17 грудня християни молитовно вшановують пам’ять святої великомучениці Варвари.
У 1108 році грецька цариця Варвара подарувала мощі св. Варвари Київському Золотоверхому Михайлівському монастиреві, де вони знаходилися до Другої світової війни. Більшовики знищили монастир, але мощі святої Варвари вціліли. Віруючі кияни врятували їх і потім перенесли до Свято-Володимирського кафедрального собору. Із архівних літописів ми дізналися, що свята народилась у фінікійському місті Іліополі (нині територія Сирії) в сім’ї язичника Діоскора. Мати Варвари померла рано, тож батько вирішив присвятити все життя вихованню єдиної доньки — розумної, вродливої й талановитої. Жила вона у розкішному палаці. Руки красуні домагалися юнаки з багатих та відомих родин. Варвара могла прожити своє життя, купаючись у багатстві, проте обрала інший шлях. Її ім`я означає чужинка. Дівчина і справді була чужинкою у середовищі фанатичних язичників.
Любов батька до свого чада була настільки великою, що штовхала у крайнощі. Йому здавалося, ніби таку вродливу дівчину треба ховати від сторонніх очей (певно, щоби не зурочили). Варвару поселили у вежі, куди могли увійти тільки вчителі й служниці.
Маючи багато вільного часу, дівчинка спостерігала за навколишнім світом через вікно й думала про людське буття. Вона хотіла зрозуміти: хто є творцем усього живого на землі? Слава про красуню ширилася світом. Городяни хотіли побачити її, а заможні парубки наввипередки ходили на прийоми до Діоскора. Він і сам мріяв видати доньку заміж, тому просив її обрати майбутнього чоловіка на власний розсуд. Але Варвара відмовлялася, бо вирішила присвятити своє життя служінню Богові.
Діоскор був у розпачі й вирішив дати доньці на певний час повну свободу — випустив її з ув`язнення, дозволив спілкуватися з будь-ким. А сам тимчасово виїхав із міста. Серед тих, з ким познайомилася Варвара, були й дівчата-християнки, які підтвердили її припущення про існування Бога. Незабаром, отець Олександр, який приїздив у справах до міста, похрестив Варвару. Саме в цей час для неї, за наказом Діоскора, зводили палац із двома вікнами — на честь сонця і місяця. На прохання дівчини, будівельники зробили й третє — в ім`я святої триєдності. Новоявлена християнка провела пальцями контури хреста на огорожі — він відбився ніби викарбуваний металом. Одразу після цього на східцях, де стояла дівчина, проявився слід від її ноги, з якого задзюрчала вода.
Повернувшись із мандрів, Діоскор був шокований звісткою про те, що донька стала християнкою. Не тямлячись від гніву, чоловік схопив меча, щоби вбити її. Дівчина втекла — і коли розлючений батько погнався за нею, то шлях йому раптово перекрила гора (іще одне із багатьох свідчень про заступництво Господа). Варвара заховалась у печері, але, на жаль, вівчарі, розповіли переслідувачам, де шукати красуню. Діоскор знайшов доньку і жорстоко побив її, потім узяв під варту й довго морив голодом та спрагою, сподіваючись, що вона відмовиться від християнства. Та марно. Тоді батько зрікся власної дитини.
Діоскор віддав Варвару до рук правителя Мартіана — відомого гонителя християнства. Дівчину катували, а потім кинули до темниці. Душа ледь трималась у напівживому тілі, аж раптом засяяло неземне світло — і з`явився сам… Icуc Христос, Який загоїв рани. Коли про це дізналися мучителі, вони вмовляли християнку привселюдно розказати про чудесне зцілення, яке начебто здійснили язичницькі ідоли. Проте Варвара розповіла правду, за що була страчена.
В останній молитві дівчина звернулася до Господа, щоб Він дав їй після смерті силу, зцілення тих людей, які благатимуть про допомогу: порятунок від хвороби, нещасть, наглої смерті без покаяння. З неба пролунав голос, який пообіцяв здійснити все, про що просила свята великомучениця Варвара.
Буває, що чудотворні останки пахнуть квітами. Час від часу мощі протирають спеціальними оліями і повністю переодягають. Це таїнство урочисто виконують духовні особи лише тоді, коли в церкві нема вірян. Вбрання святої змінюють тричі на рік. Перед Великим постом одягають у чорне, на Великдень — у біле, а в День її пам’яті — у щось яскраве. Щоразу, коли відкривають раку, звідти линуть неймовірні пахощі.
Цікава деталь убранства святої — позолочений, подібний до діадеми, віночок із коштовного каміння. Зазвичай, він лежить на грудях святої. У церковних літописах є розповідь про те, що у 1866 році цю прикрасу хотіли вкрасти. Два злодії залізли вночі до Михайлівського Золотоверхого монастиря. Раптом ударив грім, і від раки з мощами посипались іскри. Один із крадіїв одразу оглух, другий збожеволів.
Кажуть, хто торкнувся до особистих речей Варвари з проханням про допомогу, на тих сходить її особлива благодать.
