти не було й церкви. Після ж Зшестя Святого Духа почалось життя церкви. І наша Українська свята церква теж керується Духом Святим, що своє керівництво виявляє через Собори представників церкви, яка в основу свого життя поклала принципи соборноправности.
Будемо ж щирими і свідомими дітьми рідної церкви. — Амінь!
З Ювілейного видання до 90-ї річниці утворення УАПЦ
“Проповіді Митрополита Василя Липківського до Українського Народу”
